Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
© Vergilius
© М.Зеров, (1 та 4 еклоги), 1966; М.Борецький (3 еклога), 1970, А.Цісик (5 еклога), 1977, В.Маслюк (8 еклога), 2000
Джерела: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 428-433 (Еклога 1, Елога 4). Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С.: 42-57 (Еклога 3, Еклога 5, Еклога 8).
Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua) 2004
Зміст
Еклога друга
Еклога шоста
Еклога сьома
Еклога дев'ята
Еклога десята
Публій Вергілій Марон (70-19 рр. до н. є.) - ледве чи не найпопулярніший з усіх античних поетів у новій Європі. Вергілій народився в селі Анди близько Мантуї (в північній Італії) в сім'ї дрібного земельного власника. Учився в сусідній Кремоні, потім в Мілані, а близько 52 р. - у Римі. Готувався стати ритором, навчаючись одночасно і філософії в епікурейського філософа Сірона й пишучи вірші модним на той час стилем александрійської поезії. Вірші ці потім були зібрані в книжці «Каталептон» («З дрібниць»). В Римі утворились у нього дружні стосунки з поетами того часу, більшість яких, як і молодий Вергілій, мало цікавилась політичними подіями своїх бурхливих часів - часів установлення військової диктатури, яка йшла на зміну сенатсько-аристократичній республіці.
В 45 році до н. є. (коли республіканська партія вбила Юлія Цезаря) Вергілій повернувся до своїх батьків; але його життя вдома було порушено конфіскацією маєтку часів розподілу земель тріумвірами між ветеранами армії Цезаря. Користуючись своїми знайомствами в Римі, Вергілій прагнув повернути собі маєток, але зробити це йому не пощастило. Батьки його померли під час розрухи; на Вертія якраз звернув увагу особистий друг імператора Октавіана - Меценат, неофіціальний співправитель майбутнього Імператора, що дуже кохався в поезії. Він узяв під свій захист Вергілія:' поетові подарували будинок у Римі й землю в Кампанії біля Ноли.
Перші видатні твори Вергілія створювалися в обстановці вісімнадцятирічної громадянської війни (з 48-30 рр. до н. є.). Такий твір, як «Буколіки або еклоги» -10 поем, розпочаті Вергілієм, приблизно у 41 р., був закінчений, напевно, в 39 році. В цих сільських поемах Вергілій наслідував Теокріта, поводячись часом з творами грецького поета так само, як Плавт з грецькими комедіями. Але пастухи Вергілія не подібні до Теокрітових: на фоні умовного пейзажу ми бачимо умовних пастухів, що змагаються в піснях, вишукано розмовляють, скаржаться на зраду коханок, сперечаються; «пахощі землі» не ображають нюху великосвітської аудиторії, до якої звертається поет. Більшість пастухів у цих поемах - тільки маски, під якими виступають на сцену реальні особи і насамперед - сам поет. Так, перша еклога цілком присвячена історії з відібранням і тимчасовим поверненням Вергілієві його маєтків. Тітір - це сам поет, який недавно повернувся з Рима і повний вдячності «богові», який здійснив його «молитву»: повернув йому його землю (тобто Октавіанові, майбутньому Августові). Четверта еклога віщує про повернення на землю «Золотого віку» через народження якоїсь чудесної дитини. До речі, пізніші християнські письменники з приводу цих віршів зробили з Вергілія ніби пророка народження Христа: зрозуміло, що для цього немає ніяких підстав, і мова йде, очевидно, про сина Асінія Полліона, одного з тимчасових захисників поета. Проте цікава сама ідея про наступне відродження світу через появу месії, спасителя, носія цього відродження. Вергілієві, як і багатьом з заможного римського плебейства, стомленого громадянськими війнами, таким месією, джерелом миру, ситості й спокою здавався військовий диктатор Октавіан Август (який у 31 р. після перемоги під Акціумом закінчив громадянську війну). Цю роль Августа усвідомив поет ще перед 31 р.
У Другому великому творі - поемі «Георгіки» (про рільництво) поет виступає як пропагандист улюбленої Октавіаном та його прихильниками ідеї повернення «до Землі», як до джерела існування та народного добробуту. Виконуючи пропозицію Мецената створити поему, що була б прославленням хліборобства й одночасно практичним підручником тим, хто вперше за це береться (ветеранам цезаріанських полків), Вергілій використав, крім особистого досвіду, грецьких поетів (Гесіода «Роботи й дні» та ін.) і розв'язав завдання блискуче, хоч практичного значення поема й не мала.
У вступі до 3-ї книги «Георгік» автор обіцяв незабаром дати новий твір - воєнно-героїчний епос, що прославляв би перемогу Августа над ворогами. Але війни скінчилися: в Римській державі почалась «ера Августового миру». Первісний задум поеми на вшанування Августа змінюється на задум епосу, який би довів зв'язок нового ладу з «святою давниною». Задумана поема мала бути одночасно і римською «Одіссеєю» і римською «Іліадою». Це була «Енеїда». Легенда про троянців як про предків римського народу ще давно до Вергілія дуже полюбилася римським керівним колам: навіть Юлія Цезаря було оголошено нащадком Енея, троянського царевича, а внаслідок цього й богині Венери, матері Енея. Темою «Енеїди» є пригоди Енея, який, за вказівками богів, засновує нову могутню Римську державу. Поруч із зовнішньою подібністю до поем Гомера, «Енеїда» різко відрізняється від них своєю певною політичною тенденцією, метою якої є показати історичну передвизначеність нового ладу й уславити його як кульмінаційний пункт розвитку римської державності.
В роботі над «Енеїдою», що потребувала й великого читання, й археологічних розвідок, і подорожі в Грецію та Малу Азію, проминули останні роки життя поета. Він не встиг остаточно опрацювати своєї поеми: її оголошено з наказу Августа вже після смерті поета, можливо, в 17 (ювілейному) році. Поема довго була зразком «героїчного епосу» і в Римі, і в літературах нової Європи («Звільнений Єрусалим» Тассо, «Лузіада» португальця Камоенса та інші зразки «штучного епосу»). Водночас із тим травестії «Енеїди» (в Італії 1633 р.- Джованні Баттіста Лаллі; у Франції - в 1648- 1652 рр.- Скаррон; в Німеччині - в 1784 р. - Блюмауер; у Росії-в XVIII ст. Осипов і Котельницький; в українській літературі - Котляревський) були одним із шляхів, якими пробивалася до панування реалістична література.
В історії літератур нової Європи інтерес до Вергілія і вплив його були надзвичайні. Середньовіччя складало про нього казки, які змальовували його в образі мудрого чарівника. Данте уславив Вергілія в своїй «Комедії», як символ «земної мудрості». У XVIII ст. Вольтер вважав, що найбільшою з заслуг Гомера є те, що його наслідував Вергілій. В XIX ст. захоплення мистецтвом Вергілія знаходимо у багатьох французьких письменників - від Віктора Гюго до Анатоля Франса. [429]
Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
