Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
12. АПОФЕОЗ ЦЕЗАРЯ (В. 746-879)
Цезар у власному місті став богом. Великий у тозі,
Був і при зброї великий. Але не бої переможні,
Не горожанські діла, не подвигів гомін летючий
Перетворили його на світило нове, на комету,-
Славен породженням став він своїм*: із діянь всіх великих
Найголосніше було, що такого обрав собі сина.
Справді: невже важливіше морських втихомирити бріттів
Чи сімома течіями папірусородного Нілу
На переможних пройти кораблях, чи то нумідійців
Та цініфійського Юбу** і Понт, Мітрідатами гордий,
По небезпечній війні приєднати до люду Квіріна***,
Силу тріумфів здобувши і справивши силу тріумфів,-
Ніж породити такого владику, що править він світом,
І благодаттю своєю нас наділити, безсмертні.
Отже, щоб сей не від людського сім'я на світ народився,
Той був повинен зробитися богом. Та тільки прозріла
Мати Енеєва смерть найсумнішу, якою загинуть
Має Понтіфік****; як тільки криваву побачила змову,-
Зблідла і всім олімпійцям, як стрінеться хто, говорила:
«Глянь, як з усюди на мене взялися Злоба та Підступство,
Як ненависно і люто на голову важать єдину,
Що від дарданця Іула у люду мого залишилась!
Чи то єдина з богів турбуватися маю довіку?
То Діомед мене ранить у битві списом калідонським,
То непокоять троянського муру лихі оборонці,
То я повинна дивитись, як чадо моє найдорожче
В морі блукає, терпить, до краю підземного сходить, [519]
З Турном змагатися мусить, або ж (говорімо по правді!)
Зводить з Юноною бій... та що мені згадувать давне
Роду мого лихоліття? Я й нині страшуся, і страх мій
Застує горе колишнє. Злочинні мечі проти мене,
Бачите, як насталили? Молю, одверніте злочинство.
Зрадницьким вбивством жерця не згасіте полум'я Вести»,
В тузі несвітській по небу всьому ті слова розкидала
Мати Венера, і вишні боги засмутились; та тільки
Сили не мають тих сестер старих постанову зламати.
Провість вони подають, неминучого горя ознаки:
Брязкотом зброї в ті дні віщували насуплені хмари
Біди незнані; розказують: сурми й ріжків завивання
В небі високім лунали, і сонце затемненим диском
Тьмянеє світло жовтаве принишклій землі подавало.
Часто у зорянім небі з'являлись грізні смолоскипи,
Часто у смугах дощу криваві з'являлися краплі;
Люцифер сходив, і синє обличчя бувало укрите
Темною ржею, і місяць в кривавій стояв колісниці.
В тисячах місць накликав бідування настирливий пугач, [520]
В тисячах храмів кумири слізьми обливались і, кажуть,
Співи й прокльони грізні по священних гаях розлягались.
Жертва немила була; про заколот лютий зловісні
Свідчили жили, і потрух офір віщував про злочинство.
Кажуть: на Ринку, довкола домів і шанованих храмів,
Скиглили пси уночі і тіні померлих блукали;
Місто велике, схвильоване, блідло, тремтіло від жаху.
Та не змогли одвернуть неминучого всі безперечні
Перестороги богів, і у храмі мечі заблищали;
Курія змові кривавій припала одна до вподоби
В цілому Римі, щоб там довершити намислений злочин.
Тут Цітерея нараз, обома сплеснувши руками,
Вдарила в груди і хмарою вкрити хотіла нащадка,-
Так, як Паріса колись приховала від люті Атріда,
Як від мечів Діомедових батько Еней врятувався.
Мовив, побачивши батько її: «Чи не думаєш, дочко,
Долю незмінну змінити? Ввійди лишень ти до господи
Сестер трьох Парок. У них у просторій палаті побачиш
Ти незчисленні події на різьблених мідних таблицях,
Що не бояться ні неба здриганнів, ні грому грізного,
Ні катастроф світових і триватимуть вік непорушні.
Знайдеш ти там у письмі невитравнім зазначену долю
Власного роду. Читав я про нього і добре затямив.
Взнай же і ти, Цітереє, майбутнє свого покоління:
Той із нащадків твоїх, що тебе так тривожить сьогодні,
Вивершив всі уже дні, які взяв для прожитку земного;
Ти і нащадок його відчините брами небесні,
Храми йому побудуєте славні. Його ж спадкоємець
Візьме тягар його імені. Месником стане за батька
Він переможеного і нас коло себе згромадить.
Щастя його привітає. Обложені Мутіии мури
Миру благатимуть в нього. Фарсал його силу відчує.
І македонські Філіппи від братньої крові змокріють.
В водах Сікульського моря умалиться славне наймення;
Звірившись марне на шлюб із римським вождем легковажним,
Згине єгиптянка владна. Розвіються чорні погрози,
Ніби Канопові наш Капітолій скоритися має.
Чи ж називати тобі всіх тих варварів, всі ті народи,
Ті, що обабіч живуть Океану? Залюднені землі
Всі йому мають служити, а з ними і море широке.
Мир він землі подарує, а потім до прав громадянських
Духом схилившись своїм, забезпечить усім справедливість.
Прикладом власним покращить звичаї і оком пророчим
Роки майбутні пойнявши і всіх полічивши нащадків,
Синові благословенної небом дружини своєї
Власне наймення своє передасть і турботу державну*****.
А як із Нестором давнім зрівняється віком поважним,
То до всевишніх злетить він у небо, до рідних сузір'їв...
Цю ж із убитого тіла візьми непохитную душу,
Перетвори її в сяйво, щоб з неба висот повсякчасно
На Капітолій могутній дивився божественний Юлій».
Тільки скінчив він, як звисока мати Венера злетівши,
Стала посеред Сенату, нікому незрима, і душу
Цезаря, ледве злетіла вона із смертельного тіла,-
Щоб не розтала в повітрі,- взяла і полинула в небо;
І як відчула, що полум'ям ясним вона розгорілась,
З лона свого відпустила її. Під місячне сяйво
Та підлетіла і, довгий лишаючи слід за собою,
Замерехтіла зорею. І бачивши синові вчипки,
Вищими їх уважає, радіє його перевазі.
Правда, що син не велить прославляти себе понад батька,
Та поголоска іде, не скоряється жодним велінням
І підіймає його понад батьківські вчинки славетні:
Так Агамемнонові поступився Атрей, його батько;
Так от Егея Тесей, так Пелея Ахілл переважив;
Так (наостанку візьму я належніше їм порівняння),
Так і Сатурн від Юпітера менший. Владає Юпітер
Твердю всією небес і всесвіту царством потрійним,
Август керує землею; обидва - батьки і владики.
Ви, охоронці Енеєві, що одвернули від нього
Меч і вогонь! Ви, тубільні боги, і Квіріне, осадчий
Нашого міста, і ти, нездоланного Ромула батьку,
Сильний Градіве******, і Весто, шанована в Цезарськім домі,
Ти, Аполлоне домовий, шанований з Вестою разом!
Ти, що живеш у Тарпейському храмі, Юпітере римський!
Всі, кого серцем побожним належить поетові знати:
Хай забариться той день і нас не застане живими,
Як наш велитель покине цей світ, його владі підлеглий,
Щоб, відійшовши до зір, піклуватися вами здалека.
Так довершив я свій труд. Ні Юпітера гнів громоносний,
Ні невблаганне залізо, ні давність його не зруйнують.
Хоч і надійде той день, що тільки над тілом владає,
І покладе непомітному край існуванню моєму,-
Кращим природи моєї первістком над зорі полину,
Тут же наймення своє залишу незабутнє. І всюди,
Де неоглядна земля покоряється Римській державі,
Житиму я у людей на устах і, коли непомильне
Передчування співця,- у безсмертній зростатиму славі.
[* Імператор Октавіан Август був усиновлений Цезарем.]
[** Юба - цар нумідійський"; нумідійці - маврітанський народ, що жив біля ріки Цініфу (в африканській Лівії).]
[***Тобто Ромула, міфічного засновника Рима і предка римського народу.]
[**** Головний жрець: незадовго до смерті Цезаря було обрано на цю почесну за тих часів посаду.]
[***** Пасинок Августа - Тіберій, син другої дружини Августа Лівії, дуже розпусної жінки («благословенної небом»).]
[****** Градів - прізвисько Марса («батько Ромула»).]
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Публій Овідій Назон Поезії Переклад Миколи Зерова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
