Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Менандр Відлюдник Переклад А.Содомори
Менандр Відлюдник Переклад А.Содомори
© Менандр
© А.Содомора (переклад), 1968
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 314-325.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
МЕНАНДР
Найвидатніший з представників так званої «нової» комедії кінця IV-III ст., Менандр (народ, близько 340 - помер 292 р. до н. є.) довгий час відомий був дослідникам тільки з випадкових цитат та сповнених захвату оцінок його античними критиками. Крім того, відомо, що римські коміки Плавт і Теренцій, хоч і не подібні один до одного, наслідували Менандра. Тільки з кінця 90-х років XIX ст. археологічні відкриття в Єгипті, зокрема відкриття 1905 р. Густава Лефевра, доповнили ці незначні відомості, і нині ми маємо більш-менш ясне уявлення про шість комедій Менандра: 1) «Хлібороб», 2) «Облесник», 3) «Герой», 4) «Саміянка», 5) «Відрізана коса», 6) «Полюбовний суд»*.
[* За останнє десятиліття ще знайдено повністю комедію «Відлюдник» і уривки з комедії «Сікіонець».]
Про життя Менандра ми маємо відомостей небагато: виходець з верхівки афінського суспільства, перейнятий змалку пристрастю до літератури, театру, філософії (він був другом філософа Епікура), матеріально досить забезпечений протягом усього свого життя й байдужий до політичних зрушень, яких зазнали тоді не тільки Афіни, але весь грецький світ, Менандр у своїй творчості був виразником [314] настроїв заможних верств афінського суспільства IV ст. Політичне життя цю частину грецького суспільства майже не цікавило; політичну сатиру арістофанівського типу замінила сентиментальна тематика: перешкоди з боку батьків або маєткової нерівності кинутих, а потім впізнаних за випадковими ознаками дітей - це теми, які опрацьовував уже Евріпід у трагедії і які Менандр, не відшукуючи, одержав готові від • своїх попередників. Очевидно, не відзначалась великою оригінальністю і дія його п'єс - їх інтрига. Немає в його комедіях викривання «суспільних пороків» - немає грубого й гострого сміху. Не в сюжетах, не в інтризі, а в змалюванні характерів, психології і людських взаємин - сила творчості Менандра. На перший погляд може здатися, що його герої - люди дуже безпосередні, люди, які живуть більше інстинктом, ніж розумом. Вони можуть легко впасти в гнів або в інший афект; але ці вибухи в них недовгочасні й швидко гаснуть. Менандр спокійно спостерігає і занотовує їх, прагнучи надто правдиво висловлюватися, шукаючи мови, якою б можна було передати відтінки буденної розмови, не підкреслюючи вульгаризмів і виразно індивідуальних властивостей. У цілому його художній стиль є щось таке, що наближається до того схематичного реалізму, який, під ім'ям класицизму, панував, наприклад, у французькій комедії XVII-XVIII ст.
У сюжеті менандрівської комедії багато умовного: реалізм не в ньому, а в змалюванні дійових осіб, у передачі відтінків їх психології. Прихильникам письменника здавалось, що далі йти в цьому напрямі нікуди. «Менандр і життя! Хто з вас кого наслідував?» - виголошував один з цих прихильників. Думки ці впливали на оцінку Менандра й нащадками, яким до того ж довгий час, за відсутністю текстів, неможливо було перевірити їх. У римській літературі Менандр знайшов собі наслідувача в особі Теренція. Отже, ім'я, якого надавали Менандрові деякі пізніші історики літератури- «батько нової комедії» - не зовсім несправедливе.
ВІДЛЮДНИК
Комедію знайдено в Єгипті у 1956 і опубліковано у 1958 році. Це єдиний твір Менандра, який дійшов до нас повністю.
Дія відбувається у бідній кам'янистій місцевості на півночі Аттіки, де живе і тяжко працює селянин Кнемон. Життєві обставини озлостили його настільки, що він став людоненависником. Покинутий за нестерпний характер дружиною, Кнемон залишився з дочкою і старою служницею.
Багатий юнак Сострат пристрасно покохав дочку цього відлюдника. Він намагається з допомогою своїх невільників налагодити стосунки з Кнемоном, та йому не щастить. Відлюдник нікого до себе близько не підпускає. Зокрема він ненавидить чепурунів-неробів.
Состратові допомагає випадок. Кнемон упав у криницю, і юнак разом з пасербом старого Горгієм витягують його. Зворушений Кнемон погоджується видати за Сострата дочку, виділивши їй половину своєї землі. Визнавши своє навідліг негативне ставлення до людей помилковим, оскільки виявилось, що серед них є і здібні на благородні вчинки, він, проте, залишається відлюдкуватим.
З свого боку, батько Сострата, багатій Калліпід, дає згоду на одруження його З дочкою Кнемона без приданого за неї, а також на одруження своєї дочки з новим другом Сострата - благородним Горгієм.
Комедія Менандра спрямована ня примирення різких протиріч між людьми різного майнового стану. Проте не можна заперечувати гуманності поета, якою пройнята вся його п'єса. Відлюдність Тїнемона має, власне, глибоке соціальне коріння, хоча і продовжує певну літературну традицію; що йде від мізантропа Тімона в Арістофана, Фрініха, Антіфана та інших представників «середньої» комедії. Це своєрідний «учуднений» вираз обурення паразитарною верхівкою.
ДІЯ І
Сострат.
Лиш дніти почало, як Піррія-раба
Спровадив я.
Xайрій.
Куди?
Сострат.
Та ж батька навістить,
Або опікуна, однаково... [315]
Хайрій.
О Геракле!
Що кажеш ти?
Сострат.
Помилку, мабуть, я зробив.
Що справу пильну цю рабові доручив,
Закоханий, однак, нелегко розрізнить
Що корисне, що ні. Та де це він подівсь?
Дивуюсь я давно - я ж дав йому наказ,
Щоб миттю повертав, розвідавши про все.
Вбігав переляканий Піррій.
Піррій.
З дороги! Стережись! Дай місце, бо мене
Безумець доганя!
Сострат.
Що сталось, хлопче мій?
Піррій.
Рятуйтесь!
Сострат.
Що таке?
Піррій.
Закидують мене
Камінням, груддям. Я пропав!
Сострат.
Шалений де?
Піррій.
Можливо, вже відстав.
Сострат.
Клянуся Зевсом, так.
Піррій.
А я не знав.
Сострат.
Що мелеш ти?
Піррій.
Молю тебе,
Тікаймо всі!
Сострат.
Куди?
Піррій.
Найдальш від цих дверей.
Безумець, навіжений, демоном лихим
Попутаний живе у домі тім, куди
Ти наказав іти. Страждання спричинив
Великі він мені, бо, спотикаючись,
Я мало не оббив всіх пальців на ногах.
Він підійшов, розмахуючи чимсь, і знов
Кидатиме.
Сократ.
їй-богу, з глузду з'їхав він!
Піррій.
Сострате, нам кінець!
Сострат.
Тихіше говори!
Піррій.
Не можу...
Сострат.
Говори!
Піррій.
Передихнути дай,
Бо й слова не скажу. Так ось. Постукав я
У двері. «Де знайти хазяїна?», спитав.
Якась стара убога вийшла на поріг
І з місця, де стояв я тільки що, вона
Вказала на горбок - там груші він збирав
Чи в купи хмиз стягав.
Сострат.
Ось гнівний він який!
IIіррій.
Що скажеш ти на це, мій любий? На його
Вступивши поле, я підходити почав
До нього, а щоб він мене вважати міг
І ввічливим, і чемним, здалеку почав: [316]
«У пильній справі, батьку, я сюди спішу.
Стосується вона тебе». Він зразу в крик:
«Злочинцю, ти чому, скажи мені, сюди,
На мій город, прийшов?» А потім ухопив
Він грудку і шпурнув мені в саме лице.
Хайрій.
А дідько б взяв його!
Піррій.
Не встиг промовить я;
«Хай Посейдон тебе...»,- як по плечах моїх
Вже кий затанцював. «Чи може бути в нас
Щось спільного, скажи? Ось там дорога, геть!» -
Кричить на горло все.
Хайрій.
Мабуть, цей селянин
Вже зовсім одурів.
Піррій.
Нарешті, вслід мені
Не менше як п'ятнадцять стадій він пробіг.
Спочатку гнав він довкола горбка, відтак
В гущавину забіг, і в мене запускав
Камінням, груддям, грушами, коли не мав
Нічого більше.
Сострат (обурено).
От дикунство! Цей старий -
Злочинець справжній.
IIіррій.
Відійдіть, молю я вас!
Сострат.
Ти боягуз.
Піррій.
Він звір! Не знаєте його,
Він з'їсть нас всіх.
Хайрій.
Якраз, можливо, хворий він
Сьогодні, а тому, здається, краще з ним
Зустрітись іншим разом: кожне діло, знай,
Сострате, любить свій найбільш підхожий час.
Піррій.
Розумну річ сказав.
Хайрій.
Бо що є більш страшне,
Ніж бідний селянин? Та не один лиш цей,
А майже всі. Однак я завтра сам піду
Поговорити з ним, тим більше, що тепер
Дорогу знаю я, а поки що ж ти іди
Додому й не виходь, усе буде гаразд.
Ось так і зробимо.
(Відходить).
Сострат.
3a привід радо як
Схопився він. Та й зразу видно це було,
Що неохоче він зі мною йтиме й план
Одруження цього не схвалить. Хай тобі,
Негіднику, боги погану смерть зішлють!
Піррій.
Що злого (о Геракле!) я зробив тобі,
Сострате?
Сострат.
Ти, напевно, щось у нього вкрав.
Піррій.
Клянуся Зевсом, ні.
Сострат.
Виходить, що тебе
Невинного побили.
Піррій.
Ось і він, поглянь.
Сострат.
Я йду, а ти тим часом з ним поговори. [317]
Піррій.
До згоди все одно я з ним би не дійшов.
Нікого ще не зміг перебороти я
У красномовстві. То ж як порозумітись? (Ховається).
Сострат.
На вигляд він - ніяк не смирний чоловік.
O Зевсе, як спішить! Ти краще відійди
Хоч трохи від дверей. Викрикує йдучи
Він сам собі. Здається, божевільний він.
Клянуся Аполлоном і богами - він
Злякав мене. Чому таїв би правду я?
(Ховаються).
Кнемон (входить).
Хто заперечить, що щасливцем був Персей.
З подвійних міркувань: по-перше, крила мав.
Тому всіх тих, що тут снуються по землі.
Минати міг; по-друге, здатний був усіх
Настирливих людей у камінь обернуть.
Коли б цей дивний дар хтось дав тепер мені -
Виднілися бн скрізь лиш статуї одні.
Нестерпний час настав, Аеклепіем клянусь:
На двір заходять мій, заводять балачки.
Колись, їй-богу, я просиджувати звик
На полі тім, яке вздовж шляху простяглось.
Тоді я звідти втік, а все це через тих
Дорожників. Тепера ж бо вже й на горбках
Пропав спочинок мій. Яка онде юрба! (Помічає Сострата).
Нещастя! А це хто біля дверей моїх
Стоїть, як стовписько?
Сострат.
Невже поб'є мене?
Кнемон.
Ніде безлюдних місць немає: навіть той
Не зміг би їх найти, хто б вішатись хотів.
Сострат (набік).
На мене, мабуть, злий? (До Кнемона).
На зустріч, батьку, жду домовлену я тут.
Кнемон.
Ну ось, я що казав?
Та що це портик мій для збіговиська вам?
Якщо зустріти ви бажаєте когось
Біля дверей моїх, влаштуйте все, як слід:
Сидіння спорудіть, коли розумні ви (входить у дім),
Чи для засідань зал.
Сострат.
Гай-гай, нещасний я!
Зухвалість - ось, мабуть, його найбільше зло.
Здається, діло це так легко не піде,
Немало доведеться витратити сил,
Це ясно, наче день...
ДІЯ II
Сострат (здивовано).
Чому ж, однак, тобі злочинцем я здаюсь?
Горгій.
Негідну справу ти задумав, бачу я,
Якщо ти до гріха бажаєш довести
Свобідну дівчину чи, вислідивши мить [318]
Сприятливу найбільше, діло довершить,
Що гідне безлічі смертей.
Сострат.
Боги святі!
Горгій.
Несправедливо, далебі, що злом стає
Для нас, працюючих, твоє дозвілля. Знай -
З людей усіх найбільш нестерпним є бідак
Покривджений; спочатку гідний він жалю,
Відтак, вважає він презирство, а не зло,
Причиною всіх лих.
Сострат.
Юначе, хай тобі
Сприяє доля. Вислухай тих кілька слів,
Що я скажу.
Горгій.
Чудово!
Дав.
Хай тобі боги
Пошлють всі блага.
Сострат (до Дава).
Ти, базіко, слухай теж.
Зустрінув дівчину-красуню й запалав
Любов'ю я. Якщо це злочин, то і я
Злочинець. Чи не так? Та не прийшов сюди
На зустріч з нею я, а батька щоб її
Зустріти, адже я, живучи у добрі,
І вільний, а не раб, посватав би її
Без посагу, лише з обітом про міцну
Довічную любов; коли ж сюди прийшов
Я з наміром лихим чи з тим, щоб крадькома
Завдати горе вам, юначе, - Пан нехай
І Німфи з ним мене біля самих дверей
Паралічем приб'ють. Я з розуму звихнувсь,
Вважай, коли таким я видаюсь тобі.
Горгій.
Якщо в розмові я загостро щось сказав
Тобі, то вибачай, до серця не бери.
Ти погляди мої міняєш, заразом
І дружбу здобуваєш в мене. Це кажу
Як дівчини цієї брат, а не чужий.
Сострат.
І користь принесеш, їй-богу, ти мені
В майбутньому.
Горгій.
Яку?
Сострат.
Еге, за вдачею
Завзятий ти.
Горгій.
Не хочу збутись я тебе
Відмовками, а викладу усе: такий
У неї батько, що подібного ніхто
Не бачив ще ніде ні з предків, ані з нас.
Сострат.
Це майже знаю я: він звір.
Горгій.
Вершина зла.
Ось цього поля власник він, яке, мабуть,
Коштує два таланти. Там, на самоті,
Працює вперто він без помочі, один.
Не маючії раба, ні наймита з тих місць.
Ані сусіда - самотою він живе.
Найбільше радий він, коли з людей ніхто [319]
Не стрінеться йому. Лиш з дівчиною він
Здебільшого працює, їй лише одній
Він слово скаже, іншому ж - даремна річ.
Тоді лише віддасть її, так каже він,
Коли знайдеться зять, щоб вдачу мав його.
Сострат (нетерпляче).
Ніколи, отже.
Горгій.
Любий, не журися тим
Даремно: нам залиш тягар цей; нам, яким
Дала у посаг доля родичів таких.
Сострат.
Ніколи, о боги, не залюблявся ти,
Юначе?
Горгій.
Не було можливості.
Сострат.
Чому?
Хто заважав тобі?
Горгій.
Це кляте відчуття
Нужденного життя, що ходить тінню вслід
За мною.
Сострат.
Бачу я, не визнаєшся ти
На справах тих: мені здаватися велиш.
Це божа - не моя тут воля. [320]
Горгій.
Не завдав
їй лиха нам, однак даремно так себе
Караєш ти.
Сострат.
Невже не матиму її?
Горгій.
Коли зі мною ти не підеш, щоби там
Його переконать, тоді, звичайно, ні.
Ставай же поруч. Гай, копає близько він.
Сострат.
А як почать мені розмову з ним про шлюб?
Горгій.
Почувши натяк лиш на це, відчує він
До бійки потяг, проклинаючи людей
І їх життя; тебе ж коли побачить він
Без Діла, зніженого - вигляд твій його
До шалу доведе.
Сострат.
Він там тепер?
Горгій.
Та ні.
Він звичним шляхом скоро буде йти.
Сострат.
А з ним,
Мій любий, і вона, говориш?
Горгій.
O, коли б
Це трапилось!
Сострат.
Тоді хоч на край світу йти
З тобою згоден я, лиш поможи мені,
Благаю.
Горгій.
Але як?
Сострат.
Ходімо вже, куди
Сказав ти.
Дав.
Ну і що? Стоятимеш в плащі
Ти біля нас, що при роботі?
Сострат.
Чому ж би й ні?
Дав.
Закидає тебе він груддям, проклене,
Як ледаря. То ж слід тобі копати теж.
Побачивши таке, мабуть, дозволить він
Сказати кілька слів, подумавши, що ти
З труда свого живеш.
Сострат.
Я згоден. То ж ходім!
Горгій.
Чому, не знаю я, ти мучиш сам себе?
Дав (набік).
Я хочу, щоб роботи, як ніколи ще,
Було сьогодні в нас, щоб надірвався він
З натуги й набридати більше нам не міг,
ЇІриходячи сюди.
Сострат (Давові).
Лопату принеси!
Горгій.
Бери мою і йди, а поки що я пліт
Збиватиму, бо це потрібно теж.
Сострат.
Давай! Д а в. Тебе я врятував.
(До Горгія).
Іду, мій пане, я
Туди, за мною й ви прямуйте. (Виходить).
Сострат.
Ось таке
Становище моє: або негайна смерть,
Або життя з красунею. [321]
Горгій.
Як щирі ті
Слова - то хай щастить тобі. (Відходить).
Сострат.
Боги святі!
До діла запал мій удвічі більшим став
Від слів, якими ти відраджував мене.
Якщо зросла вона без нагляду жінок,
Не чуючи повчань ні тіток, ані нянь,
І, отже, оминувши бридкості усі
Подібного життя, а вільно на селі
Зростала з батьком, що не терпить зла, тоді
Це справжнє щастя дівчину таку знайти. (Бере лопату).
Напевно, цілий пуд лопата важить ця.
До гробу зажене вона мене, однак,
Тут рюмсати не слід, раз діло я почав.
ДІЯ IV
Сіміка (вибігає з хати Кнемона).
Нещасна я! Рятуйте! Хто там?..Поможіть!
Рятуйте!
Сікон.
O Геракле, володарю наш!
Священне узливання дайте змогу нам
Богам і демонам зробити. Б'єтесь ви,
Голосите і лаєтесь. Чудацький дім!
Сіміка.
Хазяїн у криниці!
Сікон.
Як це?
Сіміка.
Слухай лиш.
В криницю він спустивсь, лопату і відро
Задумавши дістати... раптом послизнувсь -
І тільки загуло...
Сікон.
Цей клятий дідуган?
Сіміка.
Він самий.
Сікон.
Добру річ зробив, їй-богу, він.
Тепер за діло ти берись, старенька.
Сіміка.
Як?
Сікон.
Візьми-но брилу, камінь, словом, щось таке
І кинь з гори на нього.
Сіміка.
Любий, ти спустись...
Сікон.
Щоб вийшло, як у байці: бійку завели
В криниці чоловік з собакою? Не йду!
Сіміка.
І де ти пропадаєш, Горгіє?
Горгій (входить).
Я тут.
А що, Сіміко, трапилось?
Сіміка.
Ще раз кажу,
Хазяїн у криницю впав.
Горгій (дивлячись на вхід до гроту).
Виходь сюди,
Сострате, і давай підем скоріш туди...
Кнемонова дочка (кричить з дому).
Горе! Батенька... рятуйте ви!
Він не втопився ще?.. [322]
Сострат (виходить із дому Кнемона).
Клянуся, друзі, я
Деметрою, Асклепієм, в своїм житті
Побачив вперше я, щоби доречно так
Топився чоловік. Здавалося, от-от
Здобуду щастя я. Як тільки ми прийшли,
В колодязь Горгій - плиг, а дівчина і я
Без Діла наверху залишились, бо що ж
Робити ми могли, крім того, щоб вона
Волосся рвала на собі і плакала,
В нестямі б'ючи в груди. Поруч я стояв,
їй-богу, мов їй оборонець, і благав
Не побиватись так, не зводячи очей
Із дивної краси, а той, що там, на дні,
Поранений, мене цікавив менш за все.
Спочатку я тягнув його, та скоро й це
Мені набридло. Так, їй-богу, трохи я
Його не погубив: щось тричі мотузок,
На неї задивившись, випускав із рук.
Атлант цей незрівняний, Горгій, з сил усіх
Напружившися, ледве витягнув його.
Він виліз, я ж сюди прибіг, бо більш не міг
Вже стримати себе: ще мить і був би я
її розцілував, так прагну я її
Посватати, тому збираюсь я... вони
Дверима рипнули...
Входять Кнемон, Горгій і його дочка. Кнемон іде, спираючись на Горгія.
O Зевсе наш, яке
Видовище чудне!
Горгій.
Чого, Кнемоне, ти
Бажаєш?
Кнемон.
Відчепись, ослаб я щось
Горгій.
Кріпись.
Кнемон.
Померши, більше вам не буду тягарем.
Горгій.
Яке велике зло ця клята самота!
Ось бач, на волосину ти від смерті був
Сьогодні. Час тобі під наглядом літа
Старечі пробувати.
Кнемон.
Так, важке моє
Становище. То ж матір, Горгіє, поклич.
Одне лиш горе нас здебільшого, мабуть,
Виховує в житті. О донечко моя,
Будь ласка, поможи підвестися мені.
Дочка обіймає його.
Сострат (до Кнемона).
Щасливий чоловіче!
Кнемон (помітивши Сострата).
Гей, а ти чого,
Нещасний, там стоїш стовпом серед двора?
Горгій.
Відстань від нього, це мій друг, який тебе
Зі мною рятував. Подяки ми не ждем [329]
Від тебе все одно, тому підемо геть
Ми звідси, ти ж людей не терпиш, правда ж бо?
Кнемон .
Так, людей я уникаю, та сьогодні перший раз
Обійтись без них не міг я, і тому тепер, клянусь,
Смерть мені миліша, знайте, ніж рятунок ось такий.
Вам нікому не змінити тої думки,- навпаки,
Приєднайтеся до неї, не вагаючись, усі.
Знаю; мав одну я ваду: думав жити одинцем,
Сам собі давати раду, незалежно від усіх.
Нині ж бачу - смерть приходить несподіваним, швидким
Гостем в хату, і прозрів я: зрозумів свій давній гріх.
Зараз мусить хтось про мене турбуватися весь час.
Біль, однак, клянусь Гефестом, відчував я, дивлячись
На життя користолюбне, що провадять люди всі
З розрахунками сухими. Думав я, що тільки зла
Один одному бажають всі вони. Ось це мені
Так нашкодило, та Горгій лиш один насилу зміг
Вчинком справді благородним розум мій протверезить,
Радо вирвавши від смерті діда старого, який
Гнав його з порога, мов собаку, не поміг нічим.
Слова людського ніколи, підійшовши, не сказав.
Інший міг би так сказати справедливо: як мене
Ти від себе проганяєш, то до тебе не піду.
Ти мені не помагаєш - не поможу й я тобі. [324]
Знай, тепер, чи вмру - до речі, почуваюся я зле,-
Чи одужаю, віднині - ти мій син, моє ж майно
Можеш ти своїм вважати. Довіряю я тобі
Теж дочку; найди їй мужа. Я б не зміг його знайти,
Навіть видужавши зовсім: не підійде до смаку
З них ніхто. Мені ж дозвольте жити так, як знаю сам.
Взявши в спадок господарство, хазяйнуй, ти ж не дурний,
Слава богу, і достойний для сестри ти опікун.
Півмайна мого у посаг ти сестрі своїй віддай.
Решту сам візьми й утримуй з нього матір і мене. (До дочки).
Дочко, ти тепер покластись поможи мені, як слід.
Той, хто зайве слово каже, він, по-моєму, не муж.
Підійди до мене, дочко, кілька слів скажу тобі
Про життя своє і також про вдачу власну.
Коли б
Всі були благорозумні, не було б тоді судів,
Тюрм, куди себе зганяють, війн, і кожен би радів
З Долі скромної. Як бачу, це приємно вам; ну що ж...
Жийте так, не буде більше відлюдько вам на заваді.
Горгій.
Згідний я з цим всім, та треба нам для дівчини скоріш
З твого дозволу, мій батьку, підшукати жениха.
Кнемон.
Всі думки свої відкрив я. Ради бога, відчепись!
Горгій.
Хтось тебе побачить хоче.
Кнемон.
O, нізащо! Не підходь!
Горгій.
Мабуть, дівчини просити.
Кнемон .
Ну, а я до чого тут?
Горгій.
Він також тебе з криниці витягав.
Кнемон.
Ось цей?
Горгій.
Еге ж.
Йди сюди.
Кнемон.
Засмаглий, бачу. Хлібороб він?
Горгій.
Ще й який!
Аж ніяк не чепурун він і не з тих, що цілі дні
Полем швендяють, а справжній, працьовитий селянин.
Кнемон.
Що ж, по-вашому, хай буде,- що задумали - робіть,
А мене залиште в хаті, хай помру на самоті.
Горгій.
Добре виховав, мій батьку, ти дочку свою.
Кнемон .
Тепер
Замість мене ти піклуйся про сестру і доглядай:
Батько шкодити не стане, то ж сестру твою тобі
Я при свідках доручаю, а з майна мого бери
Те, що є твоїм по праву. Ну, Сострате, підійди.
Взявся ти за діло, знаю, без лукавства, від душі.
Все робити погодився ради шлюбу, хоч такий
Ніжний ти, та взяв лопату і копав, і труд важкий
Стерпів. Вдачу розкриває, як ніколи, чоловік,
Коли вирішив зрівнятись з бідняком, хоч сам - багач,
Примхи долі нестійкої він поборе, цей юнак.
Вдачі чесної своєї ти достойний доказ дав.
Йди і далі тим же шляхом. [325]
© Aerius, 2003
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Менандр Відлюдник Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
| 1. | Менандр Відлюдник Переклад А.Содомори |
На попередню
|
|
