Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака
Плутарх Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака
© Плутарх
© Ю.Мушак (переклад), 1968
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.:351-356.
Життєписи з пар: "Солон і Поплікола", "Лікург і Нума Помпілій"
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
Зміст
Плутарх (близько 50-125 рр.) народився й виховувався в м. Херонеї (на північному заході Беотії) у культурній сім'ї. Доповнював свою освіту в Афінах, Александрії, Римі, де збагатився знаннями з історії, археології, філософії, природознавства, математики, медицини, музики, граматики, риторики, літератури.
Плутарх- автор близько 200 творів, які поділяються на дві групи: літературно-філософські і історичні. Останні мають назву «Порівняльні життєписи», бо в них біографії видатних історичних осіб, греків і римлян, розглядаються паралельно - по дві. Таких «пар» 23, отже, життєписів - 46. Крім того, у Плутарха б ще 4 окремих біографії - таким чином всього їх - 50.
Відомості які подає Плутарх, не завжди точні, оскільки головною метою для нього є ««-історія, а мораль. Його життєписи мають повчальну спрямованість - виховати доброчесність і застерегти проти неетичних дій. Тут він насамперед майстер белетризованої характеристики, для якої використовуються цікаві оповідання, анекдоти, байки, сентенції, вірші тощо. Є серед життєписів Плутарха такі, які захоплюють своїм драматичним пафосом, своїми яскравими образами й картинами.
Перша група має загальну назву «Моральні твори». Це невеликого розміру статті на філософські, етичні, історичні, громадсько-політичні, педагогічні, літературні, музичні та інші теми. У своїх філософських поглядах Плутарх виступає як прихильник Платона, хоч, по суті, він швидше еклектик.
Питанням літератури і музики присвячені твори: «Як слухати поетів», «Про підступність Геродота», «Порівняння Арістофана і Менандра», «Життєписи десяти ораторів», «Про музику». Значна частина моральних творів має діалогічну форму. Таку ж форму мають і «Застольні бесіди» письменника.
Твори Плутарха викликали на протязі віків незмінний інтерес як своїм високим громадянським звучанням, так і своїми літературними якостями. Рабле, Еразм та інші письменники Відродження і Реформації, Монтень, філософи французького Просвітительства, зокрема Руссо,- кожний з них дещо брав у нього. Сюжетами, запозиченими з «Порівняльних життєписів», скористались Шекспір (в його античних трагедіях), Корнель, Расін тощо. Героями Плутарха захоплювались діячі французької революції, декабристи, Бєлінський.
СОЛОН (уривки)
XIII. Ледве була придушена Кілонова смута і «прокляті», як це вже було сказано, пішли з Аттіки, між громадянами вибухла стара незгода про державний устрій, і місто поділилось на стільки партій скільки різних територій [351] мала країна. Жителі гірських околиць заявилися цілком за демократію, жителі рівнин відстоювали олігархію, а жителі морських узбереж 6ажали середнього, змішаного державного устрою, і вони стали на дорозі обом партіям, так що жодна з них не могла добитися переваги. А тому що саме тоді нерівність між бідними й багатими дійшла до найвищої точки, то держава опинилася в дуже небезпечному становищі і запровадження тиранії здавалося єдиним засобом, щоб покласти кінець розрусі і відновити спокій. Увесь простий народ заборгувався багачам. Одні обробляли землю і платили багачам шосту частину врожаю, тому вони називалися «шестичастинниками» і «батраками», інші за борги давали в заставу свою власну особу, а боржники обертали їх у рабів, з яких одну частину примушували працювати вдома, а другу продавали на чужину. Багато боржників змушені були продавати своїх дітей - цього жоден закон не забороняв - або через жорстокість позикодавців залишати свою батьківщину. Проте величезна кількість дужих людей гуртувалася тісніше і заохочували один одного не терпіти цього довше, а обрати провідником чесну людину, звільнити боржників, що не розплатилися вчасно поділити заново землю і зовсім змінити державний устрій.
XIV. В такому стані найрозсудливіші з афінян помітили, що один Солон без вини, не причетний до несправедливості багатіїв, але і не пригнічений злиднями, як бідняки; отже, вони зобов'язали його перейняти на себе управління державою і покласти кінець цим чварам. Фаній Лесбоський* розказує, що Солон, аби врятувати батьківщину, вдався до обману обох партій і потаємно пообіцяв бідним поділ, а багатим - підтвердження боргових зобов’язань. Але сам Солон каже, що він спочатку взяв на себе керівництво державними, справами з деяким ваганням - зі страху перед жадністю однієї та нахабністю другої партії. Після Філомброта його обрано архонтом**, а разом з тим посередником і законодавцем. Обидві сторони були задоволені: багаті тому, що він був заможним, бідні тому - що чесним. Кажуть, ніби ще до того ходило в народі його крилате слово, що "рівність не приносить війни", і це подобалось як багатим, так і бідним, бо багаті розраховували на те, що рівність мусить визначатися достоїнством і доброчесністю, бідні - міркою і числом. Тому обидві партії покладали на нього великі надії; їх провідники пропонували Солонові встановити тиранію, обіцяючи йому всіляку підтримку, і радили, щоб він, маючи таку велику владу, рішучіше узявся за розв'язання державних справ. Навіть багато громадян, які не належали ні до однієї з сторін, добре бачили, як це буде важко запровадити реформи, керуючись тільки здоровим глуздом та законом, і зовсім не протидіяли передачі найвищої влади найчеснішому і наймудрішому мужеві. Деякі кажуть, що Солон одержав у Дельфа? такий оракул:
Ти посеред корабля сам сідай і кермо візьми в руки
Й сміло керуй, а багато афінців тобі допоможуть.
Та найбільше гудили Солона його найближчі друзі за те, що він боявся «единовладдя» тільки через саму назву, наче воно чеснотами того, хто править, не може перетворитися у владу басилевса***. Але це все не змогло змінити переконань [352] Солона. Він, як кажуть, говорив друзям, що тиранія це справді гарненьке містечко, але з нього немає виходу! А до Фока він написав такого вірша:
[* Фапій Лесбоський - учень Арістотеля, родом з Ересу на Лесбосі. Він прославився історичними творами.]
[** 594 р. до н. є.]
[*** Басилевс- на відміну від тирана законний правитель.]
... І коли я пощадив
Батьківщину і твердої влади тирана не взяв,
Імені свого тим самим я ганьбою не вкрив,
Не встидаюсь, а надіюсь шляхом цим перемогти
Всіх людей...».
Новіші письменники твердять, що афіняни вміли деякі неприємні речі називати пристойними словами, наприклад, повія в них називається «подружкою», податки - «внесками», гарнізони міст - «стражою», а в'язниця - «халупою». Мені здається, що Солон був першим, хто вдався до цих хитрощів, назвавши насильне скасування боргів «сісахтією»*.
Це був його перший політичний акт, який він запровадив у життя. Він розпорядився, щоб усі дотеперішні борги скасувати і на майбутнє ніхто не мав права давати позички під «запоруку особи».
Тим часом деякі письменники, а головно Андротіон** твердять, що бідні дістали полегшення і задовольнились не насильним знищенням боргів, а тільки поміркованими відсотками.
[* Сісахтія - струшування.]
[** "Про цього Андротіона відомо тільки те, що він написав «Аттічну історію» в багатьох книгах.]
Саме тому це людяне розпорядження, а також одночасне підвищення міри і грошової вартості називали «сісахтією». І так Солон визначив міну замість попередніх 73 драхм у 100 драхм. Таким чином боржники сплачували номінально ту саму суму, але за вартістю дещо меншу. Той, хто сплачував, зискував на цьому багато, а той, хто одержував, не зазнавав жодного збитку.
Але більшість авторів твердять, що «сісахтія» полягала в одночасному загальному скасуванні всіх боргів, з чим цілком узгоджуються віршові висловлювання Солона, який хвалиться, що із заставленої раніше землі він
Межівники позносив густо вкладені:
Раніш рабиня, нині - вільная земля!
Деяких громадян, які за борги були вивезені на чужину, Солон повернув знову на батьківщину:
...вони забули вже
Аттічну мову, начеб світ увесь пройшли;
А також тих, що вдома соромне ярмо Носили...»,
зробив, за його словами, вільними.
XVI. А тепер Солон не догодив жодній партії. Багатим завдав він чимало шкоди, бо скасував усі борги, але ще більше обурювались бідні, бо Солон не поділив землю, як вони цього бажали, а також за прикладом Лікурга не встановив повної рівності життя для всіх. Обурення більшості населення тим, Що Солон не виправдав її сподівань, він сам визнає у такому вірші:
Як раніше всі раділи, криво дивляться тепер І сердито споглядають, мов на ворога свого.[353]
XVII. Солон насамперед скасував усі закони Драконта* за винятком закону про вбивство. А зробив це з уваги на їх жорстокість, суворість. Бо майже за всі злочини призначалась тільки одна кара - смерть. Отже, людина, що провинилась у бездіяльності, мусила також вмерти; хто вкрав ярину або фрукти, підлягав тій самій карі, що святокрадці та вбивці.
Тому пізніше дуже подобався вислів Демада**, що Драконт написав свої закони кров'ю, а не чорнилом. Навіть сам Драконт, як кажуть, пояснив, що, на його думку, вже найменші провини заслуговують цієї кари, а для більших - він іншої не знає.
[* Драконт був архонтом в Афінах у четвертому році 39 олімпіади, близько С23 р. до н. є. і вже був досить старий, коли видав свої закони. Ллє з тих законів були так невдоволені, що він залишив Афіни.]
[** Афінський демагог і оратор часів Демосфена.]
XVIII. А друге було те, що Содон усі вищі урядові посади як дотепер, так і на майбутнє, хотів залишити тільки заможним громадянам, а для інших посад, до яких народ не залучався, він вирішив допускати його, залежно від майнового стану.
Тих, що виробляли на своїй землі сухих і рідинних продуктів всього п'ятсот мірок (чверток), він зарахував до першого класу і назвав їх «пентакосіомедимнами» (п'ятсотмірковими). До другого класу входили всі, що могли утримати коня ,а.6о виробити триста мірок; вони належали до стану вершників ("гіпейс"). А парниками («зевгітами») називалися ті, які для обробки землі могли тримати пару запряжених тварині виробити двісті мірок плодів обох видів; вони входили до третього класу. Всіх інших називали «фетами» (батраками). їм Солон не дав можливості посідати жодної вищої урядової; посади, вони займалися громадськими справами,- лише тим, що брали участь у народних зборах і виконувати обов'язки суддів.
Ці обов'язки спочатку були ніби незначними, але згодом стали дуже важливими, бо більшість спірних справ потрапляла до суддів. Солон хвалиться їхнім авторитетом у таких віршах:
Владу народові дав я, наскільки потрібна для впливу,
Честі йому не уйняв, ні забагато не дав.
Тих, що могутні були і що їх багачами вважали,
Я пам'ятав і про них, скривдить нікого не дав.
Став я і сильним щитом заслонив як одних, так і других
І не дозволив ніяк перемагати себе.
Солон думав, що треба більше допомогти безсиллю простого народу і тому уповноважив кожного громадянина виступати на захист покривдженого і домагатися покарання злочинця. Отже, якщо кого-небудь побили, примусили до чогось або взагалі завдали йому шкоди, то кожний, хто мав на це силу і бажання, міг свого ворога оскаржувати і переслідувати судом.
Законодавець слушно прагнув призвичаїти своїх громадян, щоб вони ділилися один з одним всіма почуттями, всіма болями, як члени єдиного організму.
Цьому закону відповідає вислів Солона, котрий на запитання, яка держава найкраще упоряджена, сказав: «Та, в якій нескривджені переслідують судом і карають винуватців так само, як і покривджені».[354]
ЛІКУРГ* (уривки)
А тепер** взявся він так само за поділ рухомого майна, щоб цим докорінно усунути всяку нерівність; але помітивши, що громадяни, коли в них прямо відбирати, обурюватимуться, він вибрав інший шлях і намагався придушити пожадливість у цих справах іншими заходами. По-перше, він вивів з ужитку золоту і срібну монету, залишивши в обігові тільки залізну, але і тій при її великому розмірі та вазі визначив маленьку вартість, так збереження суми у десять мін*** вимагало дома власного складу, а перевозка - двокінки. Коли ця монета ввійшла в обіг, зникла нараз велика кількість злочинів у Лакедемоні. Бо хто міг тепер красти, брати хабарі або грабувати чи обманювати ради якоїсь речі, якої не можна було сховати, володіння якою не робило щасливим і яка, навіть розбита на шматки, не приносила найменшої користі? Бо Лікург, як кажуть, наказав кидати розпечене залізо в оцет і цим позбавляв його міцності, так що воно вже не надавалось ні до якого іншого вжитку.
Крім того, він прогнав із Спарти зайві та непотрібні мистецтва. А зрештою більшість із них і без того зникла б разом з загальновживаною монетою, тому що мистецькі вироби не знаходили збуту. Залізної монети не ввозили до інших країн Еллади; вона була безвартісна і всі сміялися з неї. Тому-то в Спарті не_ було торгівлі чужоземними товарами, у спартанські пристані не заходили ніякі кораблі. Так само на лаконську землю не ступав ніякий досвідчений ритор або навіть мандрівний віщун, що хотів заробити грошей, ні зводник, ні виробник золотих та срібних прикрас або їм подібні, бо там не було грошей. Таким чином пишність поволі була позбавлена всього, що могло її живити; отже, вона зів'яла і щезла сама собою. Багатії вже не мали ніякої переваги, бо 6агатство не знаходило шляху, щоб показатись на люди, тільки замкнене вдома лежало без ужитку. Тому дійшло до того, що необхідні домашні речі, як ліжка, стільці та столи, виготовлялись там найкраще, а лаконський котон****, за словами Крітія*****, був дуже корисний у походах. Бо його колір приховував від очей бридкий вигляд води, яку мусили пити З необхідності, а до середини загнутий крайчик затримував каламуть і бруд, так що напій доходив до уст уже багато чистіший. І це також завдячують законодавцеві, адже митці не робили нічого некорисного, а тому тим краще могли проявити своє вміння на необхідному.
[* Нанівміфічний нар, якому приписано встановлення суворого життєвого ладу спартанської аристократії. В зображенні його діяльності чимало новелістичного.]
[** Після земельної реформи.]
[*** Міна (семітське слово «манех») дорівнювала 100 драхмам, десять мін - одній шостій частині таланта. Міна була і вагою, і монетою.]
[**** Котон - це рід чаші або дзбанка, з одним вухом, випуклим черевом, але маленьким отвором, де крайчики вгорі, загнуті до середини, луже тісно сходились докупи.]
[***** Крігій, один із тридцяти тиранів (404-403 рр. до н. є.).]
X. Але щоб іще рішучіше побороти пишність і цілковито знищити жадобу багатства, він запровадив третю і найдосконалішу новину, а саме - спільне харчування. Згідно з тим, усі громадяни мусили сходитись разом і спільно їсти приписані страви і закуски; ніхто не смів у себе вдома їсти, простягтись на дорогих подушках, при багато прибраних столах, або годуватись на взірець ненажерливих тварин у пітьмі з рук кухарів і разом зі звичаями нищити одночасно і тіло, яке через те набуває нахилу до всякої розкоші та пияцтва [355] і через те потребує довгого сну, теплої купелі, багато спокою і, так би мовити, щоденного лікування. Це, очевидно, було також важливе, але найважливіше було те, як каже Теофраст, що він відібрав у багатства всяку вартість і через спільне харчування і просту їжу обернув його в убозтво. Бо тепер не могли користуватися, ні вживати пишного хатнього обладнання, ні навіть дивитися, ані показувати іншим, тому що і багатії, і вбогі ходили на той самий обід. Отже, Спарта, єдине місто в світі, де дійсне було прислів'я, що «багатство сліпе і лежить неживе й нерухоме, як на картині».
Ніхто не смів раніше поїсти вдома й тоді приходити до спільного столу; бо інші дуже пильно стежили за тим, хто з ними не їв або не пив, взиваючи його жадібним та ласолюбом, для якого загальний харч запростий!
XXIX. А коли найважливіші з розпоряджень Лікурга вже зміцнилися зовсім унаслідок призвичаєння, а введена форма управління набрала такої сили, що вже могла триматись власними силами, Лікург відчув від величі та краси введеного ним і пущеного в хід законодавства таку радість і заспокоєння, як, за словами Платона, бог, що насолоджувався виникненням першого руху світу, і тепер він бажав ще цей устрій, наскільки те можливе для людської обачності, зробити також безсмертним, щоб він також і по його смерті на майбутні часи міг далі існувати незмінний. З тією метою він скликав усіх громадян на збори і заявив, що тепер усе, що стосується щастя держави і доброчесності громадян, вповні встановлено; залишається тільки одне дуже важливе і основне питання, суть якого він не може виявити, аж поки не запитається про це самого Аполлона. Отже, вони повинні стійко дотримуватися введених законів, не змінювати в них нічогісінько, ані не усувати нічого, поки він не повернеться з Дельф, а після свого повороту він розповість їм те, що йому порадив бог. А коли всі обіцяли це і наполягали, щоб він прискорив подорож, тоді він узяв найперше від царів і сенаторів, а опісля від інших громадян присягу, що вони незмінно залишаться при введеному устрої, і зараз вибрався в дорогу до Дельф.
Прибувши туди, він приніс жертву Аполлонові і поставив йому запитання, чи його закони досить зміцнюють добробут держави і доброчесність громадян. Бог відповів йому, що його закони досконалі, а спартанська держава буде найславнішою, поки зберігатиме устрій, введений Лікургом. Це пророкування надіслав він письмово до Спарти, а сам приніс богові другу жертву, попрощався зі своїм сином та іншими друзями і вирішив ніколи не Звільняти своїх громадян від присяги, а для цього самому зараз добровільно закінчити життя, бо він саме був у такому віці*, коли, залежно від обставин, можна так само добре жити, як і вмерти. Отже, він помер, відмовившись від усякої їжі, переконаний, що в державних діячів навіть смерть повинна бути не без впливу на державу, а мусить бути моральним вчинком. Зрештою, він бачив, що для нього самого смерть, після закінчення найкращих його дій, є завершенням його блаженства, а щодо громадян, то великі блага, які він придбав для них за життя, збережуться назавжди, тому що вони були зобов'язані присягою зберігати введений устрій аж до його повороту. І він не помилився в цьому сподіванні. Спарта займала протягом цілих п'ятьох століть перше місце між усіма державами Еллади і то тільки завдяки точному дотримуванню законів Лікурга, в яких чотирнадцять царів, від нього аж до Агіса, сина Архідама, не поробили найменших змін.
[* За Лукіаном, Лікург дожив до-85-року життя.]
[356]
© Aerius, 2003
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Плутарх Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака
ЗМІСТ
| 1. | Плутарх Солон. Лікург (уривки) Переклад Ю.Мушака |
На попередню
|
|
