Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
8
Як там гостина вдалась у заможного Насідієна?
Вчора я кинувся був за тобою, аж, чую, у нього
Ти ще від полудня п'єш.- «Ще й як удалась! На подібній
Хтозна, чи й буду коли».- Ану-ну, розкажи, якщо ласка,
Що напочатку зацитькало вам животи буркотливі? - [173]
«Звісно, луканський кабан, при легкому впольований Австрі
(Так нам принаймні господар сказав). Біля кожного - зелень,
Редька, приправ усіляких чимало,- усе, що дратує
Шлунок розслаблений: рибний розсіл і винний осадок.
Ледве ми з першим упорались,- бачимо, вправний прислужник
Чимсь пурпуровим змахнув - і протерто вже стіл наш кленовий.
Другий - недоїдки спритно підмів, щоб гостям при обіді
Смак не пропав; коли враз - із цекубом Гідасп міднолиций
Входить поважно, мов діва афінська з начинням Церери.
Слідом - Алкон із хіоським, не скропленим хвилею моря.
Тут і господар озвавсь: «Яке, Меценате, волієш?
Ось і альбанське, й фалерн. Добирай до смаку - не забракне».
Гідний вискочня такт! Але з ким до такого обіду
Сісти тобі пощастило, Фунданію, рад би я знати!
«Я - на найвищому місці приліг, біля Віска, а нижче -
Варій, здається; а там з Балатроном Сервілієм поруч -
Сів і Вібідій: обох їх привів Меценат для розваги.
Між Номентаном і Порцієм мав своє місце й господар.
Порцій ковтав пиріжки, не марнуючи час на жування,-
Тим він і сміх викликаіЛіоментан лише пальцем повчав нас,
Де там яка дивина, бо ж усі ми, запрошені гості,
Навіть на устрицях, рибі та птиці не дуже-то добре
Там визнавались: цілком із них вигнали смак їх звичайний.
Ще ж коли нутрощі камбали й ромба (як це з'ясувалось
Трохи пізніше) на стіл подали,- я лиш кліпав очима.
Тут він мене втаємничив, що яблука, зірвані з віток
Саме тоді, коли місяць щербиться, рум'яняться густо.
Що тут до чого - його запитай. А між тим Балатрону
Каже Вібідій: «Якщо не вп'ємось,- невідомщені ляжем.
Більших нам кухлів!» - гукнув. Аж сіпнуло господаря, бачу.
Зблід, мов стіна, бо ж ніхто не лякав його так, як такий-от
Вічний пияк, бо й злословити рад, і, хоч як не старайся,-
П'яний не чує тонкого смаку піднебінням отерплим.
Повнять уже Балатрон і Вібідій місткі аліфанські
Кухлі вином; не дармуємо й ми - лише булькає дзвінко.
Нижні ряди змилостились, проте, й не пристали до гурту.
Ось і мурену внесли, на тарелі простерту; довкола
Плавають раки в підливі густій. «Іще не метала,-
Гордо господар сказав,- після нересту м'ясо вже гірше.
Ну, а в підливі - венафрські оливки, що першими в році
Сік свій пустили в давильні, і юшка з риб іберійських;
Далі - вино п'ятирічне, тутешнє, однак, не заморське.
Поки ще вариться все це, хіоського варто додати:
Тільки таке сюди йде; трохи білого перцю й, нарешті,
Оцту, в який замінилося з часом вино метімнійське.
Дику капусту з оманом гірким підказав я варити
Вперше; Куртілій- морських їжаків, до того ж - немитих: [174]
Так їм на смак дорівняти, кажу, й черепашка не зможе».
Тут накриття, що звисало над нами, з високої стелі
Раптом зірвавшись, по ласощах тих як не вдарить,- аж чорна
Курява стала стовпом, як, бува, аквілон її гонить
Полем кампанським. Ми ждали біди, та коли все вляглося,
Знов пожвавішали. Тільки господар зажурений пхинькав,
Ніби на поминках сина, і хтозна, який тій пригоді
Був би кінець, але тут Номентан передбачливим словом
Так його втішив: «Гай-гай! Чи з богів ще хтось може, Фортуно,
Більше знущатись над нами, ніж ти? Така вже ти рада
Все нам звести нанівець!» Тут Варій, не стримавши сміху,
В хусточку пирснув. Тоді Балатрон, поглумитись охочий,
Мовить: «Таке-то життя. Повелося вже так, що ніколи
Слава напруженій праці твоїй дорівняти не хоче.
Ось як тепер: чи ж не дбав ти про те, щоб гостивсь я тут гойно!
Все ж на твоїй голові: щоб і хліб зарум'янився в міру,
Щоб і підлива смачною була, щоб охайно та вправно
Слуги на стіл подали; перекреслює все випадковість:
Раптом паде накриття, як то бачили ми, чи, буває,
Хтось із прислуги спіткнувсь - і розбилася таця на друзки.
Тож на обіді - немов на війні: не в удачі, а в скруті
Зблискує хистом своїм найчастіше і вождь, і господар».
Насідієн обізвавсь: «Хай безсмертні тебе обдарують
Тим, чого сам собі зичиш, прихильний, сердечний мій ростю!»
Змовкши, взуває сандалі. А гості, на кого не глянеш,
Враз, наче змовники ті, зашептались про щось таємничо».-
Справді багато я втратив. А що розсмішило вас потім? -
«Слухай-но. Поки Вібідій, стурбований долею бутля,
Чи не розбився, бува,- випитує слуг і при тому
Кухлем порожнім гримить: пора б, мовляв, наповняти;
Поки регоче сміхун Балатрон, а за ним - усі гості...
Знов появляється Насідієн із чолом прояснілим,
Долю зрадливу мистецтвом високим готов подолати:
Вносять за ним журавля на підносі, вірніш, його кусні,
Сіллю й мукою посилані щедро; потому - печінку
Білої гуски, що фігами живлена; далі приносять
Заячі плечі: вони ж бо солодші на смак, аніж стегна.
Тут і дроздів подали, підрум'янених легко; нарешті -
Ще й голубів, яким куприки зрізано. Все це, як бачиш,
Ласощі справді казкові, коли б не повчав нас господар,
Що воно й як воно. Ми ж як один, щоб на ньому помститись,
Нишком собі розійшлись, тих розхвалених страв не торкнувшись,
Мовби влила в них отруту Канідія - чорну, зміїну».
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
