Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Метаморфози Переклад А.Содомори

1] Море судном пагасейським уже борознили мінійці.

2] Скоро й Фінея побачили. В пітьмі очей своїх вічній

3] Віку старий доживав у нестачах; синам Аквілона

4] Птиць-півжінок відігнати вдалось од злощасного старця.

5] Досить усі вони вкупі з Ясоном, вождем, набідились,

6] Поки мулкий прудководого Фасіса вгледіли берег.

7] До владаря приступили відразу по Фріксове руно,

8] Й він їм нечувані виклав умови - труди непомірні.

9] В серці Еета доньки спалахнуло тим часом кохання.

10] Довго з собою вела боротьбу, та коли пригасити

11] Розум жаги не здолав,- «Опираєшся марно, Медеє,-

12] Мовила,- певно, вмішався тут бог, і було б мені справді

13] Дивно, якби це не був саме той, що керує любов ю.

14] Ось чому батьків наказ мені видався надто суворим.

15] (Втім, він і є такий!) Але чому так боюсь, щоб не згинув

16] Той, кого щойно побачила? Звідки закрався неспокій?

17] Вибий, якщо на це вистачить сил, із дівочого серця,

18] О нещаслива, той жар! Чи собі я добра б не бажала?

19] Сила незнана гнітить мене: розум одне мені радить,

20] Іншого - серце жада. Що добром є - і бачу, і знаю,

21] Та до лихого хилюсь. Чи не гріх тобі, владаря дочко,

22] Липнути до чужака, зазіхати на ложе чужинне?

23] Втіху дала б тобі й наша земля. Хай вирішує небо,

24] Жити Ясону чи ні. А благати за нього всевишніх

25] Ти й без кохання б могла; не такий він, до речі, злочинець.

26] Хто б не розчулився віком Ясона, високістю роду,

27] Мужністю? Нелюд хіба. Та й без того, кого б не привабив

28] Сам його погляд ясний? Він одразу й запав мені в душу.

29] Кину в біді юнака - його спалять бики вогнедишні,

30] Воїни в битві зітруть, що їх сам він засіє, чи, врешті,

31] Здобиччю стане для лютого, спраглого крові дракона.

32] Це допустивши, підтверджу сама, що кривава тигриця -

33] Мати моя, що не серце у мене, а камінь, залізо. [116]

34] Чом би не глянуть, однак, на загибель його й спогляданням

35] Не осквернити очей і биків не нагнати на нього,

36] й тих дикунів, що зросли із землі, й невсипущого змія?

37] Краще боги хай подбають про все! Хоч мені не прохати -

38] Ділом зайнятись пора... Маю зрадити батькове царство,

39] Щоб заблукалий чужак, доброту мою взявши в підмогу,

40] Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,

41] Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?

42] Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,-

43] Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,

44] Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась

45] Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.

46] Поки що хай присягається він, хай боги те почують -

47] їх я покличу за свідків. Твій страх - без причини. Тож годі

48] Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.

49] Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських

50] Будуть тебе,-їх мужів рятівницю, жінки прославляти.

51] Значить, і брата, й сестру, й свого баЧька, й богів свого краю

52] Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?

53] Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.

54] Брат ще малий; у сестриці - таке ж, як і в мене бажання.

55] Бог над богами - в мені. Не багато я втрачу, набуду ж -

56] Досить: ахейцям юнацтво зберігши, там буду в пошані,

57] Кращі пізнаю оселі й міста, що їх слава сягнула

58] Й наших країв, і мистецтва сторін тих, і їхні звичаї.

59] Стане моїм Есонід - і нікому нізащо на світі

60] Не відступлю його. Скажуть: «Богам вона мила й щаслива

61] За чоловіком таким!» - і зірок головою торкнуся.

62] Хай повідають, що там десь у морі зіткнутися можуть

63] Скелі, що грізна Харібда то втягне в нутро своє воду,

64] То її вихлюпне знов; що оточена дикими псами

65] Скілла-напасниця гавкає, люта, з глибин сіцілійських,-

66] Я до любові своєї однак, до Ясона, припавши,

67] Сміло пливтиму, про страх позабувши. Та вже коли й буду

68] В морі боятись чогось, то боятимусь тільки за мужа.

69] Вже й про заміжжя згадала... Красиві слова, та за ними

70] Блуд свій ховаєш, Медеє. Поглянь, до якого безчестя

71] Ти вже близька. Відсахнися ж од злочину, поки не пізно!».;

72] Мовила - й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,

73] І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.

74] Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.

75] В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.

76] Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.

77] Та, лиш зустрівсь Есонід,- і вогонь палахкоче у грудях.

78] Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову

79] Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,

80] Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла, [117]

81] Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,

82] Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,-

83] Щойно Ясон появивсь,- на сам вид його знов запалала.

84] Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,

85] Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.

86] Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні

87] Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді -

88] Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.

89] Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво

90] По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати

91] Мужем її,- у сльозах йому ось що сказала Медея:

92] «Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,

93] Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,

94] Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому

95] Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя

96] Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,

97] Й тим, задля чого життям своїм важиш».- Ясон присягає.

98] Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,

99] Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.

100] Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,

101] Став напливати народ на священне Мавортове поле,

102] Пагорби всі обліпив. Посередині - владар на троні

103] Пурпуром сяє; в руці його - берло слонової кості.

104] Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі

105] Струменем вирвавсь вогонь - і зелені, в росинках ще, трави

106] Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,

107] Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим

108] Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.

109] Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані

110] Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона

111] Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього

112] Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.

113] Землю копитом роздвоєним б ють, підійнявши пилюку.

114] Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.

115] Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно

116] До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).

117] Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло

118] Гонить биків під ярмо-вони тягнуть, покірні, важкого

119] Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.

120] Колхів - диво бере, а Ясона мінійці вітають,

121] Криком його підбадьорюють. Ось він виймає з шолома

122] Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.

123] М'якне насіння в ріллі. На отруті настояні, пнуться

124] Проростом - людом небаченим - щойно засіяні зуби.

125] Як немовля, що в нутрі материнському спершу приймає

126] Вигляд людини, збиваючись там поступово докупи,

127] Й щойно дозрівши, на спільне для всіх виринає повітря, [118]

128] Так і вони, коли в лоні земному засів поступово

129] Схожим зробивсь на людей, з отяжілої ниви постали,

130] Й дивнеє диво: в цю ж таки мить узялися за зброю!

131] Тільки-но вгледіли їх, що списи вже націлили гострі

132] В бік юнака гемонійського, серце прошити готові,

133] Духом од жаху тоді й головою поникли пеласги.

134] Страх охопив навіть ту, що безпеку йому запевняла:

135] Стільки нараз ворогів одного лиш Ясона тіснило!

136] Зблідла й схилилась раптово, і в жилах їй кров охолола.

137] Щоб не забракло, проте, чудодійної міцності в травах,

138] Шепче закляття й уміння своє виявляє таємне.

139] В гущу напасників камінь великий метнувши тим часом,

140] Бій поміж них зав'язав, одвернув їхню зброю од себе.

141] Ран завдають один одному, гинуть брати земнородні,

142] Від міжусобного гинуть меча. Стрепенулись ахейці,

143] Кожен в обійми міцні намагається взяти Ясона.

144] Прагнула й ти переможця обняти, шалена Медеє,

145] Та не зробила цього: про ім'я своє добре подбала.

146] Сором утримав тебе. Пригорнула б, якби не той сором.

147] Тільки в душі (це дозволено всім!) ти радієш бурхливо,

148] Вдячна закляттям своїм і богам, що створили закляття.

149] Ще залишилося зіллям приспать невсипущого змія.

150] Гребенем він вирізнявсь, триязикий, з кривими зубами,

151] Жах розсівав навкруги-злотосяйного дерева сторож.

152] Соком летейського зілля Ясон, того змія скропивши,

153] Тричі закляття шепнув, що зсилають солодку дрімоту,

154] Втишують буйні моря та стрімливі потоки,- й на вічі

155] Вперше зійшов змію сон. А сміливець Есонів тим часом

156] Золотом заволодів. На судно своє, здобиччю гордий,

157] Ще одну здобич,- призвідницю першої,- взяв і невдовзі

158] В гавань Іолкську привіз, переможець, і руно, й дружину.

159] Там, повітавши синів, матері та батьки посивілі

160] Вдячно складають дари. На жертовнім вогні задимівся

161] Ладан. Бичка з золотими рогами Всевишнім у жертву

162] Вже принесли. У святковій юрбі лиш Есона не видно:

163] Гнуть сивочолого довгі роки, вже до смерті близький він.

164] Мовив тоді його син: «О дружино, в котрої довіку

165] Я - неоплатний боржник! Хоч усе, що лиш маю,- від тебе,

166] Хоч неймовірними справді здаються твої добродійства,

167] Все ж, коли можна (та що для заклять неможливим буває?)

168] Віку мені вкороти, щоб продовжити вік мого батька!»

169] Стримати сліз не могла, розхвильована чуйністю сина -

170] Раптом покинутий батько згадавсь їй і власна бездушність.

171] Не подала, проте, виду. «Ну що це за слово,- жахнулась,-

172] Мужу, зійшло з твоїх вуст? Чи могла б я життя твого частку

173] Так от, узявши, віддать комусь іншому? Врешті, й Геката

174] Згоди не дасть: незвичайне-бо в тебе прохання. Одначе, [119]

175] Спробую більше, ніж ти попросив, тобі дати, Ясоне.

176] Хистом своїм намагатимусь тестю примножити років

177] Не за рахунок твоїх. Помогла б лиш богиня трилика

178] Замір нечуваний цей, завітавши до мене, здійснити!»

179] Трьох бракувало ночей, щоб у місяця, круг утворивши,

180] Роги докупи зійшлись. А як тільки в високому небі

181] Повня повисла, широкі моря озираючи й землі,-

182] З дому босоніж виходить вона, розпустивши на плечах

183] Довге волосся своє, і в широкій, по п'яти сорочці

184] Непідперезана, без супровідниць у ніч безгомінну

185] Кроком непевним іде. І людей, і пернатих, і звірів

186] Спокій глибокий окрив. Не рухнуться кущі; мов поснулі,

187] Стихли верхів'я дерев, заніміло й повітря вологе.

188] Тільки зірки мерехтять. Ось до них тоді, звівши долоні,

189] Тричі вона повернулась і тричі, з потоку черпнувши,

190] Буйне волосся змочила, й потрійний із уст її злинув

191] Оклик. Торкнувшись коліном землі, почала вона: «Ноче,

192] Всіх таємниць охороннице вірна, що з місяцем ясним

193] Денне чергуєте світло з нічним! Триголова Гекато,

194] Ти, що в усіх моїх справах обізнана й радо приходиш

195] На допомогу мені! Заклинання, мистецтво чаклунське!

196] Земле, що трави ростиш чарівні й чаклунам їх даруєш!

197] Подуви неба, вітри, крутосхили, річки та озера!

198] Всі лісові, всі нічні божества - на мій голос озвіться.

199] З вашої ласки до витоків можу річки повертати,

200] Щоб дивувать береги. Розхвильоване море вспокою,

201] В тихому - хвилю зіб ю заклинаннями. Небо й очищу,

202] Небо й у хмари впов'ю. Розжену вітровії - і скличу.

203] Пащі гадюк, проказавши слова чарівні, розкриваю.

204] Камінь, що мохом поріс, і дуби вузлуваті я зрушу

205] З місця, й дрімучі ліси. Повелю - і здригаються гори,

206] Стогне земля, а з-під плит надмогильних привиддя зринають.

207] Стягую, місяцю, навіть тебе, хоч темеською міддю

208] Блиск повертаю тобі. Колісниця вогненного Сонця

209] Блідне від слова мого; від отруйного зілля - Зірниця.

210] Ви полум яних биків усмирили і зігнутим плугом

211] Шию, що досі в ярмі не була, їм додолу пригнули.

212] З вашої волі себе ж перебили мужі змієродні.

213] Ви охоронця безсонного сном подолали - і руно,

214] Сторожа перехитривши, в міста переправили грецькі.

215] Сік мені нині потрібен такий, щоб оновлену старість

216] Він до цвітіння довів, молодечі роки повернувши.

217] Сік цей дасте ви мені. Недарма ж мерехтіли сузір'я

218] І колісницю стрімку, напинаючи шию, дракони

219] Мчали сюди недарма». Й колісниця спустилася з неба.

220] Ось вже Медея на тій колісниці, вже гладить рукою

221] Шию драконів запряжених. Віжками легко змахнувши, [120]

222] Лине попід небеса. Вже й долину Фессалії, Темпе,

223] Бачить внизу, й у знайомі краї завертає драконів.

224] Там і на Отрію, й Оссі-горі, на стрімкім Пеліоні,

225] Пінді, Олімпі, що знявся над Піндом, вона вибирає

226] Трави. Одні з них, котрі помічні, вириває з корінням,

227] Інші - під корінь серпом підтинає півкруглим із міді.

228] Зілля чимало зібрала вона й з берегів Апідана,

229] Досить із Амфріса. Й ти, Еніпею, в боргу не лишився.

230] Дещо їй хвилі Пенея дали фессалійського; дещо

231] Дав їй Сперхей. До них Беб долучився, тростиною вкритий.

232] На Антедоні евбейському зелень живлющу зривала -

233] Сік її ще не прославивсь тоді перевтіленням Главка.

234] Ось і дев'ятий вже день, і дев'ята ніч її бачить,

235] Як озирає вона кожен луг, кожне поле, аж поки

236] Не повернулась. І хоч тільки запах торкнувся драконів,-

237] Шкіру старезну свою мимохіть вони скинули з себе.

238] Після повернення - все за порогом вона й за дверима;

239] Над головою - саме тільки небо. Цураючись мужа,

240] З дерну жертовники два спорудила Медея: праворуч -

241] Той, що призначений був для Гекати, для Юності - зліва.

242] Листям оплівши їх густо й вербеною, осторонь дещо

243] Вигребла землю Медея з двох ям і обряд чарівничий

244] Здійснює: в горло вівці темнорунної гострий встромляє

245] Ніж і гарячою кров ю широкі заповнює ями.

246] Потім вино золотаве пливке вона ллє туди з чаші,

247] Далі й парке молоко туди з іншої ллє вона чаші.

248] Шепче й закляття слова; божества закликає підземні:

249] Владаря тіней, дружину його, котру викрав для себе,-

250] Щоб не спішили душі відділяти од кволого тіла.

251] Лиш ублагала обох молитвами та довгим шептанням,

252] Старця Есона велить вона вивести з дому, й на нього

253] Чарами сон непробудно-міцний насилає відразу,

254] Й, мов неживого, кладе горілиць на розіслані трави.

255] Тут же Ясону й прислузі велить відійти якнайдалі,

256] Щоб на таємний обряд, непосвячені, глянуть не сміли.

257] Всі, хто там був, оді йшли. Розпустивши волосся, Медея,

258] Згідно з обрядом вакханок, обходить жертовники димні;

259] В ямі, що з темною кров'ю була, смолоскипи змочивши,

260] В полум'ї двох вівтарів їх запалює й сіркою тричі,

261] Тричі водою і тричі вогнем очищає Есона.

262] В посуді міднім могутнє дання закипає тим часом,

263] Булькає, над казаном піднімаючи піну блідаву.

264] Варить коріння, підтяте серпом на долах гемонійських,

265] Квіти, насіння і з трав темнолистих відтиснені соки.

266] Ще докидає туди й камінці з щонайдальшого Сходу,

267] Й чистий пісок, що його Океан омивав при відпливі.

268] Хлюпнула трохи роси, котру в місячну ніч назбирала. [121]

269] Пугача, птаха понурого, кидає крила з їх м'ясом,

270] Нутрощі вовка, що вигляд хижацький на образ людини

271] Може змінити. Змії кініфійської шкіру тоненьку

272] Теж не забула в казан опустити. Була ще печінка

273] Оленя жвавого; ще й голова криводзьоба, а з нею

274] Яйця ворони, що дев'ять віків уже провікувала.

275] Врешті, ще й інших чимало речей, котрі й назви не мають,

276] Кинувши в цю, вже й без того міцну, як для смертного, суміш,

277] Все це від самого дна заколочує аж до блідої

278] Піни давно вже засохлим уламком старої оливи.

279] Раптом галузка суха, що крутилась у міді гарячій,

280] Вся забростилась, немов навесні, й незадовго взялася

281] Листом, а далі на ній зарясніли й оливки вагомі.

282] Тільки-но через краї казана мовби виплюне піну

283] Полум'я - вже на тім місці, де впали розпарені краплі,

284] Трави ростуть соковиті, м які, розсипаються квіти.

285] Щойно помітила це - гостролезим мечем розтинає

286] Старцеві груди Медея й туди замість млявої крові

287] Вариво ллє. І як тільки Есон увібрав його в себе

288] Раною й ротом - волосся його й борода, що віддавна

289] Білі були, наче сніг, темнобарвними стали раптово;

290] Ніби й не був він худим; пропадає блідота стареча,

291] Тіло, зробившись м'ясистим, розгладжує зморшки глибокі.

292] Все в ньому наче цвіте, й мимоволі, на подив Есона,

293] Що сорок років тому відбулось, те на пам ять спливає.

294] З неба високого вздрівши таку неймовірну обнову,

295] Лібер-отець зміркував, що й його годувальницям юні

296] Можна б вернути літа - й від колхідянки дар цей отримав.

297] Щоб неперервним був підступів ряд, удає, що порвала

298] З мужем. І ось припадає благальницею до порогів

299] Пелія. Старість пригнула його, тож її повітали

300] Дочки й у дім повели. За хвилину хитрунка з Колхіди

301] Так придобрилася їм, що вони й не відчули обману.

302] Про добродійства свої почала; зупинилась на тому,

303] Як од Есона старечі роки їй вдалось одігнати.

304] Так заронила надію в серця, що й Пелія, батька,

305] Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.

306] Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.

307] Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко

308] Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.

309] Врешті, погодившись, каже таке: «Щоб моя обіцянка

310] Мала вагу, барана-вожака приженіть, що найстарший

311] З-посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям».

312] Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,

313] Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.

314] Тільки-но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,

315] Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою, [122]

316] Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу

317] Суміш міцну туди ллє - й на очах його члени маліють,

318] Роги зникають цілком, а з рогами - й роки незчисленні.

319] Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.

320] Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти

321] Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.

322] Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку

323] Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.

324] Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,

325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли

326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь

327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.

328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.

329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький

330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.

331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,

332] Стали край ложа його. А вона: «Розгубились ви, бачу,-

333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,

334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.

335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.

336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,-

337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,

338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!

339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.

340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,

341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,

342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.

343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,

344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні

345] Серед мечів піднімаючи,- «Що ви,- звернувся благально,--.

346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька

347] Вклав у правицю?» В них запал погас, опустилися руки.

348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла

349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила...

350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих

351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном

352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею -

353] Отрій, а далі - місця, що прадавній Керамб їх уславив:

354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе

355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув

356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.

357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана

358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;

359] й Іди затінений гай, де бичка - свого сина крадіжку -

360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.

361] Далі - горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,

362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]

363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали

364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.

365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів

366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,-

367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.

368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,

369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,-

370] Батько,- як донька його переміниться в тиху голубку.

371] Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,

372] З явою лебедя вславлені: подарував юнакові

373] Філій пернатих приручених і велетенського звіра -

374] Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати -

375] Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,

376] Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.

377] «Ще пожалкуєш!» - обурився Кікн, і з високої скелі

378] Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,

379] Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.

380] Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,

381] Вся розпливлася слізьми - Гіріеєю, озером, стала.

382] З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих

383] Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба.

384] Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;

385] Там володар із дружиною злинули в небо птахами.

386] Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,

387] З рідною матір ю ложе своє мав Менефрон ділити.

388] Бачить Кефіса здаля, що оплакував долю невтішну

389] Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;

390] Бачить домівку Евмела, який побивався за сином.

391] Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею-чаклунку

392] Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку

393] Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.

394] Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,

395] Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,

396] Й кров ю дітей обагрилось залізо,- тікає злочинна

397] Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.

398] Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває

399] В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі

400] Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;

401] Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.

402] Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:

403] їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.

404] Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,

405] Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.

406] Щоб подолати його, аконіт заварила Медея -

407] Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.

408] Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,

409] Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє, [124]

410] В ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець

411] Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих

412] Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,

413] Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,

414] Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,

415] Тричі блідавою піною бризнув на поле зелене.

416] Піна, гадають, коріння пустила; черпнувши врожайних

417] Соків тієї землі, набула смертоносної сили.

418] Пнеться й по схилах те зілля цупке і тому аконітом

419] Назване серед селян. Із намови хитрунки-дружини

420] Батько Егей подає його синові (думав - що ворог).

421] Келих узяв у правицю Тесей, не чекаючи лиха,

422] й тут на руків ї меча запримітив здивований батько

423] Знак свого роду - й злочинний напій з-перед уст йому вибив.

424] Та врятувалась Медея закляттями - в хмару пірнула.

425] Батько, хоч як ізрадів, що живим його син залишився,

426] Довго був наче не свій, аж не вірив, що міг мимоволі

427] Руку на сина здійнять. Уже вівтарі роздуває,

428] Щедро складає безсмертним дари. Розсікають сокири

429] Шию могутніх биків; на рогах у них - стрічки жертовні.

430] Жоден день перед тим так осяйливо для Ерехтідів,

431] Радісно так не заблис. До гостини сідають вельможі

432] Й простий народ. За вином, що людей звеселяє, по колу

433] Пісня пішла: «Гомонить про діла твої славні, Тесею,

434] Весь Марафон, зачудований кров ю бика - Мінотавра.

435] Те, що спокійно за плугом іде селянин кроміонський,-

436] Також заслуга твоя. Завдяки тобі край Епідавра

437] Бачив, як велет, озброєний києм, упав - син Вулкана.

438] Бачили мертвим Прокруста жорстокого хвилі Кефіса.

439] Як поваливсь Керкіон,- Елевсін це побачив Церерин.

440] Впав і Сі ніс, що для зла застосовував рук своїх силу:

441] Стовбури він нагинав; до землі, було, схилить верхів я

442] Сосни, щоб ген розметать пошматоване тіло людини.

443] До Алкатої, до стін лелегейських безпечний провадить

444] Шлях, коли згинув Скірон. Лиходія розсіяні кості

445] Ні суходіл, ані хвиля морська не схотіли прийняти.

446] Довго ще, кажуть, їх вітер носив, поки з часом не стали

447] Скелями; й досі така ж у них назва: Скіронові скелі.

448] Та, коли б ми твої вчинки й літа зрахувати взялися,-

449] Подвигів більше було б, ніж років. Ми за тебе, могутній,

450] Купно благаєм богів. Піднімаємо келих - за тебе!»

451] Схвально на слово те люд одгукнувсь, і розлігся в палаці

452] Гомін. Кутка не було, де б смутились, у цілому місті.

453] Все ж (отакою вже куцою в нас насолода буває:

454] Щось неодмінно її скаламутить!) Егей, повернувши

455] Рідного сина сЬбі, безтурботно не міг веселитись:

456] Мінос готує війну. Нездоланні морські в нього й піші [125]

457] Сили, та батьківський гнів - наймогутніша Міноса зброя:

458] За Андрогея, загиблого сина, спішить відомстити.

459] Та перед тим він союзні війська до війни залучає.

460] Темні моря борознить, кораблі спорудивши крилаті.

461] Ось вже Анафа війська подала йому й Астіпалея:

462] Цій він мечем пригрозив; обіцяв подарунки - Анафі.

463] Взяв і низинний Мікон, і Кімол, що на крейду багатий;

464] Далі й Сірон, де квітує чебрець, і Серіф, де рівнини,

465] Парос, де мармур, і край, що його нечестива фракійка

466] Арна колись продала: пожадане отримавши злото,

467] Птахою стала вона, що на золото й нині поквапна;

468] Птаха ця, з чорними ніжками й чорним оперенням,- галка.

469] Лиш Оліар і Дідіми, лиш Андрос, Гіара і Тенос,

470] І Пепарет - острівець, на блискучі оливки багатий.

471] Суднам із Кноса не слали підмоги. Тож Мінос вітрила

472] Вліво звернув, до Енопії, де Еакідів країна.

473] Так називали її в давнину, та Еак їй дав іншу

474] Назву: Егіна - це ймення колись його мати носила.

475] Юрмиться люд: роздивитись такого преславного мужа

476] Прагне. Спішить Теламон, а за ним підбігає молодший

477] Від Теламона Пелей і третій - Фок, вслід за ними.

478] Повагом, не поспішаючи,- все-таки вік за плечима,-

479] Йде сам Еак і розпитує, що привело їх в Егіну.

480] Вчувши про батькове горе, зітхнув. А йому повелитель

481] Кріту, де славних сто міст, відмовляє такими словами:

482] «Месницькій зброї моїй посприяй: в справедливім поході

483] Часткою військ моїх будь. За могилу розради я прагну».

484] Парость Асопа йому: «Надаремне благаєш: не може

485] Край мій піти на таке: найтісніше з землею Кекропа

486] Нині пов'язані ми, договір є міцний поміж нами».

487] Той, спохмурнівши, пішов; «Пожалієш об тім договорі!» -

488] Мовив. І вирішив краще погрожувать збройним походом,

489] Ніж, розпочавши війну, передчасно в ній тратити сили.

490] Судна ліктійські ще видно було з Енопійської вежі

491] В морі, коли під вітрилом тугим корабель бистрохідний

492] З Аттіки в гавань уже запливав, до прихильного краю.

493] На кораблі був Кефал, а при ньому - веління вітчизни.

494] Гостя зустріли Еака сини і впізнали Кефала,

495] Хоч і давно з ним не бачились. Дружньо правиці подавши,

496] В дім запросили, до батька. Герой величавий, що з віком

497] Не розгубив ще яскравих слідів молодечої вроди,

498] Входить, оливкову гілку тримаючи,- знак свого краю.

499] Двоє молодших стоять і ліворуч од нього, й праворуч -

500] Кліт із Бутеєм, Палланта сини, що з Кефалом дружили.

501] Після взаємних вітань, що без них не обходиться зустріч,

502] Волю Егея Кефал переказує, просить подати

503] Поміч, про дружні зв'язки, що ріднять їхіоддавна, згадавши. [126]

504] Врешті, йому нагадав, що й Ахайї погрожує Мінос.

505] Гарно промовив - і справі поміг: на блискучу головку

506] Скіпетра владар Еак ліву руку рішуче поклавши,-

507] «Помочі ви не просіть, а беріть її,- мовив,- Афіни!

508] Сили всього мого острова, все, що мені постачає

509] Нинішня влада моя,- ви своїм без вагання вважайте.

510] Війська мого для моїх і для ваших потреб не забракне.

511] Дяка богам, не в біді ми, тому перепрошувать - зайве».

512] «Хай буде й далі так,- мовив Кефал,- громадян хай прибуде

513] В місті твоїм. Я от радий був щойно, коли ваша молодь

514] Вийшла назустріч мені - юнаки, один одного варті,

515] Красені в розквіті літ. Багатьох не знаходжу, одначе,

516] З тих, що їх бачив я, в вашім краю побувавши раніше».

517] Важко зітхнувши, таку повів мову Еак сумовито:

518] «Кращою долею, друже, змінився печальний початок.

519] О, якби можна, його не торкнувшись, про неї згадати!

520] Та по порядку, про все оповім, щоб не гаяти часу.

521] Прахом, кістками лежать усі ті, що про них пам ятаєш.

522] З ними частину набутку свого щонайкращу я втратив!

523] Мор наше місто косив: його гнівна Юнона зіслала

524] В злобі сліпій на цей край, що суперниці носить імення.

525] Поки вважали це лихо земним і не відали, звідки

526] Впав цей удар, у мистецтві лікарськім рятунку шукали.

527] Зрадило їх і воно: переможене, впало мистецтво.

528] Темною млою в цей день над землею нависло понуре

529] Небо й повітрям парким нездорові наповнились хмари.

530] Роги свої, наливаючись, місяць єднав учетверте

531] І, коли тоншав, роз'єднував їх учетверте,- та все ще

532] Австри, палючі вітри, розвівали над містом заразу:

533] В води вона, як відомо, проникла - в струмки та озера.

534] А по полях, що взялись бур'яном, розповзлось усіляке

535] Гаддя й своєю отрутою чорною повнило ріки.

536] Пошесть пішла наперед на собак, на птахів, на отари,

537] На хижаків - наче пробував мор свого подиху силу.

538] З подивом бачив рільник нещасливий, як, тягнучи плуга,

539] Падали дужі бики, борозни до кінця не довівши.

540] Жалібно бекали рунисті вівці; у них випадала

541] Вовна сама по собі й хворобливо зсихалося тіло.

542] Чистої крові рисак, володар бігової доріжки,

543] Пальми не гідний тепер: забуваючи елаву колишню,

544] Тільки постогнує, в стайні чекає повільної смерті.

545] Гнівом не вибухне дикий кабан, не втішається сарна

546] Прудкістю ніг, а кошлатий ведмідь на бика вже не вийде.

547] Млявість панує довкіл. По лісах, і полях, і дорогах

548] Трупи огидні лежать. Занечищує сморід повітря.

549] Дивне скажу: не чіпає собака ні вовк-сіроманець

550] Падла, ні пажерний птах. Розкладаються трупи, й розносять [127]

551] Запах важкий, і недугом заразливим сіють довкола.

552] Врешті на вбогих селян, смертоносної сили набравшись,

553] Мор наваливсь і в оточене мурами місто ввірвався.

554] Спершу нутро все горить. Червоність і віддих палючий

555] Свідчать про внутрішній жар. Не вміщається в роті розбухлий,

556] Здерев янілий язик. Пересохлим, порепаним горлом

557] Ловлять повітря, та подув палкий не збиває гарячки.

558] Ані на постіль лягти, ані тіла прикрити не можуть:

559] Падають ницьма на землю тверду. Від землі холоднішим

560] Тіло, проте, не стає, а земля аж палає від тіла.

561] Й не порятує ніхто: лікарів, що приходять на поміч,

562] Косить недуга - мистецтво їх нині самим їм на шкоду.

563] Хто біля хворих бував, не лишав у біді свого друга,-

564] За допомогою й сам загибав. І коли всі надії

565] Прахом пішли й тільки смерть цю хворобу могла перервати,

566] Всяк, що хотів, те й робив, помічне зацуравши, бо в ньому

567] Помочі й так не було. Тож повсюди без сорому, стриму

568] Воду, розлігшись, пили при водоймах, струмках та джерелах;

569] Марно пили, бо не спрагу - життя в ній гасили раніше.

570] Там, у воді, й захлинавсь не один: понад міру обпившись,

571] Вже й ворухнутись не міг, а хто жив ще - продовжував пити.

572] Так своє ложе ненавидять хворі, що, мов божевільні,

573] З нього зістрибують. Хто ж і на ноги звестися не в силі,-

574] Зсунувшись, котиться той по долівці, аби якнайдалі

575] Бути від рідних пенатів: чумним тут усе видається.

576] Всяк винуватить куток свій-не знає, де корінь нещастя.

577] Ті по дорогах, півмертві, бредуть, поки ноги ще носять;

578] Інші - в сльозах на землі простяглись; од утоми й хвороби

579] Вже через силу запалими глибоко водять очима,

580] Руки благально до зір, до безмовного неба здіймають.

581] І видихають життя свого залишок, де доведеться.

582] Що я, гадаєш, тоді відчував і чого, окрім смерті,

583] Прагнув, життя кленучи, до своїх приєднатись готовий?

584] Всюди, куди тільки зір міг сягнути, на кожному кроці,

585] Люд нещасливий лежав: так на землю падуть переспілі

586] Яблука, тільки-но гілку торкнеш, або з дуба - жолуддя.

587] Глянь перед себе: Юпітера храм височить небосяжний

588] З довгими східцями. Хто на священному вівтарі марно

589] Ладану там не палив? Скільки раз там дружина за мужа,

590] Батько за сина молилися палко, й самі при молитві,

591] На незворушливий камінь упавши, з життям розлучались,

592] І незужитий знаходили ладан у мертвій долоні!

593] Часто жертовні бики, коли їх підігнали до храму,

594] Тільки-но жрець помоливсь і вино почав лити між роги,

595] Хоч їм удару ніхто не завдав ще, валились на землю.

596] Жертву Юпітеру сам я складав за вітчизну, за себе

597] І за синів своїх трьох, та жертовна тварина зненацька [128]

598] Що мала сил заревла й, повалившись, немов од удару,

599] Скупо забарвила хворою кров'ю підставлене лезо.

600] Втратило й хворе нутро правдомовні ті знаки, що з неба

601] Людям боги подають: перетлила недуга утробу.

602] Бачив я трупи людські, що лежали при вході до храму,

603] Побіч самих вівтарів - і страшнішою смерть видавалась.

604] Дехто у зашморгу душу губив - од страху перед смертю

605] Смерті шукав, закликаючи й так уже скору загибель.

606] Не хоронили, а просто виносили скошених мором:

607] Брами для всіх похоронних обрядів були б затісними.

608] То на землі залишали тіла, то на вогнища клали,

609] Та без останніх дарів. Хто повірить, що бійка зринала

610] Навіть за вогнища: часто згоряв на чужому покійник.

611] Там і сльозинки ніхто не зронив. Неоплакані тіні

612] Старців, малят, матерів і дівчат незаміжніх блукали.

613] Місця для свіжих могил, а для вогнища - дров бракувало.

614] Вражений вихором бід і смертей,- «О Юпітере-батьку! -

615] Вигукнув я,- коли й справді колись поспішав ти в обійми

616] Доньки Асопа, Егіни; якщо тобі предком егінян,

617] О всемогутній, не соромно бути,- тоді мені, батьку,

618] Люд мій увесь поверни, а як ні - то й мене вкрий землею!»

619] Блиснув Юпітер і громом на те відгукнувся прихильно.

620] «Знак цей приймаю,- сказав я,-- і хай він потвердженням добрим

621] Ласки твоєї для нас і зарукою певною буде!»

622] Побіч був дуб, хоч розлогий, та віттям рідкий, Громовержця

623] Дерево недоторканне - насіння додонського парость.

624] Там працьовитих мурах ми побачили: в ротик узявши

625] Більший од себе тягар і стежини тримаючись, довгим

626] Рядом снували вони по корі, наче зморшками зритій.

627] Подивувавшись їх кількістю,- «Дай громадян мені стільки ж,

628] Батьку ласкавий,- кажу,- щоб залюднити вимерле місто!»

629] Дуб ніби весь затремтів, і в безвітряній тиші раптово

630] Шелест по ньому пройшов. Переляк оді йняв мені мову,

631] Заворушилось волосся. Проте я і дерево, й землю

632] З трепетом поцілував. Хоч на чудо й не смів уповати,

633] Все ж - уповав і в душі сподівання плекав потаємні.

634] Злинула ніч* і турботами денними зморене тіло

635] Сон оповив. Уві сні я побачив той дуб, що розлогих

636] Стільки ж гілок мав і стільки ж мурах метушилось по ньому.

637] Так, як тоді, сколихнувсь він гіллям і почав розсівати

638] Ті зерноносні ряди на поля, що під ним розіслались.

639] Раптом немовби рости почали вони, ширшати стали;

640] Далі з землі піднялись і могли вже триматися прямо,

641] Втратили худість, і темне забарвлення, й кількість велику

642] Ніжок, і вже не мурах, а людей незчисленних я бачив.

643] Сон одлетів. Не вдоволений ним, на богів нарікаю:

644] Не помогли ж бо нічим. А тим часом почувсь у покоях [129]

645] Гамір і наче людські голоси, від яких у ту пору

646] Я вже відвик був давно. Поки й ті голоси я вважаю

647] Сном, Теламон підбіга й, розчиняючи поспіхом двері,

648] Каже: «Побачиш таке, в що й повірити, батечку, годі!

649] Вийди ж!» Виходжу - й не вірю очам своїм: тих, що недавно

650] Бачив у сні,- наяву їх усіх у такому ж порядку

651] Бачу тепер, пізнаю. Владаря, підійшовши, вітають.

652] Я Громовержцеві дякую й між новоявленим людом

653] Місто ділю і поля, де колишніх селян бракувало.

654] Щоб пам ятав про свій рід, мірмідонами люд цей назвав я.

655] Що це за люд такий, бачив ти сам. Ну а звичаї в нього -

656] Ті, що й у предків були: працьовите, ощадливе плем я.

657] Вперто громадить майно й берегти нагромаджене вміє

658] Рівна літами й хоробрістю юнь на війну за тобою

659] Вирушить, тільки-но Евр, що тебе супроводив щасливо,-

660] З Евром ти справді приплив,- ходовим переміниться Австром».

661] Так-то розмовами тими, що справ усіляких торкались,

662] Довгий виповнювавсь день. Його рештка пішла на вечерю,

663] Ніч - на покріплення сил. Уже сонце зійшло злотогриве,

664] Вітер, однак, не змінивсь, не давав нам вернутись додому.

665] Вранці Палланта сини прибули до Кефала, що віком

666] Був од них старший, і втрійку - Кефал із синами Палланта -

667] Вибрались до владаря. Та владар іще спав у ту пору.

668] Фок, син Еака, гостей повітав на високім порозі,

669] Бо Теламон і Пелей для війни набирали загони.

670] В дім свій, у внутрішні пишні покої, охоче провадить

671] Внуків Кекропових Фок; побіч них і собі примостився.

672] Тут він увагу звернув, що нащадок Еола в правиці

673] Спис невідомого дерева має з золоченим вістрям.

674] Кинувши декілька слів, щоб розмову підтримати дружню,

675] Каже таке: «У лісах я бував, не новак і на ловах,-

676] Не розумію усе ж, із якого ти дерева зрізав

677] Той, що в руці твоїй, спис: якби з ясена, то неодмінно б

678] Червонуватим він був; якби з терну, то мав би колінця.

679] Де він зростав, не вгадаю ніяк, та не бачив я зроду

680] І між найкращих списів ось такого метального списа».

681] «Ще якби ти його в дії побачив,- на те Еакіду

682] Мовив один із актейських братів,- ще б не так дивувався!

683] Кинутий, б'є лиш у ціль: випадковість-бо ним не керує.

684] Сам по собі і назад повертається з вістрям кривавим».

685] Все хоче знати Нереїв юнак,- випитує далі,

686] Що це за спис, відкіля він узявся, чий подарунок.

687] Все йому гість пояснив; одного лиш - якою ціною

688] Придбаний спис - не сказав. Соромливо примовк, та, згадавши

689] Милу дружину, здригнувсь і таке повідає крізь сльози:

690] «Через цю здобич, нащадку богині,- та хто в це повірить? -

691] Плачу і довго ще плакати буду,- якщо мені доля [130]

692] Жити ще довго дала,- бо з дружиною милою спис цей

693] Занапастив і мене. О, якби ж того дару й не знав я!

694] Отже, Прокріда була. Ти чував, може, про Орітію

695] Ту, що Борей її викрав? Прокріді - сестра вона рідна.

696] Все ж, коли вдачу й красу їх зрівняв би ти, то здивувався б,

697] Як він Прокріди не вкрав: Ерехтей поєднав мене з нею,

698] Батько; з'єднала й любов: я щасливим не тільки вважався -

699] Був ним, і досі б ще був, та в богів було інше на мислі.

700] Другий, відколи побрались ми з нею, минув уже місяць.

701] Сіті в той час розставляв я на оленів, славних рогами.

702] Раптом розвіявши млу, з рясноцвітного верху Гімета

703] Вздріла рум'яна Аврора мене й проти волі моєї

704] Тут же в обійми взяла. І скажу - хай не в кривду богині -

705] Правду святу: хоч і сяє вона миловидним рум'янцем,

706] Хоч вона межами дня володіє і межами ночі,

707] Хоч споживає нектар,- я кохав тоді тільки Прокріду.

708] В серці Прокріда була й на вустах була - тільки Прокріда.

709] Нішого шлюбу правами священними я захищаюсь,

710] Нашим покинутим ложем, що нас поєднало недавно,-

711] Тим я богиню зворушив. «Ну годі, невдячний! - сказала,-

712] Вірний Прокріді лишайсь. Та, наскільки я бачу майбутнє,-

713] Ще пожалієш об тім!» - І дозволила йти мені, гнівна.

714] Поки вертаюсь, неспокій бере: що не крок - мимоволі

715] Чую богині грізьбу. «А чи там,- промайнула підозра,-

716] Жде, як належить, на мене жона?» її вік, її врода

717] Наче б шептали: «Не вір!» - «Можеш вірить їй!» - вдача казала.

718] Сам же я що міг сказать? Але та, що вертавсь я від неї,

719] Приклад лихий подала. Втім, закоханий завжди в тривозі.

720] Мучить підозра. «Візьми подарунками,- радить,- на пробу

721] Вірність цнотливої». Страх у мені роздуває Аврора,

722] Змінює (я наче сам це відчув) і лице моє, й вигляд.

723] От я в Афіни, Палладине місто, невпізнаний входжу.

724] Вже яв оселі своїй, але злочином навіть не пахне:

725] Дім чистоту береже, за господарем все тут сумує.

726] Вдавшись до хитрощів, якось проникнув я до Ерехтіди.

727] Глянув - і наче забув, що прийшов сюди брати на пробу

728] Вірність своєї дружини! Нелегко було не признатись,

729] Хто я такий і в обійми не взять її, як і годилось.

730] В смутку була. Та немає красуні, що з нею змагатись,

731] Хоч і смутною, могла б. До відсутнього мужа душею

732] Все поривалась. Отож уяви собі, друже, якою

733] Вродою сяла вона, якщо личила їй навіть туга!

734] Годі й злічить, скільки раз відхиляла вона соромливо

735] Спроби мої! Скільки раз повторяла: «Лише одному я

736] Вірна. І де б він не був - бережу насолоду для нього».

737] Хто б - якщо він при здоровім умі - не вважав, що подружню

738] Вірність доведено вже? Але я сумніваюся далі. [131]

739] Сам себе знищити взявсь: їй за ніч обіцяю заплату.

740] Так я прилип, розщедривсь, що неначе й вона завагалась.

741] Далі не втримавсь: «Піймалась-таки! - у долоні я сплеснув,-

742] Хитрий спокусник - твій муж. Ти в руках моїх нині, зрадлива!»

743] Та ж - ні півслова мені. Від ганьби занімівши та болю,

744] З дому підступного йде, покидає невдячного мужа.

745] Через облудність мою, проклинаючи рід чоловічий,

746] В гори глухі подалась, лісовій посвятилась Діані.

747] Я залишився один, і вогнем пройняло мене раптом

748] Аж до кісток. Я вину визнавав свою, я вибачався

749] І запевняв, що дарунки й мене до такої провини,

750] Врешті, схилити б могли, що піддався б і я такій звабі.

751] Довго її умовляв, поки, глум над собою помстивши,

752] Якось вернулась вона, й проживали ми в згоді солодкій.

753] Ще й піднесла мені дар,- наче б мало того подарунка,

754] Що повернулась сама,- гончака, що його віддала їй

755] Кінтія, мовивши: «Скільки б не бігло з ним - він буде перший».

756] З ним вона спис цей дала, що в руці його, бачиш, тримаю.

757] Конче довідатись хочеш про долю й того подарунка?

758] Слухай же. Випадок цей тебе, певно, здивує й зворушить.

759] Синові Лайя вдалося розплутати згубну для інших

760] Загадку-пісню-і, стрімголов кинувшись, ницьма лежала

761] Темна віщунка, забувши й сама свою мову двозначну.

762] Вчинків, одначе, таких не лишає без помсти Феміда -

763] Впало негадано й друге на Фіви в краю аонійськім

764] Лихо: селянам немає життя од лисиці, що важить

765] І на худобу, й на них. От зійшлись ми, сусіднє юнацтво,

766] Й сіті мисливські довкола полів розіслали широких:

767] Легко лисиця, однак, через ту огорожу плигала,

768] Над полотняним окрайком тенет вигинаючи спину.

769] Зграї собак напускали на неї, але вона птахом

770] Мчала собі жартома, залишаючи всіх їх позаду.

771] Лелапа - так називавсь мій гончак - почали домагатись

772] Одноголосно усі. Він з ошийника й сам гарячково

773] Рвався, хотів ремінець перегризти, жадаючи волі.

774] Щойно пустили з припону його - і ніхто й не помітив,

775] Де він. Одні лиш сліди на гарячім піску залишились.

776] Сам же він зник із очей. Не пролине так швидко в повітрі

777] З розмаху кинутий спис, ні розкручений пращею камінь,

778] Ні легкопера стріла, що з гортінського пущена лука.

779] Пагорб в околиці тій коршаком нависав над полями.

780] З нього було мені видно цю справді незвичну погоню:

781] То вже неначе впіймалась, то знов умикає хижачка

782] Псові з-під самих зубів; і біжить, хоча поле рівнинне,

783] Не навпростець, а петляє, описує коло - в оману

784] Вводить собаку мого, щоб на неї з розгону не вдарив.

785] Пес у хитрунки висить "на хвості, вже готовий у бік їй [132]

786] Ікла встромити, та ба! - тільки клацає даром зубами.

787] Я вже за спис ухопивсь був і вже ним почав у правиці

788] Звично гойдати; вкладаючи пальці в петельку ремінну,

789] Зір одвернув; але, перш ніж метнути, я знов перед себе

790] Глянув - і з дива завмер: серед поля два мармури бачу:

791] Той - наче мчить навздогін їй; а ця - наче все ще тікає.

792] Значить, хотів, щоб у тому бігу не було переможця

793] Бог, коли дійсно невидимий бог якийсь стежив за ними».

794] Те оповівши, замовк. «Але в чому тут списа провина?» -

795] Фок запитав. І відразу почув про вину того списа.

796] «Радість була для нас, друже, початком великого болю.

797] Слухай про неї спочатку. Приємно згадать, Еакіде,

798] Ті благодатні пошлюбні літа, коли, сповнені щастя,

799] Я - дружину кохав, а дружина - мене, чоловіка.

800] Спільна турбота про дім, обопільне чуття нас єднало..

801] Навіть Юпітер її б не привабив, закохану в мене,

802] Рівно ж і я б не піддався спокусниці, хоч би й Венера

803] Нею була, бо ж однаковий жар у серцях відчували.

804] Тільки-но сонце, розвіявши млу, осявало вершини,

805] Я спозаранку рушав з молодецьким завзяттям на лови.

806] В гори ні слуг я, одначе, не брав, ні собак, які звіра

807] Чули здаля; вузлуватих тенет не вантажив на коней -

808] Спис мені все заміняв. А коли вже втомилась правиця

809] Хижого звіра вкладать,- я шукав собі тіні, спочинку.

810] Милої в гості чекав із вологих долів - охолоди.

811] Про охолоду легку я в годину спекотливу мріяв.

812] Тільки її виглядав, коли зморений був,- охолоду.

813] «Де ти? Прилинь, легковійна! - любив я, бувало, співати,-

814] Злинь, найсолодша, на груди мої, поможи блукачеві!

815] Подихом тихим жагу пригаси, як не раз ти гасила».

816] Може, й ніжніші слова - невідхильна вела мене доля! -

817] Я кожен раз додавав. «Найсолодша моя насолодо!

818] Ти покріпляєш мене,- промовляв я звичайно,- ти пестиш,

819] Це через тебе горнусь до лісів я, шукаю відлюддя,

820] Спраглий, сухими вустами ловлю твоє свіже дихання!»

821] Заклики ці, хтось, підслухавши в лісі, гадав, що це німфу

822] Я охолодою зву, що, коханням новим запалавши,

823] Милу свою раз у раз, на ім'я називаючи, кличу.

824] З тим до Прокріди побіг підслуховувач нетерпеливий

825] І нашептав їй усе, що почув ненароком у лісі.

826] Тільки-но він закінчив і -така вже любов легковірна! -

827] Кажуть, упала вона й тільки потім, до тями прийшовши,

828] Долю кляла, над собою, злощасною, руки ламала.

829] Все дорікала мені й під вагою уявної зради

830] Страх мала перед нічим: безтілесного ймення лякалась.

831] Прикро сердешній було, ніби справді їй звабили мужа.

832] Має ще сумнів, однак; сподівається ще на помилку, [133]

833] Віри усе ще не йме і про мужа не сміє сказати

834] Слова лихого, хіба що сама його зраду побачить.

835] Ранок наступного дня після ночі заблис - і на лови

836] Я поспішив у ліси. Задоволений здобиччю, кличу

837] Знов: «Охолодо, прийди! Від утоми зціли мене, мила!»

838] Раптом здалося мені, що густий чагарник на мій заклик

839] Наче зітханням озвавсь. Я ж ізнову: «Прийди, наймиліша!» -

840] Знову листок шелеснув, опадаючи. Думка майнула:

841] «Певно, хижак причаївсь»,- і метнув туди спис непохибний.

842] Там - Прокріда була. Затуляючи рану під серцем,

843] Зойкнула: «Горе мені!» На голос дружини своєї

844] Кинувсь я в той чагарник, омліваючи серцем од жаху.

845] Там півживу в заплямованій свіжою кров'ю одежі

846] Бачу Прокріду, що спис із грудей - свій дарунок - виймає.

847] Тіло зімліле, дорожче мені набагато, ніж власне,

848] Ніжно на руки беру. Розірвавши на грудях одежу,

849] Пробую кров зупинить, перев язую рану глибоку.

850] Слізно благаю її, щоб мене за злочинця не мала.

851] Втім, опадаючи з сил, перед смертю вона спромоглася

852] Ще на тих декілька слів: «Ради нашого шлюбного ложа,

853] Ради всевишніх богів і підземних, моїх; ради того,

854] Чим я тобі прислужилася, ради моєї любові,

855] Що не згасає й тепер, коли смерть через неї приймаю,

856] Не запроваджуй, молю, в наш подружній покій Охолоди».

857] Мовила. Тут я збагнув, що ім'я привело до помилки

858] І пояснив їй чому. Та хіба допоміг, пояснивши?

859] Никне, і з кров'ю, що ллється струмком, розпливаються й сили.

860] Поки ще бачить, мене хоче бачити, й так, задивившись,

861] Душу свою жалібну мені тихо в уста видихає.

862] Все ж у ту мить на лиці спокійнішою начебто стала».

863] Плакав герой, спогадавши це, плакали й ми, та в ту пору

864] Входить Еак із синами двома й до походу готовим

865] Військом новим - і Кефал привітав зброєносні загони.

Додати в закладки

  
Переклад Translate