Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
ЧЕТВЕРТА ЕКЛОГА
Музи Сіцілії! нині почнем поважнішої пісні;
Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:
Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.
Час вже надходить останній по давніх пророцтвах кімейських:
Низка щасливих віків на землі починається знову.
Знову вертається Діва*, вертається царство Сатурна;
Парость новітню богів нам із ясного послано неба.
Ти лише, чиста Діано, злелій нам дитину ту дивну:
З нею залізна доба переходить, спадає в непам'ять, [52]
Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!
В консулування твоє, Полліоне, це станеться чудо,
Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе:
Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крові,
Від ненастанних тривог земля відпочине стражденна.
Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо,
Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,
Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.
Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:
Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння,
Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом.
Кози самі понесуть молоко з полонини додому;
Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.
Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски.
Згине і ворог твій - змій, і все зілля отрутне загине
І ассірійський амом** ніби килимом землю укриє.
Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв,
Батькову славу пізнаєш і мужності міць непохитну,-
Колосом буйно-важким заговорять лани неосяжні,
Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних,
Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.
Дещо лишиться, проте, із давніших гріхів та нещастя.
Випливуть в море човни, і місто оточиться муром;
Рало по лону землі борозною глибокою пройде.
З'явиться Тіфіс новий, і юнацтво добірне, відважне
Славну збудує Арго і в криваві походи полине.
З військом хоробрим Ахілл проти нової вирушить Трої.
Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш,- чи бачиш:
В морі не видно вітрил, кораблі соснові не возять
Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям,
Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;
Скинув волові ярмо з терпеливої шиї плугатар.
Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:
Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,
Кольором ясним шафрану та пурпуром міниться темним;
Нині природний сандикс*** одягає ягнят недорослих.
Дивні, надходьте, віки! До своїх веретен нахилившись,
Присуд сповняючи Долі, так випряли Парки нехибні.
Час вже обняти тобі руками дитячими владу,
Вибранцю милий богів, Юпітера славний нащадку!
Глянь, як на радості всесвіт дрижить, як радість проймає
Море, і простір землі, і безодню глибокого неба;
Глянь, як подвиглось усе назустріч майбутнього віку.
O, коли б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,
Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!
Ні, проти мене не встояв тоді б ні Орфей-ісмарієць,
Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали - [53]
Калліопея - Орфею, а Лінові - Феб гарнолиций.
Навіть і Пан, коли став би зо мною до суду аркадців,
Навіть і Пан-чарівник признав би мою перемогу!
Хлопчику любий, навчися ж вітати, всміхаючись, матір:
Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить.
Хлопчику любий, навчися! Кого-бо не пестила мати,
Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.
[* Див. Асірея.]
[** Рослина, з плодів якої готували бальзам.]
[*** Сандикс - фарба сурикового кольору.]
П'ЯТА ЕКЛОГА
Меналк.
Мопсе, чому б нам, уже як зустрілись ми, двоє умільців,
Ти - на легенькій тростині зіграти, а я - говорити
Вірші,- не сісти отут, де ліщина росте поміж буком?
Мопс.
Старшим є ти, і годиться, щоб слухавсь тебе я, Меналку:
Чи під цю тінь ненадійну, яку коливають зефіри,
Чи до печери нам краще зайти. Подивись, як печеру
Всю оповила негусто лоза винограду лісного.
Меналк.
Тільки Амінт із тобою змагається в наших узгір'ях.
Мопс.
Що ж, коли й Феба старається він перевищити співом?
Меналк.
Мопсе, ти перший почни, і оспівуй, що гідним вважаєш:
Пристрасть Філліди, похвали Алкона чи Кодрову сварку.
Тож починай, а козлят, що пасуться, вже Тітір догляне.
Мопс.
Спробую краще-но цих ось пісень заспівати: недавно
їх я на бука зеленій корі записав і намітив
їм послідовність. Ти потім скажи, щоб Амінт позмагався.
Меналк.
Так от, як блідо-зеленій маслині верба гнучковіта,
Так, як кущеві троянди червоної - глід низькорослий,
Так і тобі, я вважаю, Амінт поступається, Мопсе,
Тільки облиш вже розмови, юначе, в печеру зійшли ми.
Мопс.
Німфи над Дафнісом мертвим - загинув він лютою смертю -
Плакали (свідки ви, німфи, дерева горіхові й ріки)
В час, коли тіло нещасного сина свого пригорнувши,
Кликала мати в розпуці богів і сузір'я жорстокі.
В дні ці волів нагодованих жоден пастух до холодних,
Дафнісе, річок не гнав, до води не торкалась тварина
Жодна, не брала до рота й стеблинки трави для поживи.
Сумно ревіли на смерть твою, Дафнісе, навіть пунійські
Леви, говорять так гори і хащі безлюдні та дикі.
Дафніс і тигрів вірменських навчив в колісницю впрягати,
Дафніс навчив і веселі для Вакха вести хороводи,
Й листям м'яким і зеленим гнучкі обплітати жердини.
Так, як лоза прикрашає дерева, лозу ж - виногрона,
Стада окраса - бики, а полів - урожайні посіви,
Так для твоїх ти окрасою був. А з тих пір, як забрала
Доля тебе, Аполлон сам і Палес покинули ниви.
В борознах часто, в яких ми добірний ячмінь засівали,
Родиться дикий кукіль і безплідне вівсяне колосся. [54]
Замість яскраво-червоних нарцисів і ніжних фіалок
Скрізь лиш будяк виростав і терня колючого віття.
Землю встеляйте листвою, піклуйтесь, щоб мали джерела
Тінь, пастухи (заповів так на честь свою Дафніс робити).
Насип могильний зробіть і до нього рядки ці додайте:
"Дафнісом був я в лісах, і відтіль аж до неба відомий,
Пастир худоби прегарної, сам же гарніший від неї".
Меналк.
Спів твій для нас є таким, о богоподібний поете,
Як для натомлених - сон глибокий в траві, як солодка
В спеку вода із швидкого струмка, що вгамовує спрагу.
Гідний ти вчителя, рівний йому не лиш грою, а й співом.
Будеш, юначе щасливий, ти другим тепер після нього.
Все ж і свої ми для тебе по черзі пісні заспіваєм.
Як лиш зумієм, до зір твого Дафніса будем здіймати,
Аж до небес прославляти: нас теж любив колись Дафніс.
Мопс.
Що ж бо для мене приємнішим є, ніж такий подарунок?
Сам і юнак заслужив, щоб його оспівати, й про пісню
Цю вже раніше мені Стіміхон говорив з похвалою.
Меналк.
Дафніс пресвітлий незвичний поріг оглядає Олімпу
З подивом, і під ногами він бачить сузір'я і хмари.
Тож і в лісах, і по селах панує пожвавлена радість,
Сповнені нею і Пан, і всі пастухи, і діви Дріади.
Вже ані вовк засади худобі, ні сіті оленям
Зла не задумують: доброму Дафнісу спокій приємний.
Радісно голос до зоряних далей самі піднімають
Гори лісисті, вже й скелі самі розливаються співом,
Голос гаїв роздається: він бог, він бог, о Меналку.
Будь для своїх благодатним і добрим, поглянь ось - чотири
Вівтарі, Дафнісе, два цих - для тебе, для Феба - оці два.
Свіжого й пінного келихи два молока і кратери
Два я з оливковим маслом щороку для тебе поставлю.
Щедро найперше гостей звеселяючи Вакховим даром,
Я перед вогнищем взимку, а літом - в тінистому місці
Нектар новий наливатиму в чаші, вино Аріузьке.
Будуть Дамот і діктієць Егон для мене співати,
Алфесібей, до сатирів подібно, стрибатиме в танці.
Так буде вічно для тебе - чи то молитви урочисті
Слати ми будемо німфам, чи будем поля очищати.
Поки любитимуть вепри нагір'я, а риби - потоки,
Поки чебрець годуватиме бджіл, а роси - цикаду.
Буде ім'я твоє вічним, і шана твоя, і похвали.
Так, як Церері і Вакху, тобі землероби щорічно
Будуть складати молитву. Ти теж до молитв зобов'яжеш.
Як же і чим за пісню таку я тебе обдарую?
Бо ані шелест південного вітру, ні клекіт прибою
Серцю моєму не милі такі, ані бистрі потоки,
Що з верховин в кам'янисті долини з дзюрчанням збігають. [55]
Спершу я дам тобі в дар цю ламку із цикути сопілку.
З нею я вивчив: "Любив Корідон Алексіса палко",-
З нею ж: "Чия це худоба? Чи не Мелібеєва часом?"
Ти ж оцей посох візьми, хоч і часто просив його в мене,
Та не забрав Антіген (а тоді він був гідний любові),
Гарний сучками він рівними й міддю окутий, Меналку.
Книга: Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка
ЗМІСТ
| 1. | Публій Вергілій Марон Еклоги (Буколіки) Переклад М.Зерова, М.Борецького, А.Цісика, В.Маслюка |
| 2. | ПЕРША ЕКЛОГА Мелібей. Тітіре, ти в холодку... |
| 3. | ТРЕТЯ ЕКЛОГА Меналк. Стадо, скажи-но,... |
| 4. | ЧЕТВЕРТА ЕКЛОГА Музи Сіцілії! нині почнем поважнішої... |
| 5. | ВОСЬМА ЕКЛОГА Дамон і Алфесібей Ця наша пісня про музу і... |
На попередню
|
|
