Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Федр Байки Переклад Володимира Литвинова
Федр Байки Переклад Володимира Литвинова
© Phaedrus
© В.Литвинов (переклад з латини), 1986
Джерела: Зарубіжна література. 6 клас. Хрестоматія. Тернопіль: Навчальна книга, Богдан, 1999. 400 с. С.: 45-47.; Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С.: 219-230.
Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст
2. Про Жаб, що просили собі царя
30. Жаби, налякані бійкою Бугаїв
2. Про чоловіка та двох його коханок
Про Федра
Давньоримський байкар Федр ( бл. 15 р. до н.е. - бл. 70 р. н.е.) за походженням був греком з Македонії. Ще змалку він потрапляє в рабство. В Римі майбутній байкар виростає і здобуває освіту. Згодом його за певні заслуги імператор Август відпускає на волю.
Починаючи з 20-х років І ст.н.е. Федр випускає п'ять збірників "Езопових байок", всі вони написані віршем. Як самостійний жанр байка до того часу не була представлена в римській літературі, хоча письменники (особливо сатирики) іноді вводили традиційні сюжети байок у свої твори. Грецькі байки на той час були відомі як "езопові". Федр "одягає" їх у латинські вірші, спершу обмежуючись запозиченими сюжетами, а згодом перейшовши [45] і до оригінальної творчості. Байка, вважає Федр, створена рабами, які не насмілювались вільно висловлювати свої почуття і знайшли для них інакомовну форму жартівливої видумки. Елемент соціальної сатири особливо помітний в перших двох збірниках, в яких переважає традиційний тип байки про тварин.
Федр хвалить себе за "стислість", розповідь його позбавлена другорядних деталей і супроводжується тільки небагатослівними поясненнями моральнр-психологічного плану. Мова байок Федра проста і чиста.
Слава, на яку Федр чекав, прийшла пізно. Його творчість стала широко відомою лише з кінця XVI ст. Багато байок були використані Лафонтеном, Лессінгом, Красицьким, Криловим. В Україні до сюжетів і тем Федрових байок зверталися Сковорода, Боровиковсь-кий, Гулак-Артемовський, Гребінка, Глібов. Перше повне видання українською мовою спадщини класика античної та світової байки Федра, здійснене ВЛитвиновим, побачило світ у 1986 році.
КНИГА ПЕРША Пролог
Поет Езоп байки ці повигадував,
А я лише у шестистопні вірші вклав.
Подвійна користь з книжки: і смішить вона,
І учить жити мудрою порадою.
Коли ж захоче хтось мені закинути,
Що звірі і дерева розмовляють тут,
Хай знає, що без жарту не бува байок.
1. Вовк та Ягня
Ягня і Вовк до річки підійшли колись
Напитися води. Вовк, звісно, вище став,
Ягня за течією нижче. А проте,
Знайшов до сварки душогубець зачіпку.
"Ти що, - озвався, - каламутиш воду тут,
Де я звик пити?" Злякане ягня на те:
"Цього не може бути, бо вода тече
Від тебе, Вовче, у моєму напрямку!"
Слова правдиві Сірого розсердили:
"А хто ж півроку тому ображав мене?"
Ягня: "Тоді я ще й не народилося!"
"Не ти - твій батько, отже, досолив мені!"-
Нарешті мовив Вовк і розідрав Ягня.
Написано цю байку про людей, які
Облудою невинних прагнуть знищити.
2. Про Жаб, що просили собі царя
Коли в Афінах квітла демократія,
Людей безмежна воля з розуму звела
І давня стриманість була занедбана.
Уздрівши чвари поміж громадянами,
Забрав у місті владу Пізістрат, тиран.
А як афінці стали долю проклинать
І на неволю скаржитись (хоч був тиран
Не злий, та все незвичне - завсігди тяжке!),
Таку їм байку розповів поет Езоп:
Одного разу Жаби у Юпітера
Просили галасливо і собі царя,
Який зумів би їх приборкать силою.
І Громовержець жартома пожбурив їм
Оцупок дерева, що, в твань шубовснувши,
Так боязких перелякав, що зникли враз.
Та ось одна з них голову висовує
Тихенько із багна і кличе інших Жаб
Іти царя хутчіше роздивлятися.
Де й страх подівся в полохливих Жаб: гуртом
Пливуть і лізуть на колоду сміливо.
А як спаскудили його, взялися знов
Просити іншого царя в Юпітера,
Бо даний їм раніше - довбня довбнею.
І бог жорстоку Гідру нетямким послав,
Яка їх поодинці стала нищити.
Благати слізно Жаби почали тоді
Юпітера, щоб у нещасті поміч дав -
Не позбавляв принаймні їх життя. А він:
"За те, що не схотіли доброго царя,
Ви злого маєте!"
Наука, люди, вам:
Терпіть це зло, бо прийде гірше у сто крат!
4. Про собачу зажерливість
Якось Собака з м'ясом через річку плив
І раптом одсвіт у воді побачив свій,
Але подумав, що то інший Пес пливе,
І здобич в нього вирішив забрать. Проте
Відкривши рота, вмить позбувся він свого
І бажаного осягнути теж не міг.
Хто зазіхає на чуже, своє втрача.
7. Лисиця і трагедійна маска
Лисиця мовить, маску розглядаючи:
"Така красуня, а бракує мозку їй!"
Це сказано для тих, кому і славу, й честь
Дарує доля,- не дає лиш розуму.
8. Вовк та Журавель
Хто вдячності чекає від негідника,
Той двічі хибить: потурає злому - раз,
По-друге - тратить час і марно трудиться.
Застрягла кістка в пащі вовчій; він,
Від болю виючи, став кожного благать,
Аби за щедру нагороду витяг хтось.
Нарешті взявся за цю справу Журавель.
В страшну пащеку голову засунувши,
Він кістку, що стирчала в горлі, витягнув
І вимагати дяки став у Сірого.
А той: "Живим з моєї пащі вибрався,
Та ще й платню давай тобі, невдячному?!"
14. Швець-лікар
Невмілий швець, від злиднів утікаючи,
На чужину подався і став лікарем.
Продаючи всілякі трави, нібито
Протиотруйне зілля, він прославився.
Там часом тяжко занедужав син царя,
І до палацу лікаря покликано.
Цар хоче його вправність перевірити
Й води у келих наливає, вдаючи,
Що змішує отруту з чудо-ліками,
А потім пропонує все це випити.
Шахрай, злякавшись смерті неминучої,
Зізнався, що у ліках нетямущий він,
А вславився лиш через глупоту людську.
Тоді, зібравши всіх на збори, цар сказав:
"Які ж ви, громадяни, нерозважливі,
Ви довіряли свої голови тому,
Кому раніше й ніг не довіряв ніхто!"
Стосується усе це необачних тих,
Кого негідники використовують.
15. Осел до старого Пастуха
Хто є при владі, бідному однаково;
Міняється саме ім'я господаря,
А інше все без зміни залишається.
Осла на моріжку пас полохливий дід.
Нежданим криком злодіїв наляканий,
Він став Ослові радити втікать мерщій.
На це ледачий: "Ти, напевно, думаєш,
Що ті на мене більші покладуть сакви?"
Пастух: "Та ні!" - "Для мене, отже, байдуже,
Кому служити, доки я вантаж несу".
17. Вівця, Пес та Вовк
Брехливому покари не уникнути.
Пес у Вівці хлібину вимагав, яку
Вона у нього позичала буцімто.
А волоцюга Вовк як свідок присягавсь,
Що брали не одну, а цілих десять штук.
Вівця, брехливим свідком звинувачена,
Вини не визнала. А через кілька днів
Вона, побачивши у пастці Сірого,
Сказала: "За брехню його покарано!"
26. Лис та Лелека
Нікому зла не треба учиняти, бо,
Як мовить байка, по заслузі матимеш.
Лелеку першим, кажуть, запросив у дім
До себе Лис-облудник, й гостеві подав
Рідкої юшки на тарілці з мармуру.
Та скуштувати гість її ніяк не зміг.
Тоді покликав Лиса птах, і в глечику
Наїдок дав. Любенько сам смакуючи,
Вже він дражнив тепер Рудого їжею.
Уздрівши здалеку, як слину Лис ковта,
Птах перелітний мовив (щоб почули й ми):
"Хай потерпає й той, хто приклад подає".
30. Жаби, налякані бійкою Бугаїв
Біда простолюду, як можні чубляться.
Сказала Жаба, вздрівши бійку Бугаїв:
"Ой лишенько, пропали ж ми, нещаснії!"
А друга запитала: "Чом ти так кричиш? -
Адже ті Бугаї за першість в череді
Змагаються й далеко від боліт живуть.
До нас нема їм діла, в них своє життя!"
"Але ж,- знов перша,- переможений втіка
Із череди сюди, у глушину боліт,
І грубими ногами нас розчавлює.
Той шал несе біду й на наші голови!.."
31. Кібець та Голуби
Про порятунок дбаючи, той смерть знайде,
Хто в час біди негідним довіряється.
Життя нерідко Голуби врятовують
Від Кібчика - своєю швидкокрилістю.
Хижак, це добре знаючи, беззахисних
Птахів такою хитрістю обманює:
"Для чого невпокійне вам таке життя?
Мене царем лиш над собою визнайте,
І я від кривд усіх вас захищатиму!"
Здалися на підмову Кібця Голуби.
А він їх поодинці пожирати став,
У хід жорстокі пазури пускаючи.
Сказав один із тих, що залишилися:
"Так нам і треба, не були щоб дурнями!"
КНИГА ДРУГА Пролог
(1)
Байкарське плем'я полюбляє приклади.
Єдина в байки є мета й призначення -
Погані смертних виправляти звичаї
І закликати люд до справедливості.
Хоча нерідко й жартома тут мовиться,
Проте серйозна думка в жарті схована,
І це найбільше усіма цінується.
Я неодмінно збережу Езопів дух,
А щось коли від себе і додам нараз,
Так це для того, щоб було цікавіше.
Прийми й моє, читачу, доброзичливо -
І в нагороду стислість думки матимеш.
Багатослівна похвала того не зна,
Чому настирливих відгонять люди геть,
Віддавши нагороду найскромнішому.
2. Про чоловіка та двох його коханок
Чоловіків своїх чи полюбовників
Жінки деруть однаково. Ось приклад вам:
Поводженням доладним вік ховаючи,
Стара мужчину покохала. А йому
Заполонила серце юна дівчина.
Жінки, аби хоч видом з ним зрівнятися,
По волосині рвали в нього раз у раз.
Так, пестощам обох жінок довірившись,
Нарешті голомозим став, бо дівчина
Все сиве вискубла, а старша - чорне все.
3. Езоп про негідників
Раз незнайомець, лютим Псом покусаний,
Ще й хліба кинув йому шмат, вмочивши в кров,
Бо чув,- це помагає заживанню ран..
Йому Езоп: "Ой, не роби так на виду
У інших Псів, бо пожеруть нас всіх живцем,
Уздрівши, як винагороджується зло!"
Від успіху злочинці лиш зухваліші!
КНИГА ТРЕТЯ Пролог
Якщо, Евтіхе, прочитать надумаєш
Мої байки, то перше набік відклади
Усі діла, щоб силу вірша зміг відчуть.
Ти скажеш: "Що мені талант твій та байки!
Даремно тільки згаю час, читаючи".
В такому випадку і в руки не бери
Того, на що не хочеш навіть глянути.
А, може, скажеш: "Надійдуть святкові дні -
Дозвілля спонукує почитати їх"...
Та що для тебе, мабуть, віршики мої?!
Ти краще по хазяйству потурбуєшся,
Погомониш із друзями, з дружиною
І тілу, і душі даси спочинути,
Щоб сил нових набратися на дальші дні.
А як до Муз у храм ступить наважишся,
То звичний чин життя тоді зміни!
Родився я на схилах Піерійських гір,
Де Мнемозіна владному Юпітеру
Зродила цілий хор із дев'яти мистецтв.
Народжений сливе у школі, завжди я
У глибині душі багатством нехтував;
Я на визнання все своє життя чекав,
Проте правдивого і досі не здобув.
Ну як, повідай, догодить багатому,
Котрий набуток любить лиш примножувать,
Якому гроші й золото - понад усе?!
"Хай буде те, що буде!" - як казав Сінон,
До Дарданійського царя приведений;
Почну я третю книгу на Езопів лад,
На знак поваги присвятивши всю тобі.
Як прочитаєш - буду радий, а як ні -
Принаймні хай нащадки нею тішаться.
А нині розповім, звідкіль байки взялись:
Раби, що не могли ніяк наважитись
Відверто говорити те, що думають,
Приховували власні почуття в байках,
Висміюючи в них своїх гнобителів.
Я цю стежину трохи далі протоптав,
Додавши і свого до того, що було,
Бо й сам доволі горя у житті сьорбнув.
Якби був інший звинувач, а не Сеян,
І свідок інший був, і інший був суддя,
То, може б, і змирився я з покарою,
І не тужив би так, як нині це роблю!..
Ну, а якщо занадто підозрілий хтось
Усі ті вади як свої сприйматиме,
Він цим лише нечисту совість виявить.
Та навіть і його прошу пробачити,
Бо я зосібна викривать не думаю -
Людську я вдачу взагалі показую.
"Важкий тягар на себе взяв ти!" - скаже хтось.
Але ж Езоп-фригієць й Анахарсіс-скіф
Змогли навіки свій народ уславити!
Невже-то я, син Греції ученої,
І осоромлю лінощами рідний край?!
Немало народила й Фракія митців:
Син Феба Лін і вихованець Муз Орфей,
Що співом рухав скелі, звірів присипляв
І навіть гамував бурхливий Гебра плин.
Так геть же, Заздрість, відступи, сичиш дарма!
Адже я слави заживу однаково.
Я до читання спонукав тебе? Ну що ж,
Благаю і надалі ласки щирої.
6. Муха та Осел
На дишель Муха сіла й мовить до Осла:
"Чого ти плентаєшся так! Ану, хутчій!
Дивись, аби за шию не ужалила!.."
Осел: "Для мене не страшні твої слова.
Боюся більше я погонича, котрий
Нерідко батогом по спині чухає
Та й віжки натягає найчастіше так,
Що губи тріскають! Кинь марно чванитись!
Я знаю сам, де швидко, де повільно йти!.."
Тут висміяний той по справедливості,
Хто немічний, а сильному погрожує.
7. Вовк та Собака
Про те, що воля над усе,- повідаю.
Якось худий та помарнілий Вовк прийшов
До Пса гладкого. Розмовляють. Мовив Вовк:
"Від чого, Песе, ти такий гладкий зробивсь,
І шерсть твоя від жиру аж вилискує,
Тоді як я, сильніший, гину з голоду?"
А Пес: "Захочеш, матимеш і ти все це,-
Хазяїнові вірно лиш служи, як я.
Будь вірним псом і стережи поріг його,
Та відганяй вночі від дому злодіїв".
Вовк: "Згода! Що-то за життя моє, коли
І в дощ, і в сніг гасаю по лісах, полях!
Наскільки легше буде у теплі прожить,
Насичуючись преспокійно їжею".
"Тоді ходім!" І Вовк уже почав іти,
Аж тут побачив шерсть на шиї витерту
У Пса і запитав: "Від чого це? - "Та... так,
Дурниці!" - "Ну, а все ж?" - "На день прив'язують.
В цей час відпочиваю, а не сплю вночі;
Смерком я вільний, бігаю де хочеться.
Ще й хліба кидають. Зі свого столу всі
Кістки хазяїн віддає, і челядь теж...
Моїм стає і те, чим інший гребує.
Так без труда свій шлунок і наповнюю".
"Чудово!.. А чи можна відлучатись?" - "Ні!"
Тоді не хочу жити по-собачому:
Без волі - що за життя, хоч і в царя!"
КНИГА ЧЕТВЕРТА 1. Про ослячу долю
Хто нещасливим уродивсь, той і помре
Бідуючи; ба навіть після смерті теж
Його сувора доля переслідує.
Жерці Кібели, повсякдень блукаючи,
З собою водять завше в'ючака-Осла.
І ось, як від роботи та биття він здох,
Із його шкіри бубни було зроблено.
Коли ж хтось запитав у них, що сталося
Із милованцем їхнім, відказали так:
"Він думав - хоч по смерті спокій матиме,
А ми його і далі все лупцюємо".
10. Про людські вади
По дві торбини нам усім Юпітер дав:
Одну за спину - зі своїми вадами,
А другу, де чужі,- повісив спереду.
Тому й не бачимо ми похибок своїх,
Хоч вади інших залюбки рахуємо.
КНИГА П'ЯТА Пролог
Коли згадаю десь ім'я Езопове,-
Хоча йому належне все давно віддав,-
То знай: роблю це тільки для статечності:
Так люблять у наш час робити всі митці,
Котрі, аби дорожче збути вироби,
"Пракситель" - пишуть на скульптурах з мармуру,
Литво - Мироном, а картини - Зевксидом
Підписують. Бо завше для зависника
Старе й відоме краще за нове добро.
За прикладом далеко не прийдеться йти.
1. Деметрій та поет Менандр
Коли Деметрієві Фалерейському
Вдалось Афіни захопити силою,
Юрба голоти валом повалила вслід,
Вигукуючи: "Слава!" Вже й архонти теж
З'явились руку цілувать тиранові,
Зітхаючи й на долю нарікаючи.
Плелися теж нероби з волоцюгами,
Які боялися не буть при зустрічі.
Був серед інших і Менандр уславлений
(Комедії якого радо так тиран
Читав, самого у лице не знаючи).
Ішов він пишно вбраний і напахчений,
Ходою плавною, з піднесеним чолом.
Таким його уздрівши, запитав тиран:
"Що то за хлюст наважився з'явитися
Мені на очі?" Радники у відповідь:
"Менандр, поет!" І той негайно виправивсь:
"Такого красеня не бачив зроду я!"
ДОДАТОК Від автора (Про Аполлонового оракула)
Скажи, о Фебе, мешканцю Парнасу й Дельф,
Що у житті для смертних найкорисніше?
Волосся раптом у віщунки сторч стає,
Триніжок скаче, лавр тремтить, і навіть день
Аж тьмариться,- то бог про себе вість подав.
Піфон невдовзі прорікає відповідь:
"Нащадки Делія, вам бог дораджує:
Шануйте святощі і небожителів;
Вітчизну бороніть оружно і своїх
Батьків, дружин, дітей; громіте недругів;
Допомагайте друзям; бідаків щадіть;
Сприяйте добрим; викривайте крутіїв;
Карайте за провини; не терпіть ганьби;
Помщайтесь тим, хто осквернить безчестям дім;
Лихих цурайтесь; віру йміть не кожному".
Скінчивши мову, діва, шалом сповнена,
Безтямно впала, виснажена вкрай.
7. Езоп та поет
Творіння власні прочитав Езопові
Поет. Себе над міру вихваляв у них.
Спитав, щоб думку слухача довідатись:
"Ну як, чи я не перебільшив тут чогось?
Чи не даремно думаю, що геній я?!"
Езоп до нього, вражений нездарністю:
"Ти добре робиш, хлопче, так хизуючись;
Бо більше дурня не знайдеш, щоб став хвалить".
ЕПІЛОГ
Якими б не були, о Музо, ці байки,
І чесний, і негідник їх хвалитиме:
Відверто - перший, другий - з люттю у душі.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Федр Байки Переклад Володимира Литвинова
ЗМІСТ
| 1. | Федр Байки Переклад Володимира Литвинова |
На попередню
|
|
