Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Поезії Переклад М.Зерова

14. РИМСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

O кораблю, вважай, знову помчать тебе

В море хвилі буйні... Що ти?.. Вертай назад,

Кидай якорі... Бачиш:

Довгих весел уже нема,

Зайві щогли твої бурею зламано,

Снасті стогнуть-тріщать, ребра розхитані.

Кіль твій ледве держиться

Проти хижого тиску хвиль!

Вже нема на тобі паруса цілого,

Ні богів** над кермом, сильних заступників,

Марно чванишся, ніби

Ти - із кедра понтійського***,-

Рід і титул тобі не допоможуть тут.

Вже не вірить плавець кермі мальованій,-

Бачить він: без опору

Хвиля носить і б'є тебе.

Ще недавно мені був ти огидливий,

Нині сушиш мене болем, турботами.

Стій, не йди, де нуртує

Море серед зловісних скель!

[* На алегоричний характер цього вірша вказував Квінтіліан (І в. н. є.): «Горацій говорить про корабель замість держави, про бурхливі хвилі замість громадської вій-ви, про гавань замість миру та згоди». Оду написано, очевидно, рр. 39-36, коли відновилася боротьба між Октавіаном Августом і Секстом Помпеем.]

[** Статуї богів ва кормі корабля мали обороняти судно від напасті.]

[*** Вонтійський - з південного узбережжя Чорного моря.]

ДО АРІСТІЯ ФУСКА* І, 22

Той, чиє життя непорочне й чесне,

Ні списа злих маврів, ні пружних луків,

Ні сайдака, повного стріл отруйних,

Не потребує,

Чи лежатиме його путь в палючих

Пісках Сіртів, чи в глушині Кавказу,

Чи по тих місцях, що Гідаси** прекрасний

Зрошує щедро.

Так, коли блукав я в Сабінськім лісі

І складав свою для Лалаги пісню,-

З хащ від мене втік, хоч я був беззбройний,

Вовк найлютіший.

Звірище таке не ростила зроду

Ні Апулія у гаях дубових,

Ні пустиня та, що всіх левів живить

Груддю сухою.

Кинь мене в той край, де весни немає

І поля у кригу закуті вічно,- [460]

В ту країну, де Юпітер туманом

Небо вкриває.

Кинь мене туди, де біг сонця близький

Жаром променя обезлюдив землю,-

Буду й там любить я Лалаги голос.

Ніжну усмішку.

[* Арістій Фуск - поет і граматик, друг Горація.]

[** Гідасп - ріка в Пенджабі, притока Інду (тепер Джелам).]

23. ДО ХЛОЇ

Чому від мене так ти утікаєш, Хлоє,

Мов сарна молода, що в горах - боязка -

Страшиться вітерця і тиші лісової

І матері шука?

Відновлена весна прогомонить гаями,

Зелена ящірка в кущах зашелестить,-

Вона жахається і дивиться без тями,

І вся вона тремтить. [462]

Таж я не лютий тигр і вийшов не на згубу,

Я не гетульський* лев, щоб сарпи розривать...

Пора вже дівчині, що виросла для шлюбу.

Від нені відставать.

[* У північно-західній частині Лівії (Африка).]

32. ДО ЛІРИ

Просять нас і ждуть. І коли не марно

Награвали ми, коли рік і більше

Житиме наш спів.- на латинський голос

Грай мені, ліро!

На Лесбосі вперше озвався спів твій*:

Там Алкей, співець і невтомний воїн,

Як пригонить часом на вогкий берег

Човен розбитий,-

На твоїй струні Афродіту славив,

Славив Вакха й Муз, пустуна Ерота

Й Ліка-хлопчака темнооку вроду

Й кучері чорні.

Феба дивний дар, на бенкетах Зевса

Всім бажаний гість і в трудах щоденних

Пільга й супокій - на моє благання -

Ліро, озвися.

[* Горацій дивиться аа себе як на спадкоємця славних лесбоських поетів - Алкея і Сапфо.]

Книга друга

7. НА ПОВОРОТ ДРУГА*

Мій вірний спільнику в ті многотрудні літа,

Як воєвода Брут у похід нас повів,

Який це добрий бог вернув тебе, квірита,

До неба рідного і рідних берегів?

Помпею, друже мій! Як часто ми при чаші

Вкорочували дні немішаним вином,

І кучері буйні тоді пахтіли наші

Під миром дорогим і запашним вінком!..

І день Філіпп настав. Без честі і без глави

Покинув я свій щит і з бойовища втік**.

Там мужність зламано, там щонайкращі лави,

Наш щонайкращий цвіт там головою ліг. [463]

Та крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій***,

Він хмарою повив і врятував мене,

Тебе ж, коханий мій, знов підхопили бурі

І в море понесли, розгніване й гучне.

1 нині ти вернувсь. Обіцяним бенкетом

Вшануй Юпітера: скінчилася війна.

І в сад мій завітай,- лавр тінявий росте там,

Лягай у холодку і не жалій вина.

В різьблений кубок лий масійського старого;

І знайдеш забуття від смутку і трудів.

Гей, слуги, хто проллє нам пахощів із рогу?

Хто зелені подасть і мірту для вінків?

Кого з нас жеребок Кіпріянки**** позначить,

Щоб нам господарем на учті величать?

Як радісно мені, як весело пиячить

І друзів поворот безумством зустрічать!

[* Горацій звертається до свого бойового товариша в 4:і-42 рр. Помпея Вара. Як відомо, після поразки сенатсько-республіканського війська під Філіппами Горацій повернувся до Рима; його приятель, очевидно, ще довго воював з цезаріанцями під проводом Секста Помпея і амнестовавий був тільки коло 30 р. В російській літературі ця ода була переказана віршами О. С. Пушкіним.]

[** Горацій з усмішкою згадує свої республіканські пригоди, вже пристосувавшись до нового політичного ладу.]

[*** Меркурій - заступник і патрон поетів.]

[**** Кіпріди - Венери. Кому випадав цей жеребок (із кісточок), той призначався головою бенкету.]

Книга: Квінт Горацій Флакк Поезії Переклад М.Зерова

ЗМІСТ

1.	Квінт Горацій Флакк Поезії Переклад М.Зерова
2.	14. РИМСЬКІЙ ДЕРЖАВІ O кораблю, вважай, знову помчать...
3.	ДО ПОСТУМА Оди, II, 14 O, як же хутко, Постуме,...
4.	ЕПОДИ Епод 2 «Блажен, хто...
5.	САТИРИ Сатира шоста...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate