Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
11. ФІЛЕМОН І БАВКІДА (В. 611-724)
Так закінчив Ахелой*. Те, що він розповів, надзвичайно
Всіх здивувало. Один лиш наваживсь сміятися з цього
Впертий отой богоборець Іксїона син невгамовний: [516]
«Вигадки, що розповів Ахелой: вже надто могучі
В тебе боги олімпійські, як можуть всі речі зміняти».
Всі остовпіли й ніхто з них промови не міг ухвалити.
Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив,
Розумом зрілий і віком: «Безмірна небесная влада,
Краю нема і кінця їй: схотіли безсмертні - і сталось.
Сумнів твій тут не до речі. Ось слухай. На горах Фрігійських
Поруч із дубом стоїть стіною обведена липа;
Бачив це місце я сам, бо Піттей посилав мене в край той
Дальній на ниви Пелопа, колись його роду підвладні**,-
Нині болото; де край був залюднений - птиці лишились.
В людському образі раз завітав сюди з сином Юпітер,
З Атлантіадом***, своїм жезлоносцем небесним на крилах.
Сотні осель обійшли олімпійці - благали спочинку,
В сотнях осель олімпійців не пущено. Радо зустріли
їх лиш пенати одні, очеретом болотяним вкриті.
Жив там старий Філемон і побожна стара з ним Бавкіда.
Там оселились вони, ще за літ молодих поєднавшись,
Там і постарілись, в тій самій хаті. Жили-бідували,
Але на те не вважали, і вбожество їх не гнітило.
Слуг би ти в них не знайшов; їх двоє жило на господі,
Хазяйнували самі і самі ж собі вірно служили.
Ледве безсмертні боги завітали до вбогих пенатів,
Голови низько схиливши, в тісненькі просунулись двері,-
Тут Філемон їх запрошує поруч сідать на ослоні,
А працьовита Бавкіда рядном той ослін покриває.
Потім до огнища йде і в попелі ще нехолоднім
Жар вигрібає, кори докидає і листу сухого,
Трудно і пильно старечим диханням огонь здобуває,
Зносить з гори після того трісок та всілякого хмизу,
Дрібно ламає його, під казан мідяний підкладає
И ту, що з грядок поприносив господар, городину чистить.
А Філемон бере вила двозубі тим часом у руки
Й зараз хребтину задимлену з чорного балка здіймає.
З тої свинини, що довго про свята держали під дахом,
Він невеличкий шматок одрізає і варить в окропі.
Щоб не знудилися гості, щоб час їм минав веселіше,
Розпочинають старенькі розмову. Прип'яті за вушко,
Висіли в хаті ночовки; мерщій наливають водою,
Вишнім богам присувають - обмити натомлені ноги.
Ліжко було в них старе, з вербового дерева збите.
Був і сінник з осоки, на вербовій простелений рамі.
Ковдрою вкрила сінник господиня,- так тільки у свята
Ліжко вона застилала, хоч ковдра, стара і дешева,
Тільки й придатна на те, щоби ліжко вербове вкривати.
От прилягли олімпійці. Приносить тоді господиня
Стіл, але стіл шкутильгає на ногу; малий черепочок [517]
Вирівняв ногу старому служаці, а м'ята зелена
Зверху старанно його для почесної учти натерла.
Ставить тоді господиня двокольорові маслини,
Терен осінній смачний, прозорим налитий розсолом,
Редьку, цикорій і сир, а з сиром одцідженим поряд -
Яйця, що в попелі злегка спекла для гостей подорожніх.
Все те на глиняній чистій посуді. Вино розмішали
В глинянім чистім кратері, поставили букові кубки,
Пильно, уважно натерті пахучим зсередини воском.
Хутко по тому на стіл і гаряча з'явилася страва,
З нею й вино молоде... Трохи згодом все те одсувають,
Щоб переміну нову на тісному столі розмістити.
Тут і горіхи, і фіга, і фініки сушені в зморшках,
Сливи солодкі, пахучі, у кошику яблука стиглі,
А посередині меду стільник. І миліші від страви -
Щира і щедра гостинність та ясні обличчя старечі.
От примічають старі, що як стане кратер порожніти,
То вже й не знать, відкіля самохіттю вино прибуває.
Вражені дивом таким, затремтіли старі богобійні,
Просять чудесних гостей пробачить за страву убогу.
Був на господі у них ще й гусак, що за сторожа правив -
Сторожа того вони й прирікають на жертву безсмертним.
Довго він крилами бив, все з-під рук виривався старечих,
Поки не вдавсь до гостей та й під ноги до них не забився.
Гості йому врятували життя і, підвівшись з-за столу:
«Так, ми безсмертні боги», прорекли. «Ми йдемо покарати
Селище ваше за гріх і блюзнірство. Та ви не страшіться:
Кара на вас не впаде. Отже, вашу оселю лишіте
Й разом за нами ідіть на шпилі й полонини нагірні».
Божому слову коряться старі і, щосили обпершись
На подорожні ціпки, помаленьку збираються вгору.
Вже недалеко були й від вершини гірської,- так, певне,
Пущена з луку стріла долетіла б - оглянулись - горе!
Все, що в долині було, затяглося болотом, і тільки
їхня хатина зосталась. Та поки дивуються диву,
Поки недолю сусідську оплакують, видко стареньким,
Як та хатина мала, що й для них затісною здавалась,
Храмом величним стає: замість сох піднеслися колони,
Замість гнилої соломи блищить непідроблене злото,
Різьблені двері важкі і мармуром висланий ґанок.
Чують ласкаві слова - син Сатурна**** до них промовляє:
«Праведний старче, і ти, достойна та праведна жоно!
Що б ви хотіли від нас?» Поспитавшися ради в дружини,
Спільне бажання тоді Філемон одкриває безсмертним:
«Хочемо бути жерцями і храму святого глядіти;
Та як у згоді дійшли до кінця свого віку земного,
Дайте і вмерти відразу обом, щоб мені не прийшлося
Бачить дружини в огні, та і їй щоб мене не ховати».
Так по їх волі і сталось. І храму вони доглядали, [518]
Поки точилось життя. Раз, знеможеш віком і кволі,
Вийшли із храму на ґанок вони; обступили їм пам'ять
Давні події; стоять, розмовляють, аж бачить Бавкіда:
Зазеленів Філемон; придивився старий: його жінка
Криється листом - і от вже шумить верховіття над ними.
Поки ще можна було, розмовляли обоє, а потім:
«Друже, прощай», проказали, і вже одночасно корою
їхні уста поросли. І досі ще люди тамтешні
Вказують двоє дерев, що старе заступили подружжя.
Так повідали мені старі та шановані люди.
Правду святу говорили. Я бачив вінки там на вітті,
І, начіпляючи свіжу на древо гірлянду, промовив:
«Люди, шануйте богів, то й вам тоді шана довіку».
[* Тесей разом з іншими героями - учасниками калідонського полювання, заїхав по дорозі до річкового бога Ахелоя. Ахелой під час бенкету розповідає своїм гостям про давнє перетворення деяких Німф на Ехінадські острови. Після його оповідання висловлюється Піріфой, цар лапіфів, син Іксіона. Оповідання про Філемона й Бавкіду становить відповідь другого героя - побожного й розсудливого Лелега.]
[** Піттей - син Пелопа, трезенський цар. Пелоп прибув до Пелопоннесу з Фрігіь Від імені Пелопа півострів Пелопоннес одержав свою назву.]
[*** Меркурієм, внуком Атланта.]
[**** Юпітер.]
Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
