Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
© Геродот
© А.Білецький (переклад, примітки), 1993
Джерело: Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 298-357.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
1. Коли звістка про марафонську битву дійшла до царя Дарія, Гістаспового сина, хоч він перед тим і був дуже розгніваний на афінян через напад, який вчинили на область Сардів, тепер, як це було цілком природно, його обурення стало ще більшим і він ще наполегливіше поспішив виступити в похід на Елладу. І не марнуючи часу, він послав вісників до різних міст(1) із наказом готувати військо і кожному війську він призначив далеко більше того, що вони давали перед тим (2), і військових кораблів, і коней, і збіжжя, і запасів поживи, і транспортних кораблів. Коли накази було подано до різних країв держави, вони почали тримати Азію в постійному заворушенні протягом трьох років, поки забирали до війська найхоробріших воїнів для походу на Елладу і тривали підготування. На четвертий рік повстав Єгипет, який поневолив Камбіс. Ця подія ще більше розлютила Дарія і він прискорив підготування до походу проти обох країн.
2. Проте, коли він готувався до походу на Єгипет і проти Афін, виникли жваві розбіжності думок між його синами щодо питання про царську владу: вони казали, що згідно зі звичаєм персів(1) треба було спершу обрати царя, а потім вирушати в похід. Справді, в Дарія, ще перед тим, як він став царем, народилося троє синів від першої його жінки, дочки Гобрія (2), а після того, як став царем, від Атосси, дочки Кіра, народилося ще четверо синів. Серед перших старшим був Артобазан, а серед других - Ксеркс. Проте через те, що вони були не від однієї матері, то сварилися між собою. Артобазан наполягав, що він старший за всіх синів і що в усьому світі визнається правило, що владу одержує старший син. Із свого боку Ксеркс казав, що він син Атосси, дочки Кіра, і що саме Кір дав персам свободу.
3. Дарій ще не висловив своєї думки, коли саме тоді, під час цих подій(1) прибув до Сусів Демарат, якого було позбавлено царської влади в Спарті і він віддалився в добровільне вигнання з Лакедемону. Ця людина, коли почула про незгоду між синами Дарія, пішла, як кажуть, до Ксеркса і порадила йому додати до його доводів і те, що він народився тоді, коли Дарій був уже царем і мав владу над усією перською державою, а Артобазан народився, коли Дарій ще був приватною особою. Отже, було б не логічно і не справедливо, щоб інший одержав царську посаду. Втім і в Спарті, запевняє Демарат, додаючи це до своєї поради, був звичай(2), коли народжувалися сини перед тим, як їхній батько став царем, а потім народжувався інший син, коли вже царював його батько, цей народжений після першого, успадковував царську владу. Ксеркс послухався Демарата і пішов за його порадою, а Дарій визнав, що те, що той казав, було справедливим, призначив Ксеркса своїм спадкоємцем. Я сам маю таку думку, що і без цієї поради Ксеркс став би царем, бо Атосса була всемогутньою.
4. Призначив Дарій царем персів Ксеркса і прискорив підготування до походу, але даремно, бо наступного року після цих подій і повстання Єгипту, під час його приготувань сталося так, що сам Дарій помер після царювання протягом тридцяти шести років і так не спромігся помститися ні на Єгипті, який повстав проти нього, ні на афінянах. Після смерті Дарія царство перейшло до його сина Ксеркса.
5. Спочатку Ксеркс не мав охоти вирушати, але збирав військо проти Єгипту. Проте Мардоній, син Гобрія, двоюрідний брат Ксеркса і син сестри Дарія, з близького оточення Ксеркса, і людина, що була найвпливовішою серед усіх персів, багато разів нагадував йому про похід і казав йому: «Великий владарю! Не гаразд, що афіняни, які завдали лиха, не були покарані за все те, що зробили. Але тепер доведи до кінця справу, яку ти взяв на себе, а коли ти напоумиш єгиптян за їхнє зухвальство, виступи проти Афін, по-перше, щоб твоє ім'я згадувалося з шанобою в світі і, по-друге, щоб той, хто хоче виступити проти твоєї країни, добре розміркував, що він робить». Такі доводи підштовхнули Ксеркса здійснити помсту, але до них часто додавалися ще й інші, а саме про те, що Європа - це чудова країна, там ростуть різноманітні плодові дерева(1), вона надзвичайно родюча, і єдиний серед смертних, хто є гідний володіти нею, це великий цар. Таке казав Мардоній, бажаючи для себе нових пригод і ще тому, що хотів сам стати правителем Еллади.
6. Поступово він досяг того, що хотів, і вмовив Ксеркса зробити те, про що той казав. До того ще й інші обставини допомогли йому і посприяли вмовити Ксеркса. По-перше, з Фессалії прийшли вісники від Алевадів(1) і доклали всіх зусиль, щоб умовити Царя виступити проти Еллами (ці Алевади були царями в Фессалії); по-друге, Пейсістратіди, які були в Сусах, казали Ксерксові те саме, що й Алевади, і навіть обіцяли йому ще й багато іншого. Вони прибули в Суси в супроводі афінянина Ономакріта, складача оракулів (2) і видавця оракулів Мусайя, з яким він заприятелював. Цей Ономакріт був вигнаний Гіппархом, сином Иеи-сістрата, бувши спійманим на місці злочину Ласом (3), сином Гермонея, коли Ономакріт укинув до збірки оракулів Мусайя оракул про те, той близькі до Лемносу острови зникнуть у морі. З цього приводу 1 шпаРх вигнав Ономакріта, хоч перед тим був зв'язаний із ним міцною приязню. Тоді Ономакріт прийшов разом із ними, і коли всі з'явилися перед Царем і почали всіляко облещувати його, він виголошував оракули, а якщо серед них було щось таке, що віщувало якесь нещастя ваРваР^*' він не казав про це, але наводив і виголошував найсприятливіше для нил, ніби там було сказане, що якийсь перс перекине міст через Геллеспонт, і розповідав про те, як відбудеться похід. І так викладаючи оракули, він подіяв на Ксеркса, а разом із ним ще й Пейсістратіди та Алевади, що висловлювали свої думки.
7. Скоро Ксеркс переконався, що треба вирушати в похід на Елладу наступного року після смерті Дарія(1), і розпочав перший похід проти єгипетських повстанців. Отже, коли він їх поневолив, то установив у Єгипті рабство, далеко жорстокіше, ніж було за Дарія (2). Ксеркс передав правління країною Ахеменові(3), свому братові і сину Дарія. Згодом, коли той був правителем Єгипту, через багато років Ахемена вбив лівієць Інарос, син Псамметіха.
8. Після підкорення Єгипту Ксеркс, виряджаючись у похід на Афіни, скликав надзвичайну нараду найзнатніших персів(1), щоб вислухати їхні думки і висловити свої. Коли вони зібралися, він звернувся до них із такою промовою(2): «Шановні перси! Я не перший, хто встановлює цей звичай, я успадкував його від предків і додержуватимусь його, як мені це кажуть найстаріші серед вас, що його було встановлено, коли ми забрали владу від мідійців і Кір відсторонив Астіага. Ніколи ще дотепер ми не були бездіяльними, але якесь божество так скеровує нас і ми самі в багатьох випадках уважаємо корисним іти за ним. Які країни підкорили і приєднали до своєї Кір і Камбіс, і мій батько Дарій, ви це добре знаєте, не треба мені ще раз про це згадувати. І я, щойно сів на цей трон, єдиною моєю думкою стало, як би мені не відстати від них, які зійшли на цю високу посаду, і додати до Персії не меншу могутність. Розуміючи це, я вважаю, що, крім того, і славу ми можемо придбати і країну не меншу за цю, що ми маємо, і не менш плодючу, також багату на всілякі природні витвори. Водночас ми помстимося і змиємо з себе образу (2). Саме для цього я вас тепер покликав, щоб викласти вам мій намір. Я задумав перекинути міст через Геллеспонт і провести військо до Європи проти Еллади, щоб покарати афінян за все, те, що вони зробили, як ви знаєте, персам і моєму батькові. Звичайно, вам відомо, яке палке бажання мав Дарій піти в похід на цих людей. Але він помер і не зміг помститися. Проте я заради його і заради інших персів не заспокоюся, поки не оволодію і не спалю місто афінян, які перші, як ви знаєте, поклали початок ворожнечі і образили і мене, і мого батька. Спершу вони виступили проти Сардів разом із Арістагором (4) із Мілета, з моїм рабом, і, коли прийшли туди, підпалили священні ліси і храми. Згодом, що вони зробили, коли ми висадилися в їхній країні, а стратегами були Датій і Артафрен, це, я гадаю, ви всі знаєте. Отже, розуміючи, я вважаю, що ми маємо право це зробити з користю для нас. Коли ми поневолимо їх і сусідів, що мешкають у країні фрігійця Пелопа, ми розширимо кордони Персії аж до Зевсового неба (5), бо, ви знаєте, сонце з своєї висоти, напевне, не побачить якусь країну, що не межувала б із нашою, бо з вашою допомогою я всі країни зроблю єдиною державою після того, як пройду через усю Європу. Справді, як я розумію, не залишиться жодного міста, жодного народу, який міг би вступити з нами в бій, коли ми переможемо тих, що про них я сказав. Так і ті, які завинили перед нами, будуть під ярмом рабства, як і ті, що не винуваті перед нами. Отже, ви зможете догодити мені, якщо зробите те, що я вам скажу. Я призначу вам день, коли вам треба буде з'явитися до мене. Нехай кожен із вас поквапиться тоді негайно прийти до мене. І хто приведе з собою найкраще підготоване та споряджене військо, я дам цінні дари, що вважаються найціннішими в нашій країні. Отак воно має бути. Але, щоб ви прийняли мою волю, я ставлю це на спільне обговорення і прошу вас, хто бажає, висловити свою думку». Так він сказав і цим закінчив свою промову.
9. Після нього слово взяв Мардоній: «Великий владарю! Ти найкращий із персів і не лише з тих, що жили до цих пір, а й із тих, що мають народитися, бо все сказане тобою в промові, найпрекрасніше і найправ-дивіше і більш за все те, що ти не дозволиш іонійцям(1), які живуть у Європі, знущатися з нас, бо вони просто негідники. Було б ганебне, справді, якби ми поневолили, лише через наше бажання збільшити нашу державу, саків та індійців(2), і ефіопів, і ассірійців(3) та інші народи, численні та великі, які ніколи не ображали нас, персів, і тримали б їх під нашою владою як рабів і не помстилися б на еллінах, які перші на нас напали. Чого нам боятися: якого численного війська (4)? Якої господарської могутності? Ми знаємо, як вони воюють, знаємо і наскільки обмежені їхні прибутки. Ми поневолили і тримаємо як наших підданців їхніх дітей, що мешкають на нашій землі і називаються іонійцями, еолійцями та дорійцями. Я сам уже випробував їх, чого вони варті, коли виступив проти них за наказом твого батька, і коли я дійшов до Македонії і вже недалеко було до Афін, проте ніхто не виступив проти мене, щоб дати бій. Отже, як мені кажуть, елліни звичайно починають війни без найменшого приводу, зовсім не обміркувавши, просто через свої легкодумність і глупоту: бо коли вони оголошують один одному війни, вони шукають найпрекрасніше і зовсім рівне місце і йдуть туди і б'ються, а внаслідок цього переможці віддаляються з великими втратами, а щодо переможених, я вже не кажу, бо вони, напевне, зазнають цілковитого розгрому. Коли їм треба буває полагодити свої незгоди, як людям із спільною мовою, то вони роблять це через вісників та посланців іще якось інакше, а не через битви. Проте, якщо їм треба буває за всяку ціну воювати одному з одним, тоді вони знаходять місце, де тяжко буває кожному подолати свого суперника, і там вони випробовують свою долю. Хоч як там було, елліни з таким кепським способом діяти, коли я дійшов аж до Македонії, не додумалися вступити зі мною в бій. А проти тебе, о царю, коли ти поведеш із собою всі війська Азії і всі її кораблі, хто наважиться протистояти і воювати з тобою? Я не уявляю собі, щоб свідомість такої сили не позбавила б еллінів їхнього зухвальства. Але якщо я навіть перебільшую в розрахунках і вони в своєму зухвальстві через незнання справи вступлять із нами в бій, то це для них буде добра наука. Вони побачать, що ми незрівнянні на війні. Проте, хоч як там буде, хай ми не проминемо нічого, не випробувавши його, бо ніщо не відбувається само собою, але на цьому світі все відбувається через прикладені зусилля». Такою промовою (5) він, усіляко прикрасивши, виклав Ксерксову думку і закінчив.
10. Всі інші перси замовкли, не наважуючись висловити думку протилежну до висловленої. Тоді Артабан, дядько з боку батька Ксеркса, і через це, виявивши сміливість, узяв слово і сказав: «О царю! Якщо не буде висловлено протилежних думок, не буде можливим вибрати найліпшу з них і доведеться прийняти одну вже висловлену. Проте, коли їх уже буде висловлено, це буде можливим так, як щире золото лише тоді ми визнаємо таким, коли ми його тремо на пробірному камені об інший золотий зливок і знаходимо, який із обох зливків є найкращим. Адже я і твоєму батькові, моєму братові Дарію, радив не виступати в похід на скіфів, людей, що в їхній країні ніде нема міст. Але він, сподіваючись, що зможе підкорити кочовиків скіфів, не послухався мене, але пішов у похід і повернувся, загубивши велику частину свого війська, найвідважніших людей. Проте, ти, царю, збираєшся виступити проти людей, які значно перевищують скіфів, і як кажуть, вони видатні войовники і на суші і на морі. І чого ти мусиш побоюватися від них, це мій обов'язок попередити тебе. Ти кажеш, що маєш намір перекинути міст через Геллеспонт і потім провести по ньому твоє військо через Європу до Еллади. Ну, уяви собі, що станеться, якщо ти зазнаєш поразки чи на суходолі, чи на морі, або і там і там, бо ці люди славляться своєю хоробрістю і про це можна судити навіть із того, що самі афіняни розбили таке велике військо, яке пішло в Аттіку, очолюване Датієм і Артафреном. Скажімо, їм не пощастило у битвах на суходолі й на морі, але нарешті вони нападуть із своїм флотом і переможуть, а потім попливуть до Геллеспонту і розламають мости: цього слід побоюватися, царю мій. Це не просто припущення, які я роблю на підставі свого розуму, але я маю на увазі можливе нещастя, що його колись ми ледве уникли, коли твій батько з'єднав береги Фракійського Боспору, а потім перекинув міст через ріку Істр і прийшов, щоб завдати поразки скіфам. Чого тільки не робили скіфи, щоб умовити іонійців, яким твій батько доручив охороняти мости на Істрі, поламати переправу! І коли б було прийнято думку інших тиранів і не став би проти Гістіай, мілетський тиран, Персія загинула б. Проте навіть страшно згадати про це, коли доля царя могла залежати від однієї людини. Отже, ти, принаймні, не наражайся на таку небезпеку, без кончої потреби, але послухай мене. Тепер розпусти ці збори, а пізніше, коли тобі забагнеться, після належних роздумів, накажи зробити, що ти вважатимеш за краще. Бо я гадаю, що дуже вигідно приймати добре обмірковані рішення, оскільки навіть тоді, коли і не поведеться, рішення від цього не буде менш правильним, лише доля призвела до того, що воно провалилося. Навпаки, в того, хто нерозважливо прийняв рішення, навіть і тоді, коли воно несподівано принесе успіх, незважаючи на це, воно все ж таки буде нерозважливим рішенням. Бачиш, бог уражає блискавкою великих тварин і не дозволяє, щоб вони розбундючувалися, тоді як малі тварини зовсім його не бентежать. І ще ти бачиш, як він жбурляє стріли завжди в найвищі будови і дерева. Це тому, що богові подобається вражати все, Що надто підноситься. Так буває, що численне військо знищується іншим нечисленним. Коли, наприклад, бог через заздрість наганяє паніку або лякає їх громом так, що вони ганебно гинуть. Адже бог не дозволяє нікому бути надто високої думки про себе, крім його самого.
В усіх справах сквапність призводить до невдачі, з якої виникає для нас велика шкода. Навпаки, якщо хтось стримується, через це йому буває талан, навіть і тоді, коли він цього одразу не бачить, але нарешті він це розуміє.
Отже, царю мій, такі я даю тобі поради. Ну, а ти сине Гобрія, Мар-донію, не кидай порожні слова в повітря щодо еллінів, які недостойні того, щоб про них казати із зневагою. Бо зводячи наклеп на еллінів, ти підбурюєш Царя, щоб він вирушив у похід, і саме для цього, мені здається, ти прикладаєш стільки старанності. Не дай боже, щоб це сталося. Справді, нічого нема гіршого за обмову, бо в ній є двоє: один, що скривджує, а інший, якого скривджують. Отже, той, хто зводить наклеп, скривджує, бо обвинувачує когось відсутнього, а інший учиняє несправедливість тим, що вірить, не одержавши точних відомостей. А ще інший, який не буває присутнім при розмові, скривджується через те обома, бо один із них звів на нього наклеп, а другий через те, що прийняв його за погану людину. Але, якщо справді існує потреба в поході проти цих людей, то нехай сам цар залишається тут у Персії, а ми обидва дамо наших дітей як заручників і ти очолюй похід, вибравши собі бажаних для тебе людей, і якщо справа царя матиме успіх, як ти це кажеш, тоді нехай будуть убитими мої діти, а разом із ними і я сам. Але якщо події відбудуться так, як я кажу, тоді нехай так станеться з твоїми дітьми, а разом із ними і з тобою, якщо ти повернешся з походу. Проте, якщо ти не схочеш прийняти ці умови і наполягатимеш на тому, щоб іти в похід на Елладу, тоді я тобі заявляю, що хтось із тих, хто тут залишаться, почує, як скажуть, що Мар-доній, принісши велике лихо персам, шматується собаками та хижими птахами(1) десь там у країні афінян або в країні лакедемонців, якщо, мабуть, не перед тим, як прийти туди, і тоді ти зрозумієш, проти яких людей ти намагаєшся вмовити царя піти в похід».
11. Так сказав Артабан, але Ксеркс розгнівався і відповів йому цими словами: «Артабане! Ти брат мого батька і це врятує тебе і ти уникнеш покарання, яке ти заслужив за твої безглузді слова, але я накладу на тебе ганебну кару, на тебе, немужнього і боягузливого, ти не супроводитимеш мене в поході на Елладу, але залишишся тут разом із жінками. А я і без тебе, як я сказав, доведу свою справу до кінця. Нехай мене не називають сином Дарія, сина Гістаспа, сина Арсама, сина Аріарамна, сина Тейспа, сина Кіра, сина Камбіса, сина Тейспа, сина Ахемена, якщо я не помщусь на афінянах, бо я добре знаю, що коли ми залишимося спокійними, вони не будуть спокійними, а вирядяться в похід, я певний цього, проти нашої країни, якщо слід судити з того, що вони зробили без усякого приводу, коли спалили Сарди і напали на Азію. Тепер уже неможливо, щоб хтось із нас відступив. Справа стоїть так: чи ми будемо діяти, чи проти нас будуть діяти, чи всі наші землі підпадуть під владу еллінів(1), або всі їхні землі будуть під владою персів. Адже у ворожнечі, Що нас поділяє, нема нічого третього між двох крайностей. Отже, добре буде тепер, оскільки ми перші постраждали від них, відплатити їм за лихо, що вони нам заподіяли, і нехай я довідаюся про нещастя, яке на мене чекає, коли я піду в похід на цих людей, що колись уже їх поневолив фрігієць Пелоп (2), раб моїх батьків. Він так їх поневолив, що й дотепер ці люди та їхня країна мають ім'я того, хто їх поневолив» (3).
12. На цьому закінчилися промови на нараді. Прийшов час відпочинку, і Ксеркса почала непокоїти думка Артабана і, коли він відклав рішення до ночі, він подумав, що йому нема користі йти в похід на Елладу. Скоро він так подумав і дійшов до такого рішення, як ним оволодів сон. І ось тієї ночі, як переказують перси, він побачив сон, ніби до нього з'явився високий на зріст чоловік: «Отак ти, Персе, змінюєш свою думку і вирішуєш не вести своє військо проти Еллади після того, як ти наказав персам зібрати військо. Ну, не гаразд ти робиш, змінюючи свою думку, і є тут хтось, хто не вибачить тобі цього. Як ти вирішив у день, так і йди цим шляхом».
13. Так цей чоловік сказав уві сні Ксерксові, і потім здалося йому, що той полетів і зник. Коли розвиднилося, Ксеркс не надав цьому сновидінню жодного значення, але зібрав персів, яких він скликав і перед тим і так сказав їм: «Шановні перси! Пробачте мені, що я так різко змінюю своє рішення, бо я ще не досяг віку(1), щоб зріло розумувати, і ті, які заохочують мене зробити те, що ви знаєте, не залишають мені часу на міркування. Проте, коли я почув думку Артабана, в мене, як у молодого, забуяла кров і я кинув старій людині в обличчя найнедостойніші слова, але тепер я визнаю правильною його думку і піду за нею. Маючи тепер на увазі, що я змінив своє рішення піти в похід проти Еллади, будьте спокійні». Коли це почули перси, вони зраділи і почали його вихваляти.
14. Проте настала ніч і знову той самий сон з'явився Ксерксові і привид сказав йому: «Сине Дарія! Так ти відмовився привселюдно, як я бачу, від походу і зовсім не зважив на мої слова, неначе це тобі сказала якась нікчемна людина? Отже, знай, що коли ти одразу не підеш у цей похід, то ось які наслідки будуть для тебе: як за недовгий час ти став великим і славним, так незабаром ти знову станеш малим і незначним».
15. Ксеркс, заляканий сновидінням, скочив із свого ліжка і послав вісника, щоб той покликав до нього Артабана. Коли Артабан прийшов, Ксеркс сказав: «Артабане! Я на той час не був сповна розуму, коли кинув тобі образливі слова через твою добру пораду. Проте згодом, за деякий час я змінив свою думку і визнав, що треба зробити те, що ти мені порадив. Проте тепер, незважаючи на моє бажання, я не зможу піти за твоєю порадою, бо знай, коли я обмірковував це і змінив своє рішення, до мене уві сні з'явився привид і наполегливо не дозволяє мені йти за твоєю порадою і навіть загрожує мені жахливими наслідками, а після того зникає. Якщо це справді якесь божество, що посилає його до мене, і воно бажає, щоб неодмінно відбувся похід проти Еллади, то такий самий привид має з'явитися і до тебе з таким самим наказом. Тепер, я гадаю, може статися таке: візьми собі всі мої вбрання(1), надягни їх і сідай на мій трон, а потім піди і лягай на моє ліжко».
16. Так сказав йому Ксеркс, а Артабан, хоча спершу не послухався його, бо вважав за недоречне сісти на царський трон(1), нарешті, оскільки цар змусив його, виконав наказ, але перед тим, сказав: «Я, царю мій, однаково поважаю і ту людину, що правильно мислить, як і ту, що готова вірити тому, хто правильно говорить. Ти маєш обидві ці якості, але тебе збочує з правильного шляху спілкування з лихими людьми. Це так, як море, що взагалі корисне для людей, на нього дмуть вітри і, як кажуть, не дають йому залишатися спокійним. Коли ти кинув мені ті гіркі слова, мене не стільки це засмутило, скільки те, що було запропоновано два рішення для персів; одне, яке роздмухувало пиху, і друге, що намагалося обмежити її, мовляв, погано, коли хтось навчає душу завжди бажати більшого, ніж вона має, і ось, я кажу, з цих двох рішень ти вибрав найнебезпечніше для тебе і для персів. Отаке тепер, коли ти прийняв найбільш правильне, ти кажеш, що хочеш відмовитися від походу на Елладу, бо якесь сновидіння, послане богом, відвідує тебе і не дозволяє тобі відмовитися від рішення піти в похід. Але, сине мій, мабуть, і це не від богів. Бо всі ці сновидіння, що крутяться і тут, і там, і з'являються людям, я тобі дам пояснення щодо них, адже я на стільки років старший від тебе. Вони бувають такими, що ми уві сні бачимо те, про що ми думали в день, а ми за останні дні настільки були зайняті цим походом. Але якщо випадково це не так, як я про нього гадаю, а справді буде, як ти сказав і я хочу сказати, нехай з'явиться і мені, так як і тобі, цей привид і дасть мені свій наказ. Незважаючи на все це, він не може з'явитися мені, коли я одягнений у своє вбрання, а не в твоє, коли я спатиму на своєму, а не твоєму ліжкові. Отже, так чи інакше він має з'явитися. Бо, хоч як там було, те, що ти бачив уві сні, воно, звичайно, не таке вже базглузде, щоб, побачивши мене, вважатиме, ніби це ти, судячи з убрання. Ну а якщо воно не візьме мене до уваги і не зволить з'явитися до мене, чи буду я в твоєму вбранні, чи в своєму, тоді як тебе воно часто відвідує, це треба нам тепер перевірити, бо якщо справді воно постійно відвідує тебе, тоді і я повірю, що воно послане богом. Втім, якщо твоє рішення залишається незмінним, хай буде по-твоєму і не треба тобі його змінювати, і я спатиму в твоєму ліжку. Ну, так я і зроблю тепер і хай воно і мені з'явиться. Але до тих пір я наполягатиму на своїй думці».
17. Так сказав Артабан, сподіваючись, що він зможе довести, що сказане Ксерксом не має значення, і зробив, як йому було наказано: надяг Ксерксове вбрання, сів на царський трон і, коли потім він пішов спати, і його переміг сон, до нього з'явився той самий привид, який з'являвся до Ксеркса, встав над Артабаном і сказав йому: «Ти той, хто намагається відвернути Ксеркса від походу на Елладу, мабуть через турботу про нього? Але ні в майбутньому, ні тепер тобі не вдасться відвернути того, що визначено долею. Що ж до Ксеркса, що з ним станеться, якщо він не схоче послухатися мене, я вже сказав йому самому».
18. Так загрожував Артабанові привид і водночас намагався виколоти йому очі розпеченим залізом. І Артабан схопився з ліжка, закричав, побіг і сів біля Ксеркса і розповів йому докладно, що він побачив уві сні і ще додав до цього: «Я, царю мій, як людина, що бачила досі руйнацію багатьох могутніх держав від інших менших за них, я не хотів, щоб твій юний вік призвів тебе до нещастя, бо я знаю, що негаразд бажати чогось надміру, я маю на увазі похід Кіра проти массагетів, а ще й похід Камоі-са проти ефіопів і, нарешті, я брав участь із Дарієм у поході проти скіфів. Про це я знаю і гадаю, що якби ти залишився спокійним, тебе благословляв би цілий світ. Проте, якщо тепер якась надлюдська сила штовхає нас проти еллінів, як здається, то на них обрушиться якась послана богом біда, і я сам зараз змінюю свою думку і підтримую твою. І ти сповісти персам наказ бога і накажи їм пристосуватися до перших твоїх указівок для підготування і здійснити всі твої заходи, бо сам бог дає нам свою підтримку, і наскільки це залежить від тебе, дивись, щоб не було чогось упущено». Після їхньої розмови вони були натхнені цим сновидінням і одразу, щойно розвиднілося, Ксеркс оголосив своє рішення персам, а Артабан, який перед тим єдиний виступав проти нього, тепер почав прискорювати підготування до походу.
19. Ксеркс уже остаточно вирішив почати похід, коли уві сні він побачив третє видіння, і коли про нього почули маги, то витлумачили його так, що в ньому йшлося про долю всієї землі і воно означало, що всі люди будуть підкорені Ксерксові. А сновидіння було таке: Ксерксові здалося, нібито він був увінчаний паростком маслини(1) і її віти покрили всю землю, а потім вінок, що був у ньому на голові, зник. Щойно маги дали своє тлумачення, одразу кожен із персів, що там зібралися, повернувся до своєї сатрапії і, оскільки кожен хотів одержати обіцяні подарунки, він доклав усіх зусиль, щоб виконати цареві накази, а Ксеркс почав збирати військо в кожному куточку Азії.
20. Протягом чотирьох років після підкорення Єгипту(1) він готував військо і все, що для нього потрібне, і наприкінці п'ятого року вирушив у похід із великою силою війська. Справді, з усіх походів, про які ми знаємо, це без сумніву був найбільший. І настільки, що похід Дарія проти скіфів порівняно до цього здавався мізерним, а також й інші походи, як похід скіфів, коли вони переслідували кіммерійців і вдерлися до країни мідійців, і підкорили майже всю Передню Азію, і поневолили її, за віщо пізніше Дарій хотів помститися на них, і навіть, як кажуть, похід Атрідів на Ілін, як і ще інший, що відбувся до Троянської війни, похід місійців і тевкрів (2), які пройшовши через Боспор у Європу, поневолили всіх фракійців і дійшли до Іонійського моря і далі на південь до ріки Пенея.
21. Всі ці походи, що відбулися колись, та крім них ще й інші, не можна було порівняти з цим Ксерксовим походом. І, справді, яких тільки народів не вів із собою з Азії на Елладу Ксеркс, які потоки вони поосушували, п'ючи воду, крім великих рік? Одні з них приставили кораблі, інші повинні були приставляти піхоту, ще іншим наказано було крім війська та кораблів дати судна для перевезення коней, ще іншим приставити довгі кораблі(1) для будування мостів, та ще іншим продовольство і кораблі.
22. І насамперед, оскільки відряджені в попередні походи зазнали катастрофи, пливучи навколо Афону, Ксеркс перед тим за три роки провадив роботи на цьому Афоні. В Елаюнті(1) на Херсонесі стояли на якорі трієри і, відпливаючи звідти, загони всіх народів, що були у війську, по черзі один за одним копали землю під ударами канчуків, копали також і мешканці Афонської області. Догляд за роботами доручено було Бубарієві, сину Мегабаса, і Артахаєві, сину Артая, обидва вони були персами. Афон - це велика і славнозвісна гора, яка доходить до моря і залюднена. Там, де вона знижується з боку суходолу, ця гора становить свого роду півострів, що з'єднується перешийком завдовжки приблизно в дванадцять стадій. Цей перешийок рівний і має лише невеликі підвищення з боку моря, там, де місто Акант (2) і до протилежного міста Торони. На цьому перешийку, де закінчується гора Афон, є еллінське місто Сана, а також інші міста за Саною на Афоні, які Перс захотів зробити не розташованими на півострові, а на острові, а вони такі: Діон, Олофікс, Акротоон, Тассос, Клеони. Це міста на Афоні.
23. А ось як приступили до прокопування каналу варвари(1), спершу розподіливши дільниці землі між народами. Спочатку вони провели пряму лінію через Сану, а коли канал заглибився, одні з них залишилися на глибині і продовжували копати, інші ввесь час передавали викопану землю іншим, що стояли вище від них на риштуваннях. Ці брали і передавали ще іншим, які були нагорі, виносили і викидали землю. Коли у всіх інших, за винятком фінікійців, завалилися прямовисні стіни каналу, їм доводилося виконувати подвійну роботу, бо вони робили верхню і нижню частину каналу однакової ширини і від цього ставалися завали. Проте фінікійці і в інших справах виявляли свою досвідченість, так і в цій справі. Коли вони за жеребом одержали свою дільницю, то почали копати, залишаючи в горішній частині подвійну ширину, ніж ширина самого каналу. Коли вони продовжували копати, рівчак звужувався і, нарешті, коли вони дійшли до дна, то ширина його була така, як і в інших. Там була галява, на якій улаштовано базар і торгівлю, що ж до хліба для робітників, то їм постійно привозили борошно з Азії.
24. Як я роблю висновок у своєму умі, Ксеркс наказав прорити канал(1) через свою пиху, він хотів цим показати свою силу і залишити щось на спогад про неї. Бо можна було без усяких зусиль перетягти кораблі через перешийок, а він наказав прорити канал до моря такої ширини, щоб у ньому могли пропливти на веслах дві трієри одна поряд з іншою. Тим-таки людям, що копали канал, було наказано перекинути мости через річку Стрімон.
25. Так він порядкував і водночас наказав приготувати для мостів кодоли з папірусу та білого льону(1). Це він доручив фінікійцям та єгиптянам. І ще доручив їм запасати харчі для війська, щоб не страждали від голоду люди та тварини, коли їх поведуть у похід на Елладу. Він запросив відомості про краї і дав наказ розмістити харчі по належних місцях, і щоб їх приставили туди з усіх кінців Азії, один сюди, а другий туди на вантажних суднах та поромах. Хоч як було, більшість збіжжя вони завезли до того місця Фракії, що називається Левке Акте (2), інші перевезли його до Тіродізи (3) в області Перінта, ще інші - до Доріска, інші - до Еіони, що біля Стрімону, і ще інші, нарешті, до Македонії, всі відповідно до одержаних наказів.
26. Поки вони виконували доручену їм справу, на цей час усе сухопутне військо було зосереджено і вирушило з Кріталлів у Каппадо-кії(1) з Ксерксом на чолі в Сарди, бо там було наказано зосередитися всьому війську, яке мало йти суходолом разом із самим Ксерксом. Хто тоді з усіх начальників привів із собою найкраще озброєне військо і одержав у винагороду царські дари, я цього не знаю, навіть я не знаю нічого, чи тоді йшлося про це. Коли вони переправилися через ріку Галій, вони вступили у Фрігію і, перетягши її, прибули в Келайни , звідки витікають джерела ріки Меандру і ще однієї, не меншої від нього, що має назву Катарракт. Вона витікає просто з агори Келайнів і вливається в Меандр. Там висить шкіра силена Марсія, яку згідно з фракійським переказом здер із нього Аполлон і повісив її там.
27. До цього міста прийшов і залишився там лідієць Піфій(1), син Атія, і надзвичайно розкішно почастував усе царське військо і самого Ксеркса, і охоче дав гроші на військові витрати. Коли Піфій передав цей цінний дар, Ксеркс запитав присутніх там персів, хто такий цер Піфій і які він має статки, що може дати стільки грошей. І вони відповіли йому: «О царю! Це той, що подарував твоєму батькові Дарію золоту чинару та золоту виноградну лозу. Він і тепер найбагатша людина на світі після тебе, наскільки ми знаємо».
28. Ксерксові здалися дивними ці останні слова і він сам повторив своє запитання Піфієві, яке той має багатство. І той відповів йому: «Царю мій! Я не утаю і не посилатимуся на щось, ніби я не знаю, яке моє багатство: я знаю, яке воно і скажу тобі точно, яке воно, бо одразу, скоро я довідався, що ти йдеш у похід на Елладу, я захотів дати тобі гроші на війну і з'ясував, і підрахувавши виявив, що маю срібла дві тисячі талантів і золота чотири мільйони дарейків без сімох тисяч. І все це я передаю тобі в дар: як на мене, то мені досить того, що маю від своїх рабів і від земель».
29. Так він сказав, а Ксеркс, дуже цим задоволений, відповів: «Друже лідійцю! Я відтоді, як покинув перську землю, досі не зустрічав людину, яка б хотіла виявити таку гостинність моєму війську і яка б прийшла до мене і без усякої вимоги дала б гроші на війну, крім тебе. А ти розкішно почастував моє військо і дав багато грошей. Отже, я дам тобі як винагороду такі почесні дари: я проголошую тебе моїм другом і ще дам тобі сім тисяч статерів, яких тобі не вистачає до чотирьох мільйонів, щоб у тебе була повна сума і округле число. Тепер ти візьми собі сам те, що придбав, і будь завжди таким, як тепер, і якщо ти так зробиш, ти не жалкуватимеш ні зараз, ні в майбутньому».
30. Це він сказав йому і так і зробив, і далі продовжив свій шлях на захід. Він пройшов через фрігійське місто, що називається Анава, оминув озеро, де добувають сіль, і прибув до Колоссів(1), великого міста Фрігії. Там річка Лік спадає в яругу, зникає в ній (2) і знову з'являється на відстані приблизно п'яти стадій і вливається в Меандр. Виступивши з Колоссів, військо прибуло на кордон Фрігії та Карії, в місто Кідрари, де стоїть стовп, поставлений Крезом, щоб позначити в написі кордон обох цих країн.
31. Із Фрігії він перейшов у Лідію, де шлях поділяється на дві галузі і одна з них ліворуч веде до Карії, а той, що праворуч, веде до Сардів, і якщо хтось піде цим шляхом, йому неодмінно доведеться переправитися через Меандр і пройти через місто Каллатеб, де люди займаються виготовленням меду з тамарикса та пшениці. Ідучи цим шляхом, Ксеркс надибав на чинару(1), яку за її красу обдарував золотими оздобами, і доручив піклуватися про неї одного з своїх «безсмертних» (2), а на другий день він прибув до столиці Лідії.
32. Прибувши в Сарди, він послав вісників до Еллади, щоб вони зажадали землю і воду і заздалегідь приготували обід для Царя: він відрядив посланців із вимогою землі до всіх інших міст, за винятком Афін і Лакедемона. Після цього ще й удруге він послав зажадати землю та воду через таке міркування: всі, хто перед тим не дали цього посланцям Дарія, він був певний, що вони тепер, злякавшися, дадуть. Отже, саме про це він хотів дізнатися і для цього відрядив своїх вісників.
33. Згодом він, підготувавшись, вирушив до Абідоса. Тим часом ішли роботи для з'єднання мостом Азії з Європою. Є там на Геллос-понтському Херсонесі, між містами Сестом і Мадітон, скеляста коса(1), яка випинається в море навпроти Абідоса, де пізніше, за кілька років, коли стратегом був Ксантіпп (2), син Аріфрона, афіняни спіймали перса Артаікта (3), правителя Сеста, і прибили його живцем до дошки: перед тим він загнав жінок у святилище Протесілая в Елаюнті і там знущався з них.
34. Отже, в напрямі до цієї коси і, виступивши від Абідоса, вони почали будувати мости, ті, кому було наказано це робити, один міст із кодолами з білого льону робили фінікійці, інший єгиптяни з кодолами з папірусу. Сім стадій має протока від Абідоса до протилежного берега. Вже міст було перекинуто, коли знялася страшна буря і порозбивала на тріски всі мости.
35. Коли про це довідався Ксеркс, він у гніві наказав шмагати Геллеспонт триста разів і кинути в море пару кайданів. Я чув навіть, що крім того він послав туди інших майстрів, щоб вони затаврували Геллеспонт'. Напевне відомо, що Ксеркс, коли шмагали Геллеспонт, наказав повторювати такі варварські та безглузді слова: «Гірка вода, владар накладає на тебе цю кару, бо ти його образила, а він тебе нічим не скривдив. І цар Ксеркс перейде через тебе, чи ти хочеш, чи ти не хочеш цього. І справедливо, звичайно, ніхто з людей не принесе тобі жертви, ти каламутна та солона річко!» І не лише море він наказав покарати в такий спосіб, а ще наказав відрубати голови тим, хто наглядав за спорудження мостів на Геллеспонті.
36. І ті, кому була доручена ця неприємна справа, виконали її, а інші будівники знову почали споруджувати міст(1). І ось як вони їх споруджували: зв'язали між собою як підпору для моста шістдесят пентеконтер і трієр і як підпору для іншого моста триста чотирнадцять, і їх розташували під прямим кутом до течії з Понту Евксіну і навпроти течії Геллеспонту так, щоб течія тримала кодоли натягненими. Зв'язавши їх, вони кинули величезні якорі, одні для моста з боку Понту Евксіну супроти вітрів, що дмуть із Понту, та інші для другого моста з боку заходу та Егейського моря, західного та південного вітрів. У трьох місцях поміж пентеконтер і трієр вони залишили проходи, Щоб там могли пропливти, коли треба, до Понту або з Понту вузькі суда до Єгипетського моря. Після цього вони натягли кодоли з суходолу, накрутивши їх дерев'яними коловоротами, але на цей раз вони не використали окремо кодоли кожного гатунку, а використали для кожного моста дві кодоли з білого льону і чотири з папірусу. Щодо їхньої товщини і на вигляд вони були одинакові, але льняні були порівняно важчими, бо важили один талант кожен лікоть. Коли вони пов'язали обидва береги протоки, вони розпиляли стовбури дерев, надали їм однакової ширини з мостами і розмістили їх рядами на натягнутих кодолах, а потім поклали на них навхрест інші бантини. Потім поверх них поклали дошки, а на ці міцно закріплені дошки насипали землю і, втрамбувавши її, зробили з обох боків мостів загороди, щоб в'ючні тварини та коні не лякалися моря, побачивши його з мостів.
37. Коли було закінчено будування мостів(1) і роботи на Афоні, прийшла відомість, що і насипи в гирлах каналу уже готові, що їх зробили на випадок наводнення, аби не заливало водою гирла каналу, закінчено і самий канал, тоді військо, яке зимувало і було зовсім готове, скоро настала весна, вирушило в похід із Сардів, щоб попрямувати до Абідоса. Воно вже вирушило, коли сонце покинуло своє місце на небі і зникло, хоча не було хмар, щоб його закрили, і небо було зовсім чисте, а вдень настала темрява (2). Коли Ксеркс це побачив, він щось зрозумів, збентежився і запитав магів, що це могло віщувати. Вони йому відповіли, що це пророкує еллінам (3) зруйнування їхніх міст, бо, сказали вони, еллінам сонце дає знамення про майбутнє, а персам - місяць. Коли це почув Ксеркс, він дуже зрадів і продовжив свій похід.
38. Коли лідієць Піфій, який ішов на чолі війська, перелякався від цього небесного явища і з сміливістю, яку йому навіяли Ксерксові дари, прийшов до Ксеркса і сказав йому: «Великий владарю! Я хотів би попросити тебе, щоб ти зробив для мене щось, що для тебе незначне, але для мене, коли я одержу це, має велике значення». Ксеркс уявляв собі, що він попросить його щось інше, а не те, що його попросив, відповів йому, що виконає його прохання, і наказав йому переказати його прохання. І той, щойно це почув, насмілився і почав: «Великий владарю! В мене п'ятеро синів і вийшло так, що всі вони служать у твоєму війську, яке йде в похід на Елладу. Отже, царю мій, зглянься на мій вік і відпусти з свого війська хоча б одного з моїх синів, старшого, аби він піклувався і про мене, і про моє майно. А інших чотирьох візьми з собою і я бажаю тобі здійснити все, що ти задумав і повернутися живим і здоровим!».
39. Ксеркс страшенно розлютився і так відповів йому: «Негіднику! Ти наважився, коли я сам виступаю в похід на Елладу і тягну з собою і моїх синів, і братів, і родичів, і моїх друзів, ти наважився клопотати про твого сина, ти, мій раб, який мусить мене супроводити з усією своєю родиною, і навіть і з своєю жінкою? Тепер пам'ятай таке, що у вухах людей перебуває їхня душа, яка, почувши щось корисне для неї, наповнює радістю тіло, а почувши щось протилежне до цього, спалахує гнівом. Отже, оскільки ти зробив уже багато доброго та обіцяв ще зробити, ти не хвалитимешся, що перевершив царя в щедрості, але через те, що тепер ти змінився і поводишся з такою безсоромністю, ти не матимеш того, що заслужив, але трохи менше від того. Тебе і чотирьох твоїх синів рятує обов'язок гостинності, але один, якого ти так любиш, він заплатить своїм життям за твою хибу». Після такої відповіді він наказав одразу тим, справою яких було виконувати такі накази, знайти старшого сина Піфія, розрізати його навпіл, а потім повісити одну половину його тіла праворуч на шляху, а другу половину - ліворуч і цим шляхом має пройти військо. Вони виконали це і після цього там почало проходити військо.
40. Першими пройшли носильники та в'ючні тварини, а за ними військо з різних народів упереміш, а не окремо. Коли половина цього війська пройшла, утворився на шляху порожній проміжок, і так ідучи вони не стикалися з царським почтом. Перед царем ішли тисяча добірних вершників із усіх персів, далі тисяча списоносців і вони також вибрані з усіх персів. Вони тримали списи вістрями додолу(1). За ними виступали десятеро священних коней, що називалися нісайськими, розкішно прикрашених. (Вони називаються нісайськими конями ось через те, що в Мідії є велика рівнина, що називається Нісайон. Отже, ці величезні коні пасуться на тій рівнині.) За цими десятьма кіньми їхала священна колесниця Зевса (2), яку везли вісім білих коней, а позаду від цих коней ішов пішки візник, тримаючи віжки, бо, звичайно, жодна людина не може стояти на цій колесниці. Далі за ними їхав сам Ксеркс на колесниці, яку везли нісайські коні. Поряд із ним ішов візник, на ім'я Патірамфій, перс, син Отана.
41. У такому порядку виступав Ксеркс із Сардів і, коли йому хотілося, він пересаджувався з колесниці на критий візок. За ним ішли списники, найхоробріші і найшляхетніші з персів, тримаючи списи за звичаєм оберненими долі. Далі їхали вершники, ще тисяча добірних персів, а за кіннотою ще десять тисяч добірних персів, які йшли пішки. Тисяча з них на нижньому кінці списа замість ремінців мали золоті гранатові яблучка і вони оточували ще інші дев'ять тисяч, а ті, яких вони оточували, мали срібні гранатові яблучка. Золоті яблучка мали ще ті, що тримали списи вістрями долі, а ті, що йшли безпосередньо за Ксерксом, мали на списах яблука. За цими десятьма тисячами йшли слідом десять тисяч кінних персів. За цією кіннотою було залишено порожній простір в дві стадії, а за ним ішло інше нерегулярне військо.
42. Перське військо з Лідії підійшло до річки Каіку і до місійської країни, а посуваючись далі за Каік, залишило ліворуч гору Кан(1), через Аттарней до міста Карена. А звідти перетяло рівнину Теби (2) і пройшло біля міста Атраміттея і Пеласгійського Антандра. Обійшовши зліва Іду, воно заглибилося в область Іліона. І коли вони заночували в передгір' ях Іди, загримів грім і на військо впали блискавки і повбивали чимало людей.
43. Коли військо прибуло до ріки Скамандр(1), яка була першою рікою, відтоді, як вони вирушили з Сардів, і почали переправлятися, води Скамандра пересохли і їх не вистачило щоб напилося військо і тварини. Отже, кажу, ледве Ксеркс прибув до цієї річки, він зійшов на Пріамів Пергам, який йому дуже кортіло відвідати. Огледівши його, він запитав і йому докладно все з'ясували. Він приніс у жертву тисячу биків Афіні Іліонській (2), а маги зробили зливання на честь героїв. Після завершення цих обрядів уночі на табір напав панічний страх. Коли розвиднилося, вони вирушили звідти, залишивши ліворуч міста Рой-тейон, Офрініон і Дардан, який межує з Абідосом, і ще ліворуч залишили Гергіту (3), місто тевкрів.
44. Коли вони прибули в Абідос, Ксеркс побажав оглянути всі свої війська. І оскільки для нього було споруджено абідосцями за наказом царя на одному горбі(1) бельведер із білого мармуру, там він сидів і дивився на узбережжя і оглядав сухопутне військо та кораблі. Коли він так дивився, йому заманулося побачити змагання в швидкості кораблів. Відбулося це змагання, і переможцями виявилися фінікійці з Сідона, і він був у захваті від цього змагання і від свого війська.
45. Коли він побачив, що ввесь Геллеспонт укрито кораблями, а всі узбережжя та рівнини Абідоса рояться людьми, Ксеркс на одну мить почув себе найщасливішим, а потім заплакав.
46. Це помітив Артабан, його дядько з боку батька, той, що спочатку так невимушено висловив свою думку і спробував був відмовити Ксеркса від походу на Елладу, ця людина побачила, що Ксеркс заплакав і запитала його: «Царю мій! Наскільки протилежне одне до одного, те, що сталося з тобою зараз і те, що було невдовзі перед тим: я хочу сказати, що спершу ти був у захваті, а зараз плачеш». Ксеркс відповів йому: «Я думав, наскільки взагалі коротке людське життя, і занедужала душа моя, що з усіх них, яких, звичайно, так багато, за якісь сто років жоден не житиме». Тоді Артабан, відповідаючи, сказав йому: «Є ще й інше, від чого ми страждаємо в нашому житті, ще гірше від цього. Адже протягом нашого життя, що таке коротке, нема людини такої щасливої ні серед оцих, ні серед інших, яка б через те, що з нею ставалося не один раз, а багато разів, не хотіла краще померти, ніж жити. І нещастя, що з нами трапляються, та хвороби, що нас мордують, роблять так, що наше життя здається нам довгим, хоч воно, насправді, коротке. Отже, смерть, коли наше життя своє тягарем для нас, буває бажаним визволенням, і бог, який дав нам випробувати в нашому житті якусь насолоду, виявляється в цьому заздрісним».
47. Ксеркс на це відповів такими словами: «Артабане! Доля людини саме така, як ти це описуєш, але залишимо це осторонь, не будьмо зосереджуватися на таких сумних думках, бо в наших руках тепер наше щастя. Лише скажи мені: якщо те, що ти бачив у своєму сні, не зробилося б тобі таким ясним, ти додержувався б твоєї колишньої думки, коли намагався відрадити мене від походу на Елладу, чи змінив би свою думку? Ну, скажи мені відверто». Артабан відповів йому так: «Царю мій! Видіння, що з'явилося мені уві сні, я бажаю, щоб так і відбулося, як воно наказало і ми обидва бажаємо. Проте я і тепер ще побоююся і не маю душевного спокою, коли роздумую над усім цим і зокрема, коли бачу, що дві речі, найважливіші за всі, виявляються ворожими тобі».
48. На це Ксеркс відповів так: «Дорогий мій чоловіче, що це за дві речі, такі ворожі для мене? Що саме з цих двох? Може ти хочеш сказати щось про кількість сухопутних військ і гадаєш, що еллінське військо значно перевищує наше, або наш флот гірший за їхній флот, або і те й інше? Отже, я хочу сказати тобі, на твій погляд, здається, що наші сили менші від їхніх, тоді можна було б швидко набрати ще й інші».
49. Артабан відповів йому: «Царю мій! Звичайно, розумна людина не може сказати нічого недоброго про наше військо, ні про число кораблів. І якщо ти набереш більше людей і кораблів, ці обидві речі, про які я тобі кажу, стануть ще більш ворожими для тебе. І обидві вони - це земля та море. Адже море не має ніде, я гадаю, такої великої гавані, яка, коли здійметься буря, могла б умістити ввесь цей флот і забезпечити безпеку кораблів. І тим більше, що потрібна не одна якась гавань, але треба, щоб були гавані по всім узбережжям, поблизу яких ти пливтимеш. А коли не буде гаваней, щоб там притулитися кораблям, знай, що доля порядкує людьми, а не люди долею. І тепер, коли я виклав тобі одну з двох небезпек, я розповім тобі про другу. Земля, май це на увазі, є ворожою тобі з такої причини. І якщо навіть, припустимо, на твоєму шляху • не буде жодної перешкоди, дедалі ти ітимеш, посуваючись наосліп, тим більш ворожою вона стає для тебе, бо скільки б не щастило людині, вона ніколи не задовольняється. І так у твоєму випадку, якщо ніхто не чинитиме тобі опору, я кажу, що простір країни збільшуватиметься, коли минатимуть дні, і призведе до голоду. Найкращим для людини є, коли вона посувається з обережністю і накреслює свої плани, зважаючи на все, що може з нею статися, а у виконанні планів виявляє сміливість».
50. Ксеркс так відповів Артабанові: «Артабане! Про все це ти дуже розумно міркуєш, проте не треба тобі всього лякатися і так докладно на все зважати. Бо природно, якщо ти хочеш у кожній справі, яка перед нами виникає, зважити на всі можливості, ти ніколи нічого не довершиш і краще поводитися сміливо і в такий спосіб уникнути хоча б половини сумних наслідків, ніж заздалегідь лякатися всього, що може відбутися і так нічого ніколи не закінчити (2). Знову, якщо зважатимеш на кожну думку, яку тобі висловлюють, і не протиставиш їй свої ґрунтовні заперечення, ти допустиш помилку, як і той, хто висловив думку, протилежну твоїй. Це призводить до однакових наслідків: як може хтось, будучи людиною, знати щось напевне? Це, як гадаю, зовсім неможливо. Отже, люди дії, здебільшого виграють, а інші, які вдаються до дрібниць і вагаються, програють. Бачиш, якої могутності досягла Персія. Коли б царі, що були переді мною, дотримувалися б політики, схожої на твою, або не додержуючись такої політики, мали б таких радників, ти не побачив би ніколи, що Персія досягла такої могутності, а тепер ті, хто нехтували небезпеками, довели її до цієї висоти. Отже, великі досягнення звичайно досягаються з великими небезпеками. А ми, бажаючи наслідувати їх, починаємо наш похід в найчудовішу добу року і, поневоливши всю Європу, повернемося, ніде не зазнавши голоду і не наразившися на якусь іншу прикрість. По-перше, тому, що ми веземо з нами велику кількість харчів, а крім того, куди б ми не вступили, в нас буде досить збіжжя, яке вирощують мешканці тих країв, адже люди, проти яких ми йдемо, хлібороби, а не кочовики».
51. Після того Артабан сказав: «Царю мій! Оскільки ти не дозволяєш нікому ні перед чим вагатися, проте прийми від мене одну пораду, бо коли йдеться про багато справ для обговорення, воно неодмінно затягається. Кір, Камбісів син, підкорив персам і змусив виплачувати данину всю Іонію, за винятком Афін(1). Отже, цих людей я раджу тобі не вести аж ніяк проти їхніх батьків, бо і без них ми зможемо подолати наших ворогів. Адже вони, якщо підуть разом із нами, неодмінно будуть або найнесправедливішими, намагаючись поневолити свою метрополію, або будуть найсправедливішими, допомагаючи афінянам зберегти їхню свободу. Отже, коли вони будуть найнесправедливішими, вони не принесуть нам багато користі, а коли вони будуть найсправедливішими, тоді вони спроможуться завдати багато шкоди твоєму військові. Отже, згадай і про давнє прислів'я, що людина одразу після початку не може передбачати кінець».
52. На це Ксеркс відповів: «Артабане! В думках, які ти висловив, ти без сумніву помиляєшся і, власне, в тому, що боїшся, чи не зрадять нас іонійці через свої почуття, що про них ми маємо найнадійніший доказ: і про це ти й сам можеш судити та й інші, які супроводили Дарія в поході на скіфів, бо тоді вони могли чи знищити все перське військо, чи врятувати його, проте вони виявили свої почуття справедливості та відданості і не завдали нам жодної шкоди. Крім того, вони залишили в нашій країні своїх дітей і своїх жінок і все своє майно, і тобі не спало на думку, що вони могли б учинити нам прикрості. Отже, і цього не слід тобі побоюватися, але будь певний і постарайся захистити мою родину та мою державу, бо лише тобі серед усіх я доручаю моє берло».
53. Так він сказав і відіслав Артабана до Сусів, а потім покликав до себе найславніших персів. Коли вони прийшли до нього, він звернувся до них із такою промовою: «Я вас покликав, шановні перси, і я хочу, щоб ви були хоробрими людьми і не принизили подвигів наших предків персів, великих і подиву гідних, щоб кожен із вас зокрема і всі ви разом приклали всі зусилля, бо висока мета, яку ми поставимо перед собою, рівною мірою обходить усіх нас. Я попереджую вас, щоб у цій війні ви використали всі ваші можливості і ось із якого приводу: згідно з відомостями, що я їх маю, люди, проти яких ми виступаємо, хоробрі і якщо ми їх переможемо, вже жодне військо на світі не зможе чинити нам опір. А зараз помолімось богам, які протегують нашій перській країні, і нехай почнеться похід».
54. Цього дня вони готувалися до походу, а наступного дня чекали на схід сонця, бо хотіли побачити його і палили на мостах різні пахощі і вкладали на шляху миртове гілля. Щойно піднялося над обрієм сонце, Ксеркс зробив зливання на честь моря з золотого келеха і водночас виголосив молитви до сонця(1), щоб із ним не сталося якогось лиха, що могло б завадити йому завоювати Європу, поки він не дійде до її краю. Після молитви він кинув келих у Геллеспонт, а також іще золотий кратер і перський меч, який називається акінаком. Про ці речі я не можу сказати з певністю, чи він кинув їх у море як присвячені сонцеві, чи він розкаявся в тому, що наказав відшмагати Геллеспонт, і хотів виправити зроблений ним у гніві вчинок і кинув ці речі як дар морю.
55. Коли закінчилися ці церемонії, почала проходити мостом, тим, що з боку Понту Евксіну, вся піхота та вся кіннота, а тим мостом, що з боку Егейського моря - обоз та обслуга. На чолі виступили десять тисяч персів, усі з вінками на голові, а за ними основні частини війська, що склалися з суміші різних народів. Вони проходили цілий день і ще наступного дня, попереду вершники і ті, що тримали списи вістрями додолу. І вони також мали вінки на голові. За ними йшли священні коні і священна колесниця, потім їхав сам Ксеркс і списоносці, та тисяча вершників, а позаду все інше військо. Водночас і кораблі вирушили до протилежного узбережжя. Проте я чув, що цар пройшов мостом після всіх.
56. Коли Ксеркс переправився в Європу, він оглянув своє військо, що посувалося під ударами батогів. Його військо йшло протягом семи днів і семи ночей, не зупиняючись ні на хвилину. Ксеркс уже перейшов через Геллеспонт, коли, як кажуть, один- геллеспонтець сказав: «Зевсе! Навіщо ти прибрав образ перса і змінив ім'я Зевса і назвався Ксерксом і привів із собою машканців усієї землі і хочеш згубити Елладу, хоча в твоїй руці було таке зробити і без усього цього?»
57. Коли всі отак пройшли і були готові продовжити похід, там сталося чудо, якому Ксеркс не надав значення, хоч його легко було розтлумачити: отже, кобила народила зайця. Це чудо ясно означало, що Ксеркс поведе своє військо проти Еллади з такими пишністю та бундючністю, але щоб урятувати своє життя, повернеться до того місця, з якого вирушив, біжачи як заєць. На той час, коли він був у Сардах, сталося ще одне чудо, що стосувалося до нього, одна ослиця народила віслюка з двома статевими органами, чоловічим над жіночим.
58. Обом цим явищам Ксеркс не надав жодного значення і продовжував свій похід у супроводі піхоти, а флот, пливучи з Геллеспонту(1), проходив уздовж берегів у напрямі, протилежному до просування піхоти. Флот плив на захід до мису Сарпедонія, куди він мусив прибути і перебувати там, а сухопутне військо йшло через Херсонес у напрямі до сходу сонця, маючи праворуч могилу Гелли, дочки Атаманта, а ліворуч місто Кардію, і пройшло містом, що називається Агора (2). Звідти воно завернуло до затоки, що називається Мелас, пройшло через річку Мелас, води якого не вистачило для війська, вона пересохла, пройшло через цю річку, від назви якої називається і та затока, рушило далі на захід, пройшло еолійське місто Айнос (3) і озеро Стенторіду і, нарешті, прибуло в Доріск.
59. Фракійський Доріск(1) - це узбережжя і велика рівнина, яку перетинає велика річка Гебр. На цій рівнині побудовано вежу, що має назву Доріск, у якій розміщено Дарієм перську залогу, відтоді коли він вирушив у похід на скіфів. Це місто Ксеркс уважав за підхоже, щоб улаштувати там огляд і підрахувати кількість свого війська, і це він зробив там. Коли навархи всіх кораблів, що прибули в Доріск, за наказом Ксеркса підвели свої кораблі до берега, поблизу Доріска, де розташовані міста самофракійців Сала і Зона, і там, де берег закінчується славетним мисом Серрейон(2). Ця область за давніх років належала кіконам. До цього берега причалили кораблі і їх витягли на сушу, щоб вони просохли і щоб їх полагодити. Тим часом Ксеркс приступив до підрахування свого війська.
60. Скільки людей приставив кожен народ, я не можу сказати напевне (бо ніхто про це не каже), але загальна кількість сухопутного війська доходила до одного мільйону семисот тисяч(1). Підрахування провадили в такий спосіб: зібрали в одне місце десять тисяч людей і, поставивши якнайщільніше один до одного, потім окреслили їх навколо рисою. Окреслили і відпустили ці десять тисяч воїнів, а потім за цією рисою кола спорудили огорожу заввишки до пупа людини. Побудували її і завели до цього огородженого місця інших, аж поки їх не перерахували всіх у такий спосіб. Після підрахування їх розподілили за народностями.
61. Ось які народи взяли участь у поході(1): перси, які мали такий одяг і озброєння: на голові в них були м'які головні убори, так звані тіари, на тілі в них були хітони з рукавами різних кольорів і панцири з залізних лусочок, схожих на риб'ячу луску. На ногах у них були штани, а замість щитів вони мали плетениці з верболозу, а під ними висіли сагайдаки. Списи в них були короткі, а луки великі, стріли з очерету і, крім того, на правому стегні в них із пасів звисали кинджали. Начальником їх був Отан, батько Аместріди, Ксерксової дружини. За давніх років елліни називали персів кефенами, а вони самі та сусідні з ними народи називали їх артайцями. Проте, коли Персей, син Зевса та Данаї, прибув до Кефея, сина Бела, і взяв собі за жінку його дочку Андромеду, вона народила йому сина і йому дали ім'я Перс і цього сина він залишив там, бо сталося так, що Кефей не мав нащадків чолочівої статі. Тоді від нього одержали ім'я перси (2).
62. Мідійці пішли в похід одягнені так само, бо справді це вбрання було мідійським, а не перським. Начальником у мідійців був Тігран, із роду ахеменідів. За давніх років усі називали їх аріями(1), але коли з Афін прийшла до цих аріїв Медея з Колхіди, вони змінили свою назву. Так розповідають про себе самі мідійці. В кіссійців, що пішли в похід, усе вбрання було однакове з персами, але замість тіар у них були мітри (2). Проводирем у кіссійців був Анаф, син Отана. Гірканці мали озброєння однакове з персами, а на чолі їх був Мегапан, який пізніше став правителем Вавілону.
63. Ассірійці, що були в поході, на' голові мали мідяні шоломи, сплетені з дротів у якийсь варварський спосіб, що його важко описати, а їхні щити, списи та кинджали були подібні до єгипетських, а крім того, вони мали дерев'яні дубини, уткнуті залізними цвяхами, на ассірійцях були льняні панцири. Елліни називали їх сірійцями, але варвари називали їх ассірійцями. (Серед них були й халдеї.) їхнім начальником був Отасп, син Артахая.
64. Бактрійці, що були в поході, мали на голові убори, які дуже були схожі з уборами персів, але їхні луки були з очерету, як це було звичним у їхній країні. Вони мали також короткі списи. Саки, тобто скіфи, мали на голові високі гостроверхі капелюхи і були одягнені в штани, мали луки, як у своїй країні, кинджали і ще сокири, що називаються сагари. Вони були аміргійськими скіфами, їх називали саками, бо перси всіх скіфів називають саками. Начальником бактрійців та саків був Гістасп, син Дарія і Атосси, Кірової дочки.
65. Індійці були у вбраннях з дерева(1) і луки в них були очеретяні, і стріли очеретяні з залізними вістрями. Такі були вбрання та озброєння індійців. А їхнє військо було під командою Фарназатра, сина Артабата.
66. Арії були озброєні мідійськими луками, а все інше озброєння було в них таке, як у бактрійців. Начальником аріїв був Сісамн, син Гідарна. Він командував ними, а парфами та хорасмійцями - Артабаз, син Фарнакія, согдами - Азан, син Артая, гандаріями та дадікеями - Артіфій, син Артабана.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
