Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
6
Ні, ти не звик, Меценате,- хоч знатністю роду з тобою
Жоден етруск із захожих лідійців не міг би рівнятись,
Хоч по вітцеві й по матері предки твої у походи
Грізні дружини водили колись,-ти не звик, як-то інші,
Дерти орлиного носа свого перед людом незнатним,
Передо мною, скажім, в кого батько-відпущеник вбогий.
Ти не зважаєш, як інші, на те, від якого хто батька,
Лиш би освічений був; ти підкреслюєш те справедливо,
Що з простолюддя й Туллій наш був, що й до нього чимало
Вийшло з-під крівлі низької мужів, які шлях свій життєвий
Чесно пройшли й піднялись до вершин небувалої слави.
Ну а Левін, хоч і має ім'я (його предок Валерій
Вигнав Тарквінія Гордого),-й мідного аса не вартий.
Так оцінили його, і то хто? Ти знаєш-народ наш,
Той, хто не раз навіть дурня готов до небес піднімати,
Будь-кому радий служити, аби лиш був рід його славний,
Зліпки шануючи й титули. Як тут мені повестися?
Я ж бо і в тім од юрби відійшов так далеко-далеко!
Піп ж, хай народ, забуваючи Деція (він, мов, незнатний)
Славить Левіна того, хай цензорським стилосом Аппій
В списках закреслить мене, безіменного, що ж, по заслузі:
Власної шкіри триматись не вмів. Але зоряна слава
Тягне за повозом світлим своїм, наче той тріумфатор,
І безіменних, і знатних. А все ж, чи то, Тіллію, варто
Знов нашивати кайму, на цей раз-на військову туніку?
Заздрість високим страшна; низького вона не займає.
Спробуй ремінчиком чорним голінку свою обв'язати,
Ширшу нашити кайму вздовж грудей-і на кожному кроці
Чутимеш: "Хто це такий? Звідки родом він? Хто його батько?"
Є ж такий Барр, що хворіє одним: красунем видаватись,
Де не появиться-там вже й палає дівоча цікавість:
Як, мов, той Барр? Чи красивий з лиця, які зуби, волосся,
Ноги які в нього й стегна? В подробицях все обговорять.
Так і про того, хто долею римлян обравсь піклуватись,
Щастям Італії, спокоєм храмів святих, неодмінно
Всяка дрібнота вивідує: "Хто його батько, хто мати,
Чи не рабиня, бува?"-наче й справді те муситься знати.
"Гей! Так це ти, Діонісія син чи Дами-сірійця,
Смієш зі скелі штовхать громадян, оддавати їх Кадму?"
"Новій, однак, не зі мною сидить, а на сходинку нижче.
Нині він тим є, ким батько мій був".- "А себе вже йменуєш,
Певно, Павлом чи Мессалою? Новій, так той голосистий:
Скільки б возів не гриміло на Форумі, скільки б не грало
Труб похоронних,- заглушить. За те його й ставимо вище".
Ну, але годі про це. Повернуся до себе. Мій батько-
Вільновідпущеник. Тож і на зуб узяли мене люди.
Нині-за те, що з тобою дружу, Меценате; раніше-
Те їх пекло, що трибуном я став на чолі легіону.
Різні причини! Якщо на той чин вони скоса дивились
(Може, й по-праву), то що їм до дружби моєї з тобою?
Ти ж не заради пихи, не з лестивими дружбу заводиш -
Гідних, обачний, шукаєш. Однак похвалитись не можу,
Що випадково з тобою здружитись мені пощастило.
Ні, нас не випадок звів. Це колись дорогий наш Вергілій
Мову про мене повів, потім Варій. І ось, пам'ятаю,
Вперше ввійшов я в твій дім. Промимрив щось два чи три слова
Й тут же затнувсь, мов хлопчак боязкий: не мені ж похвалятись
Ясністю роду чи безкраєм піль, які об'їжджаю
На сатурейськім коні, тому просто сказав тобі, хто я.
Коротко й ти відповів своїм звичаєм. Так і розстались.
Місяць минув, потім другий, і лиш на дев'ятий ти знову
Кликнув мене й своїм другом назвав. Я, звичайно, пишаюсь
Тим, що сподобавсь тобі, хто полови з зерном не мішає,
Хто не по знатності судить - по чистому серцю й по вчинках.
Тож, коли хиби мої - незначні й лиш місцями вражають
Душу мою, загалом незіпсовану,- от, як, буває,
Родимки бачиш на тілі міцнім,- якщо людям у вічі
Прямо дивлюсь,-бо не жадібний я, не горнусь ні до бруду,
Ні до повій,- якщо чесний і чистий, і друзям я милий
(Так я хвалю вже себе!),-в тому батька заслуга велика.
Власник окрайка землі, він усе ж не хотів свого сина
В школу до Флавія слати; туди поспішали пихато
Центуріонів синки, з камінцями й табличками торбу
Через плече перевісивши зліва, куди ще вкладали
Вісім дзвінких мідяків раз на місяць, платню за науку.
Він попри вбогість послав мене в Рим: хай, мов, син мій здобуде
В Римі освіту, де вчаться сенатора й вершника діти.
Хто в колотнечі міській спостеріг чепурного хлопчину
Серед рабів-супровідників, подумки, може, й позаздрив:
"От кому, видно, ще дід заощаджував гроші на спадок!"
Скільки б, однак, я не мав там наставників, батько не зводив
Ока свого непідкупного з мене. Та що там казати!
Він чистоту мою виплекав, першу з окрас, оберігши
Сина не тільки від вчинків лихих, а й від помислів ницих.
Хоч, може, й знав, що колись дорікне хтось: мовляв, через нього
Й син як окличник живе з мідяків чи, за прикладом батька,-
Як побирач. Але сам я на долю свою б не жалівся.
Нині за це я тим більшу хвалу йому й дяку складаю!
Ні! Не жалітиму я,-хіба глузду позбудусь,-що в мене
Батько бідар, як то скиглять: мовляв, не мене звинувачуй
В тому, що предки мої - простого, незнатного роду.
Ні! Я далекий від них не лише на словах, а й думками.
Навіть коли б од якоїсь межі нам природа веліла
Знов розпочати вже пройдений шлях і батьків обирати -
Інших обрали б тоді честолюбці, підхожих для себе,
Я-при своїх би лишивсь: не для мене-бо ті, що гордяться
Кріслом високим та в'язками лікторів. "Він божевільний!"-
Охнула б темна юрба, й ти один лиш схвалив би, можливо,
Те, що цю ношу, незвичну, важку, я рішуче відкинув.
Бо не для мене вона: довелося б лестити багатим,
Поки багатство збиватиму сам; довелося б на повіз
Брати й того, і сього: одинцем тоді ж не поїдеш
Навіть в село підміське. Скільки слуг і ридванів, і коней
Мусив би мати тоді! А сьогодні-хоча б до Таренту
Можу рушати й на мулі безхвостім, дарма, що поклажа
Стегна обдерла йому, а їздець постирав усю спину.
І не закинуть мені, що скуплюсь, як тобі це закинуть,
Преторе Тіллію. їдеш ото по Тібурській дорозі-
П'ять хлопчаків за тобою з вином і всіляким начинням.
Ні. Мені ліпше-таки, ніж тобі, сенаторе славний,
Ніж багатьом-багатьом серед вас. При бажанні, буває,
Йду собі сам, куди очі ведуть; поцікавлюсь, по чому
Хліб чи капуста, затруся між людом облудного цирку,
Часто й на Форум вечірній зверну, подивлюсь, як ворожать.
Потім - додому, до каші й до овочів. Скромну вечерю
Три хлопчаки подають; на моєму столі, що з простого
Білого мармуру-миска, черпак, два глиняні кухлі,
Дзбан для вина вузькошиїй, дешевий, з кампанської глини.
Далі вже й спати кладусь, не турбуючись тим, що раненько
Треба спішити на площу, де Марсій усім своїм видом
Так і кричить: хай, мовляв, навинеться тут Новій Молодший!
Десь до дев'ятої сплю. Прогулявшись, я в тиші мрійливій
Щось почитаю або попишу. Олією потім
Добре змащусь (не тією, однак, яку Натта смердючий
Краде з міських ліхтарів). Коли ж сонце скупатись порадить,
Марсове поле, награвшись у м'яч, я на лазню зміняю.
Снідаю потім, але не захланно: аби лиш не дуже
Вдень мене голод діймав, і дозвіллям втішаюся дома.
Так тільки той проживе, хто звільнився від пут марнославства.
Я сподіваюсь, що й далі так житиму-краще й миліше,
Ніж, коли б квестором батько мій був, чи мій дід, чи мій дядько.
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
