Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Демосфен і Ціцерон Переклад Й. Кобова, Ю. Цимбалюка

50. Оце все, що заслуговує пам'яті з розповідей про Демосфена й Ціцерона. Не беручи до уваги їхній ораторський талант, не можна, на мою думку, не відзначити того, що Демосфен віддав ораторському мистецтву без решти все, чим наділила його природа, і те, що здобув невсипущим трудом, перевершуючи переконливістю та силою вислову своїх суперників на зборах і в судах, пишнотою і блиском - красномовців, точністю і майстерністю - софістів. Ціцерон став глибоко освіченим і всебічним оратором завдяки наполегливій праці, крім того, він залишив чимало філософських творів на зразок учення академіків, навіть у його судових промовах скрізь пробивається бажання похизуватися своєю вченістю.

Проявляється в промовах і вдача кожного з них. Красномовство Демосфена далеке від будь-яких оздоб і пустотливості, націлене на силу й гідність, і не тхне воно світильником, як ущипливо висловився Пітей, а свідчить про тверезий розум, глибокодумність і сувору та прикру вдачу, яка. була загальновідома. Навпаки, Ціцерон від схильності до дотепу часто скочується до блазенства. Він у суді про справи, які вимагали поважного трактування, не рахуючись із пристойністю, говорив з легковажною насмішкою. Так, у промові на захист Целія (138) він сказав, що нема нічого недоречного, якщо його підзахисний серед загальної розкоші й пишноти не відмовлявся від насолод, бо не користувався тим, що дозволено,- просто-таки безглуздя, тим більше, що найіменитіші філософи в насолоді вбачають щастя (139). Кажуть також, що, захищаючи під час свого консульства Мурену, якого притягнув до суду Катон, Ціцерон, натякаючи на Катона, різко висміював стоїчну філософську школу за безглуздість так званих «дивних тверджень»(140). Усі заходились від сміху, не виключаючи й суддів, а Катон, злегка усміхнувшись, озвався до тих, що сиділи поруч: «Який жартівник з нашого консула, римляни!» Очевидно, Ціцерон взагалі від природи був людиною веселою й жартівливою, його обличчя сяяло ясною усмішкою, а з обличчя Демосфена не сходив вираз поважний і стурбований, і тому вороги, як він сам визнає, називали його буркотуном і упертюхом.

51. Із творів обох можна також побачити, що Демосфен хвалив себе помірковано й ненастирливо, та й то лише тоді, коли цього вимагала вища мета, бо в інших випадках він був обачливий і скромний, тоді як надмірне самовихваляння Ціцерона говорить про нестримну жадобу слави. Ціцерон кричить, що зброя повинна поступатися перед тогою, а тріумфальний лавр - перед силою слова (141). Кінець кінцем, він розхвалює не лише свої подвиги й діяння, а й промови, які виголосив і записав, немов той хлопець, що змагається з Ісократом, Анаксіменом (142) та іншими софістами, а не як людина, котра вважає себе покликаною вести і повчати римський народ:

Своїм мечем тяжким він ворогам страшний (143).

Державному діячеві необхідно діяти з допомогою слова, але сліпо ганятися за славою, яку дає красномовство,- непристойно. Коли дивитися з такого погляду, величнішим і змістовнішим виявляється красномовство Демосфена, який казав, що красномовство його - це своєрідна справа, яка не може обійтися без прихильності слухачів, а тих, що хизуються такою справою, він вважав нікчемними ремісниками (144).

52. Значення одного й другого на народних зборах і в державній діяльності було однаково велике, тож навіть воєначальники й полководці зверталися до них за підтримкою. Так, до Демосфена зверталися Харет, Діопіт, Леосфен, до Ціцерона - Помпей і молодий Цезар, як свідчить сам Цезар у своїх спогадах, присвячених Агріппі й Меценату (145). Того, в чому, як гадають, яскраво проявляється і перевіряється характер людини, тобто високої влади, яка розбурхує пристрасті й розкриває всі погані риси людської натури, Демосфен не мав, до того ж він не спробував у цьому своїх сил, бо не займав жодної важливої посади, навіть не стояв на чолі війська, яке зібрав проти Філіппа. Інакше було в Ціцерона: його посилали квестором на Сіцілію й намісником у Кілікію та Каппадокію. І в той час, коли процвітала жадоба наживи, коли полководці й правителі, яких відправляли в провінції, вдавалися до грабунку, хоч крадіжка - річ неблагородна, коли брати чуже не вважали за щось ганебне і кожний, хто в міру здирав, тим самим здобував прихильність населення Ціцерон дав переконливі докази своєї відрази до наживи, свого людинолюбства й чесності. А в самому Римі, вибраний консулом, насправді ж, наділений необмежною владою диктатора, для боротьби із змовниками, яких очолював Катілі-на, він підтвердив слушність віщих слів Платона, що держави тільки тоді відпочинуть від бід, коли велика сила й мудрість якимсь щасливим збігом обставин з'єднаються із справедливістю (146).

Демосфена ганять за те, що він заробляв своїм красномовством (так, він потай написав промови для Форміона та Аполлодора, які судилися один з одним), його звинуватили в тому, що він узяв гроші від перського царя, його засудили за те, що він прийняв хабара від Гарпала. Навіть якщо стати на ту точку зору, що ті, хто пише таке (а їх чимало), допустилися брехні, то неможливо заперечити, що Демосфен не знайшов у собі сили духу байдуже дивитись на царські подарунки, піднесені ласкаво й шанобливо - та це й не дивно для людини, яка позичила гроші під заставу кораблів. А Ціцерон, як уже було сказано, відмовився взяти щедрі дарунки, хоч як настійно його прохали, і від сіцілійців, коли був еди-лом, і від царя Каппадокії, коли був там намісником, і від-друзів, коли йшов на вигнання.

53- Вигнання для одного, викритого в хабарництві, було ганьбою, а другому принесло велику славу, бо він потерпів за те, що винищив тих,хто шкодив батьківщині. Через те за Демосфена ніхто не сказав і слова, а з приводу вигнання Ціцерона сенат на знак смутку змінив одяг і не хотів обговорювати будь-які справи, поки народ не винесе ухвали про повернення Ціцерона. Якщо Ціцерон жив на вигнанні в Македонії у повній бездіяльності, то Демосфен розгорнув широку діяльність на благо держави й на вигнанні. Як уже було згадано, він допомагав грекам, їздив від міста до міста, виганяючи македонських послів, і виявив себе далеко кращим громадянином, ніж Фемістокл і Алківіад у подібному становищі (147). І, повернувшись із вигнання, він відстоював попередні погляди на державні справи, воюючи проти Антіпатра й македонян. А Ціцерона Лелій (148) у сенаті ганив за те, що він зберігає мовчання в той час, як Цезар, ще безбородий молокосос, домагається консульства всупереч законам. Докоряв Ціцерону в листах і Брут за те, що він виростив тиранію, гіршу й тяжчу від тієї, яку він, Брут, знищив.

54. А тепер - як загинули вони. Глибоким співчуттям проймаєшся сценою, як Ціцерона, опанованого страхом старого, носили з місця на місце раби, як він утікав від смерті, як ховався від убивць, що прийшли по його душу трохи раніше від строку, призначеного природою, і як був убитий. А в Демосфена, хоч він і намагався випросити собі життя, викликає подив те, що він заздалегідь підготував собі отруту і старанно беріг її; гідне подиву в нього і те, як він прийняв її, коли бог не дав йому притулку, і коли він немов врятувався під захистом іншого, вищого вівтаря, і, вихопившись із рук озброєних списоносців, загинув, поглузувавши з жорстокості Антіпатра.

Додати в закладки

  
Переклад Translate