Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Метаморфози Переклад А.Содомори

1] Батько Пріам за Есаком тужив, як за мертвими тужать;

2] Що перевтіливсь,- не знав. Йому жертви складав на могилі,

3] Хоч і пустій, та позначеній написом, Гектор з братами.

4] Тільки Паріса тоді не було на печальних обрядах:

5] Викравши вдатну дружину собі, він війну довголітню

6] Вніс у вітчизну: за звабником тисяча суден союзних

7] Рушило вслід, а на них - товариство військове пеласгів.

8] Помста швидкою була б, якби суден вітри супротивні

9] Не розметали, якби їх Авліда в землі Беотійській,

10] Рибою щедра, на тихій воді не тримала так довго.

11] Вже готувалися звичаєм предків Юпітеру скласти

12] Жертву благальну, вже древній вівтар запалав, коли раптом

13] Неподалік вівтаря, на платані, уздріли данайці

14] Синю змію, що вилася по стовбуру ген до верхів'я.

15] Там, на вершечку,- гніздо, й пташенят було вісім у ньому.

16] З матір'ю разом, що била крильми над гніздом опустілим,

17] їх, ухопивши, несита змія в одну мить проковтнула.

18] Всі остовпіли, а Тестора син, ясновидець відомий,

19] Ось що сказав: «Переможемо ми! Веселіться, пеласги!

20] Троя впаде; але й наші митарства триватимуть довго!» -

21] Дев'ятилітню війну - було й дев'ять птахів - пророкує.

22] Тільки сказав, а змія, обвиваючи віття зелене,

23] Каменем стала, зміїний свій вигляд у ньому зберігши.

24] Не втихомиривсь, одначе, Нерей,- в аонійській затоці

25] Воїнство все ще стоїть. І вже дехто вважав, що від лиха

26] Трою Нептун береже, адже він її муром обводив.

27] Тільки не Тестора син: він-бо знає і вголос говорить,

28] Що слід робити: дівочою кров'ю власкавити гнівну

29] Діву-богиню. Коли над любов'ю - спільна потреба,

30] Владар - над батьком верх узяли, й, щоб невинну віддати

31] Кров, Іфігенія станула серед жерців посмутнілих

32] Біля жертовника,- зглянулась Діва й, присутнім заславши

33] Зір поволокою, в найурочистішу мить обрядову, [207]

34] Кажуть, ланню жертовною доньку Мікен підмінила.

35] Тож, коли кров ю належною задовольнилась Діана

36] Й разом із Фебою гнів довгочасний приборкала й море,-

37] Тисяча суден, вітрила наповнивши вітром попутнім,

38] Після трудів чималих до фрігійських пісків дотяглися.

39] Між суходолом, повітрям і водами є серединне

40] Місце у просторі - наче межа трьохчастинного світу.

41] Кожну подію відтіль, хоч і віддаль незмірно далека,

42] Видно, й усі голоси проникають у вуха чутливі.

43] Там - Поголоска живе; її дім - на вершині найвищій.

44] Безліч веде туди входів і тисяча отворів різних

45] Є в тому домі; дверей - ні одних ні в одному проході.

46] Навстіж усе там і вдень і вночі. Увесь дім - із дзвінкої

47] Міді, й гуде він увесь, і відлунням повторює звуки.

48] Спокою в ньому нема, жоден закуток тиші не знає.

49] Криків, одначе, не чуть, тільки гамір стоїть невиразний.

50] Море подібно шумить, коли подих його наслухати

51] Здалеку. Відгомін грому такий, коли в хмарі понурій

52] Ще раз, але ніби знехотя вже, загуркоче Юпітер.

53] В передпокоях - роїться юрба. То виходить, то входить

54] Натовп хисткий. Неправдиві й правдиві впереміш повсюди

55] Там сновигають чутки, перепурхують з місця на місце

56] Незрозумілі слова; ці наповнюють вуха дозвільних.

57] Ті - з новиною далі летять. Щораз більшає доля

58] Вигадки: що б не почув,- щось від себе додасть оповідач.

59] Там - Легковірність і Помилка, здатна на все, процвітає,

60] Там і Веселість пуста проживає, й Страхи онімілі,

61] й Розбрат, іще молодий, і не знати ким зроджений - Шепіт.

62] Там озирається пильно довкіл і сама Поголоска:

63] Мусить-бо знати, що діється в небі, на землях, на водах.

64] От сповістила вона, що з загонами воїнів збройних

65] Грецькі до Трої зближаються судна. Отож не зненацька

66] Ворог напав: укріпились троянці й від моря проходи

67] Всі перекрили. Від Гектора перший ти рішенням Долі,

68] Протесілаю, упав. Поріділи данайців загони

69] В перших боях: наштовхнулись на Гектора-мужеубивця.

70] Крові чимало проливши, відчули й фрігійці, що значить

71] Меч у правиці ахейців. Уже побережжя сігейське

72] Кров ю спливало. Вже Кікн, потомок Нептуна, зі світу

73] Тисячу воїнів звів. Уже грізний Ахілл пе'ліонським

74] Списом троянців десятками клав. На Прудкій колісниці

75] Чи то за Ректором він, чи за Кікном шукаючи, врешті,

76] З Кікном зіткнувсь (тому Гектор ще міг десять років прожити).

77] Ось, понукаючи коней, що під хомутом вигинали

78] Спінені шиї, на ворога він скерував колісницю.

79] Списом потряс у могутній руці й до героя звернувся: [208]

80] «Хто б ти, юначе, не був, перед смертю потішся принаймні

81] Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл-гемонієць!»

82] Мить - і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом.

83] І, хоч несхибний був спис, хоча пущений був непомильно,

84] Все ж на той раз не домігся свого наконечник залізний.

85] Щойно грудей він легенько торкнувся,- «О сину богині,-

86] Кікн одгукнувся,- не раз-бо чував я, герою, про тебе,-

87] Певно, здивований ти, що нема в мене рани на грудях?»

88] (Списник таки дивувавсь). «Не подумай, що цей мідносяйний,

89] Золотогривий шолом, що цей щит, який маю в лівиці,-

90] Це охорона моя: їх ношу тільки задля окраси.

91] Зброєю звик хизуватися й Марс. І якщо я відкину

92] Це бойове окриття, то й тоді не боятимусь рани.

93] Щось таки важить, що я народивсь не від німфи морської,

94] Не від Нерея дочки: сам Нептун моревладний - мій батько».

95] Гордо промовив і списом в округлений щит Еакіда-

96] Він, розмахнувшись, метнув. Через мідь, через дев'ять бичачих

97] Шкір наконечник проник, та застяг у десятому шарі.

98] Вихопив вістря і списом, що все ще тремтів од удару,

99] Знову розмашисто кинув герой, але ворога тіло

100] Знов без дряпинки було. Так і спис, що був кинутий втретє,

101] Кікна не вклав, хоч той вмисно підставив оголені груди.

102] Гнівом Ахілл запалав, як у цирку, бува, просто неба,

103] Піниться бик, ударяючи рогом страшним у багряну

104] Плахту, розлючений тим, що не тіло - повітря вдаряє.

105] «Може,- подумав Ахілл,- одлетів наконечник залізний?» -

106] Міцно тримався, однак. «То, виходить, ослабла правиця,

107] На одного лиш намарно розтративши всі свої сили?

108] Та не такою раніше була, коли стіни Лірнеса

109] Й Тенеда я розметав, покоривши їх перший, а Фіви,

110] Еетіоновий край, я залив таки їхньою кров ю

111] Вщерть, коли бистрий Каїк, пурпуровий від кровопролиття

112] Плив, коли двічі пізнав, яка міць мого ратища, Телеф!

113] Дужими й тут були руки мої: це ж бо їхня робота -

114] Купи навалених тіл; значить, має ще силу правиця!»

115] Мовив і, наче б у доказ тих слів, чи бува не брехливі,

116] Прямо в Менета метнув, простолюдина з-поміж лікійців.

117] Спис через панцир пробивсь, увігнався нещасному в груди.

118] Поки, вмираючи, падав Менет - головою об землю,

119] Вихопив зброю Ахілл із гарячої рани й промовив:

120] «Ось ця рука і цей спис, що на них я весь час покладався!

121] Хай і тепер, коли в цього метну, мені доля сприяє!»

122] Мовивши так, він у Кікна метнув - і не схибив нітрохи

123] Спис ясеновий: у лівім плечі задзвенів, невідхильний.

124] Тут же відбився, проте, мов од скелі чи муру глухого.

125] Там, куди списом поцілив, одначе, на грудях у Кікна,

126] Крові сліди спостеріг - і зрадів Еакід, та намарно: [209]

127] Рани й тепер не було, це Менет його кров ю оббризкав.

128] Щойно тоді, з колісниці високої вмить зістрибнувши,

129] Кинувсь на все ще спокійного Кікна з мечем блискавичним

130] Лютий Ахілл, але й те надарма: розкололися, бачить,

131] Щит і шолом, а гартований меч не бере-таки тіла.

132] Врешті, не втерпів Ахілл: він опуклим щитом своїм Кікна

133] Бити раз по раз почав навмання - по обличчі, по скронях.

134] Той подається назад, Еакід - насувається грізно,

135] Передихнути не дасть. І жахнувся нащадок Нептуна,

136] Кола в очах попливли, затуманився зір; та не довго

137] Він задкував: наштовхнувсь на валун, що лежав серед поля.

138] Гепнувсь горілиць; на нього ж - Ахілл. Усією вагою

139] Велет його до землі прикував, не дозволив рухнутись.

140] Потім, щитом і колінами груди йому пригнітивши,

141] Міцно шолом затягнув ремінцями, й вони наче в зашморг

142] І підборіддя, і шию взяли, не давали дихнути.

143] Вже нахиливсь Еакід, щоби зброю з полеглого зняти -

144] Бачить: сама тільки зброя лежить. Замінив його тіло

145] В білого птаха з таким же іменням отець моревладний.

146] Після виснажливих, довгих боїв благодатна запала

147] Тиша; на деякий час ворогуючі зброю відклали.

148] Поки одні обставляють сторожею пильною стіни,

149] Другі ж невсипно чатують удовж оборонного рову,

150] День урочистий настав, коли велет Ахілл, переможець

151] Кікна, власкавлював кров ю телиці богиню Палладу.

152] Ось на багряний олтар він розклав їй посвячені кусні,

153] Ось уже й дим, такий милий богам, заклубився в повітрі;

154] З димом - жертовне пішло; що лишилось - було для гостини.

155] . Знатні, прилігши на ложах, уже смаженину пахучу

156] їсти взялись, усмиряють вином і турботи, і спрагу.

157] Та не кіфара дзвінка, не пісні милозвучні, не флейта

158] З буксу дірчастого довга й тонка їм дає насолоду,-

159] Ніч у розмовах пливе. Гомонять про бої, про хоробрість;

160] Хто про своє оповість, хто й про ворога добре озветься.

161] Хто з ким зіткнувся, кого подолав,- їм приємно по черзі

162] Мову вести. А про що б довелось говорити Ахіллу?

163] Що б то хтось інший почав із гостей в товаристві Ахілла?

164] Звісно, цікавила всіх у той час нещодавня поразка

165] Сина володаря вод. Дотепер ще не сходило з думки,

166] Як це так бути могло, що юнацького тіла не брала

167] Зброя - ні меч, ані спис, що залізо щербилось об нього.

168] Сам Еакід лиш плечима здвигав, дивувались ахейці.

169] Втрутився Нестор: «На вашім віку був один тільки воїн,

170] Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,-

171] Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг

172] Тілом своїм невразливим прийнять,- перребійця Кенея. [210]

173] Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах

174] Отрію жив. Та його з-між усіх виділяє ще й інше:

175] Жінкою він народивсь». Тут усі сивочолого просять,

176] Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:

177] «А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,

178] Словом розумним уславлений світоче нашого часу,

179] Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,

180] Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,

181] Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?»

182] Старець на те: «Хоча заздрісна давність мені на заваді.,.

183] Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,

184] Все ж не одне й дотепер пам'ятаю. Одначе, найкраще

185] З того, що дома було й на війні, саме це я затямив,

186] Що зацікавило вас. І якщо хтось подіями щедру

187] Старість розлогу пізнав, то це я, за чиїми плечима -

188] Двісті років життя, а тепер уже й третя йде сотня.

189] Славилась ясністю вроди Елатова доня - Кеніда,

190] Перша з усіх фессалійських дівчат. У містах того краю,

191] Значить, Ахілле, й твоїх,- бо й ти земляком їй доводивсь,-

192] Безліч - та все надарма - женихів набивалось до неї.

193] Певно б, до неї подався й Пелей, але він у ту пору

194] Матір твою чи то взяв за дружину, чи то - вже не тямлю -

195] Лиш обіцянку йому було дано. Кеніда ж уперто

196] Заміж не йшла. Побережжям гуляла якось на відлюдді,

197] й тут повелитель морів - повідають - її обезчестив.

198] Радий, що так несподівано свіжої звідав любові,-

199] «Сміло,- їй каже Нептун,- попроси, чого серце бажає,-

200] І не відмовлю тобі». (Поголоска й про те сповіщала).

201] «Кривда велика - велике й прохання,- сказала Кеніда,-

202] Хай не зазнаю наруги повік. Хай не буду віднині

203] Жінкою. Цим ощасливиш мене!» Поки так говорила,

204] Мов чоловічим ставав, набираючи мужності, голос.

205] Втім, чоловічим він був: що просила, те й подарував їй

206] Владар безкраїх глибин, а в додачу зробив невразливим

207] Тіло: Кеней відтоді вже не міг полягти від заліза.

208] Щойно домігся свого - й по Пенейських полях походжає

209] Радісний, спраглий занять чоловічих потомок Атрака.

210] З Гіпподамією гучно весілля справляв Іксіонів

211] Син Пірітой. Лиш розставив столи - й запросив хмарородних-

212] Звірів, щоби прилягли в оповиту галуззям печеру.

213] Знать гемонійська була, були й ми там, запрошені гості.

214] Скрізь, куди оком не скинь, гомінлива юрба напливає,

215] Пісня весільна звучить, біля входу димлять смолоскипи.

216] Бачимо, вже й молода, виступаючи серед жіноцтва,

217] Сяє чудовим лицем. «Пощастило ж тобі, Пірітою»,-

218] Всі були певні того. Проте мало що не помилились:

219] Бо, найдикіший із диких кентаврів, у тебе, Евріте, [211]

220] Щедрим вином, як і вродою діви, розпалені груди

221] Раптом жагою взялись, божевіллям захмарились пяним.

222] Мить - і веселощів мов не було: столи - вверх ногами.

223] Вже молоду за волосся вхопили; Евріт пориває

224] Гіпподамію; за ним і всі інші - хто яку вибрав,

225] Хто яку міг - потягли, мов у щойно здобутому місті.

226] Зойки жінок залунали довкіл. Ми схопились на ноги.

227] Першим озвався Тесей: «Чи аж так оп янів ти, Евріте,

228] Що при мені, ще живому, посмів ображать Пірітоя,

229] Друга мого, й, над одним наглумившися, двох уразити?»

230] Це не була похвальба: розметавши напасників буйних,

231] Вирвав захоплених дів із шалених обіймів сміливець.

232] Той - ані слова на це, бо що ж міг негідник сказати

233] На оправдання своє? Тож на месника руки здіймає,

234] Мітить, зухвалий, в лице, в благородні цілиться груди.

235] Давній кратер там стояв; довкруги виступала на ньому

236] З міді висока різьба. Той кратер охопивши руками,

237] Ворогу прямо в лице, розмахнувшись, метнув син Егея.

238] Мозок, і кров загустілу, й вино вивергаючи з рани,

239] З рота, що раною став, на вологім піску розпростертий,

240] Б ється Евріт. Роз ярились, побачивши кров свого брата,

241] Звірі двовиді. «До зброї! До зброї!» :-гуртом заревіли.

242] Зваги вино додає. І летять, сповіщаючи бійку,

243] Келихи, й дзбани крихкі, й заокруглі полумиски мідні.

244] Те, з чого їли й пили, несподівано зброєю стало!

245] Син Офіонів Амік із домашнього вогнища перший

246] Речі святі осквернив: ухопивши світильник, що сяяв

247] На вівтарі багатьма смолоскипами, й ним замахнувшись

248] Високо так, наче той, хто бика білосніжного шию

249] Перед жертовником взявся розтяти сокирою з маху,

250] Гримнув в чоло Келадонта, лапіта,- й замість обличчя

251] М ясо криваве на ньому лишив та потрощені кості.

252] Випали й очі з очниць; від удару немов провалився

253] Ніс через місиво те і застряг посеред піднебіння.

254] Ще й не оглянувсь Амік, як його, відірвавши кленову

255] Ніжку стола, вклав Пелат,- і той голову звісив на груди.

256] Поки випльовував зуби, запінений, з темною кров ю,-

257] Ще раз ударив його і спровадив до тіней підземних.

258] Той, хто був поруч, Гріней, на вівтар, що димівся, зирнувши

259] Оком жахним, прохрипів: «Чи не можна б і ним скористатись?»

260] Мовивши те, громіздкий, що вогнем розбуявся, жертовник

261] Велет підняв і метнув на лапітів, що валом валили.

262] Двох придавив: Бротеада й сусіда його - Оріона.

263] Сином Мікали був Оріон; ворожбою ця жінка

264] З неба - кажуть - могла навіть місяць на землю стягати.

265] «Даром не пройде тобі це зухвальство - була б тільки зброя!» -

266] Мовив Ексадій, і тут йому якось потрапили в руки [212]

267] Оленя роги - жертовна окраса високої сосни.

268] Ними й штрикнув він, що сили було, в перенісся Грінею -

269] Той без очей залишивсь: то по рогах вони розтеклися,

270] То по густій бороді, зашкарублій од темної крові.

271] Із вівтаря головешку сливову, пойняту жаром,

272] Рет ухопив і лапіту Хараксу, крутнувшись направо,

273] Нею вгатив по чолі, де нависла чуприна рудава.

274] Стало горіти волосся шорстке; запікаючись в рані,

275] Кров почала страхітливо сичати, мов кусень заліза,

276] Розчервонілий в огні, якщо довгими щипцями з жару

277] Вийме його ремісник і занурить у воду; залізо

278] Люто шипить і свистить, пожираючи, спрагле, вологу.

279] Той тільки чубом зметнув розкуйовдженим, пробував збити

280] Полум я; далі, поріг кам яний від землі відірвавши,

281] Цілого воза вантаж,- на плече його взяв, та жбурнути

282] Так і не зміг: був занадто важкий, і тією плитою

283] Друга свого привалив, що стояв побіч нього,- Комета.

284] Рет, посміхнувшись, на те: «Залишається лиш побажати,

285] Щоб і всі інші з-між вас ось такими були силачами!»

286] З тим почав знову вдаряти напівобгорілим поліном

287] По голові раз у раз, поки швів черепного склепіння

288] Не проломив, поки з мозком рідким не змішалися кості.

289] З ним покінчивши, напав на Евагра, Коріта, Дріанта.

290] Щойно поліг наймолодший, Коріт, чиї щоки взялися

291] Першим пушком,- «Чи не сором тобі, перемігши хлопчину,

292] Ще й похвалятись?» - озвався Евагр. Але Рет йому й слова

293] Мовити більше не дав: головешку, багряну від жару,

294] Поки ще той говорив, через рот увігнав аж у груди.

295] Далі й тебе він, кружляючи полум ям над головою,

296] Наздоганяє, Дріанте лихий. Та не так ти загинув,-

297] Поки він біг, перемогам радіючи, ти йому палю

298] Вбив обгорілу туди, де з плечем сполучається шия.

299] Зойкнув од болю і, вирвавши палю із кістки твердої,

300] Кинувся Рет утікать, обливаючись власною кров ю.

301] Слідом пустились Орней, і Лікаб, і поранений в праву

302] Руку Медон; Пісенор і Тавмант одночасно чкурнули.

303] Хто ж донедавна, змагаючись, будь-кого міг перегнати,-

304] Мермер ледь волочивсь, од важкої знеможений рани.

305] Фол, Меланей і Абант, кабанів усмиритель,- за ними;

306] Й той, хто намарно своїх одвертав од побоїща - віщий

307] Астіл; це він заспокоював Несса, що рани боявся:

308] «Ти не тікай! Для Гераклових стріл береже тебе Доля!»

309] Ні Евріном, ні Лікід, ні Арей, ні Імбрей від загину

310] Все ж не втекли. їх усіх зупинила правиця Дріанта -

311] Спереду рану наніс. Так поранений спереду й ти був,

312] Хоч і навтіки пустивсь, показавши спину, Кренею:

313] Ти озирнувся - і меч тобі вбився між очі в те місце, [213]

314] Де перенісся немов жолобком прилягає до лоба.

315] Посеред гаму та крику того, з головою пірнувши

316] В сон непробудно важкий, розімлілий Афід на кудлатій

317] Шкурі ведмедиці з Осей лежав. У затерплій правиці

318] Досі ще кухоль тримав із вином недопитим у ньому.

319] Здалеку вздрівши його, неспроможного стати до бою,

320] Пальці вкладаючи в ремінь на списі,- «Вино будеш пити

321] Стіксом розмішане»,- мовив Форбант і метнув блискавично

322] Спис в юнака. Наконечником, гостро відточеним, ясен

323] Сонному шию пробив, бо й лежав, на нещастя, горілиць.

324] Так і не чув, коли смерть надійшла. Джерелом із гортані

325] Чорна прорвалася кров, полилася на ложе й у келих.

326] Бачив я те, як Петрей, заповзявшись, хотів було вирвать

327] Жолуденосного дуба з землі; та кол#, обійнявши

328] Стовбур, щосили почав то сюди, то туди ним хитати,

329] Спис Пірітоя, пройшовши з розгону Петрею крізь ребра,

330] Груди могутливі прицвяхував до столітнього дуба.

331] Від Пірітоя хороброго впав тоді й Лік,- говорили,

332] Від Пірітоя - й Хромід. Але меншою для переможця

333] Честю ті двоє були, аніж велети Діктід і Гелоп.

334] Гелопа списом прошив; поєднав йому отвором скроні:

335] Спис йому в праве вухо ввійшов, а вийшов - у ліве.

336] Діктід, коли перелякано кинувсь од Іксіоніда,

337] На сідловині гірській похитнувшись, униз головою

338] В прірву стрімку полетів; тягарем свого тіла могутній

339] Ясен зламав - на розчахнутім дереві кишки повисли.

340] Месник підбіг, *Афарей, і, каменю шмат одлупивши,

341] Вже замахнувся, та саме тоді його стовбуром дуба

342] Дужий Егід перестрів, роздробивши кістки величезні

343] Ліктя; й не дбає про те, щоб добити каліку, та й часу

344] Брак на таке: Біенорові-велетню, хто тільки власну

345] Звик відчувати вагу, він стрибнув на плечі й коліном

346] Вперся під саме ребро; ухопивши за гриву ліворуч,

347] Голову рвучко назад відтягнув, а тоді вузлуватим

348] Дубом обличчя страшне розтрощив і, мов з каменю, череп.

349] Дубом Недімна поверг і метальника спису Лі копа.

350] Вклав Гіппасона, якому густа борода захищала

351] Груди, й Ріфея, що буйні ліси перевищував ростом,

352] Також того, хто ведмедів не раз, хоча люто ревіли,

353] З гір Гемонійських тягнув до своєї оселі - Терея.

354] Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись

355] Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу

356] Вирвати хоче будь-що, напинаючи м'язи горбаті.

357] З коренем вирвать не зміг - надламану в ворога кинув.

358] Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару

359] З волі Паллади - Щоб вірили в те, йому щиро хотілось.

360] Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону [214]

361] Крантору-велетню ліве плече проломила і груди.

362] За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:

363] Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,

364] Дав Еакіду його - в запоруку довір'я і миру.

365] Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,-

366] Так обізвався: «Прийми, з-між усіх юнаків найдорожчий,

367] Заупокійний мій дар!» І розгонисто в Демолеонта

368] Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.

369] Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна' задзвеніло

370] В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко

371] Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.

372] Сили кентаврові біль додає; на противника люто

373] Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.

374] Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,

375] Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.

376] Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:

377] Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши

378] Спис віддалік; а в близькому бою- Іфіноя й Кланіда.

379] Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка

380] Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї

381] Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров ю.

382] От я гукнув йому, гнівом розпалений: «Глянь, чого варті

383] У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!» -

384] Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,

385] Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі -

386] Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,

387] Поки всі галасували довкола, Пелей - він найближче

388] Був до Доріла - мечем під живіт його з розмаху вдарив.

389] Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,

390] Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,

391] В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.

392] Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна

393] Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.

394] Щойно рости почала борода золота; золотаве

395] Хвилями до половини плечей опадало волосся.

396] Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,

397] Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,

398] На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,

399] Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту -

400] Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,

401] Випнулись груди від м язів тугих. Увесь - смолянистий,

402] Хвіст - білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.

403] З роду його не одна пропадала за ним. Полонила -

404] Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна

405] З-між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.

406] Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові -

407] Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа [215]

408] Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,

409] То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу

410] В нього вплете, а не раз - із квіток найбілішу лілею.

411] Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,

412] Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.

413] Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,

414] Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.

415] їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах

416] Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,

417] Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч-о-пліч.

418] Хтозна-хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,

419] Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию

420] Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце -

421] Тільки-но вийнято спис - разом з тілом усім похололо.

422] Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.

423] Легко долоню на рану кладе, припадає вустами

424] До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.

425] Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім

426] Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,

427] Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.

428] Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами

429] Шість пов'язав собі лев'ячих шкур на грудях могутніх -

430] Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.

431] Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,

432] І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.

433] Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,

434] Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає

435] Мозок. Так само відстояне 'через плетінку дубову

436] М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого

437] Точиться сік, виступаючи, згущений,- через щільніше.

438] Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,-

439] Свідок твій батько, Пелей,- устромив йому меч по руків'я

440] В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали

441] Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,

442] Ратище - Телебоант. Саме ним він завдав мені рану -

443] Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!

444] Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!

445] Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні

446] Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,

447] Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.

448] Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,

449] Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим

450] Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.

451] Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу-

452] Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу

453] Низ живота тим колом, що Несе його в мене пожбурив.

454] Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався [216]

455] Мопс Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,

456] Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:

457] До підборіддя - язик, підборіддя ж - до горла прибито.

458] Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,

459] Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.

460] Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.

461] Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,

462] Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.

463] Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,

464] Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.

465] Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським

466] Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,

467] Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,

468] Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:

469] «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди -

470] Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,

471] Ким тебе мати на світ привела та якою ціною

472] Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?

473] Ким була зроду, згадай; що знести довелось - і за кошик,

474] Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.

475] Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,

476] Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,

477] В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,

478] Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.

479] Піка ж одскочила так, мов градина - від плоскої крівлі,

480] Наче дрібний камінець - від напнутої шкіри тимпана.

481] Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий

482] Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.

483] «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз

484] Лезом, якщо притупилося вістря!» -- сказав і по боці

485] Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.

486] Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,

487] Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.

488] Поки той з дива німів, що ворог - живий і здоровий,-

489] «Черга моя тепер,- мовив Кеней,- на тобі перевірю

490] Якість заліза свого!» - й по руків'я кентаврові в плечі

491] Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла

492] Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.

493] Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,

494] Всі завзялись одному продірявити тіло списами.

495] Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає

496] Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць.

497] Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором!--

498] Вигукнув Моніх.- Йому одному лише - мужу з дівиці! -

499] Ради гуртом не дамо! Коли й муж він,- дівицями, значить,

500] Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?

501] Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа [217]

502] В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!

503] Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,

504] Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону

505] Брався звести. Ну а ми - півмужчині в бою уступаєм!

506] Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,

507] В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!

508] Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»

509] Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав

510] Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.

511] Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій

512] Голий, без лісу лишивсь, Пеліон - без глибокої тіні.

513] З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче

514] Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах

515] Цілі ліси; але стіс виростав і вкривав поступово

516] Голову й рот. І нарешті, не маючи змоги й дихнути,

517] Він омлівати почав. Час од часу на вільне повітря

518] Вирватись пробував ще, та не міг - тільки рухавсь на ньому

519] Щойно повалений ліс. Так і схили високої Іди -

520] Ось перед нами вона - колихаються при землетрусі.

521] Та не відомий кінець: запевняють одні, що в глибини

522] Тартару тіло ввійшло під навалою цілого лісу.

523] З цим не годивсь Ампікід: він помітив, що птах жовтокрилий

524] Злинув з-під купи дерев і в прозорім повітрі розтанув.

525] Я тоді теж того птаха побачив уперше й востаннє.

526] От спостеріг його Мопс, коли той, озираючи табір,

527] М'яко лягав на крило й переповнював клекотом небо,

528] й так, і душею, й очима його проводжаючи, мовив:

529] «Щирі вітання тобі, наша гордосте, славо лапі ті в,

530] Мужу хоробрий, що в дивного птаха тепер обернувся!»

531] Вірою кожен і гнівом пойнявся: усіх-бо вразило

532] Те, що на нього лише одного завзялось ціле військо.

533] Доти давали ми волю мечам, поки з лютих кентаврів

534] Жменька лишилась, та й ті поховались у темряві ночі».

535] Тим закінчив свою оповідь Нестор про те, як лапіти

536] Верх у тій битві взяли. Тлеполему проте заболіло,

537] Що про Геракла не згадано й словом; тому, не змовчавши,

538] Каже таке: «Вельми дивно мені, що Гераклову славу,

539] Старче, мовчанкою ти обійшов! А мій батько, бувало,

540] Сам повідати любив, як істот подолав хмарородних».

541] Сумно пілосець на те: «А чи варто пригадувать давні

542] Лиха й біду, що її затягла вже років поволока,-

543] Те, як я батька твого не злюбив, потерпівши од нього?

544] Невірогідне він звершував справді; заслуги Алкіда

545] Славить весь світ, але я... заперечити б їх намагався.

546] Ні Деїфоба, ні Полідаманта, ні Гектора навіть

547] Не вихваляємо ж ми,- та чи хто свого ворога хвалить?

548] Хто ж, як не славний твій батько, з землею зрівняв оборонні [218]

549] Стіни Мессени? А хто неповинні Еліду і Пілос

550] Розруйнував? Хто з мечем і вогнем до моєї оселі

551] Грубо ввірвавсь? Не кажу вже про інших, полеглих од нього.

552] Нас у Нелея дванадцять було - сини, як соколи -

553] Всіх, окрім мене, твій батько згубив; один я лишився.

554] Втім, це й не диво, що всіх він долав; одне тут є чудо:

555] Перікліменова смерть. Будь-якого він міг набувати

556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність

557] Дав моревладний Нептуп - зачинатель роду Нелея.

558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!

559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці

560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.

561] Сили набувши орлиної,- кігтями, крилами, дзьобом

562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.

563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний

564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,

565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.

566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи

567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.

568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим -

569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,

570] Тільки-но впав - од самої ваги його тіла проникла

571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.

572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,

573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?

574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто

575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі».

576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.

577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,

578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.

579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,

580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом

581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,

582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.

583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось

584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:

585] «О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,

586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!

587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові

588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,

589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні

590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?

591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,

592] Нашої праці нищитель - Ахілл, що впивається кров ю!

593] Хай лиш потрапить до рук - незабарно відчує велику

594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано

595] З ворогом,- ти крадькома вкороти йому віку стрілою!» [219]

596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,

597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський

598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,

599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців

600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: «Чи варто,- питає,-

601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,-

602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!»

603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців

604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю

605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.

606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,-

607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині

608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!

609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,-

610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!

611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,

612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,-

613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.

614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього

615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,

616] Слава - живе й переповнює світ неозорно великий!

617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,

618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.

619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,

620] Хто його власником був. Щодо зброї - вирішує зброя.

621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати

622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший

623] Віком і чином - ніхто. Тільки велетень - син Теламона

624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.

625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,

626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли -

627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.

Додати в закладки

  
Переклад Translate