Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
5
Ще мені ось що порадь, коли ласка, Тіресію віщий:
Як домогтися майна, яке втратив я? Бачу, смієшся,
Хоч не до сміху мені.- «Чи не досить тобі, хитрунові,
Врешті, на батьківський берег зійти, поклонитись пенатам ?»
О правдомовний віщуне, мій біль ти давно передбачив:
Глянь, я убогдш, нагий повертаюсь до рідного дому,
Де і кошари,' й загони пустують... А що без багатства
Рід і хоробрість? Ніщо! Як та водорость, хвилею гнана.-
«Так і кажи-тебе вбогість лякає? Ну що ж, тоді слухай,
Як до багатства дійти. Перепав тобі ласий шматочок,
От хоч би дрізд,- ти з дарунком тим гайда туди, де в достатках
Віку свого доживає багач. А дозріють у тебе
Яблука й інші солодкі плоди,- ще до того, ніж ларам
їх дарувати - його почастуй: він у більшій пошані.
Хай він без роду, хай клятвопорушник, хай руки у нього
В братній крові, хай він раб-утікач - ти охоче погодься
Бути йому за супутника».- «Як? Біля Дами брудного
Мусив би я увихатися? Я, хто під мурами Трої
Ставив чоло найхоробрішим воїнам?» - «Що ж, залишайся
Далі убогим».- «Ну, ні! Вже краще візьму себе в руки.
Ще не таке я колись переносив. Повчай же, віщуне,
Як би то вбитися в гроші мені».- «Повторю тобі ще раз
Раду свою: у старих багачів хитромудро виловлюй
їх майнові заповіти. Натрапиш, бува, на такого,
Хто відгризе лиш приманку з гачка, над ловцем насміявшись,-
Носа не вішай тоді, а мистецтво своє вдосконалюй.
От розглядатиме суд якусь справу малу чи велику,
Ти захищай лиш багатого (звісно, якщо він бездітний),
Хай і наклепник він, хай і брехун; а того, хто невинен,
Хто бездоганний, але в кого син та дружина плідлива,-
Можеш покинути. «Квінте!» - всміхнувшись, почни чи, скажімо,-
«Публію! (так от, по імені звернешся - й тим його купиш) [166]
Мужність твоя покорила мене. В плутанині законів
Я- наче в рідному домі: візьмусь до найважчої справи.
Око скоріш мені вирвуть, аніж допущу, щоб суперник
Скривдив тебе хоч на макове зерня. Поклавшись на мене,
Ні глузувань, ані втрат не зазнаєш. Отож преспокійно
Дома відлежуйсь собі». По тім слові - до діла берися
Якнайзавзятіше. Хоч би од лютого палу Канікул
Статуї тріскались, хоч би начинений віршами Фурій
Геть позапльовував Альпи снігами - терпи і кріпися!
«Глянь-но - хтось ліктем сусіда торкне - а це таки справді
Друг, який вміє горою стояти, завзятий, рішучий!»
Це нажене в твої сіті тунців. А коли випадково
Син занеможе в сім'ї багача, ось тоді ти вже тонко
Втрися в довір'я його, прислужись і тим самим розвієш
Сумнів, що ти на бездітних чигаєш. Ось так непомітно
Другим у черзі на спадок стоятимеш. Тут, припустімо,
Хлопця того таки взяв собі Орк - ось тоді вже, будь ласка,
Звільнене місце займай. Тут рідко зраджує жереб.
Ще про таке пам'ятай: як дадуть заповіт прочитати -
Знітившись, лиш головою кивни, а між тим, блискавично
Скинувши оком, попробуй вловити на першій табличці
Другий рядок: чи, крім тебе, ще й інші не мітять на спадок.
Ну, а проґавиш, то вже тебе й скриба з міської сторожі
Так ошукає, як лис ту ворону! Тоді й насміється
Хитрий Коран над Назікою, тим шукачем заповітів!» -
«Що це? Бредня чи пророцтвом затемнений глум наді мною?»
«Що має статись, що ні - проголошую я, Лаертіде.
Сам Аполлон перед зором моїм одкриває майбутнє».-
«Що ж означає та оповідь дивна, з'ясуй, якщо можна».
«Саме тоді, коли грізний парф'янам юнак із ясного
Роду Енея підіб'є мечем і моря, й суходоли,
Видасть Назіка дочку свою, станом струнку, за Корана,
Щоб, таким чином, позбутись боргів, напозичених в нього.
Зять той влаштує таке: заповіт простягаючи тестю,
Тут же й читати попросить. Назіка, немов соромливо,
Мовчки прогляне - й за голову схопиться: там щодо нього
Сказано тільки одне - щоб як слід за покійником плакав.
Ще одна рада. Якщо багача, що звихнувся на старість,
Жінка підступна до рук прибере чи відпущеник хитрий,-
Знюхайся з ними, хвали їх, аж поки тебе не похвалять.
Це не завадить. Та передусім до господаря дому
Ти підлеститись зумій. Може, вірші складатиме здуру -
Ти похвали. А коли він блудник - не чекай, аж попросить:
Сам Пенелопу до нього веди».- «Та хіба ж вона піде,
Скромна й цнотлива? її й женихи спокушали юрбою,
Марно старались, однак: не зійшла вона з чесного шляху».-
«Бач, така молодь тоді повелася, скупа на дарунки. [167]
Наїдків дай їй - забуде й про любощі; так Пенелопа
Чесність свою зберегла. Але хай хоч разок засмакує,
Що таке зиск, ще й з тобою поділиться - ти її й буком
Не відженеш од того багача, як собаку - від кістки.
В Фівах - тоді я вже сивим був - так одну жінку ховали
Згідно її заповіту (стара була хитрою, видно!):
Змащений труп її ніс спадкоємець, до пояса голий -
Вислизнусь, думала, й мертвою з рук його; певно, юнак той
Добре їй в'ївсь в печінки. От і знову для тебе наука:
Діла свого не занедбуй, але й не запалюйсь над міру.
Хто мовчазний і насуплений, той балакливих не любить.
«Так» або «ні» йому інколи кидай - і вся тут розмова.
Стій, як той Дав у комедії, очі втупивши в землю.
Будь насторожі проте: подме вітерець прохолодний -
Голову вкрити порадь, а плечем, ідучи перед нього,
В тисняві шлях прокладай; він базіка - настав своє вухо;
Любить хвальбу - вихваляй його, поки, руками зметнувши,
Сам не зупинить: «Та годі вже, годі!» - вдувай йому в вуха
Ту похвалу, щоб сопів, як той міх роздувальний у кузні.
Ну, а коли він помре, й наяву вже ти, вільний, почуєш:
Чверть мого спадку хай мій спадкоємець, Улісс, посідає»,
Жалібно зойкнеш тоді: «Незабутній мій Дамо, невже ж то
Нині не стало тебе, мого друга, моєї опори?»
Тут випадало б утерти й сльозу, як удасться сплакнути.
Тільки гляди, щоб крізь сльози, бува, не проблиснула радість.
Пам'ятник гарний постав. Хай сусіди за похорон пишний
Хвалять тебе. Коли ж той, хто з тобою ділитиме спадок, .
З часом бухикати стане, скажи, що ти рад хоч сьогодні
З частки своєї чи дім свій, чи наділ йому відступити:
Що, мов, заплатиш,- те й буде. Але Прозерпіна сувора
Тягне вже, чую, мене... От і все. Зоставайся здоровий!
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
