Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Метаморфози Переклад А.Содомори

1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн

2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах

3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,

4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.

5] Мить - і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.

6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві

7] Зчепляться буйні вітри - й за хвилину воно спохмурніє.

8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,

9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-

10] «Ось,-- каже,- ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!

11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,

12] Не допоможуть тобі!» Вже й списа підняв. «Зупинися! -

13] Тут йому крикнув Кефей,- що за думка тебе підбиває,

14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею

15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?

16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-

17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,

18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове

19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-

20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала

21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?

22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,

23] Й ти їй нічим не поміг - її дядько, її наречений?

24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього

25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,

26] Чом, як до скелі прикута була, ти не рвався до неї?

27] Ну так погодься, щоб мав її той, хто за неї боровся,

28] Хто мою старість од сліз уберіг, перед ким у боргу я.

29] Втім, не між вами двома, а між ним вибирав я і смертю».

30] Мовчки зиркає той то на нього, то на Персея,

31] Годі рішитись йому, кого б то поцілити першим.

32] Далі з усіх своїх сил, помножених лютістю й гнівом,

33] Ратище він, розмахнувшись, пустив - та намарно - в Персея. [85]

34] В ложе вбилася мідь - і зіскочив Персей з покривала,

35] Й кинув, розгніваний, списом тим самим у ворога, й був би

36] Груди йому розпоров, якби той у ту мить за жертовник

37] Не заховавсь: нечестивцю святе прислужилося місце!

38] Рет зате постраждав: у чоло йому вбилося вістря.

39] От він упав, і з кістки йому наконечник добуто;

40] Б ється вже він на землі і столи заплямовує кров ю.

41] Вмить роз ярилася збройна юрба; звідусіль полетіли

42] Кинуті в гніві списи. Вже почав домагатися дехто

43] Смерті Кефея і зятя його. Та якраз тоді з дому

44] Вийшов Кефей. Присягається вірністю, правом, узявши

45] В свідки гостинних богів, що він проти такого шаленства.

46] Збройна Паллада - вже тут. Егідою брата прикривши,

47] Зваги йому додала. Був там Атіс, індієць, якого

48] Кажуть, на світ привела у воді блискотливій Лімнея,

49] Гангом народжена. Красенем, надто в ясних своїх шатах,

50] Був цей юнак, що й шістнадцяти років од роду не мав ще.

51] З тірського шовку хламиду носив, облямовану знизу

52] Золотом щирим. Намисто рясне золотилось на шиї,

53] А діадема- на вогкім од пахощів цінних волоссі.

54] Списом легеньким на будь-якій віддалі він непохибно

55] Ціль пробивав, та влучніше стрілу міг із лука пускати.

56] Поки він лук, що є сил, напинає, Персей в цю хвилину

57] Спритно вхопив з вівтаря головешку розжарену й кинув

58] Прямо в обличчя йому - й воно місивом стало кривавим.

59] Тільки-но глянув на те, як лицем, ще недавно прекрасним,

60] Б'ється полеглий в крові, ассірієць Лікаб, щонайближчий

61] Друг і супутник його, що з любов ю до нього не крився,

62] Сльози над тим, хто конав од жорстокої рани, проливши,

63] Над дорогим йому Атісом, лук, що з руки йому випав,

64] Перехопив із словами: «Зі мною тепер позмагайся!

65] Кров'ю того юнака не натішишся, більше зневаги

66] Гідний ти, ніж похвали!» Ще й не змовкнув, а вже на Персея,

67] Зблиснувши вістрям, помчала стріла, тятивою підбита.

68] Той відхиливсь, і застрягла вона в його вільній одежі.

69] Тут і звернув проти нього, прославлений вбивством Медузи,

70] Меч свій Акрісія внук і встромив йому в груди; Лікаб же,

71] Смертну стрічаючи мить, уже в ніч западаючі темну

72] Очі на милого Атіса звів, прихилився до нього,

73] Радий, що з другом своїм він ітиме й у світ попідземний.

74] Раптом сієнець Форбант, Метіона син, і лівієць

75] Амфімедонт, пориваючись в бій, послизнулись в калюжі

76] Теплої крові, що так і лилась по долівці, і впали

77] Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:

78] Амфімедонтові - в бік, Форбантові - в горло встромився.

79] На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний

80] Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов: [86]

81] Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока

82] Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,

83] Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,

84] Падає й б'ється, спускаючи дух, головою об землю.

85] Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,

86] Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,

87] Кліт, Флегіат, а за ними - й Гелік буйноволосий,-

88] Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.

89] Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:

90] Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в їда,

91] Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.

92] Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.

93] «Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе

94] Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!»

95] Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,

96] Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.

97] Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,

98] Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,

99] Ну а Гіпсея - Аінкід. Серед них був похилий вже віком

100] Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.

101] Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій

102] Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.

103] Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,

104] Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась

105] По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття

106] Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.

107] Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім

108] Непереможні - коли б то кулак міг мечам дорівняти! -

109] Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери

110] Жрець, що довкіл голови білосніжну пов'язує стьожку.

111] Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі

112] Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,

113] Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.

114] Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,

115] Петтал глумливо: «Стігійським богам доспівай свою пісню!» -

116] Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.

117] Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,

118] І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.

119] Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:

120] Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом

121] Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров'ю,

122] Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.

123] Далі кініфський Пелат намагався й собі відірвати

124] Засув од лівих дверей, та пробив йому вістрям правицю

125] Мармарідянин Коріт, пришпиливши її до одвірка.

126] Абат ще спис йому в бік устромив, але той не.звалився,

127] Тільки повис на руці, до дверей прицвяхований міцно. [87]

128] Вже ось поляг Меланей, що вступивсь за Персея, а далі -

129] Впав і Доріл, що поля під собою мав насамонійські,

130] Славний землею Доріл, ніхто ж бо не міг з ним рівнятись

131] Обширом нив, ніхто не збирав стільки пахощів цінних.

132] Навскіс кинутий спис наніс йому рану смертельну:

133] Вістрям заглибивсь у пах. А той, хто метнув ним, бактрієць

134] Галкіоней, лиш побачив, як ранений дух випускає,

135] Й водить очима, повітря хапаючи,- «Ось під тобою,-

136] Каже,- й земля твоя вся!» - і знекровлене тіло покинув.

137] Тут його месник, Абанта нащадок, зустрів ще гарячим

138] Вістрям, добутим із рани; крізь ніздрі пробившись, залізо

139] Шиєю вийшло, й так і поліг він, просилений списом.

140] Поки Персеєві Доля сприяє, сини однієї

141] Матері - Клітій і Кланій - од ран неоднакових гинуть:

142] Клітію ясен важкий, що з могутньої вирвавсь долоні,

143] Стегна розсік, а Кланію вістрям між зуби ввігнався.

144] Впав Келадо'н, що із Мендеса, впав палестинської неньки

145] Син яснозорий Астрей, в кого батько був невідомий.

146] І Етіон, який знавсь на майбутнім, та, видно, тим разом

147] Птах віщуна підманув. І Тоакт, владаря зброєносець,

148] Гепнувсь об землю, й Агірт, осоромлений батька убивством.

149] Юрмами все ж на ослаблого тиснуть, усі - одного лиш

150] Хочуть зі світу звести, звідусіль піднялись одностайно,

151] Змовившись проти добра, проти честі й заслуги пришельця.

152] Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,

153] Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,

154] Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.

155] Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона

156] Кров'ю захлюпує й знов ошалілу зав'язує бійку.

157] Тільки його одного оточили - Фіней і не менше

158] Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно

159] Градом повз нього списи - біля вух та очей - пролітають.

160] До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима,-

161] Ззаду щоб хто не напав,- до напасників ставши обличчям,

162] Стримує їхній напір. Хаонієць Молпей вів до бою

163] Зліва загін; Ехемон-набатієць-правий очолив.

164] Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує

165] Мукання стад на одній водночас і на другій долині,

166] Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;

167] Так завагався Персей - чи праворуч метнутись, чи вліво.

168] Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити

169] Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,

170] Мітив у нього мечем, намагався поцілити в шию,

171] Та промахнувся - такої був сили удар, що н* кусні

172] Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.

173] Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.

174] Та не такою була його рана, щоб тут же від неї [88]

175] Згинути,- весь він тремтів, простягаючи руки безсило,

176] Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.

177] Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,-

178] «Що ж,- завагався Персей,- через вас буду змушений, видно,

179] Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,

180] Хто серед вас мені друг!» І Горгони главу показав їм.

181] «Інших тим чудом лякай!» - Персеєві мовив глузливо

182] Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя

183] Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.

184] Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим

185] Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,

186] Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.

187] Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом

188] Зроджений,- в доказ того й на своєму щиті позначив він

189] Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,-

190] «Глянь-но,- щитом він потряс,- од якого я батька, Персею!

191] Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,

192] Що ось такий тебе муж подолав!» Та кінець того слова

193] Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть,

194] Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.

195] «Страх,- їх соромить Ерікс,- а не сила Медузи Горгони

196] Вас обертає в стовпів. Ану, всі за мною! Накиньмось

197] І повалімо хвалька зі страховищем разом на землю!»

198] Мав уже кинутись сам, але ноги немов скам'яніли,

199] Весь за хвилину завмер - у камені різьблений воїн.

200] Так по заслузі покарано всіх, та один був між ними,

201] Хто за Персея боровсь, Аконтей; але й він серед бою

202] Глянув Горгоні в лице - і на камінь - перемінився.

203] Астіагей не помітив того, й полоснув, мов живого,

204] Довгим мечем - задзвенівши, зі свистом відскочила зброя.

205] Щойно той здивувавсь - а вже й сам став такої ж природи,

206] На мармуровім обличчі здивований вираз лишився.

207] Довго б мені довелося мужів із незнатного роду

208] Тут називати: їх двісті всього після бою лишилось;

209] Двісті мужів, Горгону побачивши, заціпеніло!

210] Врешті, Фіней схаменувсь, нечестивої бійки призвідник,

211] Пізно розкаявсь, однак: довкіл одні статуї бачить,

212] І впізнає у них друзів своїх, і на ймення їх кличе,

213] Й помочі просить; торкається тих, котрі ближче,- не вірить

214] Власним очам, але скрізь тільки мармур. Тоді, відвернувшись,

215] Навскіс він руки в благанні простяг і, каючись гірко,-

216] «Перемагаєш, Персею,- сказав,- забери це жахливе,

217] Що перемінює в камінь, обличчя німої Медузи,

218] Швидше, молю, забери! Бо ж не гнів і не прагнення влади

219] Меч мені вклали до рук - за дружину цей бій розпочав я!

220] Подвигом ти прислуживсь, та при ній таки я був скоріше.

221] Жаль, що я в битві не впав! Пощади, найхоробріший, тільки [89]

222] Душу мою, а все інше - твоєю хай власністю буде!»

223] Так лепетав він, не сміючи глянуть Персеєві в вічі.

224] Той прохачеві в одвіт: «Не тремти, боязливий Фінею:

225] Що в моїх силах, про що боягуз тільки мріяти може,^

226] Матимеш те, не хвилюйсь! Не завдасть тобі шкоди залізо,

227] Мало того: з тебе пам'ятник вічний зроблю, щоб у домі

228] Нашого тестя в усіх на виду він стояв, непорушний:

229] Хай звеселяє дружину мою нареченого образ».

230] Мовив, і голову Змієволосої виставив рвучко

231] Саме в той бік, куди скований жахом Фіней одвернувся.

232] Той відсахнутись хотів, та не міг: у цю мить йому ствердла

233] Шия, і навіть текуча сльоза його - закам'яніла.

234] Так він у мармурі й заціпенів: на блідому обличчі -

235] Страх, каяття і благання; пониклими й руки лишились.

236] А переможець Персей із дружиною гордо вступає

237] В межі краю свого й за вподіяну дідові кривду

238] Претові мстить, бо, прогнавши мечем насильницьким брата,

239] Вежі Акріс^я Прет до свого приєднав володіння.

240] Та ні мечем, ані вежами, що захопив їх злочинно,

241] Грізних очей змієносного чуда не міг подолати.

242] Так і тебе, Полідекте, Серіфа маленького царю,

243] Ні в небезпеках стількох Персеєм засвідчена мужність,

244] Ні його лиха важкі не зм'якшили: ти весь невблаганним

245] Гнівом гориш, ні межі твоя лютість не має, ні міри.

246] Здрібнюєш славу його, називаєш пустою брехнею

247] Те, що Медузу він вбив. «Доведу тобі слів моїх правду.

248] Очі зімкніть!» - попередив Персей, і обличчям Медузи

249] В камінь безкровний перемінив Полідекта обличчя.

250] Золотородного брата свого Трітонія досі

251] Не покидала. Та ось, оповившись у хмару пухнату,

252] Острів Серіф, і Кітн, і Гіару лишивши праворуч,

253] Шляхом щонайкоротшим морським подалась вона в Фіви,

254] До Гелікону, де Діви живуть. Досягнувши вершини,

255] Стала й словом таким обізвалась до сестер учених:

256] «Про джерело ми почули нове, що його в вашім краї

257] Кінь Медузи крилатий пробив своїм гострим копитом.

258] Ось що мене привело. На це диво хотіла б я глянуть.

259] Я ж бо те бачила, як з материнської крові родивсь він».

260] Мовить Уранія їй: «З якою метою, богине,

261] Ти не прийшла б у цей край - будеш милою нашому серцю.

262] Чутка правдива до тебе дійшла, бо Пегас таки дійсно

263] Вибив оте джерело»,- й повела за собою Палладу.

264] Ця ж до води, котру викресав кінь, приглядається пильно,

265] Зелень прадавніх лісів, розбуялих довкіл, озирає,

266] Темні печери й луги, незчисленним засіяні квітом,

267] І_ Мнемонід називає щасливими, бо ж і їх діло,

268] Й місце сподобалось їй. Одна з них тоді до Паллади: [90]

269] «О, якби справи поважніші й більші не ждали на тебе,

270] Чом і тобі не вплестися б у наше, Трітоніє, коло?

271] По справедливості наше заняття й оселю ти хвалиш.

272] Доля всміхнулася нам. От, коли б іще жити в безпеці!

273] Ми ж усього боїмося (для злочину й меж не буває).

274] З мислі не сходить страшний Піреней, немовби ще й досі

275] Перед очима стоїть; я все ще півмертва зі страху.

276] Військом фракійським давлідські й фокейські поля підкоривши,

277] Грізним володарем там на неправді й насильстві тримався.

278] В храми парнаські ми йшли. Побачивши нас по дорозі

279] Й вигляд зробивши такий, ніби нас поважає, шанує,-

280] «О Мнемоніди! - звернувсь (бо з обличчя пізнав нас).- Постійте!

281] Поки дощить - (а дощ таки йшов),- під мою завітайте

282] Крівлю, уклінно прошу! Гостювали всевишні, бувало,

283] Навіть у нижчих домах». Тим словам і негоді піддавшись,

284] Тут же погодились ми й завітали в передню світлицю.

285] Дощ тим часом ущух. Аквілони приборкали Австра.

286] Поспіхом за небосхил дощові розбігалися хмари.

287] Вийти намірились ми; Піреней нас, однак, зачиняє

288] В домі й насиллям грозить. Ми - на крилах од нього майнули.

289] Він, мов зібравшись у лет, на стрімкій своїй випрямивсь вежі:

290] «Цим же шляхом і я,- прокричав,- полечу вслід за вами».

291] З тим, божевільний, і кинувся сторчки з високої вежі,

292] Та не злетів, лиш обличчям ударився, геть роздробивши

293] Голову, й кров ю злочинною злив, умираючи, землю».

294] Розповідь Муза вела. Та на те щось крильми злопотіло

295] Й серед високого гілля почувсь якийсь оклик вітальний.

296] Глянула вгору й дивується: звідки б це міг долетіти

297] Голос? Гадала побачить людину дочка Громовержця,

298] Та помилилась: були це птахи; на верхів'ї сиділо

299] Дев'ять сорок, що наслідують все й нарікають на долю.

300] Муза богині здивованій каже таке: «Нещодавно

301] Зграю пернатих примножили й ці, суперечку програвши.

302] Був у них батько, Піер, що поля мав багаті пеллейські;

303] Й мати була в них - Евіппа з Пеонії, та, що Люціну

304] Кликала дев'ять разів, перетерпівши стільки ж пологів.

305] От і числом своїм стали хвалитися сестри зухвалі.

306] В різних містах побували вони - гемонійських, ахайських;

307] Потім, прийшовши сюди, ось таку почали суперечку:

308] «Годі вам, годі пустою принадою вводить в оману

309] Темний народ! Позмагайтеся з нами, якщо вам не бракне

310] Духу, теспійські богині! Ні голосом нас, ані хистом

311] Не переможете, й стільки ж нас є; тож або Аганіппу,

312] Води гіантські й Медузи струмок відступіть, припинивши

313] Спір, або ж ми ематійські поля віддамо до пеонів, [91]

314] Люду, що серед снігів,- хай нас німфи в тій справі розсудять».

315] Сором було нам вести суперечку, але й відступати -

316] Сором ще більший. Вже вибрали німф. І вони, присягнувши

317] Ріками, сіли півколом на камінь, що мохом узявся.

318] Та, що нам кинула виклик, без жереба, першою стала

319] Пісню співати про битви богів; непомірно гігантів

320] Хвалить, натомість замовчує славні діяння безсмертних.

321] Ніби, з глибин підземелля звільнившись, Тіфей на всевишніх

322] Доброго страху нагнав, так що всі якнайдалі від нього

323] Стали тікать, поки втомлених біженців землі Єгипту

324] Й Ніл, що на сім рукавів розгалужений, не прихистили.

325] Ніби й туди незабаром добрався Тіфей земнородний,

326] Тож під оманливим виглядом їм довелось приховатись:

327] «За вожака череди,- каже,- був там Юпітер. Тому-то

328] Й нині Аммона Лівійського бачать усі круторогим.

329] В ворона - Феб перевтіливсь, у цапа - нащадок Семели,

330] В кішку - Делійця сестра, в білосніжну корову - Юнона,

331] Рибою скрилась Венера, Кілленій став ібісом-птахом».

332] Так от вела вона, голос єднаючи з дзвоном кіфари.

333] «Треба вже й- нам, Аонідам, почать,- але в тебе, можливо,

334] Вільного часу нема, щоб пісні вислуховувать наші».

335] «Не сумнівайся, і що на умі,- заспівай усе чисто!» -

336] Мовить і в тінь прохолодного гаю сідає Паллада.

337] Муза тоді: «Ми одній лиш довірили долю змагання».

338] З тим піднялась і, хвилясте волосся плющем пов'язавши,

339] Пальцем журливих торкнулася струн Калліопа, й потому,

340] Вже, як звучали вони, споріднила свій голос із ними:

341] «Першою плугом кривим перелоги зорала Церера,

342] Першою - ніжну поживу й плоди принесла вона землям,

343] Першою - різні закони дала, найщедріша Церера.

344] Буду про неї співать. О, коли б тільки гідну богині

345] Пісню я скласти могла! Вона ж гідна, богиня ця, пісні.

346] Острів Трінакрія, дужих гігантів тіла пригнітивши,

347] Всім тягарем наваливсь на простертого долі Тіфея,

348] Що на небесний престол посягав, непомірно зухвалий.

349] Все ще пручається він, час од часу піднятися прагне,

350] Та авсонійський Пелор йому праву обтяжує руку,

351] Ліву - Пахін, а на ноги йому Лілібей навалився.

352] Голову Етна гнітить. Горілиць простягнувшись під нею,

353] Ротом пісок він і полум'я в люті страшній вивергає.

354] Часто цю темну вагу розметать намагається велет,

355] Гори високі й міста, сколихнувшись, із себе струсити.

356] Землю бере тоді дрож, і лякається владар безмовних,

357] Щоб не розверзлась вона, щоб у пітьму, бува, не прорвався

358] Сонячний день, нажахавши померлих тремтливії тіні.

359] Цим перейнявшись, імлисту оселю мерщій покидає

360] Владар і, ставши на повіз, запряжений чорними кіньми, [92]

361] Межі глибинні Сіцілії, пильний, почав обгїжджати.

362] Глянувши зблизька на все, заспокоївся трохи: обвалів

363] Ще не траплялось ніде. Та в той час із вершини своєї

364] Вздріла його Еріціна: крилатого сина обнявши,-

365] «Збройний соратнику мій, мої гордощі, сину мій! - каже,-

366] Стріли, що всіх ти пронизуєш ними, візьми, Купідоне,

367] Зброю несхибну, й у серце врази того бога, якому

368] Третя, остання за жеребом випала світу частина!

369] Тих, що на небі, богів і Юпітера, й тих, котрі в морі,

370] Легко впокорюєш ти й повелителя тих, котрі в морі.

371] Тартар лиш вільний. Чому ж материнської влади й своєї

372] Ти не поширив туди? Про третину ж бо світу ідеться!

373] Навіть на небі мене - і як це терплю я ще й досі! - м

374] Вже не шанує ніхто. Не така вже й Амурова сила.

375] Вже відступились од нас - чи не бачиш? - Паллада й Діана,

376] Діва із списом в руці. Дівувать буде й донька Церери,

377] Хай лиш допустимо те, бо й вона таку мрію плекає.

378] Ти ж, якщо ласка твоя, нашу справу владнай обопільну:

379] З дядьком богиню з'єднай!» Так Венера промовила. Він же

380] Миттю відкрив сагайдак свій і вийняв, як мати веліла,

381] З тисячі стріл лиш одну - найгострішу, яка найточніше

382] Била й найкраще лягала на лук, його волі покірна.

383] Ось, на коліно приклякнувши, він вигинає дугою

384] Ріг і стрілу гачкувату спрямовує Дітові в серце.

385] Неподалік од геннейських стін є глибоководне

386] Озеро, назване Перг. Голосів лебединих не більше

387] Чує, напевно, й Каїстр на хвилях, що мчать мерехтливо.

388] Ліс, мов вінком, оточив того озера плесо й від сонця

389] Дав йому захист, зеленим наметом над ним розіславшись.

390] Квітом барвистим багата земля там, а холодом - віти.

391] Вічна весна там стоїть. Поки в тому гаю Просерпіна

392] Рве то фіалки дрібні, то лілеї стрункі білосніжні,

393] Поки то кіш, то поділ свій наповнює ними завзято,

394] Прагнучи більше зібрати квіток, аніж будь-яка з подруг,

395] Владар підземний побачив її, закохався і викрав -

396] Ось як його підганяла любов! Налякавшись, богиня

397] Матір і подруг своїх (але матір частіше!) тужливо

398] Кличе. Коли ж розірвала вона біля шиї свій одяг,

399] Так і посипались зірвані квіти на землю, й такою

400] В неї наївність була, притаманна літам ще дитинним,

401] Що й за квітками вона по-дівочому стала тужити.

402] А викрадач на прудкій колісниці жене своїх коней,

403] Кожного з них називає по імені й часто шмагає

404] Темно-багряними віжками їх і по шиї, й по гривах.

405] Повз болота Палікійські Сірчані й глибокі озера

406] Коней жене він, де з тріщин земних прориваються води,

407] Де бакхіади, народ, що з двоморського вийшов Корінфа, [93]

408] Поміж нерівних гаваней двох заснував колись місто.

409] Між Кіанеєю і джерелом Аретуси пісейським

410] Є, наче взятий в кліщі, невеликий моря відрізок.

411] Там і жила - бо й саме джерело взяло назву від неї -

412] Вродою перша між німф у Сіцілії всій Кіанея.

413] Ось їм назустріч по пояс вона піднялася із хвилі

414] Й тут же, впізнавши богиню,- «Не пройдете далі! - гукнула,-

415] Зятем Церери не бути тобі проти волі богині!

416] Не викрадати - просить її мав ти! Коли щось велике

417] Зрівнювать можна з малим, то й мене покохав мій Анапіс,

418] Я не зі страху, одначе, побралася з ним - добровільно».

419] Мовила - й, руки рішуче розклавши, йому на дорозі

420] Стала. Скипів тоді гнівом Сатурній і громоподібним

421] Голосом крикнув на коней жахних, а тоді, замахнувшись,

422] Кручене берло владиче правицею, що було сили,

423] Кинув у вир - і земля сколихнулась, і в Тартар одкрила

424] Шлях, і в безодняву цю стрімголов понеслась колісниця.

425] А Кіанея, зажурена тим, що украдено діву,

426] Біль затаївши в душі за таку неповагу до себе,

427] Наче замкнулася в горі тяжкому, спливає сльозами:

428] В води прозорі, пливкі, що їх божеством була щойно,

429] Вже переходить сама; омліваючи, тоншає, м якне,

430] Гнуться у неї кістки, свою твердість утратили й нігті.

431] Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає:

432] Синяві пасма волосся, і пальці, і ноги, і стопи;

433] Потім, коли вже кінцівок не стало, в холодні потоки

434] Вся обернулася: спина, й боки, і рамена, і груди -

435] Никне уся на очах, гомінкими збігає струмками.

436] Врешті, й у жилах незвично тонких замість крові живої -

437] Ллється вода; вже нічого нема, чого б можна торкнутись.

438] Ось уже мати журна побивається в пошуках доні:

439] Марно всі землі довкіл, всі глибини, яри оглядає.

440] Тож ні росистоволоса Аврора ніколи не бачить,

441] Щоб опочила вона, ані Веспер: палкі смолоскипи,

442] В полум'ї Етни запалені, в руки вхопивши, стрімливо

443] Через імлисту пітьму поривається, зблідла, бентежна.

444] Й знов, коли вигулькне день, погасивши зірки,- ненастанно

445] Доню шукає вона - від заходу сонця й до сходу.

446] Втомлена, спрагу відчула нараз, але жоден струмочок

447] Уст їй тоді не змочив. І тут вона вгледіла хижу:

448] Крівля солом яна, двері низькі... Постукала. Звідти

449] Вийшла бабуся. Побачивши спраглу богиню, дала їй

450] Кухоль напою солодкого (ним підливала ячмінну

451] Кашу), та, поки богиня пила, появивсь перед нею

452] Хлопець зухвалий з лиця. Усміхнувсь: он яка, мов, захланна!

453] Гнівом богиня нараз пройнялася й, до дна не допивши,

454] Хлюпнула з кухля водою з ячменем нахабі в обличчя. [94]

455] Плямами лиця взялися, де руки були в нього щойно -

456] Ноги тепер, і хвостом закінчилися змінені члени.

457] Й тут же він тілом новим, щоб не міг заподіяти шкоди,

458] Вмить скоротивсь - і в малесеньку ящірку перетворився.

459] З дива не сходить стара, і ридає, й торкнутись готова

460] Чуда цього, та воно пропихається, звинне, в щілинку;

461] Назва ж його викриває той сором і цятки на тілі.

462] Скільки земель обійшла, скільки вод озирнула богиня,

463] Довго було б повідать. Навіть світ їй тісним видавався.

464] От і в Сіканію знов повернулась; а там, невсипуща,

465] До Кіанеї прийшла. Кіанея ж - водою спливала,

466] Тож не могла сповістить, хоч і прагнула: жодного слова

467] Без язика та без уст не вдалось їй, сердешній, зронити.

468] Знак очевидний, проте, подала: показала Церері

469] Барвний дочки її пояс, що й досі на хвилі священній

470] Легко погойдувавсь там, де загублений був ненароком.

471] Щойно богиня впізнала його - зрозуміла, що доню

472] Вкрадено; стала в розпуці волосся нечесане рвати,

473] Бити долонями в груди свої почала раз од разу.

474] Все ще не знала, однак, де дочка. Проклинає всі землі:

475] Ви, мов, невдячні й плодів, мого щедрого дару, негідні!

476] Лає Трінакрію передусім, де пропащої доні

477] Вгледіла слід. Ось тоді вона в шалі ламає плуги всі,

478] Що борозну там вели, запалавши однаковим гнівом

479] На рільників і волів, повбивала їх; нивам звеліла

480] Занапастити посів, а сама зіпсувала насіння.

481] Ось і родючість полів, землі неосяжної гордість,

482] Стала лиш словом пустим: ледь зійшовши, посів загибає.

483] То його спекою зсушить дотла, то сльотою розмиє.

484] Шкодять і зорі, й вітри; зерно посівне поїдають

485] Завжди голодні птахи. Кукілем червонавим, будяччям

486] Геть заросли пшениці, заглушив їх бур'ян розбуялий.

487] Тут із елейських вод чоло підняла Алфеяда.

488] Мокре волосся з-перед очей відгорнувши до скроні,

489] Мовить: «О матінко діви тієї, котру ти по цілім

490] Світі шукаєш, богине плодів! Не карайся так тяжко,

491] Гніву свого не скеровуй на землю- вона ж тобі вірна

492] й не заслужила того: крадію помогла проти волі.

493] Не за вітчизну прошу: я сюди завітала як гостя.

494] Піса - вітчизна моя, хоча рід мій пішов із Еліди.

495] Та, хоч захожа, я все ж до Сіканії більше горнуся,

496] Ніж до всіх інших країв: тут-бо я, Аретуса, пенатів

497] Маю своїх, тут живу; змилостивсь над цією землею!

498] Що ж мене зрушило з місця і як я крізь обшири моря

499] В край Ортігійський прийшла,- колись у доґіднішу пору

500] Я оповім, коли туга від серця у тебе одляже

501] І просвітліє лице. Через товщу землі мені вільно [95]

502] Всюди пройти! Крізь глибинні печери пробившись насилу,

503] Тут піднімаю чоло й на зірки вже забуті дивлюся.

504] Тож, коли я під землею пливла, мов струмина стігійська,

505] Там Просерпіну твою я на власні побачила очі.

506] Все ще сумує вона, в неї жах на обличчі Ще й досі,

507] Хоч попідземного світу сьогодні владаркою стала,

508] Хоч повелителя темних глибин вона славна дружина».

509] Мати, почувши таку несподівану звістку, завмерла,

510] Мов скам'яніла уся. А коли з того стану тяжкого

511] Біль її вивів тяжкий - вона миттю у простір ефірний

512] На колісниці звилась - і, обурена вкрай, спохмурніла,

513] Стала перед Громовержцем самим, розпустивши волосся.

514] «Задля моєї сюди прибула я, прохачка, сьогодні

515] Крові, Юпітере, й задля твоєї. Якщо не жалієш

516] Матері - доню свою пожалій! Не турбуйсь нею менше,

517] Слізно прошу, через те, що в моєму була вона лоні.

518] От віднайшла я дочку, якщо віднайти - це точніше

519] Втратити значить; або, якщо знати, де є твоя згуба -

520] Значить уже віднайти. Я забуду, що вкрадено доню,

521] Тільки б вернути її. Чи така вже дочка твоя підла,-

522] Хай вже вона не моя,- щоб крадій її взяв за дружину?»

523] Батько богів їй на те: «І зарука, й турбота одна в нас -

524] Доня моя і твоя. Та, якщо побажаєш давати

525] Назви правдиві речам,- то не кривдою, тільки любов ю

526] Ти цю пригоду вважай: такий зять не ганьбою нам буде,

527] Дай лише згоду свою. Чи не досить того, що він брат мій,

528] Бога верховного брат? Є ще й іншого в нього немало,

529] Жеребом лиш поступився мені. Та коли завзялась ти

530] їх розлучити будь-що,- нехай вийде з імли Просерпіна,

531] Та при одній лиш умові: щоб там не торкнулась устами

532] Жодного плоду, такий-бо закон їй накреслили Парки».

533] Мовив - і вивести доню з імли поспішає Церера.

534] Доля, однак, не дала: не зуміла дотримати діва

535] Посту, бо через наївність свою, поки йшла підземеллям,

536] Темний гранатовий плід із похилої гілки зірвала,

537] Сім пурпурових зернин добула з-під жовтавої шкірки

538] І закропилась їх соком. Один Аскалаф це помітив,

539] Той, що колись Ахеронтові, кажуть, його народила

540] Орфна в печері глухій, незрівнянною славна красою

541] Серед сестер Авернійських своїх. І, як тільки помітив,-

542] Зразу, жорстокий, доніс, до світла їй шлях перетявши.

543] Важко зітхнула владарка пітьми і в зловісного птаха

544] Тут же змінила його: флегетонським потоком скропила

545] Голову; дзьоб додала йому й пір'я, побільшила очі.

546] Ось він, позбувшись себе, зодягається в крила рудаві,

547] Більшою в нього стає голова, загинаються кігті,

548] Ледве здіймає свої нещодавно оперені крила. [96]

549] В птицю бридку замінився, в провісницю лиха близького -

550] Мляву сову, що похмурим знаменням засмучує смертних.

551] Він за донос та за довгий язик свій, бачиться, кару

552] Міг понести. Та чому ж от у вас, Ахелоєві дочки,

553] Пір'я та ноги птахів? Чи ж не ви мали вроду дівочу?

554] Може, тому, що, коли повесні Просерпіна зривала

555] Квіти, її супроводили ви, велемудрі сирени? .

556] Потім, коли нашукались за нею по всім суходолі,

557] Раптом, щоб навіть широкі моря вашу тугу відчули,

558] Ви побажали над сплесками хвиль на крилі обіпертись,

559] Мов на веслі; вас почули боги - і за мить ваше тіло

560] (Ще й не отямились ви) жовтуватим покрилося пір'ям.

561] Щоб не загинув, однак, насолодою сповнений голос,

562] Щоб не пропав їхній жар, щоб уста не замовкли співучі -

563] Лиця дівочі та мову людську їм боги залишили.

564] А посередник між братом своїм і сумною сестрою,

565] Надвоє рік, що по колу біжить, розділив Громовержець:

566] Спільна богиня двох різних світів, відтепер Просерпіна

567] З матір'ю місяців шість і з мужем стільки ж проводить.

568] Тут же владарка плодів і думками, й лицем просвітліла.

569] Щойно похмура, в журбі й перед Дітом посмівши постати,

570] Вся заясніла нараз, наче сонце, вповите недавно

571] В хмари важкі, випливає із них, золоте, переможне.

572] Втішившись донею, до Аретуси Церера звернулась:

573] «Що ж тебе зрушило в путь і в струмок замінило священний?»

574] Стихнула хвиля дзвінка; підняла з глибини понад нею

575] Німфа чоло й, зеленаве волосся рукою скрутивши,

576] Ось що про давню любов Алфея-ріки розказала.

577] «Німфою,- каже,- росла серед німф багатьох я в Ахайї,

578] Місце для ловів знайти так, як я, ні одна з них не вміла,

579] Сітей на звіра так тонко сплести ні одній не вдавалось.

580] Хоч і не прагнула слави собі здобувати красою

581] (Вроди ж не бракло мені), та красунею всі мене звали.

582] Личком своїм не гордилась, однак, хоч його й похваляли.

583] Те, чим пишались усі, того я, по-селянському скромна,

584] Завжди соромилась: тіла вабливість за гріх я вважала.

585] От, пам'ятаю, верталась якось я з гаїв стімфалідських.

586] Жарко було, й натрудилась я добре, та й спека діймала.

587] Раптом, бачу, струмок; не дзюрчить, не хвилюється в ньому

588] Наскрізь прозора вода: на дні його кожен камінчик

589] Можна було б зрахувать, нерухомим струмок видавався.

590] Сива лоза довкруги та буйні од вологи тополі

591] Схили його берегів огорнули природною тінню.

592] От, підійшовши, ногою легенько води я торкнулась.

593] Ось по коліна ввійшла, та замало й того: розстебнувшись,

594] Одяг легкий на похилу вербичку кладу й поринаю

595] Голою в той потічок. Розгрібаю його й загрібаю, [97]

596] Так собі плаваю й сяк і виляскую, втішна, руками.

597] Враз десь на самому дні загуло щось чи то забурчало.

598] Злякана, швидко пливу до найближчого берега річки.

599] «Гей, Аретусо! - Алфей навздогін мені з хвилі гукає,-

600] Гей, Аретусо, куди ти, куди?» - перепитує хрипло.

601] Гола, без одягу, мчу я щосили: мій одяг лишився

602] На протилежному березі. Хіть розпікає Алфея:

603] Бачачи тіло моє, вже мене він своєю вважає.

604] Не оглядаючись, бігла я; він, ошалілий,- за мною.

605] Так от, тріпочучи крилами, мчить од шуліки голубка,

606] Так от шуліка-хижак на тремтливу голубку спадає.

607] Вже й Орхомен залишився позаду, Псофіди й Кіллена,

608] Виступи гір Меналійських; а там - Ерімант і Еліда...

609] Я ж усе далі біжу; він - услід, не прудкіший од мене.

610] Сили ж не рівні були: не могла я в такому ж розгоні

611] Бігти весь час, не могла витривалістю з ним позмагатись.

612] Через долини, поля, через гори, лісами порослі,

613] Через ущелини, скелі стрімкі та яруги я мчала.

614] Сонце в спину світило мені, отже, перед собою

615] Довгу я бачила тінь, чи, може, то страх її бачив?

616] Ніг його тупіт важкий насувався на мене, а подих

617] Мов буревій, лопотів-забавлявся моїми стьожками.

618] Врешті, знемігшись: «Діано, рятуй,- кажу,- поки ще змога,

619] Вірну твою зброєносицю, ту, котру лук свій, бувало,

620] Й повний стріл сагайдак доручала нести за собою!»

621] Зглянулась Діва прудка: з-поміж хмар узяла найгустішу

622] Й нею мене вповила. Оббігаючи хмару довкола,

623] Пильно по ній переслідувач зиркає, з дива не сходить,

624] Ось він те місце, де я заховалась, оббіг уже двічі,

625] Двічі він «Гей, Аретусо!» - гукнув мені,- «гей, Аретусо!»

626] Як почувалась я, бідна, тоді? Чи не так, як овечка

627] Десь у високім хліві, коли вовк за стіною голодний

628] Виє, або як той заєць-русак під кущем, коли бачить

629] Морди мисливських собак, а проте й ворухнутись не сміє.

630] Та не відходить бог річковий: саме тут обірвався,

631] Бачить він, дівчини слід, от і топчеться круг того місця.

632] Потом холодним уся, полонянка його, я стікаю:

633] Краплі, а далі й струмки моїм тілом пливуть лазурові.

634] Де лиш ногою ступлю - там озерце. З волосся потоки

635] Так і струмлять, і скоріше, повір, ніж про те повідаю,

636] Я течією роблюсь. Але, й воду жадану впізнавши,

637] Образ людський, що недавно прийняв його, знов одкидає

638] Й знову потоком стає, щоб зі мною в любові з'єднатись.

639] Делія землю пробила, однак,- і в імлі, крізь печери,

640] Я допливла до Ортігії; йменням богині земля ця

641] Мила мені. Вона вивела знову мене на повітря».

642] Німфа скінчила на тім. А богиня плодів земнородних [98]

643] До колісниці запрягши двох зміїв, напнувши повіддя,

644] Вже між землею і небом летить, а тоді завертає

645] Легко свій повіз туди, де біліє Трітонії місто,

646] До Тріптолема. Частину насіння велить зуживати

647] На переліг, а частину - на землі, не орані здавна.

648] Ось над Європою вже, над полями азійського краю

649] Високо лине юнак. Завиднілися й Скіфії межі.

650] Лінк там володарем був. От юнак і подався до нього.

651] Що привело, звідкіля, про ім'я, про вітчизну спитали.

652] «Славні Афіни - вітчизна моя,- відмовляє прибулий,-

653] Звуть Тріптолемом мене, не судном сюди плив через хвилі,

654] Й не суходолом ішов: мандрувати ефіром-умію.

655] Ось вам Церери плоди. По широких розсіяні нивах,

656] Буйно посходять вони й принесуть вам солодку поживу».

657] Варвара заздрість взяла: захотілось самому подати

658] Людям той дар, і на гостя свого, що заснув, серед ночі

659] Меч піднімає, щоб серце прошить, але тут же Церера

660] В рись замінила його. І велить, щоб юнак Мопсопійський

661] Зміїв священних ізнову підняв у прозоре повітря».

662] Пісню свою закінчила на тому сестра наша старша.

663] Німфи ж усі як одна віддали перевагу богиням

664] Із Геліконських осель, а коли переможені в злобі

665] Стали ще й лаятись, я їм на те: «Не навчила вас, бачу,

666] Розуму ваша ганьба: лихословите все, хоч і винні,

667] От нам, нарешті, й урвався терпець, і на шлях покарання

668] Станем і ми й попрямуєм туди, куди гнів нас покличе».

669] Не вгомонились, однак, і беруть те на глум Ематіди,

670] Знову, меткі на язик, намагаються галас підняти,

671] Руки витягують знов, та нараз почало пробиватись

672] Пір'я з-під нігтів у них, за хвилину - оперились плечі,

673] А через мить одна в одної бачать, як рот костеніє,

674] Дзьобом стає, і новітні птахи появляються в лісі.

675] Хочуть ударити в груди себе, та, змахнувши руками,

676] Висять в повітрі уже, лісові балакухи - сороки.

677] Не покидає цю птицю й тепер балакливість колишня:

678] До хрипоти без кінця все скрекоче вона та скрекоче.

Додати в закладки

  
Переклад Translate