Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

Неба та моря боги! Чи лишилося щось, крім благання?

Згляньтесь на те неміцне, хвилями бите судно!

Не поспішайте, молю, приєднатись до Цезаря гніву:

Часом карає один, інший - зласкавиться бог.

Дружня до тевкрів Венера була, Паллада - ворожа,

Йшов проти Трої Вулкан, обороняв - Аполлон.

Дбала про Турна, Енеєві - шкодила донька Сатурна,

Міццю Венери, однак, часто втішався Еней.

Грізний Нептун на Улісса обачного часто здіймався,

Збройна Мінерва ж не раз порятувала плавця.

Що ж заважає мені, хоч я не з героїв, чекати

Ласки прихильних богів, поки ворожі гнітять?

Марно, нещасний, гублю ті слова! От мовлю, а хвиля

Важко шмагає мене - сіллю гіркою в уста.

Нот, жахний буревій, моїм благанням жбурляє,

Робить усе, щоб воно не досягнуло богів.

Видно, й вітри завзялись примножити карою кару -

Геть і вітрила несуть і молитви з моїх уст.

Лихо мені! То не хвилі - гори перекотом ходять!..

Гляну - здається, злетять до щонайвищих зірок.

Лихо! В яку глибочінь поміж хвиль западається море!

Гляну - здається, що там - темного Тартару дно!

Оком, куди не сягну, - довкіл лиш море та небо:

Хвилями море грозить, небо - бовванами хмар.

А поміж ними в усю широчінь гудуть буревії

Хвиля не знає сама, хто нею править тепер.

Ось, набираючись сил, летить із багряного сходу

Евр, а назустріч йому з заходу рине Зефір.

Ось льодяний розшалівся Борей, посланець Ведмедиці,

Ось уже Нот запальний ставить усім їм чоло.

Вдатись до чого, чого уникати - й керманич не знає:

Серед такої біди стало й мистецтво сліпим.

Гинемо, значить, усі... Ніяких надій на рятунок...

Поки те слово кажу, б'є мені хвиля в уста.

Скоро й на душу ляже вона - смертельну вологу

Я на півслові таки під час благань зачерпну.

Вірна дружина моя побивається лиш над вигнанцем,

Лиш про вигнання моє, зжурена, знає вона,

їй і не сниться, що ми - забавки в безкраї моря,

Що буревії нас б'ють, що переслідує смерть.

Добре, що я не дозволив жоні податись за мною -

Двічі б я мусив тоді звідати, що таке смерть.

Нині, хай згину, але ж, як їй не грозитиме лихо,

То в половині своїй все-таки буду живий.

Горе! Який то вогонь блискавиці шугнув поміж хмари!

І мовби тріснула вісь, аж колихнувся ефір.

Хвилі в боки корабля раз по раз так ударяють,

Наче об мури міські - пущене з пращі ядро.

Інший перед одинадцятим після дев'ятого рине

Вал - на таку висоту жоден іще не злітав.

Втім, я нг смерті боюсь - самого способу смерті:

На суходолі б я був - смерть би дарунком назвав.

Є в тому благо, чи в суджений день, чи під лезом упавши,

Тілом у землю стійку, мов на спочинок, лягти,

Дещо сказавши своїм, сподіватись їх сліз на могилі,

А не піти у глибінь - пажерним рибам на корм.

Хай заслужив я на те, але ж інші є тут, окрім мене, -

Чи справедливо і їх разом зі мною карать?

Тож, усевишні, і ви, лазурових вод охоронці,

Враз із висот і глибин не поривайтесь на нас!

Хай те життя, що Цезар зберіг мені гнівом найм'якшим,

Якось доставлю туди, де йому велено буть.

Хочете кари мені, на яку заслужив я, то знайте:

З волі самого судді нижча від смерті вона.

Таж якби Цезар мене до сгігійських вод мав послати,

То не потрібна б йому ваша підмога була.

Повна ж у нього, та без злоби, над життям моїм влада:

Сам же він, що дарував, може забрать будь-коли.

Ви ж, кого жодним вчинком своїм образить не міг я,

Будьте вдоволені тим, що переношу, боги!

Навіть коли б усі враз рятувать нещасливця взялися, -

Марно, бо хто вже пропав - не врятувати того.

Хвиля, скажімо, спаде, вітерець ходовий посприяє,

Зглянетесь ви, а мені - бути вигнанцем таки!

Таж не заради багатств, невситимий, моря рівнину

Я кораблем борозню, аби міняти товар,

Ні до Атен, як колись по знання, ані до азійських

Міст, що їх бачив уже, не завертаю судна,

Ні в Александрове місто славетне, аби подивляти,

Ніле грайливий, твої сповнені чару дива.

Вітру благаю в богів ходового - хто б міг повірить? -

Щоб на сарматську чужу землю ногою ступить.

Місце вигнання мого - дикий берег зліва од Понту,

Скаржуся, що забарна втеча від рідних країв.

Аби побачити хтозна-де в світі загублені Томи,

Кваплю вигнання своє, ласки благаю в богів.

Тож, коли милий я вам, бурхливе приборкайте море,

Оком погідним, боги, гляньте на мій корабель,

А як не милий - тим паче ведіть до місця вигнання:

Саме те місце жахне - кари частина значна.

Дміть у вітрила мої, не баріться, подуви бистрі!

Годі вже нам споглядать рідний Авзонії край!

Цезар не хоче того - не затримуйте більше вигнанця,

Хай вже понтійська земля бачить обличчя моє!

Він повелів - я того заслужив; проти права та честі

Я не наважусь піти - суд його кривдним назвать.

Та коли вчинки людей в оману не вводять безсмертних,

Знайте: в провині моїй злочину дійсно нема.

Вам же відомо: на манівці ненароком зійшов я,

То був не задум лихий - то нерозважність була.

Тож коли домові Авґуста, скромний підданець, сприяв я

Й волю його визнавав першим законом для всіх,

А його вік називав для людей найщасливішим віком,

І, як йому, так і всім Цезарям ладан палив, -

Згляньтесь на мене, боги, бо й крихти неправди немає

В мові моїй, а як є - хвиля хай вкриє мене.

Чи то здалося мені, чи направду розходяться хмари

Й море, втративши гнів, з грізного тихим стає?..

Так воно й мусить буть! То боги, почувши благання,-

Хто б міг богів одурить? - допомагають мені.

Додати в закладки

  
Переклад Translate