Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга І Кліо Переклад А.Білецького
46. Крез упродовж двох років перебував у великій жалобі, утративши свого сина. Проте, після того, як Кір, Камбісів син, позбавив влади Астіага, Кіаксарового сина, і перси почали набувати сили, Крез припинив жалобу і почав міркувати, як би йому можна було перед тим, коли перси стануть могутніми, захопити їхню державу, яка набирала сили. Зайнятий тепер такою думкою, він вирішив послати своїх людей до пророчих святилищ(1), одних до Дельфів, інших до фокейських Аб, третіх іще до Додони, ще інших послав до пророчого святилища Амфіарая і до Трофонія, ще до Бранхідів у країні мілетян. Такі ось еллінські пророчі святилища, до яких за оракулами звернувся Крез. А ще інших він послав у Лівію до пророчого святилища Аммона з такою самою метою. Крез послав своїх людей, щоб перевірити правдивість оракулів. Він мав на думці таке, що якщо вони знають істину, запитати їх через других посланців, чи він матиме успіх, коли почне війну проти персів.
47. Доручивши це своїм лідійцям, він послав їх, щоб перевірити правдивість оракулів. Починаючи з того дня, коли вони мали відійти з Сард, він наказав їм рахувати дні і на сотий день запитати жерців, що переказують божественну волю: «Що збирається зробити владар лідій-ців Крез Аліаттів син».- Потім наказав їм записати все, що провіщає __ божество, і передати записане йому. Що саме провіщали всі інші ораку- * ли, цього ніхто не може сказати, а в Дельфах, щойно увійшли до святилища(1) лідійці з запитанням до бога, Піфія гекзаметрами сказала їм таке:
«Знаю піщинок число і міру морської води,
Чую того, хто мовчить, глухого слова розумію,
Запах до мене дійшов у дужій броні черепахи,
Варять яку в казані сукупно з баранячим м'ясом.
Мідна підстілка під нею і покришка мідна над нею».
48. Такий лідійські посланці одержали оракул від Піфії, записали його і повернулися до Сард. Інші посланці так само прийшли і принесли пророкування. Тоді Крез, розгорнувши записане, подивився, що там було. Жоден із оракулів його не задовольнив за винятком того, що був із Дельфів. Одразу він почав молитися і признав правдивим лише цей, бо саме в пророкуванні з Дельфійського святилища було сказано, що він збирався зробити. Справді, пославши до різних пророчих святилищ своїх людей, Крез, відрахувавши належний день, вигадав таке, про що, на його думку, не можна було здогадатися, чи заздалегідь не можна було собі уявити. Він розрізав на дрібні шматки черепаху і ягнятко, наказав зварити їх укупі в мідяному казані і закрити його мідяною покришкою.
49. Отака була відповідь, що її він одержав із Дельфів. Щодо відповіді з святилища Амфіарая, я не знаю, що там було сказано лідійцям після того, як вони в священній огорожі зробили всі належні обряди (бо про це не було мови), але і цей оракул він визнав за правдивий.
50. Після цього великими пожертвами він хотів привернути до себе милість дельфійського бога. Він приніс там у жертву три тисячі биків, ще різної худоби, ліжка, оправлені золотом і сріблом, золоті келихи і пурпурові гіматії та хітони і, розклавши велике вогнище, спалив усе це, сподіваючись, що так він зможе привернути до себе прихильність бога. Своїм лідійцям він наказав принести в жертву богові все, що кожний має під рукою з свого майна. Коли Крез закінчив своє пожертвування, він наказав розтопити силу золота і відлити з нього кілька половинчатих цокольних плит, із довших зробити плити шести п'ядей завдовжки, а з коротших - трьох п'ядей і заввишки в одну п'ядь, а всього їх числом сто сімнадцять, чотири з них із щирого золота, кожна третя з них вагою в півталанта, а інші половинчаті плити з ясного золота, вагою в два таланти. Ще наказав він зробити фігуру лева з щирого золота вагою в десять талантів. Цей лев після пожежі дельфійського храму, впав із цокольних плит (на яких його було поставлено) і тепер він лежить у скарбниці корінфян і важить лише шість із половиною талантів, бо три з половиною таланти розтопилися.
51. Коли всі ці речі було зроблено, Крез відіслав їх до Дельфів. До них додав ще інші пожертви - два великих кратери, один золотий, а другий срібний. Золотий кратер було встановлено праворуч від входу до храму, а срібний - ліворуч від входу. їх також було перенесено після пожежі в храмі. Золотий стоїть тепер у скарбниці клазоменців і важить вісім із половиною талантів і ще дванадцять мін. Срібний кратер поставлено в куті храмового передпокою. Він може вмістити шістсот амфо-реїв. Це відомо тому, що дельфійці змішують у ньому вино з водою на святі теофаній(1). Дельфійці кажуть, що це твір самосця Теодора (2), і так воно і мені здається, бо він не може бути твором якоїсь невідомої особи. Послав він туди чотири срібних піфоси, що стоять у скарбниці корінфян, і, крім того, дві посудини для святої води, одну золоту і ще одну срібну. На золотій посудині напис з указівкою на те, ніби вона є приношенням лакедемонців, але це неправильно, бо вона від Креза, а напис зробив хтось із дельфійців, бажаючи догодити лакедемонцям (3). Я знаю його ім'я, але не назву його. Проте статуя в образі хлопчика, з руки якого ллється вода, є від лакедемонців, але жодна посудина для святої води - не від них. Ще інші приношення у великій кількості, але без клеймів разом із згаданими вище прислав Крез і серед них округлі срібні зливки і золота статуя жінки заввишки в три лікті, про яку дельфійці кажуть, що це зображення Крезової хлібопекарки(4). Від своєї дружини Крез пожертвував намиста та пояси.
52. Оце все він відіслав до Дельфів. До святилища Амфіарая(1), про доблесть якого і страждання він довідався, Крез послав щит, увесь зроблений із золота, а також спис із суцільного золота (2), як його вістря, так і його ратище. Обидві ці речі були в Фівах, у фіванському храмі, присвяченому Аполлонові Ісменію.
53. Лідійцям, які повинні були передати всі ці дари святилищам, Крез наказав спитати божества, чи треба йому виступити з війною проти персів і чи треба залучити до свого війська союзницькі війська. Коли посланці Креза прибули до святилищ і віддали всі пожертви, лідійці просили божества дати їм відповідь на таке запитання: «Крез, цар лідійців та інших народів, уважаючи, що тут він одержить єдині правдиві оракули з тих, що є на світі, посилає вам достойні вас дари і запитує вас тепер, чи варто йому виступити з війною проти персів і залучити до цієї війни союзників?» - Таке вони запитали і обидва божества подали однакову пораду: вони провіщали Крезові, що коли він піде з війною проти персів, то зруйнує велику державу(1). Що ж до союзників, то вони порадили йому серед еллінів обрати тих., яких він уважатиме за найсильніших.
54. Коли ці оракули було переказано Крезові, він дуже зрадів, почувши таку відповідь, гадаючи, що це саме він має зруйнувати Кірову державу. Він знову послав до піфійських Дельфів дари, спочатку довідавшись про число дельфійців, кожному з них по два золотих статери. На віддяку за це дельфійці дарували Крезові і лідійцям промантію, ателію і проедрію(1) і, якщо хтось із них захотів бути дельфійським громадянином, то йому довічно давалося це право.
55. Після всіх пожертв дельфійцям, Крез у третій раз звернувся по оракул до їхнього божества, бо, діставши від нього правильну відповідь, він без кінця почав звертатися до нього. Тепер він хотів дізнатися, чи тривалою буде його влада. Піфія на це так йому відповіла(1):
«Скоро той мул ослорідний стане мідійським тираном.
Саме тоді, о Лідійцю (2), вздовж берега Герму (3)
Бігти тобі, не стояти, без огляду на боягузтво».
56. Коли про ці слова почув Крез, він зрадів ще більше, ніж перед тим, бо був певний, що ніколи мул замість людини не буде царювати в мідійців, отже, ні він, ні його нащадки не позбавляться влади.
Після того він почав дізнаватися, хто серед еллінів є наймогутніши-ми, щоб скласти з ними союз. Так він довідався, що найвидатніші серед них - це лакедемонці і афіняни, перші дорійського племені, а другі іонійського. Отже, саме вони були найславнішими. Перші за походженням елліни, а другі - пеласги(1). Другі нікуди не віддалялися з своєї країни, а перші багато кочували. За часів царя Девкаліона вони перебували у Фтіотіді, під час Дора, Еллінового сина, були вони в країні під горами Осса і Олімп, що називається Гістіеотідою (2), а з цієї Гістіеотіди їх вигнали кадмеї(3), і вони оселилися на Пінді, в краю, що називається Македнон. Звідти вони переселилися в Дріопіду, а з Дріопіди, нарешті, прибули до Пелопоннесу і там одержали назву дорійців.
57. Якою саме мовою розмовляли пеласги, я точно не можу сказати. Якщо можна про це судити з того, що ще тепер існує з пеласгійського племені, які мешкають у місті Крестоні над тірсенами (2) і колись були сусідами тих, що називаються тепер дорійцями (а жили вони тоді на землі, що нині називається Фессаліотідою) (3), крім того, з тих пеласгів, Що живуть у Плакії(4) та Скілаці на Геллеспонті, з тих, що були поблизу від афінян, а також із інших пеласгійських міст, а потім змінилися їхні назви, коли можна це навести як свідчення, то пеласги розмовляли варварською мовою (5). Якщо це виправдано для всіх пеласгійських племен, то аттічне плем'я, будучи пеласгійським, а згодом ставши еллінським, разом із тим змінило і свою мову. Отже, ні крестонці, ні плакійці не розмовляють такою мовою, якою розмовляють їхні сусіди, але вони мають спільну для обох з них мову. Це означає, що їхній говір, який вони зберігають, це той самий, що ним розмовляли ще до приходу в ці краї.
58. Еллінський народ, відтоді як став таким, завжди користувався своєю мовою, так воно мені здається. Після того, як він, будучи ще незначним, відокремився від пеласгійських племен, він поступово збільшувався в числі, хоч спочатку був малим, прийняв до свого складу багато різних племен, серед них також пеласгів та інших варварів. Як мені здається, пеласгійський народ, будучи варварським, ніколи значно не збільшувався.
59. З цих двох народів, що про них ішлося вище, як довідався Крез, народ Аттіки був роз'єднаний і пригнічений, коли Пейсістрат, син Гіппократа, був тираном в Афінах. Отже, Гіппократові, коли він, як простий громадянин, був присутній на святах в Олімпії, було показано велике чудо. Під час жертвоприношення, в казанах, що стояли там з водою і м'ясом, вода сама собою раптом без вогню закипіла і почала виливатися. Лакедемонець Хілон(1), що на той час був там і бачив це чудо, порадив Гіппократові насамперед не брати собі жінку, що здатна народжувати дітей, а коли вже він одружений, відіслати жінку, а якщо в нього вже є син, то відмовитися від нього. Проте Гіппократ не схотів послухати поради Хілона. Після того в нього народився син Пейсістрат, про якого вже згадувалося. Сталося так за цього Пейсістрата, що повстали один проти одного афіняни (2), які жили на узбережжі і ті, які жили на рівнині. Перших очолював Мегакл, син Алкмеона, а тих, що на рівнині - Лікург, син Арістолаіда. Прагнучи захопити владу, Пейсістрат організував собі третю партію, зібравши заколотників, став на чолі гіперакріїв і вигадав таке: поранивши себе і своїх мулів, він заїхав із ними на агору, нібито тікаючи від ворогів, які переслідували його, коли він їхав у полі, і хотіли вбити. Через це він звернувся до народу, з проханням дати йому для захисту якихсь охоронців, бо він перед тим уславився як проводир (3) у війні проти мегарців, захопив Пісаю та вчинив й інші подвиги. Афіняни, обдурені ним, дозволили йому обрати серед громадян триста людей, які стали не списоносцями (4) Пейсістрата, а його ломаконосцями, бо так їх озброєних ломаками потім назвали. Ці люди підняли повстання разом із Пейсістратом і захопили Акрополь. Після цього Пейсістрат почав владарювати в Афінах, не знявши нікого з посад і не змінивши законів, але за його владарювання він добре прикрасив місто і дбав про його добробут.
60. За деякий час, порозумівшися між собою, прибічники Мегакла і прибічники Лікурга вигнали його з Афін. Так сталося, що Пейсістрат спершу заволодів Афінами і втратив свою владу, яка не дуже міцно вкорінилася, а ті, котрі вигнали Пейсістрата, знову посварилися між собою. Посварившися з своїми колишніми прибічниками, Мегакл послав вісника до Пейсістрата з запитанням, чи хоче той його дочку взяти собі за дружину й одержати владу. Коли Пейсістрат прийняв пропозицію і погодився з такою умовою, вони задумали для його повернення з вигнання, як я гадаю, найдурнішу річ на світі. Як я вважаю (бо, звичайно, еллінський народ із давніх давен відрізнявся від варварів тим, що був розсудливим і не мав їхньої дурної безпосередності), якщо справді на той час, ті, які були в Афінах, мешканці котрих славилися тим, що були першими серед еллінів за своїм розумом, як я кажу, наважилися вигадати таке. В Паяніейському домі жила жінка на ім'я Фія, на зріст у чотири лікті без трьох пальців і гарна на вигляд. Так ось цю жінку, при повній зброї, вони поставили на колесницю і всіляко прикрасивши її, щоб вона була найчепурнішою, повезли в місто, а перед нею бігли вісники, які вигукували, прибуваючи до міста те, що їм було наказано: «О, афіняни, прийміть у себе з відкритою душею Пейсістрата, якого сама Афіна, шануючи його найбільше серед людей, везе на свій Акрополь!». Таке вони там викрикували і одразу по всіх демах (4) пішли чутки, ніби сама Афіна везе Пейсістрата, і громадяни, повіривши, що та жінка справді богиня, молилися їй і прийняли в себе Пейсістрата.
61. Обійнявши в такий спосіб владу тирана, Пейсістрат згідно з тим, як у нього було умовлено з Мегаклом, одружився з Мегакловою дочкою. Але оскільки в нього вже були дорослі сини і тому, що Алкмеоні-ди вважалися за проклятих, він не хотів, щоб нова дружина народила йому дітей і спілкувався з нею лише в незаконний спосіб. Це спершу вона утаювала, але після, як її запитала мати, вона їй розповіла, а та „ переказала свому чоловікові. Той прийняв це, як велику образу, що йому зробив Пейсістрат. У гніві він поквапився замиритися з своїми колишніми прибічниками. Довідавшися про його вчинок, Пейсістрат покинув країну і, прибувши до Еретрії, порадився з синами. Думка Гіппія переконала всіх, що треба відвоювати собі владу. Тоді вони почали збирати пожертвування від міст, що колись чимось були їм зобов'язані. Фіванці перевершили всіх своїми великими грошовими внесками. Не пройшло, сказати б, і багато часу, як у них все було вже готове для повернення. Прибули до них із Пелопоннесу аргоські найманці. Велику готовність прийти на допомогу виявив наксієць на ім'я Лігдамій(1), який прибув із власного почину з грошима і людьми.
62. Вирядившися з Еретрії, на одинадцятий рік вони повернулися. І найперше місто, що вони захопили в Аттіці, був Марафон. Коли вони отаборилися в цьому місті, до них почали прибувати з Афін заколотники, а також стікалися люди з інших демів, які воліли краще мати для себе тиранію, ніж демократію. Всі вони склали військову силу. Тим часом афіняни в своєму місті, коли Пейсістрат(1) збирав гроші, а потім захопив Марафон, не звертали на це жодної уваги. Нарешті, коли вони довідалися, що він із Марафона вирушає до їхнього міста, вони виступили проти нього. Тоді, як із усіма своїми силами вони вийшли проти тих, що поверталися з вигнання, Пейсістратове військо, виступивши їм назустріч, дійшло до храму Афіни Палленіди і зайняло там позицію. Тут прийшов до Пейсістрата якийсь віщун, акарнанець Амфіліт(2), і під впливом божественного натхнення провіщав йому в гекзаметричних віршах таке:
«Кинуто невід у море, розтягнено сіті для ловлі,
В невід стрибають тунці при ярому місячнім світлі».
63. Так богонатхненний провіщав це, а Пейсістрат зрозумів оракул і, зваживши на нього, виступив із військом. Афіняни в своєму місті на той час снідали, а потім одні з них почали грати в кості, а інші полягали спати. А Пейсістратові воїни, напавши на афінян, змусили їх тікати. Коли вони тікали, Пейсістрат вигадав хитрий спосіб перешкодити їм об'єднатися і щоб вони залишалися розпорошеними. Він послав своїх синів на конях, щоб вони догнали втікачів і дали їм наказ Пейсістрата не лякатися і кожному повернутися додому.
64. Афіняни послухалися його. Так Пейсістрат утретє оволодів Афінами і зміцнив там тиранію з допомогою багатьох найманців і грошових внесків, як із Афін, так і з тих, що прибули з берегів Стрімону(1). Він узяв заручниками синів тих афінян, які чинили опір і не повтікали. Він переселив їх на Наксос (бо Пейсістрат завоював його і передав його Лігдамію). Крім того, він очистив Делос за наказом божества. Його він очистив у такий спосіб. Наскільки можна було побачити, дивлячись із святилища, він наказав вирити всі трупи і перенести їх до іншої сторони Делосу. І Пейсістрат владарював як тиран в Афінах, а з Афінян одні загинули в битві, а інші покинули батьківщину разом із Алкмеоні-дами (2).
65. Такі були справи на той час в афінян, як про них дізнався Крез, а про лакедемонців він довідався, що вони вже уникли великих прикростей і закінчили війну з тегейцями. Коли в Спарті царювали Леонт і Геге-сікл(1), лакедемонці перемагали в усіх війнах і лише від тегейців зазнавали поразок. Перед тим у лакедемонців були найгірші закони порівняно з усіма іншими еллінами і вони не спілкувалися між собою і з жодними іноземцями. Але згодом вони одержали кращі закони, і це було так. Коли Лікург (2), видатна особа серед спартанців, прибув у Дельфи, щоб одержати оракул, і зайшов до святилища, Піфія одразу сказала йому таке:
«Ось ти прийшов, о Лікурге, до храму мого золотого,
Зевсові милий, а також усім божествам олімпійським.
Ким назову я прибульця, чи мужем, чи богом славетним?
Краще безсмертним назвати тебе, о мій мудрий Лікурге!»
Як дехто каже, Піфія сама розповіла йому про той державний устрій, що нині існує в спартанців. Як самі спартанці твердять, Лікург, коли його небіж Леобот був царем у спартанців, а він був його опікун, той приніс свої закони з Кріту. Скоро він став опікуном, він змінив усі закони і не дозволяв їх порушувати (3). Коли була війна, він установив еномотії(4) і тріакади (5) і сиситії, а крім того, він призначив ефорів і заснував раду старійшин. Так вони перейшли до правильного законодавства, а після смерті Лікурга збудували йому святилище і дуже шанували його .
66. їхня земля була родючою і в них було багато чоловіків; вони швидко досягли добробуту. Нарешті, їм набридло жити спокійним життям. До аркадян вони ставилися із зневагою, вважаючи себе кращими. Вони звернулися до дельфійського святилища з запитанням, чи не варто було б їм підкорити собі всю Аркадію. Піфія на це так їм відповіла:
«Просиш Аркадію дати, занадто ти просиш, не дам я,
Є там багато людей, що жолуді їсти спроможні(1),
Ті не допустять тебе, хоч я і не виступлю проти,
Дам я Тегею тобі, де приємно всякчас танцювати,
Гарна рівнина, котру там мотузкою міряти можна».
Коли таку відповідь було дано лакедемонцям і вони її почули, то вирішили не нападати на всіх інших аркадян, але взявши з собою кайдани (2), виступили проти тегейців, повіривши облудному пророкуванню. Вони гадали, що поневолять тегейців. Але зазнали поразки і всім тим, що їх було взято в полон і закуто в кайдани, котрі вони принесли з собою, довелося вимірювати мотузкою тегейське поле, на якому вони працювали. А ті кайдани, що в них їх було закуто, ще за мого часу зберігалися в Тегеї, підвішані навколо храму Афіни Алеї.
67. Починаючи від першої війни, спартанці постійно воювали з тегейцями і неодмінно зазнавали поразок. Проте під час Креза, коли в Лакедемоні царювали Анаксандрід і Арістон, спартанці, нарешті, стали переможцями у війні(1), і ось у який спосіб. Оскільки їм завжди не щастило у війні з тегейцями, вони послали своїх посланців до Дельфів із запитанням, кого з богів їм слід уласкавити, щоб перемогти у війні тегейців. На це Піфія їм відповіла, що їм треба перенести кістки Агамемнонового сина, Ореста (2). Коли ж вони виявилися неспроможними знайти Орестову домовину, вони знову послали до бога, щоб дізнатися про місце, де лежить Орест. Тоді Піфія сказала посланцям таке:
«Є у Аркадії місто на рівному місті - Тегея,
Дмуть вітровії у ній, неминучій покірні потребі,
Йде за ударом удар і лихо за лихом приходить,
Там Агамемнона сина земля покрива життєдайно,
Якщо його перемістиш, Тегеї володарем станеш».
Лакедемонці, почувши цей новий оракул, далі почали шукати, але не наблизились до того, що шукали, аж поки Ліх, один із спартанців, що їх називать агатоергами, нарешті, знайшов. Агатоерги (3) - це громадяни, найстаріші, числом п'ятеро і в кожному році вони виходять із стану вершників. Протягом того року, коли вони виходять із стану вершників, то мають бути завжди напоготові виконувати обов'язки послів спартанської держави в різних краях.
68. Саме з таких людей був Ліх, який знайшов у Тегеї почасти випадково, почасти завдяки своєму розумові те, що треба. Оскільки того року з тегейцями були мирні стосунки, він, зайшовши до кузні, побачив, як коваль кував там залізо(1). Бачачи це, він був дуже здивований. Помітивши, як він дивується, коваль, припинивши роботу, сказав йому: «Ось, гостю з Лаконіки, якби ти побачив те, що я бачив, ти ще більше здивувався б, ніж оце тепер тобі довелося дивитися на опрацювання заліза. Отже, я, хотівши тут у дворі викопати колодязь, копаючи, наштовхнувся на труну завдовжки в сім ліктів. Не вірячи, що колись існували люди, вищі на зріст, ніж теперішні, я відкрив труну і побачив, що покійник такого самого розміру, як і труна. Вимірявши, я знову поховав його».
Так коваль розповів йому те, що бачив, а Ліх, зваживши на його слова, здогадався, що цей покійник відповідно до віщування був саме Орестом. Ось як він, зіставивши сказане ковалем із оракулом, зробив свій висновок: у двох подувах ковальських міхів він розпізнав вітри, в ковадлі і молоті - удар за ударом, у залізі, яке кував коваль, лихо за лихом, беручи до уваги таке порівняння, що залізо було винайдено на лихо людям. Зробивши таке порівняння, він прийшов у Спарту і розповів лакедемонцям про все це. Проте вони, вигадавши якесь неправдиве обвинувачення, вигнали його(2). Він повернувся до Тегеї, розповів ковалеві про свою біду і спробував був найняти в коваля його двір, але той не погодився. Перегодом він все ж таки умовив коваля (3), оселився в нього, відкопав труну, зібрав кістки і вирядився з ними до Спар-ти. І відтоді щоразу, коли лакедемонці мали зіткнення з тегейцями, лакедемонці остаточно їх перемагали. Так вони завоювали більшу частину Пелопоннесу.
69. Коли Крез довідався про все це, він послав вісників до Спарти з дарами і пропозицією укласти союз і напутив вісників, що їм треба було сказати. Прибувши, вони переказали таке: «Нас послав Крез, владар лідійців та інших народів, щоб ми сказали вам: - шановні лакедемонці, бог наказав мені своїм оракулом узяти собі в союзники когось із еллінів і я довідався, що ви найсильніші в Елладі(1). Отже, я, згідно з оракулом, закликаю вас бути мені друзями і союзниками без усяких викрутів і облуди». Таке через своїх вісників оголосив їм Крез. Лакедемонці, які також знали про оракул, даний Крезові, зраділи приходу лідійців і заприсягалися в приязні до них і в союзі. До того ж декому з них Крез і перед тим робив якісь добродійності. Тепер лакедемонці відрядили до Сардів посланців, щоб придбати там золото, яке вони хотіли використати для статуї Аполлона, що і тепер стоїть у лаконському Торнаці(2), але Крез тим, що прибули для купівлі, просто подарував золото.
70. Цього ради лакедемонці прийняли пропозицію про союз і ще через те, що він саме їх обрав собі в союзники серед усіх еллінів. Вони, з свого боку, охочі були прийняти його пропозицію. Виготували бронзовий кратер(1), закраїни якого було оздоблено зображеннями різних тварин, і таких розмірів, що він міг умістити в собі триста амфореїв, бажаючи цим віддячити Крезові. Цей кратер не був доставлений до Сардів із двох причин, про які розповідають по-різному. Отже, лакедемонці кажуть, що на шляху до Сардів його довезли до Самосу, самосці, довідавшися про вантаж, напали на своїх військових кораблях і забрали його собі. Але самосці, з свого боку, кажуть інакше, а саме, що лакедемонці, які везли з собою кратер, запізнилися і довідавшися про здобуття Сардів і Крезову долю, продали кратер на Самосі, де приватні особи купили його і пожертвували в храм Гери. Можливо і те, що посланці, повернувшися до Спарти, сказали, що кратер у них забрали самосці.
71. Така була доля цього кратера, а Крез, ошуканий оракулом, вирядився в похід до Каппадокії, сподіваючись у такий спосіб розбити Кіра і зруйнувати перську державу. Тоді, як він ще готувався до цього походу проти персів, один із лідійців, що його і перед тим вважали за мудреця і який внаслідок висловленого ним тоді користувався великою повагою серед лідійців, подав Крезові таку пораду (а звали його Санданій): - «Великий владарю! Ти готуєшся до війни з цими людьми, які мають шкіряні штани(1), і ввесь їхній одяг шкіряний, і годуються вони не тим, що хочуть, а тим, що мають, а їхня країна гориста, вино вони не п'ють, а лише воду, навіть і інжиру в них нема, і взагалі нічого путящого. Отже, коли ти їх переможеш, що ти від них візьмеш, від цих людей, що в них власне нема нічого? Проте, якщо вони тебе переможуть, згадай-но, чого ти позбудешся. Коли ж вони засвоять досягнення нашої культури, то їх не можна буде прогнати. Щодо мене, то я дякую богам за те, що вони не надоумили персів воювати проти лідійців». Ця промова не переконала Креза. В персів, справді, перш ніж вони завоювали лідійців, не було нічого з властивих лідійцям розкошів.
72. Каппадокійців елліни називають сірійцями і ці сірійці, до того, як вони підпали під владу персів, були залежні від мідійців. Кордоном між лідійською державою і мідійською була ріка Галіс, яка тече з вірменського нагір'я країною кілікійців, згодом вона тече праворуч від країни матіенів, а з лівого боку - країною фрігійців. Оминувши Фрігію, вона завертає на північ і там відмежовує сірійців-каппадокійців із лівого боку від пафлагонців. У такий спосіб ріка Галіс перетинає майже всю долішню частину Азії від моря насупроти Кіпру аж до Понту Евксіну. Це найвужча частина всієї цієї країни, і здібна людина може пройти цим шляхом за п'ять днів(1).
73. Отже, Крез виступив із війною проти Каппадокії, по-перше тому, що мав бажання приєднати цю землю до своєї держави, а ще тому, що повірив оракулові, а також хотів помститися за Астіага на Кірові. Цього Астіага Кіаксарового сина, який був шурином(1) Креза і царем мідійців, Кір, Камбісів син, переміг, а Астіаг ось як став Крезовим шурином. Якось загін заколотних скіфів-кочовиків удерся в мідійську землю. На той час владарем мідійців був Кіаксар, син Фраорта сина Деіока, який спершу доброзичливо прийняв скіфів як благальників. Він навіть, довіряючи їм, віддав їм своїх синів для навчання їх скіфської мови і стрільби з луків. Коли минув деякий час, сталося так, що скіфи, які постійно ходили на полювання і приносили здобич, одного разу не принесли нічого. Коли вони повернулися з порожніми руками, Кіаксар (а він був, очевидно, людиною дуже запальною), повівся з ними досить грубо. Тоді вони, зазнавши образи від Кіаксара і вважаючи, що він повівся з ними несправедливо, вирішили зарізати і пошматувати одного з його синів (2), що був у них для навчання. Оббілувавши його так, як вони мали звичай оббіловувати тварин, вони принесли його м'ясо Кіаксарові, так ніби це була їхня здобич на полюванні. Після цього вони вирішили якнайшвидше тікати до Аліатта, Садіаттовоґо сина, в Сарди. Так воно' і сталося. Кіаксар і присутні в нього співтрапезники покоштували цього м'яса, а скіфи, що це вчинили, запросили притулку в Аліатта.
74. Після цього, коли Аліатт відмовився видати скіфів на вимогу Кіаксара, між лідійцями і мідійцями почалася війна, що тривала п'ять років, на якій часто мідійці перемагали лідійців або лідійці мідійців (одного разу навіть у нічній битві). В такий спосіб із перемінним успіхом тривала ця війна, а на шостий рік під час однієї битви день раптом перетворився на ніч(1). Про таке перетворення дня на ніч провіщав іонійцям пілетянин Фалес, визначивши рік, коли станеться це перетворення. А лідійці і мідійці, щойно побачили, як настала ніч замість дня, припинили битву і поспішили укласти між собою мир. Ті, що їх замирили, були кілікієць Сіеннесій (2) і вавилонянин Лабінет (3). Це вони змусили їх обмінятися присягами і закріпити їх шлюбами. Вони видали Аліаттову дочку Аріенію за Кіаксарового сина, бо без міцних зв'язків спорідненості всякі угоди здебільшого не мають ні сили, ні тривалості. Присяги ці народи роблять так, як і елліни, але, крім того, вони злегка надрізують рамена і висмоктують із надрізів кров.
75. Отже, Кір подолав і забрав у полон Астіага, який був його дідом із боку матері, про що я розповім далі(1). Оце й було причиною того гніву, що його Крез мав проти Кіра, коли він послав по оракули запитати, чи варто йому виступити з війною проти персів і, одержавши облудну відповідь, яку він витлумачив собі на користь, вирушив у похід для завоювання перських володінь. Наблизившися до ріки Галія, Крез, як я сам гадаю, провів своє військо через мости, що там були, але, як твердить більшість еллінів, перейти ріку їм допоміг Фалес Мілетський(1). Крез розгубився, не знаючи, як йому переправити військо через ріку (бо на той час іще не було теперішніх мостів), як кажуть, тоді в таборі перебував Фалес і він зробив так, що ріка, яка протікала ліворуч (2) від війська, стала текти праворуч від нього, а зробив він це так. Він наказав прорити вище табору глибокий канал у формі півмісяця, так щоб ріка обтікала табір із півдня, відступаючи вздовж каналу від колишнього річища, ріка протікала повз табір і знову поверталася до свого колишнього річища. В такий спосіб після поділу на дві течії ріку в обох річищах можна було перейти. Дехто навіть твердив, ніби тоді старе річище остаточно пересохло, але я цьому не йму віри: як саме, повертаючись, вони змогли б перейти через ріку?
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга І Кліо Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
