Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори
13. ДО ДРУЗІВ
Гляньте: негода страшна, затягнувши довкіл усе небо,
Дощі й сніги на землю шле. Стогне то море, то ліс,
Глухо фракійський гуде Аквілон - тож урвім собі, друзі,
І в дня оцього мить якусь, поки ще ми молоді
І п'ється - то ж геть із чола ті завчаснії зморшки! Подай-но
Вино, що вік свій, як і я, ще від Торквата веде.
Ну, а все інше забудь! Можливо, з волі безсмертних
На добре вийде все в свій час. Нині б і скроні пора
Нардом зросили мерщій і, торкнувши струну кілленейську,
Звільнити серце від турбот гомоном ніжним її.
Ось що розумний Кентавр вихованцеві славному вирік:
"Фетіди сину, друже мій, смертний, незборний - тебе
Жде ассарацька земля, де холодний Скамандр свою хвилю
Жене в помірному руслі й плине в'юнкий Сімоент.
Шлях поворотний відтіль перетяли, однак, тобі Парки,
В свій дім не візьме вже тебе й мати твоя голуба.
Тож одганяй там задуму свою і вином, і струною:
Вони і в темній тій журбі втішать, солодкі, тебе".
14. ДО МЕЦЕНАТАЩо вже так мучиш мене одним і тим же питанням:
Звідкіль та нехіть, млість ота -
Аж у крові вже моїй, ніби з повного келиха, спраглий,
Я спив до дна напій якийсь,
Здатний усі почуття летейським сном оповити -
Це бог, це бог не дасть мені
Ямби обіцяні ті довести до кінця і, вписавши
Останній вірш, сувій згорнуть.
Так, Меценате ясний, до самосця Батілла, говорять,
Анакреонт палав колись.
Часто над лірою він виливати любив свою тугу
У пісні, наспіх складеній.
Сам, нещасливцю, гориш: вогонь в обложеній Трої
Не більшим був, ніж твій вогонь.
Долі, одначе, всміхнись: мене замучує Фріна,
Та й не мене лиш одного.
15. ДО НЕЕРИНіч була. В небі яснім світлолиця сяяла повня,
А де-не-де - зірки дрібні.
Чи пам'ятаєш, в ту ніч ти мовила клятви за мною,
Щоб потім зрадити богів.
Плющ до стрункого дубка не пригорнеться так, як до мене,
Гнучка, палка, горнулась ти:
"Вовк поки вівцям грозить, поки взимку на страх мореплавцям
Хвилює море Оріон,
Поки нестрижений Феб розвіває на вітрі волосся -
То доти й нам любитися".
Вразить, ох, вразить тебе моя стійкість, невірна Нееро! -
Бо все-таки - мужчина Флакк,
Тож не потерпить, щоб іншому ти дарувала кохання -
І сам за іншою майне.
Вже не привернеш його, не піддасться красі твоїй вдруге,
Хто зради біль хоч раз відчув.
Ти ж, хто сьогодні при ній, щасливцю, ти, що ногою
Притис мене в біді моїй,
Хай в тебе сотні ланів та безліч отар, хай для тебе
Лиш одного Пактол пливе,
Хай Піфагора збагнеш, який двічі родивсь, хай би заздрив
Хоч сам Нірей красі твоїй,-
Все ж і на зміну тобі прийде інший щасливець, тоді-то...
Тоді-то я вже посміюсь!
16. ДО РИМСЬКОГО НАРОДУДруге в усобицях тих змарнувалося вже покоління,
Під власною вагою велет Рим паде.
Той, що ні марси не в змозі його подолати сусідні,
Ані Порсена, грізний вождь Етрурії,
Ні заповзятий Спартак, ні Капуї заздрісна мужність,
Ані непевні в час повстань аллоброги,
Той, що його не скорив германець блакитноокий,
Ні Ганнібал, проклятий нашим прадідом.
Ми доконаєм його, зіпсуте наскрізь поріддя,
І знов тим краєм тільки звір блукатиме,
А переможець-дикун - о горе! - в дзвоні копита
Крізь пожарища Риму на коні промчить.
Виритий Ромула прах - на сонце з тіні могили -
Розвіє з вітром - гріх і глянуть! - варвар той.
"Що,- запитаєте ви, чи всі загалом, чи лиш кращі,-
З того нещастя що нас може вибавить?" -
Іншої ради нема: як, було, ті фокейці, проклявши
Свою вітчизну, свій поріг, богів своїх,
Геть подалися собі, покинувши навіть святині,
Щоб вовкулака та кабан селились в них,
Так ото й вам треба йти, куди лиш ноги несуть вас,
А серед моря - хвилі та вітри рвучкі.
Годитесь ви на таке? Чи порадить нам хтось розумніше?
То в чім загайка? Ось і віщий птах злетів.
Спершу клянімось, однак: лиш тоді ми могли б повернутись,
Коли з дна моря скелі, мов губки, спливуть.
Тільки тоді ми змогли б навернути вітрило додому,
Як шпиль Матіну в бистрий Пад зануриться,
Чи Апенніни стрімкі позбігають до моря, а звірі
Незвично між собою попаруються:
Олень у колі тигриць буде пари шукать, а голубка,
Шуліку полюбивши, зрадить голуба,
Віл же, як свій при своїм, побіч лева довірливо стане,
В солону хвилю поміж риб козел пірне.
Після таких заклинань, що додому нам шлях загородять,
Рушаймо, друзі, хай не всі, та в жменьці тій
Будуть найкращі між вас, а хто вже розм'як у зневірі,
В постелі клятій хай боки відлежує.
Ви ж, котрі духом міцні, полишіть оцей смуток жіночий -
Крилом-вітрилом промайнем повз берег той,
Де коловий Океан, а там - острови благодатні,
Поля чудові, тож пливім, пливім туди!
Де плодоносить земля, не торкана плугом, а лози -
У злоті китиць, хоч ростуть без догляду,
Де ряснотою плодів маслини гордяться, а смокви -
В плодах, як у намисті, й через край пливе
Мед із дуплистих дубів, де з гір легкою стопою
Біжить, сміється, грає джерело дзвінке.
Там з пасовища коза до дійниці спішить без принуки,
Тужавим вим'ям горда, йде вівця до рук.
Там із ревінням ведмідь не обходить під вечір кошари,
Земля гадюччям тайкома не їжиться.
Різне побачимо там, зачаровані, де над лугами
Похмурий Евр не плеще дощовим крилом,
Там, де вагоме зерно не всихає у спрагненій ниві,
Бо впору сонце, впору й дощ Юпітер шле.
Пошесть худоби не їсть, і немає такого світила,
Яке б отарі влітку допікало там.
Плеса дзеркального там не гойднуло весло аргонавта,
Блудниця із Колхіди не дійшла туди.
Тих берегів не досяг ні бувалий плавець фінікійський,
Ні ті, що з Одіссеєм цілий світ пройшли.
Ті береги відділив Юпітер для чесного люду,
Як міддю осквернився вік із золота,
Мідний - залізом їдким; туди - я віщую - побожним
До втечі рятівної шлях намічено.
Книга: Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
| 1. | Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори |
| 2. | 3. ДО МЕЦЕНАТА Якщо за горло свого батька схопить... |
| 3. | 6. ДО НАКЛЕПНИКА Чого ж ти, псе, кусаєш перехожого?... |
| 4. | 13. ДО ДРУЗІВ Гляньте: негода страшна, затягнувши довкіл... |
| 5. | 17. ДО КАНІДІЇ Вже, вже хвалю могутнє ремесло твоє... |
На попередню
|
|
