Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка
ВИГНАННЯ
Кілька років цар Дашаратха спокійно і щасливо правив своєю країною. Та невблаганна старість усе більше давалася взнаки. Не було вже в царя колишнього завзяття й снаги. І Дашаратха став потроху залучати до державних справ царевича Раму.
Минуло небагато часу, і Дашаратха був царем уже тільки про людське око. Чи не всі державні справи провадив за нього Рама. Справедливий і мудрий, хоч і молодий, він здобув невдовзі палку прихильність у країні. І от якось цар Дашаратха скликав у тронну залу своїх радників, а також найзнатніших і найшанованіших людей столиці й мовив до них:
- Не рік і не два прослужив я вам вірою і правдою, завжди намагався правити віддано і справедливо. А тепер я хочу передати царство під руку своєму синові
Рамі - він уже доріс для цього! А я хотів би стати пустельником і решту днів своїх провести в праведних думках. Ось для чого я зібрав вас тут... Виберімо добру пору й коронуймо царевича Раму на царство...
І ось царські астрологи визначили сприятливе розміщення зірок на небі. Місто прибралося до свята: будинки прикрасили гірляндами із. Запашного зілля й свіжих квітів, по базарах затріпотіли різнобарвні прапорці, загримотіли барабани, по-святковому вбраний люд висипав на вулиці.
У наймолодшої дружини царя - Кайкеї - була стара служниця Мантхра, потворна й горбата. Вона гляділа Кайкеї ще змалку, супроводила її після весілля до палацу царя Дашаратхи та так і лишилася при ній. Кайкеї дуже вірила старій служниці і цінувала її. Якраз перед коронуванням Рами Мантхра вийшла з палацу цариці Кайкеї і подалась до міста у якійсь своїй справі. Помітивши на вулицях незвичайний рух і пожвавлення, вона не витримала і спитала у якогось чоловіка:
- Що це тут діється?
- То ти й не знаєш, що діється у столиці? - здивувався той. - ... Завтра ж царевич Рама сходить на царський престол!
Новина приголомшила стару служницю. Заздрощі охопили її душу: адже вона так хотіла, щоб на трон сів син Кайкеї Бгарата! Кайкеї стала б царевою матір'ю, то й вона, Мантхра, була б тоді не остання в царстві. Робила б що заманеться, повладарювала б досхочу. Потанцювали б тоді в неї і царицині служниці, і цареві слуги! Убралась би вся в прикраси, що люди на вулицях тільки охали б: «Гляньте! Гляньте мерщій! Он іде незрівнянна Мантхра!»А хай би хто назвав її горбатою, ото б уже позбиткувалася над ним! Зігнала б усі свої образи й кривди. І ось маєш: не буде Кайкеї царською матір'ю!..
Забувши, куди й чого йшла, Мантхра метнулася до палацу, забігла в царицині покої і захекано гукнула:
- Велика царице, чи ви чули? Раму завтра вінчають на царство!
Досі три цариці жили в дружбі й злагоді, жодна й трохи не заздрила іншій. Каушалья наче рідного сина любила Бгарату, і Кайкеї так само любила Раму. До того ж Рама був найстарший із царевичів, отож він-таки й мав сісти на трон. І Кайкеї радо сказала служниці:
- Ти перша принесла мені цю новину, за це дарую тобі золоте намисто. Ось візьми!
Та замість узяти царицин подарунок і щиро подякувати, Мантхра розпачливо забила себе по голові кулаками:
- V царице! Ик би радо прийняла я подарунок, коли б трон займав твій Бгарата. Та за таку новину не обдаровувати треба, а гірко плакати! Ви ж і на макове зерня не дбаєте про своє славне ім'я, про свою гідність...
Довго не вгавала стара. І взяли тоді царицю сумніви. Що, коли Рама, ставши царем, вижене її сина під три вітри? Або захоче вкоротити йому віку? Чи посміє тоді хто зупинити злочинну руку?
...І ось Кайкеї обізвалась до служниці:
- Мантхро, не бери до серця, чого я тобі наговорила зопалу. Чи ж знала я, що мені й моєму синові готують таке лихо, плетуть підступні тенета? Я собі й гадки не мала. А тепер мені спала з очей полуда, я збагнула, що воно і як. Але тепер запізно, вже нічого не вдієш. Завтра вранці Рама вже сяде на трон.
- Е ні, - заперечила Мантхра, - ще й як можна зарадити, треба тільки трохи жіночих хитрощів. Зараз я вас навчу, що і як зробити, щоб вийшло на ваше. Але самі погляньте, яка підступність: вибрали для коронування саме той день, коли царевич Бгарата поїхав у гості до діда. Ну що ж, гаразд. Боги наділили вас неземною вродою, і ви до того ж найлюбіша царева дружина. Стривайте, а ви наче казали, ніби цар Дашара-тха колись пообіцяв виконати двоє ваших бажань? Чи ви вже й забули про них?
- Ай справді! - зраділа цариця Кайкеї. - Було таке...
- Ну от бачите, - втішно мовила стара служниця, - як усе добре виходить. А тепер треба зробити ось що: йдіть у кімнату гніву й не виходьте доти, поки цар сам не прийде. Познімайте з себе які є прикраси й коштовності й викиньте геть. Скиньте й царські шати, а натомість натягніть на себе якесь дрантя, розпустіть волосся й ляжте на голу землю. Коли цар побачить вас такою, то неодмінно злякається й кинеться розпитувати, що скоїлось. Отоді й нагадайте йому про свої двоє бажань і скажіть, що саме настав час їх виконати. Перше бажання: на трон замість Рами сяде Бгарата. А друге - щоб Раму вислали на чотирнадцять років зі столиці в глухий ліс. А в царя Дашаратхи слово тверде, він як пообіцяє, то вже зробить. Отак ви, матінко моя люба, доможетеся свого!
Цар Дашаратха, прибувши ввечері до палацу Кайкеї, застиг вражений: палац тонув у темряві, ніде не було чути ні музики, ні співів, скрізь тихо, безлюдно, наче все вимерло. Цар тривожно запитав якусь служницю:
- А чого це у вас тут не світиться? І все якесь сумне й невеселе, наче когось поховали. Ти не знаєш часом, де цариця Кайкеї? Чи вона, бува, не занедужала?
- Велика цариця заборонила розваги та співи й усамітнилася в кімнаті гніву, - пояснила та.
Цар Дашаратха дивом дивувався: що з царицею? Невже їй щось наговорили? А може, скоїлось якесь лихо? Занепокоєний, увійшов він у кімнату гніву: Кайкеї в лахмітті, без прикрас, лежала просто на підлозі й гірко ридала.
Цар Дашаратха дуже любив свою наймолодшу і найвродливішу дружину, тому не на жарт налякався.
- Велика царице, що з тобою? Чи не захворіла ти? Кажи мерщій, а то я збожеволію. Що сталося? Тебе хтось скривдив? Хто посмів не послухатися тебе? Хто щось зробив усупереч твоїй волі? Ти тільки скажи, і я так покараю винуватця, що він довіку пам'ятатиме.
Кайкеї втерла сльози, що рясно котилися з очей...
- А ви забули, як одного разу повернулися з битви поранений, а я виходжувала вас? Саме тоді пообіцяли ви сповнити двоє моїх бажань.
- Я пам'ятаю, - мовив Дашаратха. - Справді, було таке. Я пообіцяв тобі здійснити двоє твоїх бажань, але ж ти сама відмовилась, сказала, що ніяких бажань у тебе немає, а коли будуть, то ти сама скажеш.
- От-от, - підхопила Кайкеї. - Оце ж і настав час виконати мої бажання!
- Присягаюся своїм диханням і душею, що готовий на все! - палко запевнив дружину цар. - Навіть якщо ти загадаєш віддати тобі моє життя, то я не вагатимусь і миті: вирву своє серце й покладу до твоїх ніг.
Цариця Кайкеї понурила погляд і твердо сказала:
- Тоді слухайте! Перше моє бажання, щоб замість Рами на трон сів мій син Бгарата. А друге - вишліть царевича Раму на чотирнадцять років у лісові хащі, щоб його й близько не було біля столиці. Нехай він стане відлюдником.
- 0 безсердечна Кайкеї! - аж застогнав Дашаратха. - Що ж це ти надумала? Невже тобі зовсім не шкода мене, свого чоловіка? Невже ти не знаєш, що Рама - світло моїх очей, зміст мого життя?
Цар був такий блідий, наче його вкусила отруйна змія...
- Кайкеї, я ніколи не обдурював тебе, - мало не плачучи, благав цар Дашаратха... - Але ж успадкувати трон - то право найстаршого сина. Навіть якщо я погоджусь і зведу на трон Бгарату, ти певна, що він схвалить це? Та нізащо в світі не схвалить і не погодиться на таке. Рама й Бгарата - одна душа, одне серце, одна плоть!.. Уявляєш, до чого може призвести твоя впертість? Чи розумієш ти, що можеш нерозважно погубити наш славний і давній рід?
Кайкеї в нестямі замахала кулаками перед царевим обличчям...
- Не кличте лиха на голову мого Бгарати. Він буде царем Айодг'ї, ви виконаєте моє бажання. А вже решта не ваш клопіт...
Цар Дашаратха зрозумів, що марно й сподіватися умовити наймолодшу дружину. З важким серцем він почав міркувати, що ж його робити. Всі його найкращі і найвищі прагнення і поривання димом здиміли...
Цар Дашаратха поринув у глибоку задуму, а Кайкеї нетерпляче й ущипливо кинула:
- Чого ж тут іще думати? Скажіть, що не дотримаєте свого слова - та й по всьому!
На очі цареві навернулися сльози, і він сумно, але твердо мовив:
- Царице, ти можеш не сумніватися, від свого слова я не відступлюся. Я приймаю обидві твої умови. Ти гарна вродою, але чорна душею. Ну що ж, нехай щастить тобі в твоєму царюванні. Прости мене, любий мій Рамо! Твій батько, що малим колихав тебе на своїх руках, попався у тенета підступної жінки й підносить над тобою гострого меча. Але ж зрозумій, синку, що це робиться заради честі нашого славного й давнього роду.
Промовив це Дашаратха і впав на землю непритомний.
А цариця Кайкеї вже бачила себе царевою матір'ю, славною на всю Айодг'ю. Вранці вона пошле по Бгарату. Хвала богам, усе обертається якнайкраще! Коли б швидше її любий Бгарата сів на престол і сам став правити країною!
Цар Дашаратха, опритомнівши, качався по землі й розпачливо стогнав: «О великі боги!» Тільки ці три слова вихоплювалися з його зболілих грудей.
Так минула ніч. А вранці, щойно розвидніло, царедворці, найславніші й найшанованіші люди столиці, вчені й мудреці з усієї країни стали сходитися до палацу на свято коронування нового царя. Запалав вогонь на жертовнику, жерці проказували молитви. Всі дивилися на двері, звідки мав вийти цар Дашаратха. Але той не з'являвся. «Чого ж він бариться?» - дивувався кожен. Може, просто не встиг убратися в царські шати? Але ж ні, того не може бути, бо їхній цар завжди встає разом із сонцем. І ніхто з палацу не виходить. Рама вже теж прибув і чекає.
Радість і гордість цвіли в душі цариці Каушальї. У палаці вже залунав величальний спів, біля дверей озвалися барабани. А царя все не було. •
І от мудрець Васіштха, бачачи, що пора починати урочисту церемонію, послав царевого радника Сумант-ру до палацу сказати Дашаратсі, що все вже готове.
Сумантра прийшов у палац Кайкеї і побачив, що цар лежить і голосно стогне, а цариця стоїть на порозі кімнати гніву. Сумантра шанобливо вклонився їй:
- Мудрець Васіштха і всі царські піддані вже чекають на царя.
- Цар на радощах не міг заснути цілісіньку ніч, - відповіла йому Кайкеї. - А оце зовсім недавно трохи задрімав. Будь ласкавий, Сумантро, поклич сюди Раму. Цар хоче щось йому сказати.
Сумантра відчув недобре. Він мерщій подався до Рами. Той, не гаючись, прийшов і, ставши перед батьком, чемно й шанобливо вклонився йому:
- Ви мене кликали, батьку?
Цар Дашаратха тільки звів на сина невидющий погляд і важко зітхнув: в очах його блищали сльози. А Рама подумав, чи не він якось завдав батькові прикрощів.
- Матусю, - звернувся він до Кайкеї, - чого батько тільки дивиться на мене й слова не промовить? Може, я чимось завинив перед ним, і він гнівається на мене?
- Ні, синку, - лагідно відповіла Кайкеї, - нічим ти перед ним не завинив, і він не гнівається на тебе. Як же йому гніватись на тебе, коли він тебе нестямно любить? Він просто хоче щось тобі сказати, але, певно, побоюється, що скривдить тебе, образить. Отож він ніяк не наважиться. Мабуть, скажу я тобі все сама. Бачиш, цар Дашаратха пообіцяв мені колись сповнити моїх двоє бажань, і сьогодні настав цей час. Обидва ті бажання стосуються тебе. Якщо ти ладен їх вислухати й виконати, я скажу їх тобі. Чи згоден ти?
Рама, не вагаючись, запевнив її:
- Шановна матусю, мій обов'язок - коритися батьківським наказам. І ніщо в світі не змусить мене знехтувати цим обов'язком.
- Отак і мусять чинити справжні, шанобливі сини, - похвалила Раму Кайкеї. - Тож слухай. Сьогодні великий цар вирішив, що на царський трон сядеш не ти, а твій брат Бгарата. А ти на чотирнадцять років підеш на вигнання, станеш відлюдником і житимеш у лісових хащах. Сам він не годен сказати тобі про це, і я передаю тобі його волю. А тепер вирішуй: чи приймеш ти цей батьків наказ, чи ні? Тільки знай: якщо зламаєш ти батькову царську волю, то ганьба впаде на весь ваш давній і славний рід. Люди почнуть говорити, що цар Дашаратха не дотримав слова, і зневага стане його тінню. Отож добре подумай і аж тоді вирішуй.
Рама якусь мить мовчав, вражений цим батьковим наказом. Хто б сподівався, що все так обернеться'
Він здогадався, що тут сталося, і несамохіть похилив голову. Але одразу підвів її і твердо мовив:
- Матусю, не турбуйтеся, я виконаю волю батька, хоч би що чекало на мене в майбутньому. Сьогодні ж я залишу столицю. А ви не баріться й пошліть гінця по Бгарату. Мене нітрохи не гнівить, що замість мене на трон сяде мій брат. А тепер я хотів би попрощатися зі своєю матір'ю і дружиною.
З цими словами Рама схилився до ніг батькові, шанобливо вклонився Кайкеї і вийшов з царських покоїв. Цар Дашаратха від горя не міг вимовити й слова. Та й що він мав казати? Йому тільки здавалося, що з нього краплина по краплині виходить життя. Як би хотілося нещасному старому припасти до ніг синові й зупинити його...
Цар Дашаратха наче знетямився. Він хотів кинутися навздогін за Рамою, зупинити його, але не мав снаги. Цілу ніч він метався в гарячці і на ранок так змінився й схуд, наче невигойна хвороба роками не давала йому підвестися з ліжка.
Тим часом звістка про вигнання Рами прокотилася по всій Айодг'ї. Тисячі людей зібралися перед царським палацом. І коли з його воріт у злиденному лахмітті вийшли Рама, Лакшмана і Сіта1, весь люд умився гіркими сльозами.
Всі простягали до них руки і благали: «Куди ж ви, не йдіть, ми підемо до цариці Кайкеї і впадемо їй у ноги. Вимолимо, виблагаємо в царя, щоб він передумав. Не йдіть. О горе нам! Хто ж тепер поспівчуває нам, кому тепер ми виповімо своє лихо, хто нас вислухає і порадить, коли ви покидаєте нас?»
Рама почав заспокоювати людей:
- У горі й нещасті потрібні мужність і твердість, і я прошу вас: не занепадайте духом, будьте стійкими! Не бійтеся, що я вас забуду, я завжди й скрізь пам'ятатиму про свій народ...
Коли цар Дашаратха отямився, то покликав до себе свого першого радника Сумантру й звелів йому будь-що завернути Раму, Сіту й Лакшману.
Колісниця для вигнанців уже стояла запряжена. Рама допоміг сісти Сіті, тоді й самі брати сіли... Людський натовп хитнувся й потік за колісницею. І хоч як умовляв Рама, люди все йшли за ними. Надвечір колісниця опинилася на березі річки Тамаси. Аж там люди послухалися Рами, попрощалися з вигнанцями й повернули назад.
А в Айодг'ї було невесело, здавалося, місто от-от западеться в землю. Ще вчора столиця мерехтіла тисячами вогнів, а тепер тонула в мороці. Там, де вранці вирувала радість і лунав величальний спів, тепер чулося голосіння. Крамниці стояли зачинені. Де сходилося хоч двоє людей, у них тільки й мови було, що про це лихо, і всі захоплювалися Рамою, хвалили його. Оце-то син! Усього зрікся, аби виконати батькову волю. Не те що інші, що не вважать батькові і в дрібному. А Лак-шмана - чим не брат? Але найбільше всі хвалили Сіту. Бо чоловікові не дивина терпіти злигодні та невигоди. А тут квола, малосила жінка без вагання йде за чоловіком у дикі хащі, де нога людська не ступала. Правду кажуть, що тільки в лиху годину пізнаєш сгіравжню людину.
Сум і туга огорнули й палаци двох старших цариць.
Книга: Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка
ЗМІСТ
| 1. | Рамаяна (Прозовий переказ Премчанда) [скорочено] Переклад С. Наливайка |
| 2. | ВИГНАННЯ Кілька років цар Дашаратха спокійно і щасливо... |
| 3. | ПРИТУЛОК Подорожні вирушили туди, де вдалині виднілася... |
| 4. | РАВАНА І СІТА А біля хижки сталося ось що... Доки Рама... |
| 5. | ХАНУМАН У дорогу Хануман рушив у супроводі... |
| 6. | ВЕЛИКА БИТВА Дві армії - тисячі ракшасів на чолі з Раваною... |
На попередню
|
|
