Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Вергілій Марон Георгіки [уривки] Переклад М.Зерова
Публій Вергілій Марон Георгіки [уривки] Переклад М.Зерова
© Vergilius
© М.Зеров, (переклад), 1936
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 433-437.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004
ЗмістПохвала Італії (Книга ІІ, в. 136-176)
Життя хліборобів (Книга ІІ, в. 458-542)
«Георгіки» - поема в чотирьох книгах. Головна тема першої книги - рільництво, другої - садівництво, третьої - тваринництво, четвертої - бджільництво. Поема складається з ряду практичних порад, що чергуються з описами природи й епізодами різного змісту. Кожна книга починається з молитовного звертання до богів і похвальної промови до заступників поета - Мецената та імператора Августа. Отже, перша книга, після коротенького викладу цілого змісту, звертання до Вакха, Церери. фавнів, дріад та до інших богів і ще до нового бога - цезаря, який може наказувати і суходолові й морям і вже тепер (живий) повинен навчатись вчувати благання смертних (к. 1-41), переходить до правил рільництва: як треба орати та угноювати землю, які умови забезпечують високий урожай, які існують сільськогосподарські знаряддя (опис плуга), як розподіляються роботи хлібороба за частинами року, як стежити за небом і визначати за прикметами годину, які дні сприятливі або несприятливі для окремих робіт. Робиться екскурс у недавнє минуле: розповідається про страшні явища природи, що прорікали смерть Юлія Цезаря. З приводу цього - знову звертання до богів (в. 497-514), щоб вони допомогли Августові, якому доводиться порядкувати тоді, коли «жорстокий Марс лютує на всім земнім просторі». [433]
У другій книзі, після вступу - короткий курс садівництва. Кожне дерево потребує для себе відмінного догляду, ґрунту та клімату; далі йде епізод, присвячений ушануванню Італії (див. нижче уривок, в. 136-176). Дуже докладно зупиняється поет на догляді за виноградом та оливковим деревом. Книга закінчується зображенням щасливого життя хлібороба (див. нижче уривок 2-й, в. 458-542).
Зміст третьої книги - незвичайний для поетичного опрацювання (в. 8-9). Це - тваринництво: як розплоджувати племінних бугаїв та жеребців, як доглядати їх та різну іншу худобу: кіз, овець тощо. Все це з'ясовує поет, перемішуючи свої поради епізодами про бій биків (в. 219-241), про життя пастухів у жаркій Лівії та в холодній Скіфії (в межах її від Істру-Дунаю до Меотійського озера - Азовського моря (в. 339-383)]. Кінець книги присвячений описові епізоотії (в. 474-566).
Починаючи четверту книгу звичайним звертанням до Мецената і зазначаючи, що й «старанною обробкою незначного сюжету можна заслужити немалої слави»,-', поет каже в ній про бджільництво, про влаштування пасіки, про життя бджіл і про догляд за ними. З приводу хвороб бджіл у великому епізоді оповідається про пастуха Арістея, який утратив усіх своїх бджіл, а в це оповідання вставлено знову-таки оповідання Протея про Орфея та Еврідіку. Ще раз згадавши наприкінці про великі вчинки цезаря Октавіана Августа, поет кидає побіжний погляд на свою поему і зазначає місце й час, коли і де її складено.
ПОХВАЛА ІТАЛІЇ
(Книга II, В. 136-176)
Так... Ні Мідійська земля, гірськими лісами багата,
Ані уславлений Ганг, ні Герму потік злотоносний
Не дорівняють Італії - ні Бактріана, ні Інди,
Ні узбережжя Папхеї, смолою пахучою славне...
Тут не впрягали до плуга биків з полум'яним диханням*,
Не засівали ланів дивоглядним драконовим зубом;
Поле не їжилось тут вояцтвом у ратища збройним,-
Буйноколосі пшениці, масійські зате виногради,
Луки, оливні гаї споконвіку тут тішили око;
Коні гарячі зате на полях бойових вигравали.
Звідси, Клітумне, твої білорунні отари; омиті
В водах священних твоїх, бики для жертовника білі
Звідси рушали на Рим і в походах ішли тріумфальних.
Тут повносила весна за призначені межі сягала;
Двічі худоба плідна і двічі тут дерево родить.
Але ні хижого тигра, ні дикого лева немає,
Ні аконіту, що смертю грозить збирачам легковажним.
Гада такого нема, як по інших країнах, і змії
Тут не плазують так хутко, у кільця страшні беручися.
А пригадаймо міста і всі величаві споруди,
Замки на урвищах гір, муровані хитро, згадаймо
Ріки в долинах, що мури старинних осель обпливають.
Море додаймо на сході і Долішнє, Західне море
І повноводі озера - тебе, що найбільше, Ларійське,
І, гомінливе, тебе, прибоями знане, Бенакське,
Славний згадаймо Лукрін, і греблю на смузі піщаній,
Де з таким шумом і плеском лютують розбурхані води,
Юліїв порт і загати, що море відгонять і разом [434]
Аж до Авервсьвого плеса Тірренськви бурун пропускають,
Надра, іздавна славетні рудою червоної міді,
Золотоносними жилами та срібляними річками.
Край, де марсієць змагавсь войовничий і молодь сабейська,
І терпеливі в біді лігурійці, і вольськ списоносний.
Маріїв плем'я хоробре, народ величавих Каміллів,
Грізні в боях Сціпіони і ти, наш Цезарю хвальний,
Що переможцем щасливим з найдальших земель азіатських
Індії пещений люд до римських твердинь навертаєш.
Мати хлібів золотих, вітай же, Сатурнова земле,
Мати великих людей!.. Для твого добра я підношу
Давні багатства твої, джерела викриваю забуті,
І по містах італійських дзвоню Гесіодовим віршем.
[* Натяк на вогнедишних волів колхідського царя Еета, батька Медеї, за допомогою якої Леонові пощастило приборкати їх.]
ЖИТТЯ ХЛІБОРОБІВ(Книга II, В. 458-542)
Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували,
Просте життя хліборобів! Оподаль боїв та незгоди,
Гойні грунта постачають самі їм поживу солодку.
Хоч у палатах високих з важкими порталами вранці
Не напливає на них привітальників хвиля кипуча,
Не привертають очей черепахою биті одвірки,
Золотом ткані убрання та бронзові вази корінфські;
Хоч і біліє шорстка, багрецем фінікійським неткнута,
Тога на них старосвітська і простим єлеєм мастяться,-
Мають за те вони спокій, безпечність, нерушену щирість,
Всяких дарунків землі подостатком, а втіху дають їм
Гроші, проточні стави, прохолода міжгір'їв Темпійських,
Мукання дальнє корів та дрімота в гаю під кущами.
Випаси в них соковиті, гаї дичиною багаті
І працьовита, до вбогих потреб призвичаєна молодь;
Свята веселі, шанована старість. Злітаючи в небо,
Слід найостанніший свій поміж ними покинула Правда.
Музи дорожчі мені від усього на світі! Богині,
Що найпильніше служу вам і серцем шаную я щирим,
Хай мені вкажуть причини обходу сузір кругового,
Сонця скорботних затемнень і місяця дивних зникань тих,
Звідки у нас землетруси і хвиль невідпорних припливи,
Що то за сили здіймають і знову осаджують море,
Чом поспішає узимку зайти - потонуть в Океані
Сонце і що заважає коротким ночам залишатись.
Як же не дано мені світових таємниць доступитись,
Якщо холодної крові тяжить кругобіг надо мною,
То, не шукаючи слави, вподобаю нові джерела,
Шану віддам я річкам та долинам. Рівнини Сперхею,-
Де ви? Верхів'я Тайгету, де Вакхове свято обходять
Діви спартанські? О, хто б мене взяв на узбіччя холодне
Гема і вмить під наметом дрімучого лісу поставив!
Щастя довідавсь, хто зміг розпізнатися в силах природи, [435]
Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну
Кинув до ніг і суворого рев Ахеронту зневажив.
Але щасливий і той, хто спізнався з сільськими богами:
Паном старезним, Сільваном і Німф хоровими танками.
Не причарують того ні різки громадянської влади,
Ні багряниця царя, ні парфянських царевичів зграя,
Ні наддунайське повстання, ні даків насмілених змова,
Ні на поталу призначені землі. Над долею бідних
Уболіває він серцем, скарбам багатійським не заздрить.
Бо що доспіє в саду і що вродить рілля урожайна,-
Досить йому на життя. Він не знає суворих законів
Несамовитого Ринку, ні Сховища актів державних.
Інший турбує веслом простори морів небезпечних,
Інший береться до зброї і важить на царські чертоги;
Цей облягає міста і руйнує будинки нещасні,
Щоб попивати із чаш многоцінних і спати на тірськім
Пурпурі; той над закопаним золотом труситься, чахне;
Той остовпілий стоїть перед рострами; ті розкошують,
Оплески вчувши гучні по лавах усіх театральних!
Ті ж у затятих боях братерськую кров розкропивши,
Йдуть на вигнання, покинувши рід і пороги вітчизни,
Іншого краю собі під чужинним шукаючи сонцем.
Ратай розорює землю широко закривленим плугом;
З неї живе цілий рік, підтримує дім і державу,
З неї худобу годує і з гурту бичків надійніших
І відпочинку не знає: то сад похилився гілками,
То розродилися вівці, то копи нажатого хліба
Звозити треба з ріллі, виповняючи збіжжям комори.
Прийде зима,- сікіонку сочисту* пускай на олію;
Жолудем ситих свиней завертай у хліви. Лісової
Ягоди, овочу повно осіння пора посилає;
І, розхилившись на всонні, рудіють важкі виногрона.
Любі дітки обступають його, з поцілунками виснуть;
Дім господарський додержує честі; молочні корови
Щедро набілом його оділяють; на лузі веселім
Вперті одне на одне цапенята наставили ріжки.
Свята надходять. В траві розпростершись, у дружньому колі
Круг святкового вогню та заквітчаних чаш, закликає
Жертвою він і зливанням тебе, о Ленею; на в'язі
Ставить мету для пастуших списів, і засмалене тіло,
Звикле до вправ, оголяє пастух для сільських перегонів.
Тим старосвітським звичаєм жили і сабіняни давні;
Ромул його шанував. З ним Етрурія сил набувала;
Вірний звичаєві Рим став найкращим містом у світі,
Сім сусідніх горбів однією обвівши стіною.
Поки всесвітнє берлó не дісталось цареві Діктеї;
Поки зажерливий люд ще не різав биків на поживу,
Так золотий утішався Сатурн на землі плодовитій. [436]
Сурем тоді бойових не чуть було звуку різкого,
І на твердому ковадлі залізних мечів не кували...
Так, але всю уже путь ми на полі пройшли скаковому,-
Коням з гарячої шиї пора хомути поздіймати.
[* Тобто маслину: від назви країни на північному сході Пелопоннесу - Сікіонія («край огірків»).]
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Публій Вергілій Марон Георгіки [уривки] Переклад М.Зерова
ЗМІСТ
| 1. | Публій Вергілій Марон Георгіки [уривки] Переклад М.Зерова |
На попередню
|
|
