Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
120. Ось як добре сказав один абдерит, Мегакреонт. Він порадив абдеритам зайти в храми, всім без винятку, і чоловікам і жінкам, посідати там, як благальникам і просити богів вирятувати їх у майбутньому від половини халеп, що їм загрожували, а щодо минулого висловити їм щиру подяку, бо цар Ксеркс не мав звички їсти двічі на день. Якби він наказав їм приготувати йому також сніданок, схожий на обід, тоді їм довелося б вибирати, або не чекати на прибуття Ксеркса, або залишатися на місці і чекати на більше нещастя, що могло б із ними статися. Звичайно, це було їм дуже важко, але вони виконували те, що їм було наказано.
121. Ксеркс із Аканта послав наказ начальникам флоту чекати на нього в Термі(1) і залишив флот пливти без нього (Терма розташована на Термайській затоці, а від неї і затока одержала свою назву), бо йому сказали, що звідти йде найкоротший шлях. До Аканта ось у якому порядку йшло військо з Доріска. Все сухопутне військо Ксеркс поділив на три частини. Одній частині він наказав іти вздовж узбережжя рівнобіжно з флотом. її начальниками були Мардоній та Масіст. Інша третина війська мала наказ посуватися суходолом. її начальниками були Трітан-тейхм і Гергій. Третя частина, з якою виступив він сам, ішла поміж обома іншими, маючи стратегами Смердомена і Мегабаза.
122. Морське військо, щойно одержало від Ксеркса наказ виступити, пройшло каналом, проритим на Афоні, який доходить аж до затоки, де розташовані міста: Асса(1), Пілор, Сінг і Сарта. Там із цих міст було взято військо, а потім флот відплив у напрямі до Термайської затоки. Він обігнув Ампел, Торонський мис і проплив повз такі еллінські міста, з яких узяв кораблі та війська: Торону (2), Галепс, Сермілу, Мекіберну і Олінт. Ця країна називається Сітонія.
123. Від мису Ампел, ідучи найкоротшим шляхом до мису Канас-трай, що, як відомо, з усього півострова Паллени найбільше випинається в море, Ксерксів флот забрав кораблі та військо з Потейдаї(1), Афітія, Неаполя, Айги, Терамба, Скіони, Менди і Сани. Ці міста розташовані на місцевості, яка тепер називається Паллена, а колись називалася Флег-ра. Пливучи вздовж узбережжя цієї країни, він попростував до призначеного ним місця, після того, як узяв військо з міст, сусідніх із Палле-ною, які розташовані на узбережжях Термайської затоки, назви яких такі: Ліпак, Комбрея, Айса, Гігон, Кампса, Сміли і Айнея. Країна, де розташовано ці міста, називається ще й дотепер Кроссая (2). З Айнеї, якою я закінчив перелік міст, звідти флот увійшов у власне Термайську затоку і підійшов до узбережжя Мігдонії і, нарешті, прибув до призначеного йому місця (3), до Терми і міста Сінда, і до Халестри на річці Аксії, що відокремлює Мігдонію від Боттіеї. На вузькій прибережній смузі цієї Боттіаїди, розташовано міста Іхни та Пелла.
124. В цих краях біля річки Аксія і міста Терми розташувалося морське військо, чекаючи на прибуття Царя, а Ксеркс із сухопутним військом пішов із Аканта найкоротшим шляхом через суходіл, щоб досягти Терми. Він посувався, перетявши Пайонію(1) і Крестоніку, до річки Хейдору, яка починається від країни крестонців, протікає через Мігдонію і вливається в море поблизу болота біля ріки Аксія.
125. Коли вони йшли цим шляхом, леви напали на їхніх верблюдів, Що несли на собі харчі. Отже, часто в ночі приходили леви з своєї печери і не нападали ні на кого: ні на коней, ні на людей, але роздирали лише верблюдів. І я не можу сказати, що за причина була того, що змушувала левів не нападати на інших тварин, а нападати лише на верблюдів, на тварину, яку перед тим вони ніколи не бачили і не куштували її м'яса.
126. В тих краях існують численні леви та дикі бугаї(1) з великими рогами. Це такі, яких завозять до Еллади. Межею поширення левів є з одного боку річка Нест, що перетинає область Абдерів, і річка Ахе-лой, яка тече через Акарнанію. Ніде більше в усій Європі на схід за Нестом не можна побачити лева, і на заході від Ахелою на всьому материку, але вони існують лише в країні між цими двома ріками.
127. Скоро прибув до Терми Ксеркс, як зупинився там із своїм військом. Табір його війська далеко розтягнувся вздовж узбережжя. Він починався від міста Терми та Мігдонії аж до річки Лідії та Галіакмону, які з'єднуються і течуть в одному річищі, і відокремлюють Боттіаю від Македонії(1). Отже, в цьому краю отаборилися варвари, а з річок, що я їх згадав, лише Ехедор, який витікає з Крестоніди, був єдиною, води котрої не вистачило, щоб напилося військо: вода в ній пересохла.
128. Ксеркс, коли кобачив із Терми фессалійські гори, Олімп та Оссу, які дуже високі, і, довідавшися, що між ними є вузька долина, якою тече ріка Пеней, і почувши, що там є шлях, котрий веде до Фессалії(1), побажав пропливти морем, щоб досягти до гирлів Пенею, бо він мав намір пройти горішнім шляхом через країну македонців, що мешкають у горах, і звідти прибути в країну перрайбів і пройти біля міста Гонна, бо йому сказали, що там йому буде зовсім безпечно. І негайно, ледве в нього виникло таке бажання, він так і зробив. Він сів на один із сі-донських кораблів, на якому він завжди подорожував, коли хотів зробити щось подібне, і дав сигнал іншим кораблям вирушати, залишивши на місці сухопутне військо. Коли Ксеркс прибув туди і оглядів гирло Пенею, він удався у велике нерозуміння і, покликавши до себе провідників, запитав їх, чи можна було б скерувати ріку в інший бік, щоб вона вливалася в море в іншому місці.
129. Кажуть, що за давнини в Фессалії було озеро так, що воно з усіх боків було замкнено високими горами. Отже, на сході Фессалію замикають гори Пеліон та Осса, передгір'я яких з'єднуються, а на півночі височить Олімп, на заході Пінд, а на півдні - Отріс. Поміж цими горами, які я назвав, розташовується Фессалія, країна в западині. Отже, в цю долину спускаються з гір різні річки, з яких п'ять найважливіших(1) - це Пеней, Апідан, Онохон, Еніпей та Паміс. Ці річки, спадаючи в долину з гір, що оточують Фессалію, кожна з них із своєю назвою, з'єднуються, вливаючись до моря через одну вузьку долину, змішуючи свої води в одному річищі. Щойно вони об'єднуються, як Пеней стверджує своє ім'я і закреслює всі їхні назви. Кажуть, що за давніх часів, ця долина і вихід води ще не існували. Ці річки і, крім них також і озеро Бойбеіда (2), не мали назв, таких, як тепер, але вони там протікали, як і тепер, і своїми водами перетворювали всю Фессалію на море. Тепер самі фессалійці кажуть, що Посейдон створив цю долину, де тече Пеней і те, що вони кажуть, правдоподібне. Отже, той, хто вірить, що Посейдон робить землетруси на землі і що розколини, що їх робить землетрус,- це творіння цього бога, може сказати, щойно побачить оце, що і цю розколину зробив Посейдон, бо, як мені здавалося, що така ця розколина між горами.
130. Коли Ксеркс запитав тих, що були йому за провідників, чи є який інший вихід Пенею в море, вони, будучи добре обізнаними, відповіли йому: «Царю наш! Ця річка іншого виходу в море не має, але лише оцей, бо вся Фессалія оточена горами». І відповідаючи їм, Ксеркс сказав: «Розумні люди ці фессалійці, бо, здається, вони заздалегідь вжили заходів і зрозуміли, крім усього іншого, що їхню країну можна швидко завоювати. Для цього, що треба було б зробити, це впустити в їхню країну ріку, перегородивши греблею вихід із долини і змінивши річище, в якому вона тече тепер, так, що вся Фессалія, крім гір, буде залита водою». Так він сказав, маючи на увазі Алевадів, бо фессалійці були першими еллінами, які піддалися Цареві, і Ксеркс гадав, що вони обіцяють йому від імені всього народу бути його друзями. Сказавши це, він оглядів усю місцевість і відплив до Терми.
131. Потім Ксеркс пробув кілька днів у Піерії(1), бо третина його війська вирубала ліс на македонських горах, щоб усе військо могло там пройти до країни перрайбів. Вісники, знову послані в Елладу, зажадали землі, вже повернулися, одні з порожніми руками, інші, несучи землю і воду. Серед тих, які це дали, були фессалійці(2), долопи (3), айніанці, перрайби, локри, магнети, маліейці, ахейці з Фтіотіди, фіванці та інші беотійці, крім теспійців і платейців.
132. Елліни, які взялися за зброю проти варварів, заприсягалися(1), що коли вони переможуть ворогів і все вже заспокоїться, вони змусять тих, котрі піддалися персам, не будучи приневолені до цього, виплатити десятину прибутків богові Дельфів. Така була присяга, яку склали елліни (2).
133. Проте до Афін і до Спарти Ксеркс не послав вісників зажадати землі і це з такої причини. Коли перед тим із цією метою він послав до них вісників, афіняни кинули їх у прірву, а спартанці кинули їх у колодязь, сказавши їм, щоб звідти вони взяли землю та воду і віднесли їх до Царя. Ось із цієї причини Ксеркс не послав туди людей. Що саме мало статися з афінянами за те, що вони це зробили з вісниками, я не можу сказати, але згодом їхня країна та місто були розграбовані, але, я гадаю, це не сталося з такого приводу(1).
134. Хоч як там було, на лакедемонців обрушився гнів Тальтібія, вісника Агамемнона. Справді, в Спарті є святилище Тальтібія, існують ще й нащадки Тальтібія, що їх називають Тальтібіадами, і їм було дано привілей бути спартанськими вісниками. Проте після цієї події жертви, що їх приносили спартанці ніяк не були сприятливими для них. І це так було в них протягом тривалого часу. Це дуже непокоїло лакедемонців і вони тяжко зносили це, часто сходилися на зборах, і наказали вісникові оголошувати, чи не погодиться хтось із громадян померти заради Спарти. Спертій, син Анеріста, і Булій, син Ніколая, спартанці з шляхетських родин і найбільш заможних, зголосилися задовольнити Ксеркса з приводу Дарієвих вісників, убитих у Спарті. Отже, спартанці послали їх до мідійців, уважаючи, що вони посилають їх на смерть.
135. Дивовижною здається відвага цих людей, як і їхні слова. Отже, подорожуючи до Сусів, вони прибули до Гідарна. Цей Гідарн був стратегом війська прибережного краю Азії. Він запросив їх на обід, почастував їх і під час обіду запитав їх: «Шановні лакедемонці! Я дивуюся, чому ви не хочете стати друзями Царя. Я хочу сказати, хіби ви не бачите, як шанує Цар хоробрих людей? Чи ви не бачите мене на моїй посаді? Так само і ви, коли підкоритесь Цареві (адже він вважає вас за хоробрих людей), кожен стане правителем у якомусь краї Еллади, що його дасть вам в правління Цар». На це вони дали таку відповідь: «Гідарне! Ця порада, що нас обходить, іде від людини, яка добре не розуміє, як стоять справи. Даючи нам таку пораду, ти судиш на підставі свого досвіду, ти не маєш іншого досвіду, бо що означає бути рабом, ти це добре знаєш, але що таке свобода, ти ще не спробував, чи вона солодка, чи ні, бо якби ти випробував її, ти порадив би нам битися за неї не списами, а сокирами». Отаку відповідь дали вони Гідарнові.
136. Коли вони дійшли до Сусів, спершу списоносці наказали їм, і для цього застосували силу, поклонитися, впавши долілиць перед Царем, вони відмовилися, сказавши, що не зроблять цього в ніякому разі, хоч списоносці намагалися нахилити їхні голови до землі, бо вони не звикли шанувати людей у такий спосіб і не прибули для цього. Коли вони якось визволилися від списоносців, то звернулися до Царя з такими словами: «Царю мідійців! Нас послали лакедемонці, щоб відпокутувати за смерть убитих у Спарті вісників». На ці слова Ксеркс із своєю великодушністю відповів, що він не уподібниться лакедемонцям, які порушили закони, що їх визнає ввесь світ, убивши вісників. Проте він ніколи не зробить того, в чому він обвинувачує спартанців, і також не вб'є їх, щоб помститися, і не загладить провини лакедемонців.
137. Так гнів Тальтібія за те, що зробили спартанці, одразу вщух, щойно Спертій і Булій повернулися в Спарту. Проте через багато років, як кажуть лакедемонці, коли сталася війна пелопоннесців із афінянами, його гнів знову спалахнув. Мені здається, що це може бути лише від божества. Отже, гнів Тальтібія обрушився на вісників і не вщухав, поки не був заспокоєний, і це було згідно законам справедливості. А те, що він уразив саме дітей цих людей, які з'явилися до Царя з причини гніву, сина Булія Ніколая та сина Спертія Анеріста, який, пливучи на торговельному судні з багатьма воїнами, захопив Галіеї(1), де знайшли притулок утікаючі з Тірінта, це, звичайно, мені було цілком ясно, що воно було наслідком божої волі (через той гнів). їх було послано лакедемон-цями як вісників до Азії, але їх зрадив цар фракійців Сіталк, син Тера, та один абдерит, Німфодор, син Піфея, і їх було взято в полон там біля Бісанта на Геллепонті і перевезено до Аттіки, де їх убили афіняни, а разом із ними і одного корінфянина, Арістея, сина Адейманта. Але це сталося через багато років після походу Царя (2). А тепер я повертаюся до мого попереднього оповідання.
138. Поширювалися чутки, ніби похід Царя скерований лише гроти Афін, але Ксеркс виступив проти всієї Еллади. Хоча елліни вже давно були повідомлені про цей похід, але ця відомість не мала для всіх однакового значення. Ті з них, що дали Персові землю та воду, були певні того, що не зазнають нічого прикрого від варварів, але тими, які не дали, опанував великий страх, бо в Елладі не було достатньо кораблів, щоб учинити опір ворогам, і в більшості не було бажання взяти участь у війні, і вони навіть схилялися до того, щоб піддатися мідійцям.
139. Тут я мушу висловити одну думку(1), яка може викликати в більшості незадоволення, проте я її висловлю, бо вона відповідає істині і я не вагаюся сказати про це. Отже, якби афіняни, перелякані небезпекою, що на них насувалася, покинули свою країну, або не покинувши її залишилися б і піддалися Ксерксові, ніхто б з еллінів не наважився б виступити проти Царя. Отже, якби ніхто не вчинив опору Ксерксові на морі, ось що відбулося б на суші. І хоча пелопоннесці спорудили багато укріплень на Істмі, союзники лакедемонців покинули б їх не тому, що вони зробили б це навмисне, але тому, що потреба змусила б їх так зробити, бо морське військо варварів заволодівало б їх містами один за одним і вони залишалися б зовсім самотніми, і хоча б відокремлені одні від одних, вони здійснювали б великі подвиги, а після були вславлені, все одно загинули б. Така була б їхня доля, або бачачи як інші елліни піддаються персам, вони почали б якісь переговори з Ксерксом. І так в обох випадках Еллада була б поневолена персами, бо я не можу зрозуміти, навіщо потрібні укріплення, що були побудовані на Істмі, якщо Цар панує на морі. Проте тепер якщо хтось скаже, що рятівниками Еллади були афіняни, він не буде далеким від істини, бо завдяки тому, що вони зробили, так чи інакше, було здобуто перемогу. Вони воліли, щоб Еллада була вільною і так вони перетягли на свій бік всіх еллінів, які не підкорилися персам, і, звичайно, з допомогою богів, відбили напад Царя. Навіть і оракули, що було одержано з Дельфів, страшні оракули, які посіяли паніку, не змусили їх залишити напризволяще Елладу, але вони виявилися стійкими і наважилися вчинити опір ворогові, що виступив проти їхньої вітчизни.
140. Отже, афіняни відрядили посланців до Дельфів, які бажали одержати оракули(1), коли вони в священній окрузі зробили все, що годилося (2), ледве вони зайшли в храм і сіли там, Піфія, ім'я якої було Арістоніка, дала їм такий оракул:
«Гей ви лихі бідолахи! Навіщо сидіти? Тікайте,
Ген-де край світу! Домівки та міста вершину покиньте.
Все в небезпеці жахливій у тебе, і тім'я і тіло,
Руки і ноги зазнають біди, всі суглоби і тулуб,
Все вони знищать, ніщо не залишиться цілим.
Полум'я й лютий Арей сірійський на колесниці.
Інших багато твердинь крім твоєї без жалю він згубить.
Храми безсмертних богів віддасть він вогню на поталу,
Нині ці боги стоять, гірким обливаючись потом,
Трусяться, пройняті страхом, а з гребня даху над ними
Кров торнотмаста струмує, нещасть неминучая провість.
Геть із храму тікайте, до лиха готуючи душу».
141. Почувши це, посланці афінян були охоплені великим сумом. Коли вони були так прикро вражені цим несприятливим оракулом, Тімон, син Андробула, один із найвидатніших дельфійських громадян, порадив їм, узявши віти благальників і вдруге попросити оракул у пророчому святилищі. Афіняни пішли за його порадою, прийшли туди і сказали: «Боже! Дай нам якийсь кращий оракул для нашої вітчизни, постався поблажливо до цих благальницьких віт, що ми їх тримаємо, інакше ми не вийдемо з храму, але зостанемося тут на цьому місці, поки не помремо». Так вони казали, поки пророчиця не дала їм другий оракул:
«Там на Олімпі не може Паллада власкавити Зевса.
Марно благаючи батька, потоками слів велемудрих.
Знову скажу тобі слово, що буде міцніше за крицю,
Буде здобуто місця, на горбі, де оселя Кекропа(1),
Буде спаплюжено ще Кіферона священну печеру.
Мур дерев'яний всевидячий дасть Олімпієць Афіні,
Цей серед інших руїн зостанеться сам непорушним.
Він урятує й тебе і дітей тобі милих у місті,
Ти не чекай непохитно приходу піхоти й кінноти,
Спину до них оберни, відступай, відходи обережно.
День ще настане і ти відіб'єш осоружного Перса.
О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш.
Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають».
142. Цей оракул посланці визнали менш зловісним за попередній і, справді, він і був таким, вони записали його і відбули до Афін. Коли повернулися і оголосили його на народних зборах, тоді було висловлено багато різних думок для пояснення цього оракулу, і, власне, дві протилежні, а саме: дехто з старіших казав, що, на його думку, оракул натякає на те, що Акрополь буде врятовано, адже колись його було оточено парканом із паліччя. Отже, вони вважали, що це і є дерев'яний мур(1). Інші, навпаки, вважали, що бог натякає на кораблі, і наполягали на тому, щоб залишити осторонь усе інше і готувати до бою кораблі. Але тих, які казали, що кораблі це і є дерев'яний мур, непокоїли два останніх вірші, котрі вимовила Піфія: «О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш, Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». Від цих віршів виникло збентеження в думках тих, які наполягали на тому, що кораблі - це дерев'яний мур, бо тлумачі оракулів розуміли так, що коли готувалися до морського бою, їм призначено долею бути переможеними у водах біля Саламіну.
143. Була тоді в Афінах людина, яка недавно відзначилася як одна з першорядних осіб у державі(1), ім'я її було Фемістокл, син Неокла. Ця людина заперечувала, що тлумачі оракулів правильно тлумачили їх, доводячи, що якби, справді, у вірші йшлося про афінян, бог, на її думку, не висловив би свій оракул так високомовно, і замість «О, святий Саламіне!» сказав би «Проклятий Саламіне», якби справді йшлося про те, що афіняни мали загинути біля нього, але для того, хто правильно тлумачить оракул, бог це сказав про ворогів, а не про афінян. Отже, він порадив їм готуватися до морського бою, бо там вони будуть за дерев'яними мурами. Таку думку висловив Фемістокл і афіняни вирішили, що вона краща за думку тлумачів оракулів, які наполягали на тому, що не треба готуватися до морського бою і, коротко кажучи, вони радили зовсім не чинити опору, але покинути (2) Аттіку і оселитися десь в іншому місці.
144. Перед тим ще одна думка Фемістокла з іншого приводу була визнана за найкращу. Це було на той час, коли державна казна афінян одержала значні суми з копалень(2) на Лавріоні і кожна особа мала безпосередньо отримати свою долю в десять драхм (3). Тоді Фемістокл умовив їх змінити рішення і відмовитися від такого розподілу і на ці гроші побудувати двісті кораблів (4) для війни, а він мав на увазі війну з егінцями. Справді, ця війна, яка тоді почалася, врятувала Елладу, бо змусила афінян стати моряками. Ті кораблі тоді не було використано за призначенням, для якого їх було побудовано, але вони згодом придалися для Еллади. Отже, кораблі, побудовані перед тим, були в розпорядженні афінян і їм довелося побудувати ще й інші. Після одержання оракулу вони порадилися і вирішили згідно з порадою бога виступити проти варварів, які йшли на Елладу, на своїх кораблях і з усім своїм військом спільно з еллінами, які хотіли приєднатися до них.
145. Отакі оракули було дано афінянам. Тоді елліни зібралися в одному місці, керуючись найкращими почуттями щодо Еллади і почали радитися(1), обмінялися думками і запевненнями у взаємній довірі, і на своїй нараді вирішили, що передусім їм треба покласти кінець усякій ворожнечі і війнам, що тривали між ними, а їх було втягнено ще й в деякі інші війни, але безсумнівно найбільшою була війна між афінянами та егінцями. Потім, довідавшись, що Ксеркс із своїм військом перебуває в Сардах (2), вони вирішили послати в Азію шпигунів, щоб зібрати відомості про цареві війська і послати в Аргос вісників, щоб скласти союз проти персів, а ще інших послали до Сіцілії, до Гелона, сина Дейномена, і на Керкіру просити допомоги для Еллади, а ще інших на Кріт із думкою про те, що треба порозумітися для спільної справи, бо страшна небезпека загрожувала однаково всім. Щодо військової сили Гелона, казали, що вона дуже велика і що нема іншої такої в Елладі, порівняно з якою вона не була б більшою.
146. Прийнявши такі рішення і припинивши взаємну ворожнечу, вони насамперед послали трьох людей до Азії як шипгунів. Вони прибули до Сардів, дізналися про кількість військ Царя, але коли їх було викрито, стратеги сухопутного війська поставили їх на тортури, а потім повели їх на страту. їх було засуджено на смерть, але щойно про це довідався Ксеркс, як він не ухвалив такого рішення стратегів і послав декого з своїх списоносців із наказом, якщо вони знайдуть шпигунів ще живими, привести їх до нього. Коли вони їх знайшли ще живими, то привели їх до Царя, а коли він дізнався, для чого вони прибули, він наказав списоносцям, щоб вони повели їх усюди і показали усю піхоту та всю кінноту, а коли вже наситяться цим видовищем, щоб відпустили їх, не завдавши їм ніякої шкоди і нехай вони йдуть, куди хочуть.
147. Він дав такий наказ і додав, якби було вбито шпигунів, елліни не довідалися б заздалегідь про те, що його військові сили вищі за всяке уявлення, а крім того, це не завдало б великої шкоди ворогам, коли б трьох їхніх воїнів було б убито. Проте, якщо повернуться ці люди в Елладу і елліни почують, які його сили, вони мабуть підкоряться йому, так він гадав, поступляться своєю свободою, не чекаючи на похід, що готується, і так не треба буде прикладати зусилля, виступаючи проти них. Таке його рішення схоже на інше: коли Ксеркс перебував в Абідосі, він побачив кораблі, що перевозили збіжжя(1) з Понту Евксіну через Геллеспонт, прямуючи до Егіни та Пелопоннесу. Скоро ті перси, які там перебували, довідалися, що ці кораблі належать ворогам, як уже були готові захопити їх і дивилися на Царя, коли він дасть наказ про це. Проте, Ксеркс запитав їх, куди пливуть кораблі. «Вони пливуть до твоїх ворогів, владарю, і перевозять збіжжя», відповіли вони йому. «Ну,- сказав він,-хіба і ми не пливемо саме туди, куди пливуть вони з усім нашим спорядженням та збіжжям? Яку шкоду завдають вони нам тим, що перевозять для нас збіжжя?»
148. Отже, так цих шпигунів було відпущено після того, як вони дізналися про стан речей, і вони повернулися до Європи, а елліни, які заприсягалися, що воюватимуть усі разом проти Перса, після визволення шпигунів послали вісників до Аргосу. За словами самих аргосців ось як це сталося в них. Вони заздалегідь дізналися про те, що задумав Варвар проти Еллади, довідалися і зрозуміли, що елліни захочуть узяти їх із собою проти Перса і послали питаючих у Дельфи, щоб ті запитали бога, що краще за все їм робити, бо невдовзі перед тим(1) лакедемонці з Кле-оменом, сином Анаксандріда, повбивали шість тисяч їхніх людей і саме для цього вони послали своїх запитуючих (2). А Піфія, відповідаючи на їхнє запитання, дала їм такий оракул:
«Ворог сусідям своїм, ти улюбленцю милий безсмертним,
Спис наготові тримай, щоб не бути узятим зненацька,
Голову лиш бережи, бо вона тобі тіло врятує».
Такий оракул дала їм Піфія ще перед тим, а згодом, коли вісники нарешті прибули в Аргос, і вони з'явилися перед радою, і переказали те, що їм було наказано сказати. А радники відповіли їм на їхнє прохання, що аргосці готові приєднатися до інших еллінів, якщо перед тим складуть мирний договір на тридцять років із лакедемонцями і якщо їм буде доручено командування над половиною всіх союзних військ, хоча було б справедливим (3), щоб вони командували всім військом, але незважаючи на це, вони згодні командувати половиною його.
149. Таку відповідь, кажуть аргосці, дала вісникам їхня рада, хоч пророче святилище заборонило їм скласти такий союз із еллінами. Проте, хоч вони мали страх перед оракулом, але були готові скласти мирний договір на тридцять років, щоб за цей час змужніли їхні сини. Якщо не відбудеться договір, то крім нещастя, що їх спіткало, з ними може статися ще якась інша напасть у війні з Персом, і вони потрапляють під владу лакедемонців. Тоді спартанські вісники відповіли їм такими словами: щодо мирного договору, то вони про нього розкажуть народним зборам(1), а щодо командування, то їм доручено сказати, що вони мають двох царів (2), тоді як аргосці мають лише одного. Отже, не можна відібрати командування в одного з двох царів, але ніщо не заважає аргосцям, щоб їхній цар погоджувався з двома спартанськими царями. Аргосці говорять, що вони не змогли дозволити командувати над ними спартанцям, але воліли краще, щоб над ними владарювали варвари, аби не підкорятися лакедемонцям, і оголосили вісникам, щоб вони покинули аргоську країну до заходу сонця, а якщо вони цього не зроблять, то до них поставляться як до ворогів.
150. Так про це розповідають аргосці. Проте, існує ще й інший переказ(1), що поширюється в Елладі, а саме, що Ксеркс ще перед тим, як вирушити в похід на Елладу, послав до Аргосу вісника і той, коли прибув, сказав їм таке: «Шановні аргосці! Цар Ксеркс звертається до вас. Ми гадаємо, що нашим предком був Перс (2), син Персея, сина Данаї, і Андромеди, дочки Кефея. Отже, ми все ж таки ваші нащадки. Таким чином, ні нам не слід виступати в похід проти наших предків, ні вам, ідучи на допомогу іншим, виступати проти нас, але спокійно залишайтеся у вашій країні. Бо якщо все буде так, як я планую, не буде народу, якого я шануватиму більше, ніж вас». Коли аргосці почули це, то визнали, що ця справа дуже важлива і на цей час вони не дали ніякої відповіді і не попросили нічого для себе, але коли елліни спробували перетягти їх на свій бік, тоді вже, добре розуміючи, що лакедемонці не дадуть їм узяти участь в командуванні, як вони їх просили, вони використали цей привід, щоб залишитися спокійними.
151. Із цим переказом погоджується і ще одна інша подія, що відбулася, як кажуть деякі елліни, за багато років пізніше. Сталося так, що в Сусах, місті Мемнона, опинилися прибулі туди в іншій справі Каллій, син Гіппоніка, та інші посли афінян і саме тоді і аргосці послали своїх людей у Суси, щоб запитати Артаксеркса, сина Ксеркса, чи ще продовжується дружба(1), яку склали вони з Ксерксом або він уважає їх за ворогів. Артаксеркс заявив їм, що без сумніву вона продовжується і що нема жодного міста, яке він уважав би настільки дружнім, наскільки місто Аргос (2).
152. Чи справді Ксеркс посилав в Аргос вісника, який переказав те, що я навів, і чи посланці аргосців прибули до Сусів і запитували Артаксеркса про дружбу держав, я про це не можу з певністю сказати, і не хочу висловлювати думки, протилежної до того, що твердять самі аргосці. Я знаю лише те, що якби всі люди принесли в одне місце кожен із них своє лихо, щоб обміняти його на лихо своїх сусідів, то кожен, розглядівши чуже лихо, а потім своє, яке він приніс із собою, охоче забрав би його і повернувся б додому. І якщо воно так, то поводження аргосців було не найгіршим. Але я маю своїм обов'язком писати, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть, і це стосується до всього мого оповідання. Справді, існують люди, які дійшли до того, що твердять, ніби аргосці покликали Ксеркса піти проти Еллади, бо не мали успіху у війні з лакедемонцями, і ніби зони хотіли, аби сталося щось інше в їхньому тужливому становищі.
153. Я досить уже сказав про аргосців. Інші посланці від союзників прибули на Сіцілію, щоб зустрітися з Гелоном, і серед посланців був і лакедемонець Сіагр. Предок цього Гелона, переселився в Гелу з острова Телосу, що поблизу від Тріопія, тоді, коли ліндосці з Радосу і Антіфем заснували Гелу, і він узяв у цьому участь. Із бігом часу його нащадки стали гієрофантами(1) підземних богів і продовжують обіймати цю посаду, яку одержав від своїх предків Телін у такий спосіб. Деякі громадяни Гели зазнали поразки під час повстання в місті і знайшли притулок у Макторії, в місті, яке розташовано на північ від Гели. Телін повернув їх у Гелу, не маючи з собою жодного війська, але лише з допомогою священного начиння цих богів. Звідки він роздобув їх, чи він сам придбав їх, я не можу сказати. Хоч як там було, але з їхньою допомогою він повернув громадян до міста з умовою, що їхні нащадки будуть гієрофан-тами цих богів. Як би то не було, для мене воно залишається незрозумілим, як це розповідають, що Телінові пощастило зробити такий великий подвиг, бо подібні подвиги, я гадаю, не може зробити якась пересічна людина, але лише людина з відважною душею і з рідкісною чоловічою силою. Але про Теліна розповідають мешканці Сіцілії, що він був повною протилежністю цього, тобто людиною жінкуватою та млявою. І ось у такий спосіб він придбав це начиння.
154. Коли помер Клеандр(1), син Пантарія (2), який був тираном Гели протягом семи років і якого вбив якийсь громадянин Гели Сабілл, владу одержав брат Клеандра Гіппократ. Коли тираном був Гіппократ, Гелон , нащадок гієрофанта Теліна разом із багатьма іншими і з Айнесідемом, сином Патайка, який був зброєносцем Гіппократа... Трохи згодом через свою відважність він був призначений начальником усієї кінноти. Отже, коли Гіппократ облягав Калліполь і Наксос(1), і Занклу, і Леонтіни (5), і ще й Сіракуси (6) та багато варварських міст, під час цих воєн Гелон виявив надзвичайну відвагу. Із тих міст, що я їх перелічив, крім Сіракус, усі були підкорені Гіппократом. Але сіракусян, які зазнали поразки біля річки Елора, врятували корінфяни та керкірейці(1). їх визволили союзники з умовою, щоб сіракусяни передали Гіппократові Камаріну(8), що колись належала їм.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
