Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
ТРЕТЯ ЕКЛОГА
Меналк.
Стадо, скажи-но, Дамете, чиє ти пасеш? Мелібея?
Дамет.
Стадо Егона. Недавно мене попросив він доглянуть.
Меналк.
Бідні овечки! Нещасна худобо! Сам поки Нерею
Ніжно голубить (в страху, що покине його ради мене),
Доїть пастух тут чужий на годину аж двічі овечок,
Міць відбирає в худоби, краде молоко у ягняток.
Дамет.
Ой, обережнішим будь, кажучи про мужів щось такого.
Знаю ж бо, хто там тебе (вбік козли свій відводили погляд)
Й в гроті якому... а німфи грайливі лише посміялись...
Меналк.
Бачили ж, мабуть, як я у Мікона лозу виноградну
Знищував лютим серпом: молоді та старі різав лози.
Дамет.
Чи як отут, біля буків предвічних, зіпсутий Меналку,
Дафніса стріли та лук поламав ти, бо чорна і люта
Мучила заздрість тебе, що йому цей дарунок дістався,
Мучила так, що ти вмер би від злості, якби не нашкодив.
Меналк.
Що ж бо робити панам, як таке витворяють їх слуги?
Чи ж не тебе я, негіднику, бачив, коли ти в Дамона
З стада підступно козла викрадав? Захлиналась Ліціска
Лаєм гучним, я кричав: "Та куди ж він тепер утікає?
Тітире, стадо збери!" В осоці ти тоді заховався.
Дамет.
Чом же він, в співі програвши, козла не віддав добровільно?
Та ж бо піснями сопілки своєї козла заробив я!
Знай же: моїм уже був той козел, і Дамон визнавав це
Завжди, але говорив, що віддати козла ще не може.
Меналк.
Ти переміг його в співі? Коли ж то у тебе сопілка,
Скріплена воском, була? Чи ж не ти це, мов неук, постійно
На роздоріжжі дудою хрипкою спотворював пісню?
Дамет.
Спробуймо зараз по черзі, як хочеш, що кожен з нас може.
Ялівку я ось оцю (щоби, часом, ти не відказався) [50]
Ставлю в заклад: вона доїться двічі, телят двох годує.
Чим бо, скажи-но мені, об заклад ти поб'єшся зі мною?
Меналк.
З стада свого не посмів би нічого поставить в заклад я,
Вдома у мене є батько та мачуха строга-престрога,
Вдвох вони двічі на день підраховують стадо, а хтось з них
Ще й козенят. Та поставлю таке, що сам визнаєш кращим,
Раз тобі хочеться так божеволіти: букові чаші.
Різьблені чаші ці славним, божественним Алкімедонтом.
Зверху гнучку виноградну лозу на них вирізав майстер,
Пишними гронами ніжнозелений їх плющ прикрашає.
Два посередині образи: перший Конон і -... Хто ж другий?..
Той, що розмірив увесь небосхил всім народам на благо,
Згорблений щоб плугатар і женці вміли час визначати.
Чаші я ці бережу - ще ні разу до губ не підносив.
Дамет.
Алкімедонт і для мене зробив пару кубків красивих,
Вушка навколо оплів він акантом гнучким, а на кубках
Вирізьбив вправно Орфея й ліси, що ідуть за поетом.
Кубки я ці бережу - ще ні разу до губ не підносив.
Та як побачиш ти ялівку, кубки хвалити покинеш.
Меналк.
Нині ти вже не втечеш, бо на всі я умови пристану,
Лиш би хтось нас розсудив. Он якраз Палемон появився.
Так я зроблю, щоб надалі ні з ким не змагався ти в співі.
Дамет.
Що ж, починай, якщо вмієш, а я вже баритись не стану.
Чом би я мав утікати? Та тільки-но ти, Палемоне,
Спір наш сумлінно розваж у душі, це ж бо річ не маленька.
Палемон.
Спів починайте, вже всілися ми на м'якенькій травичці.
Все плодоносить довкіл - і поля, і всілякі дерева,
І ліси зеленіють - пора найпрекрасніша року.
З тебе, Дамоне, початок. Меналк після тебе співає.
Так от по черзі й співайте, найбільше Камени це люблять.
Дамет.
Музи, почнім од Юпітера, сповнене ним все навколо,
Завжди піклується він про лани, про пісні мої дбає.
Меналк.
Я ж бо - улюбленець Феба, для Феба у мене постійно
Є подарунки: і лавр, й гіацинт, червоніючий мило.
Дамет.
Яблуком кинуло в мене дівча - Галатея грайлива,
І поміж верби побігла, та так, щоб її я побачив.
Меналк.
З доброї волі до мене приходить Амінт, мій коханий,
Вже й мої пси його знають не менше, ніж Делію милу.
Дамет.
Вже для Венери своєї знайшов я дарунок: примітив
Місце я, де в верховітті звили собі голуби гнізда.
Меналк.
Я для коханого хлопця, що зміг, те й послав: з лісової
Яблуні десять плодів золотих, завтра ще стільки дам я.
Дамет.
Що за слова і як часто мені Галатея казала!
Ви хоч частину цих слів донесіть-но, вітри, до безсмертних!
Меналк.
Що мені з того, Амінте, що мною не нехтуєш нині,
Раз мушу сіть пильнувати, в той час, як полюєш на вепра.
Дамет.
На іменини до мене, Іолле, пришли-но Філіду, [51]
Сам приходи, як заріжу телицю на свято Церери.
Меналк.
Понад усе я кохаю Філіду; тому, як відходив,
Плакала й довго гукала: "Прощай, мій прекрасний Іолле!"
Дамет.
Грізним є вовк для кошар, а дощі для достиглих посівів,
Буйні вітри - для дерев, я ж боюсь Амарилліди гніву.
Меналк.
Люба посівам роса, козенятам маленьким - суничник,
Тільній худобі - гнучкий верболіз, я ж кохаю Амінта.
Дамет.
Музу мою Полліон, хоч й сільські це пісні, дуже любить.
Ви для свого читача, Пієріди, пасіть ялівчину.
Меналк.
І Полліон теж складає чудові пісні, випасайте,
Музи, бика, що погрожує рогом і землю вже риє.
Дамет.
Прийде нехай, Полліоне, хто милий тобі й тебе любить,
Мед хай для нього сочиться й ожина амом хай приносить.
Меналк.
Бавієм хто не гидує, хай Мевія пісню полюбить,-
Хай запрягає у ярма лисиць і цапів нехай доїть.
Дамет.
Хлопці, що квіти й суниці збираєте в лузі зеленім,
Звідти втікайте, бо змії холодні ховаються в травах.
Меналк.
Остерігайтеся, вівці, занадто вперед забігати,
Берега остерігайтесь - вожак дотепер сушить вовну.
Дамет.
Тітире, кіз, що пасуться, від річки скоріш віджени-но!
Сам я, як матиму час, їх усіх у струмку покупаю.
Меналк.
Хлопці, овець заженіть, молоко може спека спалити.
Будемо знову даремно їм вим'я стискати руками.
Дамет.
Ой, як впав з тіла мій бик, що пасеться на паші багатій!
Шкодить кохання худобі, шкодить воно й пастухові.
Меналк.
Ніжних ягняток оцих не кохання зсушило, що тільки
Кості від них позостали,- врекло їх, напевно, зле око!
Дамет.
В землях, скажи-но, яких - і ти станеш мені Аполлоном! -
Неба простори відкриті всього на три лікті, не більше?
Меналк.
В землях, скажи-но, яких - і ти матимеш милу Філліду -
Квіти ростуть, на яких імена написані царські?
Палемон.
Ні, не під силу мені такий спір розсудити між вами!
Вдвох ви достойні телиці. Достойний і той, хто кохання
Не побоїться солодкого та не зазнає гіркого.
Хлопці, закрийте рови, бо луг вже достатньо напився.
Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
