Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
2
Пройди, нічні гультяї, знахарі, жартуни і флейтистки,
Словом, дрібнота міська, весь цей вуличний люд галасливий,
Враз посмутнів і примовк: Тігеллій-співець упокоївсь.
От хто розщедритись міг! А цей-мідяком найдрібнішим
Друга не виручить (слави розтратника, бачте, боїться!),
Хай би той друг на очах його з голоду й холоду гинув.
Він - і дідизну свою, й увесь свій по батькові спадок
Так і впихає в горлянку неситу; на різні присмаки
Вже й позичати почав. А спитай-но, чому він те робить?
"Щоб не вважали мене скупарем, дрібничковим, нікчемним",-
Так відповість він. Ну що ж... Хто похвалить його, хто осудить.
Он і Фуфідій-багач марнотратцем боїться прозватись:
Маючи вдосталь полів і на приріст позичених грошей,
Він загрібає собі й по дванадцять відсотків щорічно,
І, що бідніший боржник, то з більшим злом його тисне.
В кігтях його - й юнаки, які, тогу дорослу вдягнувши,
Все ще бояться суворих батьків. "О Юпітере славний!-
Вигукнеш тут,- але ж, певно, й видатки нечувані в нього,
Як і прибутки!"-Та ба! Хочеш вір, хочеш ні, а багач той-
Сам собі ворог лихий. Не менше він сам себе мучить,
Ніж у Теренція мучився батько, що рідного сина
Вигнав із дому було й доживав свої дні самотою.
Може, спитають, до чого ці приклади,-ось що відмовлю:
Дурень, обходячи крайність одну, в протилежну впадає!
Так у Мальтіна землею волочиться довга туніка,
В іншого - ледве до стегон сягає, така вже коротка.
Чути козлом від Горгонія, чимось п'янким-від Руфілла.
Де ж середина? Один про таку лише мріє, в якої
Пишно звисає до п'ят підшита оборкою стола;
Іншому-тільки повію б найти в комірчині смердючій.
"Славно!"-Катон привітав одного із знайомих, що вийшов
Саме з такої нори. Привітавши, додав, як на мене,
Мудрі слова: "Якщо хіть розпирає когось, то вже краще
Хай до повії спішить, ніж мав би заміжніх псувати".
"Ну, за таке не похвалиш мене",- посміхнувсь Купіенній,
Ласий на тоншу красу, що під складками білої столи.
Є ж і такі, які заздрять розпусникам. Тут саме впору
їм нагадати про те, що не так-то розпуснику й добре:
Інколи він насолоди лизне, та якою ціною,
Серед яких небезпек і яка в насолоді тій гіркість! -
Той із покрівлі сторчма полетів, того батогами
Геть засікли, той тікав, та в руках розбишак опинився.
Той, щоб життя зберегти, розпрощатися мусив з грошима.
Слуги сечею того полили. Одного ж перелюбця -
Трапилось навіть таке-гостролезим ножем оскопили.
"Так йому й треба",- втішалися всі, за винятком Гальби.
В нижчій верстві цей товар не такий небезпечний принаймні.
Вільновідпущениць взяти хоча б: до них і Саллюстій
Липне, мов справжній блудник, та якби при своїм щиросерді
Розумом ще керувавсь, якби знав, що, між іншим, і щедрість
Має якісь свої межі, тоді й дарував би повії,
Скільки потрібно, й, зберігши майно та ім'я своє добре,
Щедрого слави б зажив. Але ж ні: він на кожному кроці
Любить хвалитись одним: "На матрону я досі й не глянув!"
Так і Марсей, славнозвісній Орігіні роздарувавши
Батьківський спадок, садибу й майно, опісля вихвалявся:
"Я ось, відколи живу, заміжньої ще й не торкнувся".
Хай, припустім, це повія була чи якась танцівниця,-
Втішного мало тут і для майна, і, тим паче,- для честі.
Так уникаєш окремих людей, а не хиби, хоч саме
В ній, а не в них,- усе зло. Чи дідизни, чи доброї слави
Ти зберегти не зумів, де б не сталось це,- злом буде завжди.
Значить, з повією ти чи з матроною,- блуд-таки блудом.
Віллій в зяті намірявся до Сулли, вподобавши Фавсту
(Все-таки Сулли дочка!), але сумно цей замір скінчився:
Там стусанів нахапавсь, ще й понюхав заліза, й за двері
Вилетів тут же, а Фавста гостила в цей час Лонгарена.
Хай на той сором озвалася б тут його стать чоловіча:
"Що це з тобою таке? Чи ж тоді, коли я закипаю,
Мусиш мені лиш таку подавати, що вдягнена в столу
Й консулом батько її, до того ж великий і славний?"
Що він на те б одповів: "Лиш таку, від славетного батька!"
Як постає проти цього природа, наставниця мудра,
Вдосталь всього даючи нам! Умій лиш дари ті приймати
Так, як належить. Навчись розрізняти, до чого потрібно
йти, а від чого-тікати. Хіба не шукаєш причини
Болю свого: чи десь зовні вона, чи в твоїй-таки хибі?
Словом, матрон не займай, щоб не каявсь, коли доведеться
Більше зазнати біди, ніж солодкого плоду спожити.
Справді-бо, та, що в смарагдах зелених і білих перлинах
(Як не милуйся, Керінфе!), ось цій безіменній повії
Не дорівняє ні стрункістю ніг, ні округлістю стегон.
Зваж, окрім того ще, як свій товар виставляє повія:
Що продає вона,-те й на виду; якщо й має щось краще,-
Надто не хвалиться тим, не приховує й вади своєї.
Є в тому глузд, що, купуючи коней, вельможа, звичайно,
З них не знімає опони: буває, купець, захопившись
Виглядом гордим коня, слабких його ніг не завважить:
"Он яка шия крута, який зад, яка зграбна голівка!"
Так ось і ти не дивись на красиве й принадливе оком,
Як у Лінкея, зірким, на гидке ж, як в тієї Гіпсеї,-
Оком незрячим: "О ручки, о ніжки!" Вона ж-сухозада,
Ніс-завеликий, задовга стопа в неї, стан-закороткий.
Що ж у матрони ти можеш оглянути? Тільки обличчя:
Решта - під одягом довгим, якщо це не Катія, звісно.
Скільки тут тих заборон! Усе тут обведене валом
(Ось що розпалює хіть!), що не крок-то нова перешкода:
Челядь уся, ті, що гасять вогонь, носильники, слуги,
Стола, опущена ген аж до п'ят, а поверх ще й накидка -
Все наче заздрить тобі, щоб до зерня, бува, не добрався.
В іншої-все на виду: через коську прозору тканину
Бачиш її, мовби голу; оцінюєш ноги та стегна,
Всю окидаєш очима. Чи хочеш того, щоб у тебе
Вирвали гроші спочатку й тоді лиш товар показали -
В дурнях, мовляв, зоставайсь. По заметах мисливець, буває,
Зайця прудкого жене, на підбитого ж - навіть не гляне.
"Я і в любові такий,- він підспівує,- що під рукою -
Те й оминаю, а мчуся за тим, що тікає від мене".
Пісенька ця, сподіваєшся, тузі твоїй щось зарадить,
Біль заспокоїть, розвіє журбу, втихомирить неспокій?
Чи не корисніше звідувать те, які межі природа
Пристрастям нашим дала, що потрібно їй конче, а в чому
Можна й відмовить, відтявши в житті від пустого-вагоме?
Змучений спрагою, певно, не станеш лише золотого
Кухля шукати; голодний,-не будеш усім гидувати,
Крім павича або камбали. Так і тоді, коли раптом
Хіть тебе пройме, а тут є служниця, з якою відразу
Можеш зійтись, то невже б ти волів таки луснути врешті?
Я не такий: мене вабить любов невисока й дешева.
Деякі крутять: "додай", "підожди", "чоловік хай від'їде",-
Тих Філодем посилає до євнухів, маючи справу
Тільки з дешевими: кликнеш таку-й за хвилину приходить.
Хай, проте, щирою буде: якщо не струнка й не білява,-
Хай вдовольняється тим, чим природа її наділила.
Ляже така побіч мене, пригорнеться,- й Ілію бачу,
Бачу й Егерію в ній; яких лиш імен не даю їйі
Серед утіх не боюсь, щоб, гляди, чоловік не наскочив,
Як то буває. Тріщать тоді двері, зчиняється гавкіт,
Ходором ходить весь дім, зіскакує зблідла хазяйка
З ложа свого, лементує служниця (поб'ють за сприяння!),
Страшно за посаг спокушеній, кари й спокусник боїться.
Треба тікать, не озувши ноги, попустивши туніку,
Щоб не набратись ганьби, щоб і гроші, й свій зад рятувати.
Той нещасливець, хто так ось піймавсь. Тут погодиться й Фабій.
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
