Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
155. Коли Гіппократ був тираном, а його брата було вбито поблизу Гібли(1), під час його походу проти сікелів, тоді Гелон під приводом нібито хотів допомогти синам Гіппократа Евклейдові та Клеандрові в боротьбі проти громадян, які не хотіли' їм підкоритися, а насправді скоро він силою зброї переміг мешканців Гели, захопив владу, усунувши синів Гіппократа. Після цієї події, коли ті сіракусяни, що їх називають гаморами(2), було вигнано народом та їхніми власними рабами, яких називали кілліріями (3), Гелон повернув із міста Касміни (4) сіракусян на їхню батьківщину і тоді захопив і це місто, бо сіракусяни, коли Гелон виступив проти них, віддали йому своє місто і підкорилися йому (5).
156. Коли він заволодів Сіракусами, то залишив без уваги Гелу, де перед тим владарював. Він передав її своєму братові Гіерону, а сам зміцнив Сіракуси, які стали для нього всім(1). Трохи згодом це місто збільшилося і почало процвітати. Спершу він переселив сюди усіх камарінзйців і зробив їх сіракуськими громадянами і зруйнував дощенту місто Камаріну. Згодом те саме, що з камарінейцями, він зробив із половиною і навіть більше мешканців Гели. Щодо сіцілійських мегарців, які, перебуваючи в облозі і змушені були піддатися, то їхніх товстосумів, що виступили з війною проти нього, і через це чекали, що він їх повбиває, він також переселив у Сіракуси і зробив їх громадянами цього міста, а мегарський простолюд, котрий не був причетний до війни і не рчікував для себе жодного лиха, він також виселив у Сіракуси і продав іх як рабів за межі Сіцілії. Таке саме він зробив і з сіцілійськими евбейцями (2), спершу відокремивши знатних людей від простого люду. Так він учинив і з тими, і з іншими, бо гадав, що дуже прикро жити з простолюддям. Ось так Гелон став могутнім тираном.
157. І тоді, коли посланці еллінів прибули до Сіракус, вони зустрілися з Гелоном і звернулися до нього з такою промовою: «Нас послали(1) лакедемонці та афіняни і їхні союзники, щоб ми умовили тебе встати на їхній бік проти Варвара, бо, звичайно, ти знаєш, хто загрожує Елладі. Отже, цей Перс зв'язав мостами береги Геллеспонту і привів із собою з Азії всі військові сили Сходу, і він готовий вирушити в похід на Елладу під приводом, ніби він виступає проти Афін, але він насправді задумав підкорити своїй владі всю Елладу. А ти, маючи таку велику силу і становивши певну частину Еллади і не маленьку, бо володієш Сіцілією(2), прийди на допомогу тим, хто обороняє свободу Еллади і будь разом із ними визвольником. Бо якщо об'єднається вся Еллада, тоді збереться потужна сила, спроможна виступити проти загарбників. Проте, якщо одні з нас зрадять, інші відмовляться допомогти, а елліни із здоровим глуздом залишаться в меншості, тоді можна побоюватися, що загине вся Еллада. Не думай, що Перс, коли нас приневолить, не схоче і тебе приневолити, але вживи своєчасно заходів. Якщо допоможеш нам, і себе збережеш. Справи, про які дбають заздалегідь, звичайно, завершуються щасливо».
158. Так вони сказали, проте Гелон зустрів їх дуже неприязно і сказав: «Слухайте, елліни! Цими вашими своєкорисливими промовами ви наважилися запросити мене бути вашим союзником проти Варвара? А ви самі, коли я іншим разом просив вас прийти мені на допомогу проти варварського війська(1), на той час, коли я посварився з карфагенянами і благав вас помститися за смерть Доріея, сина Анаксандріда, якого вбили егестейці, коли я пропонував вам спільними силами відвоювати гавані (2), від яких ви мали багато користі, і заради мене ви не прийшли допомогти мені, і не помстилися за смерть Доріея, і хоч це залежало від вас, усю цю країну ви покинули на поталу варварам. Ну, годі з цим: тепер усе для мене обернулося на краще. А тепер, коли війна дійшла до вас, ви згадали за Гелона. Проте, хоч ви з такою зневагою поставилися до мене, я не хочу бути подібним до вас, і я готовий вам допомогти. Я дам вам двісті трієр і двадцять тисяч гоплітів, дві тисячі вершників, дві тисячі лучників, дві тисячі пращників і дві тисячі легкої кінноти. Я беру також на себе обов'язок приставити харчі для всього еллінського війська до кінця війни. Але я даю всі ці обіцянки з такою певною умовою, що я буду начальником і проводарем еллінів у війні проти варварів. Інакше я не прийду на допомогу вам, і не пришлю вам свого війська».
159. Коли цю промову почув Сіагр, він не утримався і сказав Гело-нові: «Ах! Неодмінно гірко заплакав би внук Пелопа Агамемнон, дізнавшися, що Гелон і сіракусяни позбавили проводу спартанців. Але ти не скажеш більше такого, нібито ми передали тобі командування. Якщо ти справді хочеш допомогти Елладі, то знай, що ти будеш під проводом лакедемонців, а якщо ти не вважаєш за правильне, щоб тобою командували інші, тоді не приходи нам на допомогу!»(1)
160. Коли Гелон зрозумів із слів Сіагра, що його умову не буде прийнято, він зробив їм таку остаточну пропозицію: «Слухай, спартанцю! Коли ображають якусь людину, вона звичайно спалахує гнівом. Проте ти, незважаючи на те, що твої слова мене принизили, не змусив мене дати тобі негативну відповідь. І через те, що ви в питанні про командування не поступливі, цілком зрозуміло, що і я ще більше не поступливий, бо я проводар численного війська і великого флоту. Проте, якщо моя умова для вас не прийнятна, ми зробимо вам деякі поступки щодо першої нашої пропозиції. Отже, якщо ви матимете командування над сухопутним військом, то я командуватиму флотом. Якщо, навпаки, ви хочете командувати на морі, тоді я командуватиму на суші. Цим ви маєте задовольнитися і йдіть собі геть, утративши таких могутніх союзників».
161. Отакі пропозиції зробив Гелон, але афінський посланець випередив лакедемонця і відповів такими словами: «Царю сіракусян!(1) Еллада послала нас до тебе, бо їй потрібний не проводар, а військо. Проте ти не хочеш послати військо, якщо не будеш воєначальником Еллади, але намагаєшся бути стратегом. Поки ти прагнув проводу над усім еллінським військом, ми, афіняни, були спокійні, адже ми знали, що лакедемонець здатний своєю відповіддю захистити інтереси нас обох. Проте, оскільки ми не погодилися, щоб ти став архистратегом усього нашого війська, ти хочеш тепер бути проводарем флоту, але справа в тому, прошу пробачення, що якби лакедемонець погодився призначити тебе на цю посаду, ми були б проти цього призначення. Бо така посада належить нам, якщо її не вимагають для себе лакедемон-ці. Звичайно, проти того, щоб вони, коли хочуть, одержали цей провід, ми не заперечуємо, але нікому іншому ми не дозволимо бути проводарем флоту. Бо в цьому випадку ми незаслужено придбали б наймогутні-ший флот Еллади, коли дозволили б, щоб їм командували сіракуся-ни. Адже ми, афіняни, найдавніше плем'я, єдині серед еллінів, не змінили місцеперебування і про яких ще поет Гомер сказав, що той, хто прибув із нашого міста до Трої, був найкращим воєначальником. Отже, ми цілком маємо право говорити, як ми кажемо».
162. Гелон на це відповів так: «Слухайте, ви, афіняни! Здається, що ви маєте проводарів, але не маєте людей, якими вони могли б командувати. Отже, якщо ви нічим не хочете поступитися, але наполягаєте на своєму, краще повертайтеся якнайшвидше додому і сповістіть Елладу, що для неї весну викреслено з року (тут я наведу зміст цього речення, про що в ньому йдеться: відомо, що весна це найкраща доба року, як Гелонове військо найкраще в Елладі. Отже, якщо Еллада втратила союз із ним, це так само, як би рік не мав весни).
163. Нарешті, після цих переговорів представники еллінів відпливли. Тим часом Гелон, побоючися, що елліни не спроможуться подолати Варвара, а з другого боку, вважаючи для себе приниженим, щоб сіці-лійський тиран , прибувши на Пелопоннес, воював під проводом лакеде-монців, не сх,отів пристати на пропозицію еллінів, але пішов іншим шляхом. Отже, скоро він довідався, що Перс перейшов через Геллеспонт, він послав до Дельфів на трьох п'ятдесятивесельних кораблях мешканця Косу, Кадма, сина Скіфа (2), який мав із собою багато грошей і мав переказати пропозиції про дружбу. Він повинен був стежити за ходом битви і, якщо переможе Варвар, дати йому гроші, а також землю та воду тих країв, де Гелон був тираном, а в протилежному разі, якщо переможуть елліни, повернутися на Сіцілію.
164. Цей Кадм перед тим, як відбулися ці події, успадкував від свого батька владу на Косі, досить міцну, але добровільно, хоч йому не загрожувала якась небезпека, лише завдяки властивому йому почуттю справедливості, передав цю владу народові Косу і переїхав на Сіцілію, де з допомогою самосців(1) захопив Занклу, яка змінила свою назву і стала називатися Мессеною (2). Отже, цього Кадма, який прибув на Сіцілію під час згаданих подій, керуючись почуттям справедливості, Гелон, упевнившися в тому, що Кадм справді був справедливою людиною, послав із таким дорученням. Цей Кадм, крім свого почуття справедливості, яке він виявив і в інших своїх учинках, як переказують, що і на цей раз довів це своїм досить важливим учинком. Адже маючи в своїх руках велику суму грошей, яку йому довірив Гелон, хоч і міг притримати її для себе, не зробив цього, але коли елліни перемогли в морському бою, а Ксеркс поквапно повернувся на батьківщину, тоді і Кадм повернувся на Сіцілію з усіма довіреними йому грошима.
165. Є ще й інший переказ в еллінів - мешканців Сіцілії, ніби Гелон прийшов би на допомогу еллінам, навіть будучи під їхньою командою, як би на той час Терілл, син Крініппа, тиран Гімери, вигнаний із Гімери Тероном(1), сином Айнесідема, владаря Акраганта, не привів проти нього війська з хрьохсот тисяч, яке складалося з фінікійців, лівійців (2), іберійців, лігурійців, елісіків, сардонців та кірнійців із стратегом, царем карфагенян (3) Гамількаром, сином Ганона. Терілл умовив його, оскільки вони були друзями, і за посередництвом Анаксіла, сина Кретіна, тирана Регія, який дав заручниками своїх синів Гамількарові, щоб той напав на Сіцілію і так помстився б за його тестя, бо в Анаксіла була жінкою одна з дочок Терілла, що називалася Кідіппа. Отже, так сталося, що Гелон не зміг подати допомоги еллінам і послав у Дельфи ті гроші.
166. Згідно з цим переказом того самого дня сталося так, що Гелон і Терон перемогли карфагенянина Гамількара на Сіцілії, а поблизу Саламіну елліни перемогли Перса. Я чув також, що цей карфагенянин Гамількар був із боку батька карфагенянин, а з боку матері сіракусець і став царем завдяки своїй хоробрості, а коли почалася битва і він був переможений у ній, він зник, ніде його не було ні живого, ні мертвого, бо Гелон усюди шукав його і не знайшов.
167. Є ще один переказ самих карфагенян, який здається правдоподібним: що варвари билися з еллінами (на Сіцілії) від світанку аж до вечора (справді кажуть, що бій тривав до цього часу), а Гамількар залишався тоді в таборі (і приносив жертви) і хотів одержати сприятливі знамення, спалюючи на величезному вогнищі цілі туші жертовних тварин(1). Але коли він побачив, як тікають його воїни, а він тоді робив зливання на жертви, він кинувся у вогонь і вогонь спопелив його і так він зник. Після зникнення Гамількара, що сталося в такий спосіб, як кажуть фінікійці, або інакше (як кажуть карфагеняни і сіракусці), йому почали приносити жертви і ще спорудили йому пам'ятники в усіх містах їхніх колоній і в самому Карфагені(2), звичайно, найбільший від усіх пам'ятник. Цього досить про те, що розповідають про Сіцілію.
168. Керкірейці, давши посланцям відповідь, яку я ще наведу, так поставилися до звернення, бо й посланці, що прибули до Сіцілії, спробували залучити їх, повторивши ті самі слова, які вони сказали Гелоно-ві. Спочатку керкірейці пообіцяли послати допомогу і взяти участь в обороні, заявивши, що не слід їм допустити, щоб загинула Еллада. Бо якщо зазнає поразки Еллада, вони неминуче одразу стануть невільниками. Отже, їм треба подати допомогу їй усіма своїми силами. Таку гідну відповідь вони дали. Але коли виникла потреба послати допомогу, маючи на увазі щось інше, вони оснастили шістдесят кораблів(1). Проте скоро вони відпливли і дійшли до Пелопоннесу, там вони кинули якорі поблизу Пілоса і Тенару в Лакедемонії, очікуючи, чим закінчиться війна. Вони не сподівалися на те, що переможуть елліни, але гадали, що Перс отримає блискучу перемогу і стане владарем усієї Еллади. Це вони зробили навмисне, щоб могли сказати Ксерксові: «О царю! Нас просили елліни взяти з ними участь у цій війні. І ми мали неабияку силу і могли дати не мало кораблів і навіть більше, ніж афіняни, але ми не схотіли виступити проти тебе або зробити таке, що тобі було б не до вподоби». Такими словами вони сподівалися, що зможуть виграти щось більше за інших, і я гадаю, що так воно і сталося б. Для еллінів вони вигадали собі виправдання, до якого вони справді вдалися, коли елліни обвинуватили їх за те, що вони не прийшли допомогти їм. Вони сказали, що оснастили шістдесят трієр, але північний вітер не дозволив їм обігнути Малею (2) і через це вони не прибули на Саламін, а не тому, що вони не взяли участі в морській битві через боягузтво. В такий спосіб вони обдурили еллінів (3).
169. Так само крітяни, коли спробували були вмовити їх встати на бік еллінів, ті, кому було це доручено, ось що зробили. Вони всі разом послали запитуючих у Дельфи і запитали бога, чи буде добре для них допомогти еллінам. І Піфія відповіла їм: «Безглузді! Чи ви не скаржитеся на те, що розгніваний допомогою Менелаєві Мінос змусив вас пролити стільки сліз? Вони не допомогли вам помститися за його смерть у Каміку, а ви допомогли їм помститися за викрадення варваром із Спарти однієї жінки»(1). Коли крітяни почули цю відповідь, яку їм принесли запитуючі, то вони вирішили не посилати допомоги.
170. Справді, розповідають, що Мінос, розшукуючи Дедала, прибув на Сіканію , яка тепер називається Сіцілією, і загинув там насильною смертю (2). Згодом крітяни за порадою Бога прибули на Сіцілію, всі, за винятком мешканців Поліхни і Прайса (3), з великим флотом і протягом п'яти років облягали місто Камік, у якому за мого часу мешкали акра-гантінці. Проте, нарешті, не змогли ні здобути його, ні залишитися там, бо їх мучив голод, покинули місто і відпливли. Коли, пливучи вони прибули до берегів Япігії, їх застала страшенна буря і викинула на суходіл. Оскільки їхні кораблі було розбито на морі (і побачивши, що їм неможливо повернутися на Кріт), вони заснували там місто Прію(4), оселилися там і замість крітян стали япігами та мессапіями, змінивши назву, і замість острів'ян стали мешканцями суходолу. Із Гірії вони заселили й інші міста, які за багато років після того, коли тарантінці намагалися їх зруйнувати, зазнали такої страшної поразки(5), що це вбивство еллінів було без сумніву найбільшим із усіх тих, які я знаю, як серед самих тарантінців, так і серед регійців. А вони були тими громадянами, яких Мікіт, син Хойра, змусив прийти на допомогу тарантінцям, і вони загинули заради них у числі трьох тисяч, а скільки загинуло тарантінців, хто це може обчислити! Цей Мікіт був на службі в Анаксіла, який призначив його правителем Регія. А він змушений був тікати з Регія і оселитися а аркадійській Тегеї, і він поставив в Олімпії багато статуй б.
171. Але те, що стосується регійців і тарантінців, я згадав між іншим у моєму оповіданні. На Кріт, який тоді збезлюднів, як переказують прайсосці(1), почали переселятися люди різних племен і серед них переважно елліни, а в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни виявилися досить хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з-під Трої, їхню країну спіткали голод та смертельна пошесть серед людей та тварин так, що Кріт спустошився вдруге і сучасна його людність становить третину колишньої із тих, що ще там залишилися(2). Отже, Піфія нагадала(3) крітянам ці події і відрадила їх посилати допомогу Елладі, хоч вони хотіли це зробити.
172. Спочатку фессалійці змушені були перекинутися на бік мідійців, як вони це довели, бо не погоджувалися з тим, що затіяли Алевади(1). Отже, щойно вони довідалися, що Перс готувався переправитися в Європу, вони послали вісників на Істм. На Істмі були зосереджені представники еллінів, яких обрали міста Еллади, і які палали патріотичними почуттями. З'явилися до них вісники фессалійців і сказали їм: «Шановні елліни! Треба охороняти гірські ущелини Олімпу, щоб захистити від війни не лише Фессалію, але й усю Елладу. Тепер ми готові взяти участь в обороні, але треба, щоб і ви послали численне військо, бо якщо ви не пошлете, знайте, що ми почнемо переговори з Персом, бо наша країна розташована на самому краю Еллади, не слід допустити, щоб ми загинули через вас. Проте, якщо ви хочете допомогти нам, ви не спрможетеся змусити нас приєднатися до вас, застосувавши силу, бо сила не буває ніколи міцнішою за безсилля, і ми тоді постараємося самі знайти якийсь засіб урятуватися». Так сказали фессалійці.
173. І елліни вирішили послати морем піхоту, щоб вона обороняла ці гірські ущелини. Військо зібралося і попливло туди через Евріп. Воно прибуло в Алое, в Ахаії, зійшло на берег, залишило там кораблі і вирушило звідти до Фессалії, прибуло в Темпейську долину, де є перевал, яким можна пройти з долішньої Македонії до Фессалії вздовж ріки Пенея між гір Олімпу та Осей. Там вони отаборилися, близько десяти тисяч еллінських гоплітів, які там зібралися, і до них приєдналася фессалійська кіннота. Стратегом(1) лакедемонців був Евайнет, син Каре-на, обраний серед полемархів, а стратегом афінян був Фемістокл, син Неокла. Там вони провели декілька днів, бо прибули вісники від македонського царя Александра, сина Амінта, і порадили їм відійти з ущелин і не залишитися там, щоб їх не розтоптало вороже військо, і повідомили їх, скільки було сухопутних та морських сил у ворогів. Вони послухалися цієї поради, бо вважали, що ця порада правильна і що македонець бажає їм добра. Проте, я сам гадаю, що ця порада була викликана страхом, коли довідалися про існування ще й іншого перевалу, що веде до Фессалії з горішньої Македонії(2), з країни перрайбів біля міста Ґоннос, саме звідти, звідки може вдерлося військо Ксеркса. Тоді елліни повернулися на кораблі і прибули на Істм.
174. Цей похід у Фессалію відбувся, коли Цар був уже в Абідосі і збирався переправитися з Азії в Європу. І так фессалійці залишилися без союзників і охоче перейшли на бік мідійців, уже без усяких вагань і під час військових дій виявилися дуже корисними Цареві.
175. Скоро елліни повернулися на Істм і почали радитися після поради Александра, як вони будуть вести війну і в яких місцях. Думка, яка переважала інші, була, що треба обороняти ущелини Фермопіл, бо вони були вужчими * від ущелин Фессалії, крім того, інших не було і вони були ближчими до їхньої країни. Що ж до стежки, через яку потрапили в пастку елліни в Фермопілах, то вони до свого прибуття туди навіть нічого не знали про неї, поки не довідалися від трахінян. Цей фермопільський прохід(1) за порадою Александра вони почали охороняти, щоб не допустити в Елладу Варвара, а флот, щоб плив до Артемісія (2), до берегів Гістієотіди, бо ці краї близькі один до одного і можна обмінюватися повідомленнями про місцеперебування кожного. А тепер подаю опис цих країв.
176. Щодо Артемісія: Фракійське море, будучи широким, поступово звужується і закінчується вузькою протокою між островом Скіатом і берегом Магнесії. За цією протокою безпосередньо на Евбеї є Артемі-сій, мис на березі, де розташовано святилище Артеміди. Крім того, міжгір'я, де можна пройти через Трахіну до Еллади, в своєму найвужчо-му місці має завширшки в половину плетра, але в цьому місці ще не є найвужча частина цієї місцевості, бо вона є попереду і позаду від Фермопіл, попереду біля Альпен на виході, де є таке вузьке місце, що через нього може проїхати лише одна колесниця(1), і так само попереду вздовж річки Фойнік поблизу міста Антели. На захід від Фермопіл височить неприступна стрімчаста гора, що тягнеться аж до Ети, а на сході шлях обмежено морем та болотами. В цьому міжгір'ї є гарячі джерела, які місцеві мешкак;,. називають Хітрами, і там поблизу споруджено жертовник на честь Г'еракла. В цьому міжгір'ї було побудовано мур і за давніх часів там була брама. Цей мур побудували фокейці через свій страх, коли прийшли фессалійці з Теспротії, щоб захопити країну еолійців, саме ту, де вони тепер ще перебувають. Оскільки фессалійці спробували були підкорити їх, фокейці вжили ці заходи і, крім цього, вони відвели гарячі води до входу в ущелину, щоб там утворився крутояр, і застосували всякі засоби аби тільки не допустити фессалійців до своєї країни. Отже, той давній мур було побудовано за давніх часів, і більша частина його з бігом часу зруйнувалася. Тепер вони його відбудували і вирішили в тому місці постаратися відбити напад Варвара на Елладу. Поблизу від шляху є там селище, що називається Альпени, з якого елліни хотіли постачати собі харчі.
177. Цю місцевість уважали елліни за підходящу для військових дій. Вони заздалегідь обстежили її і вирішили, що там варвари не зможуть використати свою кількісну перевагу і кінноту, і там вони визначили за найкраще зустріти ворога, який вирушив проти них. І скоро вони довідалися, що Перс уже прибув до Піерії, вони покинули Істм(1) і одна їхня частина пішла суходолом до Фермопіл, а інша вирядилася морем до Артемісія.
178. Отже, елліни поквапилися зайняти призначені для них позиції(1), а на той час перелякані дельфійщ порадилися з богом, як урятуватися їм і всій Елладі. І їм було дано оракул, щоб вони молилися вітрам, бо вони будуть могутніми спільниками еллінів. Коли дельфійці одержали цей оракул, вони спершу сповістили еллінів, які хотіли жити вільними, про одержаний ними оракул. І через це повідомлення людям, охопленим великим страхом перед варварами, вони заслужили право на довічну подяку. Після цього дельфійці присвятили вітрам жертовник на тому місці, яке називається Тія (2), де саме розташовано священу округу дочки Кефіса Тії, від якої одержало свою назву те місце, і там приносили жертви вітрам. Отже, через цей оракул дельфійці і тепер ще приносять вітрам жертви, щоб їх уласкавити.
179. Морське Ксерксове військо, вирушивши з міста Терми, виділило з свого числа десять найшвидкоплавніших кораблів, щоб вони попрямували до Скіату(1), де перебували на сторожі три еллінських кораблі, один із Тройзени, один із Егіни і один із Афін. Коли вони здалека побачили кораблі варварів, то кинулися навтіки.
180. Тройзенський корабель, навархом якого був Прексін, догнали варвари, взяли його в полон і потім найуродливішого чоловіка з його залоги приволокли на ніс корабля і там його зарізали, вважаючи за добрий знак для себе, що перший еллін, якого вони захопили, був таким уродливим(1). Ім'я чоловіка, котрого вони зарізали, було Леонт. Можливо доля, що його спіткала, була пов'язана з його ім'ям.
181. Захоплення егінського корабля, навархом якого був Асонід, далося персам не без труднощів через одного воїна, Піфея, сина Ісхеноя, бо він того дня виявився справжнім героєм. Він, коли вже корабель було захоплено, продовжував битися, поки його було майже пошматовано. Коли той упав іще не мертвий, а живий, перські моряки зробили все можливе, щоб зберегти йому життя. Вони постаралися вилікувати його, змазуючи його рани цілющою смолою і забинтовуючи їх пов'язками з льняної тканини, а повернувшися до свого табору, показували його з захопленістю всьому військові і всіляко поралися коло нього, але з іншими, кого вони захопили на тому кораблі, поводилися як із рабами.
182. Отже, двоє з цих кораблів було захоплено в такий спосіб, але третій, навархом якого був афінянин Форм, переслідуваний варварами, зайшов у гирла Пенея і судно було взято, але без залоги, бо щойно судно було витягнено на сушу, афіняни стрибонули з нього, перейшли через Фессалію і прибули до Афін.
183. Про це елліни, які перебували на кораблях біля Артемісія, Довідалися через сигнали, що їм подавали з Скіату смолоскипами. Перелякані тим, про що вони довідалися, вони перепливли до Халкіди, щоб охороняти Еврш, залишивши на верховинах Евбеї спостерегачів. Із десятьох кораблів варварів троє кинули якорі біля рифу, що знаходиться між Скіатом і Магнесією і називається Мірмек(1). Після того, як варвари поставили на ньому кам'яний стовп (2), який вони привезли з собою, щоб водрузити на рифі, весь флот варварів, оскільки плавання було позбавлено перешкод, вирушив із Терми і відплив, коли минуло одинадцять днів після того, як Цар покинув Терму. Показав їм на цей риф, що був саме на їхньому шляху, Паммон із Скіру. Пливши цілий день, варвари прибули до Сепіади (3) в Магнесії і до узбережжя, що між містом Каста-наєю і мисом Сепіада.
184. Отже, звідти аж до Фермопіл перське військо не зазнало жодної перешкоди, а його кількість була така, як я встановив на підставі своїх розрахунків(1). Як бачимо, на кораблях, що прибули з Азії і яких там було тисяча двісті сім, коли рахувати на кожному кораблі по двісті чоловік, первісне число військ, що їх дали різні народи, доходило до двохсот сорока тисяч чотирьохсот. Але на цих кораблях крім тубільних моряків були моряки перси, мідійці і саки. Це додаткове цисло становило тридцять шість тисяч двісті десять. До цього числа і до попереднього я додам ще число людей на п'ятдесятивесельних кораблях, рахуючи пересічно, що кожен такий корабель мав на собі вісімдесят чоловік (2). Цих кораблів, що там зібралися, як я сказав вище (3), було три тисячі. Отже на них, очевидно, було двісті сорок тисяч чоловік. Отакі були морські сили, що прийшли з Азії,, в цілому п'ятсот сімнадцять тисяч шістсот чоловік. Число сухопутного війська становило в цілому мільйон сімсот тисяч, а кінноти до вісімсот тисяч. До цього я ще додам арабів-погоничів верблюдів і лівійців-колесничих, число яких я гадаю було двадцять тисяч. Таким чином, загальне число людей на кораблях і сухопутного війська доходило до двох мільйонів трьохста сімнадцяти тисяч шестисот людей. Число, яке я навів - це число військ, що їх було набрано в Азії, і воно не включає слуг, які їх супроводжували, і кораблів, що перевозили харчі та залоги, що були на них (4).
185. До всіх цих, яких я обчислив, треба додати ще число військ, що їх було набрано в Європі. Тут я обмежуся своєю особистою думкою. Отже, елліни з Фракії і близьких до неї островів(1) дали сто двадцять кораблів і залоги цих кораблів доходили до двадцяти чотирьох тисяч чоловік. Що ж до піхоти, яку достачили фракійці, пайонійці, еордійці, бот-тіаї, людність Халкідіки, бріги, піерійці (2), македонці, перрайби, еніанці, долопи, магнети, ахейці і ті, що мешкають на узбережжях Фракії, я вважаю, що військо цих народів досягло трьохсот тисяч. Отже, якщо цю суму додати до тих, що прибули з Азії, то разом це складатиме два мільйони шістсот сорок одна тисяча шістсот десять боєздатних чоловік.
186. Отже, число цих боєздатних і їхньої обслуги(1) і тих, що були на малих суднах із поживою і ще на інших суднах, що пливли з військом, їх, я гадаю, було не менше, а більше, ніж боєздатних людей. І їх, я вважаю, було стільки, не більше і не менше, скільки боєздатного війська, отже, воно дорівнювало їхньому числу. Таким чином, Ксеркс, син Дарія, привів до Сепіади та Фермопіл п'ять мільйонів двісті вісімдесят три тисячі двісті двадцять чоловік.
187. Таке було загальне число військ Ксеркса. Що ж до точного числа куховарок і наложниць і євнухів, ніхто не може його визначити, а також і число возів і в'ючних тварин та індійських собак, що супроводжували їх, така велика була їхня маса. Отже, мені зовсім не здається дивовижним, що для них не вистачило води в деяких річках, а дивовижнішим мені здається, як могло вистачити харчів для стільки численної юрби. Справді, я обчислюю, якщо кожна людина одержувала щодня хойнік пшениці і більш нічого, то це становитиме сто десять тисяч триста сорок медімнів на день. І я вже не рахую, що було потрібне для жінок, євнухів, для в'ючних тварин та собак. І серед стількох тисяч людей не було жодного, хто за своєю красою і статурою був би достойнішим мати стільки війська, скільки сам Ксеркс.
188. Отже, коли морське військо прибуло до узбережжя Магнесії, яке простягається від міста Кастанії до мису Сепіди, то кораблі, що прибули туди першими, кинули якорі біля суходолу, а ті, що прибули перегодом, змушені були стояти на якорях у морі, бо тамтешнє узбережжя не було досить протяжним, і вони вишикувалися там носами до відкритого моря у вісім рядів. Так вони провели там ніч, а на світанку замість ясного неба і штилю, які були перед тим, море розбурхалося і на них обрушилася сильна буря з сильним східним вітром, який мешканці тих місць називають геллеспонтським(1). Отже, ті з них зрозуміли, що вітер набрав сили і їм не можна вже стояти на якорях, вони перед бурею витягай кораблі на сушу і в такий спосіб і самі врятувалися і їхні кораблі залишилися цілими. А ті кораблі, що їх буря застигла у відкритому морі, вона кинула на той бік Пеліону, який називають Іпни, а інші викинула на берег. Одні з них було викинуто на той мис Сешаду, а інші море жбурнуло до міста Мелібої (2), а ще інші до Кастанаї. Ця буря була перед тим небаченим явищем.
189. Є переказ, згідно з яким афіняни нібито з порадою бога покликали собі на допомогу Борея, коли вони одержали ще інший оракул, у якому їм було сказано, щоб вони просили про допомогу свого зятя. А Борей за еллінським переказом мав жінку з Афін, дочку Ерех-тея Орейтію. Отже, згідно з цим свояцтвом, як зазначено в цьому переказі, зробивши висновок, що Борей їхній зять, коли вони перебували в Халкіді на Евбеї, щойно вони побачили, що буря дужчає ще більше, вони почали приносити жертви і благати Борея та Орейтію, щоб ті допомогли їм(1) і щоб знищили ворожі кораблі, як і перед тим біля Афо-ну. Чи саме через те Борей напав на персів, там, де вони стояли на якорях, я не можу сказати з певністю. Хоч як там було, афіняни кажуть, Що як і перед тим, їм допоміг Борей, коли він зробив таке, і коли вони повернулися додому, вони спорудили святилище на честь Борея біля річки Іліссос.
190. В цій біді ті, що дуже обмежують число кораблів, що загинули, кажуть, що загинуло не менше як чотириста кораблів, незліченна кількість людей і несказанні скарби. їх було стільки, що синові Кретіна, Амейноклові, з Магнесії ці корабельні аварії принесли велику користь, бо море викинуло багато золотих келехів, а він підібрав їх, а також багато срібного посуду і всяких перських скарбів і так він знайшов ще і забрав собі цілу купу дорогоцінних речей. Проте ця людина, не бувши щодо іншого щасливою, хоч через ці знахідки стала надзвичайно багатою. В її житті було нещастя, що її гризло: вона стала вбивцею свого сина.
Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга VII Полімнія Переклад А.Білецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
