Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори

Сенека вітає свого Луцілія!

Чекаю від тебе листів, у яких сповістиш мене, що нового ти побачив, об'їжджаючи всю Сіцілію. Передусім хочу довідатися щось певне про Харібду. Щодо Сцілли, то я прекрасно знаю, що це - просто скеля, та ще й нічим не страшна для тих, хто пропливає мимо. Ну, а про те, чи відповідає Харібда всім тим розповідям про неї, то я просив би тебе бути докладнішим. І коли ти спостерігав (а таки варто приглянутися!), то напиши, чи лиш од якогось одного вітру вирує там вода, чи однаково крутить нею кожна негода; а ще - чи правда, що будь-яку річ, тільки-но потрапить у той крутіж, несе під водою багато миль аж ген, поки вона не випірне біля Тавроменійського(1) побережжя. Якщо ти мені все це опишеш, то я зважуся доручити тобі піднятись у мою честь на Етну, яка начебто поступово маліє й осідає. Такого висновку доходять з уваги на те, що колись мореплавці бачили її звичайно з дальшої віддалі. Але ж причиною тут може бути не осідання гори, а те, що вогонь, виснажившись, виривається з неї не так уже рвучко й розлого; через те, до речі, й димить вона з дня на день усе млявіше. Втім, імовірні обидва припущення: і те, що гора, яку щоденно пожирає вогонь, тратить на своїх розмірах, і те, що вона залишається такою ж самою, оскільки полум'я не з'їдає її, бо, зародившись у якомусь підземному жолобі, там воно й випасається, сама ж гора служить йому не поживою, а дорогою для виходу. В Лікії(2) є знаменита місцевість, яку тамтешні жителі називають Гефестіон; земля там наче подірявлена, й над тими отворами кружляє полум'я, але не завдає жодної шкоди тому, що народжується на тій землі. Вся ця область, отже, врожайна, багата зеленню, а вогонь, нічого не випалюючи, лише блищить, якийсь пониклий та лінивий.

Але відкладімо дослідження всіх тих явищ до того часу, коли ти напишеш мені, на якій віддалі від самої жерловини гори лежить сніг, що не тане й під літнім сонцем, не кажу вже про сусіднє полум'я. Але не маєш підстав дорікати мені всіма тими турботами: навіть коли б ніхто не давав тобі такого доручення, ти сам узявся б за це, спонуканий власним запалом,- хіба ж не описуєш Етну у своїх віршах, наважившись торкнутися того священного для всіх поетів місця? Та й Овідієві зайнятися тією темою(3) не перешкодило те, що її вже опрацював Вергілій(4); обидва вони не відстрашили Корнелія Севера(5). Це місце, врешті, виявилося вдячним для всіх; ті, що натрапили на нього раніше, на мою думку, не закінчили розмови, а радше запросили до неї інших. Адже велика різниця в тому, чи берешся за щось уже вичерпане, чи тільки подане, що з дня на день стає щедрішим: знайдене не може заважати новим знахідкам. Та й умови того, хто прийшов останнім, кращі: в його розпорядженні готові слова; розташувавши їх в інший спосіб, він надає їм іншого вигляду й при тому не послуговується чимось чужим: слово - спільне надбання; воно, стверджують знавці закону, не може стати власністю, хоч скільки ним користуйся. Отож, або я тебе не знаю, або вже від самого вигляду Етни у тебе слинка покотиться. Ти ж таки прагнеш написати щось величне, що можна було б поставити поряд із раніше написаними творами. Сподіватися на щось більше тобі не дозволяє скромність; вона ж у тебе така, що при загрозі перевершити когось із давніших ти, здається, тут же загнуздав би свій хист, настільки шануєш попередників!

Мудрість, окрім інших переваг, вирізняється ще й ось чим: один одного можна перемогти, лише йдучи вгору; коли ж досягнуто вершини, то тут уже все рівне, все стоїть на місці, зростання - неможливе. Чи сонце може щось додати до своєї величі? Чи може місяць бути повнішим, ніж він буває уповні? Моря не відають приросту. Всесвіт не змінює свого вигляду, своєї міри. Що сягнуло належного зросту, те не може підняти голову ще вище. Хоч би скільки було мудреців, усі вони будуть рівними, подібними один до одного. Кожен, звісно, матиме саме йому притаманні риси: один буде більш товариський, другий - меткіший, третій - дотепніший, четвертий - красномовніший, але тим, про що тут мова, що робить їх блаженними, всі вони володіють в однаковій мірі. Чи може твоя Етна осісти, обвалитися, чи підточує її стрімку, здалеку видну серед обширів моря, вершину невтомна сила вогню,- того не знаю, але доброчесності не зможуть принизити ні полум'я, ні обвал. Одинока ця велич не відає здрібніння, не може ні розсунути своїх меж, ані їх звузити. Вона, як і велич небожителів, має свої незмінні виміри. Спроможімося піднятись до неї! Вже ж багато докладено праці! Хоча, щоб не покривити душею, не так уже багато: бути кращим від найгірших - це ще не значить бути добрим. Хто похвалявся б зором лише через те, що вгледів світанок, що спостеріг сонце крізь млу? Хай буде задоволений тим, що вирвався з темряви, але благом світла він ще не втішається. Лише тоді матимемо з чим привітати себе, коли наша душа, вийшовши з пітьми, яка її оточує, бачитиме світло не скупо, мов крізь щілину, а враз охопить усю ясноту дня і буде повернена своєму небові, де знову займе місце, яке випало їй від народження. Саме походження кличе її до висот. І вона буде там ще перед тим, як звільниться із в'язниці,- хай лиш позбудеться пороків і злине, чиста й легка, до споглядання божественних речей. Ось чим приємно нам займатися, найдорожчий Л уцілію, ось до чого маємо з радістю пориватися, навіть коли б мало хто знав про нас, навіть коли б ніхто не знав! Слава - тінь доброчесності, вона супроводжує її, хоч би та й не бажала її товариства. Але, як тінь іде то поперед нас, то позаду, за спиною, так і слава - то випереджує нас, даючи себе оглядати, то залишається позаду, тим більша, чим пізніша, бо тоді вже відступила заздрість. Як довго Демокріта вважали божевільним(6)! Людський розголос не так легко віддав належне Сократу. А як довго громадськість не визнавала Катона! Відкидала його, не розуміла, поки не втратила. Невідомими б залишилися невинність і доброчесність Рутілія, коли б йому не завдали кривди: зблиснув, зазнаючи зневаги. То хіба ж він не дякував фортуні й не прийняв свого вигнання з радістю? Говорю про тих, кого фортуна прославила, караючи їх. А хіба мало таких, до кого визнання прийшло лише після їхньої смерті, таких, кого слава не прийняла з розкритими обіймами, а відкопала? Ти знаєш, як подивляють Епікура не лише ті, хто освічений, але й весь загал, юрби невігласів. А він у свій час був невідомий навіть в Атенах, де жив собі осторонь, у затінку. Тому-то багато років після смерті свого Метродора, вдячним спогадом прославивши в одному з листів свою дружбу з ним, він додав наприкінці, що серед стількох великих благ ні Метродор, ані він сам нітрохи не засмучувалися тим, що навіть благородна Греція не тільки не знала про них, але майже нічого не чула. То хіба ж не відкрили його пізніше, коли вже він відійшов? Хіба від того менше заясніла Епікурова наука? Признається і Метродор у якомусь листі, що ні він сам, ні Епікур не втішалися достатнім розголосом, зате передбачає для себе й для нього славну прийдешність: ті, хто захоче піти їм услід, матимуть готовими голосні ймення попередників. Доброчесність не приховується, а якщо вона й була прихованою, то це не йде їй на шкоду: настане день - і вона, хоч її затаювала, пригнічувала злобливість часу, буде в усіх на виду. Не для багатьох народжений той, хто думає лише про сучасний йому люд. Попереду - тисячі років, тисячі поколінь: на них скеровуй погляд! Навіть коли всім, хто живе водночас із тобою, заздрість повелить мовчати, то прийдуть такі, що судитимуть про тебе безсторонньо - без ворожості і без ласки. Коли б розголос був хоч якою-небудь нагородою для доброчесності, то й ця нагорода не пропаде. Оцінки нащадків нам, щоправда, вже не почути, і все-таки, хоч того й не відчуватимем, до нас часто звертатимуться, нас шануватимуть. Нема такого, кому б доброчесність не віддячилася, чи то за життя, чи після смерті,- якщо він незрадливо ступав їй услід, якщо нею не хизувався, не брав її замість оздоби, а був завжди однаковим, незалежно від того, чи завітали до нього на запрошення, чи постукали несподівано, коли він не ждав відвідин. Удавати з себе когось - невдячне діло. Мало кого введеш в оману, похапцем прибираючи того чи іншого вигляду: правда, з якого боку не глянь на неї,- одна й та ж сама. Все оманливе - порожнисте. Брехня - неглибока: приглянувшись, побачиш, що на дні.

Бувай здоров!

Додати в закладки

  
Переклад Translate