Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
© Horatius
© А.Содомора (переклад), 1982
Джерело: Горацій. Твори. К.: Дніпро, 1982.
E-Text: Бібілотека "Nova Doba", Aerius (ae-lib.by.ru), 2004
ЗмістСатира 1. «В чім, Меценате, тут річ...»
Сатира 2. «Пройди, нічні гультяї...»
Сатира 3. «Всі співаки вже такі...»
Сатира 4. «Арістофан і Кратін...»
Сатира 5. «Значить, залишивши Рим...»
Сатира 6. «Ні, ти не звик, Меценате...»
Сатира 7. «Як насміявсь над вигнанцем Рупілієм...»
Сатира 8. «Був я смоковниці пнем...»
Сатира 9. «Йшов я було по дорозі Святій...»
Сатира 10. «Хибиш, Луцілію, й ти...»
Сатира 1. «Кажуть одні, що я надто їдкий...»
Сатира 2. «Перше добро - вдовольнятись малим...»
Сатира 3. «Рідко пишеш мені...»
Сатира 4. «Катію! Звідки? Куди?»
Сатира 5. «Ще мені ось що порадь...»
Сатира 6. «Ось чим не раз я богам надокучував...»
Сатира 7. «Довго тут слухаю...»
Сатира 8. «Як там гостина вдалась...»
КНИГА ПЕРША 1
В чім, Меценате, тут річ, поясни, що немає такого,
Хто б своїй долі радів - чи обрав її сам він, чи з нею
Просто зіткнувсь-і не заздрив тому, хто на іншій дорозі?
"О, щасливі купці!" - зітхає воїн під старість,
Чуючи втому важку в загрубілім, натрудженім тілі.
Іншої думки купець, коли буря судном захитає:
"Воїнам краще-таки: лиш зав'яжеться бій-і відразу
Скосить їх смерть або здобиччю втішить гучна перемога".
В місті правник селянинові заздрить, коли в його двері
Стукає ранній прохач, хоча й півні ще дня не звіщали.
Той, із села неохоче на суд поспішаючи в місто,
"Лиш городяни,- зітхне,- лиш вони щасливі на світі".
Прикладів тих така сила кругом, що й Фабій-базіка
Тут язика б натомив. Так ось, щоб ти не занудивсь,
Слухай, до чого веду. Хай гукне якийсь бог їм: "Ану лиш,
Спробую вам догодить: ти ось воїн тепер, а віднині
Будеш купцем; ти, правник-селянином. Міняйтесь місцями:
Ви переходьте сюди, ви - туди. Ворушіться ж, не стійте!
Гей жеі"-Стоять, наче вкопані. Щастя ж було під рукою!
От і розгнівавсь Юпітер на них (та й по праву!), надувши
Щоки обидві, й поклявсь, що, хоч як би його не благали,-
До забаганок людських прислухатися більше не буде.
Ну, але годі. Цю мову повів я не з тим, щоб сміятись,
Хоч і з усмішкою мовиться правда, хіба хто боронить?
Так і хлопчині, щоб легше було йому грамоти вчитись,
Пряник лагідний вчитель, буває, подасть-таки в школі.
Все ж на поважне розмову звернім, занехаявши жарти.
Той, хто кривим лемешем тверду розорює землю,
Той хитромудрий шинкар і той воїн, і ті, що квапливо
Морем пливуть, потішають себе, що, хоча й натерпляться,
Старість зате забезпечену матимуть: тихо й безжурно,
Врешті, собі заживуть, нагромадивши вдосталь припасів.
Он і мурашка, скажім, хоч мала, та з великим завзяттям
Тягне й тягне все крихти якісь до свого муравища,
Мовби на гору яку: про майбутнє й вона пам'ятає!
Так, але хай лиш похилиться рік під сумним Водолієм,-
Вже та мурашка з нори - ні на крок: поживає розумно
Свій необхідний запас. А тебе ж ні зима, ні нестерпна
Спека, ні море, ні меч, ні вогонь не відвернуть від зиску.
Йдеш напролом, щоб ніхто не зрівнявся з тобою в багатстві.
Що за приємність- зібравши з трудом таким силу-силенну
Золота й срібла, те все закопать потім нишком у землю?
"Раз надбери-й лиш мідяк позостанеться з цілої купи".
Може, в тій купі, що так бережеш, ти красу якусь бачиш?
Хай на токах твоїх гори зерна височать після жнива,-
Шлунок твій більше, ніж мій не помістить. Або, припустімо,
В кошику хліб на плечі між рабами несеш, то чи більший
Кусень тобі припаде, ніж рабові, що йшов без нічого?
В межах природи живи-й не зажуришся тим, що зорав ти
Сто, а не тисячу нив. "І все-таки дуже приємно
Брати з великої купи!" -Чи ж пак? А якщо я з малої
Скільки потрібно візьму, то чим моя скромна плетінка
Гірша від засіків повних твоїх? А, бува, тобі треба
Кухоль чи глек щонайбільше води, але ти на струмок той
Звисока глянеш: мені випадало б, мовляв, зачерпнути
Десь на великій ріці, а не тут! Через те найчастіше
Тих, яким хочеться більше, ніж треба, знесе, відірвавши
Разом із берегом, на бистрину розлютований Авфід.
Хто ж не загарбує зайвого, той не черпатиме кухлем
Ні в каламутній воді, ані в хвилях життя не загубить.
Ну, але більшість людей у жадобі сліпій закликає:
"Скільки б не мав - докладай: по майні ж таки судять про тебе!"
От і почни з таким! Хай вже громадить, коли заповзявся
Бути нещасним. В Афінах колись багатій неохайний
Наче й не чув, як неславлять його, та ще й посміхався:
"Люди свистять мені вслід, ну і хай посвистять! Зате дома
Я собі сам у долоні плещу, споглядаючи гроші".
Тантал так само, по шию в воді, до грайливої хвилі,
Спраглий, губами не міг дотягтись. Ти смієшся? Одначе
Йдеться про тебе, зміни лиш ім'я: усього настягавши
Хтозна звідкіль, на мішках тих лежиш, не склепляючи ока,
їх бережеш, мов святиню яку, мов малюнкам, їм радий.
Що таке гроші, однак, і яке їх призначення, знаєш?
Хліб купують за них, до обіду вина трохи, словом,
Те необхідне, без чого, природно, страждала б людина.
Може, приємно тобі день і ніч півживому боятись
Кражі, підпалу, своїх же рабів, бо й вони щохвилини
Ладні тебе обікрасти й втекти. Від такого багатства
Хай мене добрі боги бережуть! А що, коли часом
Скрутить простуда тебе або ще в якійсь іншій недузі
Зляжеш колись, то чи маєш такого, хто б сів біля тебе,
Хто зготував би припарку, подбав, щоб досвідчений лікар
Виходив швидше тебе, твоїм дітям на втіху й родині?
Правда, здоров'я тобі ні дружина, ні син твій не зичать.
Всім ти ненависний: слугам, служницям, знайомим, сусідам.
Все ти за гроші б оддав, ще й ображений: "Дивно, чому це
Люди не люблять мене?" А за що ж такого любити?
Навіть, якщо б ти й родичів став прихиляти до себе,
Тих, що без труду твого дала тобі даром природа,-
Марно б намучив себе, нещасливче, як той, хто б узявся
Ослика вчити, щоб Марсовим полем, загнузданий, бігав.
Годі ж бо гроші збивати! А вже назбивав, то хоч менше
Думай про вбогість, забудь вже про страх, про турботи й, нарешті,
Трохи спочинь, осягнувши мету, а то ще й з тобою
Буде колись, як з Умідієм; байка недовга: багач той
Гроші міхами вже міряв, а сам зодягався в лахміття
В будень і в свято, неначе той раб, і тремтів аж до смерті:
"Ще, на біду, розорюсь!" Та знайшлась Тіндаріда й на нього
Та, що служницею в нього була, ним відпущена потім,-
З маху сокирою навпіл того багача розрубала.
"Що ж тоді радиш мені? Щоб я жив, як той Невій, чи, може,
Як Номентан?" - Аж ніяк. Ти крайнощі ці хіба вмисно
Взявся зіткнути чолом. Хоч тобі дорікаю за скупість,
Це ще не значить, що я до вина, до гультяйства схиляю.
Є ж середина між тестем Візелія і Танаїсом!
Все має міру якусь, повсюди межі є певні,
Далі й ближче від них - даремно шукатимеш правди.
Звідки я вийшов, туди й повертаюсь: лихі ми на долю,
Як і скупий той, і заздримо всім, хто на іншій дорозі.
Глянеш ото, що в чужої кози повнішає вим'я -
Й сохнеш од заздрості; скільки ж на світі біднішого люду,
Вперто не бачить ніхто, лиш багатий нам скалкою в оці,
Та перевершиш його-і попереду знову багатший.
Так, коли в дзвоні копит, вириваючись із загороди,
Мчать колісниці стрімкі, лиш переднього бачить погонич,
Тільки його переслідує він, зневажаючи задніх.
Ось чому важко такого знайти, хто б сказав, що приємно
Вік свій прожив і, життям задоволений, вийшов із нього.
Наче той гість, що своє і доїв і допив на бенкеті.
Ну, але досить, щоб ти не гадав, що сувій писанини
Вкрав я в Кріспіна каправого. Вже не додам ані слова.
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
