Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Метаморфози Переклад А.Содомори

1] Повагом сіли вожді. Простолюддя - вінцем доокола.

2] Першим піднявся Еант - щита семишкірого власник.

3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський

4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши

5] Руки, промовив: «Ми тут, перед суднами,- свідок Юпітер! -

6] Хочемо правду знайти. Мій суперник - Улісс-ітакієць,

7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;

8] Я ж - те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.

9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,

10] Аніж руками - в бою. Але з мене такий красномовець,

11] Як із того - воївник: що на вістрі жорстокої битви

12] Зброєю можу звершити, те він - язиком на зібранні.

13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами

14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.

15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!

16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,

17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта

18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?

19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:

20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!

21] Я ж - коли б навіть на мужність мою лягла недовіра -

22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,

23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла

24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.

25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.

26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.

27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть

28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера - третій.

29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі

30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:

31] Він мені брат; мені - й зброя його! Чи потомок Сісіфа,

32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,

33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]

34] Перший я зброю надів, без наказу прибув - і за це ось

35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,

36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,

37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший -

38] Та не на користь свою - Навпліад і нарешті не змусив

39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!

40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?

41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,

42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?

43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,-

44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,

45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,

46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!

47] Нині - йде поголос - ти, в лісовій заховавшись печері,

48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта

49] Кари благаєш - не марно, хіба що всевишніх немає!

50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,

51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні

52] В спадок Геракл передав,- і голодний, і хворий сьогодні

53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же

54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.

55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.

56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!

57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!

58] Мстивий У лісе - пам ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! -

59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався

60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!

61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,-

62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!

63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,- мене ж не зуміє

64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті -

65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:

66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили -

67] Друг же руки не .подав. Цього злочину я не придумав! -

68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,

69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.

70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!

71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув -

72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.

73] Чую: «Рятуйте!» - кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,

74] Зблідлий од страху, тремтить - неминучої смерті чекає.

75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,

76] Душу нікчемну зберіг - не велика це честь! - боягузу.

77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову

78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;

79] Словом,- ховайся за щит і за мужність - щита домагайся!

80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? - [222]

81] Щойно від рани конав, а за хвилю - чкурнув, наче олень.

82] Гектор наспів - і з собою богів залучає до битви.

83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,-

84] Навіть хоробрий здригнувсь,- таким жахом од нього війнуло!

85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.

86] Здалеку в нього метнув-і горілиць герой повалився.

87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:

88] Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб -

89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні

90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.

91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,

92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?

93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден

94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!

95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї

96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?

97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові - зброя.

98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,

99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.

100] Сам же - ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.

101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,-

102] Краще її розділіть: Діомедові - більшу частину!

103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч

104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.

105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,

106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.

107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця

108] Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого

109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.

110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,

111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?

112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?

113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,-

114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!

115] Втеча - хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі -

116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!

117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,

118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму -

119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.

120] Ну, але годі! Слова - це слова. Повернімось до діла:

121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:

122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»

123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом

124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.

125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув

126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану

127] Мову,- слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]

128] «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,-

129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:

130] Мав би ти зброю свою, ми - тебе нині мали б, Ахілле!

131] Кривдниця Доля, однак, відняла його - в вас, як і в мене

132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали

133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,

134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?

135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;

136] Тільки б мені - винахідливий розум мій не перешкодив,

137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),

138] Той, що сьогодні - мене, а, трапляється, й вас виручає,-

139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!

140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого

141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся

142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком

143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.

144] Я - від Лаерта родивсь; Лаерт- від Аркесія; цей же

145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.

146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,-

147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.

148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,

149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,

150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.

151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте

152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,

153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!

154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,-

155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж -

156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!

157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,

158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?

159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,

160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі

161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.

162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,

163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула

164] Також, Еанте, й тебе,- юнака одягнувши, мов діву.

165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,

166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,

167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:

168] «Сину богині,- кажу йому,- тільки від тебе залежить,

169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»

170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.

171] Вчинки його - це й мої: коли Телеф зі мною боровся,

172] Списом я зранив його; а піддався - я вигоїв рану.

173] Фіви здобуті - заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,

174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув - Аполлона оселі, [224]

175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,

176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.

177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу

178] Гектора перемогти - значить, Гектор поліг і від мене!

179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,

180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого - знов забираю.

181] Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,

182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,

183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,

184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора

185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.

186] Він - проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:

187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами

188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.

189] Мушу зізнатись,- Атрід хай пробачить мені це зізнання,-

190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.

191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища

192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.

193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила -

194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта -

195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!

196] Послано й до Іліона мене - відчайдуха-промовця.

197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.

198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,

199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.

200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.

201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич - Антенор:

202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,

203] Мало що волі рукам не дали,- чи ж не ти, Менелаю,

204] Свідок цього,- я з тобою був перший тоді в небезпеці.

205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам

206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.

207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати

208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви

209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав...

210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?

211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,-

212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,

213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу

214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,

215] Як - добувати харчі. Де сутужно,- мене посилають.

216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,

217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.

218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!

219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!

220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить

221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]

222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово - завжди вагоме!

223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши

224] Спину - й мені стало соромно! - став напинати вітрила!

225] «Гей, зупиніться! - я втрутився.- Чи одуріли ви, друзі?

226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?

227] З чим - на десятий рік! - ви повернетесь, як не з ганьбою?»

228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами

229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.

230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.

231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,

232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь

233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!

234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,

235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.

236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,- його мужність уявна,-

237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.

238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?

239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,

240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.

241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших

242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,

243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!

244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,

245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці

246] Викласти - все, що облудлива Троя для нас готувала.

247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.

248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.

249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів

250] Реса,- й винищив махом усіх, розпочавши від нього.

251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,

252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.

253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався

254] Ворог,- мені не присудите? Бережете для Еанта?

255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,

256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.

257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;

258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;

259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,

260] З ними - Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!

261] Далі - й безвісних чимало лягло поза стінами міста

262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,

263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути -

264] Гляньте! - І тут він розхристався.- Ось тії груди, що завжди

265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!

266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу

267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!

268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]

269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!

270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо

271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки

272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!

273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла

274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.

275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;

276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.

277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він - тільки дев ятий.

278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,

279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!

280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий

281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.

282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину

283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.

284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло

285] Й зброю Ахіллову ніс - і тепер її хочу носити!

286] Є необхідні в мені - для такого спорядження - сили,

287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.

288] І чи для цього богиня морська - лазурова Фетіда

289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,

290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?

291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати

292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі

293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,

294] Де там є коло яке, де -- осяйливий меч Оріона.

295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!

296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,

297] Пізно в ряди наші став... Та йому й невтямки, що тим самим

298] Він посягає на честь величавого духом Ахілла.

299] Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить,- злочинці:

300] Люба дружина - мене; його - мати затримала люба.

301] їм попередні роки присвятили ми, вам же - наступні.

302] З ними спочатку ми разом були, а потому вже - з вами.

303] Що звинувачений я - не біда, коли в злочині цьому ж

304] Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,

305] Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?

306] Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,

307] Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,

308] Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,

309] Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.

310] Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,

311] Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки

312] Чули, а й бачили золото - підкупу доказ найкращий.

313] Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,-

314] В тому вина не моя. У цій справі - слово за вами:

315] Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий [227]

316] Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,

317] Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.

318] Вислухав - от і живе! Була щирою наша порада.

319] Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії-й щирості досить!

320] Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,-

321] Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона

322] Піде й зм якшить того мужа, який од недуги та гніву

323] Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!

324] їда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв

325] Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,

326] Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,

327] Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.

328] Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,

329] На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри

330] На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:

331] Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров ю моєю,-

332] Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти - на моєму,-

333] Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,

334] й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,

335] Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,

336] Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,

337] Як на виду в ворогів я Мі нерви фрігійської образ

338] Викрав із храму... Й зі мною Еант порівнятися хоче?

339] Без того образу нам не судилося Трою здобути.

340] Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа

341] Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен

342] Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,

343] Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою -

344] В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську

345] Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!

346] Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,

347] Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!

348] В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:

349] Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.

350] Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,

351] Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.

352] Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був -

353] З цілим загоном стояв. А мені - одного вистачало.

354] Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,

355] Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,-

356] Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,

357] І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,

358] Й Ідоменей "або ще й Меріон - його співвітчизник.

359] Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:

360] В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,

361] В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця

362] Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче. [228]

363] Вся твоя сила - сліпа. На мені - про майбутнє турбота.

364] Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає

365] Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.

366] Розумом - я. І наскільки мистецтво керманича вище

367] Від весляра, а вождя - од вояки простого, настільки

368] Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму

369] Першість, а розум, душа; саме в них - нездоланність Улісса.

370] Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,

371] Стільки тривожних років був на варті загальної справи.

372] Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!

373] Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:

374] Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.

375] Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,

376] Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;

377] Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,

378] Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,-

379] Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,-

380] Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,-

381] Дайте хоч їй!» - і вказав їм рукою на образ Мі нерви.

382] Схвально кивнули вожді. Взяла верх красномовності сила:

383] Хто був меткий на язик, той отримав Ахіллову зброю.

384] Хто ж і на Гектора йшов, і залізо, вогонь та негоду

385] Зносити міг, одного тільки гніву знести не подужав.

386] Біль переміг його, непереможного. Меч ухопивши,-

387] «Може, й на цю навіть,- вигукнув,- зброю Улісс посягає?

388] Нині на себе ж цей меч підніму; хоча кров'ю фрігійців

389] Ще донедавна багривсь, він ороситься власника кров ю.

390] Щоб полягти міг Еант од руки одного лиш Еанта!»

391] Мовивши, в груди, що й досі не відали, що таке рана,

392] Де був для леза прохід, устромив смертоносне залізо.

393] Вийняти меч не здолала рука, та під натиском крові

394] Випорснув з тіла він сам. А з землі крізь багряну вологу

395] Вдарило в небо зелене стебло з пурпуровим на ньому

396] Квітом, що зріс був іще перед тим з ебалійської рани.

397] На пелюстках мають букви накреслені спільні обидва -

398] Хлопець і муж: одного з них імення, а другого - стогін.

399] А переможець пливе вже туди, де жила Гіпсіпіла

400] й славний Тоант, у той край, що мужів стародавніх убивством

401] Слави лихої зажив,- щоби стріли тірінфські здобути.

402] Тільки тоді," коли з власником разом їх грекам'доставив,

403] Під довголітню війну було рису підведено крайню.

404] З Троєю впав і Пріам. Нещаслива дружина Пріама,

405] Втративши все, незабаром утратила й вигляд людини:

406] Загавкотіла нараз, колихнувши чужинне повітря,

407] Де між вузькі береги заганя Геллеспонт свою хвилю.

408] Діє палахтів Іліон. Ще вогонь поривався до неба.

409] Вівтар Юпітера випив до краплі старого Пріама [229]

410] Кров нерясну. За волосся притягнено Фебову жрицю -

411] Марно вона простягала до неба долоні благальні.

412] Поки дарданські жінки вже в охоплених полум'ям храмах

413] До своїх рідних богів, безсловесних зображень, горнулись,

414] Тут же, падкі на красу, почали їх розхапувать греки.

415] Скинуто й Астіанакса з тієї високої вежі.

416] Звідки йому нещодавно показувать мати любила

417] Батька, що збройно стояв і за себе й за прадідів землю.

418] Вже до від'їзду схиляє Борей. Вже, порушені вітром,

419] Снасті риплять. Паруси на попутній скеровують подув.

420] «Троє, прощай! Нас у рабство женуть!» - розридались троянки.

421] З димних виходять осель, до землі припадають устами.

422] На корабель наостанку зійшла,- бо її, розпростерту,

423] Ледве знайшли на могилах синів,- безталанна Гекуба.

424] Хоч за нагробок хапалась вона, хоча прах цілувала,-

425] Все ж дуліхійці її відтягли. Тільки Гектора попіл

426] їй зачерпнути вдалось і за пазуху потай сховати.

427] Гектору ж - дар похоронний скупий - волосок посивілий

428] Та материнську пекучу сльозу на могилі лишила.

429] Де колись Троя була, напроти фрігійського краю,

430] Плем'я бістонців живе. Поліместор колись там багате

431] Мав володіння. Йому, Полідоре, й оддав тебе батько

432] На виховання, щоб ти був подальш од фрігійської зброї.

433] Доброю думка була, якби батько з тобою не вислав

434] Скарбу, що губить людей, на лихе підбиває лихого.

435] Тільки-но впав Іліон - і фракійців безбожний володар

436] Меч оголив і прошив, душогуб, вихованцеві горло.

437] І, ніби з тілом позбутися й злочину міг одночасно,-

438] Труп юнака з прямовисної скелі пожбурив у воду.

439] В гавань фракійську тим часом Атрід завернув свої судна.

440] Жде, щоби море вляглось і щоб вітер тихіше повіяв.

441] Там-от нараз, яким був за життя - велетенського зросту -

442] Встав із землі, що під ним розступилася, й глянув спідлоба

443] Грізний Ахілл, як тоді, коли, сповнений дикого гніву,

444] Несправедливим мечем Агамемнона брГався скарати.

445] «Бачу, забувши мене, від'їжджаєте звідси, ахейці!

446] Видно, зі мною присипали ви й за труди мої вдячність!

447] Не допустіть же цього! Не лишіть мого праху без шани -

448] Кров Поліксени дала б насолоду Ахілловій тіні!» -

449] Мовив. А друзі його, щоб вимогливу тінь задобрити,

450] Від материнських грудей - одиноку опору та втіху -

451] Діву, що в горі зросла й одцвіла без пори, відривають

452] І до могили ведуть - похоронного вогнища жертву.

453] Не розгубилась нітрохи вона й коло вівтаря ставши.

454] Чуючи серцем, на кого чекає обряд страхітливий,

455] Бачачи Неоптолема, що мовчки стоїть побіч неї

456] З голим мечем у руці й тільки оком її поїдає,- [230]

457] «Чи не пора вже,- промовила,- кров благородну пролити?

458] Ось я, готова, стою. Або в горло мені, або в груди

459] Меч устроми! - Й оголивши, підставила груди та шию.-

460] Не слугувала б ніде я й нікому, а так ось собою,

461] Впавши на вівтар святий, хоч якесь божество уласкавлю.

462] От коли б тільки про долю мою не дізналася ненька!

463] Ось що мені не дає своїй смерті радіти; одначе

464] Не над загином моїм - над життям своїм слід їй ридати.

465] Ви ж, аби вільною я завітала до манів стігійських,

466] Геть одійдіть - таке право моє! - Хай рука чоловіча

467] Чистого тіла мого не торкне. Хто б не був той, котрого

468] Смертю моєю власкавити хоче,- прийме він радше

469] Вільної дівчини кров. І якщо на останнє прохання

470] Все ж відгукнетесь,- адже вас Пріама дочка закликає,

471] Не полонянка,- без викупу матері тіло віддайте:

472] Право сумне, щоб дочку схоронить, не за золото купить,-

473] Сльози хіба що проллє, бо яке ж нині золото в неї?»

474] Мовила, й плакав народ, не стримавши сліз, що їх діва

475] Стримала; й навіть сам жрець, мимоволі сплакнувши, насилу

476] Гостре залізо ввігнав у дівочі оголені груди.

477] Легко торкнувшись коліном землі, затуляючи рану,

478] Мить передсмертну свою вона тихо, погідно зустріла.

479] Навіть тоді, коли падала вже, від стороннього ока

480] Вроду ховала свою: соромливо поправила одяг.

481] Мертву троянки взяли. Спогадали при ній Пріамідів

482] Ще раз... Один тільки дім, а стільки полеглих у ньому!

483] Діво, в них ти на вустах, як і ти, нещодавно щаслива

484] Мати й дружино володарська,- Азії образ квітучий!

485] Нині - здобичі доля скупа, що й Улісс переможний

486] Взяти б її й не подумав, якби не родився від неї

487] Гектор. Такого хазяїна - син своїй матері вибрав!

488] Скорбно до тіла, що з духом стійким розлучилось, припавши,

489] Сльози, що їх над вітчизною, мужем, синами ронила,

490] Ллє над дочкою тепер, омиває сльозами їй рани,

491] Ніжно вустами голубить уста, і вдаряється звично

492] В груди, й, по крові зчорнілій поводячи сивим волоссям,

493] Нігтями груди кривавлячи, різне й таке примовляє:

494] «Доню, остання,- бо що ж позосталося? - матері втрато!

495] Доню, лежиш,- і в твоїх я й свої бачу рани глибокі!

496] Ось, щоб ніхто з моїх рідних не вмер без насилля,- сьогодні

497] Вражено, доню, й тебе. Я ж гадала: тобі хоч єдиній

498] Меч не загрожує, ти ж полягла-таки - жінка - від нього!

499] Скільки братів твоїх, нині - й тебе звів зі світу один лиш -

500] Трої нищитель Ахілл, що й мене засудив на самітність.

501] Щойно він впав од стріли - посланниці Феба й Паріса,

502] Легше зітхнулось мені. «Не страшний вже Ахілл нам!» - гадала.

503] Втіха завчасна була: навіть попіл зотлілого тіла [231]

504] Спокою нам не дає; його гнів постає з-під могили.

505] Я для Ахілла зродила стількох! Іліон величавий

506] Впав. До сумної межі підійшло лихоліття народне.

507] Втім, чи дійшло до межі? Ще ж мені над Пергамом ридати!

508] Ще ж бо триває мій біль. Нещодавно щаслива й заможна,

509] В колі дітей, невісток і зятів, біля владаря-мужа,-

510] На чужину йду, раба, від могил одірвана рідних,

511] Щоб Пенелопі служить. Італійським жінкам вона вкаже

512] Пальцем на мене, служницю за прядкою: «Ось вона, мати

513] Гектора славного! Ось вона, гляньте, Пріама дружина!»

514] Ти, хто по втратах стількох лиш одна пригасити б зуміла

515] Біль материнський, тепер... полягла на ворожій могилі!

516] Дар поминальний Ахіллу зродила я! Ще й зволікаю,

517] Наче б із криці була. Чи потрібна мені така старість?

518] Чи не для інших іще поховань розтягнути взялися

519] Вік мій жорстокі боги? Хто подумати б міг, що Пріама

520] Можна тоді, коли Троя в руїнах, щасливим назвати?

521] В смерті - й щастя його, бо загину твого він не бачив,

522] Доню моя; свою владу й життя одночасно покинув.

523] Може, вшанують тебе похованням, володаря дочко?

524] Може, в гробницю тебе покладуть, де лежать наші предки?

525] Ні, не така наша доля, на жаль! Твою тінь заспокоїть

526] Матері щира сльоза та піску чужоземного жменька!

527] Втрачено все... Але ні! Є одне, ради чого могла б я

528] Жити ще деякий час,- найлюбіша для мене дитина,

529] Син Полідор, наймолодший з синів моїх, нині ж - єдиний,

530] В цьому краю він живе, в ісмарійського владаря домі.

531] Горе! Чому я стою? Треба ж кров із запеклої рани

532] Змити дочці і хлюпнути водиці на миле обличчя».

533] Мовила й кроком хистким, розкуйовджена, білоголова,

534] До побережжя бреде. «Дайте кухля якого, троянки,

535] Щоб зачерпнути води!» - проказала, нещасна. Та що це? -

536] Бачить, лежить на піску Полідорове, синове, тіло...

537] Рани на ньому страшні від руки людожера-фракійця.

538] Зойкнули Трої жінки. А вона - заніміла від болю.

539] Навіть не плаче, бо слово й сльозу, поки ще вона в грудях,

540] Спалює, глушить сам біль. Наче камінь твердий, вона раптом

541] Заціпеніла. То в землю, похилена, погляд утупить,

542] То стрепенеться нараз і на небо зирне якось дивно,

543] То, спохватившись, на сина погляне й на ранах зупинить

544] Зір непорушний. А гнів поступово вбивається в силу.

545] Врешті прорвавсь - і поклала вона, володарка недавня,

546] Мститись за сина. Тепер їй одне тільки бачиться - помста.

547] Як скаженіє левиця, бува, коли в неї молочне

548] Викрав мисливець маля, й крадія переслідує нишком,

549] Так, до журби материнської гнів долучивши, Гекуба,

550] Горде завзяття своє пригадавши, про вік свій - забувши, [232]

551] До Поліместора йде - винуватця нелюдського вбивства,

552] Ніби для бесіди: потай, мовляв, показать йому хоче

553] Решту речей золотих, прибережених для Полідора.

554] Не завагався Одріз. Поживитися завжди охочий,

555] В закуті дома стареньку прийняв. Усміхнувшись люб'язно,-

556] «Що ж, я готовий,- сказав,- передай, що там маєш, для сина.

557] Все, що дала ти й що нині даси - присягаюся небом! -

558] Піде до рук Полідора». На кривоприсяжника грізно,

559] Ледве тамуючи гнів, поглядає Гекуба й, раптово

560] Кинувшись на лиходія, троянських жінок закликає,

561] Вже йому пальцями в вічі штрикнула, живцем уже з ямок -

562] Лютість їй сил додає - вириває безбожнику очі.

563] Мало й того їй: в очниці встромивши скривавлені пальці,

564] Навіть не очі - нема ж їх! - а місце очей вигрібає.

565] Вражені станом свого владаря, на шалену троянку

566] Вже почали, позбігавшись, камінням, списами фракійці

567] Кидати. Ця ж, загарчавши, за каменем люто метнулась -

568] Хоче зубами схопить його. З уст замість слова людського -

569] Вирвався гавкіт хрипкий. Про це чудо місцевості назва

570] Свідчить тепер. Пам'ятаючи й далі про всі свої лиха,

571] Довго й тужно вона в сітонійських полях завивала.

572] Всі перейнялися цим - і троянці, й ворожі пеласги.

573] Навіть богів її доля зворушила; всі вони, з ними ж

574] І Громовержця дружина, й сестра співчували Гекубі:

575] Не заслужила ж нічим, щоб аж так потерпіти на старість.

576] Тільки Аврорі одній, хоч вона й спочувала дарданцям,

577] Не до Гекуби в ту пору було, не до скорбної Трої:

578] В неї домашнє, своє, що підточує душу, нещастя -

579] Сина Мемнона-бо втратила. Вгледіла рожеволиця,

580] Як на фрігійських полях він загинув од списа Ахілла,

581] Вгледіла - й ніжний рум'янець, що ним розцвітає погожий

582] Ранок, одразу погас, і захмарилось небо високе.

583] І не могла того мати знести, як Мемнона поклали

584] На похоронний вогонь. Як була тоді, простоволоса,

585] Так на коліна й упала до ніг повелителя світу -

586] Батька богів, і до сліз ось такі ще слова долучила:

587] «Хоч між богами всіма, що в ефірі живуть золотому,

588] Я найскромніша (не часто для мене будують святині),

589] Все ж, несмертельна, прийшла. Та не з тим, щоб у тебе просити

590] Храмів, і днів урочистих, і вівтарів димних для себе.

591] Втім, коли глянеш (хоч я - тільки жінка), як раннього ранку

592] В сяйві новому стою на межі непроглядної ночі,-

593] Гідною шани мене б ти вважав. Не про те нині мова,

594] Стан мій тепер не такий, щоб належної слави жадати:

595] Втративши сина, прийшла.я сюди. Він підняв надаремно

596] Зброю могутню за дядька свого - поліг, безталанний,

597] В розквіті літ - ви хотіли того! - від героя Ахілла. [233]

598] Дай же, владарю богів, хоч якусь йому в смерті розраду,

599] Слізно благаю тебе, хай не ятриться матері рана!»

600] Схвально Всевишній кивнув. І як тільки, спаливши Мемнона,

601] Вогнище впало стрімке й на погідному небі прослались

602] Чорного диму клубки,- як туман, що його видихає

603] Річка і крізь пелену навіть сонце пробитись не може,-

604] Так, закружлявши, збивається сажа й стає поступово

605] Тілом, що має і форму свою й од вогню переймає

606] Душу й життєве тепло; від легкого кружляння - ще й крила.

607] Начебто птиця була. Та за мить таки справдішня птиця

608] Вже лопотіла крильми. Ще хвилина - й кружляло їх безліч,

609] Сестер таких же прудких, що початок однаковий мали.

610] Вогнище тричі вони облетіли і тричі в повітря

611] Голос один подали. На четвертім витку - розділились.

612] Два протилежні тепер табори, два загони зітнулись

613] Не на життя, а на смерть: налітаючи, в гніві сліпому

614] Б'ються грудьми до грудей, себе кігтями ранять, дзьобами,

615] На похоронний - з якого й родилися - теплий ще попіл

616] Падають мертві. Що воїн початок їм дав,- пам'ятають.

617] Навіть ім'я тих новітніх птахів - од хороброго предка:

618] їх Мнемонідами звуть. Щойно сонце промчить повз дванадцять

619] Знаків,- Мемнонову тінь вони знов уславляють боями.

620] Тож, коли інших смутив Дімантіди розпачливий гавкіт,

621] Горя свого було досить в Аврори; вона ще й сьогодні

622] Сльози по синові ллє - цілу землю орошує ними.

623] Та не дозволила Доля на те, щоб із вежами Трої

624] Впали й надії троян: ось на плечі й святині, і батька -

625] Іншу святиню, почесний тягар, взяв герой Кітерейський;

626] З-поміж казкових багатств тільки те, ще й Асканія, сина,

627] Вибрав, побожний. І вже утікач кораблями по морю

628] Мчить від Антандра, минаючи Фракії берег злочинний,

629] Землю, де кров без вини пролилась юнака Полідора.

630] А відтіля при вітрах ходових, на сприятливій хвилі,

631] З друзями в гавань, у край Аполлона, щасливо добрався.

632] Там і в оселі, й у храмі привітливо Аній прийняв їх,

633] Що владарем - для людей, а жерцем був достойним для Феба.

634] Місто він їм показав і відомі святині, й дві пальми

635] Ті, що їх під час пологів Латона колись обнімала.

636] Пахощі склавши в вогонь і проливши на пахощі вина,

637] Нутрощі вбитих биків, як іздавна ведеться, спаливши,

638] Входять вони до палат. Обіпершись на ложа високі,

639] Щедрі Церери смакують дари, запиваючи Вакхом.

640] Мовчанку зрушив Анхіс: «Незрівнянний служителю Феба,

641] В тебе - якщо мені пам'ять не зраджує - син був, а також

642] Четверо дочок - тоді, коли вперше я бачив ті стіни».

643] Той головою, що в стьожки була білосніжні вповита,

644] Сумно схитнувши, сказав: «Твоя правда, герою великий! [234]

645] Ти мене знав ще тоді, коли дітьми п'ятьма я втішався.

646] Нині ж - така вже хистка, непостійна рядить нами доля! -

647] Майже в бездітного ти загостив. Бо яка ж то від сина

648] Поміч, коли його близько нема? В тім краю, що від нього

649] Й названий, в Андросі, владу й поля він посів замість батька.

650] Мовити правду Делієць навчив його; донькам, одначе,

651] Лібер таке дарував, чого важко собі й побажати,

652] Важко й повірити в те, бо до чого б вони не торкнулись,-

653] Перемінялось у хліб та в оливку - Мінерви, богині

654] Жовтоволосої дар, і велика була з того користь.

655] Тільки-но Трої нищитель, Атрід, про те диво дізнався,-

656] Ти не подумай, що відгомін бурі од вашого краю

657] Не докотився й сюди,- моїх дочок він силою зброї

658] Вирвав із батькових рук, і велів їм, щоб цим божественним

659] Даром живили вони кораблі незчисленні аргейців.

660] От і розбіглись вони хто куди: подались на Евбею

661] Дві мої доні, а ще дві - на Андрос, до брата. За ними

662] Воїн прибув, щоб війну розпочати, якщо їх не видасть.

663] Страх переважив братерське чуття, і сестер-утікачок

664] Брат таки видав. Ти б міг оправдати його боязливість:

665] Хто б його край захистив? Ні Енея ж, ні Гектора, з ким ви

666] Десять протриматись років змогли, не було біля нього!

667] Вже полонянкам кували наручники. Ці ж молитовно,

668] Поки ще змога була, вільні руки до неба піднявши,

669] Скрикнули: «Батьку-Ліею, рятуй!» І подав допомогу

670] їхнього дару творець, якщо знищити способом дивним -

671] Значило б допомогти. Але як вони вигляд змінили,

672] Я того знати не міг, пояснити не годен і нині.

673] Знаю, що сумно скінчилося все: в голубів білосніжних

674] Перемінились вони, супровідниць дружини твоєї!»

675] Так і спливав за гостиною час: то про те, то про інше

676] Мову вели. Та відсунуто стіл. Розійшлись усі спати.

677] Щойно на світ зайнялось, подалися до віщого Феба.

678] Велено їм до праматері, до берегів, де почався

679] Рід їх, плисти. Проводжати владар із дарунками вийшов:

680] Скіпетр - Анхісу; Асканію - лук і хламиду; Енею ж

681] Дав він кратер, що його переслав ще раніше для нього

682] З-над берегів аонійських Терсей, побратим його давній.

683] Отже, Терсей переслав; Алкон-беотієць із Гіли

684] Виробив, різні на ньому різьбою представивши речі.

685] Місто було там, і семеро брам вирізнялись у ньому:

686] Що це за місто, не важко було здогадатись по брамах.

687] А перед містом - похід похоронний, вогні та могили,

688] Всюди - жінки, матері, розхристані, простоволосі;

689] Свідчило все про печаль. Навіть німфи, здавалось, ридали

690] Край пересохлих джерел. Одиноко чорніє безлисте

691] Дерево; спрагнені кози снують по жарких крутосхилах. [235]

692] Посеред Фів зобразив той митець Оріонових дочок.

693] Не по-жіночому горло одна з них під меч наставляє,

694] Друга, залізо грудьми зустрічаючи, також одважно

695] Впала за рідний народ. І несуть їх обох через площі,

696] Вогнище палять високе для них на почесному місці.

697] Двоє близнят, юнаків, щоби рід не загинув безслідно,

698] З попелу дів піднялись; їх Коронами - каже переказ -

699] Названо. Матері прах урочисто вони проводжали.

700] Всі ці зображення, славні ще й полиском давньої бронзи,

701] Зверху акант золотавий обводив по вінцях кратера.

702] Не поскупилисл й Трої сини: в свою чергу жерцеві

703] Цінну кадильницю й чашу дали; окрім того, блискучий,

704] Щирого злота вінець у ясних, мов зірки, самоцвітах.

705] Далі згадалося їм, що від Тевкра ведуть свою вітку

706] Тевкри, й на Кріті зійшли. Але небо тутешнє пришельцям

707] Не до вподоби було; того краю сто міст залишивши,

708] До побережжя Авсонського прагнуть- чимшвидше дістатись.

709] Буря, зірвавшись, метає мужів. Ненадійні Строфади

710] їх прийняли, де набралися страху від птиці Аелло.

711] Вже й дуліхійські затоки минули, Ітаку і Самос,

712] І нерітійські поля, що були під лукавим Уліссом,-

713] Далі пливли. Вже й Амбракію, що в давнину через неї

714] Посперечались боги, вже й суддю, що змінився у скелю,

715] Бачать; Актійського Феба тепер там відома святиня.

716] Ось і Додони земля з її дубом пророчим - за ними,

717] І Хаонійська затока, де діти владики Молосса,

718] Крила відчувши нараз, од вогню врятувалися чудом.

719] Потім феаків поля, де сади плодоносять щасливі,

720] їх привітали, а згодом - Епір і Бутрот, що немовби

721] Другою Троєю був, де фрігійський віщун верховодив.

722] Певні свого майбуття,- бо ж усе їм Пріама нащадок,

723] Віщий Гелен, роз'яснив,- відтіля в сіканійську затоку

724] Входять. Сіканія в морі трьома закріпилась клинами.

725] Вістрям один з них, Пахін, до сльотливого звернений Австра.

726] Другий з клинів, Лілібей,- до Зефірів ласкавих, а третій,

727] Пелор,- до Аркта, який не торкається хвиль, до Борея.

728] Тевкри сюди подались. При попутному вітрі й на веслах

729] Саме під ніч допливли до піщаного мису Занклеї.

730] Справа тут Скілла чигає, а зліва - шалена Харібда.

731] Ця то поглине судно, то з нутра свого вивергне знову;

732] Тій - гавкотливі собаки живіт опоясують чорний,

733] Хоч на лице вона - дівчина. І, якщо твори поетів -

734] Це не суцільний обман, то була колись дівою Скілла.

735] Юрмами йшли в її дім женихи, та, гордуючи ними,

736] Скілла до німф поспішала морських - вона їм полюбилась -

737] І про закоханих часто з насмішкою оповідала.

738] їй Галатея, волосся чесати якось доручивши, [236]

739] Слово таке, час од часу зітхаючи глибоко, мовить:

740] «Скільки мужів аж ніяк не лихих домагається, діво,

741] Ласки твоєї, і все ж їх відкинути можеш безкарно!

742] Я ж, хоч мій батько - Нерей, хоч мене народила Доріда,

743] Німфа морська, хоч пильнують мене лазурові сестриці,

744] Тільки з великим трудом утекти спромоглась від Кіклопа,

745] Що закохавсь». Говорити їй тут перешкодили сльози.

746] Скілла богині з лиця білосніжним утерла їх пальцем

747] І, звеселивши її,- «Розкажи, дорога,- попросила,-

748] Що за причина була - довірся мені! - твого болю».

749] А Нереїда таке повідає Кратеїній доні:

750] «Жив тут Акід, що родився від Фавна й сіметської німфи.

751] Хоч насолодою був чималою він батькові й неньці,

752] Більшою все ж - був мені: лиш до мене, вродливий, горнувся.

753] Два восьмиліття тоді він подвоїв, і саме в ту пору

754] Ледве помітний пушок йому ніжні засіював лиця.

755] Я поривалась за ним, а за мною - Кіклоп ненастанно.

756] Може, спитаєш тепер, що сильніше мене розпікало:

757] Чи до Кіклопа ненависть, чи пристрасть до хлопця,- не знаю:

758] Різні були ці чуття. Чи десь є, благодатна Венеро,

759] Межі твоїх володінь? Навіть той неосвічений, дикий

760] Велет, що страх наганя й на ліси, від якого ніхто ще

761] Цілим не вийшов, той лютий хулитель богів та Олімпу

762] Силу любові одчув. Запалавши до мене жагою,

763] Про череду, про печери забув і - дивнеє диво! -

764] Вже хорошитись, кошлатий, почав - подобатись хоче:

765] Вже, Поліфеме, скреблом ти жорстке своє чешеш волосся,

766] Вже розкуйовджену бороду хочеш серпом підрівняти.

767] Глянути в воду на себе спішиш: чи не надто суворий?

768] Тяги до вбивства, дикунства, безмежного прагнення крові -

769] Мов не було. Припливають спокійно й відчалюють судна.

770] Телем тим часом навідався до сіцілійської Етни,

771] Телем, Евріма син, кого птах не підвів іще жоден.

772] До Поліфема жахливого він підійшов і промовив:

773] «Хитрий Улісс тобі вкраде з чола твоє око єдине».

774] «Ти помиляєшся,- той засміявсь,- найдурніший з пророків:

775] Інша вже цілого вкрала мене!» Й віщуванням - намарно! -

776] Знехтував. То велетенські він міряє вдовж побережжя

777] Кроки, то знов до печери вертається, щоб опочити.

778] Клином у море вбивається там гостроверхий і довгий

779] Берег, і хвиля морська з двох боків напливає на нього.

780] Виліз Кіклоп на той берег і сів посередині, дикий.

781] Рунисті вівці туди самохіттю за ним потяглися.

782] Ось він, до ніг собі замість кийка величезний поклавши

783] Стовбур сосни, що й за щоглу правити б міг кораблеві,

784] Склеєну з сотні тростин взяв сопілку, і свисти пастуші

785] Чутно було на всі гори довкіл - близькі, і далекі, [237]

786] Чутно й на морі було. До Акіда свого пригорнувшись,

787] Десь у куточку, за скелею, здалеку я дослухалась

788] До його слів, і почуте не випало з пам'яті й досі.

789] «Ти, Галатеє, біліша, ніж лист білосніжний лігустри,

790] Звабніша від буйноквітих лугів, од тополі стрункіша,

791] Ти осяйніша від скла, від грайливої кізки прудкіша,

792] Гладша від скойки, що хвиля її ненастанно шліфує,

793] Влітку миліша, ніж тінь, од ласкавого променя - взимку;

794] Тонша рум'янцем, ніж яблуні плід, од смереки ставніша,

795] Ти й від льодинки прозоріша, й від виногрона солодша,

796] М'якша, ніж лебедя пух, ніж сир невіддавлений м'якша.

797] І красивіша, ніж росяний сад, якби геть не тікала.

798] Ця ж Галатея, однак, од телиць непокірних дикіша,

799] Від предковічного дуба твердіша, хисткіша від хвилі,

800] Впертіша від молодої верби, від лозини тугіша,

801] Непогамовніша від бистрини і стійкіша від скелі,

802] Від лісової пожежі рвучкіша, пишніша від пави,

803] Від ведмедиці, що родить, лютіша, колючіша терня,

804] Зліша від злої змії під п'ятою, від моря глухіша,

805] І - що найбільше дратує мене - ти тікаєш не тільки

806] Швидше, ніж олень лякливий, коли звідусіль залунає

807] Гавкіт собак, а й од подуву швидше й крилатого вітру.

808] Втім, якби знала мене, то й самій було б сором тікати,

809] Впертість свою прокляла б і за мною сама б упадала.

810] Є в мене посеред гір під навислими скелями схови,

811] Де й у спекотливий день не дошкулює сонце, а взимку

812] Не допікає мороз. Є сади, заряснілі плодами,

813] Є на повзучій лозі мовби з щирого золота грона,

814] Єсть і багряні. І ці маю, й ті, Галатеє, для тебе.

815] В лісі, дозрілі під милою тінню, коли заманеться,

816] Ніжні суниці зриватимеш літом, під осінь - ожину

817] Й сливи; не тільки такі," що від соку темніють, а й інші -

818] Кращі од них, що подібні, дозрівши, до свіжого воску.

819] Підеш за мене"-й каштанів м'яких тобі, й арбута ягід

820] Гори, повір, нанесу. Всіх дерев господинею будеш.

821] Всі ці отари - мої. По долах ще блукає чимало

822] Та по дрімучих лісах, а багато - у стійлах печерних.

823] Може, цікавишся все-таки, скільки їх - годі сказати:

824] Бідним - рахунок вести. А почну ті отари хвалити -

825] Так не повіриш, хіба що сама, завітавши, побачиш,

826] Як череда з переповненим вим'ям заледве ступає.

827] Жвавий ще є молодняк у кошарах затишних - ягнята.

828] Є ще й однолітки їх у сусідніх кошарах - козлята.

829] Є досхочу молока білосніжного; з нього частина

830] Йде для пиття; що лишається - те я на сир відставляю.

831] Та не одні тільки втіхи пусті та буденні дарунки

832] Ждуть, Галатеє, тебе - є тут лані, є зайці й козулі; [238]

833] Зняв я з верхів'я стрімкого гніздо, маю голубів пару -

834] їх підшукав я тобі: буде милій забава - подумав.

835] Схожі, мов крапля води,- було б легко тобі помилитись.

836] На верхогір'ях якось ведмедиці кошлатої діток

837] Я підібрав і радів: збережу-но їх для Галатеї!

838] Годі ж цуратись мене! З лазурового випірни моря!

839] О Галатеє, прийди! Не відкинь моїх щирих дарунків!

840] Знаю обличчя своє: на текучій воді нещодавно

841] Я спостеріг себе, й був задоволений тим, що побачив.

842] Глянь, який велетень я! Сам Юпітер на небі не більший

843] Тілом від мене,- чував я од вас, що якийсь там Юпітер

844] Начебто правити мав. Одтіняючи мужнє обличчя,

845] Аж до плечей, наче гай, моє буйне спадає волосся.

846] Хай не вражає тебе, що на тілі моєму щетина

847] їжиться, темна й густа: чи любили б ми схили безлісі?

848] Що б то за кінь був, якби не росла йому грива на шиї?

849] Пір'я вкриває птахів, а вівцю прихорошує вовна.

850] Мужа красить борода й наїжачений заріст на тілі.

851] Серед чола - в мене око єдине, на щит величезний

852] Схоже, ну й що? А хіба з неосяжного неба велике

853] Сонце не бачить довкіл усього? Чи воно не єдине?

854] Зваж і на те, що мій батько-володар у вашому морі;

855] Свекром він буде тобі. Змилостивсь наді мною нарешті,

856] Вислухай просьби того, хто твоїй лише кориться владі!

857] Що мені небо й Ефір, що Юпітер якийсь із громами?

858] Перед тобою тремчу, бо твій гнів - над усі блискавиці.

859] Легше я зніс би погорду твою, якби разом зі мною

860] Ти погордила всіма. Та чому, відштовхнувши Кіклопа,

861] Любиш Акіда? Чим гірші обійми мої, ніж Акіда?

862] Хай і собою милується він, і тобі буде милий,-

863] Хоч і болить мені те. Але,- хай-но мені навинеться,-

864] Зразу відчує, що в тілі такому є й міць відповідна!

865] Нутрощі вирву живцем, по полях порозкидую кусні

866] Й по твоїх водах - отак і з'єднаєшся з ним, Нереїдо!

867] Весь я горю, потривожений жар палахтить іще дужче,

868] Наче б у грудях своїх із усім її полум ям разом

869] Етну вогненну ношу,- та тебе, Галатеє, не проймеш!»

870] Марно наплакавшись так,- я за ним оддалік поглядала,-

871] Раптом підвівсь і, мов бик у якого забрали телицю,

872] Люто метатись почав,- по яругах, по горах гасає.

873] Врешті й на нас, що такої біди не чекали, зненацька,

874] Дикий, набрів. «Ото знахідка! - рикнув.- Цим разом востаннє -

875] Вже я подбаю про те! - пригортаєтесь так, голуб'ята!»

876] Лиш роз'ярілий Кіклоп на голос такий страхітливий

877] Міг спромогтись. Навіть Етна-гора сколихнулась од нього.

878] Я, перелякана, в воду пірнула - були ми край моря;

879] Ну а сіметський юнак, побережжям пустившись тікати,- [239]

880] «О Галатеє,- кричить,- порятуй! У біді свого сина

881] Не покидайте, батьки! Приховайте в своїх володіннях!»

882] Та здоганяє Кіклоп. Одлупивши мало не півскелі,

883] З маху в Акіда жбурнув. І хоча нещасливця той камінь

884] Тільки краєчком сягнув,- усього привалив ним Акіда.

885] Все я зробила тоді, що могла, на що дозвіл дала нам

886] Доля, щоб милий прибравсь у могутливу дідову силу.

887] Кров полилася багряна струмком із-під брили, та згодом

888] Барву червону почав той струмок поступово втрачати.

889] Ось він такий, як бува повесні після першої зливи;

890] Ось - мерехтить, мов сльоза. Розпадається брила на кусні,

891] Вже й очерет із розщілиНґПроглянувши, пнеться до сонця;

892] З отвору скелі вже струмінь ударив дзвінкий, повносилий.

893] Раптом - о чудо! -- з води піднімається до половини

894] Красень-юнак, і лозина гнучка вповива йому роги.

895] Він, якби нижчий на 'зріст та якби не лице лазурове,-

896] Вилитий був би Акід. А проте мій Акід таки справді

897] Перетворився в ріку, що й тепер те ім'я має давнє».

898] Змовкла, скінчивши на тім, Галатея, і знов нереїди

899] Ніжаться порізно всі, на спокійній гойдаючись хвилі.

900] Скілла вернулась, однак. Не наважившись в море відкрите

901] З ними плисти, то по вогкім піску без одежі блукає,

902] То, натомившись, у заводі тихій, якщо по дорозі

903] Знайде таку, в неглибокій воді прохолоджує тіло.

904] Раптом, збиваючи піну, новий глибодонного моря

905] Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,

906] Главк появивсь - і завмер від бажання, побачивши діву.

907] Поки ще думає він зупинити втікачку словами,

908] Поти кричить їй услід. Але Скілла, окрилена страхом,

909] До стрімчака, що край моря підноситься, духом добігла.

910] Шпилем у небо зметнувся, затінений знизу лісами,

911] Той одинокий стрімчак, нависаючи грізно над морем.

912] Там, досягнувши безпечного місця, вагається німфа,

913] Що це - потвора чи бог? Незвичайній дивується барві,

914] Гриві, що в'ється по плечах йому, покриваючи й спину;

915] З подивом бачить: у нього ще й хвіст, як у риби в'юнкої.

916] Главк її сумнів одчув і, на скелю сусідню опершись,-

917] «Ні, не потвору, не звіра-напасника бачиш, красуне,-

918] Бог я,- промовив,- морський. Тут, під водами, ні Атаманта

919] Син, Палемон, ні Трітон, ні Протей не значніші од мене;

920] Смертним, одначе, я був. Але навіть тоді, пам'ятаю,

921] Вабило море мене, тільки ним я був зайнятий завжди.

922] То було сіті тягнув, що затягують риб цілі зграї,

923] То над водою, тримаючи вудку, сидів терпеливо.

924] Є до зеленого лугу прилегле вузьке побережжя;

925] Морем один його край облямовано, другий - травою.

926] Не забрела ще туди ні одна круторога теличка, [240]

927] Ні пелехата коза, ні спокійна вівця там не паслась,

928] На медоносні квітки не сідала бджола-трудівниця.

929] Там не сплітали святкових вінків, і ніхто ще ніколи

930] В руку серпа там не брав. У тім закуті тихім я перший

931] Сів на травицю м'яку, й, поки сіті намоклі сушились,

932] Рибок почав рахувать, розкладаючи їх по порядку

933] На моріжок - тих, що випадок їх запровадив у сіті,

934] Й тих, що самі на зрадливий гачок, легковірні, впіймались.

935] Раптом - нечувана річ! - та хіба потребую брехати? -

936] Здобич моя, лиш торкнулась трави, почала ворушитись.

937] Перевертається з боку на бік на землі, мов на хвилі.

938] Поки, немов очманілий, сиджу,- весь улов мій додому,

939] В море чкурнув, свого пана - рибалку - покинув, і берег.

940] Я сторопів, розгубивсь і ніяк розгадати не можу,

941] Чи якийсь бог те вчинив, чи трави живодайної соки.

942] «Що б то за соки були в тій траві?»-сам себе запитавши,

943] Пару стеблинок зірвав і, зірвавши, торкнувся їх зубом.

944] Щойно потрапила в горло моє невідомого соку,

945] Може, краплина якась,- а вже трепет пойняв мене дивний,

946] Вже потягло мене в іншу, чужу для людини, природу -

947] Щось наче гнало мене до води... «Прощавай, суходоле!» -

948] Мовив і в цю ж таки мить у глибини пірнув темно-сині.

949] Жителі моря, прийнявши мене, як свого вшанували.

950] Щоб увільнили мене від людської знищимості, просять

951] І Океана, і Тетіс. Вони й очищають пришельця:

952] Дев'ять разів очищальні слова повторяю за ними,

953] Потім під сотню річок ме.ні кажуть підставити груди.

954] Й тут, відусіль поспливавшись, немов у весняне повіддя,

955] На мою голову враз гомінкі пролилися потоки.

956] Стільки й можу тобі розповісти цікавого; стільки

957] В пам'яті є; що було, окрім того,- чуття не сприймало.

958] Щойно вернулось воно,- вже до себе, на жаль, не прийшов я;

959] Іншим-бо став я, ніж був дотепер,- і тілом, і духом.

960] Першою бороду цю зеленаву тоді я помітив,

961] Далі й гриву оту, що волочиться, довга, по морю;

962] Плечі могутні побачив тоді, й лазуровії руки,

963] й ноги, що стали хвостом, як у риби, плавцями порослим.

964] Краще б, одначе, не бути таким, і не знатись з богами,

965] Й богом самому не буть - лиш би ти прихилилась до мене!»

966] Поки таке говорив, поки ще щось хотів говорити,

967] Скілла від нього втекла. Розгнівившись погордою діви,

968] Він до Тітана дочки - до Кірки в печеру подався.

Додати в закладки

  
Переклад Translate