Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ
Стародавні перекази розповідають, що в часи халіфату повелителя правовірних Алі, нехай Аллах ним буде вдоволений, прийшов рано-вранці в мечеть на утреню Омар, нехай Аллах буде ним не менше вдоволений, коли дивиться - хтось сидить собі у кутку. - Ану вставай, сонюго,- торкнув його ногою Омар,- ось служба зараз правитиметься!
Став ближче призиратися, бачить, аж то ніби жінка. Окликнув її, будячи, проте вона й не зворухнулась. Хотів уже був рукою її термосити, нагнувся - та враз скрикне:
- На бога! Так це ж чоловік якийсь, за жінку перебраний!
Ухопив його за довге волосся - сказано, як у жінки було воно, ще й на проділ розчесане, і в кучері знарошне завите,- а голова ж у нього відрізана. Що то подивувався і жахнувся заразом Алі з такої прояви.
- А покличте-но лишень сюди повелителя правовірних Алі! - велів людям. Як прийшов Алі у мечеть, Омар і розповів йому, що за притча з ним сталась.
- Закопайте убитого,- наказав Алі. - Нехай вам буде відомо, що через д-ев'ять місяців у цьому самому місці немовля лежатиме підкинуте. Справу оцього чоловіка й знайденого дитинчати я виясню і розповім вам, коли на те прийде пора одповідна, а знаю оцю таємницю не від кого, як від самого посланця Божого, двох світів повелителя. [132]
Збігло дев'ять місяців, і таки дійсно одного дня Омар догледівсь у кутку немовляти.
- Отже ж правду казав Алі! - не міг ума приложити і віри не йняв очам своїм.
Зараз послали по Алі; прийшов той.
- О Алі,- озвавсь до нього Омар,- ота дитина тут і з'явилася, та рівно через стільки, як ти й обіцявсь. Так виясни ж нам тепер, будь такий добрий, усю справу того убієнного й немовляти.
Алі розпорядився привести якусь жінку й вручити їй підкидька; так і зробили. От як віддали їй на руки маленькеє, Алі й мовить їй:
- Відтепер будеш йому нянькою, та гляди ж, пильнуй його як свого ока. От як наступить свято жертвоприносин, візьмеш дитину й прийдеш з нею в мечеть. До тебе підійде молода й гарна жінка, прийме з твоїх рук дитину, приголубить її, пригорне до грудей, поцілує, а тоді й скаже: «Ой же мучителю матері! О сину мучителя!» Як вона віддасть тобі назад дитину, візьми її й приведи до мене.
Настало свято жертвоприносин, і нянька, як їй було велено, принесла дитинку в мечеть. Коли це підходить до неї молода й гарна жінка, узяла від неї дитину, поцілувала, а тоді й каже: «Ой же мучителю матері! О сину мучителя!» Схопила нянька ту жінку, держить її, не відпустить.
- Повелитель правовірних Алі тебе дожидає!
Зачувши ім'я святого Алі, злякалась та жінка, аж затремтіла вся.
- Матіночко,- стала прохати няньку,- моя історія та історія цієї дитинки надто вже чудна й неймовірна, тільки один Алі і знає, що скоїлось та яка таємниця тут криється. Коли мене приведеш до нього, оця таємниця і вийде на яв, а навіщо про теє комусь знати, яка у тім вигода? Краще ходімо зо мною, я тобі одежі дам, і сто диргемів подарую, іще й золота, і коштовностей усяких, скільки собі схочеш, візьмеш. Обертай усе теє на свою потребизну, на що буде воля твоя, тільки скажи, що мене і в вічі не бачила; а коли прийде свято рамазана, оцю дитинку, живу й здорову, принесеш та покажеш мені; тоді я тобі дам стільки усього, як і цього разу.
Понадилась нянька на багатство, охопила її жадібність і до золота, і до одеж коштовних, а найпуще окрас жіноцьких. Оте все узявши, віднесла до себе додому й зоставила там, отоді уже й прийшла до повелителя правовірних. Як гляне той на неї та зараз і каже:
- За віщо ти Бога прогнівила? Чому ти не вчинила по моєму слову?
- Була я там у мечеті,- відказувала нянька,- проходжувалася, та ніхто не взяв у мене дитини, і не зближався навіть, не то що.
- Брешеш же ти,- одказував їй святий Алі. - Та жінка до тебе підходила, дала тобі теє-то й теє, і золота он скільки, коштовностей яких хоч, як і обіцялась, а ти усе однесла до себе додому, а тоді й прийшла сюди, буцімто з мечеті.
Аж і поторопіла нянька з подиву.
- О Алі, відкіля,- каже,- ти усе знаєш, неначе був там? Справді, усе так і є, як сказав ти; отже ж мушу тобі зізнатись, гріх я вчинила, теперечки роби зі мною що хочеш.
І одмовляв їй Алі:
- Ніхто не знає сокровенного, опріч самого Господа Бога. Бери оцю дитинку і доглядай її далі, а як надійде свято рамазана, знову з'явиться та сама жінка, прийме з твоїх рук маленькеє і накаже вона тобі: «Ходімо зо мною, я дам тобі те, що обіцяла». Так ти вже її цього разу не пускай, а приводь до мене, чи силою, чи нехай вже як там.
Нянька сказала, що так і зробить. От коли настав рамазан, вона взяла з собою дитину в мечеть і стала роздивлятись на всі боки, проходжуватись туди-сюди. Аж підходить до неї та жінка, прийняла дитину на руки, приголубила її, а тоді й каже няньці:
- Ходімо зо мною, я дам тобі те, що обіцяла. А та їй:
- Тепер уже не відпущу я тебе, ходімо лишень до повелителя правовірних. Усе, що сталось було між нами минулого разу, він давно уже й знав - сам розказав мені, як було діло. Він і зараз знає, про що ми оце говоримо. [133]
- Коли вже так неодмінно хочеш привести мене до Алі, то підожди трохи, ось нехай я омиюся,- попрохала жінка.
Згодилась нянька; от омилась та, і нянька привела її до повелителя правовірних. А той саме був у мечеті із своїми сподвижниками.
- То ти сама розкажеш справу цієї дитини чи мені розказувати? - спитався у жінки Алі.
- О повелителю,- одмовляла жінка,- знання твоє про оцю справу велике. Як даси мені надію на порятунок, я розповім усе, як було,- не багато і не мало.
- Тож розказуй,- звелів їй повелитель.
- Я - дочка ансарян,- почала оповідати жінка. - Батько мій загинув у боротьбі за віру, прийнявши смерть мученика, а матір померла кількома днями згодом. Ото й зосталась я круглою сиротою, без рідної душі в світі. Були у мене сусіди - ми з ними дім побіч дому жили; це були жінки, з якими єднала нас щира приязнь. Якогось дня прийшла від них одна стара зі згорнутим молитовним килимком і вервицею у руках, і увесь її вид показував на те, яка ж то вона богобояща та праведна. Отже ж прийшовши до мене додому, ота святенниця сіла у хаті й так уже стала ласкаво говорити зі мною, так уже підлещувалась та піддобрювалась, що годі; а скільки вже було тих запевнень у дружбі й любові - і не згадати. Насамкінець ото й мовить мені: «Ти,- каже,- така ж молода дівчина ще, як же ти сама живеш?» - «Отак і так,- одмовляю їй,- живу однісінька на світі; як же,- кажу,- іще мені жити, коли в мене нікого немає?» - «А що ти на те скажеш,- і питає стара,- коли я тобі замісто матері буду, любитиму тебе мов дочку рідну?» - «От уже справді,- зраділа я,- не знаєш, звідкіля тобі і щастя всміхнеться».
Стара стала відбивати поклони, і гарно ж молилась - я не чула, коли щоб хтось так краще од неї молився. Помолившись добре - півдня, либонь,- збігло - підвелася з колін; от я й кажу їй: «Матіночко, тобі уже, мабуть, їсти хочеться, я, диви, уже й обід налаштувала». - «Дочко,- відповіла стара,- то не моя їжа. Дай мені краще шматок черствого хліба, змочи його трохи оцтом та іще зверху сіллю посип».
Я й принесла їй ту їжу, як казала вона; стара веліла ще принести їй попелу, і так і з'їла той хліб, притрусивши його попелом, щоб гіркіш було. Тоді озвалась до мене з такими словами: «Серденько материне, отака і має буть їжа людей святих та божих».
Зайве й казати, як після того я стала її поважати, і матір рідну б так не поважала, а що вже язик у неї був масляний та солодкий - не говорила, а чисто мед тобі точила, чию хоч голову могла затуманити своїми речами.
По якійсь хвилі вона й мовить мені знов:
«Знаєш, є у мене одна донька, тиха й не шумлива, душею скромна й звичайна, і страх яка богобоязлива, от тільки, сказати б, відлюдькувата якась аж надто. Як згодишся, я приведу її сюди до тебе. Посидь уже з нею, будь добра, як я не вертатиму довго».
«Матіночко благочесна,- відповіла я, поцілувавши її в руку,- зроби мені таку ласку, приведи мені мою сестру!»
«Лишень з однією умовою,- попрохала стара,- як вона отут у тебе сидітиме, то боронь тебе боже впускати у хату сусідок, а все тим, що коли молитиметься донька - а робить вона теє вгодне діло щиро й з усією душею - прийдуть сусідки та й вадитимуть їй із Господом говорити; то вона зараз, не довго думавши, і піде з хати, тебе саму зоставивши».
Я й приобіцяла їй:, так і так, кажу, поки вона у мене в хаті сидітиме, нікого й на поріг не пущу, не то що. От устала стара й вийшла на вулицю, а за якийсь час і вертає, та не сама уже. Я побачила перед собою високу й сановиту дівчину, запнуту щільно чадрою, що й лиця її не було видко було. Вони вступили у хату, і як уже були у світлиці, стара раптом і каже мені:
« Ой лелечки, я на тих радощах, що ти прихилилась на мою просьбу, забула й двері вдома закрити; не приведи господи, ще хтось у хату втеребиться, отоді біда буде! Ви покіль побалакайте між собою, а я піду, та не довго й баритимусь».
От як вийшла стара, я приступила ближче до дівчини, тоді й стала ласкаво говорити із нею. «О сестро,- спитала я,- чому ж ти не приймеш запону з лиця, [134] адже у хаті немає нікого чужого?» Як я не прохала її, як не намагалась - вона мовчала, як би мови одрікшись, і нізащо не хотіла приймати з лиця чадру. Я тоді узяла й сама зняла з неї запинало, коли гляну - аж то якийсь собі чоловік, за жінку перебраний: волосся на проділ зачесане та ще й завите в кучері, і руки й ноги держить як справжня тобі жінка. «О свавільцю! - вигукнула я. - Ти, мабуть, що Бога не боїшся. І це коли у голові поспільства стоїть повелитель правовірних Омар! От як дізнається він про це лиходійство, тобі конче й неминуче погибель прийде. Уставай та мерщій забирайся геть!» Та він скочив, схопив мене, і була я у його руках немов отой горобець. Я подумала собі: ось не навернеться ніхто ногою у хату, і він зганьбить мене, а як нагодяться на ту пору жінки-сусідки, так іще гірш - рознесуть мій сором по всьому світу. І оволодів той негідний мною по-ґвалтовницькому, а як зробив уже своє погане діло, впав знеможено на ліжко й заснув на всі заставки. Коли гляну - аж у нього ніж при поясі почеплений. Недовго думавши, кинулась я до кривдника, схопила ножа й відрізала йому голову, тоді, опам'ятавшись трохи, звернула очі до неба й заголосила. «О Господи,- казала я,- нащо ти мене так караєш, що віддав у руки якогось свавільця? Чого ж ти не воздав лиходієві, чого ж не визволив мене, нещасну?» Отак я ремствувала й нарікала, аж поки настала ніч. А як настала ніч, я й помислила собі: «Коли оцього убитого кину у нашому кутку міста, підозра за скоєне упаде на зовсім невинних людей». Узявши труп на спину, я віднесла його в мечеть, там і поклала, приставивши голову до шиї, тоді уже й вернулась додому. Пройшло кілька тижнів, а в мене теє, що у нашої сестри щомісяця має бути, ніяк не приходило. Отже ж оскільки у мене не починалось жіноцькеє, мені стало ясно як божий день, що я не порожня. «Заживу якихось ліків та й викину»,- зміркувала я собі хутенько, та ба - що я не робила, що не пила й їла, нічого не помоглося. Як могла, я крила від сусідок свою таємницю, таїлася з нею, аж надійшла пора пологів, і в скорім часі я повила сина, гарного такого хлопчика. «Ось я уб'ю його та закопаю десь»,- вирішила, та, слава Богу, зараз і одумалась: «Що ж воно, в Бога-духа, виннеє? Краще підкину його в мечеті, то, може, хтось підбере його та глядітиме». Як сказала, так і зробила: віднесла малого в мечеть, поклала його там, тоді і вернулась. А у саме свято я побачила свою дитинку на руках отої жінки, ото й підійшла я до неї, спонукувана любов'ю материнською й ніжністю, і першого разу, і другого. Така-то моя пригода-знегода, о повелителю правовірних, я розказала тобі усю правду, як є, і в слові однім не скрививши душею.
- Ну, як так,- каже Алі,- приведи сюди ту стару.
- А де ж я її шукатиму, коли й хати її тепер не знаю? - відказувала небога.
- Дай мені хоча б три дні на розшуки, то, може, де й напитаю її.
Згодився Алі дати їй три дні строку, і пішла вона, та все благала творця небесного помогти їй у тому ділі. І так їй Господь погодив, що третього дня, проходячи однією вулицею, неждано-негадано наскочила на неї стара. Схопила вона стару свашку та й притягла її до мечеті.
- Так це ти рук у цій справі доклала? - спитав у неї Алі.
Однак стара стала перед ним запиратися, відмовлятися, і тоді велів їй Алі:
- Коли так, то давай приклади дві руки до гробниці святого пророка, нехай Аллах благословить його та привітає, і скажи: «Я про цю справу і знати не знаю».
Щойно поклялася стара, як на неї зійшла кара небесна, лице її враз зробилося чорним-чорнющим, а вона про те і гадки не мала. Дали їй дзеркальце, поглянула вона на себе та, побачивши, що їй аж у роті чорно, як стане плакати та голосити:
- О повелителю правовірних, їй-же богу, до віку, до смерті не буду! Звернувши очі до неба, промовив Алі:
- О Аллаху, як приймаєш її каяття, то поверни їй перелущу подобу.
Та не змінився їй колір лиця, і тоді Алі сказав закидати стару каменюччям; а потім звелів він:
- Оцього хлопця віддайте матері, нехай вона його доглядає. Кому ж іще його доглядати, як не рідній неньці?
Тож і віддали того хлопця на руки матері, а невдовзі помер повелитель правовірних - на тім і скінчилась наша історія. [135]
ПРИМІТКИ ДО «ПРИГОДИ, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІИ МЕЧЕТІ»
Халіфат - тут це слово ужито у значенні «правління», тобто правління, зосередженого у руках халіфа. Халіф (по-араб. наступник, замісник) - у ранньому ісламі глава мусульманської громади, який заступав померлого пророка Мохаммеда.
Омар ібн аль-Хаттаб аль-Фарук (634 - 644) - другий правовірний халіф, став на чолі мусульманської громади після смерті Абу Бекра, видатний державний діяч. За десятиліття Омарового правління іслам поширився на Ірак, Сирію, Єгипет і Кіренаїку (історична область Лівії). Власне, він і прийняв титул амір аль-мумінін (повелитель правовірних), долучивши його до титула халіфа. Помер 7 листопада 644 р. від ран, завданих йому в Мединській мечеті рабом-іранцем.
Алі ібн Абу Таліб (656 - 661) - четвертий правовірний халіф, двоюрідний брат і зять пророка Мохаммеда, духовний вождь шиїтів. Він вважався найбільш підхожим кандидатом на спадкоємця влади по Мохаммедові. Проте Алі не зміг скористатися сприятливими обставинами і поширити свою владу. Він переніс свою столицю в Ка-фу, де згодом був убитий релігійним фанатиком.
У даному випадку ми маємо справу з історичним анахронізмом, оскільки за правління Омара Алі ще не могли називати повелителем правовірних.
Свято жертвоприносин (араб, ід-аль-адха, татар, курбан-байрам) - одне із головних мусульманських свят; починається 10-го числа місяця зу-ль-хіджжа ( 12-го місяця мусульманського місячного календаря), в день завершення паломництва в Мекку, і триває три-чотири дні.
Рамазан (по араб, рамадан) - дев'ятий місяць мусульманського місячного календаря, місяць посту. Згідно з переказами, в одну із ночей рамазану Мохаммедові було послано одкровення. Вважається, що у цю ніч («ніч могутності») Аллах вирішує людські долі.
Ансаряни (по-араб. аль-ансар - помічники) - жителі Ясріба (згодом перейменованого в Медінат-ан-набі - Пророкове місто) з племен аус та хазрадж, які підтримали пророка Мохаммеда після його переселення з Мекки і стали його сподвижниками.
Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
ЗМІСТ
| 1. | Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади |
| 2. | СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в... |
| 3. | ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у... |
| 4. | ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні... |
| 5. | ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,... |
На попередню
|
|
