Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори

Сенека вітає свого Луцілія!

На що тільки не підмовиш мене, якщо я піддався намові пуститися у морську подорож? Коли я відпливав, море було якесь мляве. Небо - обтяжене низькими хмарами, які здебільшого розроджуються або дощами, або вітром. Але, знаючи, що від твоєї Партенопеї(1) до Путеол не так уже багато миль, я сподівався якось прослизнути навіть під таким сумнівним, навислим небом. Отож, аби швидше дістатися до берега, я відразу подався у відкрите море прямо до Несіди, зрізуючи тим самим усі звивини. Коли ж ми віддалилися настільки, що вже було байдуже, чи пливти далі, чи вертатися, тут раптом кудись поділася ота млявість моря, що підкупило мене своєю гладінню. Бурі ще не було, лиш заносилось на неї: несподівано одна одній навздогін пішли до обрію хвилі. Я став прохати керманича, щоб висадив мене на перший-ліпший берег. Той сказав, що все побережжя тут скелясте - не причалиш - і що сам він під час бурі нічого так не боїться, як суходолу. Але муки мої були більші, ніж страх перед небезпекою: мене взялася доконати повільна морська недуга, якій кінця-краю не видно, яка збурює жовч, але не виганяє її. Я знову став наполягати й змусив керманича хоч-не-хоч повернути до берега. Щойно ми до нього наблизились, я вже не чекав, поки, за приписом Вергілія, кораблі

... повернуться носом до моря,

або

якір із носа метнуть (2),

але тут-таки, згадавши свою вправність у плаванні, кинувся в море, як і личить давньому прихильнику холодних купелей, в густо тканому плащі. Подумай лишень, скільки я натерпівся, спинаючись по гостряках, шукаючи дороги, врешті, долаючи її! Ось тоді я зрозумів, що мореплавці таки недарма бояться суходолу. Просто неймовірно, скільки всього я переніс, не маючи сили переносити самого себе! Знай же: Улісс був народжений для гніву моря, але він страждав не стільки від того, що всюди тонув, скільки від своєї схильності до морської недуги'. Так і я, коли доведеться плисти кудись, дістануся до берега лиш на двадцятий рік.

Тільки-но я навів лад із своїм шлунком - а він, знаєш сам, позбувшись моря, не позбувся відразу й нудоти - тільки-но підкріпив своє тіло мазями, тут же почав роздумувати над тим, як то ми легко забуваємо про свої недоліки, навіть тілесні, які раз по раз нагадують про себе, не кажучи вже про душевні, а вони, до речі, що важчі, то глибше заховані. Легка гарячка може й підманути, але хай лиш вона зросте, хай розгориться справжня лихоманка, то в своїй недузі признається кожен, хоч би яким був твердим та витривалим. Болять ноги, поколює в суглобах, але ми все ще прикидаємося здоровими: щиколотку, мовляв, підвернули чи перетрудилися якоюсь вправою. Поки хвороба ще невиразна, поки лиш починається, їй підшукують якусь назву. Та коли починають опухати щиколотки й не розрізниш уже правої ноги від лівої, ось тоді хоч-не-хоч визнаєш: тебе мучить подагра. При тих недугах, що вражають душу, навпаки: що гірше почуваєшся, то менше відчуваєш хворобу. І нема тут, мій Луцілію, дива. Бо в кого сон неглибокий, хто, відпочиваючи, бачить якісь видива, той і вві сні розуміє, що спить. Та коли сон важкий, то він вигашує навіть видіння і так глибоко занурює душу, що вона вже ніяк не може усвідомлювати себе саму. Чому ніхто не признається до своїх пороків? Бо все ще поглинутий ними. Хто розказує, що йому снилося,- це явний доказ того, що він прокинувся; хто зізнається у своїх пороках,- перша ознака видужання. Прокиньмося, щоб мати змогу засудити свої помилки! Одна лиш філософія розбудить нас, лиш вона одна розвіє наш важкий сон. Тож присвяти їй всього себе: ти гідний її, вона - тебе. Киньтеся навзаєм в обійми. Заради неї відмовся від усього іншого, відмовся рішуче, відверто! Негоже займатися філософією принагідно. Коли б ти захворів, то махнув би рукою на всі домашні клопоти, занедбав би судові справи: нікого б не цінував аж так, щоб податися за нього прохачем у суд, навіть коли б тобі полегшало. Всі свої зусилля ти б скерував на те, щоб якнайшвидше звільнитись од недуги. То що? Не чинитимеш і нині так само? Відкинь усе, що на заваді, й вивільни час для розсудливості: хто зайнятий, той її не осягне.

Філософія - господиня у своєму володінні. Вона сама виділяє час, а не приймає його від тебе. Вона не є чимсь побічним, вона - найголовніше; вона - велителька, їй і повелівати іншими. Александр, коли якесь місто пообіцяло йому частину своїх земель і половину всього майна, відповів: «Я не з тим прийшов в Азію, аби брати, що дасте мені, а з тим, щоб ви мали стільки, скільки я вам залишу». Так само каже філософія всім іншим заняттям: «Я не збираюся приймати той час, що виявиться для вас зайвим; це ви будете вдовольнятися тим, що я відкину».

Зверни ж до неї всі свої помисли, зостанься при ній, шануй її - і ти далеко позаду залишиш усіх інших. Набагато випередиш усіх смертних, не набагато випередять тебе безсмертні. Запитаєш, у чому полягатиме різниця між ними й тобою? - Вони довтовічніші. Але, далебі, тільки великий митець може вмістити цілість у маленький проміжок. Для розумної людини її вік простирається так далеко, як для богів - уся вічність. А є навіть таке, у чому розумна людина має перевагу над богом: той не відає страху завдяки природі, людина - завдяки собі самій. Хіба то мало важить - при людській слабості володіти безтурботністю бога? Неймовірною є могутність філософії, здатної відбити будь-який випадковий удар! Жодне вістря не бере її тіла: вона захищена, міцна. Деякі скеровані на неї ратища вона притуплює, відкидає їх одним помахом широкого плаща, мовби то були легенькі стріли; деякі, відбиваючи, спрямовує на того, хто метнув.

Бувай здоров!

Додати в закладки

  
Переклад Translate