Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
ЛИСТ СХVІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Не раз поставало питання, що краще: коли в нас помірковані пристрасті чи коли їх нема взагалі? Наші проганяють їх, перипатетики - погамову-ють. Я, однак, не розумію, як це поміркованість недуги, хоч би яка вона була, може виявитися цілющою чи корисною. Але ти не лякайся: я не вириваю в тебе нічого такого, в чому б ти не хотів собі відмовити. Буду м'який, поблажливий стосовно всього, до чого ти тягнешся, що вважаєш або необхідним для життя, або корисним, або приємним, тільки від пороку тебе звільню. Заборонивши тобі жадати, дозволю хотіти,- щоб усе це ти робив без страху, розважно, щоб і насолоди відчував повніше. Чому ж би вони не мали по-справжньому стати твоїми, коли станеш їхнім повелителем, а не слугою? -- «Але ж природна річ,- зауважиш,- коли мене, скажімо, мучить туга за приятелем: дай право поплакати, як праведною є причина того плачу. Нічого дивного, коли ми небайдужі до думки людей, коли нас засмучує огуда; чому ж не дозволяєш на той благородний страх перед людською неславою?» - Кожен порок знаходить собі виправдання; кожен з них, скромний, подоланний на-початку, згодом розливається щораз ширше. Дозволь йому пробитись - ніяк не загамуєш. Будь-яка пристрасть попервах слабка. Відтак сама себе збуджує, а розростаючись, набирається сил. її легше не допустити, ніж вигнати. Хто заперечить, що кожна пристрасть випливає мовби з природного джерела? Природа доручила нам піклуватися про себе самих, але тільки-но почнемо потурати тому піклуванню,- воно тут же стає пороком. Ця ж сама природа підсипала насолоди до необхідних речей не з тим, аби ми липнули до тієї насолоди, а щоб завдяки їй для нас було приємним усе те, без чого не прожити. А коли насолода приходить незалежно, своїм правом, то це вже лакомство, розпуста. Тому чинім опір пристрастям при самому вході, бо легше, повторюю, взагалі їх не допустити, ніж вигнати.- «Але ж дозволь хоч трохи посумувати, хоч трохи потривожитись!» - Біда в тому, що це «трохи» розтягується хтозна як далеко й не закінчується там, де захочеш. Мудрецеві нічого не грозить, навіть якщо не дуже пильно стоятиме на сторожі себе самого, бо й своїм сльозам, як і насолоді, він, коли забажає, тоді ж покладе край. Але ми, оскільки нам нелегко вернутись, краще й не пробуймо тут просуватися вперед. Дуже влучно, здається мені, відповів якомусь молодикові Пане-цій, коли той запитав його, чи мудрець віддаватиметься любові: «Щодо мудреця, то це питання розглянемо згодом; а от коли йдеться про нас з тобою, яким ще ой як далеко до мудрості, то треба остерігатись, щоб над нами не взяло гору те сум'яття, та розгнуздана, нестямна сила, що себе ж потопче й піде під будь-чию зверхність. Виявиться прихильною - нас розохотить її доброта; поставиться зневажливо - розпалить її гордість. Доступна любов, як і любов недоступна,- однаково шкідливі: доступність нас зваблює, з недоступністю змагаємось. Тому-то, усвідомивши, наскільки ми слабі, краще перебуваймо у спокої. Якщо душа квола, то для неї небезпекою можуть бути і вино, і врода, й лестощі, й інші солодкі принади». Те саме, що Панецій відповів зацікавленому любов'ю молодикові, я скажу про будь-яку іншу пристрасть. Якомога далі обходьмо слизьке місце: ми й на сухому похитуємося. Тут, мабуть, перестрінеш мене отим звичним - його часто висувають проти стоїків - докором: «Надто високі в вас обіцянки, надто суворі приписи! Ми - звичайнісінькі люди, де вже нам відмовляти собі в усьому! Ми сумуватимем, але не дуже, жадатимем, але в міру, гніватимемось, але ненадовго».- А знаєш, чому ми того не можемо? Бо не віримо, що можемо! В дійсності, присягаюся, справа стоїть так: ми захищаємо наші пороки, бо любимо їх, і воліємо їх виправдати, а не випровадити. Природа подала нам для цього достатньо сил,- тільки б ми зібрали їх, як-то кажуть, в один кулак, тільки б звернули їх на свій рятунок, а не на свою загибель. «Не можемо» - це лиш відмовка; причина ж у тому, що не хочемо.
Бувай здоров!
Сенека вітає свого Луцілія!
Чимало мені приточиш клопотів і мимоволі втягнеш у нудну й прикру суперечку, надсилаючи такі питаннячка, в яких я не можу ні розійтися з нашими, не порушивши миру з ними, ані погодитись,- не порушивши миру з власним сумлінням. Запитуєш, чи правдою є те, що твердять стоїки: мудрість, мовляв, це благо, а от «бути мудрим» - це вже не благо. Спочатку викладу погляд стоїків, а потім зважусь і на свою думку.
Наші вважають, що всяке благо - тілесне, адже воно діє, а все, що діє,- тіло. Всяке благо приносить користь. А щоб приносити користь, потрібно діяти. Якщо благо виконує дію, значить, воно тілесне. Вони твердять, що мудрість - благо, отже, її також мусять назвати тілесною. А от «бути мудрим» - це, на їхній погляд, щось цілком інше: воно безтілесне і лиш додається до мудрості, отже, і не діє, і не приносить користі.- «То як це? Хіба не твердимо, що бути мудрим - це благо?» - Твердимо, але відносячи до того, що й визначає, чи людина мудра,- тобто до самої мудрості.
А тепер послухай, що на те відповідають інші, перше ніж почну відходити, щоб зайняти своє становище.- «Якщо так міркувати, то й жити блаженно - не благо».- Хоч-не-хоч треба погодитися, що блаженне життя - благо, а жити блаженно - не благо. А ще нашим заперечують у такий спосіб: «Ви хочете бути мудрими. Отже, бути мудрим - щось таке, чого необхідно жадати. А чого необхідно жадати, те мусить бути благом». Тут нашим доводиться викручувати слова: до виразу «необхідно жадати» (ехреіешішп) додають ще один склад, на що наша мова не дозволяє. І все-таки, якщо не заперечиш, я додам. «Те, чого необхідно жадати,- благо; а те, що може бути жаданим (ехреііЬііе) - щось побічне: воно стає нашим надбанням уже після того, коли ми осягнули благо».
Я іншої думки: вважаю, що наші вдаються до такого викруту через те, що зв'язали себе попереднім твердженням і від тієї засади їм уже годі відступити. Для нас, звичайно, багато важить усталена думка загалу; якщо так видається всім, то це приймаємо за доказ істини. Приміром, існування богів доводимо ще й тим, що уявлення про них закладене в усіх людей: нема такого народу, який опинився б аж так далеко поза межами будь-яких законів та звичаїв, що не вірив би в тих чи інших богів. А коли розмірковуємо про безсмертність душі, то немаловажною для нас є одностайність людей, які або жахаються тих, хто в підземному світі, або шанують їх. Тож і я послужуся переконанням, якого тримаються всі назагал: не знайдеш людини, яка б не визнала, що благом є і мудрість, і «бути мудрим». Але я не братиму прикладу з переможених - не звертатимусь по остаточне рішення до юрби: пущу в хід власну зброю.
Коли щось додається до чогось, то де воно може бути: поза тим, до чого додається, чи в тому, до чого додається? Якщо в тому, до чого додається, то воно в такій же мірі тіло, як і те, до чого додається. Але ніщо не може бути доданим до чогось, не торкнувшись того, до чого додається. А що торкається, те мусить бути тілом. І далі: якщо воно зовні, то, значить, віддалилося від того, до чого було додане. Що віддаляється, те наділене рухом. Що наділене рухом, те - тілесне. Сподіваєшся, що я скажу: біг і бігти - одне й те ж саме, як, приміром, спека і пекти, світло і світити. Ні, я визнаю, що то різні речі, але - не різнорідні. Якщо здоров'я не є ні благом, ані злом, то й «бути здоровим» - так само. Якщо справедливість - благо, то «бути справедливим» - теж благо. Якщо ганьба - зло, то «бути в ганьбі» - теж зло; далебі, точнісінько так, як із недобачанням: якщо воно - зло, то й «недобачати» - так само. Одне, зверни увагу, не може обійтись без другого. Хто розуміє, той розумний. Яким є одне, таким і друге, і це настільки далеке від сумніву, що і те, й друге люди назагал мають за одне й те ж саме. Але краще поміркуймо ось над чим. Якщо все є або зло, або благо, або ж ні зло, ні благо, тобто належить до речей безсторонніх, то до чого зарахувати оте «бути мудрим»? Заперечують, що то благо, але й злом його ніяк не назвеш. Виходить, що є чимось середнім. Але ж середнім, або безстороннім називаємо те, що може випасти на долю і поганої, і порядної людини: приміром, гроші, врода, знатність. А от бути розумним може тільки доброчесний чоловік. Звідси висновуємо, що «бути розумним» не належить до чогось безстороннього. Але й злом не буває те, що не може випасти на долю когось злого. Отже, бути мудрим - благо. Те, що лишень у доброчесного,-- благо. Бути мудрим - це надбання лише доброчесної людини; значить, воно благо.- «Так, але ж це тільки додаток до мудрості».- Чи те, що називаєш «бути мудрим», саме творить мудрість, чи виникає з тієї мудрості? Так чи інакше - воно тілесне. Адже тілом є і творене, й те, що творить. А раз «бути мудрим» - тілесне, то воно тим самим - благо, бо якраз тілесності йому бракувало, щоб бути благом.
Перипатетики вважають, що «бути мудрим» і «мудрість» - це те ж саме, оскільки перше неодмінно включає в собі друге і навпаки. Хіба назвеш мудрим того, хто не володіє мудрістю? А хіба заперечиш, що мудрий володіє мудрістю? Давні діалектики розрізняли ті речі; від них те розрізнення перейшло й до стоїків. Скажу, в чому воно полягає. Одна річ поле, інша - володіти полем. Хіба ні? Адже друге стосується не поля, а тієї особи, яка ним володіє. В такому розумінні «мудрість» і «бути мудрим» - справді різні речі. Думаю, погодишся: те, чим володіють, і той, хто володіє,- не одне і те ж саме. Отож володіють мудрістю, володіє - мудрий. Мудрість - це досконалий розум, допроваджений до чогось найвищого, найкращого; вона є мистецтвом життя. А що таке «бути мудрим»? Не можу сказати, що це - «досконалий розум», але скажу так: це те, що випадає на долю людини, яка володіє досконалим розумом. Отже, чимось одним є довершеність розуму, а чимось іншим - посідання довершеного розуму.
«Є,- кажуть нам,- тіла різної природи: ось, приміром, людина, а ось - кінь. Далі йдуть порухи душі, враження, що вказують на ті чи інші тіла. Власне, у тих порухах є щось притаманне тільки їм, щось таке, що існує окремо від тіл. Бачу, наприклад, Катона, який проходжується. Відчуття мені вказують на це, душа - вірить. Те, що я бачу, на що спрямовую зір і душу, є тілом. Тоді кажу: «Катон проходжується». Так-от саме те, що я кажу, вже не є тілом, а лише якимсь повідомленням про тіло; одні називають це «висловленням», інші - «звістуванням», а ще інші - «виреченням». Так, коли кажемо «мудрість», то розуміємо щось тілесне; а коли кажемо «він мудрий», то мова йде вже про тіло. Але ж велика різниця, чи вказуєш на нього, чи говориш про нього».- Припустімо наразі,- бо ще не виголошую власного погляду,- що то різні речі. Але що заважає тому другому бути і чимось другим, і водночас - благом? Щойно я говорив: одна річ - поле, інша - володіння полем. Та й чому б мало бути інакше? Адже одній природі належить той, хто володіє, іншій - те, чим володіють: тут - земля, там - людина. Не так у нашому питанні: однакова ж природа і в того, хто володіє мудрістю, і в самої мудрості. Там, окрім того, володіння - це щось одне; той, хто володіє,- щось цілком інше. А тут і те, чим володіють, і той, хто володіє,- в одному, нероздільному. Володіти полем нам дає змогу право, мудрістю - природа. Поле може бути відчуженим і переданим іншому власникові, а мудрість ніколи не полишає свого господаря. Отже, нема підстави порівнювати щось цілком непорівнянне. Я тут почав був говорити, що хоч маємо дві різні речі, все ж і одна, і друга можуть бути благом. Наприклад, мудрість і мудрець: хоч одне й друге є чимсь окремим, але і те, й це, ти погодишся,- благо. Отож, як ніщо не заважає, щоб благом була і мудрість, і той, хто нею володіє, так само ніщо нам не заважає вважати благом і мудрість, і володіння мудрістю, а володіти мудрістю - це бути мудрим. Я для того хочу бути мудрецем, щоб бути мудрим. Ну, то як? Хіба не назвеш благом те, без чого й друге не буде благом? Ви ж не відмовитесь від свого твердження, що до мудрості, коли б вона давалась не для того, аби нею користуватись у житті, не варто й братися. А що таке, власне, користуватися мудрістю? Бути мудрим! Ось що в ній найцінніше. Ось без чого вона стає непотрібною. Якщо катування - зло, то й бути катованим - зло; тут годі заперечити, бо, відкинувши друге, доведеться визнати, що й перше не є злом. Мудрість - це стан досконалого розуму; бути мудрим - це застосування досконалого розуму в житті.
Як же це можливо, щоб благом не було застосування того, що без застосування перестає бути благом? Запитаю тебе, чи треба стреміти до мудрості. Скажеш, що треба. Запитаю, чи треба прагнути застосування мудрості в житті. Скажеш, що треба. Тим самим даси зрозуміти, що ти б не прийняв її, якби не дозволено було застосовувати її в житті. До чого треба стреміти, те - благо. Бути мудрим - значить, застосовувати мудрість у житті, як промовляти - це застосовувати мистецтво мовлення, а дивитися - застосовувати зір. Отож бути мудрим - це застосовувати мудрість, а до застосування мудрості треба стреміти; значить, треба прагнути бути мудрим, а до чого треба прагнути, те - благо. Я вже віддавна картаю себе за те, що мимоволі наслідую тих, кого звинувачую,- трачу слова на з'ясування очевидного. Хто ж бо сумніватиметься, що коли спека - зло, то й пектися на сонці - зло, а коли мороз - зло, то й мерзнути - зло, коли життя - благо, то й жити - благо? Все це - довкола мудрості, а не в ній; ми ж повинні вникати у саму мудрість. Навіть якщо нам заманеться ширших обріїв,- тут є де поблукати на просторі: досліджуймо природу богів, начатки небесних світил і те дивовижне плетиво шляхів, якими кружляють зорі; розмірковуймо, чи саме до їхнього руху достосовуються й усі наші рухи, чи звідти долинають поштовхи до всіх тіл, до всіх душ; чи також усе те, що називаємо випадковим, насправді пов'язане певним законом; чи дійсно ніщо в цьому світі не порушиться несподівано, відхилившись від одвічного порядку. Дарма, що ті питання далекі від поліпшення звичаїв, зате вони додають снаги, підносять наш дух до величі тих речей, якими він займається. А все те, про що тільки-но мовилось, навпаки, здрібнює, пригнічує думку і не вигострює, як прийнято вважати, а стоншує її. Навіщо ж то, заклинаю богами, на ті речі, якщо вже не хибні, то напевно непотрібні, марнуємо пильність, таку потрібну для справ набагато важливіших, набагато кращих? Яку матиму користь, дізнавшись, чи мудрість є щось одне, а «бути мудрим» - інше? Яку матиму користь, дізнавшись, що одне з них благо, а друге не може ним бути? От махну рукою (що буде, те буде!) і, задумавши бажання, кину жереб - хай тобі випаде мудрість, а мені - бути мудрим! І, повір, не будемо в кривді - ні ти, ані я.
Краще подумай, як мені вказати дорогу, що провадить до мудрості. Скажи, чого я повинен уникати, до чого - прямувати; якими заняттямми можу зміцнити занепалий дух; як відігнати від себе ті пристрасті, що наскакують на мене, не дають всидіти на місці; в який спосіб маю протистояти силі всіляких бід; як відбитись від тих нещасть, які натрапляють на мене, а як - від тих, до яких потрапляю сам. Навчи мене переносити скорботу, не засмучуючись самому, а щастя - не засмучуючи інших; як мені не вичікувати тієї останньої, неминучої межі в житті, а самому, коли видасться потрібним, поспішити з нього. Ніщо мені не видається таким ганебним, як бажати смерті. Бо якщо хочеш жити, чому кличеш до себе смерть? А якщо не хочеш, то чому випрошуєш у богів те, що дали тобі від самого твого народження? Адже те, що ти помреш, навіть коли б не хотів того, встановлено невідклично, але те, що ти можеш померти, коли захочеш,- в твоїх руках. Перше для тебе необхідне, друге - дозволене. Цими днями я прочитав в одного, до речі, вельми красномовного чоловіка, такий-от на диво ганебний зачин: «Якби-то,- каже,- я вже швидше помер!» Безумче! Ти випрошуєш те, чим сам володієш. «Якби-то я вже швидше помер!» Ти, може, й зістарівся, ось так вигукуючи,- а що ж тобі зв'язувало руки? Ніхто не тримає: йди, куди заманеться! Вибери будь-яку частину природи і звели їй, аби дала тобі змогу вийти. Таж поряд тебе - начатки, що в основі цього світу: вода, земля, повітря. Всі вони - й джерела життя, і стежки до смерті. «Якби-то я вже швидше помер!» І що ж то означає оте «швидше»? Який день визначаєш для нього? Він може надлинути швидше, ніж сам того хочеш! Подібні оклики - з уст слабодуха, який тими прокльонами хоче здобути для себе співчуття. Хто накликає на себе смерть, той не хоче вмирати. У богів проси життя і здоров'я. А якщо ти забажав смерті, то тим вона й корисна, що кладе край будь-яким бажанням.
Ось чим, мій Луцілію, треба займатись, ось чим живити душу! Це, власне, і є мудрість, це - бути мудрим! Саме це, кажу, а не дріб'язкові, пусті суперечки, в яких витончуємо ні на що не придатну кмітливість. Стільки питань дала тобі фортуна, а ти, не потрудившись над ними, вдався до хитромудрого базікання. Як то безглуздо - почувши бойову сурму, розмахувати мечем у повітрі! Геть же ті брязкальця - пора взятися за зброю, яка вирішує хід битви! Повчи, як домогтися того, щоб душу не скаламучували ні страхи, ні печалі; як скинути з себе вагу прихованих жадань. Візьмімося, врешті, до діла! - «Мудрість - благо; бути мудрим - не благо». Договоримось до того, що й нам відмовлять у мудрості, що піднімуть на сміх усі наші зусилля, спрямовані на щось цілком непотрібне.
А як відгукнешся, дізнавшись, що сушать собі голову ще й над таким: «Чи майбутня мудрість - благо?» - Та чи можна, скажи, будь добрий, навіть засумніватись у тому, що ні засіки не передчувають майбутнього врожаю, ані дитинство не сприймає розумом сили й міцності прийдешньої молодості? Хворому, поки він у ліжку, не може допомогти здоров'я, на яке ще не прийшов час, так само, як бігунові чи борцеві не додасть снаги відпочинок, що почнеться не за один і не за два місяці. Хто ж бо не знає, що все прийдешнє саме тому не може бути благом, що воно - прийдешнє? Адже благо неодмінно допомагає, а яка ж допомога від того, чого ще нема? Якщо якась річ не допомагає, то вона - не благо; якщо допомагає, то вона - благо, і це благо - присутнє. Я - майбутній мудрець; це буде благом лише тоді, коли я стану мудрецем, а тим часом - то не благо. Якась річ, і щоб могла бути такою чи іншою, мусить передусім взагалі бути. То як, скажи, будь добрий, благом може бути те, чого ще нема? І чи ти жадав би від мене переконливішого доказу, що якась там річ ще не існує, якби почув: «Вона буде згодом»? Адже цілком очевидно: те, що надходить,- ще не надійшло. Ось-ось надійде весна: з того суджу, що тепер - зима; ось-ось наступить літо: звідси висновую, що літа ще нема. Отож найвагоміший доказ, що чогось ще нема,- це те, що воно буде. Я сподіваюсь, що буду мудрий, але наразі я ще не мудрий. Якби я володів тим благом, то вже ось тепер був би вільний від цього зла. В майбутньому стану мудрим: з цього можеш зрозуміти, що я ще не мудрий. Годі-бо перебувати в полоні цього зла і водночас горнутись до того блага, яке ще лиш буде. Вони не поєднуються: в однієї і тієї ж людини не може бути і блага, й зла.
Втім, облишмо ті хитромудрі марниці й поспішімо до чогось такого, що може стати нам у пригоді. Хто поквапливо рушає до повивальниці, стурбований за дочку-породіллю, той не читатиме по дорозі оголошень і розпорядків видовищ. Хто біжить до свого дому, що охоплений полум'ям, той не глядітиме на гральну дошку й не міркуватиме, як можна звільнити ув'язнений камінчик(2). А хіба ж не доходять до тебе звідусіль погані вісті - й про пожежу, що знищила дім, і про небезпеку, на яку наражаються діти, й про облогу вітчизни, й про розграбування майна? Додай ще буревії, що розкидають судна, землетруси та все інше, що може викликати страх. І серед усього того, що тебе розшарпує, ти знаходиш час на розваги для душі? Дошукуєшся, що таке мудрість, а що - бути мудрим і яка між ними різниця? Зав'язуєш і розплутуєш вузли, хоч над головою в тебе - така брила! Не так уже зичливо, не так щедро природа обдарувала нас часом, щоб із тієї мализни ми могли ще й розтринькувати щось. Глянь, скільки часу пропадає навіть у найощадливіших, найпильніших: якусь частинку забирає в кожного з них їхнє власне слабування, а ще якусь - недуга їхніх близьких; якусь частину забирають особисті, неминучі справи, а ще якусь - справи суспільні; добру частину життя ділимо зі сном. То що ж то за приємність така - пускати на вітер чималу долю того часу, настільки вже стислого, що так рвучко тікає, пориваючи й нас із собою? Зваж і на те, що нашій душі звичніше розважати себе, ніж лікувати; філософію - лікувальний засіб - вона перемінює в забавку. Я не знаю, яка різниця між мудрістю і «бути мудрим», зате добре знаю, що мені байдуже, знаю я це чи ні. Скажи мені: я стану мудрим, докопавшись, нарешті, до тієї різниці? Чому волієш затримувати мене серед слів, а не серед діянь мудрості? Зроби мене хоробрішим, зроби впевненішим, зроби рівним фортуні, зроби вищим од неї! І я таки зможу стати над нею, якщо спрямую на цей замисел усе те, чого вчуся.
Бувай здоров!
Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
