Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Ростуть мужі, коли росте загроза… / Степан Горлач

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади


Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади

© невідомі автори

© Р.Гамада (переклад), 1999

Джерело: Всесвіт, №5-6, 1999. С.: 97-141

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

Зміст

Про Азіза та його жінку

Семеро печерників Дакіянусових

Про торговця тканинами та лихого еміра

Пригода, що скоїлася у Мединській мечеті

Про святенника та купецьку жінку-красуню

ПРО АЗІЗА ТА ЙОГО ЖІНКУ

Розповідають, що в одному місті жив собі чоловік, і такий же то святобливий та пісниковий - ночей не спав, тільки все відбивав поклони та Богу молився; звали ж його Азізом. Була в його жінка небаченої вроди, а що надто вже кохалося оце чесне та тихе подружжя, то й умовились вони між собою: коли хтось із них помре попереду, друге вже пари собі не глядітиме. Минув якийсь час, і Азізова жінка зійшла з сього світу. Треба сказати, що городяни немало-таки любили Авіза за його праведність та богобоязливість, а найдужче за його сумирну вдачу. Як почули вони, що йому померла жінка, вбралися у жалобу, опорядили небіжчицю, поховали її, тоді й вернулись до міста. Прийшов додому Азіз. Та, не побачивши в хаті жінки, він іще дужче став побиватися, і душа його ніде не знаходила спокою. Він знову подався на кладовище й заходився плакати на могилі покійниці, та кричав, як навіжений, і знай посипав собі голову землею.

- От біда,- казали люди, як постерегли такого-от Азіза,- наш Азіз із журби за жінкою вже геть зсунувся з глузду.

Вони забрали його в божевільню й закували в ланцюги. Пробув він там трохи, тоді уже його й одпустили. Накинувши на себе нужденну ряднину, денно й нічно сидів Азіз над могилою жінки, ніби несповна розуму, говорив слова якісь, не їв, не спав, аж проминув отаким побитом один рік. А одного дня він заходився плакати, аж не міг. «О Господи,- проказав він,- заради чистоти твоєї святої, благаю, заспокій же оцей біль у моєму серці!» Та й став молитися сердега, і довго ж молився - незчувся, як і задрімав. Коли прокинувся, підвів голову, дивиться, аж біля нього стоїть хтось: ввесь у білих одежах, що їх хіба що святі носять, із патерицею в руці, на плечах накидка, а лице так наче і світиться. [96]

- О чоловіче божий! - вигукнув Азіз. - Заклинаю тебе іменем творця небесного, якому ти служиш, ознайми своє ім'я та скажи мені, якого ти роду.

- Я - Іса, посланець Божий. Вчувши таку відповідь, одмовив Азіз:

- О посланцю Божий, так знай же - оце тебе й послано мені сюди Всевишнім.

І спитав тоді Іса:

- Як ти називаєшся і що за лихо таке тобі приключалося?

- Азізом мене кличуть,- відказує той. - Була в мене жінка - і вродлива, і чула, й ласкава: як тая ясочка. Ото ми й змовились між собою, що коли одне з нас помре раніш, друге собі пари не братиме. Сталось так, що померла вона попереду, а я в розлуці з нею згоряю й тану, мов віск той, і не можу вже більше жити,- в розлуці з нею я вже геть розуму стратився. От коли б ти, заради святого Бога, помолився за неї і вона ожила мені!

І мовив тоді Іса, мир над ним нехай буде:

- Чоловіче добрий, подякуй Богові, що ти збавився од тої лиходійки, а то б ти сам уже був убитий. Коли вона оживе, будуть тобі од неї самі лише напасті й нещастя, ти тільки ще гірш опечалишся, як вона воскресне. Отже ж, і не стану я благати Господа, чого ти так пильне просиш, не буду вимолювати тобі дружину.

Азіз іще дужче заходився упрохувати Icy, упав йому до ніг, аж тут, де й узявся тільки, об'явився архангел Джабраїл і звелів:

- О Духу Господній, помолися, і Всевишній твоєю молитвою оживить її, бо така на те воля Аллаха.

Помолився Іса, мир над ним нехай буде, й сказав:

- Уставай же, велінням Господа!

Небіжчиця з святої волі Всевишнього і вийшла з могили. Як глянув на неї Азіз, то аж скрикнув:

- Так це ж не моя жінка. У моєї були довгі коси, і лице гарне було.

- Азізе,- відказував йому Іса,- це і є вона, та сама твоя жінка, тільки що передсмертний жах так одмінив її лице. Ось нехай я помолюся, щоб вона повернулась до передущого виду. [97]

Помолився Іса удруге, і справді - силою Аллаха всемогутнього Азізова жінка стала ще молодшою і гарнішою, аніж була доти. Дивиться Азіз, а Іса кудись дівсь, наче його тут і не було. Став Азіз розмовляти з жінкою, та вона й слова не зронила на одвіт, стоїть і мовчить собі, і не зворухнеться. Аж заплакав сердешний. «О Господи,- знов заходився благати,- пошли Icy, нехай я розпитаюся в нього, що воно таке з моєю жінкою». Тут об'явився Іса, і Азіз став жалітись йому:

- О пророче божий, моя жінка мовчить, як би мови одрікшись, і ні пари з уст, і стоїть без жодного поруху - нежива, та і тільки.

І прийшло Ісі одкровення з неба:

- О Іса, з віку оцієї жінки нічого вже не зосталося; коли Азіз хоче, аби вона, воскресиш, до життя повернулася, то нехай їй віддасть половину свого - із отих п'ятдесяти років, що йому на світі ще жити.

То й згодився Азіз:

- Віддаю половину свого віку оцій жінці.

Лишень сказав це, жінка зараз ожила; привітавшись із Ісою, вона мовила йому:

- О пророче божий, яке благе діло зробив чоловік мій, яку ласку вчинив мені - віддав задля мене пів свого віку, аби ожила я, та й ти, пророче, спасибі тобі, возніс молитви до Бога, щоб він дарував мене животом. Та вже не знаю, як тепер і віддячити моєму любому чоловікові, чим віддати йому за таку його добрість.

- Бери її та веди додому,- сказав святий Іса Азізові,- і як до чого тобі прийдеться й потребуватимеш мене, то в оцьому ж місці мене й знайдеш.

Узяв Азіз жінку за руку, й вирушили вони до міста. «Друже мій любий,- казав їй дорогою Азіз,- коханнячко моє, життя мені без тебе гірким було. Та й як-то можна без тебе і життям його назвати?»

Ось підійшли вони до міста, а це була якраз пора вечірньої молитви. Азіз і каже їй:

- Я в розлуці з тобою мов божевільний був, отепер же, як побачив тебе живою, знову до тями вернувся, аж світ розв'язався мені. Пожди отут трохи, я піду принесу з дому твій одяг - ти ж не підеш у місто, в чім тебе мати народила.

- Нехай так і буде,- відказала жінка. [98]

Вона залишилась чекати, а Азіз подався до міста. Прийшовши у жінчину хату, він сказав її матері:

- Знаєш, дочка твоя ожила. Дай мені щось із її одежі, і чадру її, й черевички, нехай я вдягну, бо де ж її голою вести сюди.

«Азіз зовсім вже в умі поміщавсь,- подумала стара. - Ось уже як рік померла моя дочка, а він просить чадру й черевички дати,- приведу її сюди, каже».

Нічого було робить Азізові, купив він одежу на базарі, і чадру, й черевички, роздобув там само дещо з їжі і вернувсь до жінки.

- Я ввесь оцей рік нічого не їв,- давай поїмо удвох, а тоді вже підемо додому.

Покріпились вони трохи, жінка накинула на голову чадру, узулась у черевички, й подались вони далі в дорогу, та коли підійшли до міських воріт, ті виявились закритими.

- Жінко,- сказав Азіз,- я ввесь оцей рік і ночі не спав, без твоїх обіймів і сон мені не брався. Сядьмо отутечки, розгорни пелену, нехай покладу я тобі голову на коліна та подрімаю у тебе хоч трохи.

Схилив він голову їй на коліна, зараз і заснув, мов убитий. Зійшло сонце, а він і далі спить собі. Сталось так, що тудою саме виїхав на прогулянку падишах того міста. Дивиться падишах - спить якийсь чоловік у жінки на колінах, та держить його голову в обіймах, і яка ж та жінка тільки гарна була! Здивувався падишах надзвичайно, бо подібної вроди і бачити йому не доводилось. Став він до неї придивлятись пильніше, жінка й збагнула одразу, що в ньому зайнялося бажання.

- Ти хто такий? - озвалась вона.

- Я падишах цього міста,- відказував той.

- Поможи мені, нещасній жінці,- вигукнула вона,- я дочка старости із такого й такого села. Я йшла собі по дорозі, а оцей божевільний наскочив на мене, схопив і не пускає, хоче наругу мені учинити. Визволи мене із його рук; коли ж уважаєш за краще, то удар мечем його по хребті та розрубай оцього скаженого. Я тоді служницею твоєю буду, як завволиш лишень, коли ж ні - піду своєю дорогою. [99]

Побачив падишах, яка та жінка не тільки гарна на вроду, а ще й чеснотлива та до нього вітлива, то іще дужче вона йому вподобалась. Він витяг меча і вже хотів було розрубати божевільного надвоє, аж тут милість господня ввійшла в його серце укупі зі страхом. «Оцього чоловіка стільки літ держав Бог на світі, то чи гаразд воно буде вбивати його по намові хтозна-якої жінки? Може, він і не винен зовсім, душа без гріха»,- отак зміркував він собі, а тоді озвавсь до жінки.

- Красунечко,- сказав він їй,- ти відсторони його голову і ходи лишень сюди, сідай до мене на коня. Як від'їдемо далеченько вже, я накажу його вбити, щоб твій одяг його кров'ю не закалявся та щоб ти не злякалася, чого доброго.

Жінка якось-то висмикнула чадру з-під чоловікової голови й злізла на коня, а падишах звелів одному служникові:

- Коли ми від'їдемо, ти убий цього чоловіка, тоді й рушай слідом.

А сам моргнув йому, щоб той не вбивав Азіза. Служник вимазав меча кров'ю якоїсь вівці й доставив падишахові, а що жінка дуже турбувалась, чи справді вбито її чоловіка, а чи, не дай боже, пущено його з душею, падишах показав їй меча - бачиш, ввесь у крові. Не знати як втішилась вона, та ще для більшої певності торкнулась пучкою закривавленого леза, і на її лиці хоч би трішки було хвилювання якогось абощо. «Мабуть, той чоловік велику кривду вчинив небозі, коли вона так радіє з його смерті»,- міркував собі падишах.

Коли бідолашний Азіз прокинувся зі сну, то не побачив своєї жінки. Він подумав, що її знову забрали на кладовище, й поквапився туди, роздивляючись дорогою, чи не видко де її, аж урешті прийшов на могилу; та ба, могила була пустою. Сто гадок роїлося йому в голові, і не знав він, куди запропалася його жінка. «Мабуть, що вона вернулася додому»,- спало йому на думку, і він зараз подався до жінчиної хати. Із важким серцем спитав він у її матері:

- Де моя жінка?

- Дитино моя люба,- відказувала йому стара,- годі тобі, угамуйся, адже твоя жінка уже рік як померла.

Азіз заходився ридати на відчай душі, і так плакав, аж несамовитий став, та [100] кричав не своїм голосом, посипаючи собі голову попелом. Хто не бачив його, то вважав його за останнього шаленця, що з одчаю в умі потьмаривсь.

- О нещасний божевільний,- казали люди,- вже рік як пішла зі світу твоя жінка, а ти й далі її за живу уважаєш. Ще не родивсь такий чоловік, аби відтіля вернувся.

До того вже дійшло було діло, що він став тинятися базарами, мов причинний який, а то таке находило на нього, що день або два не вертався до тями. Минув отаким побитом рік, і Азіз, своїм звичаєм, одного дня вештався по базару, коли ж де не взялися падишахові стражники й стали гукати:

- Нехай усі забираються з базару й вулиць, лихо впаде тому на голову, хто сьогодні із хати на вулицю виткнеться - падишахові жінки у заміський сад ітимуть.

Почувши оті гукання окличників, Азіз зміркував собі, що вони дають пересторогу лишень людям здоровим та при своєму розумі. «Мене ж усі мають за божевільного, отож і вдаватиму я їм божевільного: сяду при дорозі, що нею їхатимуть падишахові жінки, та роздивлюся, чи у гаремі оцього шаха є хоч одна жінка, щоб була і вродою, і станом на мою схожа». Отак думаючи й гадаючи, він і незчувся, як над'їхали стражники.

- Гей, безумцю! - стали гукати вони, побачивши Азіза,- забирайся відсіля, сховайся у якійсь вуличці, а не то тобі смерть буде!

Та Азіз заходився пересипати пісок на дорозі - от собі божевільний чоловік - і мовчав, як німтур який, не обзиваючись. Тут надійшли дівчинині няньки й сказали стражникам:

- Облиште його, не мучте, бачите - він не при своєму умі, зовсім уже поміщався з горя, як померла йому жінка.

Пішли няньки далі, аж тут несуть на ношах падишахових жінок; одна із паней і стала говорити з ним, жартувати, а Азізові того тільки й треба, такі коники почав викидати, удаючи із себе дурня, і кривлявся, і ще всякі штуки показував,- ті трохи не попадали зі своїх нош. Обступили вони Азіза, а той іще гірший зробивсь, такі витворяв перед ними безумства, що вони аж послабли зі сміху. Азіз же тим часом приглядувався до жінок пильненько, чи вони так само гарні, як і його жінка, коли ж дивиться, а на одних ношах, розписаних золотом та викладених дорогими самоцвітами, сидить його жінка. Вона й собі з усіма вкупі сміялась над блазнем та все не могла з дива вийти. «Дуже вже,- казала собі,- оцей божевільний схожий на мого чоловіка». Раптом, уже зовсім признавши її, як стане Азіз кричати на неї; кликнувши її на ім'я, він ну лаяти її на всі заставки, та все щонайлихішими словами.

- Ах ти, окаянна розпуснице! Оце така твоя відплата мені за теє, що я вимолив у Бога та його Пророка, аби до життя тебе було повернуто? Я тобі свого віку віддав за те, щоб ти оце втекла від мене й зробилася падишаховою жінкою, зоставивши мені самі лише плачі та горювання?

А далі, вхопившись за держалка нош, казав іще:

- Невірна красуне, чи ж не говорив мені святий Іса, мир над ним нехай буде, тебе не оживляти? Сто тисяч разів я плакав перед ним, благаючи воскресити тебе, і він врешті зглянувся. А іще ж він казав тобі: «Будь вірною Азізові, адже він тобі піввіку свого віддав». Цілий рік я провів у розлущ з тобою, коли ти померла, витерпівши гіркі муки, та іще один рік пройшов, як ти, оживши, першого дня і втекла від мене.

Придивилась жінка:

- Так то ти живий? - каже. - Це падишах винен, що не порішив тебе. Ось нехай я скажу йому, щоб тебе убив.- А тоді загукала:- Заберіть-но від мене подалі оцього навіженого та вбийте його!

Жінки оточили Азіза та й стали його частувати: одна вчепилась йому в бороду, друга Шарпала за одежу, а інші гамселили його кулаками й носаками по чому попадя, не розбираючи, де око, а де лице, і так стовкли нещасного на гамуз, що він уже був близький до смерті,- іще б трохи, і душа вилізла.

- Ви мене так зовсім уб'єте, а щоб вам! - не втерпів Азіз, та й, поцупивши жінку за космаки, заходився кричати як на пуп, і не випускав він її ніяким світом. [101]

- Недобре буде, як ми уб'ємо цього божевільного без волі шаха,- сказали люди. Слуги зараз метнулися, сповістили шаха; той як побачив божевільного, що піймав його кохану жінку за волосся й тягає її, то вже хотів було отого божевільного перерубати навпіл, та його спинив страх перед Всевишнім, у його серце ввійшла боязнь гріха, і він сказав:

- Чого ти напався на мою жінку, каторжний?

- Це моя жінка,- відказував Азіз,- і це ти вкрав мені. Вона померла була, а Всевишній Господь і оживив її для мене,- Іса, бач, заступився перед Господом, мир над ним нехай буде. Ходім до судді додому, нехай розсудить він по закону, кому із нас жінка належиться.

Згодився шах, і пішли вони до судці додому, а Азіз усе не випускав із рук жінчині коси. Як розповів він судді свою історію, у того аж волосся на тілі стало сторчма - дуже вже він злякався Всевишнього Бога, та й їси, мир йому, не менше.

- Безумний,- сказав йому,- схаменися, адже жінка живе в падишаха, а ти її собі хочеш. У цій справі тобі треба свідка.

- А скількох тобі свідків? - спитав Азіз.

- Двох свідків,- відказував суддя,- та щоб їм віри можна було давати.

- Один мій свідок - Всевишній Бог, а другий - посланець Його, Іса,- сказав Азіз.

- Господь нікому не свідчить,- одмовив суддя,- та й де ж то видано, аби Він розмовляв із кимось. От як приведеш Icy для свідчення, іншого свідка я й не вимагатиму в тебе.

- Гаразд,- пристав на те Азіз. - Я полишаю на тебе жінку, а сам піду розшукаю посланця Icy й приведу його сюди, щоб він посвідчив. Та коли ти мою жінку десь подінеш, замісто її волосся я вискубу тобі бороду.

Суддя сказав, що хай так і буде, і Азіз подався геть. Він прийшов на могилки і став молитися. «Господи,- прохав він,- справа моя дійшла до краю, Ти і сам гаразд знаєш; благаю Тебе, пошли мені Icy, щоб дав мені свідчення». От кладе він поклони, молиться, коли ж це перед ним Іса так і вродився.

- Чого тобі, Азізе? - спитав він.

- О посланцю Божий,- відказував Азіз,- ти сам добре знаєш, яке лихо мені було приключилося; дай же мені, будь ласка, перед суддею свідчення, аби я міг забрати свою жінку.

Ото й пішов Іса з Азізом.

- О люди міста,- гукав Азіз,- уставайте та кланяйтесь, це сам Іса йде - посланець Божий!

Городяни виходили із своїх домівок, і незабаром довкола них зібрався такий дужий тиск люду, як на прощі. Ось добулись вони і суддівського палацу. Ледве забачивши Icy, суддя і падишах схопились на рівні та вже зраділи не знати як, а далі пуць - і повалились святому в ноги.

- Слава Аллахові,- казали вони,- що через оцього Азіза-безумця ми сподобилися навіч зріти самого пророка Божого.

- Приведи-но, судде, мою жінку,- звелів йому Азіз.

- Безумцю, що ти таке верзеш? - відказував суддя. - Адже всі люди в місті знають, що твоя жінка вже два роки як померла.

- Так,- озвався Іса,- йому жінка і справді померла. Цілий рік він провів біля жінчиної могили й усе благав Господа оживити її. Я став за нього молитися Всеблагому, він проказував після кожної молитви «Амінь», аж поки Господь не повернув їй життя. Оскільки з віку його жінки не зосталось і дня, вона віджила своє, а Азізові залишилось іще п'ятдесят літ на світі бути, то він і віддав їй двадцять п'ять років свого життя та й забрав із собою.

Вчувши такі слова, жінка повернулась до їси й сказала:

- Хоча ти й уважаєш себе за Божого пророка, а неправду говориш, на мене пеню волочиш.

- Та себто я брешу? - спитав Іса.

- Авжеж, що так,- відказувала жінка. - А чи можеш ти поклястися в тім, що оце говорив щойно?

- Мені немає нужди клястися,- сказав Іса. - Ось ти краще скажи: «Те, що [102] дав мені Азіз, я більше не хочу і віддаю йому з поворотом». Як промовиш ці слова, чоловік цей на тебе ніякого права й не матиме і не домагатиметься тебе більш, ти знову станеш жінкою падишаха і вернешся до нього в палац.

От жінка і попрохала в Бога, як навчив її Іса, а падишах із суддею, слухаючи її, не могли вийти з подиву - так якось чудно було їм. Потому вона вклала свою руку в десницю їси й сказала на голос:

- Те, що мені дав Азіз, мені того й не треба,- я вертаю йому назад. Тільки що проказала вона ці слова, зараз же упала й сконала на місці, і як вийшла з неї душа, на чолі їй з'явились три рядки; із написаного ясувало, що оця нещасна повстала проти самого Бога, та ще й пророка його брехуном узивала, а також подружжя своє, люблячого чоловіка, злохитрістю обдурила й дурнем його начинила; отже ж і не слід її обмивати, і не читайте над нею молитви. Як побачив Азіз, чим воно усе обернулося, підскочив до падишаха, ухопив його за полу й заходився на нього кричати, та знай дорікав йому:

- Вже рік буде, як ти учинив мені наругу, свавільно й по-гвалтовницькому присвоїв мою жінку, вкинувши мене в муки та страждання.

- Він правду каже,- озвавсь Іса. - Віддай йому по справедливості та доведи до кінця оцю справу належним чином.

- Негаразд я зробив,- пристав на його мову падишах. - Як не повертай, а таки я до цього лиха привинен - мабуть, що див мені вкоїв таку каверзу. Хоча жаль мене бере великий, яку-то я кривду вчинив тобі, та нічого не вдієш. Є в мене одна донька красуня; начувшись про її вроду, сватались до неї шахи й усякі правителі з яких тільки сторін світу, та я нікому не віддав її. Щоб спокутувати свою провину, я віддаю її тобі за жінку, проте з умовою - у присутності Божого посланця ти і знімеш з мене оцю мою провину.

Ото й згодився Азіз. Святий Іса, не довго думавши, прочитав над ними молитву, яку в таких випадках належиться читати, й повінчав їх. Молодих одвели у падишахський палац і справили там бучне весілля - такий бенкет задали, що годі. Потому весільний поїзд з усяким добром, і золотом, і коштовностями, гулямами, служницями, конями й мулами,- такий дали посаг за молодою,- відправився до Азізової хати. Коли вже удома Азіз побачив дівчину, то сказав:

- В тисячу разів оця моя нова жінка і по вроді, і по урочості краща від тої, що була.

Він дуже покохав її, а Всевишній Господь таку вже любов і ніжність до Азіза вклав у серце тої жінки, що вона на лиці його ввесь світ бачила. Стали вони собі укупці жити, а по якімсь часі помер падишах. Оскільки в падишаха не було жодного сина, то усе царство припало дівчині, яко законній спадкоємиці. Вона прикликала емірів та стовпів держави й мовила їм;

- Я - жінка, і місце моє на жіночій половині, адже сказано: «Місце жінки - за запоною або в могилі».

А далі, взявши чоловіка за руку, посадовила його на трон замісто себе. Усе військо зараз і признало нового падишаха, та на знак згоди осипали його коштовностями й золотом. Став Азіз вершити державні справи, пам'ятаючи Бога та про людей не забуваючи, а як роки пройшли, вони із життя пішли, зоставивши по собі ось цю історію.

ПРИМІТКИ ДО «АЗІЗА ТА ЙОГО ЖІНКИ»

Іса - коранічний персонаж, останній пророк перед Мохаммедом, він - християнський Ісус; Іса в Корані називається іще і як аль-масіх (месія), ібн-Мар'ям (син Мар'ян) та ін. Це йому було послано одкровення Інджиль, себто Євангеліє, і він провістив появу Мохаммеда,- звідси і його особливе пошанування в ісламі як пророка. Цікаво, що Коран заперечує смерть їси на хресті: вороги «не вбили його і не розіп'яли, це лишень уявилось їм», він був вознесений до Аллаха на небеса. Вже в після-коранічні часи Іса дістає епітет «рух Аллах» - дух Аллаха.

Джабраїл (або Джибріл) - ім'я ангела, найбільш наближеного до Аллаха (поряд з Ізраїлом, Ісрафілом та Мікаїлом), головного посередника між ним і пророками. В Корані він згадується як покровитель Мохаммеда, який захищає його разом з Аллахом від невіруючих. Джабраїл відповідає біблійному архангелу Гавриїлу.

Див. - в іранській демонології злий дух, дуже гидкий видом і страшнющої сили.

Ґулям - воїн або слуга при дворі правителя. [103]

Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади

ЗМІСТ

1. Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
2. СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в...
3. ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у...
4. ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні...
5. ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate