Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка
Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка
© С.Наливайко (переклад з гінді), 1979
Джерело: Фесенко В.І. Зарубіжна література (Част. 1). К.: Навчальна книга, 2004. 175 с. - С.: 24-46.
Сканування і коректура: Diodor (ae-lib.org.ua), 2005
ЗмістНАРОДЖЕННЯ РАМИ
Серед численних річок, що беруть початок на півночі Індії в піднебесних Гімалаях і впадають у священний Ганг, є одна невеличка - Сараю. На її березі стоїть тепер маленьке селище Айодг'я. Та це тільки нині воно непримітне селище, а кілька тисяч років тому тут було найбільше місто в Індії, столиця славних царів сонячної династії, що з неї вийшли такі мудрі і відважні правителі, як щедрий і добросердий Харішчандра, захисник і покровитель бідних Рагху, сміливий і відважний Бгагіратха. З цього давнього і славного роду походив і Дашаратха, цар Кошали, що її столицею була Айодг'я.
Тоді в Айодг'ї процвітали науки й мистецтва. З усіх усюд з'їжджалися до неї купці, щоб придбати товари, якими далеко-далеко славилася Айодг'я. Містом слалися широкі вулиці, завжди багатолюдні і гомінкі, обабіч них красувалися, милуючи око, розкішні, казкової краси палаци. І яких тільки вершників не бачили столичні вулиці - на конях, на верблюдах, на слонах, - яких тільки подорожніх не вітало гостинне й щедре місто! Скрізь було вдосталь шкіл, їдалень, вабили до себе театри, де городяни дивилися цікаві вистави. Все місто потопало в зелені - стільки в ньому буяло садів, парків, гаїв, кожен міг зайти у будь-який сад поласувати смачними, соковитими й рідкісними плодами. Високі і міцні мури захищали місто від ворожої навали, а посеред столиці височіла й фортеця з бійницями, оточена глибоким, завжди вщерть повним водою ровом.
Айодг'я славилась освітою, не просто було тут знайти бодай одного неписьменного. Гостинні, чесні, миролюбні, освічені і щирі душею були її мешканці. Не велося неправедних, нечесних судів. Поля щедро родили, і люди не знали голоду. У кожній оселі тримали корів, отож всілякого молочного харчу вистачало. Селяни були заможні, податками їх не обтяжували. Про розбій чи крадіжки ніхто й не чув, не чули й про хвороби, як ото чума чи холера. Добрий і справедливий цар Дашаратха ревно дбав про свій народ.
Якось поїхав Дашаратха на полювання. Помалу приострожуючи коня, добувся він берега невеликої річки, що ховалася в лісових хащах. У тому лісі жив сліпий мудрець Андгак зі своєю дружиною, теж сліпою. І саме тоді, коли цар Дашаратха стояв на березі, дослухаючись, чи не затупоче поблизу яка звірина, юний син сліпих відлюдників на ім'я Шраван спустився до річки, щоб набрати в глек води. Зачувши плюскіт, цар Дашаратха подумав, що то, певно, купається дикий слон. Швидко вклав цар на тятиву зачаровану стрілу, натягнув лука й пустив її у той бік, звідки чулося плюскотіння. Стріла влучила прямо в груди юнакові, і він, голосно зойкнувши, упав на землю. Стривожений Дашаратха заквапився на стогін і побачив юнака зі стрілою в грудях. І тоді цар Дашаратха зрозумів, що він накоїв. Безмежний жаль і каяття охопили його. Бачачи розпач незнайомого мисливця, юнак через силу спробував утішити його:
- Не побивайтеся, тепер уже нічим не зарадиш. Певно, так мені судилося, що мушу вмерти. Мої батьки невидющі, вони живуть он у тій хижці неподалік. Зробіть ласку, віднесіть мене до них.
З цими словами юнак помер.
Цар Дашаратха взяв на руки тіло юнака, приніс до хижки й повідомив сліпим відлюдникам сумну звістку.
Невтішно заголосили нещасні старі батьки, почувши про несподівану й безглузду загибель своєї єдиної надії. А як не стало вже сліз, невимовний гнів на царя Даша-ратху охопив їх. Вони обсипали його пекучими докорами, а наостанок грізно провістили, що як вони оце помирають від незмірної туги за втраченою дитиною, так колись помре й він. Мовили так сліпі відлюдники й померли. А безмежно засмучений цар рушив до свого палацу.
Довго не мав цар Дашаратха дітей. Гірко сумував він з того, нишком плакали всі три його дружини: старша - Каушалья, середня - Сумітра і наймолодша - Кайкеї. І тоді цар сказав: «Краще померти в тузі, втративши сина, аніж зовсім не мати дітей...» Незабаром усі три дружини подарували цареві чотирьох синів: Каушалья - Раму, Сумітра - близнят Лакшману й Шатругхну, а наймолодша Кайкеї - Бгарату. Тільки Рама народився на день раніше.
Велика радість прийшла в царство Дашаратхи. Не вмовкали величальні співи: народ тішився з такої щасливої події. А сам цар на радощах роздарував силу-силенну золота й срібла. Царський палац пишався тепер, мов свіжий квітник, у ньому знову поселились щастя і веселий сміх. Очі, доти повиті тугою і смутком, знову ожили й заблищали.
Минав час. Царевичі росли; і ось уже мудрець Васіштха взявся виховувати й навчати їх. Усі четверо швидко опанували науки. А що вже володіти луком, метати списа, боротися, то в цьому вони не знали собі рівних. Та їм навіть на думку не спадало хизуватися. Всім серцем шанували царевичі предківські звичаї, поважали старших і ніколи й словом не кривдили нижчого чи слабшого від себе. Були вони гарні на вроду, дужі, ще й до всього добрі та лагідні вдачею. Ось чому всі їх любили і в один голос казали, що брати примножать славу свого давнього й знаменитого роду. І всі четверо так любили один одного, що кожен з радістю віддав би за брата життя. Та все ж найбільша приязнь постала між Рамою і Лакшманою, між Шатругхною і Бгаратою.
Цар Дашаратха не міг натішитися синами.
Книга: Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
