Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова
Книга третя
І. 1. Коли Бальб закінчив свою мову, Кота, усміхаючись, сказав: «Пізно ти радиш, Бальбе, що мені слід захищати. Доки ти розмірковував, я сам вирішив, що маю тобі заперечити - не стільки для того, щоб тебе спростувати, скільки - щоб спробувати з'ясувати для себе те, що мені не зовсім зрозуміле. А оскільки кожен повинен мати свою думку, то мені важко розмірковувати так, як ти хочеш». 2. Тут втрутився Велей: «Ти не можеш собі уявити, Кото, з яким нетерпінням я хочу тебе вислухати. Бальбові було, звичайно, дуже приємно слухати твою мову проти Епікура. Тепер я готовий щонайуважніше вислухати, що ти говоритимеш проти стоїків. Бо сподіваюся, що ти й до цього, за своєю звичкою, добре підготувався».
3. «Це так, присягаю Гераклом,- відповів Кота Велеєві,- але з Луцілієм мені не так легко сперечатися, як з тобою».- «Чому ж?» - запитав Велей. «Тому,- пояснив [Кота],- що ваш Епікур, як мені здається, не дуже вже змагався за безсмертних богів! Тільки для того, щоб йому не докоряли й не засуджували його, він не наважився заперечувати існування богів. Проте він твердить, що боги нічого не роблять; що вони наділені людськими частинами тіла, але зовсім ними не користуються. Він, очевидно, глумиться, вважаючи достатнім те, що визнає існування блаженної і вічної природи [богів].
4. Що ж стосується Бальба, то певен, ти звернув увагу, як багато він розповів. Можливо, не все правильно, зате дуже до ладу. Отож я збираюся, як уже сказав, не так спростувати його мову, як прояснити те, що гірше зрозумів. Тому, Бальбе, покладаюся на твій вибір і бажання: будеш відповідати мені на деякі запитання, які поставлю (про те, що я мало зрозумів), чи спершу вислухаєш мою мову повністю?»
«Волію відповісти на твої запитання, якщо хочеш, щоб я щось пояснив. І якщо ти навіть захочеш питати мене не стільки заради з'ясування, скільки заради спростування, я вчиню за твоїм бажанням: або відразу відповідатиму на окремі запитання, або, коли закінчиш мову, відповім на всі відразу».
5. Тоді Кота сказав: «Чудово. У такому разі підемо тим шляхом, яким нас веде сама твоя мова.
II. Але, перш ніж про справу, трохи про себе. Воістину, Бальбе, на мене вельми вплинули і твій авторитет, і твоя мова, яка закінчилася закликом пам'ятати, що я - не тільки Кота, але й понтифік. Гадаю, йшлося до того, щоб я виступив на захист міркувань про безсмертних богів, а також обрядів, святинь і релігійних законів, які ми перебрали від предків. Я ж завжди буду захищати їх і завжди захищав. І цю мою думку, яку я узяв від предків (про шанування безсмертних богів), не похитнуть ніколи жодні слова ні вченого, ні невігласа. Тільки, коли мова заходить про релігію, я йду услід за Т. Корунканієм, П. Сціпіоном, П. Сцеволою, а не Зеноном, або Клеантом, або Хрисіпом. Я маю перед собою приклад Г. Лелія, авгура й водночас мудреця. І його, коли він виголошує свою знамениту промову про релігію, я з більшою охотою вислухав би, аніж когось із провідників стоїчної школи.
А оскільки вся релігія римського народу первісно скаладалася із обрядів та ауспіцій, а пізніше до цього додалося третє - віщування (які давалися на основі чудес і знамень тлумачами Сивіли й гаруспіками), то я завжди вважав, що жодною з цих складових частин релігії не можна нехтувати. І я переконаний, що Ромул ауспіціями, Нума введенням жертвоприношень заклали основу нашої держави. І вона ніколи не досягла б такої могутності, якби вищим благочестям своїм не заслужила ласки безсмертних богів. Ось, Бальбе, що думає про це Кота, що думає понтифік. А тепер дай мені зрозуміти, що думаєш ти. 6. Адже від тебе, філософа, я мушу одержати докази на користь релігії, бо предкам нашим я повинен вірити без будь-яких доказів».
III. «Які ж докази ти хочеш від мене одержати?» - запитав Бальб. «Ти,- сказав Кота,- поділив свою мову на чотири частини. У першій ти хотів довести, що боги справді існують. Потім - які вони. Далі - що вони правлять світом. І нарешті - що боги дбають про людські справи. Так, якщо мені не зраджує пам'ять, ти побудував свою мову?» - «Цілком правильно,- сказав Бальб.- Чекаю подальших запитань».
7. «Отож розглянемо,- мовив Кота,- кожне [твоє твердження окремо]. Що боги існують, із цим згодні всі, крім хіба що найнечестивіших людей. І ніхто не зможе переконати мене в протилежному. Але це мені навіяно авторитетом предків. Ти ж мені нічого не доводиш».
«Якщо ти в цьому переконаний,- зауважив Бальб,- тоді навіщо тобі у мене вчитися?»
«Тому,- сказав Кота,- що в цьому нашому обговоренні я буду виступати так, ніби ніколи не чув про безсмертних богів, нічого про них не думав: вважай мене за грубого й неосвіченого учня і пояснюй те, про що запитую». 8. «Тоді кажи,- мовив [Бальб],- які у тебе запитання?» - «У мене? Ну, по-перше, чому ти сказав спочатку, що існування богів настільки очевидне і загальновідоме, що про це й говорити не варто, хоч потім про те саме так багато наговорив?» «З тієї причини,- відповів Бальб,- з якої і ти, Кота (як я помітив), часто, виступаючи на форумі з судовою промовою, закидаєш суддю якомога більшим числом доказів, якщо тільки судова справа надає таку можливість. Так само й філософи роблять, і я, як зміг, зробив. Ти ж, поставивши це питання, немовби запитав, чому я дивлюся на тебе обома очима, хоча цілком міг би й одним побачити».
IV. 9. «Чи доречне твоє запитання,- зауважив Кота,- це ти пізніше сам побачиш. Бо я, виступаючи на суді, якраз не маю звички доводити те, що очевидне й з чим усі згодні. Адже доказами тільки послаблюється очевидність. Та якби я навіть так чинив у судових справах, то в такій бесіді, як наша (що вимагає особливої строгості думки), не став би цього робити. А щодо можливості побачити й одним із двох очей, це теж не доказ, бо обидва ока бачать одне й те ж. Та й природа, якій ви приписуєте мудрість, захотіла так, щоб ми мали два отвори, які ведуть від душі до очей. Саме тому, що ти не був твердо переконаний, що це цілком очевидно, то й вирішив підтвердити існування богів багатьма аргументами. Для мене ж достатньо одного: так нам наші предки передали. Але ти авторитетом нехтуєш, воюєш розумом. 10. Дозволь же моєму розумові поборотися з твоїм. Ти наводиш докази, щоб довести існування богів, і тим самим те, що, на мою думку, є безсумнівним, робиш сумнівним. Я запам'ятав не тільки число, але й послідовність твоїх доказів. Першим був такий: коли ми звертаємо свої погляди до неба, то відразу розуміємо, що є якесь божество, яке усім цим править. Звідси й відомі [слова поета]:
Глянь на сяючу вись, яку всі називають Юпітером.
11. Немовби хтось із наших співвітчизників швидше саме цю вись назвав би Юпітером, а не того Капітолійського бога! Або начебто для всіх цілком очевидно й визнано, що богами є ті, кого Велей і багато інших відмовилися навіть визнати живими істотами (2). Тобі також видався вагомим аргумент, що уявлення про безсмертних богів і властиве усім людям, і дедалі більше поширюється з кожним днем. Виходить, вам подобається судити про такі важливі питання, грунтуючись на міркуваннях дурнів, які, на вашу думку, є все одно що шаленці.
V. Ми, кажеш, бачимо богів віч-на-віч так само, як їх бачив Постумій біля Регільського озера, Ватіній на Солянім шляху. Ще ти казав (вже не пам'ятаю що) про битву локрів поблизу Сагрів. І ти справді вважаєш, що це тиндаріди (як ти їх називав, тобто прості люди), про яких Гомер, що жив лише трохи пізніше (3), говорить, ніби вони були поховані в Лакедемоні. Ці тиндаріди на білих меринах, буцімто, не супроводжувані жодним конюхом, вийшли назустріч Ватінієві й вирішили повідомити про перемогу римського народу простому селянинові, а не М. Катону, який був у той час першим у [сенаті]. Виходить, ти віриш і тому, що слід на камені, схожий на відбиток копита (який і тепер чітко видно біля Регільського озера), полишив кінь Кастора? 12. Але чи не краще вірити (і таку віру справді можна схвалити), що душі найславетніших мужів (якими були й ці тиндаріди) божественні й вічні(4), ніж вірити, що колись спалені могли їздити верхи й битися у лаві? Або, якщо ти стверджуєш, що це справді могло трапитися, треба, щоб ти пояснив, яким чином, а не посилатися на баб'ячі казочки».
13. Тут Луцілій заперечив: «Тобі це здається побрехеньками? Але хіба ж А. Постум не звів на форумі храму на честь Кастора й Полукса? Хіба ти не бачив постанови сенату про Ватінія? А про випадок у Саграх навіть у греків є приказка - якщо вони хочуть у чомусь запевнити, то говорять: „Це ймовірніше за те, що трапилося під Саграми". І ці свідчення хіба не повинні похитнути твою впевненість?» На це Кота відповів: «Ти, Бальбе, воюєш зі мною чутками, а я від тебе домагаюся доказів». [...].
VI. 14. «...настає те, що має статися»(5). Тому що ніхто не може уникнути того, що має трапитися. І часто навіть шкідливо знати, що відбудеться в майбутньому: адже це нещастя - побиватися над тим, чому не можна зарадити; не мати навіть останньої розради - надії. Особливо якщо, як ви говорите, все залежить від долі (6), а доля - це те, що завжди від віку було істинним. Тож яка користь від знання майбутнього; і як воно може допомогти нам убезпечитись, якщо це майбутнє неминуче?
Далі, звідки взялася ця дивінація? Хто перший збагнув значення крякання ворона? Хто відкрив ворожіння при вийманні печінки жертовної тварини? Хто винайшов ворожіння за жеребом? Я, припустімо, вірю у все це(7) й не можу презирливо ставитися до жезла Ата Навія, про якого ти згадав. Але як до цього додумались, це я повинен почути від філософів, особливо тому, що в багатьох випадках ці віщуни обманювали. 15. Лікарі також (ти сам говорив) часом помиляються. Але яка ж схожість між медициною, в якій я бачу розумну основу, і дивінацією, яка не знати звідки взялася? І ще ти гадаєш, ніби боги умилостивлені тим, що Деції принесли себе в жертву. Якою ж великою була тоді суворість богів, коли римський народ нічим іншим не міг їх умилостивити, як тільки убивством таких великих мужів! Справді, це був полководницький задум (те, що греки називають стратегема), але вони були такими полководцями, які приходять на допомогу батьківщині ціною власного життя. Вони знали, що військо, побачивши свого полководця, що мчить на ворога верхи на коні, піде за ним. Так і сталося.
А ось голосу фавна я, признатися, ніколи не чув. Тобі, якщо ти (за твоїми словами) чув, я повірю, хоча зовсім не знаю, що таке фавн.
VII. Отож поки що, Бальбе, ти не переконав мене в існуванні богів, Я, звичайно, вірю, що вони існують, але стоїки цього аж ніяк не доводять. 16. Ти говорив про Клеанта, на думку якого, знання про богів формується в душах людей чотирма способами. Один (той, про який я вже достатньо сказав) народжується із передчуття майбутнього. Другий - від потрясінь, викликаних бурями та іншими явищами. Третій - від надміру корисних речей, які ми одержуємо. Четвертий - від злагодженості зірок і постійності небес. Про передбачення ми вже сказали. Бурі та інші потрясіння, які відбуваються в небі, й у морі, і на землі, ми не можемо відвернути. Тому є багато людей, які лякаються їх і гадають, що їх спричиняють безсмертні боги. 17. Але ж питання не в тому, чи є люди, які вірять в існування богів, а питання таке: чи є боги, а чи їх нема?
Інші докази, які наводить Клеант: рясота корисних речей, якими користуємось, і послідовність у зміні пір року, незмінність небесних явищ - будуть розглянуті пізніше, коли станемо обговорювати провидіння богів, про що, Бальбе, ти багато наговорив. Віднесімо також на пізніше розгляд доказу Хрисіпа, який, за твоїми словами, казав, що коли у природі є щось таке, чого не може здійснити людина, то є також і щось краще за людину. 18. Тоді розгляну твоє порівняння краси світу з гарним домом і твої докази щодо гармонії та взаємозв'язку всього у світі. А поки що віднесімо також короткі й не позбавлені дотепу докази Зенона до тієї частини бесіди, де мова йде про провидіння. Тоді ж, свого часу, розглянемо й те, що ти, фізик, говорив про вогняну силу і про той жар, від якого все пішло. І все, що тобою було сказано позавчора, коли ти намагався довести існування богів тим, що і Всесвіт, і Сонце, й Люна-Місяць, і зірки мають і чуття, і розум. Усе це я відкладу на той самий час. 19. А поки що я знову й знову буду в тебе допитуватися: якими доказами доведеш, що боги існують».
VIII. «Далебі ж,- сказав Бальб,- мені здавалося, що я вже навів докази. Але ти їх спростовуєш таким чином: поставивши мені питання (і я вже готуюся на нього відповісти), раптом звертаєш мову на інше і не даєш мені можливості відповісти. Так ми й обійшли мовчанням такі найважливіші питання, як питання про дивінацію і про долю. Ти їх лише мимохідь зачепив, тим часом як наші звично їх обмірковують дуже ретельно. Щоправда, ці питання до тієї проблеми, яку нині обговорюємо, не мають прямого відношення. Все ж не створюй, будь ласка, плутанини, аби ми змогли з'ясувати до кінця питання, яке розглядаємо». 20. «Чудово,- відповів Кота.- Але, оскільки ти розділив усе питання на чотири частини і про першу ми вже висловились, поміркуймо тепер над другою. У ній, як мені здалося, бажаючи показати, якими є боги, ти довів насправді, що ніяких богів нема. Ти сказав, що найважче - це примусити розум відволіктися від того, що стало звичним для наших очей. А оскільки нема нічого кращого за бога, то ти стверджував, що світ - це, безумовно, бог, тому що в природі краще за світ нема нічого. Як на тебе, ми навіть можемо вважати світ живою істотою; ба більше, споглядати його нашим розумом, як усе інше бачимо очима. 21. Але, говорячи, що нема нічого кращого за світ, який сенс ти вкладаєш у слово „краще"? Якщо „красивіше", згоден. Якщо ти маєш на увазі, що світ вельми пристосований для задоволення наших потреб, згоден і з цим. Але якщо ти маєш на увазі також, що нема нічого розумнішого за світ, то я рішуче, жодним чином не згоден. І не тому, що важко розум одвернути від очей, а тому, що чим більше одвертаю, тим менше можу збагнути розумом те, що ти хочеш.
IX. Нема нічого кращого в природі за світ, говориш ти. А на землі, скажу, нема кращого за наше місто. То що, по-твоєму, місту притаманні розум, мислення, ум? А якщо не притаманні, невже гадаєш, що з цієї причини можна віддати перевагу мурашці перед найчудовішим містом; і то тільки тому, що місту не притаманне жодне відчуття, а мурашка має не тільки відчуття, але й ум, розмисел, пам'ять (8)? Треба бачити, Бальбе, в чому тобі роблять поступку, а не хапати самому, що тобі заманеться. 22. Те, про що ми розлого говоримо, міститься у відомому висловлюванні Зенона, короткому і, як тобі здалося, дотепному: «Те, що користується розумом, краще за те, що розумом не користується. Нема нічого кращого за світ, отже, світ користується розумом». 23. Але так ти, коли твоя воля, доведеш навіть, що світ, певно, чудово читає книги. Тому що, йдучи за Зеноном, ти зможеш (міркуючи подібним чином) дійти висновку: «Те, що грамотне, краще за те, що неграмотне. Нема нічого кращого за світ. Тому світ грамотний». Подібним чином світ може виявитися і красномовним оратором, і математиком, і музикою, і взагалі запізнаним у всякій науці, й, нарешті, світ стане філософом.
Ти часто говорив, що нема нічого такого, що не виходило б із світу (nisi ex ео), і що в природі нема такої сили, яка б виробляла не подібне собі. Але якщо погодитись із цим, то світ не тільки живий і мудрий, він ще й кіфаред, і флейтист. Тому що від нього народжуються представники цих мистецтв.
Отже, жодним чином не доводить цей ваш родоначальник стоїків, чому ми повинні вважати його живим. Ні, світ - не бог, проте нема нічого кращого за нього; нічого доброчиннішого для нас, нічого красивішого на вигляд, постійнішого у своєму русі. А оскільки світ у цілому не бог, то що сказати про зірки, незліченну кількість яких ти зарахував до числа богів. Ти захоплювався їх розміреним вічним рухом і (присягаю Гераклом) мав на те всі підстави, тому що їм справді притаманна вражаюча, неймовірна постійність. 24. Але, Бальбе, не все, чому притаманний певний і постійний рух, треба приписувати швидше богові, ніж природі.
X. Що, по-твоєму, може бути постійнішим за зміну припливів і відпливів у протоці Евріпі поблизу Халкідіки? Або в Сицилійській протоці? Або течії в океані, у тих місцях, де
Лівію море несите й стрімке відділя од Європи (9).
А морські хвилювання й відпливи біля берегів Іспанії або Британії з їхньою регулярністю і постійністю, що, теж не можуть відбуватися без бога? Либонь, якщо все, що відбувається постійно, через певні проміжки часу, ми будемо вважати божественним, то чи не доведеться назвати божествами й триденну та чотириденну лихоманку? Адже що може бути постійніше за чергування її нападів. Ні, всім цим явищам слід давати розумне пояснення. 25. А оскільки ви цього не можете зробити, то і вдаєтеся до бога, ніби до рятівного сховища.
Тобі здається, що Хрисіп, людина, без сумніву, гнучкого й вигостреного в суперечках розуму, дуже дотепно розміркував. «Якщо,- сказав він,- є щось таке, чого людина не може зробити, тоді той, хто це робить, кращий, ніж людина. Але людина не може зробити всього того, що є у світі. Виходить, той, хто зміг це, переважає людину. Але хто ж може переважити людину, коли не бог? Значить, є бог!» Але у всьому цьому та ж сама плутанина, що й у Зенона. 26. Бо що таке «краще», «пречудово», яка різниця між природою і розумом, при цьому не розглядається. Той же Хрисіп розмірковує: «Якби не було богів, то у всій природі не було б нічого кращого за людину. Але коли якась людина вважає, що нема нічого кращого за людину, то це вельми велика зарозумілість». Звичайно, зарозумілість - цінувати себе вище, ніж світ. Але зовсім не є зарозумілістю, а швидше здоровим глуздом, розуміти, що в людини є відчуття й розум, яких нема ні в Оріона, ні в Сіріуса.
І [ще розмірковує Хрисіп]: «Якщо будинок красивий, то ми розуміємо, що він був зведений для господарів, а не для мишей. Так само ми повинні вважати, що світ - це оселя богів». І я точнісінько так думав би, якби вважав, що світ побудовано, а не створено природою,- що я і постараюсь довести (10).
XI. 27. Та ось у Ксенофонта Сократ запитує: «Звідки б ми отримали свою душу, якби у світі не було жодної душі?» А я питаю, звідки - мова? Звідки - рахунок? Чи, може, будемо вважати, що Сонце, коли підступає чимближче до Люни-Місяця, заводить з ним розмову? Або що світ співає для гармонії, як уважає Пітагор (1)J? Усе це, Бальбе, від природи, але не тієї природи, яка, як каже Зенон, «майстерно прогулюється» (12),- про цю природу Зенона я ще говоритиму. Маю на увазі природу, яка, будучи сама в русі і змінності, цим усе приводить у рух і збудження.
28. Мені припала до душі та частина твоєї мови, в якій говориш про узгоджуваність і взаємозв'язок різних частин природи, які, як ти сказав, ніби зв'язані путами давньої спорідненості. Але я не можу погодитись із тобою, коли твердиш, ніби це можна пояснити тільки тим, що природа вся обійнята (continetur) одним божественним духом. Ні, цю постійність і взаємозв'язок спричиняють тільки сили природи, а не богів. Є в природі ніби «співчуття», яке греки називають сімпатейя. Але те, що велике само по собі, менш за все слід пояснювати впливом божественного розуму.
XII. 29. А яким чином ви спростуєте аргументи Карнеада? Якщо, говорить він, нема жодного тіла безсмертного, то нема й тіла вічного. Але ж нема жодного тіла ні безсмертного, ні такого, яке не можна було б розділити на частини, розібрати й рознести. А оскільки будь-які живі істоти за своєю природою здатні легко піддаватися зовнішньому впливові, то нема серед них такої, яка б уникла якогось впливу ззовні, тобто не мусила б зносити й терпіти [страждання]. І якщо все живе таке, то нема жодного безсмертного. Так само, якщо будь-які живі істоти можуть бути розсічені й розділені на частини, то нема серед них жодної неподільної, жодної вічної. При тому всяка жива істота влаштована так, що змушена зазнавати впливу зовнішньої сили й терпіти його. Отож вона мусить бути смертною і розпадатися на частини.
ЗО. Всякий віск має властивість змінювати форму, тому й нема такої речі, зробленої з воску, яка не могла б змінити своєї форми. Це ж стосується предметів із срібла, міді, оскільки така природа цих металів. Так само (оскільки всі [стихії], із яких усе складається, підвладні змінам) не може бути такого тіла, яке було б незмінним. Але ж ви самі вважаєте, що [стихії], із яких все складається, мінливі. Отож і всяке тіло змінне. Але якби було якесь безсмертне тіло, то воно зовсім не було б мінливим. Звідси випливає, що всяке тіло смертне. А оскільки всяке тіло є або водою, або повітрям, або вогнем, або землею, або складається із суміші цих елементів, або якоїсь їхньої частини, то нема серед них такого, яке б не гинуло. 31. Бо й усе, що з землі, розпадається; і волога така м'яка, що її легко можна і поєднати, й розділити на частини. Вогонь же і повітря легко поступаються будь-якому тискові, бо за природою своєю вони найбільш податливі й легко роз'єднуються. Крім того, кожна з цих [стихій] гине (13), коли перетворюється на іншу. Це відбувається, коли земля перетворюється на воду; і коли з води народжується повітря, а з повітря - етер; і коли всі ці стихії роблять зворотний перехід.
Отож, якщо можуть гинути ті [стихії], із яких складається всяка жива істота, тоді нема жодної живої істоти, яка була б вічною.
XIII. 32. Щоб покінчити з цим [питанням], скажу ще, що неможливо знайти таку істоту, яка ніколи не народжувалася і вічно буде існувати. Тому що всяка жива істота здатна відчувати. Вона, виходить, відчуває тепле й холодне, солодке й гірке; неможливо, щоб вона якимось відчуттям сприймала тільки приємне і не сприймала протилежного. Отже, якщо вона здатна відчувати насолоду, то зазнає також і страждання. А те, що зазнає страждання, неодмінно підлягає і смерті.
Значить, слід визнати, що всяка жива істота - смертна. 33. З другого боку, якщо є щось, що не зазнає ні насолоди, ні страждання, то воно не може бути живою істотою. Жива істота повинна все це відчувати, а коли відчуває, то не може бути вічною. Всяка жива істота здатна відчувати [і насолоду, і страждання], а отже, нема живої істоти вічної. Далі, не може бути такої живої істоти, в якій не було б природного прагнення або відворотності. Прагнуть до того, що відповідає природі, відвертаються від супротивного. Всяка жива істота до чогось прагне й чогось уникає. Те, чого вона уникає, противне її природі, має згубну силу. Отож всяка жива істота неодмінно мусить загинути. 34. Не злічити [факти], які свідчать, що все, що здатне відчувати, неминуче гине. Бо все, що ми відчуваємо, як, наприклад, холод, тепло, насолода, страждання та інше, коли надмірне - згубне. Але нема жодної живої істоти, яка була б цілком позбавлена здатності відчувати. Виходить, нема вічно живої істоти.
XIV. Всяка жива істота має або просту природу, [якщо вона складається з одного тільки елемента] - із землі, або вогню, або з повітря, або з води. (Але таку істоту неможливо уявити). Або жива істота має складну природу, коли являє собою поєднання кількох елементів, із яких кожному відведене своє місце; куди кожен за своєю природою прагне: один - униз, другий - угору, третій - усередину. Ці елементи можуть пробути у змішаному стані деякий час, але залишитися так назавжди - в жодному разі, бо за своєю природою кожний з них неодмінно прорветься на своє місце. Тому жодна жива істота не є вічною.
35. Але ваші, Бальбе, зводять усе звично до вогняної стихії, йдучи, вважаю, за Гераклітом (14). Цього філософа не всі тлумачать однаково. А оскільки він сам не хотів, щоб інші розуміли, що він говорить, то й ми не будемо торкатися цього. Ви ж враховуйте, що вся сила у вогні. Бо й живі істоти, коли в них підходить до кінця тепло, помирають; і у всій природі тільки те живе, те квітне, що містить у собі тепло. Що ж до мене, то я не розумію, чому тіла гинуть від зникнення в них тепла, а не, скажімо, від утрати вологи або повітря; тим більше, що тіла гинуть також і від надлишку тепла. 36. [Так що життя в живих істотах залежить] від вогню не більшою мірою, ніж від інших елементів. Ви, як я розумію, вважаєте, що в природі й у світі єдиний носій життя поза нами - це вогонь. А чому не повітря? Адже із нього складається і дух (animus) (15) живої істоти, від чого вона й називається твариною (animal). Чому ви приймаєте як безперечне, що душа - це ніщо інше, як вогонь? Адже видається куди вірогіднішим, що душа - це щось таке, що складається з вогню і повітря, змішаних належним чином (16). Якщо вогонь сам по собі, без домішку якогось іншого елемента, є живою істотою, тоді (оскільки він, перебуваючи в наших тілах, робить так, що ми здатні його відчувати) не може бути, щоб він сам був позбавлений цієї здатності. Але проти цього можна заперечити також: те, що має відчуття, мусить відчувати і насолоду та страждання. А до кого приходить страждання, до того приходить також і старість. Тож виходить, що ви не можете навіть вогонь уявити вічним. 37. Як же так? Хіба ви самі не твердите, що всякий вогонь потребує поживи й що він не може жодним чином зберегтися, якщо його не підживлювати? Що й Сонце, і Люна-Місяць, і зірки живляться: одні - прісними водами, інші - морськими? Клеант навіть гадає, що саме з цієї причини Сонце і не відходить надто далеко від лінії тропіків, щоб не віддалитися від поживи. Але про це ще скажу пізніше (17). А тепер уже можна зробити висновок, що те, яке може загинути, за своєю природою не може бути вічним. Вогонь, будучи позбавлений поживи, перестає існувати. Отже, вогонь за природою своєю не вічний.
XV. 38. Чи можемо ми уявити собі бога, не наділеного жодною чеснотою? Тому наділимо бога розважливістю - чеснотою, яка передбачає знання того, що добре й що погано, і що ні добре, ані погане. Але кого не торкається і не може торкнутися зло, тому нема потреби розрізняти добро й зло. Яка потреба в розумінні того, чим ми користуємося, щоб через явне можна було збагнути потаємне? Адже для бога немає нічого потаємного. А правосуддя, яке кожному воздає належне, яке має відношення воно до богів? Ви ж самі говорите, що правосуддя породжене людським суспільством, спільнотою людей. Далі - стриманість. Вона полягає у нехтуванні тілесними насолодами. Але якщо на небі є місце стриманості, то є місце й насолодам. А як розуміти, що бог мужній? У чому мужній? У подоланні страждань або труднощів? Чи небезпек? Але ж бога ніщо з цього не торкається. 39. Тому як можна уявити бога, який ні розумом не користується, ні жодною чеснотою не наділений? Коли я обмірковую те, що говорять про богів стоїки, вже не можу ставитися з презирством до невігластва темного натовпу. У що тільки не вірять невігласи! Сирійці поклоняються рибі(18). Єгиптяни обожнили майже всі види тварин. Навіть у Греції багатьох людей зарахували до богів: Алабанда - алабандці, Тенея - тенейці; вся Греція шанує як богів Левкотею (яку раніше називали Іно) і її сина Палемона. Наші шанують Геракла, Ескулапа, тиндарідів, Ромула і ще багатьох інших, в яких бачать нових, приписних громадян неба (19).
XVI. 40. Так міркують про богів неосвічені. Але ви, філософи, хіба кращі? Я не буду зупинятися на тому, що вам здається найбільш ясним. Хай сам світ буде богом. Вірю, що так це й є, коли бачу
...сяючу вись, яку називають всі Юпітером.
Але чому ми до цього додаємо ще багатьох богів? І їх сила-силенна! Мені справді здається, що їх забагато. Ти ось навіть окремі сузір'я називаєш богами, даючи їм або назви тварин, як, наприклад, Коза, Скорпіон, Телець, Лев; або неживих речей, як Арго, Жертовник, Корона. 41. Утім, навіть якщо і з цим примиритися, то інше не тільки неможливо допустити, але й - зрозуміти. Коли ми називаємо земні плоди Церерою, вино - Лібером, то просто вдаємося до загальновживаних висловів. Але чи є шаленець, який би повірив, ніби те, що він їсть,- це бог (20)?
А що стосується тих, які, за твоїми словами, з людей перетворилися на богів, то поясни мені спосіб, яким чином це могло статися? І чому таке перестало відбуватися тепер, хотів би знати? Не уявляю собі, яким чином той [Геракл], за словами Акція, «після того як сам себе спопелив він на Еті», переселився із цього полум'я «до батька вічного дому»?
Однак Гомер примусив Уліса зустрітися у підземному царстві з Гераклом, а також з іншими, хто пішов із життя. 42. До того ж я, передусім, дуже хотів би знати, якого Геракла нам слід шанувати? Бо ті, що досліджують таємничі й маловідомі письмена (21), повідомляють, що Гераклів було багато: найдавніший був народжений Юпітером - теж найдавнішим (тому що з давніх грецьких писань ми довідуємося, що і Юпітерів було багато). Від цього Юпітера і Лісітої, виходить, і народився той Геракл, який, як ми чули, змагався з Аполоном за триніжок. А другий Геракл, єгипетський, як переказують, був народжений Нілом. Він, кажуть, створив фрігійські книги. Третій - із дигітів гори Іди, йому [мешканці Коса приносять жертви на честь підземних богів] (22). Четвертий - син Юпітера й Астерії, сестри Латони. Він особливо шанований мешканцями Тіру, які вважають, що Картагена була його дочкою. П'ятий - в Індії, носить ще ім'я Бел. Шостий - той, який походить від Алкмени і Юпітера, але Юпітера третього: тому що і Юпітерів, як ми вже знаємо, теж багато. Про це ще буду говорити.
XVII. 43. Коли вже зайшла мова про шанування безсмертних богів, то скажу: я більше довідався про це із статутів понтифіків, із звичаїв предків та з тих жертовних посудин, які нам полишив Нума (і про які говорив у своїй короткій, але блискучій промові Лелій), ніж із вчення стоїків. Коли йти за вами, то скажи, що мені відповісти тому, хто поставить питання таким чином: «Якщо є боги, то чи є богинями також і німфи? Якщо і німфи, то, може, й паніски, й сатири? Але вони не боги, отже, й німфи не богині. Однак на їхню честь були офіційно введені їм присвячені храми. Що ж виходить? Виходить, що й ті інші, що їм присвячені храми, не боги? Далі, ти зараховуєш до богів Юпітера й Нептуна, значить, і брат їхній Орк також бог? І ті [річки], які, як кажуть, течуть у царстві мертвих: Ахерон, Коцит, Стікс, Флегетон? І Харон, і Цербер, їх теж треба вважати богами? 44. Але ж цього не можна допустити! Виходить, і Орк не бог? А що ви скажете про його братів?» Ось як розмірковував Карнеад. Не для того, щоб підкопатися під богів (що аж ніяк не личить філософу), а щоб показати, що стоїки нічого не можуть пояснити щодо богів. Він розмірковував таким чином: «Як же так, якщо ці брати входять до числа богів, то невже можна заперечувати, що і їхній батько Сатурн, якого всюди, а більш за все на Заході, вшановують, теж бог? Але якщо Сатурн бог, то слід визнати, що і його батько, Небо - бог, а якщо так, тоді й батьки Неба також повинні вважатися богами: Етер і День, і їхні брати й сестри, яких давні генеалоги називають: Кохання, Обман, Страх, Праця, Заздрість, Доля, Старість, Смерть, Морок, Нещастя, Скарга, Ласка, Підступність, Упертість, Парки, Геспериди, Сни. Адже вони, як гадають, породжені Еребом і Ніччю. Отже, або й цих чудовиськ треба вважати богами, або тих, кого ми назвали першими, не вважати».
XVIII. 45. Можливо, ти скажеш, що Аполон, Вулкан, Меркурій та інші - це боги, а Геракла, Ескулапа, Лі-бера, Кастора, Полукса поставиш під сумнів? Але й їх шанують нарівні з богами, а декого з них навіть набагато більше. Отже, і їх, народжених смертними матерями, треба вважати богами? А Арістей, син Аполона, який відкрив оливкове дерево, а Тесей, син Нептуна, й решта, у кого батьками були боги, хіба не будуть серед богів? А в кого матері [богині]? Очевидно, тим більше [повинні] бути зараховані. Адже й згідно з цивільним правом народжені вільною матір'ю вважаються вільними. Так само і згідно з природним правом народжений матір'ю-богинею, безсумнівно,- бог. Ось мешканці острова Астіпалеї і шанують святобливо Ахіла. А якщо він бог, тоді й Орфей і Рез - боги, бо їхньою матір'ю була муза (якщо тільки морським шлюбам не віддавати переваги перед тими, які чиняться на суходолі). А якщо вони не боги, оскільки їм ніде не поклоняються, тоді яким чином їх уважають богами?
46. І зауваж, що ці були вшановані не за їхнє безсмертя, а за те, що в них бачили людей, сповнених людськими чеснотами, про що, між іншим, ти сам, Бальбе, казав.
Але ж як можна (якщо вважати богинею Латону), не вважати такою і Гекату, яка народилася від Астерії, сестри Латони? Чи й вона теж не богиня? Адже ми й храми їй, і жертовники бачили в Греції. А якщо й вона богиня, то чому не есменіди? Адже й вони мають в Атенах храм; і в нас, як розумію, їм присвячено гай Фуріни. І фурії так само богині - переслідувачки й месниці за злочини та лиходійства. 47. Отож, коли ми будемо вважати богами тих, що беруть участь в тому, що відбувається з людиною, то слід уважати богом також і Народження (Natio), що йому (коли обходимо храми на Ардейському полі) звично приносимо жертву. Він і назву таку одержав від «народжувати» (nascere), оскільки оберігає жіночі пологи. Якщо ж він - бог, тоді боги й всі ті, що були згадані тобою: Честь, Вірність, Розум, Згода. А також і Надія, і Застереження (Moneta), й узагалі все, що нам спаде на думку. Але якщо все це неправдоподібне, то неправдоподібним є й те, з чого це випливає.
XIX. Що ти на це скажеш? І ще. Якщо богами вважати тих, кого люди шанують і визнають за богів, тоді чому не зарахувати до того ж гурту Серапіса й Ісіду? А якщо ми це зробимо, чому відмовити в цій [шані] богам варварів? Давайте ж віднесемо до числа богів і коней, ібісів, яструбів, гадюк, крокодилів, риб, собак, вовків, кішок, лисиць і ще багатьох звірів. Якщо ж їх відкинемо, тоді відкиньмо й тих, про яких ми вели мову раніше.
48. Що ж далі? Іно, яку греки називають Левкотеєю, а наші - Матутою, буде вважатися богинею, хоча вона дочка Кадма? А Кірку, й Пасифаю, і Ета, яких Перса, дочка Океану, народила від Сонця, ми хіба не зарахуємо до гурту богів? Адже Кірку наші колоністи, мешканці колонії (названої її ім'ям), благочестиво шанують. Отож і її будемо вважати божеством? А що скажеш стосовно Медеї? Адже її дідами були двоє богів - Сонце й Океан, батьком - Еет, матір'ю - Ідія. А що - про брата її Абсірта? (У Пакувія він носить інше ім'я - Егіалей, але те, старе ім'я більше вживалося у книгах давніх). Якщо вони не боги, тоді мені страшно за Іно, бо всі вони одного витоку. 49. І Амфіарай буде богом? І Трофоній? Коли, згідно з цензорським законом, землі в Беотії (присвячені безсмертним богам) були оголошені такими, що не можуть бути обкладені податками, тоді наші відкупники заявили, що ще не можна вважати безсмертними тих, що раніше були людьми. Але якщо є богами Амфіарай і Трофоній, то вже, звичайно, й Ерехтей, у якого в Атенах є і храм, і жрець - ми їх бачили. А якщо його зробимо богом, тоді як можна сумніватися стосовно Кодра або інших, що загинули, б'ючись за батьківщину. Якщо це неприйнятно стосовно їх, тоді також стосовно й тих, про яких було сказано вище.
50. Цілком можна зрозуміти, що коли в багатьох державах віддавали шану божественній пам'яті тих, хто прославився своєю доблестю, то це було зроблено, щоб виховати громадян більш доблесними і щоб кожна шляхетна (optimus) людина готова була охоче піти на будь-яку небезпеку заради спільного блага. Із цієї самої причини серед гурту богів опинилися в атенців і Ерехтей, і його доньки. Так само й у дочок Леонта є в Атенах храм, який називається Леокоріон. А мешканці Алабанди шанують Алабанда, засновника їхнього міста, з більшою набожністю, ніж когось із прославлених богів. Коли з цього приводу один із мешканців міста став настирливо переконувати Стратоніка, що, бачте, Геракл не бог, а ось Алабанд - це бог, той йому не без дотепності відповів: «Тож хай гнів Алабанда впаде на мою голову, а гнів Геракла - на твою».
XX. 51. Хіба ти, Бальбе, не бачиш, як далеко може завести сказане тобою про небо й зірки? Богами стали Сонце й Люна-Місяць, у першому греки бачать Апо-лона, а в другому - Діану. Якщо ж Люна - богиня, тоді увійдуть до гурту богів також Люцифер та інші планети, а відтак і мірноплинні зірки. То чому не віднести до богів ще й веселку? Адже вона така гарна, що її за дивовижну красу вважають дочкою Тауманта й онукою Океану. А якщо веселка - божество, то як щодо хмар? Адже сама веселка утворюється з хмар, що якимось чином забарвились. А одна хмара, кажуть, навіть народила кентавра. Але якщо ти внесеш до списку богів хмари, тоді слід внести, звичайно, й бурі, які у римлян справді обожнено (23). Значить, і дощ, і тумани, й бурі, і смерчі треба вважати богами? Наші-бо полководці мали звичай (зважуючись на плавання по морю) приносити жертви морським хвилям. 52. Далі, якщо (мовиш) ми повинні бачити богиню Цереру в самому грунті через його родючість, тоді що це за інша богиня Телус? Якщо це земля, тоді море - бог, бо ти говорив, що це - Нептун. Виходить, і ріки, й джерела теж боги? Саме тому Мазон, завойовник Корсики, і присвятив храм джерелу(24). А в молитві авгурів згадуються Тібр, Спінон, Анемон, Нодин і назви інших ближніх річок.
Отож або це [обожнення продовжуватиметься] без міри, або ми нічого з цього не приймемо, щоб тим самим не сприяти нескінченному множенню марновірства. Тому, гадаю, нічого з цього не треба схвалювати.
XXI. 53. А тепер, Бальбе, нам слід заперечити й тим, хто каже, що боги (поштиво і свято шановані нами) були людьми, які не насправді, а людською уявою перенесені на небо (25).
Почнемо від Юпітера. Ті, кого називають теологами, нараховували спочатку трьох Юпітерів. Із них перший і другий народилися в Аркадії. У одного батьком був Етер. Від цього Юпітера народилися, кажуть, Прозер-піна й Лібер. Другий був сином Неба і народив буцімто Мінерву, від якої, за переказом, пішли війни - вона їх придумала. Третій Юпітер, син Сатурна, був критянином; на цьому острові й могилу його показують.
Діоскурів (Дібскурой) греки звуть на різний кшталт. Першими були троє, яких атенці називають «покровителями» (anactes). Вони народилися від найдавнішого царя Юпітера і Прозерпіни: трітопатри - Загрей, Евбулей, Діонісій. Інші, вже двоє, були народжені Ледою від Юпітера третього - Кастор і Полукс. Третіх дехто називає Алкон, Меламп і Тмол. Це сини Атрея, онуки Пелопа.
54. Що стосується муз, то спочатку їх було чотири: Тельксіноя, Аеда, Арха, Мелета, і батьком їхнім був Юпітер-другий. Інша група муз народилася від Юпітера-третього і Мнемозини, і їх було дев'ятеро. Третя група, теж дев'ять муз із тими ж іменами, народилися від Шерона й Антіопи; поети їх звично називають піерідами й піеріями.
Про Сонце ти сказав, що воно одержало таку назву тому, що є одним-єдиним. Але ж яку велику кількість сонць-[богів] згадують теологи! Один із них син Юпітера, онук Етера; другий - син Гіперіона, третій - син Вулкана, онук Ніла: єгиптяни вважають Геліополь його містом. Четвертий - той, що, як кажуть, у героїчні часи був народжений німфою Ахонто на Родосі й став предком Іаліза, Каміра й Лінда. Від п'ятого, як уважають, на Колхіді народилися Еет і Кірка.
XXII. 55. І Вулканів теж багато. Перший народився від Неба. Від цього Вулкана Мінерва народила того Аполона, якого давні письменники (historici) вважають покровителем Атен. Другого, народженого Нілом, єгиптяни називають Пта і вважають оберегом Єгипту. Третій - від третього Юпітера і Юнони. Він, як гадають, керував ремісничими майстернями на Лемно-сі (26). Четвертий народився від Мемалія й утвердився на островах поблизу Сицилії(27), які тому називають Вулкановими.
56. Із Меркуріїв один народився від батька Неба й матері Дня (28). У нього, за переказом, ганебно похітлива вдача, оскільки він розпалився при вигляді Прозерпіни. Ще один, син Валента й Короніди, живе під землею: його звуть Трофонієм. Третій - син Юпітера-третього і Майї. Від нього і Пенелопи, кажуть, народився Пан. Четвертий мав за батька Ніла - єгиптяни вважають забороненим називати його на ім'я. П'ятий (що йому поклоняються фенети), як кажуть, убив Аргуса. Через те й утік до Єгипту і повідав єгиптянам закони та писемність. Єгиптяни називають його Тотом; і так само зветься у них перший місяць року.
57. Із Ескулапів перший - син Аполона. Йому поклоняються в Аркадії. Він винайшов медичний зонд і, як кажуть, перший став бинтувати рани. Другий Ескулап був братом Меркурія. Його, враженого блискавкою, кажуть, було поховано в Кіносурах. Третій - син Арсіпа й Арсіпої, першим відкрив способи очищення шлунка та видалення зубів. В Аркадії, неподалік річки Лузія, показують його могилу і присвячений йому гай.
XXIII. Із Аполонів найдавніший той, що, як уже мовлено, народився від Вулкана і вважається оберегом Атен. Другий, син Корибанта, народився на Криті і, як кажуть, за цей острів повів суперечку з самим Юпітером. Третій - син Юпітера-третього й Латони; він, за переказом, від гіпербореїв прийшов до Дельф. Четвертий - в Аркадії. Його аркадійці називають Но-міоном, оскільки гадають, що від нього вони одержали свої закони (29).
58. І Діан багато. Перша - дочка Юпітера і Про-зерпіни, кажуть, народила крилатого Купідона. Друга, найбільш відома, як уважають, народжена Юпітером-третім і Латоною. Батьком третьої, за переказом, був Упіс, матір'ю - Глаука (Glauce), яку греки часто називають батьківським іменем.
Багато у нас і Діонісів. Перший народився від Юпітера і Прозерпіни. Другий - від Нілу (він, кажуть, убив Нізу). Батьком третього був Кабір, і він, кажуть, був царем Азії (це на його честь уведені свята Сабазія). Четвертий - син Юпітера і Люни-Місяця. На його честь, як вважають, влаштовуються орфічні свята. П'ятий народився від Ніза й Тіони - його вважають засновником Тріетерид.
59. Венера-перша була народжена богинею Діес-День від Неба. її храм ми бачили в Еліді. Друга - народилася з морської піни(30); від неї і Меркурія, кажуть, народився Купідон-другий. Третя, що народилася від Юпітера й Діони, одружилася з Вулканом. Але від неї і Марса народився, кажуть, Антерос. Четверта - була зачата Сирією від Кипра і зветься Астартою. Вона була дружиною Адоніса(31).
Мінерва-перша - це та, що, як я вже сказав, була матір'ю Аполона. Друга - дочка Нілу; її особливо шанують єгиптяни Саїти. Третя була народжена самим Юпітером - я сказав і про це. Четверта - від Юпітера й Корінти, дочки Океану. її аркадяни називають Корія і вважають винахідницею квадриги. Вона ж, кажуть, убила свого батька, який спробував посягнути на її цноту. Зображують її з крилатими сандалями.
60. Купідон-перший народився нібито від Меркурія і Діани-першої. Другий - від Меркурія і Венери-другої. Третій (Антерос) - від Марса й Венери-третьої.
Ці та інші подібні вигадки були запозичені з Греції, і ти розумієш, Бальбе, як важливо протидіяти їм, щоб вони не скаламутили релігію. А ваші (32) не тільки не спростовують ці [байки], а навіть зміцнюють віру в них, витлумачуючи, що до чого. Однак повернімося до того, на чому зупинилися.
XXIV. 61. То невже ти вважаєш, що для спростування цього потрібні ще тонші докази? Ми бачимо в розумі, вірності, надії, доброчинності, честі, перемозі, здоров'ї, згоді тощо природне (rerum vim), а не божественне. Це або притаманне нам самим (як розум, вірність, надія, доброчинність, згода), або повинно бути бажаним для нас (як честь, здоров'я, перемога). І ось те, в чому бачу тільки користь, зображується також у вигляді статуї, якій воздається шана. Чому ми повинні вірити, що в доброчинстві, честі та іншому міститься божественна сила? Я розумію це тільки в тому разі, коли спізнаю. Особливо це стосується щастя (fortuna). Ніхто не може відокремити від нього непостійність і випадковість, але божеству ці риси, звичайно, не личать.
62. Далі, я не розумію, як може вам подобатися таке пояснення байок і тлумачення імен. Бог Уран-Небо був оскоплений сином; а той (Сатурн) у свою чергу був закутий у кайдани своїм сином. Це та інше подібне ви захищаєте, вважаючи, що ті, хто це вигадав, виглядають не тільки не шаленцями, але просто мудрецями. Доводиться лише жалкувати, що ви зайнялися також тлумаченням імен: Сатурн - тому що він насичується роками. Марс - тому що він орудує великими справами. Мінерва - тому що трощить або що погрожує. Венера - тому що приходить до всього. Церера - тому що породжує. Який небезпечний метод! Адже в багатьох іменах ви напевне загрузнете. Що ти зробиш із Вейовісом? Що - з Вулканом? Хоча, судячи з того, що ім'я Нептун виводиш від «плавати», не знайдеться, певно, жодного імені, походження якого ти не зміг би вивести за однією лише літерою. І, як мені здається, в цьому, либонь, плаваєш більше, ніж сам Нептун.
63. Багато праці, тяжкої і марної, витратили спершу Зенон, після нього Клеант, а потім Хрисіп, щоб пояснити зміст цих байок, щоб пояснити, чому те чи інше божество носить своє ім'я. Але, займаючись цим, ви, звичайно, усвідомлюєте, що річ зовсім в іншому і що це - тільки людські домисли. Насправді те, що ви називаєте богами,- це природне, а не божественне. XXV. Але ще більшою помилкою було надавати боже звання силі-силенній згубного й навіть зводити цьому святилища. Адже на Палатинському пагорбі є храм Пропасниці, а побіля храму на честь ларів стоїть храм, присвячений Орбоні. І на Еквіліні ми бачимо вівтар Злій Долі. 64. Хай будуть викриті філософією ці помилки, щоб, розмірковуючи про безсмертних богів, говорили б тільки гідне безсмертних богів. Я про них мовлю те, що усвідомлюю, але тобі не співчуваю. Ти кажеш, що Нептун - це розпростертий по всьому морю дух разом із розумінням. Так само говориш про Цереру. Але я цього розуміння ні у моря, ні в землі не тільки не можу осягнути своїм розумом, але навіть і уявити собі не можу, що це таке. Отож мені доведеться в іншому місці пошукати доказів того, що боги існують, і з'ясувати, які вони. Я знаю тільки, що вони не такі, якими ти хотів би, щоб вони були.
65. Тепер перейдімо до інших питань. По-перше, чи править світом провидіння богів? Потім, чи опікується воно людськими справами? Бо із висунутих тобою положень ці два лишилися нерозглянутими. І вважаю за потрібне, якщо до вподоби, розглянути їх ретельніше».
«Мені,- мовив Велей,- дуже навіть до вподоби. Тому що я із тим, що вже було сказано, цілком згоден і чекаю ще більшого».
«А я,- додав Бальб,- не хочу переривати твою мову. Проте виберемо для заперечень інший час, і я, звичайно, спробую переконати тебе, але...» (33) [лакуна]
З цього нічого путнього не вийде (34): сварка значна лише.
Як-бо мені тепер їх умовлять лестивою мовою (35)?
XXVI. 66. Хіба не здається, що вона [Ніоба] немало міркувала, проте сама спричинила свою нечестиву загибель. А ось це, про [Медею], набагато розумніше:
Хто бажа чогось домогтися, справи хай дослухається.
Тим часом інший вірш здатний посіяти всілякі біди:
Він мені своїм наміром розв'язав руки сьогодні вже.
Нині тому я гніву дам волю Й згубу нашлю на зрадника.
Сум - для мене, а стогін - йому; мет - вигнання, йому ж - загин.
Ось той розум, якого тварини не мають, і тільки людина, по-вашому, обдарована ним з особливого благовоління богів. 67. Бачиш, який цінний подарунок ми від них одержали!
І та ж Медея, втікаючи від батька і з батьківщини,
...як батько вже
Став її доганяти і готувався вже затримати,
Іррата живого тіло на шматки окремі порізала
І по полях всюди ті шматкйпорозкидала; це
Щоб, допоки батько сина тіло збиратиме
Й буде якийсь час у розпачі, хутко самій зникнути.
Так вона (жахливим вбивством рідного брата) порятувалася.
68. [Медеї], безумовно, не бракувало ні підступності, ні розуму. А той(36), хто приготував для брата згубне пригощання, хіба не обміркував це з усіх боків?
Нещастя більшого й зла більшого гідний я,
Бо знищив серце його я і розтрощив горде.
XXVII. Не обійдемо мовчанкою і того, кому
...мало було зваби дружини царської,
про що правильно й дуже правдиво сказав Атрей:
Гадаю, що найвищою є небезпекою
Царя зганьбити матір і таким чином
породу зіпсувати царську ницістю.
Але ж і Тієст дуже хитро шукав царства, вдавшись до перелюбства. Атрей про це так говорить:
Додам сюди, що мені батько богів послав
У вигляді дива: влади опору царської
Ягня славетне із руном золотистим. Це
Його зважився викрасти Тієст потайки.
Дружину собі взявши за помічницю.
69. Чи не правда, величезний злочин був учинений з вельми великим розумом?
Але не тільки театральну сцену заповнюють подібні злочини. Ще більші і в більшій кількості чиняться вони у повсякденному житті. Знає будь-який приватний дім, знає форум, знає курія, [Марсове] поле, знають союзники, провінції, що з допомогою розуму чиняться як добрі справи, так і злі. Причому добрі справи чиняться небагатьма і зрідка, зате злочини - і часто, й багатьма. То хай би краще боги безсмертні зовсім не давали нам ніякого розуму, ніж такий згубний розум. Як хворим людям вино (яке рідко допомагає, а набагато частіше приносить шкоду) краще зовсім не вживати, ніж у надії на сумнівний порятунок наближати вірний загин. Отож, гадаю, краще було б, якби боги зовсім не давали людям цю жвавість думки, цю хитрість, цю винахідливість (усе, що ми називаємо розумом), якщо вони несуть з собою біди багатьом, вигоду небагатьом. Чи не краще було б для людей зовсім не одержувати цей щедрий дар? 70. Ось чому я вважаю, що коли боги мали на увазі ощасливити людей, щедро наділивши їх розумом, то це стосується лише тих, кому вони дарували добрий розум; але таких ми якщо і зустрічаємо, то дуже небагатьох. Неможливо уявити собі також, що безсмертні боги піклуються тільки про небагатьох. Із цього випливає, що боги не піклуються ні про кого.
XXVIII. На це ви звичайно так заперечуєте: боги, мовляв, піклуються про нас найліпшим чином, але багато людей їхніми доброчинствами користуються перекручено. Так буває серед людей: багато хто, одержавши від батьків спадок, зле його використовує. Проте це не означає, що вони не були облагодіяні своїми батьками. Хто це заперечить? Але ж порівняння невдале. Деяніра не хотіла завдавати шкоди Гераклові, коли послала йому туніку, просякнуту кров'ю кентавра. Не хотів також допомогти Ясону (тиранові Фери) чоловік, який ударив його мечем. Адже цим ударом він тільки відкрив чиряк, який мучив тирана і якого не могли вилікувати лікарі. Багато хто, бажаючи зашкодити, допомагає, а бажаючи допомогти - шкодить. Отож дар іще не виявляє справжніх намірів дарувальника. І коли той, хто одержав дарунок, використав його добре, то це ще не означає, що дарувальник зробив це по-дружньому.
71. Усяка розпуста, користолюбство, злочин бувають наперед обміркованими. А коли їх здійснено, хіба не супроводжується те все порухом духу й роздумом, тобто міркуванням? Бо всяка думка - розмірковування: хороше, якщо думка істинна; погане, якщо брехлива. Але від бога ми одержуємо тільки розум (якщо тільки одержуємо), а чи буде він ужитий на благо, чи на зло, це залежить від нас. Тож не варто вважати розум благом, що його одержали люди від богів, ніби спадок, якого батьки залишають своїм дітям. Якби боги хотіли завдати шкоди людям, то кращого способу, ніж подарувати їм розум, вони б не могли знайти. Бо де ще криється коріння таких вад, як несправедливість, боягузтво, як не в розумі?
XXIX. Ми тут згадували Медею і Атрея, трагедійних героїв, які всю силу свого розуму спрямували на обмірковування злочинів. 72. Але хіба не використовують свій розум і незначні люди, персонажі комедій? Хіба не розмірковує той персонаж із «Євнуха»:
Вернутися, може?..
То кличе, то гонить: ні! - навіть якщо благатиме.
А другий, із «Синефебів», на зразок [філософів Нової] Академії, спрямував свій розум на бій проти загальноприйнятої думки, говорячи, що коли «Любов сильна, а грошей зовсім нема», то добре
Скупого батька мати, до дітей грубого,
Примхливого, що не дбає належно, не любить їх.
73. І цю незвичну думку він підкріплює міркуваннями: [у такого батька, бач, не грішно]
Або нараз прибуток приховать, або
Поцупити боргові у нього записи,
(Або й намовити раба, щоб налякав його),
Пізніше все любенько щоб розтринькати!
І він же доводить, що незручний для улюбленого сина саме м'який та щедрий батько,
Якого ні обманути хитрощами не хочеться,
Удавшись до викрутасів мало знаних ще.
Проте добре вже затямив, що доброта батькова
Від хитрощів мене, напевне, і стримує.
Але хіба ці хитрощі, ці викрутаси, ці обмани могли бути вигадані без участі розуму? О цей чудесний дар богів! [Без нього] хіба міг би Форміон сказати [свої слова в комедії]:
Ну, а тепер мені діда ведіть сюди!
План в голові готовий вже.
XXX. 74. Однак вийдімо з театру й перейдімо на форум! Ось іде претор на засідання суду. Кого судити? Того, хто підпалив державний архів. А хто ж це зробив? Знатний римський вершник із Піцена Кв. Созій сам зізнався, що це зробив. А ще кого будуть судити? Л. Алена, який, переписуючи державні боргові списки, підробив підписи шести головних [писців скарбниці]. Теж мені хитромудра людина! А згадай інші справи: про толозьке золото (37), про змову Югурти й більш давні - справу Тубула(38), який відверто брав хабарі. А пізніше піднята Педуцеєм справа про злочинні кровозмішувальні зв'язки? А вже в наш час ці щоденні процеси про убивства, отруєння, розтрати, про підроблені заповіти, у зв'язку з чим недавно навіть новий закон вийшов. Ось звідки ця процесуальна формула: «Я стверджую, що крадіжка вчинена тобою і за твоїм задумом». А скільки проходить процесів про зловживання опікунів, про невиконання грошових зобов'язань між співучасниками при закладах, при купівлі, при продажу, при здаванні в найм. Додамо до цього процеси по закону Плеторія. Потім мітлу, (щоб вимітати всілякі шахрування) - тобто закон про зловмисні хитрування, який провів наш друг Г. Аквілій. (Під хитрістю Аквілій розумів той випадок, коли одне роблять для вигляду, а інше насправді).
75. То як, будемо вважати, що й це коріння стількох лих створено безсмертними богами? Бо коли безсмертні боги справді дали людям розум, то виходить, вони дали їм і схильність до зла. Бо схильність до зла - це і є спотворений і спрямований на шкоду розум. Виходить також, що ті боги навчили людей брехати, чинити злочини тощо, чого ні обмислити, ні виконати неможливо без участі розуму. Стара [годувальниця Медеї] вигукнула:
...Хай від сокири в лісі Пеліонському
Не падає на землю ялина зрубана..
Тому краще б не давали боги людям цієї здібності, яку-бо дуже небагато хто використовує на благо. Та й то часто самі вони виявляються жертвами тих, хто використовує свій розум на зло. Таких же, що безчесно використовують розум, незліченна кількість. Отож і здається, ніби боги наділили людей цим даром - розумом і розсудливістю - не для добрих справ, а для шахрайства.
XXXI. 76. Але ви без упину повторюєте: це, мовляв, провина людей, а не богів,- те саме, якби лікар звинувачував у своїй невдачі жорстокість хвороби, а стерновий - силу бурі. Навіть цих людців (хоча вони слабкі), слід би висміяти. «Та якби не було хвороб і бурі, то кому б ви були потрібні!» - сказав би їм усяк. Але проти богів можна сперечатися ще грунтовніше.
Ось ти кажеш, що у всьому винні люди, їхній гандж. Тоді чом ти, боже, не дав людям такий розум, в якому не було б вад і злочинних нахилів? Хіба боги могли помилитися? Ми залишаємо своїм дітям спадок у надії, що вони добре ним скористаються. Ми можемо в цьому помилитися. Але як міг помилитися бог? Як міг помилитися бог-Сонце, коли посадив на свою колісницю сина Фаетона; або Нептун, який згубив Іполіта(40), коли пообіцяв Тесеєві виконати три його бажання?
77. Це, звичайно, [вимисли] поетів, а ми ж хочемо бути філософами й мати справу не з вимислами, а з фактами. Однак, якби ці самі боги поетів знали, що їхня поступливість виявиться згубною для їхніх же дітей, то треба було б уважати злочином з їхнього боку прагнення такою ціною видатися добрими. Арістон Хіоський часто казав, що шкодять філософи тим слухачам, які погано тлумачать хороші думки. (Через що із школи Арістіпа можуть вийти розпусники, а зі школи Зенона - жорстокі). Коли його думка правильна, тоді філософам краще зовсім не відкривати шкіл, із яких виходять учні з такими вадами. А все через неправильне тлумачення слів учителя. Краще б мовчати філософам, ніж шкодити тим, хто їх слухає.
78. Також якщо люди обертають на зло та обман розум, який безсмертні боги дали їм з добрими намірами, то краще б його зовсім не давали людському родові. Подібно до того, як винен лікар, який велів хворому випити нерозведеного вина, знаючи наперед, що той нап'ється надміру й тут-таки помре, так само винне й ваше провидіння у тому, що воно наділило розумом тих, про кого знало, що вони використають його перекручено й безчесно. Чи скажете, що Провидіння цього не знало? Хотів би це почути! Але ви не відважитеся так говорити. Я-бо знаю, як високо цінуєте ви це Провидіння.
XXXII. 79. Либонь, можна вже завершити й цю частину. Якщо всі філософи згодні, що глупота - це більше зло, ніж усе інше, що випливає і з внутрішніх якостей людини, і з зовнішніх випадковостей, разом узятих (а мудрості ніхто не досягає), тоді виходить, що всі ми перебуваємо під владою найбільшого із зол; і це ми, про яких, як кажете, боги найкращим чином потурбувалися. Бо як вислови «ніхто не здоровий» і «ніхто не може бути здоровий» мають однакове значення, так само (на мою думку) нема різниці й між твердженнями «ніхто не мудрий» і «ніхто не може бути мудрим». Одначе я вже надто багато наговорив про цілком очевидні речі. Телемон ось таким рядком висловив думку, що боги нехтують людьми:
Бо якби не так, то добре було б добрим: та нема цього.
80. Якби боги справді піклувалися про людський рід, то вони мусили б зробити всіх людей добрими або, принаймні, особливо опікували б добрих. Отож чому двох Сціпіонів, мужів найхоробріших і найкращих, подолав у Іспанії пунієць? Чому [Фабій] Максим поховав свого сина, консуляра? Чому Ганібал віддав на смерть Марцела? Чому Кани позбавили життя Емілія Павла? Чому тіло Регула стало жертвою картагенської жорстокості? Чому стіни власного дому не захистили [Сціпіона] Африканського?
Але це все з минулого, й можна було б навести ще багато прикладів. Розгляньмо деякі, ближчі до нашого часу. Чому мій дядько, Рутилій, чоловік безвинний і вельми вчений, перебуває у вигнанні? Чому мого друга Друза було вбито у власному домі? Чому верховний понтифік Кв. Сцевола (зразок стриманості й розважливості) був по-звірячому вбитий перед статуєю Вести? Чому незадовго до цього стількох найзнатніших громадян нашої держави загубив Ціна? Чому найпідступніший з усіх Г. Марій змусив Кв. Катула (людину великої гідності) накласти на себе руки?
81. Дня б не вистачило, якби я захотів перелічити, скільком добрим людям повелося погано, або коли б став згадувати, скільки безчесних щасливо прожили життя. Чому той же Марій, коли всьоме став консулом, щасливо помер у своєму домі старезним дідом? Чому кровожерний Ціна так довго протримався при владі? Але, скажеш, кара його врешті-решт все ж настигла.
XXXIII. Краще було б не допустити, не дати йому згубити стількох прекрасних людей, ніж колись там покарати душогубця. Кв. Варій (чоловік вельми негідний) був-таки відданий на болісну страту. Мабуть, за те, що убив Друза мечем, а Метела - отрутою. Але краще було 6 їм зберегти життя, ніж Варія карати за злочин.
Діонісій тридцять вісім років був тираном вельми багатого й чудового міста. 82. А задовго до нього у найславнішому місті Греції - Пісістрат. Але, скажеш, Фаларіда й Аполодора спіткала-таки кара! Так, але після того, як вони замучили й убили силу-силенну людей. Так, багато розбійників було страчено, однак ми не можемо сказати, що стратили розбійників більше, ніж вони захопили і вбили людей.
Ми знаємо, що Анаксарх, учень Демокріта, був порубаний на шматки кипрським тираном; що Зенон Елейський був після жорстоких катувань страчений. А що вже сказати про Сократа, смерть якого завжди оплакую, читаючи Платона? Тож хіба не бачиш, що боги якщо й розглядають людські справи, то (як видно з їхніх присудів) не бачать жодної різниці [між доброчинністю й злодійством].
XXXIV. 83. Діоген-кінік говорив зазвичай, що Гар-пал, який у його часи зажив слави найудатнішого розбійника, є найправдивішим свідченням проти існування богів, раз йому так довго усміхалося щастя. Діонісій, про якого я вже згадував, пограбувавши храм Прозерпіни в Локрах, щасливо відплив до Сиракуз (41). Попутний вітер допомагав плисти його кораблям, і він, сміючись, сказав: «Дивіться, друзі, як сприяють безсмертні боги плаванню блюзніра». Цей дотепник після такого вдалого початку й надалі дотримувався тих самих поглядів. Приставши зі своїм флотом до берегів Пелопонесу, він вдерся до храму Юпітера Олімпійського і стягнув з бога золотий плащ дуже великої ваги. (Цим одягом прикрасив Юпітера тиран Гієрон зі здобичі, яка дісталася йому після перемоги над картагенцями). І при цьому Діонісій ще й глузував: «Влітку золотий одяг важкий, взимку - холодний»,- і, накинувши на статую вовняний плащ, додав: «Ось цей одяг на всі пори року» (42). Він же наказав зняти в Ескулапа в Епідаврі золоту бороду: не личить, мовляв, сину бути бородатим, коли батько у всіх храмах безбородий(43). 84. Діонісій наказав також винести з усіх храмів срібні жертовники, на яких, за звичаєм давніх греків, був напис: «Добрим богам», говорячи при цьому, що він хоче скористатися добротою богів. Він же без жодного сумніву зняв із простертих рук богів зроблені із золота маленькі статуї Перемоги, а також золоті келихи й вінки, примовляючи при цьому, що приймає їх, а не віднімає; бо нерозумно, мовляв, не брати те, що вони самі простягають і віддають. Адже нам звично просити у них всіляких благ.
Про Діонісія повідомляють, що він усі речі (які, як я казав, виніс іх храмів) виставив потім на ринок, і вони були продані з торгу. А одержавши гроші, Діонісій видав указ, щоб кожний, хто має у своєму домі речі з храмів, до певного дня повернув їх до того храму, звідки вони були взяті. Таким чином, до блюзнірства стосовно богів він додав безчесність стосовно людей.
XXXV. А проте його ні Юпітер Олімпійський не вразив блискавкою, ні Ескулап не виморив до смерті тяжкою і тривалою хворобою. Помер він у власній постелі й був з пошаною похований. А ту владу, яку Діонісій набув шляхом злочинів, передав синові у спадок як справедливу й законну.
85. Те, що я сказав щойно, можна витлумачити й так, неначе я заохочую до беззаконня. Так би воно й виглядало, якби не важлива роль людського сумління, яке без усякого божественного розуму здатне зважувати чесноту й гандж. Якби його не було, все б пропало. І як ні окрема родина, ні держава не буде здаватись розумно влаштованою й організованою (якщо в них добрі справи не винагороджуються, а погані не караються), так і в усьому світі, звичайно, нема божественного правління, коли в ньому не робиться жодної різниці між добрими і злими.
86. Але це тому, скажеш, що боги нехтують дрібницями, не наглядають за кожним клаптем землі, за кожною виноградною лозою. І коли навіть головня або град завдають якоїсь шкоди, то це не Юпітера турбота. І в державах царі не піклуються про всілякі дрібниці. Адже ви саме так і твердите. А хіба я перед цим ремствував, що П. Рутилій втратив лише один свій форміанський маєток, а не втратив усе добро й батьківщину?
XXXVI. Усі люди дотримуються тієї думки, що зовнішні блага (виноградники, посіви, оливкові дерева, рясота плодів землі), взагалі все, що складає життєвий добробут і процвітання, вони мають від богів. Чеснотливість-бо ніколи не вважав одержаною від богів. І це дуже правильно. За чесноти нас справедливо вихваляють, чеснотами ми пишаємося. А цього не могло б бути, якби вони були дарунком від бога, а не залежали від нас самих. Якщо ми несподівано були отримали нову шанобу, або раптом збільшилося наше багатство, або випадково придбали щось приємне, або уникли неприємності, за це дякуємо богам. І таким чином визнаємо, що в цьому жодної нашої заслуги нема, й хвалити нас нема за що. Хто, скажіть, коли дякував богам за те, що він добра людина? А за те, що багатий, що в пошані, що здоровий і неушкоджений, дякують. І Юпітера за це називають всеблагим і найвеличнішим. Не за те, що він нас зробив справедливими, стриманими, мудрими, а за те, що здоровими, неушкодженими, багатими. 88. Ніхто не дає обітниці пожертвувати Гераклові десятину, якщо стане мудрим. Хоч про Пітагора й розповідають, що він (відкривши щось нове у геометрії) приніс музам у жертву бика, але я цьому не вірю. Адже він не побажав навіть Аполонові Делоському принести подібну жертву, щоб не заплямувати кров'ю його жертовника.
Коротше кажучи, всі люди переконані в тому, що щастя слід просити у бога, мудрості - набувати самому. Ми можемо скільки завгодно храмів присвячувати Розуму, Доброчинству, Вірності, але всі ці [якості] містяться у нас самих. Надії ж, здоров'я, багатства, здатності перемагати треба просити у богів.
А розквіт і великі успіхи безчесних - це справді, як говорив Діоген, аргумент проти богів і впливу їхньої могутності [на те, що відбувається з людьми].
XXXVII. 89. Але, скажеш, інколи й хорошим людям сприяє успіх. Справді, тільки ми без усяких підстав приписуємо його безсмертним богам. Діагор (той, якому дали прізвисько «Безбожник») приїхав якось до Самотракії, і там його друг поставив йому питання: «Ось ти вважаєш, що боги нехтують людьми. Але хіба ти не звернув уваги, як багато [в храмі] табличок із зображеннями і з написами? Із них видно, що вони були пожертвувані згідно з обітницею людьми, які щасливо уникнули загину під час бурі на морі й живими-здоровими прибули до гавані».- «Воно-то так,- відповів Діагор,- тільки тут нема зображень тих, чиї кораблі буря потопила і які самі загинули в морі».
Той же Діагор іншим разом плив на кораблі, аж раптом почалася сильна буря. Знічені й перелякані пасажири стали нарікати, що ця біда трапилася з ними не інакше, як через те, що погодилися взяти його на корабель. Тоді Діагор, показавши їм на велику кількість інших кораблів, які так само потерпали, запитав: «Невже ви вважаєте, що й на тих кораблях везуть по Діагору?» Виходить, річ у тім, що твоя доля, щаслива чи нещаслива, ніскільки не залежить від того, який ти і як поводиш себе в житті.
90. Ти кажеш: не на все звертають увагу боги, так само, як і царі. Але що це за порівняння! І на царях лежить велика провина, якщо, знаючи щось, вони залишають його без уваги.
XXXVIII. Але ж бога не можна вибачити за незнання. Адже ви самі дуже гарно захищаєте богів, твердячи, що сила богів така, що коли хтось помре, так і не зазнавши заслуженої кари за свої злочини, то повинні чекати покари його діти, онуки, ще більш далекі нащадки. О вражаюче правосуддя богів! Хіба терпіла б будь-яка держава такого законодавця, який запровадив би закон, щоб за злочин, вчинений батьком або дідом, був засуджений син або онук? [Як це в Акція сказано:]
Коли ж настане кінець нищенню танталідів,
Або чи буде колії повара достатньою
За смерть Миртила їм, небесними призначена(44)!
91. Чи то поети зіпсували стоїків, чи стоїки прищепили це поетам, важко сказати, але й ті, і другі вигадали багато ганебного. Адже той, кого вжалив ямбом Ппонакт чи поранив віршем Архілох, не вважав свою образу «скорботою, насланою богом», а вважав, що він її сам заслужив. І ми, коли спізнаємо хтивість Егіста або Паріса (коли їхня провина ніби волає), ми також не шукаємо причини в богові. Я, зі свого боку, не вважаю, що багато хворих своїм видужанням швидше зобов'язані Ескулапу, ніж Гіпократові, й ніколи не скажу, що лакедемонські закони Спарта одержала від Аполона, а не від Лікурга. Я скажу, що Критолай зруйнував Корінт, а Газдрубал - Картаген. Ці два чоловіки викололи два ока морського узбережжя [знищивши ці два вельми славні міста], а не спересердя якийсь там бог, що (як ви стверджуєте) зовсім і сердитися не може. 92. Але прийти на допомогу цим таким великим і славним містам і зберегти їх бог, безперечно, міг.
XXXIX. Адже ви самі повсякчас твердите, що для бога нема нічого неможливого, він усе може завжди й до того ж без будь-яких зусиль. Подібно до того, як людина може привести в рух частини свого тіла без усякої напруги, варто їй лише подумати й забажати, волею богів може все на світі створюватися, пересуватися, змінюватись. І ви при цьому посилаєтесь не на баб'ячі вигадки, а на фізику, на розумні висновки. Ви говорите, що та матерія, із якої складаються усі речі (і в якій усе міститься), настільки гнучка й мінлива, що з неї можна вмить що завгодно створити й на будь-що перетворити. А творець і правитель усього - божественне Провидіння. Виходить, воно, куди б не рушило, може зробити все, що захоче. Але в такому разі Провидіння або не знає, що може, або справами людськими нехтує, або не може важити, що для людей краще за все.
[Ти кажеш], Провидіння не піклується про окремих людей (45). 93. Нічого дивного, адже воно не піклується про цілі міста. Про міста? Навіть про цілі народи й племена! А коли так, тоді не дивно, що йому взагалі байдужа доля всього роду людського. Але яким чином ви (стверджуючи, що боги аж ніяк не займаються дрібними справами), в той же час учите, що вони розподіляють між людьми сни? Оскільки ви вірите у віщі сни, я даю можливість тобі розібратися і в цьому.
Крім того, ви кажете, що богам теж треба давати обітниці. Але обітниці дають окремі люди. Отож, виходить, божественний розум прислухається також і до окремих особистостей. Як видно, він не такий уже й зайнятий, як ви вважали? Але хай він навіть завалений справами, повертає небо, спостерігає за землею, розпоряджається морями. Чому тоді терпить богів, які нічого не роблять, байдикують? Чому не покладе турботу про людські справи на інших, нічим не зайнятих богів, яких, за твоїми ж, Бальбе, словами, незліченна кількість?
Ось приблизно те, що я хотів сказати про природу богів - не для того, щоб відкинути їх, а щоб ви зрозуміли, наскільки темне це питання, які труднощі постають при його тлумаченні».
XL. 94. Цими словами Кота завершив свою мову. Тоді Луцілігі зауважив: «Ти, Кото, дуже суворо розкритикував учення стоїків про Провидіння богів, учення, яке вони виробили вельми побожно й продумано. Але оскільки вже вечоріє, то ти даси нам, певно, якийсь інший день, щоб ми відповіли на твою критику. Бо я маю намір вступити з тобою у суперечку про вівтарі домашніх богів, про храми й святилища та про стіни Рима, які ви, понтифіки, вважаєте священними й захищаєте Рим релігією більше, ніж він захищений цими мурами. Від усього цього відступитися вважаю для себе недозволенним, доки живу».
95. «А я,- відповів Кота,- й сам хочу, щоб ти, Бальбе, спростував мене. Я волів би, щоб ти всі мої аргументи розвіяв, а не погоджувався зі мною. Я навіть певен, що ти легко переможеш мене».
«Ще б пак,- сказав Велей,- всього можна чекати від людини, яка вважає, що Юпітер посилає нам навіть сни. А вони ж, хоч би якими були пустими, однак не такі пусті, як мова стоїків про природу богів».
Після сказаного ми розійшлися з тим, що Велеєві здалося більш правильним міркування Коти, а мені - більше схожою на правду думка Бальба.
Книга: Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова
ЗМІСТ
| 1. | Марк Туллій Ціцерон Про природу богів Переклад Володимира Литвинова |
| 2. | Книга друга І. 1. Коли Кота закінчив свою мову, Велей... |
| 3. | Книга третя І. 1. Коли Бальб закінчив свою мову, Кота,... |
| 4. | Фрагменти З ТРЕТЬОЇ КНИГИ «ПРО ПРИРОДУ БОГІВ»... |
На попередню
|
|
