Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
7
Як насміявсь над вигнанцем Рупілієм, званим Володар,
Мішанець Персій за злобу його гноєтворну, отруйну,
Знають, здається мені, всі цирульники й каправоокі.
Персій, багач, пильнуючи зиску свого в Клазоменах,
Щось не поладив з Рупілієм, так що дійшло в них до суду.
Впертий, гнівливий був; перед таким присмирнів би й володар.
Високо носа він дер, а лаявсь так хльостко, що навіть
Барра й Сісенну не раз випереджував білими кіньми.
Та повернусь до Рупілія. Марно було їх мирити,
Бо ж у сутяжників звичай такий, як і в тих, що віч-на-віч
Стануть до бою; між Гектором-сином Пріама-й Ахіллом
Теж було гнів спалахнув і посварених ятрив, аж поки
Не розсудила їх смерть, і по праву: обох же по вінця
Повнила мужність найвища. Коли ж ось така ворожнеча
Між слабодухими зайде або коли сильний із слабшим
Бій розпочне, як колись Діомед із Главком-лікійцем,-
Слабший таки відступає, та ще й переможцю уклінно
Шле подарунки. Отож перед претором Брутом, що саме
В Азії правив багатій, зітнулись Рупілій і Персій:
Хтозна, чи Бакхій і Біт дорівняли б тій парі добірній.
Вбігли обоє, рвучкі, запальні,- аж глянути любо!
Персію слово дали. Що не скаже він-сміх вибухає:
Брута й когорту його до того вже хвалить, що, врешті,
Сонцем Азії Брута назвав, а щасливим сузір'ям -
Почет його, крім Рупілія, звісно: це пес, мов, що з неба
На хліборобів, ненависний, шкіриться. Весь аж запінивсь,
Наче зимовий потік, що вирує в незайманім лісі.
Тут пренестінець того крикуна, що зливав його брудом,
Хльоснув лайками й собі. Так не раз виноградар облає
Грубо того, хто, проходячи мимо, його роздратує
Ще й передражнить: "куку!" й чкурне собі геть од старого.
Персій наш, грек, заволав, італійського оцту сьорбнувши:
"Бруте, богами тебе заклинаю, тобі вже ж не вперше
Владарів брати за горло! Чому ж ось цього не хапаєш?
Це вже, повір мені, діло твоє, твій обов'язок навіть!"
8Був я смоковниці пнем, завадою всім, але якось
Тесля спинивсь біля мене: "Ану з нього лавку змайструю...
Ні, передумав,-Пріапа зроблю". Відтоді й одганяю
Звідси птахів і злодіїв: правиця і сук той червоний
(Ось він зухвало стирчить) одганяють злодіїв, а прутом,
Що на моїй голові, я лякаю птахів, щоб не сміли
Шкоди городам новим завдавати. Сюди, пам'ятаю,
Звозили трупи. Умре якийсь раб у тісній комірчині -
Раб же сюди й приставляв його тіло на марах убогих.
Так і стлівали гуртом тут останки злиденного люду:
Тут і сміхун Пантолаб, і внук гультяя Номентана.
Тисячу стіп уподовж, а впоперек-триста: ці межі
Стовп визначав, тої спадщини мертвих німий охоронець.
Нині - й живі Есквілін заселяють. Тут чисте повітря,
Сонячним пагорбом любо пройтись, де, немовби ще вчора,
Сумно вражаючи зір, вишкірялись оголені кості.
Часто я бачу, як тут сновигають і звірі, й злодії.
Та щонайгірше - це відьми ті кляті, що все каламутять
Душі людей примовлянням своїм або зіллям труйливим.
Ні перешкодити їм, ні звести їх зі світу не можу.
Хай лише вигляне місяць мандрівний, вони вже никають:
То якісь трави отруйливі рвуть, а то кості збирають.
Бачив якось я Канідію: чорну полу підібгавши,
Йшла вона, боса, розпатлана; старша, Сагана,-за нею.
З виду обидві страшні, блідолиці, та ще й завивали
Так, що морозом мене обдало. Розгребли вони, бачу,
Нігтями землю; зубами шматуючи чорне ягнятко,
Кров його в яму зливали, щоб звідти до них на розмову
Тіні з'явились. Були в них зображення, дві якісь ляльки:
Менша із воску, а більшенька-вовняна; більша, здавалось,
Кару якусь готувала тій меншій і та, покорившись,
Мовчки, по-рабському звісила голову, вмерти готова.
Тут обізвалися відьми: одна закликала Гекату,
Інша-страшну Тісіфону. Тоді й почалось: розбрелися
Пси якісь чорні кругом, заклубилися змії, а місяць,
Взявшись рум'янцем, зайшов за надгробок, щоб свідком не бути.
Хай же ворони, якщо я брешу, мою голову зразу
Вимажуть білим послідом, а нижню мою половину
Хай опаскудять ті покидьки всякі, почавши з Ворана.
Зрештою, зайві подробиці тут, як Сагана, скажімо,
Виючи, з тінями мову вела; чи як бороду вовчу
З зубом смугастої змійки ті дві чарівниці квапливо
В землю зарили; як лялька, що з воску, нараз спалахнула
Полум'ям синім; чи те, як, усім своїм тілом здригнувшись,
Я нечестивих таки покарав за все бачене й чуте:
Духу набрався, напнувсь, та як бахнув, аж зад мені луснув,
Наче напнутий міхур, а ті відьми - щодуху до міста.
Зуб загубила Канідія, штучне волосся - Сагана.
Зілля своє розтрясли по дорозі; в обох позлітали
З рук обручки зачаровані. Справжня тобі чудасія!
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
