Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 1. Предмет і функції економічної теорії

§ 1. Предмет економічної теорії
§ 2. Функції економічної теорії
§ 3. Логіка і структура курсу "Основи економічної теорії: політекономічний аспект"

Розділ 1 ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

§ 1 Предмет економічної теорії
Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими споріднени-ми науками вона пов'язана через об'єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об'єднується розглядом проблем на-родного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття і пізнання відповідних об'єктивних законів природи чи суспільст-ва. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними лише їй методами пізнання об'єктивної реальності.
Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. У перекладі з грецької слово "економіка" означає мистецтво ведення домашньо-го господарства ("ойкос" - дім, домашнє господарство; "номос" - вчення, закон). Вперше цей термін ввів Арістотель (III ст. до н. е.). Він поділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою - накопичення грошей, до якого ставився нега-тивно.
Мислителі стародавнього світу робили спроби з'ясувати внут-рішні підвалини економічного розвитку та формували окремі еле-менти економічних знань. З тих пір, як давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час еконо-мічну науку в творах "Економіка" та "Про доходи", зміст її невпіз-нанне змінився. По-перше, ведення господарства та управління ним здійснюються тепер не тільки в рамках сім'ї, а й у межах регіону, країни, групи держав, всього світу. По-друге, воно організується не тільки за територіальною, а й за виробничою ознакою. Отже, нині поняття "економіка" охоплює: сім'ю, підприємство (фірму); народ-не господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємо-пов'язаних господарств груп країн, об'єднаних у різноманітні інте-гральні організації; світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їхніх об'єд-нань.
 
 Економіка як народне господарство має дві сторони вираження:
по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси вироб-ництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.
Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства (рис. 1), що відображають систему відносин "людина - природа". До них на-лежить передусім робоча сила як здібність людини творити в мате-ріальній та духовній сферах. Особливо важливими її проявами є підприємницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ре-сурсах. Це особистий фактор виробництва.
Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор ви-робництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.
Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що в процесі праці пе-реробляються чи обробляються з метою одержання готової про-дукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопоста-чання; по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), елек-тронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тощо.
Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути вико-ристані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була і є головною й досить жорсткою умовою, яка наша-ровується об'єктивною реальністю на розміри і можливості зрос-тання особистого та суспільного багатства. Однак це стосується конкретної людини та конкретних умов існування суспільства.
Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі можливості людини необмежені. Протягом багатовікової історії людина суттєво розсунула рамки зазначених та інших обмежень. Проте перед індивідом, як і перед суспільством в цілому, завжди на кожному етапі постає проблема вибору напрямів та способів вико-ристання обмежених ресурсів. Її можна вирішувати різними мето-дами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл його продуктів між різними вер-ствами населення.
Сукупність виробничих відносин у широкому розумінні пред-ставлена техніко-економічними, організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, Суто економічні виробничі відносини, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії, подані переважно організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Економіка як наука, тоб-то як систематизоване знання про сутність економічних явищ та процесів, почала оформлятися лише в XVII-XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.
В економічній науці ще за часів У. Петті (XVII ст.) розпочався процес диференціації знань. Тепер це система дисциплін. Підго-товка економістів в Україні сьогодні ведеться більш як з 50 спе-ціальностей.
Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". Серед них головними є ті, що визначають її як науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, тех-нічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.
Кожний з цих підходів відображає лише певний бік економіки і тому не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення еко-номічних наук, що вивчають різні аспекти багатогранного еконо-мічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв'язок еконо-міки з виробництвом і ринком.
Об'єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Якщо об'єкт вивчення для них є спільним, то предмет вивчення різний. "Сім'я" економічних наук безперервно зростає. В її струк-турі, якщо виходити з вивчення не окремих функціональних сто-рін чи галузей суспільного виробництва, чим займаються конкретні економічні науки, а економічної системи в цілому, економічна тео-рія, безумовно, займає основне місце.
Економічна історія та історія економічних учень також вивча-ють економічну систему в цілому, але в різних аспектах. Перша досліджує конкретні форми функціонування і розвиток економіч-них систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн (або їхніх груп). Друга аналізує відбиття у свідомості різних сус-пільних верств тих економічних відносин, які існують на певному відрізку часу. Історія економічних учень розкриває також об'єк-тивні витоки виникнення різноманітних шкіл та напрямів у еконо-мічній науці.
Окрему групу утворюють спеціальні (функціональні) підрозді-ли економічної науки - економічна статистика, економіка праці, фінанси, кредит, грошовий обіг, бухгалтерський облік тощо.
Найбільшу групу становлять галузеві економічні науки, які вив-чають специфіку вияву виробничих відносин, їхніх законів та фун-кціональних систем (управління виробництвом, грошово-фінансо-вий механізм тощо) в різних сферах суспільного виробництва. Найзагальнішою галузевою наукою є економіка промисловості. Однак і вона поділяється на економіку хімічної, металургійної, нафтодо-бувної чи іншої промисловості, оскільки постійно розвивається сус-пільний поділ праці, відокремлюються відносно самостійні галузі виробництва і, як наслідок, все більш конкретизуються економічні дисципліни.
У зв'язку з тим що нематеріальна сфера (наука, освіта, охорона здоров'я тощо) тісно пов'язана з галузями матеріального вироб-ництва, бере участь у розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту, економічний бік має як матеріальна, так і нематеріальна виробнича діяльність людей. Виділяються нові галузеві економічні дисципліни - економіка сфери послуг, економіка освіти, економі-ка туризму тощо.
Оскільки об'єктом вивчення всіх економічних наук поряд із спе-цифічним предметом кожної з них є відносини і зв'язки між людь-ми в процесі їхньої економічної діяльності, то взаємодіють і науки через обмін інформацією, використання результатів досліджень суміжних наук тощо. Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.
Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро-макро- і глобальному рівнях). Мікрорівень економіки бере початок з сім'ї; фірма (підприємство) є його головною ланкою. Макрорівень охоплює господарство країни в цілому, а глобальний - міждер-жавні економічні об'єднання та світове господарство.
Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання тощо. .
Важливе значення має вивчення світового досвіду розвитку еко-номічної теорії та відповідних навчальних дисциплін. Так, розгляда-ючи предмет економіки, П. Самуельсон і Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди обирають спосіб використання обмежених ви-робничих ресурсів для вироблення різних продуктів та розподілу їх між членами суспільства. Якщо виходити з прагматичної спрямова-ності навчального процесу, то такий підхід цілком виправданий.
Економічна теорія досліджує не тільки проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в ціло-му. Водночас вчені не відкидають і політико-економічного аналізу відносин власності, оскільки економічну науку не можна звести до конкретно-економічного знання.
Термін "політична економія" щодо економічної теорії був засто-сований ще французьким меркантилістом А. Монкретьєном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "по-літикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей тер-мін можна трактувати як науку про ведення господарства в дер-жаві, суспільстві.
Сьогодні школа економістів Чиказького університету (США) під керівництвом відомого вченого М. Фрідмана видає "Journal of Political Economy", присвячений проблемам політичної економії. Су-часний рівень розвитку політичної економії розглядається у чоти-ритомному словнику, виданому за редакцією Дж. Ітвелла, М. Міл-гейта, П. Ньюмена "The New Palgrave. A Dictionary of Economics";
London, N. Y. etc 1987 (VOL.. З, р. 906).

 У підручнику "Economics", який неодноразово перевидавався в Лондоні, Нью-Йорку, Мехіко, Москві, Києві, його автори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю зазначають, що політеконом тепер входить як неодмінний член у вищі урядові ради. Монументальні роботи з політекономічних засад постійно з'являються в різних країнах світу.
Розвиток предмета економічної теорії в її політекономічному аспекті, як і будь-якої науки, безмежний, завершення певних його напрямів, виявів веде водночас до появи та становлення нових.
Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.
Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних (рис. 2) виробничих відносин.
У процесі організації виробництва виникають загальні організа-ційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин "людина - виробництво".
Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяль-ності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В ці-лому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях.
Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробни-цтва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні еко-номічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галу-зей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринко-ву систему, в центрі якої - товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-господарські відносини - це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, марке-тингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до
загальної економічної теорії.
Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків "людина - людина". До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов'яза-них з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в ці-лому як економічного кругообігу, який відбувається через виробни-цтво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.
Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соці-альні можливості інтеграційних процесів у сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це також дає можливість визначати ступінь відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов'язаним з ним інтересам переважної біль-шості членів суспільства.
Дослідження соціально-економічних відносин показує, хто ре-ально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на
інших членів суспільства.
Економічні виробничі відносини відповідають певній формі влас-ності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробниц-тва, його ресурсами.
Поняття "власність" - одне з центральних в курсі економічної
теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, роз-порядження ним та його використання), третій - політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння резуль-татів економічної діяльності.
До організаційно-економічних форм власності належать індиві-дуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодер-жавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчу-ження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.
Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їхньої взаємодії.
Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі від-носини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "націо-нальний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів.
Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-на-слідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (на-приклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.
Розрізняють економічні закони всезагальні, загальні та специ-фічні.
Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивни-ми-силами і-виробничими відносинами, їхню взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктив-них сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному ви-робництву завжди притаманні риси виробничого процесу як тако-го, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фунда-ментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.
Загальні закони відображають взаємозв'язок між-продуктивни-ми силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони Товарного виробництва).
Специфічні закони розкривають рівень розвитку організацій-но та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибут-ку). Так, відносини "товар- товар" на певному етапі трансформу-ються у "товар- гроші-товар" і згодом - у "гроші-товар-гроші", залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з іншого - окремі її сфери.
Загальною основою дії економічних законів є об'єктивна, су-перечлива біосоціальна сутність людської істоти. .Біологічна сутність людини відображає її об'єктивні природні характеристики. Соці-альна сутність є породженням об'єктивного процесу розвитку людсь-кого суспільства. Звідси економічні закони породжуються об'єк-тивною реальністю, яка створює саму людину.
Розрізняються сутність економічного закону, механізм його дії та використання. Щодо економічних законів застосовують такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і част-кове, суперечність тощо.
За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання не-можливе без пізнання економічних законів.
Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були зроблені ще в працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Сенеки, Юлія Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії та ін. Формуван-ня економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального (промисловість, І сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального ви-робництва (охорону здоров'я, освіту, наукове консультування тощо).
Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі, то й першою в нові часи (XV--XVII ст.) склалася школа мерканти-лістів (від італ. mercante - торговець, купець}. Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той період відбувалося через торгівлю. Меркантилісти виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля.
У XVIII ст. виникла школа фізіократів. Її представники Ф. Кене та П. Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони вважали, що багатство ство-рюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видат-них представників класичної політекономії, як У. Петгі, А. Сміт, Д. Рікардо, С. Сісмонді, головним об'єктом дослідження стало саме виробництво, незважаючи на його галузеві особливості. Велике зна-чення мали праці А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776) і Д. Рікардо "Начала політичної економії та оподаткування" (1817). А. Сміт і Д. Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікар-до відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаче-ною (заробітна плата робітників) та неоплаченою працею (прибуток підприємця), і довів, що прибуток високий або низький у тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата. Отже, класич-ною політекономією було започатковано трудову теорію вартості. Подальший розвиток економічної теорії відбувався за двома ос-новними напрямами. Марксистський аналіз завершив створення розпочатої класиками теорії трудової вартості.
На основі відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обґрунтування поняття додаткової вартості, яке набуло пріоритетного значення в дослідженнях його численних послідовників в усьому світі, було розкрито економічну сутність експлуатації людини людиною. Головна праця К. Маркса "Капітал" (т. 1, 1867) стала віхою в історії.
Іншим шляхом розробки економічної теорії, що знайшов своє концентроване вираження у роботах А. Маршалла та його послі-довників, стало пріоритетне дослідження проблеми економічної ефективності з використанням теорії граничної корисності. Основну працю А. Маршалла "Принципи економіки (економікс)" було вида-но в 1890 р.
Важливе значення у розробці економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936), у якій значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. Суттєві доробки в економічну теорію внесли радянські економісти з дослідження проблем економічного планування та соці-ального захисту населення. Ці доробки після тривалого соціального громадянського напруження були відповідно використані західними суспільствами завдяки їх відкритому характеру. Водночас занепада-юча командно-адміністративна система не тільки губила такі дороб-ки, а й не в змозі була в силу наростання свого закритого характеру використати найкращі здобутки ринкової економіки.
У другій половині XX ст. в країнах розвиненої ринкової еконо-міки поряд з марксистською економічною думкою дістали подаль-ший розвиток такі концепції економічної теорії, як інституціона-лізм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолібералізм, новий лівий радикалізм тощо. Водночас у колишніх колоніальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного по-ширення теоретичні концепції, спрямовані на вироблення прак-тичних рекомендацій щодо досягнення економічної незалежності. Серед них концепції колективного самозабезпечення, спирання на власні сили, експортної, імпортозамінюючої економіки тощо.
З кінця 70-х років у Китаї, а з початку 90-х років - у країнах Східної Європи та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, розпочався активний перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин. У цих країнах також розвивають-ся ринкові концепції. Серед них є такі, що проголошують необхід-ність використання загальнолюдських цінностей з урахуванням місцевих особливостей, і такі, що механічно запозичують досвід західних країн.
Більшість послідовників економічного вчення К. Маркса, які назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкритті сутності експлуатації та на створенні умов переходу до безринкового господарства в післяреволюційний, час. Головний шлях розвитку суспільства вони вбачали у швидкому переході до нового устрою, що має всіляко підштовхуватися державним насильством. Історичний же досвід свідчить, що перехід до нового суспільного ладу відбувається не через політичне насильство, а через виник-нення нових економічних відносин на основі розвитку продуктив-них сил та еволюцію організаційно-економічних і соціально-еконо-мічних відносин.
Наукові послідовники К. Маркса не відкидали і значення до-слідження та розкриття поряд із соціально-економічними й органі-заційно-економічних проблем зростання багатства суспільства, особ-ливо за післяреволюційних умов.
Представники іншого напряму, виходячи з концепції обмеже-ності факторів виробництва (передусім землі, праці, капіталу), го-ловну увагу зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підпри-ємців - власників засобів виробництва. Однак історичний розви-ток довів важливу роль соціальних питань, тому вчені все частіше були змушені вдаватися до розгляду в економічній теорії питань соціально-економічних відносин, хоча й оцінювали їх здебільшого як похідні від організаційно-економічних.
Межею, що поділяє означені дві течії в політичній економії, є проблема форм власності. Перша відстоює та обґрунтовує суспіль-ну власність як потребу економічного розвитку, друга - приватну. Історичний же досвід свідчить, що обидві форми у своїй багатогран-ності можуть сприяти соціально-економічному прогресу, а разом з ним і загальному розвитку суспільства в цілому та кожної окремої людини. Проблема полягає не в самих формах власності, а в тому, як вони співіснують згідно з конкретними умовами та ступенем розвитку суспільства, зокрема його продуктивних сил.
Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов'язана з проблемою форм влас-ності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін розвитку економічної теорії.
На сучасному етапі державне регулювання економіки має поєд-нуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності.
Нині не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Лише діалектичне поєднання їх дає можливість роз-крити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним є питання, як забезпечити зростання суспільного багатства та його ви-користання в інтересах тих, хто його створює.
Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному ас-пекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

§ 2. функції економічної теорії
Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива терретико-піз-навальна функція. _Вона пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства.
Актуальним стає запровадження в економіці нових форм люд-ської діяльності, які не тільки передбачають дематеріалізацію та мініатюризацію виробництва, а й формують ноосферно-космічну економіку (від грец. noos - розум). Остання грунтуватиметься пе-реважно на використанні інтелектуального потенціалу людини і означатиме глибоку інтеграцію національних господарств у спіль-ну систему міжнародного поділу праці. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдські інтереси і цінності при вирі-шенні будь-яких проблем будуть пріоритетними.
Проте абсолютизувати загальний процес транснаціоналізації виробничих відносин і продуктивних сил недоцільно. В країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економіки, безумовно, ще довгий час національне пере-важатиме над інтернаціональним.
Контури нової парадигми в економічній теорії можуть бути оз-начені не лише на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тен-денцій, закономірностей і законів розвитку економіки на глобаль-ному рівні, а й за допомогою прагматичного узгодження супереч-ливої системи економічних інтересів окремих країн, міждержав-них спільностей, різних підприємств і організацій. Це зумовлює об'єктивну необхідність пошуку окремими країнами та регіонами оптимального співвідношення різних форм власності, який має грун-туватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регу-люватися передусім економічними законами і господарською до-цільністю.
Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже, економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.
Один з .принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів. Так, не-
можливо вирішити проблему, наприклад, реформи цін, не визна-чившись у питаннях побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації народного гос-подарства тощо.
Важливим принципом розробки практичних пропозицій на ос-нові економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку. Можна, наприклад, високопрофесійно дослідити, виходячи з гло-бального рівня, такі найсерйозніші проблеми, з якими стикається людство, як обмеженість ресурсів або посилення неоднаковості умов життя в країнах з інертними економічними системами. При цьому відомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічна людина). Однак не слід забувати про традиційні структури потреб, системи ціннісних орієн-тацій, ставлення до чужого і свого багатства, тобто відкидати те, що зумовлює тип економічної культури і економічної психології в окремих країнах.
Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спря-мована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундамен-тальних досліджену/механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньо-му етапі розвитку Української держави) націлена на створення на-ціональних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефек-тивних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, об-робку інформації, експертизу рішень, що приймаються.
З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практич-на, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широко-му розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністра-тивне організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інте-ресів різних соціальних, національних, територіально-економічних ,утворень.
Змістом виховної функції економічної теорії є формування еко-номічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з прак-тичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практич-на функція опосередковує зв'язок теоретико-пізнавальної та ви-ховної функцій економічної теорії.
Досвід розвинених суспільств свідчить, що основою консенсусу інтересів і цінностей не тільки великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп.
Розкриття змісту виховної функції економічної теорії можливе на основі вивчення економічної поведінки людей (чи їхніх фахових груп) та чинників, які її визначають. Вони включають мотивацію, спрямовану на примноження достатку (сюди належить і підвищен-ня рівня кваліфікації), мислення, яке відбиває економічні зв'язки та стосунки між суб'єктами, а також вчинки, які грунтуються як на традиціях, так і на спеціальних знаннях.
Особливість ситуації, яка складається сьогодні в Українській дер-жаві, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефек-тивну економічну поведінку набагато швидше, ніж інші, і завдяки цьому виходять на оперативний економічний простір. За цих об-ставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соціальними та економічними перевагами, які вона отримує.
Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господа-рювання, опанування сучасним економічним мисленням.

§ 3. Логіка і структура курсу "Основи економічної теорії: політекономічний аспект"
Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сут-ність через різні рівні аналізу: передусім, макро- і мікро-, а також глобально економічний. Це закономірно, адже економічні процеси на цих рівнях у своїй єдності та взаємодії обумовлюють органічну цілісність економічної системи - ринкової економіки. Через названі рівні розкриваються сукупність економічних відносин і закономір-ності їхнього розвитку, тобто предмет вивчення економічних наук.
У відносинах ринкового господарства як системи виділяють еко-номічні виробничі відносини, особливо відносини власності, які обумовлюють у процесі дослідження політекономічний підхід до цієї складної системи.
Логіка сучасної економічної теорії багато в чому обумовлює логі-ку й" вивчення як навчальної дисципліни у навчальних закладах усіх рівнів акредитації. Тривалий час у вітчизняній практиці навчального процесу було загальновизнано: логіка економічної теорії як науки і логіка її викладу, побудови підручників не можуть збігатися.
Аналіз сучасної зарубіжної навчальної літератури показує про-тилежне. В підручниках з економіксу, в яких синтезуються досяг-нення всіх економічних наук і досліджуються закони ринкової еко-номіки, механізм їхньої дії в реальній господарській ситуації, дося-гається подібний збіг логіки економічної теорії та логіки її викладу. Прикладом є підручники П. Самуельсона і Р. Нордхауза, К. Р. Макконнелла і С. Л. Брю, які витримали понад десять видань, відомі в студентській аудиторії, академічних і бізнесових колах. Окремі з них перекладені на російську і українську мови, добре підготовлені методично, популярно написані.
У таких підручниках, як зауважують рецензенти, у найзагальнішому вигляді викладено зміст ринкової економіки, хоча й немину-че спрощено. Останнє слід віднести до витрат педагогічного проце-су, який побудований на властивих йому методичних принципах і прийомах: від невідомого до відомого, від простого до складного, застосування дедуктивного та індуктивного методів, від фактів до теорії і від теорії до фактів, від конкретного до абстрактного і нав-паки, визначення причинно-наслідкових зв'язків першого і наступ-них порядків тощо.
Економічна теорія - це модель, спрощена картина чи схема сутності економіки, її функціонування. Така модель дає змогу кра-ще зрозуміти дійсність саме тому, що вона ігнорує її деталі, які можуть маскувати головне. В педагогічній роботі, для того щоб до-нести матеріал до студентів, неминуче доводиться не раз спрощу-вати вже спрощене. Як це зробити і не допустити зниження теоре-тичного рівня, залежить від теоретичної підготовки авторів підруч-ників та їхньої педагогічної майстерності. Проте в усіх випадках головним змістом підручників мають бути передусім два розділи:
теорія мікроекономіки та її практичні аспекти і теорія макроекономіки, включаючи проблеми і суперечності та роль держави, еконо-мічної політики. В окремих підручниках вони займають за своєю порядковістю різне місце: спочатку або макроекономіка, або мікроекономіка. Однак це не порушує зв'язку логіки наукового дослі-дження ринкової економіки та логіки її викладу. Іншими словами, ці дві центральні частини і визначають структурну побудову під-ручників. Відступ від цієї структури призвів би до порушення логі-ки навчального процесу при вивченні курсу основ економічної теорії студентами, вніс би хаос, непослідовність, втрату методологічного стержня курсу. Тільки через проблеми цих двох частин у їх взає-мозв'язку розкриваються економічні закони і категорії, закономір-ності та принципи ринкової економіки як системи. Від однієї до кожної наступної теми ускладнюється матеріал, розширюються знання студентів про нові закони і категорії, закономірності та принципи, які виражають сутність економічних відносин ринкової економіки.
Хоча за своїм обсягом частини з макро- і мікроекономіки займа-ють в цьому підручнику менше місця, ніж у інших, але вони є центральними. Підручник підготовлено для студентів економічних ви-щих навчальних закладів і факультетів, у яких дисципліну "Основи економічної теорії" студенти вивчають починаючи з І курсу. Він закладає методологічні підвалини вивчення комплексу дисциплін, які формують економіста відповідно до сучасних вимог. Макро- і мікроекономіка, як і міжнародна економіка і міжнародні еконо-мічні відносини, вивчаються на старших курсах як окремі дисциплі-ни. Студенти одержать фундаментальні знання з основних розділів економічної теорії в органічному зв'язку з реаліями ринкової еко-номіки. Саме з цього виходили автори підручника, визначаючи об-сяг розділів, коло проблем, які в них розглядаються, викладаючи загальні теоретичні основи конкретних економічних дисциплін.
Як і в кожному підручнику, викладу основної частини матеріалу передує вступна частина до економічної теорії, в якій розкрива-ються предмет економічної теорії, її функції, основні методи піз-нання соціально-економічних явищ.
Ринкова економіка кожної країни є широко інтегрованою в сві-тове господарство, що органічно обумовлено світовим поділом праці, зростаючою взаємозалежністю держав. Макро- і мікроекономічні проблеми кожної з них, ефективність розв'язання їх великою мі-рою залежать від ступеня входження в світове співтовариство. Водночас становлення і розвиток світового господарства породили свої, властиві суто йому проблеми і суперечності, обумовили необ-хідність трансформації міжнародних економічних відносин. Еко-номічна теорія була б чимось завуженим, обмеженим, без розкриття цих проблем. Визнані в світі підручники логічно завершуються вик-ладом матеріалу про світове господарство. В підручнику цьому при-свячена спеціальна його частина. Авторський колектив максималь-но врахував при визначенні логіки і структури курсу надбання сві-тової та вітчизняної економічної думки і педагогічної практики, практики підготовки підручників і навчальних/посібників.
Водночас підручник має відмінності не стільки логічного, скіль-ки структурного характеру. Вони не порушують логіку курсу, на-впаки, сприяють її глибшому освоєнню в специфічних умовах на-вчального процесу в Україні. В новій державі лише формуються ринкові відносини, зроблено перші суперечливі кроки. Студенти економічних спеціальностей фактично не знайомі з ринковою еко-номікою як загальнолюдським надбанням. Спосіб життя і мислення не проникнуті ринковою ідеологією. Для глибокого сприйняття роз-ділів макро- і мікроекономіки студентами І курсу, які взагалі ще не вивчали інших суспільних дисциплін, виникла потреба ввести в структуру підручника два розділи: "Загальні основи соціально-еко-номічного прогресу" і "Загальні основи товарного виробництва і ринкової економіки". Особливе місце відводиться останньому
розділу, завдання якого - познайомити студентів з кореневими характеристиками ринкової економіки, основними рушійними си-лами її, ринковим господарством, його суб'єктами, структурою су-часного ринку, його функціями в найзагальніших рисах з основни-ми законами і категоріями товарного виробництва. Особливий ак-цент зроблено на висвітлення соціальних проблем ринкової еконо-міки, місця в ній людини з її економічними інтересами, її праці, суперечливості ринкової економіки. Крім того, це посилює політ-економічний аспект економічної теорії.
Логіка та структура підручника сприятимуть одержанню студен-тами вихідних знань про економічні відносини, поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріаль-них благ і послуг, економічні закони і принципи, які визначають її;
проблеми ефективного використання обмежених виробничих ре-сурсів чи управління ними з метою досягнення максимального за-доволення матеріальних потреб людини.
Пошуки раціональної структури підручника обумовлені ще од-нією проблемою - переходом до ринкової економіки, який не буде коротким. Виникло питання, як відбити цю проблему в підручнику, акцентувати увагу на ній. Реалізуються два підходи. Один з них - вклинювати матеріали перехідної економіки в окремі розділи в контексті питань, які в них розглядаються. Доцільним вважається виділення спеціальної частини "Особливості економік перехідного типу", в якій наводиться їхня узагальнена характеристика, висвіт-люються напрями трансформацій, моделі переходу, складності.
Студентам слід мати уявлення про ті основні теоретичні та ме-тодологічні ідеї, які формували і продовжують розвивати сучасну економічну теорію. Це сприятиме вихованню економічної культу-ри, надасть необхідної гнучкості мисленню студентів-економістів, прищепить реалізм та альтернативність в прийнятті рішень.
Нинішній стан економічної науки, як світової, так і вітчизняної, не може бути адекватно зрозумілий без знання історичного проце-су її розвитку. Саме тому в підручнику прослідковуються найважливіші віхи генезису економічної науки впродовж останніх трьох століть, тобто з того часу, коли економічна теорія сформувалась як наукова дисципліна. Підручник узагальнює досягнення світової економічної науки, різних її шкіл і відображає доробок таких інте-лектуальних гігантів, як А. Сміт, К. Маркс, А. Маршалл, Л. Вальрас, Дж. Кейнс, М. Фрідмен, Дж. Гелбрейт, Д. Белл. Поглиблене вивчен-ня цього матеріалу передбачене в курсі "Історія економічних вчень" та ряді спецкурсів і спецсемінарів з актуальних проблем історії економічної теорії.
У цілому підручник спрямований на розкриття політекономічного аспекту економічної теорії. Сучасний політекономічний аспект економічної теорії полягає у взаємозв'язку класичної економічної теорії та економіксу. Такий аспект поєднує в собі розкриття ефектив-ності використання обмежених економічних ресурсів з метою за-доволення потреб суспільства як центральної проблеми економік-су, економічного ефекту, виробництва та соціальної його результа-тивності, яка завжди знаходилась в центрі уваги політичної еко-номії, хоч і дещо в абстрактному вигляді.

Додати в закладки

  
Переклад Translate