Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
© Publius Ovidius Naso
© М.Зеров (переклад)
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 487-488, 491-494, 497-522.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004
Зміст
Книга ІІІ, елегія ІХ (На смерть Тібулла)
Книга IV, елегія Х (Життя поета)
Про Овідія
Публій Овідій Назон - римський лірик (43 р. до н. є. - 17 р. п. є.) - третій (поряд із старшими Вергілієм і Горацієм) славетний поет часів Августа, народився в м. Сульмоні, при узгір'ях Абруцьких гір, за 140 км від Рима, і походив із стану вершників. Діставши в Римі ґрунтовну риторичну освіту, служив там на адміністративних і судових посадах; але, відчуваючи нестримну прихильність до віршування, покинув службу, щоб віддатися виключно поезії. Він став членом літературного гуртка Валерія Мессали Корвіна, де зблизився з поетами Тібуллом і Проперціем, виступав з декламацією своїх віршів на публічних читаннях, організованих вельможею Асініем Полліоном, і незабаром став улюбленим поетом римської «золотої молоді». До нас не дійшла трагедія Овідія «Медея», його ранній твір, що високо цінувався сучасниками. Перший період його діяльності представлений творами з любовною тематикою. Це: 1) три книги «Любовних елегій» (до Корінни - можливо, коханки); 2) «Наука кохання» - дидактична поема в трьох книгах - в жартівливому тоні писаний збірник порад і правил про те, як домогтися взаємності і як закріпити її; 3) доповнення до попередньої: «Засоби від кохання» - своєрідна «протиотрута» першої книги; 4) «Про жіночі косметики»-уривок з поеми і 5) «Героїди»-вісімнадцять «послань», складених від імені міфологічних героїнь і адресованих їх чоловікам або коханцям, що перебувають у довгій розлуці з ними. (Всі ці твори, незважаючи на цілковиту їх аполітичність, суперечили прагненням імператора Августа відновити розхитані "добрі звичаї" і "староримські чесноти": мужність, побожність, серйозність і скромність. Тим часом Овідій, завдяки своєму третьому шлюбові став членом римського аристократичного суспільства, людиною, близькою до цезарського двора. Після 12 р. до н. є., покинувши любовну поезію, Овідій звертається до тем героїчно-міфологічного характеру, захоплений думкою сприяти своєю творчістю «реставрації стародавньої побожності», про яку лицемірно дбає імператор. Він починає велику поему «Фасти»-історично-поетичний коментар до римського календаря, реформованого Юлієм Цезарем, поетичний довідник з римської релігійної давнини (12 книг-за числом дванадцятьох місяців, збереглися тільки перші шість) - й іншу- «Перетворення» («Метаморфози») - збірник античної міфологічної традиції. У«Фастах» - всю різноманітність філологічних домислів, астрономічних довідок, антикварних розшукувань, описів та оповідань зведено до уславлення цезаря Августа його предків. Проте заплутаний у якусь двірську інтригу, під час цієї роботи Овідій, несподівано для себе, в 7 р. н. є., особистим наказом імператора був висланий з Рима на окраїну Римської держави в місто Томи (в теперішній Добруджі) близько гирел Дунаю, де, незважаючи на всі свої клопотання, залишався до самої смерті. Своє заслання Овідій зносив дуже тяжко. Цілковитий занепад духу він висловив у двох останніх своїх книгах: збірці сумних елегій «Трістії» (5 кн.) і «Посланнях з Понта» (4 кн.).
Як поет, Овідій є продовжувачем Тібулла й Проперція в любовних і антикварно-вчених елегіях, почасти учнем грецьких поетів александрійської школи (Каллімаха, Нікандра і ін.). Пройдена ним риторична школа поклала яскравий відбиток на його творчість, надавши йому, з одного боку, велику зовнішню ефектність, з другого ж - багатослівність, .заміну безпосередності вислову вишуканістю й навмисністю. Сучасники високо цінували легкість і плавність його віршів та майстерність оповідання, яка особливо виявляється в «Метаморфозах».
ЛЮБОВНІ ЕЛЕГІЇ Книга III, елегія IX
Мати Ахілла й Мемнона* обидві дітей оплакали:
Навіть великих богинь горе стріває в житті,-
Так розпускай же і ти, жалібнице Елегіє, коси:
Надто правдиво звучить нині наймення твоє!
Вмер твій коханий співець, твій Тібулл, твоя слава й прикраса,
Он на високім кострі тіло бездушне його.
Син Афродіти* за ним з сагайдаком ступає порожнім,
Зламаний лук у руці і смолоскип без огню,-
Бачиш, як смутно іде, опустивши знесилені крила,
Як його ніжна рука в груди розпачливо б'є;
Як поспадали з чола його кучері ніжні на шию,
1 на рожевих устах стогін одчаю завмер.
Так, повідають, тужив він, як брата Енея ховали;
З жалібним вийшов плачем з дому, Іуле*, твого.
Мати Венера сама, повідають, отак не тужила
З часу, як любий юнак, вепром поранений, впав*.
Кажуть: «безсмертні співці!, богове піклуються вами,
Божеська влада і міць в вашому слові живе».
Але з'являється смерть і дочасно руйнує святиню
І накладає на нас руки невидні свої.
Не врятували Орфея-сігівця ні батько, ні мати,
Ні незрівнянний його дар чарувати звірів;
В нетрах загинув і Лін, його брат по мистецтву і крові,
Й довго звучала в гаях Фебова пісня по нім. [487]
А Меонід, Меонід*, джерело невсихаюче співу,
Роси святих Піерід, спраглих утіха сердець!
В чорнім Аверні й його поглинула година остання,
Тільки й лишивсь на землі спів невмирущий його.
В людському серці живе бідування нещасної Трої
І Пенелопина шерсть, наново ткана удень.
Так Немезіда твоя, твоя Делія* житимуть вічно,
Пам'ять про першу твою і про останню любов;
їх не розважать ні жертви, ні звуки єгипетських систрів,
Вже не потішить ніщо ложа самотнього їх.
Але як гине отак все найкраще у нас, найдорожче,-
В серці розпука встає: «де ви, безсмертні боги?»
Свято живеш - умираєш, шануєш богів милосердних -
А невблаганна уже смерть розкладає вогонь;
Можеш віддатись пісням, але тільки поглянь на Тібулла:
В урні тісній і малій ляже великий співець!
От вже, поете, тебе охопило те полум'я люте:
Вже не страшиться воно вижерти серце твоє...
[* Мати Ахілла - богиня Фетіда, мати Мемнона - богиня Аврора (Еос).]
[* Амур (Ерот), брат Енея, сина Венери (від Анхіза).]
[* Іул - син Енея.]
[* Пастух Адоніс, улюбленець Венери.]
[* Прізвисько Гомера.]
[* Любовні елегії свої Тібулл присвячував Немезіді та Делії (псевдоніми реальних, мабуть, жінок, за звичаями тодішніх поетів).]
Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
