Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
9
Йшов я було по дорозі Святій - люблю так пройтися,
Думку при тім снуючи про дрібне щось, заглиблений в себе.
Тут підбігає якийсь - його прізвище ледве згадав я -
Хап мене спритно за руку: "Привіт! Як ся маєш, мій любий?" -
"Добре,-кажу,-побажаю й тобі, чого сам собі зичиш".-
Йде він за мною. Тож я: "Маєш справу яку?" Той одразу:
"Знаєш мене: я ж учений, поет".- "О, тим більше,-кажу я,-
Буду тебе поважати". А вже тільки й думки у мене,
Як би то вирватись: то поспішу, то тупцюю на місці,
То до слуги щось шепну, аж у піт мене вдарило врешті.
"Мав би я вдачу Болана,- майнула заздрісна думка,-
Швидко б такого відшив!" А той, не вгаваючи, хвалить
То передмістя, то Рим. Я - ні слова. Та він мою хитрість,
Видно, збагнув: "Ти не проти б уже розпрощатися, бачу! -
Шкода зусиль: куди ти-залюбки туди й я попрямую,
До товариства тобі".- "А чи варто,- кажу,- я зібрався
Друга навідати: хворий він; ти ж його навіть не знаєш.
Ген аж за Тібром домівка його, аж під Цезарським садом".-
"Що ж, я готов. Не лінюсь. Та й роботи не маю. Ходімо!"
Тут я вже вуха, сумний, опустив, як осел, що нарешті
Рушив-таки з нелегким вантажем. Той знов починає:
"Скоро захопишся мною - наскільки я сам себе знаю -
Більше, ніж Віском чи Варієм: хто ж бо так віршів багато,
Швидко складе так, як я? Чи в танці хтось м'якший, в'юнкіший?
Пісню ж коли затягну, то вже заздрість бере й Гермогена".
Тут я таки не змовчав: "А є в тебе матір чи рідні,
Хто б хоч натішивсь тобою?"- "Та де тамі Не маю нікого:
Всіх поховав".-"От щасливі,-подумав я,-черга на мене.
Що ж, добивай! Видно, доля така, бо й стара сабінянка
Так ще малому сказала мені, коли випав мій жереб:
"Ворога меч не зведе його з світу, ні зілля отруйне,
Кашель не зсушить, ні млява подагра, ні колька у боці -
Віку вкоротить йому балакун. Ось тому ненастанно
Хай стережеться людей говірких, як лиш стане дорослий".
Ось уже й Вести святиня; вже сонце над полудень, бачу.
Саме тоді мій супутник на суд мав явитись негайно
В справі своїй, бо інакше б програв її. От він і каже:
"Слухай, загляньмо туди, якщо ласка твоя, на хвилинку!"
"Що ти,- кажу,- я вже й так опізнивсь, та й законів не знаю.
От хочеш вір, хочеш ні". Завагався він: "Що тут робити?
Кинути суд чи тебе?" - "Звичайно ж мене!"-"Ну, нізащо!" -
Твердо сказав і пішов перед мене. За ним, покорившись,
Мов полонений, бреду. "Меценат не гордує тобою? -
Кинув питання.- Не всякого ж він підпускає до себе.
От хто з Фортуною в згоді! Коли б ти й мене ще в те коло
Якось увів, то й прибічника б мав там, повір, ділового:
Хоч би я збоку десь був, але - хай не ступлю з того місця -
Швидко б ти інших позбувсь!"- "Не так живемо, як гадаєш;
Дім цей не любить незгод, там підступності входу немає:
Той виділяється розумом, інший, скажімо, багатством -
Що мені, врешті, до того? Там кожному знайдеться місце".
"Годі й повірити в те".- "Але так воно є",- відмовляю.
"Що ж, я тим більше бажанням горю з Меценатом зійтися".
"От і чудово! Хіба ж перед хистом твоїм він устоїть?
Зважся! Наскільки спочатку твердий він, настільки потому
Зм'якне, податливим стане".- "Та вже не схибну, постараюсь!
Слуг підкуплю; проженуть мене нині,-постукаю завтра.
Висліджу пору догідну: зустрівши його на розпутті,
Може, й додому ось так проведу. Без марудної праці
Що б нам досталось? Таке вже життя!" Поки так він мудрує,
Друга мого перестріли ми раптом, Арістія Фуска.
Стали. "Звідки? Куди?" Бачу, добре він знає поганця.
От і моргаю йому, то сіпну за рукав, то торкнуся
Ліктя його, то щипну таки добре: мовляв, змилостися,
Вирятуй друга з біди! Але де там! Він далі жартує,
Мовби нічого й не бачить, а я аж скипаю од гніву.
"Слухай,- кажу,- ти якось натякав, що зі мною віч-на-віч
Хочеш про щось говорити".- "Так-так. Прийде час - поговорим:
Нині ж тридцята субота в юдеїв; поважні розмови
В свято, як знаєш, небажані".-"Я в забобони не вірю".
"Так, але я трохи слабший, на жаль, як і всяка дрібнота.
Вибач. До скорої зустрічі!" Чорне сонце для мене,
Видно, зійшло того дня! Утік нечестивий, лишивши
Друга свого під ножем! Та тут позивач випадково
Нас перейняв. "Ти, поганче, куди?"-закричав. А до мене:
"Будеш за свідка?" А я уже й вухо йому підставляю.
Силою гонить базіку на суд. Людей назбиралось!..
Крик, метушня... Ось так Аполлон мене вирвав од смерті!
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
