Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
3
Всі співаки вже такі: попроси їх у дружньому колі
Щось заспівати-мовчать, а не просиш, тоді й починають
Пісню якусь безкінечну. Таким був сардінець Тігеллій.
Цезар, що й змусити б міг, хай би дружбою батька й своєю
Став заклинати його, не домігся б, напевно, нічого.
Сам же він, тільки-но з'явиться хіть, від яйця аж до яблук
Ні на хвилину не мовкне, то високо пнеться: "О Вакху!",
То пробасить-загуде, мов четверта струна щонайгрубша.
От хто ні в чому не знав рівноваги: то мчить, наче й справді
Тиснуть його вороги, то наче б на маківці в нього -
Кіш із начинням Юнони. То в нього рабів зо дві сотні,
То десятьма вже обходиться. То владарями й вождями
Вуха протуркує всім, то зненацька: "Мені б ото столик,
Хай і триногий, сільничку та плащ груботканий на зиму -
Й інших речей не торкнусь". Вдовольняється, бач, необхідним.
Що ж. А ти нині мільйон йому дай - і, найдалі до тижня,
Зникне й мідяк з гаманця; до зорі не склеплятиме ока,
Вдень зате з ліжка не стягнеш його. Просто диво, наскільки
Сам він собі не до пари! "А що,- запитають,- чи в тебе
Вад не буває?"-Ще й скільки! Та інші й, можливо, дрібніші.
З Новія Меній сміявсь поза очі, та хтось йому кинув:
"Ніби себе ти не знаєш чи, думаєш, нам не відомо,
Хто ти такий?" Але той відрубав: "Я собі вибачаю".
Так любить дурень себе, й за таке його слід поганьбити!
Хай ти каправий і, може, тому, мов крізь дим якийсь, бачиш
Хиби свої, то чому їх у друзях висліджуєш пильно,
Наче орел чи той змій епідаврський? А що, коли раптом
Глянуть вони в свою чергу на тебе уважнішим оком?
"Надто гнівливий цей друг твій. Такого не схвалять сьогодні
Ті, що тонкий мають смак". Ну що ж. Посміятися можна:
Тогу, мовляв, він не так підіп'яв, і взуття завелике,
Ще й по-сільському підстригсь. Та знайди мені кращу людину,
Кращого друга, ніж він. У такому незграбному тілі
Рідкісний хист притаївсь. Та приглянься-но ближче до себе
Оком хазяйським: ану, яка хиба й в тобі проростає!
Всяке ж засіяти може чи звичка лиха, чи природа -
Від бур'яну лиш вогнем очищають занедбане поле.
Зважмо й на те, що закоханий навіть найгіршої вади
В любки своєї не бачить, а то ще й милується нею!
Так он Бальбін не натішиться й досі поліпом у Гагни.
От якби в дружбі ми так помилялись! Сама доброчесність
Помилку ту йменувала б достоїнством. Батько ж ніколи
З синових вад не глузує. Чому ж, коли йдеться про друзів,
Ми безсердечні такі? Косоокого сина, скажімо,
Зайчиком батько назве; коли ж син той на зріст іще менший,
Ніж недоносок-Сізіф-курчатком його називає.
В іншого ноги криві, та для батька він просто "ведмедик".
Той-плоскостопий, та батько радіє: "Мій-повагом ходить".
Так і до друзів постався: скупого назви бережливим.
Вибач хвалькові: на друзів, мовляв, цей рівнятися хоче.
Той - непривітний якийсь і поводиться надто зухвало,
То правдомовним, сміливим назви його; цей гарячиться,
Значить, такого вважай запальним, але не божевільним.
Ось що єднає людей і схиляє до справжньої дружби.
Ми ж обертаємо кожну чесноту в її протилежність,
Лиш би заляпати посуд прозорий: того, який скромно,
Тихо живе, диваком називаєм; того, хто повільний,
Вже й до тупих зараховуєм. Цей, уникаючи зради,
Голого боку свого не розкриє непевній людині
(Лихо навчить, коли житимеш там, де на кожному кроці -
Підступи й заздрість їдка!), і за це ми його називаєм
Хитрим і скритним, хоч він лише стриманий завжди й розважний.
Хто простоти не соромиться (так було й я. Меценате,
В домі твоєму любив повестись), від думок чи від книги,
Кинувши слово якесь, відірве,- вже ми в гніві на нього:
"От і зживися з таким! Грубіян, недотепа, та й годі!"
Як нерозважно ті вироки ми одні одним виносим!
Нібито є хтось на світі без хиб! Серед кращих найкращий
Той, в кого менше їх. Зваживши хиби мої і чесноти,
Приятель схилиться (й слушно цілком!) до чеснот, якщо в мене
Більше їх, звісно, ніж хиб; якщо й дружба моя йому мила.
Потім на тій же вазі в свою чергу і я його зважу.
Хочеш, щоб друг твоїх струпів не бачив, то й сам ти глузливо
В прищик його не вдивляйсь. Якщо ласки ти хочеш від когось,
Вмій вибачати й комусь: так велить нам сама справедливість.
Врешті, якщо нам не вирвати з коренем жодної хиби,-
Гніву, скажімо (тримається ж дурнів!),- то де ж тоді розум?
Саме йому треба важити й міряти кожну провину,
Щоб відповідним до злочину завжди було й покарання.
Хай хтось слугу б розіп'яв лиш за те, що, збираючи посуд,
Залишок риби доїв чи хлебнув прохолодної юшки,
Певно, безумнішим, ніж Лабеон, ти назвав би такого.
Є й дивовижніші хиби: твій друг не вгодив тобі чимось,
Щось чи не так він зробив, чи не те (не простити такого
Міг би хіба що відлюдок якийсь) -вже на нього гнівишся,
Вже уникаєш його, як боржник уникає Рузона,
Бо, до тих клятих календ не сплативши ні чиншу, ні грошей,
Мусив би, мов полоненик, що шию під меч підставляє,
Слухати, як той лихвар виголошує власні писання.
Друг мій вплямив моє ложе вином чи розбив ненароком
Чашку, яку сам Евандр колись виробив, чи, зголоднілий,
Взяв собі перший рум'яне курча, що було на підносі
Ближче до мене, то маю картати чи менше любити
Друга свого? Тоді що б я робив, якби друг той, скажімо,
Вкрав щось, чи зрадив мене, чи слова свого не дотримав?
"Всі наші хиби - однакові". Спробуй, одначе, пізнати
Правду, керуючись тим: тут обуриться й вигода спільна,
Мати природного права, чуття наше й звичаї наші.
В давні часи, як лише розповзлись по землі, молодій ще,
Всякі створіння, безмовні, гидкі,-за нору чи за жолудь
Кігтями бились, а там - кулаками, киями, та скоро
Блиснув і меч (підказало життя, як гартується зброя!).
Зринуло й слово між тим, заясніли, колись безіменні,
Речі, думки й почуття-й од війни відсахнулися люди.
Муром обводити стали міста й видавати закони,
Щоб лиходій, перелюбець, грабіжник лякалися кари.
Ще й до Єлени ганебну війну спричиняла розпуста,
Гинули люди й тоді, та безславно: неначе ті звірі,
Рвались, де трапиться, хіть вдовольнити; слабкого сильніший
Тут же вкладав: так ведеться й сьогодні в бичачому стаді.
Страх перед кривдником - ось що людей привело до закону.
Глянь у літописи світу сього - й пересвідчишся в тому.
Зло від добра відрізнити природа сама неспроможна,
Хоч вона вчить, чого прагнути нам, чого ж - уникати.
Врешті, сам розум підкаже, що той, хто в чужому городі
Шкоди капусті завдав, і той, хто нічною порою
Храм обікрав, провинились по-різному. Значить, потрібна
Міра якась, щоб, який в кого гріх, таку й кару отримав.
Щоб не свистів там батіг, де й прутиком досить махнути.
Ну, а що різкою хльоснеш того, кому й кия замало,
Я не боюсь, адже стверджуєш сам, що всі злочини - рівні,
От як крадіжка й розбій, і грозишся тією ж косою
Зрізати все це, велике й мале, як лише повновладдям
Люди наділять тебе. Але ж той, хто мудрець, як відомо,-
Той і вельможа, і швець, і красунь, і володар... Виходить,
Прагнеш того, що вже маєш? "Та ні, не второпав ти, видно,
Що наш Хрісінп мав на думці: "Мудрець, хоч не шиє для себе
Ні ходаків, ні сандалів, та все-таки швець він".-Чому ж то?
"Ну, а чому Гермоген - музикант і співак знаменитий
Навіть тоді, як мовчить? Чи Алфен: він вважається й досі
Вправним шевцем, хоч майстерню замкнув і розпродав приладдя.
Так і мудрець наш: до чого б не взявсь-ні на волос не схибить.
Чим не володар?" Але пустуни того, видно, не знають:
Той за полу, цей за бороду смиче. Якби не твій посох,-
Роєм упали б на тебе. І так, вишкіряючись вовком,
Мало не луснеш, найвищий владарю, з безсилої люті.
Словом, коли в товаристві Кріспіна (ото й увесь почет!)
В лазню обідрану йдеш з мідяком у кишені, владарю,-
Я - біля друзів зичливих, їх нехотя, може, й ображу,-
'Все ж не гнівляться вони. Тож і я за дрібні їх провини
Серця не маю на них, і щасливіше вік свій звікую
Я, громадянин простий, аніж ти-велемудрий володар!
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
