Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Віра і любов... які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття! / Донцов Дмитро

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади


ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ

Стародавні перекази розповідають, що в часи халіфату повелителя правовірних Алі, нехай Аллах ним буде вдоволений, прийшов рано-вранці в мечеть на утреню Омар, нехай Аллах буде ним не менше вдоволений, коли дивиться - хтось сидить собі у кутку. - Ану вставай, сонюго,- торкнув його ногою Омар,- ось служба зараз правитиметься!

Став ближче призиратися, бачить, аж то ніби жінка. Окликнув її, будячи, проте вона й не зворухнулась. Хотів уже був рукою її термосити, нагнувся - та враз скрикне:

- На бога! Так це ж чоловік якийсь, за жінку перебраний!

Ухопив його за довге волосся - сказано, як у жінки було воно, ще й на проділ розчесане, і в кучері знарошне завите,- а голова ж у нього відрізана. Що то подивувався і жахнувся заразом Алі з такої прояви.

- А покличте-но лишень сюди повелителя правовірних Алі! - велів людям. Як прийшов Алі у мечеть, Омар і розповів йому, що за притча з ним сталась.

- Закопайте убитого,- наказав Алі. - Нехай вам буде відомо, що через д-ев'ять місяців у цьому самому місці немовля лежатиме підкинуте. Справу оцього чоловіка й знайденого дитинчати я виясню і розповім вам, коли на те прийде пора одповідна, а знаю оцю таємницю не від кого, як від самого посланця Божого, двох світів повелителя. [132]

Збігло дев'ять місяців, і таки дійсно одного дня Омар догледівсь у кутку немовляти.

- Отже ж правду казав Алі! - не міг ума приложити і віри не йняв очам своїм.

Зараз послали по Алі; прийшов той.

- О Алі,- озвавсь до нього Омар,- ота дитина тут і з'явилася, та рівно через стільки, як ти й обіцявсь. Так виясни ж нам тепер, будь такий добрий, усю справу того убієнного й немовляти.

Алі розпорядився привести якусь жінку й вручити їй підкидька; так і зробили. От як віддали їй на руки маленькеє, Алі й мовить їй:

- Відтепер будеш йому нянькою, та гляди ж, пильнуй його як свого ока. От як наступить свято жертвоприносин, візьмеш дитину й прийдеш з нею в мечеть. До тебе підійде молода й гарна жінка, прийме з твоїх рук дитину, приголубить її, пригорне до грудей, поцілує, а тоді й скаже: «Ой же мучителю матері! О сину мучителя!» Як вона віддасть тобі назад дитину, візьми її й приведи до мене.

Настало свято жертвоприносин, і нянька, як їй було велено, принесла дитинку в мечеть. Коли це підходить до неї молода й гарна жінка, узяла від неї дитину, поцілувала, а тоді й каже: «Ой же мучителю матері! О сину мучителя!» Схопила нянька ту жінку, держить її, не відпустить.

- Повелитель правовірних Алі тебе дожидає!

Зачувши ім'я святого Алі, злякалась та жінка, аж затремтіла вся.

- Матіночко,- стала прохати няньку,- моя історія та історія цієї дитинки надто вже чудна й неймовірна, тільки один Алі і знає, що скоїлось та яка таємниця тут криється. Коли мене приведеш до нього, оця таємниця і вийде на яв, а навіщо про теє комусь знати, яка у тім вигода? Краще ходімо зо мною, я тобі одежі дам, і сто диргемів подарую, іще й золота, і коштовностей усяких, скільки собі схочеш, візьмеш. Обертай усе теє на свою потребизну, на що буде воля твоя, тільки скажи, що мене і в вічі не бачила; а коли прийде свято рамазана, оцю дитинку, живу й здорову, принесеш та покажеш мені; тоді я тобі дам стільки усього, як і цього разу.

Понадилась нянька на багатство, охопила її жадібність і до золота, і до одеж коштовних, а найпуще окрас жіноцьких. Оте все узявши, віднесла до себе додому й зоставила там, отоді уже й прийшла до повелителя правовірних. Як гляне той на неї та зараз і каже:

- За віщо ти Бога прогнівила? Чому ти не вчинила по моєму слову?

- Була я там у мечеті,- відказувала нянька,- проходжувалася, та ніхто не взяв у мене дитини, і не зближався навіть, не то що.

- Брешеш же ти,- одказував їй святий Алі. - Та жінка до тебе підходила, дала тобі теє-то й теє, і золота он скільки, коштовностей яких хоч, як і обіцялась, а ти усе однесла до себе додому, а тоді й прийшла сюди, буцімто з мечеті.

Аж і поторопіла нянька з подиву.

- О Алі, відкіля,- каже,- ти усе знаєш, неначе був там? Справді, усе так і є, як сказав ти; отже ж мушу тобі зізнатись, гріх я вчинила, теперечки роби зі мною що хочеш.

І одмовляв їй Алі:

- Ніхто не знає сокровенного, опріч самого Господа Бога. Бери оцю дитинку і доглядай її далі, а як надійде свято рамазана, знову з'явиться та сама жінка, прийме з твоїх рук маленькеє і накаже вона тобі: «Ходімо зо мною, я дам тобі те, що обіцяла». Так ти вже її цього разу не пускай, а приводь до мене, чи силою, чи нехай вже як там.

Нянька сказала, що так і зробить. От коли настав рамазан, вона взяла з собою дитину в мечеть і стала роздивлятись на всі боки, проходжуватись туди-сюди. Аж підходить до неї та жінка, прийняла дитину на руки, приголубила її, а тоді й каже няньці:

- Ходімо зо мною, я дам тобі те, що обіцяла. А та їй:

- Тепер уже не відпущу я тебе, ходімо лишень до повелителя правовірних. Усе, що сталось було між нами минулого разу, він давно уже й знав - сам розказав мені, як було діло. Він і зараз знає, про що ми оце говоримо. [133]

- Коли вже так неодмінно хочеш привести мене до Алі, то підожди трохи, ось нехай я омиюся,- попрохала жінка.

Згодилась нянька; от омилась та, і нянька привела її до повелителя правовірних. А той саме був у мечеті із своїми сподвижниками.

- То ти сама розкажеш справу цієї дитини чи мені розказувати? - спитався у жінки Алі.

- О повелителю,- одмовляла жінка,- знання твоє про оцю справу велике. Як даси мені надію на порятунок, я розповім усе, як було,- не багато і не мало.

- Тож розказуй,- звелів їй повелитель.

- Я - дочка ансарян,- почала оповідати жінка. - Батько мій загинув у боротьбі за віру, прийнявши смерть мученика, а матір померла кількома днями згодом. Ото й зосталась я круглою сиротою, без рідної душі в світі. Були у мене сусіди - ми з ними дім побіч дому жили; це були жінки, з якими єднала нас щира приязнь. Якогось дня прийшла від них одна стара зі згорнутим молитовним килимком і вервицею у руках, і увесь її вид показував на те, яка ж то вона богобояща та праведна. Отже ж прийшовши до мене додому, ота святенниця сіла у хаті й так уже стала ласкаво говорити зі мною, так уже підлещувалась та піддобрювалась, що годі; а скільки вже було тих запевнень у дружбі й любові - і не згадати. Насамкінець ото й мовить мені: «Ти,- каже,- така ж молода дівчина ще, як же ти сама живеш?» - «Отак і так,- одмовляю їй,- живу однісінька на світі; як же,- кажу,- іще мені жити, коли в мене нікого немає?» - «А що ти на те скажеш,- і питає стара,- коли я тобі замісто матері буду, любитиму тебе мов дочку рідну?» - «От уже справді,- зраділа я,- не знаєш, звідкіля тобі і щастя всміхнеться».

Стара стала відбивати поклони, і гарно ж молилась - я не чула, коли щоб хтось так краще од неї молився. Помолившись добре - півдня, либонь,- збігло - підвелася з колін; от я й кажу їй: «Матіночко, тобі уже, мабуть, їсти хочеться, я, диви, уже й обід налаштувала». - «Дочко,- відповіла стара,- то не моя їжа. Дай мені краще шматок черствого хліба, змочи його трохи оцтом та іще зверху сіллю посип».

Я й принесла їй ту їжу, як казала вона; стара веліла ще принести їй попелу, і так і з'їла той хліб, притрусивши його попелом, щоб гіркіш було. Тоді озвалась до мене з такими словами: «Серденько материне, отака і має буть їжа людей святих та божих».

Зайве й казати, як після того я стала її поважати, і матір рідну б так не поважала, а що вже язик у неї був масляний та солодкий - не говорила, а чисто мед тобі точила, чию хоч голову могла затуманити своїми речами.

По якійсь хвилі вона й мовить мені знов:

«Знаєш, є у мене одна донька, тиха й не шумлива, душею скромна й звичайна, і страх яка богобоязлива, от тільки, сказати б, відлюдькувата якась аж надто. Як згодишся, я приведу її сюди до тебе. Посидь уже з нею, будь добра, як я не вертатиму довго».

«Матіночко благочесна,- відповіла я, поцілувавши її в руку,- зроби мені таку ласку, приведи мені мою сестру!»

«Лишень з однією умовою,- попрохала стара,- як вона отут у тебе сидітиме, то боронь тебе боже впускати у хату сусідок, а все тим, що коли молитиметься донька - а робить вона теє вгодне діло щиро й з усією душею - прийдуть сусідки та й вадитимуть їй із Господом говорити; то вона зараз, не довго думавши, і піде з хати, тебе саму зоставивши».

Я й приобіцяла їй:, так і так, кажу, поки вона у мене в хаті сидітиме, нікого й на поріг не пущу, не то що. От устала стара й вийшла на вулицю, а за якийсь час і вертає, та не сама уже. Я побачила перед собою високу й сановиту дівчину, запнуту щільно чадрою, що й лиця її не було видко було. Вони вступили у хату, і як уже були у світлиці, стара раптом і каже мені:

« Ой лелечки, я на тих радощах, що ти прихилилась на мою просьбу, забула й двері вдома закрити; не приведи господи, ще хтось у хату втеребиться, отоді біда буде! Ви покіль побалакайте між собою, а я піду, та не довго й баритимусь».

От як вийшла стара, я приступила ближче до дівчини, тоді й стала ласкаво говорити із нею. «О сестро,- спитала я,- чому ж ти не приймеш запону з лиця, [134] адже у хаті немає нікого чужого?» Як я не прохала її, як не намагалась - вона мовчала, як би мови одрікшись, і нізащо не хотіла приймати з лиця чадру. Я тоді узяла й сама зняла з неї запинало, коли гляну - аж то якийсь собі чоловік, за жінку перебраний: волосся на проділ зачесане та ще й завите в кучері, і руки й ноги держить як справжня тобі жінка. «О свавільцю! - вигукнула я. - Ти, мабуть, що Бога не боїшся. І це коли у голові поспільства стоїть повелитель правовірних Омар! От як дізнається він про це лиходійство, тобі конче й неминуче погибель прийде. Уставай та мерщій забирайся геть!» Та він скочив, схопив мене, і була я у його руках немов отой горобець. Я подумала собі: ось не навернеться ніхто ногою у хату, і він зганьбить мене, а як нагодяться на ту пору жінки-сусідки, так іще гірш - рознесуть мій сором по всьому світу. І оволодів той негідний мною по-ґвалтовницькому, а як зробив уже своє погане діло, впав знеможено на ліжко й заснув на всі заставки. Коли гляну - аж у нього ніж при поясі почеплений. Недовго думавши, кинулась я до кривдника, схопила ножа й відрізала йому голову, тоді, опам'ятавшись трохи, звернула очі до неба й заголосила. «О Господи,- казала я,- нащо ти мене так караєш, що віддав у руки якогось свавільця? Чого ж ти не воздав лиходієві, чого ж не визволив мене, нещасну?» Отак я ремствувала й нарікала, аж поки настала ніч. А як настала ніч, я й помислила собі: «Коли оцього убитого кину у нашому кутку міста, підозра за скоєне упаде на зовсім невинних людей». Узявши труп на спину, я віднесла його в мечеть, там і поклала, приставивши голову до шиї, тоді уже й вернулась додому. Пройшло кілька тижнів, а в мене теє, що у нашої сестри щомісяця має бути, ніяк не приходило. Отже ж оскільки у мене не починалось жіноцькеє, мені стало ясно як божий день, що я не порожня. «Заживу якихось ліків та й викину»,- зміркувала я собі хутенько, та ба - що я не робила, що не пила й їла, нічого не помоглося. Як могла, я крила від сусідок свою таємницю, таїлася з нею, аж надійшла пора пологів, і в скорім часі я повила сина, гарного такого хлопчика. «Ось я уб'ю його та закопаю десь»,- вирішила, та, слава Богу, зараз і одумалась: «Що ж воно, в Бога-духа, виннеє? Краще підкину його в мечеті, то, може, хтось підбере його та глядітиме». Як сказала, так і зробила: віднесла малого в мечеть, поклала його там, тоді і вернулась. А у саме свято я побачила свою дитинку на руках отої жінки, ото й підійшла я до неї, спонукувана любов'ю материнською й ніжністю, і першого разу, і другого. Така-то моя пригода-знегода, о повелителю правовірних, я розказала тобі усю правду, як є, і в слові однім не скрививши душею.

- Ну, як так,- каже Алі,- приведи сюди ту стару.

- А де ж я її шукатиму, коли й хати її тепер не знаю? - відказувала небога.

- Дай мені хоча б три дні на розшуки, то, може, де й напитаю її.

Згодився Алі дати їй три дні строку, і пішла вона, та все благала творця небесного помогти їй у тому ділі. І так їй Господь погодив, що третього дня, проходячи однією вулицею, неждано-негадано наскочила на неї стара. Схопила вона стару свашку та й притягла її до мечеті.

- Так це ти рук у цій справі доклала? - спитав у неї Алі.

Однак стара стала перед ним запиратися, відмовлятися, і тоді велів їй Алі:

- Коли так, то давай приклади дві руки до гробниці святого пророка, нехай Аллах благословить його та привітає, і скажи: «Я про цю справу і знати не знаю».

Щойно поклялася стара, як на неї зійшла кара небесна, лице її враз зробилося чорним-чорнющим, а вона про те і гадки не мала. Дали їй дзеркальце, поглянула вона на себе та, побачивши, що їй аж у роті чорно, як стане плакати та голосити:

- О повелителю правовірних, їй-же богу, до віку, до смерті не буду! Звернувши очі до неба, промовив Алі:

- О Аллаху, як приймаєш її каяття, то поверни їй перелущу подобу.

Та не змінився їй колір лиця, і тоді Алі сказав закидати стару каменюччям; а потім звелів він:

- Оцього хлопця віддайте матері, нехай вона його доглядає. Кому ж іще його доглядати, як не рідній неньці?

Тож і віддали того хлопця на руки матері, а невдовзі помер повелитель правовірних - на тім і скінчилась наша історія. [135]

ПРИМІТКИ ДО «ПРИГОДИ, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІИ МЕЧЕТІ»

Халіфат - тут це слово ужито у значенні «правління», тобто правління, зосередженого у руках халіфа. Халіф (по-араб. наступник, замісник) - у ранньому ісламі глава мусульманської громади, який заступав померлого пророка Мохаммеда.

Омар ібн аль-Хаттаб аль-Фарук (634 - 644) - другий правовірний халіф, став на чолі мусульманської громади після смерті Абу Бекра, видатний державний діяч. За десятиліття Омарового правління іслам поширився на Ірак, Сирію, Єгипет і Кіренаїку (історична область Лівії). Власне, він і прийняв титул амір аль-мумінін (повелитель правовірних), долучивши його до титула халіфа. Помер 7 листопада 644 р. від ран, завданих йому в Мединській мечеті рабом-іранцем.

Алі ібн Абу Таліб (656 - 661) - четвертий правовірний халіф, двоюрідний брат і зять пророка Мохаммеда, духовний вождь шиїтів. Він вважався найбільш підхожим кандидатом на спадкоємця влади по Мохаммедові. Проте Алі не зміг скористатися сприятливими обставинами і поширити свою владу. Він переніс свою столицю в Ка-фу, де згодом був убитий релігійним фанатиком.

У даному випадку ми маємо справу з історичним анахронізмом, оскільки за правління Омара Алі ще не могли називати повелителем правовірних.

Свято жертвоприносин (араб, ід-аль-адха, татар, курбан-байрам) - одне із головних мусульманських свят; починається 10-го числа місяця зу-ль-хіджжа ( 12-го місяця мусульманського місячного календаря), в день завершення паломництва в Мекку, і триває три-чотири дні.

Рамазан (по араб, рамадан) - дев'ятий місяць мусульманського місячного календаря, місяць посту. Згідно з переказами, в одну із ночей рамазану Мохаммедові було послано одкровення. Вважається, що у цю ніч («ніч могутності») Аллах вирішує людські долі.

Ансаряни (по-араб. аль-ансар - помічники) - жителі Ясріба (згодом перейменованого в Медінат-ан-набі - Пророкове місто) з племен аус та хазрадж, які підтримали пророка Мохаммеда після його переселення з Мекки і стали його сподвижниками.

Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади

ЗМІСТ

1. Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
2. СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в...
3. ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у...
4. ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні...
5. ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate