Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
67. Каспії, одягнені в кожухи, мали свої очеретяні луки та акінаки і так вирушили в похід. Такий був у них одяг і зброя, а їхнім начальником був Аріомард, брат Артіфія. Саранги вирізнялися своїми пофарбованими одягами і в них було взуття, що сягало їм аж до колін, їхні луки та списи були однакові з мідійськими. їхнім проводирем був Ферендат, син Мегабаза. Пактії мали на собі одяги з шкіри і свої луки та кинджали. їхнім начальником був Артаінт, син Ітамітра.
68. Утії, міки та паріканії мали вбрання і озброєння таке саме, як пактії. Начальниками утіїв і міків були Арсамен, Даріїв син, а паріканіїв Саромітр, син Ойобаза.
69. Араби мали на собі довгі підперезані хітони(1), з правого боку довгі вигнуті тугі луки. Ефіопи були одягнені в шкури левів та пантер, їхні луки були довгі, зроблені з фінікових пальм, не коротші від чотирьох ліктів, а стріли в них маленькі очеретяні, а вістря в них замість залізних із загострених кам'янців, із таких, як використовують для різьблення печаток, а мали вони ще й списи, в яких вістрями були загострені роги газелей. Крім того, мали вони дубини з залізними цвяхами на них. Коли вони йдуть у бій, вони змазують половину свого тіла крейдою, а іншу охрою. Начальником арабів та ефіопів, які мешкають далі на південь від Єгипту, був Арсам, син Дарія і Артістони, Кірової дочки, яку Дарій кохав найбільше за всіх своїх жінок і наказав зробити її статую з карбованого золота (2).
70. Начальником ефіопів, які мешкають далі на південь від Єгипту, і арабів був Арсам, а східні ефіопи(1) (бо в поході брали участь і ті й інші) були об'єднані з індійцями, але нічим не відрізнялися від західних ефіопів, крім волосся і мови. Справді, в східних ефіопів волосся пряме, а в тих, що з Лівії, волосся кучеряве, як ні в кого більше на світі. Ці азіатські ефіопи мали вбрання та зброю здебільшого таку саму, як індійці, але на голові в них була шкіра, здерта з конячої голови разом із вухами та гривою. Грива в них була замість китиці, а конячі вуха стояли сторчма, для захисту замість щитів вони використовували журавельні шкіри.
71. Лівійці йшли на війну одягнені в шкури, використовуючи дротики з затверділими на вогні вістрями. Начальником у них був Масаг, син Оаріза.
72. Пафлагонці йшли в похід, маючи на голові плетені шоломи. В них були маленькі щити, не дуже довр списи, також мали вони дротики та кинджали, а на ногах у них було взуття, що сягало аж до колін. Лігії та матіенці, і маріандінці, і сірійці йшла на війну одягнені, як пафлагонці. Цих сірійців називали перси каппадокійцями. В пафлагонців та матіенців проводарем був Дот, син Мегасідра, а в маріандінців і лігій-Ців та сірійців - Гобрій, син Дарія і Артістони.
73. Озброєння фрігійців було майже таке, як і пафлагонців із незначними видозмінами. Ці фрігійці, на той час, коли вони перебували в Європі і жили там разом із македонцями, називалися бріги, а коли переселилися в Азію, разом із країною змінили і свою назву на фрігійців. Вірмени мали таке саме озброєння, як і фрігійці, бо вони були переселенцями з Фрігії(1). їх обох проводарем був Артохм, чоловік однієї з дочок Дарія.
74. У лідійців озброєння було майже таке, як у еллінів. За давніх часів лідійці називалися майонами, ала згодом змінили назви і стали називатися лідійцями від Ліда, сина Атія. Місійці мали на голові свої шоломи, маленькі щити і дротики, вістря яких робили твердими, обпалюючи у вогні. Вони - переселенці з Лідії і від гори Олімпу(1) називаються олімпіанами. Начальником лідійців та місійців був Артафрен, син Артафрена, той, що висадився в Марафоні разом із Датієм.
75. Фракійці пішли в похід, маючи на голові лисячі шкури. Вони були одягнені в хітони, а поверх хітонів у них були широкі різнобарвні плащі. На ногах у них було взуття з шкури маленьких оленів, були в них іще дротики та легкі щити і маленькі кинджали. Вони, коли переселилися до Азії, почали називатися бдтінцями, але перед тим, за їхніми власними переказами, вони називалися стрімоніями, бо мешкали на берегах Стрімону. З їхньої країни, кажуть, їх вигнали тевкри та місійці. Проводарем азіатських фракійців був Бассак, Артабанів син.
76. (Пісідійці) мали маленькі щити з необробленої волової шкури і кожен із них мав по два списи лікійського виробництва, а на голові в них були бронзові шоломи. На шоломі в них були прикріплені волові вуха та роги, зроблені з бронзи, а зверху була китиця. їхні ноги були обмотані стрічками з червоної тканини. В країні цього народу є пророче святилище Арея(1).
77. Майонійські кабалії, що називаються ласоніями, озброєні так, як кілікійці, і про це я розповім, коли моє оповідання дійде до опису кілійського війська. Міліайці мали короткі списи, а їхні плащі трималися пряжками. В деяких із них були лікійські луки, а на голові в них були шкіряні шоломи. Проводарем усіх їх був Бадр, син Істана.
78. Мосхи мали на голові дерев'яні шоломи, щити в них були маленькі, а наконечники списів були великі. Тібаренці, макронці та моссі-нойкі пішли в похід, маючи однакові з мосхами спорядження. Спільним начальником був і в мосхів і в тібаренців Аріомард, син Дарія та Пармії, дочки Смердія, сина Кіра, а в макронців і моссінойків - Артаікт, син Хорасма, який був правителем Сеста на Геллеспонті.
79. Мари мали на голові плетені шоломи, в них були маленькі шкіряні щити і дротики. Колхи на головах мали дерев'яні шоломи, в них були маленькі щити з необробленої волової шкури, короткі списи і, крім того, ножі. Проводарем марів і колхів був Фарандат, син Теаспа. Аларо-дії і саспейри пішли в похід озброєні, як колхи. їхнім проводарем був Масістій, син Сіромітра.
80. Острів'яни Червоного моря, які йшли у похід слідом за іншими, були мешканцями островів, що на них цар визначив перебування для вигнанців. Вони мали вбрання та озброєння майже таке, як і мідійці. В цих острів'ян проводарем був Мардонт, син Багая. Його було вбито в битві при Мікалі наступного року(1) після цих подій.
81. Ці були народи, що брали участь у поході на суші, і складали піхоту. На чолі різних загонів війська стояли ті, яких я перелічив. Це вони їх вишикували та підраховували, вони призначили тисяцьких і десятитисяцьких, а десятитисяцькі призначили сотників та десятників. Одні були начальниками полків(1), а інші начальниками загонів кожному народу.
82. Отже, ті, про яких було сказано, були начальниками різних частин війська, а ними та взагалі всім сухопутним військом командував Мардоній, син Гобрія, і Трітантайхмій, син Артабана, який висловив думку проти того, щоб відбувся похід на Елладу, обидва вони сини братів Дарія і відповідно двоюродні брати Ксеркса, і Смердомен, син Отана, і Масістій, син Дарія та Атосси, і Гергій, син Аріаза, і Мегабіз, син Зопіра.
83. Вони були стратегами(1) взагалі всіх сухопутних військ, крім десяти тисяч. Стратегом цих десяти тисяч добірних персів був Гідарн, Гідарнів син, а ці перси називалися безсмертними з такої причини: якщо хтось випадково не був у їхньому числі, або тому, що помер, або через хворобу, на його місце обирали когось іншого і так їх не було не більше, не менше десяти тисяч. Серед усіх цих народів перси вирізнялися найбільшою пишнотою і вони були й найхоробрішими. їхнє спорядження було таким, як я вже описав, крім того, вони відрізнялися ряснотою золотих прикрас, які в них були. За ними їхали візки, в котрих були їхні наложниці і численні слуги, розкішно одягнені. Призначувані для них харчі перевозилися на верблюдах та в'ючних тваринах окремо від поживи для всіх інших воїнів.
84. Усі ці народи вміють їздити верхи, але вони не дали воїнів для кінноти за винятком лише таких. Перські вершники мали спорядження таке, як і їх піхота, лише дехто серед них мали на голові якісь дивовижні убори з карбованих міді та заліза.
85. Існує ще такий народ кочовиків, що його називають сагартіяна-ми, за походженням і за мовою споріднений із персами, а спорядження його почасти перське, почасти пактійське. Вони давали вісім тисяч вершників. За своїм звичаєм вони не мають зброї ні з бронзи, ні з заліза, але в них є кинджали. Як зброю вони використовують аркани(1), сплетені з ременів і з ними вони виступають на війні. І ось у який спосіб на війні поводяться ці люди. Коли вони зближуються з ворогами, вони кидають свої аркани, на кінці яих є зашморги. На кого вони накинуть аркан, чи на коня, чи на людину, вони тягнуть його до себе, і того, хто заплутується в ременях, вони вбивають. Ось у такий спосіб вони б'ються на війні. їх було приєднано до перського війська.
86. Мідійська кіннота мала таке саме спорядження, як і їхня піхота, також і у кіссіїв. Індійці мали таке саме озброєння, як і їхня піхота, і в них були верхові коні та колесниці, а в колесниці були запряжені коні та дикі віслюки(1). Бактрійські вершники мали таке саме спорядження, як і їхня піхота, також і у каспійців. Лівійці були споряджені, як і їхня піхота і всі вони були на колесницях. Каспійці та паріканійці були озброєні так, як і їхня піхота, але всі вони їхали на верблюдах , які своєю швидкістю не поступалися перед конями.
87. Лише ці народи дали кінноту, а число вершників доходило до восьмисот тисяч, не рахуючи верблюдів та колесниць. Всю кінноту було поділено на полки і в останній лаві були араби, бо коні не могли зносити верблюдів і через це їх поставили останніми, щоб вони не лякали коней.
88. Проводарями кінноти були Армамітр і Тітай, сини Да-тія. Третього проводаря кінноти, Фарнуха, хворого залишили в Сар-дах. А захворів він через те, що, коли вирушали з Сардів, із ним сталося нещастя. Коли він їхав верхи, під ноги коня кинувся якийсь собака і кінь, не побачивши його перед тим, зіпнувся дибки і скинув додолу Фарнуха. Коли він упав, в нього пішла з рота кров і, нарешті, від цього він захворів на сухоти. Щодо коня, то з ним одразу зробили, як наказав Фарнух: його відвели на те місце, де він скинув свого господаря і відрубали йому до колін ноги. Фарнух утратив свою посаду полководця.
89. Число трієр доходило до тисячі двохсот семи і їх приставили такі народи: фінікійці з палестинськими сірійцями(1) дали триста трієр, а спорядження в них було таке: на голові вони мали шоломи майже схожі на еллінські, одягнені вони були в льняні панцири, мали щити без зовнішнього обідка і ще дротики. Ці фінікійці за давнини мешкали, згідно з їхнім власним переказом, на узбережжях Червоного моря, а звідти перейшли до Сірії і вся ця область аж до Єгипту називається Палестиною. Єгиптяни (2) дали двісті кораблів. Вони на своїх головах мали плетені шоломи, а щити в них були з широкими зовнішніми обідками, списи для морських боїв та великі бойові сокири. Більшість із них були в панцирах і мали великі ножі. Таке було в них озброєння.
90. Кіпріоти дали сто п'ятдесят кораблів, і ось яке було їхнє спорядження: в їхніх царів на головах були мітри, а всі інші мали перські гостроверхі шапки, а все інше в них було, як і в еллінів, за переказом самих кіпріотів ось яке їхнє походження (2): деякі з них прийшли з Сала-міну(1) та з Афін, інші з Аркадії(2), інші-з Кітносу, інші з Фінікії, а ще інші - з Ефіопії(3).
91. Кілікійці дали сто кораблів. А ось яким було їхнє спорядження: на головах у них шоломи, а замість звичайних щитів у них були маленькі щити з необробленої шкури, одягнені вони були у вовняні хітони і кожен із них мав два дротика та меч, дуже схожий на єгипетський ніж. Вони за давніх років називалися гіпахейцями, а свою назву одержали від Кіліка', сина фінікійця Агенора. Памфілійці(2) дали тридцять трієр, а озброєння в них було однакове з еллінами. Ці памфілійці походили від тих, що прийшли з Трої, а потім роз'їхались в різні сторони разом із Амфілохом і Калхантом.
92. Лікійці дали п'ятдесят кораблів. На них були панцири та поножі, вони мали луки з кизилу, очеретяні стріли без оперення та дротики. Крім того, вони були одягнені в козячі шкури, які звисали з рамен, а на головах вони мали шапки, увінчані пір'ям(1), були в них також кинджали та серпи. Лікійці походили з Кріту і називалися термілами, але потім одержали свою назву від імені афінянина Ліка, сина Пандіона.
93. Азіатські дорійці дали тридцять кораблів. Озброєння в них було однакове з еллінами і вони прибули з Пелопоннесу. Карійці дали сімдесят кораблів, а озброєння в них було таке саме, як у еллінів, але вони мали серпи та кинджали. Як вони називалися перед тим, я вже сказав у перших розділах(1).
94. Іонійці дали сто кораблів, а озброєння в них було еллінське. Іонійці поки вони жили на Пелопоннесі в області, що тепер називається Ахаія, а перед тим, як прибули на Пелопоннес Данай(1) і Ксут, вони називалися айгіалейськими пеласгами, як каже еллінський переказ, а від Іона, сина Ксута одержали назву іонійці.
95. Острів'яни дали сімнадцять кораблів і були озброєні, як елліни. І вони були пеласгійським народом(1), але пізніше стали називатися іонійцями ось із якої причини, як і іонійці дванадцятьох малоазійських міст(2), які прибули з Афін. Еолійці(3) дали шістдесят кораблів. їхнє спорядження таке саме, як і еллінів, і як це каже еллінський переказ, за давніх часів вони називалися пеласгами (4). Мешканці берегів Геллеспонту (3), крім абідосців, бо абідосцям було дано наказ царя залишатися там, де вони були, і охороняти мости. Вони взяли участь у поході і дали сто кораблів, а спорядження в них було таке саме, як в еллінів. Вони були переселенцями іонійців і дорійців.
96. Отже, на всіх кораблях були загони персів, мідійців та саків. Із усіх тих, яких я перелічив, найшвидші кораблі були в фінікійців, а серед фінікійців - у сідонців. Усі вони і ті, що були в сухопутному війську, мали своїх тубільних начальників, яких я тут не перелічую, бо це не є завданням моєї історії(1). А це ще й тому, що начальники кожного народу не варті того, щоб я їх називав, а крім того, в кожного народу було стільки начальників, скільки було міст. Вони брали участь у поході не як стратеги, а як і всі інші воїни, як невільники. Втім усіх стратегів, що мали повну владу і були начальниками загонів кожного народу, з числа персів, я вже назвав.
97. На флоті начальниками були такі: Аріабігн, син Дарія, і Пре-ксасп, син Аспатша, і Мегабаз, син Мегабата, і Ахемен, син Дарія, а ескадри іонійців та карійців очолював Аріабігн, син Дарія і дочки Гобрія. Стратегом ескадри єгиптян був Ахеймен, рідний брат Ксеркса, а стратегами інших ескадр були двоє інших. Число тридцятивесельних та п'ятдесятивесельних і маленьких швидких та вантажних суден(1) для перевезення коней сягало трьох тисяч.
98. Найвидатнішими серед тих, що були на флоті, звичайно, крім стратегів, були такі: з Сідона Тетрамнест(1), син Аніса, з Тіра - Маттен (2), син Сірома (3), з Арада - Мербал (4), син Агбала, з Кілікії Сіеннесій, син Оромедонта, з Лікії - Кіберніск, син Сіка, з Кіпру Горг(5), син Херса, і Тімонакт, син Тімагора, а з Карії - Гістіай(6), син Тімна, Пігр, син Гісселдома, і Дамасітім, син Кандавла.
99. Про інших воєначальників я не згадую, бо не маю такого обов'язку, але роблю виняток для Артемісії(1), яка викликає в мене найбільший подив, бо ця жінка взяла участь у поході проти Еллади. Коли помер її чоловік, вона взяла владу до своїх рук, а в неї був ще малий син, і хоч ніхто її не зобов'язував, вона пішла в похід через свою любов До пригод і через свою мужню відвагу. її ім'я, як я сказав, було Артемі-сія, вона була дочкою Лігдама і з боку батька походила з Галікарнасса, а з боку матері - з Кріту. Вона була царицею Галікарнасса, Косу, Нісіру та Калімну і дала п'ять кораблів. Узагалі, в усьому флоті, звичайно, після сідонських кораблів, її кораблі з усіх, що попливли в похід, були найславнішими і серед усіх, хто взяв участь у поході, вона давала Цареві найкращі поради. Людність міст, які я назвав і яких вона була царицею, я це підкреслюю, була дорійською. Мешканці Галікарнасса походили з Тройзена, а інших міст - із Епідавра (2).
100. Досить уже того, що я сказав про регулярне військо. Коли було підраховано і вистроєно військо, Ксеркс забажав сам пройти серед його лав і оглянути. І він здійснив це бажання, стоячи на ко-лесниці і проїжджаючи між лавами кожного народу, і він запитував, а його писарі записували відповіді, поки він не проїхав від одного краю до іншого піхоти та кінноти. Закінчивши, коли кораблі з суходолу спустили на море, Ксеркс із колесниці пересів на один із сідонських кораблів(1) і, сидячи там під золотим навісом, він пропливав перед носами кораблів і опитував, як це він робив, оглядаючи сухопутне військо, залогу кожного корабля і наказував записувати відповіді. На-вархи, вивівши кораблі у відкрите море на відстань чотирьох плетрів, повернули їхні носи до суходолу, вишикували їх і підготували залоги як до бою. А Ксеркс, пропливаючи між носами кораблів і берегом, продовжував свій огляд.
101. Коли він пройшов уздовж лінії кораблів і зійшов на берег, то покликав до себе Демарата, сина Арістона, який супроводжував його в поході на Елладу. Ксеркс покликав його і поставив таке запитання: «Демарате! Зараз мені заманулося спитати тебе дещо. Адже ти еллін, як я знаю від тебе самого та від іншіх еллінів, із якими мені доводилося спілкуватися, і ти походиш із міста не з найменших і не з найслабі-ших. Отже, скажи мені тепер таке: чи чинитимуть елліни мені опір і чи наважаться підняти на мене руку. Бо я маю таку думку, що ніколи, навіть, якби всі елліни порозумілися між собою і всі інші люди, що живуть там на заході, не спроможні протистояти моєму нападу і тим більше, що вони не об'єднані. Незважаючи на все це, я хочу знати і твою власну думку, що ти на це скажеш?» Отаке він йому поставив запитання, а той відповів йому: «Царю мій! Що ти волієш краще, щоб я тобі сказав саму правду, чи те, що тобі приємне?» І Ксеркс наказав йому сказати правду і додав, що не злостиметься на нього і ставитиметься до нього, як і перед тим.
102. Коли це почув Демарат, він йому сказав: «Ну, тоді, царю мій, оскільки ти мені щиро наказуєш сказати тобі правду, я скажу так, щоб потім ти не обвинуватив мене, ніби я брешу. Я почну з того, що елліни завжди приятелювали з бідністю, але з нею пов'язується їхня відвага, наслідок мудрості еллінів і їхньої суворої дисципліни, і через свою відвагу елліни цураються і бідності і поневолення. Я, звичайно, хвалю всіх еллінів, що мешкають у дорійських краях, але те, що я скажу, це стосується не всіх, а лише лакедемонців. Насамперед, що це зовсім неможливе, щоб вони прийняли твої пропозиції, які означають поневолення Еллади, а потім вони виступлять проти тебе з війною, навіть і тоді, коли всі інші елліни встануть на твій бік. Що ж до їхнього числа, не питай мене, скільки їх є, щоб вони наважилися виступити, бо якщо тисячі ворогів візьмуть участь у поході, вони все одно воюватимуть із тобою, чи буде їх менше, чи більше».
103. Ксеркс засміявся, почувши такі його слова і сказав: «Демарате! Ну, що це в тебе зірвалося з язика? Тисяча людей зможе воювати з таким численним військом? Ну, а тепер скажи мені, ти запевняєш, що сам був царем цих людей. Чи ти зараз погодився б воювати проти десяти людей? А проте, якщо всі ваші громадяни такі, як ти їх зображуєш, тоді, звичайно, ти як їхній цар, мусиш, згідно з вашими законами, упоратися з удвічі більшим числом. Отже, якщо кожен із них вартий того, чого варті десятеро з мого війська, від тебе сподіваюся, що ти вартий двадцятьох і тоді можна виправдати твої слова. Проте, якщо ви всі такі на зріст, як і ти і всі інші елліни, що часто приходять порозмовляти зі мною, і всі ви так хвалитеся, тоді май на увазі, чи не будуть твої промови безпідставною хвастовитістю. Ну, а тепер я розберу цю справу на підставі суворої логіки. Як це можливо, щоб тисяча людей, чи десять, чи п'ятдесят тисяч могли б боротися з таким численним військом, навіть якщо всі вони однаково вільні і не підпорядковані одній людині? Адже якщо їх п'ять тисяч, на кожного з них прийдеться більше як тисяча наших. Отже, коли вони були б під владою лише однієї людини, як це є в нас, тоді, боячись цього одного, вони могли б виявитися хорошими всупереч своїй природі. Якщо їх підганяють батогами, можливо, вони виступили б і проти численного ворога, хоча б їх і було менше. Проте, коли вони вільні, вони не зроблять ні того, ні іншого. Я навіть гадаю, якщо в них і в нас було б рівне число, навряд чи елліни могли б воювати лише проти самих персів. Те, про що ти кажеш, буває в нас, але це не дуже звичайне, щоправда, це буває нечасто. Я хочу сказати, що перси моєї гвардії погодилися б воювати один проти трьох еллінів. Про це ти не знаєш і тому кажеш такі дурниці». На це відповів Демарат.
104. «Царю мій! Я і спочатку знав про це, що коли я тобі скажу правду, я не скажу тобі нічого приємного для тебе. Проте, оскільки ти мене змусив сказати тобі чисту правду, я сказав тобі, як стоїть справа з спартанцями. Про те, наскільки тепер я їх люблю, краще за всіх, ти сам знаєш, їх, які скинули мене з посади і відібрали в мене всі успадковані мною привілеї, і зробили мене позбавленим вітчизни і вигнанцем, але твій батько прийняв мене і дав мені житло і чим жити. Чи це не природно, щоб розумна людина відштовхнула від себе прихильність, якою її оточили, і навпаки, щоб вона її не дуже цінила. Я не скажу, що можу битися ні з десятьма, ні з двома, а якщо залежатиме від мене, навіть із одним воїном. А мене змусило б боротися, щось дуже важливе, тоді я можу боротися навіть із великою охотою з тими, які запевняють, ніби кожен із них вартий трьох еллінів. Так само і лакедемонці, коли б'ються сам на сам, не поступляться ні перед ким на світі, але коли вони об'єднані у військо, тоді нема на землі хоробріших за них людей. Бо хоч вони й вільні, але не з усіх поглядів. Адже над ними стоїть владар - це закон і його вони бояться далеко більше, ніж твої люди бояться тебе. І природно вони роблять те, що він наказує. А він завжди наказує їм те саме: він не дозволяє тікати з бойовища, скільки б там не було ворогів, але наказує залишатися на своїх місцях і там або перемогти, або бути вбитими. Якщо тобі здається, що я кажу дурниці, то відтепер я волію краще мовчати про все. Але ти примусив мене сказати. Незважаючи на все це, царю мій, я бажаю, щоб усе сталося так, як ти хочеш»(1).
105. Таку відповідь дав Демарат, але Ксеркс зовсім не обурився, обернув усе на жарт і по-дружньому відпустив його. Порозмовлявши з ним, Ксеркс поставив там у Доріску правителем Маскама, сина Мега-доста, замість іншого, призначеного Дарієм, і вирушив із своїм військом через Фракію до Еллади.
106. Маскам, якого там залишив Ксеркс, так виявив себе, що Ксеркс лише йому посилав дари, як найкращому з усіх правителів, котрих призначав він сам, або Дарій, і він посилав їх щороку, так само і Артак-серкс, Ксерксів син, посилав дари нащадкам Маскама. Отже, у Фракії і в усіх містах Геллеспонту були поставлені правителі ще перед цим походом. Але всіх їх, крім правителя Доріска, і всіх, що були на Геллес-понті та у Фракії, прогнали після цього походу елліни. Проте правителя Доріска, Маскама, ніхто не спромігся прогнати, хоч багато хто намагався. Через це кожен перський цар посилає йому дари.
107. З інших, вигнаних еллінами, Ксеркс нічого так не шанував як хоробру людину, крім лише одного Богія з Еіона(1). Він не переставав співати йому похвали та його синам, що залишилися жити в Персії, він віддавав йому почесті, бо справді Богій був гідний великої похвали. Він, обложений у місті афінянами та Кімоном, сином Мільтіада, і маючи можливість вийти з міста внаслідок переговорів і повернутися в Азію, не схотів так зробити, щоб не подумав Цар, нібито його було підкуплено, і він через боягузтво зберіг своє життя, але він чинив опір до останньої крайності. І коли вже в фортеці зовсім не залишилося харчів, він склав велике вогнище, а потім зарізав своїх дітей та свою жінку, наложниць, слуг і кинув усіх їх у вогонь, а після того все золото та срібло, що було в місті, він кинув через мури в Стрімон і, коли покінчив із цим і сам стрибнув у вогонь. Так його і досьогодні вихваляють цілком слушно перси.
108. З Доріска Ксеркс вирушив у похід на Елладу і всіх, кого він зустрічав на своєму шляху, він змушував іти з ним у похід, бо, як я вже сказав вище, вся країна аж до Фессалії була підкорена і виплачувала Цареві данину. її підкорили Мегабаз, а після нього Мардоній. Посуваючись від Доріска, він спершу проминув самофракійські фортеці(1), з яких остання на заході була так звана Месамбрія (2). З нею сусідить місто тасосців Стріма, а поміж ними протікає річка Лісе, у якій тоді не вистачило води для Ксерксового війська, коли в ній пересохла вся вода. Ця країна за давніх часів називалася Галлаіка, а тепер її називають Бріантіка. Треба відверто сказати, що вона власне належить кіконам.
109. Коли він перейшов через висохле річище річки Ліссу, він пройшов повз еллінські міста Маронейя, Дікая і Абдери(1). Отже, він пройшов повз них і проминув славнозвісні озера, між Маронеєю і Стрі-мою озеро Ісмаріду, а біля Дікаї - Бістоніду, до якої вливаються води двох річок Траву і Компсату. В області Абдерів він не знайшов жодного вартого уваги озера, але дійшов до ріки Несту, що виливається в море. Після того він проминув на суходолі міста тасосців, а в області одного з них є озеро, окружність якого сягає тридцяти стадій і в ньому багато риби, а вода в ньому солона. Його вода висохла остаточно, коли в'ючні тварини випили її. Це місто називається Пістір.
110. Отже, ці прибережні еллінські міста Ксеркс залишив ліворуч, ідучи далі. Фракійські племена, країною яких він проходив, були такі: пайти, кікони, бістони, сапаї, дербаї, едони та сатри. Серед них ті, що мешкали на узбережжях, мусили піти із флотом, а всі інші, крім сатрів, змушені були піти з сухопутним військом.
111. Сатри, наскільки я знаю, ніколи дотепер не були ніким поневолені, але єдині серед фракійців до моїх років залишалися вільними, бо вони мешкають високо в горах, під захистом усяких гатунків лісів і снігів і вони видатні войовники. В них є пророче святилище Діоніса. Це святилище побудовано на найвисокішій горі, а пророками в цьому святилищі є бесси з племені сатрів. І так само, як у Дельфах, пророчицею там є жінка. Більш там нема нічого видатного(1).
112. Перетявши цю країну, про яку я згадав, Ксеркс потім пройшов повз фортеці піерійців(1), із яких одна має назву Фагрій, а інша - Пер-гам. У цих краях, проходячи повз ці фортеці, він залишив праворуч від себе гору Пангайон, яка є великою і високою горою і де існують копальні золота та срібла, що їх використовують піери, одоманти і найбільше - сатри.
113. Він проминув країну доберів та пайоплів, пайонійських племен, що мешкають на північ від Пангайону, і пройшов на захід, поки не прибув до ріки Стрімону і до міста Еіона, правителем якого був Богій, котрий ще був живий і що про нього в мене вже йшлося трохи вище. Ця країна навколо гори Пангайону називається Філліда і простягається на захід до річки Ангіту, що вливається в Стрімон, а на півдні простягається аж до самого Стрімону, якому, щоб його власкавити, маги принесли в жертву білих коней(1).
114. Закінчивши цей магічний обряд та й ще деякі інші, вони попрямували до мостів, котрі вони знайшли готовими на річці Стрімоні в місцевості Едоніда, що називається Дев'ять Шляхів. Коли вони довідалися, що ця місцевість називається Дев'ять Шляхів(1), вони закопали живцем дев'ятеро хлопців і дев'ять дівчат із числа тубільців. Це такий перський звичай закопувати живцем, так, наприклад, я чув, що Аместріда, Ксерксова жінка, коли стала старою, принесла в жертву богові, що, як кажуть, перебуває під землею, щоб подякувати йому, чотирнадцять синів знатних персів, наказавши поховати їх живцем.
115. Продовжуючи свій похід далі від Стрімону, військо пройшло прибережною місцевістю, яка тягнеться на захід і де розташоване еллінське місто Аргіл, повз яке він пройшов. Ця країна та інша на півночі від неї називається Бісалтія. Звідти, маючи ліворуч затоку біля храму Посейдона, він пройшов рівниною Сілея(1), що так називається, минаючи еллінське місто Стагір, і прибув до Аканта. Він забрав із собою на своєму шляху всі народи цих країв та всі інші, що мешкають навколо гори Пангайон, як він зробив із тими, про яких я згадав вище. Ті, що мешкали на узбережжі, були залучені до морського війська, а ті, що мешкали в горах понад морем, пішли в похід як піхота. Цей шлях, яким пройшов із своїм військом Ксеркс, фракійці не обробляють і не засівають аж до моїх років, але дуже його шанують (2).
116. Коли, нарешті, Ксеркс прибув до Аканта, він оголосив відозву про те, що акантяни вважатимуться його друзями і подарував кожному з них мідійське вбрання і висловив їм своє задоволення з огляду на те, що, по-перше, вони згодні взяти участь у поході і, по-друге, за те, як він довідався, що вони дуже допомогли в спорудженні каналу.
117. Коли Ксеркс перебував в Аканті, сталося так, що захворів і помер той, хто мав доглядати над прокопуванням каналу, Артахай, із роду Ахеменідів, якого дуже шанував Ксеркс. Він щодо зросту був найвищим із персів (чотирьох пальців не вистачало, щоб він був на зріст у п'ять царських ліктів) і він мав гучний голос, як ніхто інший. Так Ксеркс дуже побивався і влаштував йому найпишніший похорон, усе військо працювало, щоб спорудити йому надмогильний курган. Цьому Артахаєві акантяни за велінням оракула приносять як героєві жертви і в молитві гучно називають його ім'я(1). Отже, цар Ксеркс уважав утрату цього Артахая за велике нещастя.
118. Еллінів, які мусили влаштувати приймання перського війська і почастувати обідом Ксеркса, спіткало велике лихо, таке, що вони покинули свої спорожнілі домівки, бо тасосцям, котрі влаштували приймання і частування Ксерксового війська за свої міста на протилежному березі, Антіпатр, Аргеїв син, один із найвидатніших громадян, призначений для забезпечення цього, подав рахунок, в якому зазначив, що він витратив на частування чотириста талантів срібла.
119. Майже таке саме випало на долю інших міст згідно рахункам, що їх подали наглядачі за прийманням. Цей обід було підготовано заздалегідь і зроблено дуже уважно і ось як це було. Одразу, щойно довідалися від вісників, які переказали всім розпорядження, городяни розподілили між собою пшеницю і за кілька місяців намололи пшеничного та ячмінного борошна. Потім добре відгодували найкращу худобу, яку тільки могли закупити, відгодували сухопутних та водоплавних птахів у курниках та на ставках, щоб почастувати військо, і ще виготували з золота та срібла келихи та кратери та інше начиння, все, що ставлять на стіл. Це вони зробили для самого Царя і його співтрапезників, а для всіх інших воїнів вони заготували лише харчі. Куди б не приходило військо, скрізь було поставлено намет, де міг би відпочити сам Ксеркс, а інше військо розташовувалося просто неба. Коли наставала година обідати, ті, що забезпечували частування, не заспокоювалися ні на хвилину, а гості, скоро насичувалися, ночували там, а вранці знімали намет і забирали все можливе і віддалялися, не залишивши нічого після себе, все вони забирали.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
