Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 32. Традиційні та стратегічні міжнародні економічні відносини. Платіжний баланс

Розділ 32. Традиційні та стратегічні міжнародні економічні відносини. Платіжний баланс

§ 1. Сутність міжнародних економічних відносин, трансформація їх

§ 2. Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин

§ 3. Регулювання світових господарських зв'язків

§ 4. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни

Розділ 32 ТРАДИЦІЙНІ І СТРАТЕГІЧНІ МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

§ 1. Сутність міжнародних економічних відносин трансформація їх

Економічні взаємозв'язки світового господарства як єдиної сис-теми грунтуються на розвитку міжнародних економічних відно-син (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав. МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, по-літичної орієнтації країн та інших чинників.

Об'єктивні потреби еволюції продуктивних сил втілюються у світових господарських відносинах. Натурально-матеріальний зміст МЕВ (частка товарів, капіталів, послуг, робочої сили, що здійсню-ють обіг поза національними рамками, валютні зв'язки, науково-технічний обмін тощо) відбивається у міжнародних виробничих відносинах усіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і спо-живання) єдиного процесу відтворення.

МЕВ, пов'язані з фазами розподілу, обміну і споживання, є непервинними, такими, що походять від виробничих відносин фази виробництва. З розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя, неоіндустріальних продуктивних сил і виробничого кооперування на міжнародному рівні МЕВ поступово перетворю-ються на первинні виробничі відносини.

Характер сукупності МЕВ, що відбиває всі фази суспільного виробництва, визначається характером виробничих відносин усе-редині того чи іншого суспільства. Тому МЕВ є похідними, перене-сеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відно-синами певного суспільства. Взаємовідносини між різними нація-ми складаються залежно від рівня розвитку продуктивних сил, поділу праці та Внутрішніх відносин.

Отже, МЕВ мають два аспекти. По-перше, кількісну характерис-тику, яка віддзеркалюється у показниках об'єктів зовнішньої тор-гівлі, іноземних інвестицій, курсів валют тощо. По-друге, - це якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародних виробничих відно-син. МЕВ - це внутрішні виробничі відносини, винесені за націо-нальні межі. Сьогодні в світі налічують три різновиди їх: між краї-нами з розвиненими ринковими відносинами; між країнами, що розвиваються, та між країнами з перехідною економікою. До пере-хідних МЕВ належать зв'язки між країнами розвиненої ринкової економіки та країнами, що розвиваються; між першими та країна-ми перехідної економіки; між останніми та країнами, що розвива-ються.

МЕВ як глобальні відносини втілюються в життя через три рівні: макро, мето та мікро.

Макрорівень виявляється у міждержавних економічних відноси-нах, які визначають і забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях.

Меторівень - це економічні зв'язки між регіонами, містами тощо окремих країн та на міжгалузевому рівні.

Мікрорівень МЕВ являє собою зовнішньоекономічну діяльність підприємств, фірм. При цьому важливим суб'єктом МЕВ стали транс-національні корпорації (ТНК), що поєднують у своїй діяльності зав-дяки їхній організаційно-економічній структурі усі рівні МЕВ. Нині у світі існує понад 40 тис. ТНК, діяльність яких охоплює переважну частину світової економіки.

Функціонування світового господарства відтінює дві основні тен-денції: а) цілісності світових економічних відносин; б) їх супереч-ливості.

Тенденція цілісності світових економічних відносин гостро ста-вить питання трансформації, перебудови МЕВ, які не можуть на-далі функціонувати на нерівноправній основі. Об'єктивною осно-вою цілісності світового господарства є загальнолюдські інтереси, в широкій палітрі яких виділяють основний цивілізаційний еконо-

мічний інтерес - збереження і стабільність земної цивілізації на грунті соціально-економічного прогресу.

Економічні інтереси не тільки визначаються системою виробни-чих відносин, а й виступають первинною, внутрішньо властивою їм формою виявлення. Цивілізацій™ економічні інтереси (створення економічної бази для розв'язання таких глобальних проблем, як екологічні, досягнення економічної безпеки тощо) зумовлюють певні МЕВ, які є передумовою і водночас результатом процесів цілісності у світових продуктивних силах.

Реально в економіці будь-якої країни виробничі відносини пев-ного типу в чистому вигляді не існують. Більше того, новий ступінь розвитку визначається сьогодні як ступінь поліструктурних, пара-лельних соціальних форм. На терені економічної взаємозалежності держав набуває подальшого розвитку потреба в міжнародному ре-гулюванні світових господарських зв'язків. Ця потреба покладена в основу тенденції до активізації зусиль різних країн (або їх угру-повань) щодо узгодженого вирішення проблем міжнародних еко-номічних відносин.

Близькість економічних інтересів при одній і тій самій формі господарювання характеризується їх системною приналежністю. З урахуванням спадкоємності суспільного розвитку можна ствер-джувати: деякі риси, властивості економічних інтересів, характерні для однієї форми господарювання, можуть виявлятися в економіч-них інтересах за іншої форми, тобто також бути спорідненими. Наприклад, спорідненість може грунтуватися на загальних законо-мірностях розвитку товарно-грошових відносин і сучасних формах організації виробництва. Вона може позначатись також на еконо-мічних інтересах працівників в умовах різних технологічних спо-собів виробництва. Ця об'єктивність викристалізовується в потребі працівників у професійних знаннях.

Формування і розвиток названих вище інтересів і потреб багато в чому суперечливі і трактуються різними країнами неоднаково. Виробити загальну платформу, яка була б прийнятною для всіх учасників міжнародного економічного співробітництва, непросто. Проте завдання розробки концептуальної програми розвитку сві-тових господарських зв'язків як одного з імперативів взаємозалеж-ності держав дуже важливе. Так, для України особливо цінним є досвід взаємного пов'язування інтересів, накопичений іншими краї-нами, оскільки цей досвід грунтується на терені політико-економічних інструментаріїв, а не на терені директивно-командних ме-тодів.

Однією з причин трансформації МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумов-лена розмиванням традиційної моделі міжнародного поділу праці(МПП), його реалізацією здебільшого на міжфірмовому (міжанклавному) рівні. Еволюція умов світового господарського життя, коли-вання економічної кон'юнктури, зрушення в балансі сил між ос-новними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни в критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації - від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції з порівняно великими витратами на науково-дослідні й експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР).

Основний потенціал розвитку економіки все більше зосереджу-ється в технологічно складних, наукоємних галузях, успіх яких на ринку визначатиметься ефективною організацією. Відповідно все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціа-лізацією, що поглиблюватиметься і відтіснятиме традиційні форми торгівлі, сприятиме зміцненню виробничо-інвестиційної моделі спів-робітництва.

Різні країни мають неоднакові можливості розвивати галузі, так чи інакше пов'язані з інформаційними технологіями, зокрема з комп'ютерними системами обробки інформації, транспортуванням даних за допомогою телекомунікаційних і оптиковолоконних засо-бів зв'язку тощо, тобто мають різні стартові можливості для пошу-ків власного місця в новій структурі міжнародного поділу праці.

Поглиблення і розширення сфери об'єктивної дії загальних еко-номічних законів (підвищення потреб, економії часу, вартості тощо) грунтуються на цілісності світового господарства, сприяють реалі-зації потреби в новій системі взаємодії всіх держав. Наприклад, причинно-наслідкові зв'язки, що відтворюють зміст об'єктивного закону економії часу, передбачають для країн - учасниць МПП і обміну більш повне і з меншими витратами задоволення своїх ма-теріальних потреб, ніж це робилось би наодинці, в ізоляції. Усі держави, які не ігнорують можливості економічних відносин, заін-тересовані у створенні нормальних умов для функціонування цього закону.

Отже, об'єктивна необхідність трансформації МЕВ полягає в ці-лісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідне-ності економічних інтересів країн, реалізації потреби в новому ме-ханізмі функціонування світових економічних відносин, новій струк-турі МПП, розширенні сфери дії загальних економічних законів.

На етапі глобальних зрушень від авторитарних режимів до де-мократії важливо забезпечити реалізацію принципу свободи вибо-ру для будь-якої країни її суспільно-політичного й економічного устрою, форм участі у світових економічних відносинах тощо, але не вузького, з двох можливостей (або-або), а множинного вибору. Одна з особливостей цього етапу полягає в тому, що в самій при-роді інформаційного суспільства закладено основи неминучої змі-

ни пріоритетів: посилюється потреба в реалізації здібностей осо-бистості, натомість послаблюється вплив держави. Специфіка України в цьому відношенні полягає в тому, що розвій демократич-них процесів на початковому етапі державотворення потребує на-лежної національної відособленості, тоді як розвиток ринкових відносин потребує економічної інтеграції, об'єктивно відкидає на-ціональну замкненість.

Нині модель двосистемного антагонізму на рівні світових зв'яз-ків вже зруйновано, тому реальні можливості трансформації МЕВ пов'язують не із змаганням двох систем, а з новими методами гос-подарювання, перехідними типами і формами, що становлять вну-трішню тканину світового господарства.

Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, ди-пломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок при-скорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцен-тів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, творення більш високої якості життя.

Добре відомі процеси, які посилюють глобальний характер еко-номіки: зростання частки частини національного доходу, що реалі-зується на зовнішньому ринку; міжнародна спеціалізація і коопе-рування виробництва; поширення досягнень науково-технічного прогресу; розвиток фінансових ринків тощо.

Сучасний зміст і характер МЕВ відбивають розвиток економіч-них зв'язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбуваєть-ся внаслідок змін, по-перше, у розвитку світових продуктивних сил, факторів виробництва, його ресурсів, а по-друге, у складових сві-тової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності. На змі-ну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, прихо-дять стратегічні, які охоплюють безпосередню сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то тут конче потрібно розв'язати проблему трансформації традиційних відносин "панування і підкорення" до стратегічних, заснованих на "розподіленій відповідальності". Якщо до розпаду командно-адміністративної системи та утворення країн з перехідною до ринкової економіки стратегія сутності МЕВ пря-мувала до рівноправних, справедливих, взаємозалежних економіч-них зв'язків між обома групами країн ринкової економіки (розви-нених держав та країн, що розвиваються), то нині постала пробле-ма трансформації МЕВ між трьома сучасними складовими світової економіки (включаючи перехідні країни).

На VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї 00Н (1974 р.) краї-ни, що розвиваються, висунули програму нового міжнародного економічного порядку (НМЕП). На основі політичного регулюван-ня світових господарських зв'язків на міждержавному рівні перед-бачалось встановлення економічно обгрунтованого співвідношен-ня цін на сировину, продовольчі товари і промислові вироби, упо-рядкування валютно-фінансових відносин та інші заходи, спрямо-вані проти панівного становища транснаціонального капіталу в системі МЕВ. З кінця 70-х років лозунг НМЕП фактично набрав статусу офіційної доктрини країн, що розвиваються.

З середини 80-х років набувають розвитку концепція і програма створення системи міжнародної економічної безпеки (МЕБ) у рам-ках всеохоплюючої системи міжнародної безпеки. Перевага кон-цепції МЕБ, що охоплює взаємозв'язки усіх трьох складових сучас-ної світової економіки, полягає у відмові від зайвої ідеологізації й політизації МЕВ. Завдання забезпечення МЕБ розглядаються в ком-плексі з іншими глобальними проблемами, у взаємозв'язку з пи-таннями роззброєння, екології.

Створення системи МЕБ є цільовою функцією трансформації МЕВ, а встановлення НМЕП - одним з елементів системи МЕБ. Їхні цілі, методи та шляхи розв'язання багато в чому збігаються.

Нерівномірність розвитку складових світового господарства зу-мовлює багатоукладність його економічного організму. Звідси, з од-ного боку, вигоди від участі у МПП розподіляються нерівномірно між укладами, що знаходяться на різних ступенях техніко-економічного розвитку, тобто між країнами, що розвиваються, та розвиненими. З другого боку, регулярний обмін засобами і предметами праці між укладами здійснюється попри відмінності в рівнях розвитку продук-тивних сил. Достатня зона сумісності між укладами проходить через поділ праці, його кооперування, комбінування тощо, тому трансфор-мацію МЕВ пов'язують з розширенням та поглибленням економіч-ного співробітництва між країнами в таких основних напрямах:

1) розвиток стратегічних, виробничо-інвестиційних зв'язків че-рез кооперацію виробництва, обмін сучасною технологією та орга-нізацію спільних досліджень НДЕКР, створення спільних підприєм-ств і господарських організацій;

2) розвиток традиційних зв'язків через сферу обігу, розширен-ня торговельно-економічного співробітництва на компенсаційній основі, розвиток співробітництва в галузі кредитних відносин.

Для реалізації національних інтересів розширення господарських зв'язків будь-якої країни за цими напрямами рівноцінне більш пов-ній реалізації переваг МПП.

Національні інтереси окремих країн та інтереси розвитку світо-вого господарства утворюють єдину ієрархічну систему "національні інтереси - інтереси світового господарства", де національні інте-реси залишаються визначальним елементом. Кожна країна намагається використати переваги МПП передусім для забезпечення влас-них національних інтересів. Проте національна економічна політи-ка будь-якої держави не повинна залишатися виключно національ-ною, вона має враховувати своє місце в системі "національні інте-реси - інтереси світового господарства", економічним відносинам якої властиві дві протилежні тенденції - до розвитку і до гальму-вання. Тенденція до розвитку визначається передусім НТП, тен-денція до гальмування - протилежністю специфічних економіч-них і політичних інтересів, зумовлених відмінностями в ступенях розвитку ринків товарів, праці, капіталів та інформації, у глибині поділу праці всередині тієї чи іншої країни. Однак внаслідок необ-хідності розв'язання глобальних проблем цивілізації все більшого значення набуває перша тенденція.

Формування взаємопов'язаних інтересів держав вбачається ефек-тивним за умови врахування інтересів інших країн у логіці власно-го економічного розвитку і власного економічного інтересу, що розширює вибір варіантів здійснення їх і способів стикування їх з інтересами інших країн.

Показовим щодо цього є розмаїте тлумачення терміна "НМЕП", що підтверджує наявність широкого діапазону позицій з проблем трансформації міжнародних економічних відносин. НМЕП розгля-дається як: 1) модель майбутнього світової економіки; 2) глобальна управлінська стратегія; 3) зведення положень з питань перебудови МЕВ; 4) стратегія реорганізації світової економіки.

Незважаючи на суперечливі позиції прихильників НМЕП серед країн, що розвиваються, сильні сторони змісту програми поляга-ють у тому, що, по-перше, вона спрямована на подолання багатьох елементів нерівноправності в міжнародній економічній системі, які склалися ще в колоніальну епоху, і, по-друге, містить вимоги пев-ного упорядкування світових господарських зв'язків, ліквідації дис-кримінаційних обмежень, міжнародного регулювання окремих сек-торів світового господарського життя.

Проте модель НМЕП не позбавлена істотних недоліків: а) вона не може претендувати на роль всеохоплюючої концепції кардиналь-ної перебудови світових господарських зв'язків, оскільки має на меті забезпечення інтересів передусім країн, що розвиваються; сектори міжнародного економічного спілкування, що безпосередньо не зачі-пають ці країни, не входять у програму НМЕП; б) саме тлумачення потреб країн, що розвиваються, має здебільшого однобічний ха-рактер, що випливає з надмірного перебільшення ролі зовнішніх фак-торів і відповідної недооцінки важливості власних зусиль молодих держав; в) основні вимоги НМЕП передбачають створення сприят-ливого, пільгового зовнішньоекономічного режиму тільки для країн, що розвиваються, за рахунок розвинених країн (вимоги перерозподілу на користь бідних країн певної частини національного доходу багатих країн, теза про зовнішньоторговельні та фінансові пільги, заклик до стабілізації цін на сировину, яку вивозять країни, що роз-виваються, на вигідному для них рівні тощо); г) програма НМЕП непослідовна, вона не зачіпає соціально-економічні аспекти світової господарської системи, а передбачає її реорганізацію фактично на тих самих принципах, на яких побудована сучасна система.

Сьогодні заклики до встановлення НМЕП не зняті з порядку денного, однак постають питання як про реалістичну переоцінку перспектив руху за НМЕП, так і про альтернативні гасла транс-формації світових господарських зв'язків.

Перспективи реалізації трансформації МЕВ на основі МЕБ вба-чаються в різнобічному аналізі об'єктивних та суб'єктивних мо-ментів, закріпленні висновків аналізу в міжнародних правилах, нормах і гарантіях прогресивного розвитку світових господарських зв'язків. Першочерговими об'єктивними чинниками її є: 1) взає-мозв'язок між інтеграційними процесами та нерівномірністю еко-номічного і політичного розвитку країн; 2) багатогранна міжнарод-на кооперація; 3) негативні зовнішньоекономічні чинники, що впли-вають на національну економіку будь-якої країни.

Взаємозв'язок між інтеграційними процесами та нерівномір-ністю економічного і політичного розвитку країн полягає в тому, що інтернаціоналізація як основа господарського зближення, взаємо-залежності націй надає інтеграційним процесам незворотного ха-рактеру; нерівномірність як джерело конфліктного розвитку зумов-лює відмінність форм інтеграції та інтеграційної політики (митний, валютно-економічний союзи тощо), спричинює боротьбу "гегемо-нів" (ЄС, США, Японія). Нерівномірність- основа для відцентро-вих та доцентрових тенденцій усередині інтеграційних угрупувань, висунення на перший план однієї з них.

Для сучасного стану багатогранної міжнародної кооперації най-характернішими є такі риси: організація кооперації на основі довго-строкових програм та угод, розширення масштабів її; комплексний підхід, що передбачає розв'язання не лише виробничих і торго-вельних, а й науково-технічних, валютно-фінансових, правових пи-тань; тенденція до поглиблення внутрішньогалузевої та науково-виробничої кооперації.

Серед негативних зовнішньоекономічних чинників, що вплива-ють на національну економіку будь-якої країни залежно від інтен-сивності її участі в МПП, слід зазначити специфічні особливості світових товарних ринків, які визначаються об'єктивною дією кон'юнктурних коливань, закономірностями ціноутворення, станом сфери фінансів і кредиту, системою взаємовідносин партнерів тощо. Вплив негативних чинників детермінує експортні та імпортні мож-

ливості, умови торгівлі окремими товарами, обсяги валютних над-ходжень і витрат, науково-технічний, технологічний обміни тощо. Цілком природно, що ступінь впливу залежить від рівня економіч-ного зростання кожної окремої держави: зачіпаючи однаковою мі-рою всі групи країн, зазначені чинники негативно впливають зде-більшого на національну економічну безпеку (НЕБ) країн, що роз-виваються та переходять до ринкової економіки.

Національне господарство більшості країн, що розвиваються, і тих, що переходять до ринку, спрямоване на виробництво й екс-порт сировинних товарів. Практично постійне заниження цін на мінеральну сировину в останні десятиліття, закономірності ціноут-ворення в світовому господарстві, що неминуче призводять до зрос-тання цін переважно на готові промислові вироби, по-перше, ско-рочують експортні доходи більшості країн, що розвиваються та переходять до ринку, по-друге, зумовлюють "ножиці цін" на світо-вих ринках, які по суті обезкровлюють економіку країн з моно-культурним виробництвом.

Об'єктивний процес диференціації закономірно підсилює від-мінності в конкретних економічних інтересах країн, що зберігають експортно-сировинну спеціалізацію, нових індустріальних держав, країн-експортерів нафти, найменш розвинених країн, різних груп країн перехідної економіки тощо. В цьому полягає одна з причин труднощів розробки програми перебудови МЕВ, що задовольняла б усі країни.

Подолання таких суб'єктивних факторів, як застосування в між-державних відносинах ембарго на експорт, блокування кредитів чи валютних коштів, арешт на платежі, економічна блокада, списки "стратегічних товарів" тощо, можливе за умови вдосконалення між-народно-правової системи економічного співробітництва. Ця сис-тема містить: а) комплекс двосторонніх угод про економічне, про-мислове і науково-технічне співробітництво, що виходять за рамки традиційних договорів, оскільки передбачають розвиток різнома-нітних форм економічних зв'язків і розраховані на тривалу пер-спективу; б) довгострокові програми та спеціальні двосторонні угоди в окремих конкретних сферах співробітництва (з питань захисту навколишнього середовища, розвитку охорони здоров'я, викорис-тання атомної енергії, космосу, Світового океану, модернізації сіль-ського господарства, транспорту тощо);

Важливим є дотримання одного з принципів реалізації зазначе-ної вище міжнародно-правової системи, а саме: НЕБ окремо взятої країни і МЕБ в цілому нерозривно взаємопов'язані; справжня НЕБ не може бути реалізованою односторонніми діями, а реальна МЕБ грунтується лише на повному врахуванні взаємних інтересів усіх країн світового співтовариства.

Важливою особливістю резолюції ООН "Міжнародна економіч-на безпека" є те, що проблеми оздоровлення МЕВ стосуються не окремих утрупувань країн, а зачіпають усі складові світового гос-подарства. Концепція МЕБ передбачає:

виключення з міжнародної практики всіх форм дискримінації, відмову від політики економічних блокад і санкцій, якщо це прямо не зазначено в рекомендаціях світового співтовариства;

спільні пошуки шляхів справедливого регулювання проблеми заборгованості;

встановлення НМЕП, який гарантував би однакову економічну безпеку всіх держав;

розробку принципів використання на благо світового співтова-риства, передусім країн, що розвиваються та переходять до ринку,

частини коштів, які звільняються внаслідок скорочення воєнних бюджетів;

об'єднання зусиль у дослідженні й мирному використанні космо-су, вирішенні глобальних проблем, від яких залежить доля землян.

Отже, в резолюції ООН не лише відтінюються вузлові проблеми оздоровлення МЕВ у глобальному масштабі, а й ставляться завдання, розв'язання яких є невідкладною справою для всіх країн світу неза-лежно від рівня розвитку їхньої економіки й політичної орієнтації.

При обговоренні на Генеральній Асамблеї ООН концепції МЕБ виявилося, що економічні інтереси як окремих держав, так і цілих груп є досить різними, нерідко протилежними. Досягнення консенсусу у вирішенні цієї життєво важли-вої для всього людства проблеми в найближчому майбутньому надзвичайно склад-не. Безумовно, МЕБ не є панацеєю від усіх бід світової економіки, оскільки не в змозі викоріняти такі явища, як інфляція чи різниця в рівнях економічного роз-витку країн. Концепція закликає до проведення конструктивного, вільного від конфронтації діалогу між усіма членами світового співтовариства, результати якого дали б змогу на основі дії об'єктивних законів світової економіки надати господарським зв'язкам між різними державами позитивного спрямування.

Реалізація концепції МЕБ пов'язується з ефективним викорис-танням наявних міжнародних механізмів, пристосуванням їх до умов, що постійно змінюються, створенням в разі потреби нових меха-нізмів. Йдеться про підвищення ролі економічної діяльності 00Н і її спеціалізованих установ.

Потрібні подальша розробка концепції МЕБ і наповнення її кон-кретним змістом: доцільним вбачається синтез закладених у ній ідей з тими елементами програми НМЕП і першої концепції демо-кратичної трансформації МЕВ, що витримали перевірку часом. Більш дійовою була б єдина, з продуманим механізмом реалізації, кон-цепція, ніж простий конгломерат різних програм. Іншими словами, трансформація МЕВ потребує різноманітних форм економічного устрою і регіональних асоціацій, які перетинають кордони й поєд-нують існуючі структури.

§ 2. Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові гос-подарські зв'язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, вклю-чення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової ци-вілізації.

У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбува-ються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифіка-цію господарських зв'язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зов-нішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації й кооперування виробництва на сві-товому рівні, значний розвиток засобів зв'язку і ТНК тощо. Всі ці чинники грунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах (рис. 43), що історично виник-ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від-повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування. По-перше, МЕВ поділяються на три основні групи: традиційні, стра-тегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогоспо-дарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви-робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван-ня безпосередньо виробництва. Перехідними до стратегічних фор-мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль-ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ. Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля-гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами.

Сьогодні міжнародна торгівля - одна із сфер міжна-родних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої тор-гівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розумі-ють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефек-тивністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ри-нок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отри-мання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньо-торговельний оборот може досягати в таких країнах значної част-ки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості поставлених на зовнішній ринок товарів у ВНП країни становила: в Нідерландах - 45 відсотків, Канаді - 28, Великобританії - 23, Італії - 16, Франції - 17 відсотків. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та ємкий внутрішній ри-нок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктив-ність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіо-ни їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективні-стю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття пи-тання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-пер-

ше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різ-них технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робо-чою силою; кваліфікована праця відносно дешевша, оскільки мається у достатній кількості. У зв'язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні това-ри, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікова-ної праці. Фото- і кінокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники, автомашини - це лише деякі приклади подібних тру-домістких товарів. Проте Австралія, володіючи великими земель-ними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіта-лом, може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визна-чається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати ви-робництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у між-народному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів - за нормальних умов країна купує това-ри, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купу-ються вироби з меншими витратами,, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним гос-подарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт. Це означає, що при. кількісному вимірі ефективності зовнішньої тор-гівлі слід співставити економію праці, одержану внаслідок вико-ристання зовнішньої торгівлі, з витратами, пов'язаними з вироб-ництвом експортних товарів та здійсненням комерційних опера-цій. Звідси ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється за формулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньоекономічної діяльності:

де ?Вім - сукупні витрати на вітчизняне виробництво імпортова-ної продукції (в національній валюті); ?Ве - сукупні витрати, пов'язані з експортом, в обмін на який одержана дана імпортна продукція (в національній валюті).

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислю-ється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпор-ту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу на-самперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проб-леми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.

1. В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господар-ського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 раза, а реальне зростання світової економіки становило не більше 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарооборот майже в З рази перевищив зростання світового виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі. Наприкінці 80-х років світовий товарооборот вперше перевищив 3 трлн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трлн дол. США.

3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні за-лежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.

Існує ряд показників, що Характеризують ступінь включення країни в зовнішньоекономічні зв'язки. Так, експортна квота по-казує співвідношення вартості експорту до вартості ВВП. Обсяг експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь' "відкритості" економіки. Експортний потенціал (експортні можли-вості) -- це та частка продукції, яку може продати дана країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:

де ВВП - валовий-внутрішній продукт; ВП - внутрішні потреби.

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товаро-обороті частки продукції обробної промисловості, яка стала пере-вищувати 3/4, тоді як в 1980 р. її частка становила близько 60 від-сотків. Відповідно зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона становила приблизно 1/5). Щодо окремих індустріальне розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 2/3 всього обсягу вивозу товарів, у Німеч-чині - понад 1/2, у США - понад 2/5. Особливо швидкими темпа-ми зростає експорт наукоємних, високотехнологічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцен-тів зростав уже в 80-х роках вдвічі швидше, ніж поставки на світо-вий ринок машин і обладнання. Щодо України, то її експорт машин і устаткування становить менше 10 відсотків зовнішнього товаро-обороту країни.

6. Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн в системі МЕВ, айв світовому госпо-дарстві в цілому. Це пов'язано насамперед з розвитком нових інду-стріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової еко-номіки країн, що відійшли від командно-адміністративної системи. Разом з тим зростає роль регулювання в міжнародній торгівлі, де створені такі міжнародні організації, як ГАТТ-СОТ, ЮНКТАД та ін.

Принциповим є питання про ціноутворення на світовому ринку. Воно визначається, по-перше, загальними принципами ціноутво-рення, по-друге, має свою особливість. Світова ціна має дві прин-ципові основи свого походження.

Загальні принципи ціноутворення на світовому ринку виявля-ються в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації виробни-цтва формується інтернаціональна вартість товару як суспільне необхідна та її похідні - інтернаціональні витрати виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо якої й коливаються ціни на нього.

Проте є ще й друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення на цьому рин-ку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах - головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та вза-ємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приво-дить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє пере-плетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в орга-нізації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими органі-заціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експор-ту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвине-них країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціо-нальною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-тех-нічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкла-дення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують пов-ного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгостро-кових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді про-мислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду - залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприєм-ницький капітал) приносить його власнику доход переважно у ви-гляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капі-

тал) - у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вка-зуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, напри-клад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді га-рантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економіч-них, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном і т. ін. Цільовою метою міжнародної науково-технічної допомоги є не пряме одержання доходів, а допоміжне. Ця допомо-га спрямовується на розвиток умов для експорту капіталу в підпри-ємницькій і позичковій формах через розвиток ринкових відно-син, створення необхідного інвестиційного клімату тощо. Така форма набула розвитку в другій половині XX ст., особливо в його остан-ній чверті. Науково-технічна допомога спочатку надавалась для від-новлення в повоєнні роки ринкової економіки в розвинутих краї-нах, а також для ринкової трансформації в країнах, що визволили-ся від колоніального гніту, а тепер і в країнах перехідної економіки. Ринкова трансформація таких країн створює умови для одержання в них прибутків через різноманітні форми міжнародних ринкових відносин.

Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в су-часних умовах є такі.

1. На основі вивозу підприємницького капіталу складається роз-галужена мережа ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК - основний ланцюг в системі екс-порту підприємницького капіталу.

Закономірності розвитку процесу вивозу капіталу в підприєм-ницькій формі через ТНК знайшли відображення в комплексній моделі експорту капіталу, що має назву "електрична парадигма", одним з головних розробників якої став Дж. Даннінг*. Ця модель є комплексною (еклектичною), оскільки вона увібрала в себе з інших моделей, теорій вивозу капіталу те, що пройшло перевірку часом (парадигма - від грец. paradeigma - приклад, взірець, в якому відображається система однопорядкових форм). Модель значною мірою поборола однобокість і вузькість попередніх теорій інозем-них інвестицій і набуває значного поширення в теорії та практиці вивозу капіталу ТНК різних країн розвинутої ринкової економіки.

Згідно з цією моделлю фірма розпочинає виробництво товарів і послуг за кордоном (тобто здійснює прямі інвестиції) тоді, коли для цього є три передумови. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими фірмами в певній зарубіжній країні, - специфічні перева-ги власника. По-друге, коли фірмі вигідніше використовувати ці переваги самій на місці, а не реалізувати їх через експорт товарів або знань іншим фірмам, - переваги інтернаціоналізації. По-третє, коли фірма використовує за кордоном певні виробничі ресурси ефективніше, ніж у себе вдома, - переваги місця розміщення.

2. Експорт капіталу з провідних розвинених країн привів до ут-ворення їх "другої економіки". Так, зарубіжне виробництво ТНК вітчизняного базування перевищило експорт товарів і послуг з тери-торії США в 6 разів, Японії - в 1,6, країн Західної Європи - в 1,35 раза. Розміри "другої економіки", наприклад США, у 2 рази пере-вищили економіку Німеччини, Великобританії та Франції. Загаль-ний обсяг прямих зарубіжних інвестицій головних розвинених країн ще в 80-ті роки перевищив 700 млрд дол. США. При цьому весь період другої половини XX ст. характеризується виключно різким збільшенням обсягу вивозу капіталу, оскільки загальна сума закор-донних інвестицій подвоюється кожні 10 років.

3. Поряд із зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються серйозні зміни в його напрямах, співвідношенні функціональних форм, самих формах державного і приватного експорту, складі експортерів, галузевій структурі тощо. Так, якщо традиційним на-прямом вивозу капіталу в першій половині XX ст. був експорт з розвинених країн в економічно слабкорозвинені, то в другій поло-вині характерним стало спрямування основної маси капіталу в роз-винені країни. Щодо вивозу капіталу в країни, що розвиваються, то тут основний експорт капіталу спрямовується в нові індустріальні країни, які поряд з нафтоекспортуючими країнами, що розвива-ються, самі стали експортерами капіталу, причому, якщо нафтоекс-портуючі країни, що розвиваються, вивозять капітал в основному в позичковій формі в розвинені країни, то нові індустріальні краї-ни - у підприємницькій формі в різні країни.

Розпочате входження в світову економіку на ринкових засадах країн, що переходять до ринкових відносин, створило цілком но-вітній напрям міжнародного руху капіталів з утворенням в них ринку капіталу. Так, іноземні прямі інвестиції в Україні тільки за 1995 р. майже подвоїлися. Прийняття нового Закону України "Про режим іноземного інвестування" (березень 1996 р.) відкриває широкі мож-ливості для залучення необхідних іноземних інвестицій, створення спільних підприємств тощо, а Закон України "Про промислово-фі-нансові групи" (листопад 1995 р.) надав правову базу для розвитку діяльності ТНК.

4. Важливою особливістю вивозу капіталу стало те, що поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає

експорт позичкового капіталу, особливо в країни, що розвивають-ся та переходять до ринку. Так, іноземні кредити Уряду України в декілька разів перевищили прямі іноземні інвестиції в країну.

5. З'явилися нові методи контролю материнських ТНК над сво-їми закордонними філіями через надання їм кредитів та новітньої технології. Це дає змогу ТНК тримати в своїх руках управління філіями й без володіння контрольним пакетом акцій. ТНК, які ма-ють більш високі науково-технічні та виробничо-організаційні до-сягнення в певній галузі, мають можливість вкладати свої капітали у відповідні галузі інших країн. Це створює сприятливі умови для взаємопроникнення капіталів розвинених країн, що свідчить про зростання суспільного характеру виробництва і водночас веде до посилення взаємозалежності економіки цих країн, розвитку ТНК.

6. Значні зміни відбулися в експорті капіталу і за формами влас-ності. Так, якщо в 60-х роках експорт державного капіталу в краї-ни, що розвиваються, істотно перевищував експорт приватного капіталу, а в 70-х роках між ними встановилась приблизна рівнова-га, то протягом подальшого періоду став переважати експорт при-ватного капіталу. Для цього за попередній період були створені необхідні умови, в тому числі й експортом державного капіталу. До того ж в розвинених країнах набули розповсюдження системи по-даткових стимулів для експорту приватного капіталу, найрізнома-нітніші гарантії і компенсації, пов'язані з можливою втратою влас-ності за кордоном, тощо.

Проте зміни у співвідношенні між експортом капіталу по дер-жавній і приватній лініях не є незворотними. Про це свідчить зрос-тання надання коштів по лінії "державної допомоги розвитку". Особливого значення порівняно з приватним капіталом набув дер-жавний та капітал міжнародних фінансових інститутів при експорті капіталу в країни, що переходять до ринкової економіки.

При введенні в країну інвестицій для іноземних підприємців особливе значення має інвестиційний клімат в ній. Його складови-ми є:

1. Політична і економічна стабільність.

2. Науково-технічний рівень.

3. Законодавча база, пільги.

Звернемо увагу на те, що, попри всі пільги, іноземний інвестор піде в країну, коли для цього є відповідні політико-економічні та техніко-економічні умови. Надання кредитів розвиненими держа-вами та міжнародними економічними організаціями, що знаходяться під їх впливом, залежить насамперед від ринкової трансформації країни, стабільності її розвитку.

Міжнародна міграція робочої сили - це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безро-біття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з упо-вільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одно-го боку, та наявності потреби в додатковій дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з другого боку. Останні намагаються залучити, по-перше, високо-кваліфікованих фахівців, а по-друге, працівників для важких, не-престижних робіт (некваліфікована трудомістка і шкідлива для здо-ров'я праця на фабриках і заводах, прибиральники, мийники, се-зонні працівники на сільськогосподарських роботах та ін.). Як перші, так і другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в період економічного піднесення, появи нових робочих місць імміграція іноземних ро-бітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в'їзд їх в країну різко обмежуєть-ся, приймаються та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.

Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття - не єдина причина міжнародної міграції робочої сили. Серйозною при-чиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. Так, за даними ЮНІДО, розрив у погодинній оплаті праці між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, перевищив у машинобуду-ванні, харчовій промисловості - 7, а в текстильній - майже 9 разів. У виробництві напівпровідників, наприклад, цей розрив між США і Сінгапуром досяг майже 12, а між Німеччиною і Пакистаном на бавов-нопрядильних фабриках - близько 30 разів. Не менший розрив в оплаті працівників країн розвинутої економіки та перехідних до ринку.

За терміном переміщення всі види трудових міграцій населення поділяють на: безповоротну, тобто зміну місця проживання на-завжди; діимчасову, тобто зміну місця проживання на визначений, але тривалий строк; сезоину, пов'язану, наприклад, із сільськогос-подарськими роботами; маятникову, човникову, міграцію, тобто ре-гулярні, постійні поїздки для заробітку. Міграція тісно пов'язана з розвитком та переміщенням усіх складових продуктивних сил, ви-робничих ресурсів, характером виробничих відносин, відтворен-ням робочої сили, її розподілом та перерозподілом.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі.

1. Значно і постійно збільшуються її масштаби. З відходом від командно-адміністративної системи в міжнародний міграційний процес залучені народи практично усіх країн.

2. Основним напрямом міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розви-

нені країни. Так, загальна кількість робітників з країн, що розвива-ються, в Західній Європі та США оцінюється разом із сім'ями в 25 млнчол., причому понад 4/5 емігрантського потоку в США припа-дає на вихідців з країн Азії, Африки та Латинської Америки.

3. В умовах ринкових відносин певних масштабів набуває також взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються і переходять до ринку. Поруч із Західною Європою та США виникають нові центри тяжіння іно-земних робітників. Такі центри активно формуються на Близькому та Середньому Сході (Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Лівія та ін., де налічується близько 10 млн іммігрантів), в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Бразилія, де чисель-ність іммігрантів близько 8 млн), в Південно-Східній Азії (Сінгапур, Гонконг, Японія, де щорічний міграційний приплив сягнув понад 250 тис. іноземних робітників). Утворюються центри тяжіння для працівників країн, що переходять до ринкових відносин. Поряд з головним потоком мігрантів до Західної Європи та США зростають такі потоки до Польщі, Росії (з країн колишнього Радянського Сою-зу), Туреччини та ін. Особливим центром тяжіння іммігрантів став Ізраїль, де понад 1/3 населення становлять вихідці з республік ко-лишнього СРСР.

Значно підвищилася серед мігруючих в розвинені країни частка висококваліфікованих фахівців. Справа в тому, що розвинені краї-ни відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спе-ціалістів, отримуючи значні прибутки внаслідок економії вит-рат з підготовки відповідної їх кількості та кваліфікації. Процес "перекачування умів" з менш розвинених у високорозвинені краї-ни є одним із сучасних проявів міжнародної міграції робочої сили. Додаючи розвиненим країнам значних прибутків, що обчислюють-ся десятками мільярдів доларів США, цей процес в умовах НТР призводить до досить значних збитків не тільки матеріального, а й морального плану країн-донорів.

Значно збільшилася нелегальна імміграція, де все більше стає громадян із східноєвропейських країн, в тому числі нашої держави. Така імміграція відбувається в основному у вигляді законного пе-ретинання кордону (як туристів, на запрошення родичів і знайо-мих тощо) з наступним нелегальним працевлаштуванням.

Сьогодні в Україні чітко проявилася тенденція збільшення від-току населення за кордон. Це відтік робочої сили в інші країни з великих міст (завдяки високій кваліфікації); районів, де природні ресурси вичерпуються (завдяки досвіду трудових сезонних мігра-цій в межах колишнього СРСР); областей Західної України (завдя-ки прикордонному положенню з далеким зарубіжжям, збережен-ню родинних зв'язків тощо).

У цілому процес міжнародної міграції робочої сили суперечли-вий. З одного боку, - це фактор суспільного розвитку людства, зростання ефективності суспільного виробництва, більш повного використання робочої сили, можливості суттєвого підвищення до-бробуту мігрантів і членів їх родин як початкового ступеня мікро-економіки. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно щодо окремих груп країн світового господарства. В умовах його суттєвої неоднорідності основні переваги від міжнародної міграції робочої сили на мікрорівні мають розвинені країни.

Науково-технічні зв'язки як форма МЕВ знаходять вираження у обміні патентами, ноу-хау, в лізингу, інжинірингу, консалтінгу тощо. Ця форма стає все більш важливою й ефективною в умовах прискорення НТП, коли жодна країна, яким би значним потенці-алом в галузі науки і техніки вона не володіла, неспроможна пов-ністю задовольнити свої потреби у передовій науці і технології, випускати усю широку номенклатуру наукоємної продукції, що постійно вдосконалюється та розширюється. Не випадково обмін науково-технічними знаннями, досягненнями цієї продукції є най-важливішим сектором сучасних МЕВ, що сприяє розвиткові спеці-алізації і кооперування виробництва.

Основні характеристики розвитку науково-технічних зв'язків в сучасних умовах такі.

1. Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у пере-даванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництва - ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва. Поряд із тради-ційними видами послуг зростає міжнародний обмін специфічними послугами науково-технічного характеру.'До них належать: довго-строкова оренда устаткування; інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном - інжині-ринг; консультування з питань організації та управління вироб-ництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу - консалтінг; підготовка персоналу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп'ютерні "банки даних" насамперед через систему Інтернет; послуги в галузі медицини, освіти тощо. Щодо міжнародного маркетингу, то розширюється використання у між-народних масштабах системи внутрішньофірмового оперативного пристосування до потреб ринку на основі економіко-математич-них методів аналізу кон'юнктури ринку з використанням електрон-но-обчислювальної техніки. При цьому слід зазначити стимулюючу роль експорту й імпорту ділових послуг для подальшого розширення вивозу та ввозу товарів виробничого призначення.

2. Надзвичайно важливою політико-економічною характерис-тикою науково-технічних зв'язків є їх велика нерівномірність у світовому господарстві, що, в свою чергу, грунтується на відповід-

ній нерівномірності самих науково-технічних розробок. Доміную-ча частина останніх здійснюється в розвинених країнах, які домі-нують також в міжнародному науково-технічному обміні. Так, на них припадає понад 90 відсотків експорту товарів високої техно-логії та до 70 відсотків їх імпорту, а шістка держав - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія і Великобританія - здійснює близько 80 відсотків експорту та 70 відсотків імпорту таких товарів з цієї

групи країн.

3. Розширення міжнародних науково-технічних зв'язків супро-воджується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямах на-уково-технічного прогресу. Серйозного випробування зазнала ос-танніми десятиліттями технологічна перевага США над найближ-чими конкурентами, яку вони мали до кінця 60-х років. Західній Європі та Японії вдалося певної мірою потіснити США. Набирають сили в науково-технічних зв'язках нові індустріальні країни з чис-ла країн, що розвиваються, та тих, що переходять до ринку.

Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господар-ства складаються й розвиваються валютні відносини, що обслуго-вують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науко-во-технічних, досягнень. Їх еволюція пов'язана із зростанням між-народного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну, а також із змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах про-відних країн світового ринкового господарства.

У своєму розвитку світова валютна система пройшла ряд етапів, серед яких основними є три.

Завершення становлення першого етапу безпосередньо пов'яза-не з утворенням світового господарства. Наприкінці XIX - на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золо-тий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перелив капіталів між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового

обігу.

Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни (спочатку в період після пер-шої світової війни, а потім остаточно в середині 30-х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв'язки. Проте золото, продовжуючи виконувати функції міри вартості, засобу утворення скарбів та світових гро-шей, залишалося головним засобом кінцевого врегулювання вза-ємних грошових вимог і зобов'язань різних країн. Для міжна-родних розрахунків і як резерви платіжних коштів поряд із золо-том почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершено на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.

Нині відповідно до Ямайської (Кінгстонської) угоди 1976 р. фор-мується нова міжнародна валютна система - валютний стандарт - на основі "демонетизації" золота, відміни золотих паритетів і офі-ційної ціни золота. Хоч формально основою валютної системи були визначені спеціально записані права (SDR), що гарантуються МВФ, але на практиці долар США все ще залишається основою паритетів і валютних курсів, міжнародним платіжним засобом.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, вира-жена у грошових одиницях інших країн, формально він встанов-люється через визначення паритетів - співвідношень між грошови-ми одиницями різних країн - офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установа-ми). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхи-ляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.

В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні та однією з найгостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток націо-нальної валютної системи, яка має відповідати інтересам як роз-витку національної економіки, так і участі її в МЕВ.

Спеціалізація і кооперування безпосередньо виробництва. Роз-виток спеціалізації та кооперування виробництва є визначальним чинником інтернаціоналізації господарського життя. Інтернаціона-лізація виробництва і всієї економіки як наслідок інтернаціоналі-зації продуктивних сил та економічних виробничих відносин - закономірна передумова економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв'язків, у центрі яких стоять від-носини спеціалізації та кооперування.

Міжнародна спеціалізація виробництва - це відокремлення певних його процесів та їх стадій в різних країнах. Вона полягає у все більшому розвитку його поділу на різних економічних рівнях:

макро, мето і мікро. На макрорівні йде спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг. Її фундаментом є спеціалізація на мето- і мікрорівнях. На меторівні розвивається процес міжгалузевої міждержавної спеціалізації, а найгрунтовніші процеси спеціалізації відбуваються на мікрорівні, які доходять до внутрішньогалузевої та внутрішньофірмової спеціалізації між ок-ремими країнами. Остання є підґрунтям усього процесу міжнарод-ної спеціалізації виробництва в сучасних умовах.

Міжнародна кооперація виробництва невід'ємна від його спеці-алізації і має ті самі рівні свого прояву. Це відносини зв'язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн, їх обмі-ну різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві. Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і міжнародного коопе-рування виробництва й забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продук-тивних сил і характеру економічних відносин.

Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробни-цтва визначаються розвитком міжнародного поділу праці від між-галузевого до внутрішньофірмового, який саме і є основою стра-тегічної інвестиційно-виробничої форми МЕВ.

Структурні форми міжнародного поділу праці визначають, ви-ходячи з класифікації родів виробництва, про що вже йшлося рані-ше, та за галузевою ознакою. За цією ознакою міжнародний поділ праці може проявлятися як між- і як внутрішньогалузева спеціалі-зація окремих країн.

Міжгалузева спеціалізація - це взаємовідносини між держава-ми при обміні продуктів праці різних галузей виробництва у ме-жах загального та деяких форм часткового поділу праці. Така спе-ціалізація втілюється, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці) або машинобу-дування та харчової промисловості, тваринництва та рослинництва (частковий поділ праці).

Внутрішньогалузева спеціалізація втілюється в міждержавному обміні продуктами праці в межах однієї галузі виробництва. Водно-час вона може розглядатися як прояв одиничного й окремих форм часткового поділу праці.

Класифікація проявів міжнародного поділу праці включає та-кож визначення в його складі предметної, подетальної (повузлової) та технологічної (постадійної) спеціалізації.

Предметна спеціалізація полягає в тому, що підприємства різ-них країн спеціалізуються на виробництві та експорті повністю завершеного виробу (легкового автомобіля, персонального комп'юте-ра, трикотажного виробу тощо) або напівфабрикату (полімета-левих руд, пластмаси, льону тощо), доведеного до рівня безпо-середнього використання як сировини для іншої галузі промисло-вості (металургійних, машинобудівних, ткацьких підприємств тощо) в інших країнах без додаткової обробки його перед використан-ням. Предметна спеціалізація виробництва може бути пов'язана із загальним і частковим поділом праці, де в сферу міжнародного обміну вступають готові вироби або напівфабрикати, а' також на цих самих засадах - з між- і внутрішньогалузевою спеціалізацією виробництва.

Предметна спеціалізація виробництва домінувала в міжнарод-ному поділі праці до початку 60-х років, тобто до масового утвер-дження у світовому господарстві ТНК і поглиблення в ньому інте-граційних процесів.

У поділі праці між країнами централізовано керованої економі-ки - колишніми членами РЕВ -- предметна спеціалізація вироб-ництва не просто переважала, а її висока частка у відносинах цих держав була законсервованою. Це пояснювалося, по-перше, знач-ною замкненістю відтворювальних процесів у межах їхнього народ-ного господарства, по-друге, невисоким ступенем проникності на-ціональних економічних кордонів і, по-третє, слабким розвитком внутрішньої спеціалізації виробництва при високому рівні монопо-лізації його на великих підприємствах комбінованого типу. Інертність економічних систем, що була зумовлена пануванням командно-адміністративних методів у керуванні економікою, відсутність внут-рішніх імпульсів до більш повного використання сукупності націо-нальних і зовнішньоекономічних факторів інтенсифікації відтво-рювального процесу перешкодили використанню ефективніших порівняно з предметною спеціалізацією форм міжнародного по-ділу праці.

Зближення умов виробничої та збутової діяльності великих кор-порацій у сфері національної економіки та за її межами, в інтегра-ційних об'єднаннях або в освоєному ТНК господарському просторі, збільшення проникності національних економічних кордонів і по-силення тенденції до розгортання філій як багатонаціональних, так і транснаціональних корпорацій у більшості країн, перенесення до них випуску спеціалізованої продукції зумовили вихід на перший план не предметної, а подетальної спеціалізації.

Подетальна (повузлова) спеціалізація відрізняється від предмет-ної більшою стабільністю. При функціонуванні подетальної спеціа-лізації зміна партнера по кооперативних зв'язках потребує додат-кових витрат. Водночас подетальна (як і технологічна) спеціаліза-ція висуває на перший план самого виробника (підприємство, об'єд-нання), переносить центр тяжіння міжнародного співробітництва безпосередньо на сферу виробництва, тоді як предметна спеціалі-зація тяжіє до сфери обміну.

У міжнародній спеціалізації на виробництві окремих вузлів і деталей виділяють три основних напрями розвитку: 1) забезпечен-ня інтернаціонального ринку комплектації засобів виробництва тими вузлами та блоками, які втілюють найновіші техніко-технологічні рішення; 2) дедалі зростаючий міжфірмовий обмін деталями та вуз-лами в межах ТНК; 3) посилення інтеграційних процесів, одним з основних завдань яких є створення належного клімату для міждер-жавної кооперації виробництва.

Подетальна (повузлова) спеціалізація є основою розвитку інте-граційних процесів у світовому господарстві. Для ефективного ви-користання її слід забезпечити високий рівень стабільності транс-портування комплектуючих деталей між партнерами, ритмічність міжнародної кооперації, розв'язати проблеми ціноутворення, від-шукати джерела розрахунків з партнерами.

Технологічна (постадійна) спеціалізація виступає як наслідок поділу єдиного технологічного процесу на окремі стадії між під-приємствами різних країн. Найсприятливіші умови для розвитку цієї форми співробітництва є в хімічній, металургійній та інших галузях з чітко визначеною коопераційною диференціацією вироб-ництва, на кожній стадії якого створюється чітко визначений на-півфабрикат. Останній може виступати як товар і бути предметом продажу партнерам по технологічному ланцюзі, в тому числі й роз-ташованим в інших країнах (наприклад, експорт залізної руди без попереднього збагачення чи нафтопродуктів у вигляді напівпро-дуктів для хімічної промисловості).

У процесі розвитку між- та внутрішньогалузевої спеціалізації, а також предметної, подетальної і технологічної зростають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього господарського життя. Натомість взаємодія генетичних (відносин міжнародної Кооперації виробництва і праці) і структурних (відно-син, що опосередковують міжнародні форми процесу розширено-го відтворення сукупного суспільного продукту) зв'язків, які фор-мують певну міжнародну спільність, характеризує якісні аспекти інтернаціоналізації.

НТП спричинив позитивні структурні зрушення в світовій еко-номіці змішаного типу. В індустріальне розвинених країнах виник-ла стійка тенденція до формування диверсифікованих галузевих структур, що включають не лише традиційні галузі (машинобуду-вання, приладобудування), ай новітні високотехнолотічні галузі та види виробництва (хімія, електроніка, електротехніка тощо). Не випадково процеси міжнародного поділу праці й виникнення на його основі взаємозалежності національних економік найбільшого розвитку набули серед індустріальне розвинених країн, оскільки вони ДОСЯГАЙ досить високого рівня виробництва та його спеціалі-зації. В останні десятиліття географія міжнародного поділу праці була розширена внаслідок приєднання за окремими параметрами до індустріальне розвинених цілого ряду країн Латинської Амери-ки та Південно-Східної Азії.

Як зазначалося вище, одним з напрямів, за'яким' розвивалася спеціалізація виробництва в багатьох промислове розвинених краї-нах, є предметна спеціалізація. ;

Так, кожна більше чи менше розвинена країна має власне літакобудування, проте воно обмежене, як правило, виробництвом кількох видів літаків або будь-якої іншої авіатехніки. Потребу в різноманітних літальних апаратах (літаках, вертольотах тощо) та чи інша країна задовольняє через зовнішній обмін, в осно-ву якого покладено міжнародну спеціалізацію виробництва. Так, на виробництві літаків для авіаліній середньої або короткої протяжності спеціалізуються пере-важно авіаційні фірми Великобританії і Франції. США спеціалізуються на ви-робництві великих пасажирських лайнерів далекого прямування, а також на виготовленні вертольотів. Особливо відома корпорація "Боїнг", що будує ци-вільні літаки далекого прямування. Її літаки є в парку практично кожної міжна-родної авіакомпанії. Цей тип пасажирського авіалайнера обслуговує всі світові авіалінії далекого прямування, в тому числі й ті, що пов'язують Київ із столиця-ми західних країн.

Науково-технічним прогресом зумовлене поширення одиничного поділу праці, що пов'язаний з подетальною (повузловою) спеціаліза-цією виробництва. Ця форма міжнародного поділу праці спричинює зростання товарів проміжного, а не кінцевого використання. Останні виробляються на основі міжнародного кооперування виробництва.

Одиничний поділ праці грунтується на тому, що численні заводи спеціалізуються на виробництві різних комплектуючих деталей, вузлів для машин, механізмів, транспортних засобів тощо. Усі ці так звані напівфабрикати використовуються на завершальному етапі виробництва (а в багатьох випадках і воно ще є проміжним) і висту-пають як складові частини, комплектуючі елементи певного кінце-вого продукту. Виготовлення таких кінцевих виробів (автомобілів, тракторів, літаків, електровозів, тягачів, комбайнів тощо) здійснюєть-ся на тому чи іншому самостійному підприємстві, яким завершується довгий і розгалужений технологічний ланцюг, що в умовах сучасної інтернаціоналізації виробництва і капіталу охоплює не лише чис-ленні національні, а й зарубіжні підприємства. Наприклад, понад 50 відсотків цивільних літаків, що випускаються фірмами Західної Європи, обладнані двигунами англійської компанії "Роллс-Ройс".

До міжнародного науково-технічного кооперування окремої фір-ми чи держави в цілому спонукає потреба реалізувати масштабні проекти і програми. Наприклад, з метою освоєння космосу або будівництва гігантських енергетичних комплексів, створення тран-спортних комунікацій тощо окремі країни та промислові фірми, наукові й конструкторські центри вступають між собою у відпо-відні коопераційні зв'язки. Такі зв'язки становлять матеріальну основу інтернаціоналізації сучасного господарського життя, яка стає об'єктивною основою регіональної економічної інтеграції.

Отже, найхарактернішими рисами перетворення спеціалізації і кооперування в стратегічну виробничо-інвестиційну форму МЕВ є такі:

здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування на стадії власне виробництва поряд із сферою обігу;

здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування виробни-цтва на основі усіх традиційних і перехідних до стратегічних форм світогосподарських зв'язків;

розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва через ТНК, які своєю організаційно-економічною структурою охоп-люють всі стадії виробництва, а не тільки сферу обігу;

становлення міжнаціональних економічних об'єднань через між-народні економічні організації, і насамперед регіональну економіч-ну інтеграцію.

Регіональна економічна інтеграція. Інтернаціоналізація виробни-цтва і обміну, всього господарського і духовного життя людства набу-ває всесвітньо-історичного характеру. Проте світове господарство роз-вивається нерівномірно і окремі країни знаходяться на різних етапах (стадіях) інтернаціоналізації. У другій половині XX ст. окремі сектори світового господарства починають помітно виділятися на його загаль-ному фоні. Зв'язки між групами країн стають інтенсивнішими, набу-вають комплексного характеру, тобто охоплюють економіку, політику, культуру, соціальне життя. У надрах інтернаціоналізації визріла регіо-нальна економічна інтеграція як якісно нова, вища її форма. Виник-нення процесу регіональної економічної інтеграції подано на рис. 44.

Інтеграція означає міцний взаємозв'язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного про-стору. Вона передбачає вільне переміщення між державами капіта-лів, товарів, робочої сили, інших ресурсів, їх використання на ос-нові взаємоузгоджених економічних і юридичних норм.

У процесі генезису інтеграційні процеси регіонального типу про-ходять три стадії (рис. 45).

На першій стадії (початковому етапі) формуються різні торго-вельні спільності й економічні союзи, коли головним каналом внутрішньої взаємодії стає зовнішня торгівля.

До них належать Євро-пейська асоціація вільної торгівлі, "Спільний ринок" країн Західної Європи, Центральноамериканський спільний ринок, Арабський спільний ринок та ін. Взаємодія відтворювальних процесів здій-снювалась у цих торгових спільностях переважно через сферу об-міну, налагодження сталих торговельних контактів.

Торговельна спільність держав грунтується головним чином на загальному і частковому міжнародному поділі праці, тобто коли переважає міжгалузева спеціалізація і відбувається взаємодія пере-важно на макроекономічному рівні.

Друга стадія інтеграції передбачає не лише торговельний обмін, а й широке взаємодоповнення національних економік, коли вони одна без одної практично не можуть розвиватись. На цій стадії закріплюються міжгалузева спеціалізація, частковий поділ праці. Водночас починає поширюватися внутрішньогалузева спеціаліза-ція, одиничний поділ праці виходить за межі окремих підприємств і реалізується в міжнародному масштабі. Фактори виробництва все більшою мірою мігрують у масштабах інтеграційного простору, шукаючи найефективніших форм і сфер реалізації. Отже, взаємо-доповнююча міжнародна господарська спільність є досить розгалу-женою системою стійких і глибоких економічних зв'язків, що про-низують міждержавні регіональні об'єднання і надають їм певної однорідності та цілісності.

На третій стадії відбуваються глибока структурна взаємодія на-ціональних економік, їх взаємопроникнення і взаємопереплетіння. Зовнішньоекономічний фактор стає іманентною складовою націо-нального процесу розширеного відтворення. Міжнародні коопера-ційні зв'язки грунтуються переважно на одиничному і частковому поділі праці. Широко розвивається внутрішньогалузева подетальна (повузлова), постадійна (технологічна) спеціалізація виробництва. Досить виразно починають проявлятись елементи єдиної регіональної відтворювальної системи, формуються регіональні економічні комплек-си. Здійснюється процес подальшої адаптації національних економік, їх взаємопроникнення, зрощення окремих ланок. Глибоко перетво-рюються національні господарські механізми, створюються і закріп-люються єдині норми і правила наднаціонального характеру і змісту.

Регіональна інтеграція, як зазначалося вище, розвивається в окремих секторах світового господарства. Водночас слід підкресли-ти, що інтеграційні процеси набувають нині планетарного масшта-бу, об'єднуючи у єдине господарство всі країни і народи. Досить виразною стає тенденція до економічної єдності світу. Визначаль-ними факторами цього процесу є інтеграція господарського життя, НТР з її надзвичайно широкими масштабами і високими темпами, необхідність спільного розв'язання глобальних проблем сучасності і, врешті-решт, збереження самого життя на землі, тобто виживан-ня людства. Економічну єдність світу посилюють інтеграційні про-цеси, хоча дещо і в суперечливій формі. З одного боку, як загаль-нопланетарне явище вони посилюють об'єднавчі тенденції в рам-ках всієї світової економіки, з іншого - реалізуючись у регіональ-них формах, ведуть до певної відособленості, замкненості окремих інтеграційних процесів. У цілому загальносвітова інтеграція веде до формування взаємозалежного, взаємопов'язаного, суперечли-вого, але значною мірою цілісного світового господарства. Воно характеризується поліосновною структурою і є гетерогенним за своєю суттю. Головним системотворчим фактором виступають між-народні економічні відносини, що відіграють роль певної субстан-ціальної основи цієї якісно нової системи.

Інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці можна поді-лити на три головних потоки, які охоплюють відповідно три групи країн: з розвиненою ринковою економікою, з перехідною економі-кою і країни, що розвиваються. Найзагальнішими передумовами всебічного зближення, а потім і інтеграції групи тих або інших країн є спільність економічних інтересів, повна єдність національ-них господарчих механізмів, рівень і характер соціально-економіч-ного та індустріального розвитку. Велике значення мають також територіально-географічна спільність, політичний устрій держав, етнічні, історичні та деякі інші особливості.

Найвищого ступеня інтеграційні процеси досягли у Західній Європі. Підписанням у 1957 р. Римської угоди про створення Спіль-ного ринку було покладено початок розвитку першого в світі інте-граційного об'єднання шести західноєвропейських країн - ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії, Люксембургу.

За час свого існування Європейське Економічне Співтовари-ство (ЄЕС) не лише збільшилось до 15 членів, а й досягло якісно нового етапу. Це інтеграційне об'єднання пройшло кілька етапів розвитку, починаючи з узгодженої митної, фінансової, грошової та торговельної політики до інтеграції внутрішніх ринків та ідентифі-кації національних господарських і правових механізмів і перетво-рення в 1994 р. на Європейський Союз (ЄС).

Шість країн Східної Європи (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина) ще в 1949 р. також створили міжна-родну економічну організацію - Раду Економічної Взаємодопомо-ги. Проте про інтеграцію в рамках цієї організації було проголоше-но лише в 1971 р., коли було прийнято Комплексну програму подаль-шого розвитку і поглиблення співробітництва і розвитку еконо-мічної інтеграції країн - членів РЕВ. На той час у складі РЕВ було вже 8 держав (членами стали НДР і МНР). У 1972 р. членом РЕВ стала Куба, а в 1978 р. - В'єтнам.

Особливості інтеграційних процесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважали координаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге, інтеграція розвивалась головним чином на макрорівні і не охоплювала безпосередніх ви-робників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджу-вався на сфері виробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала роз-виватись передусім як виробнича інтеграція.

Враховуючи деякі внутрішні та зовнішні чинники, слід зазначи-ти, що даний тип інтеграції виявився історично обмеженим і при-пинив своє існування в 1991 р. Адміністративно-централізовані фор-ми управління економікою, перенесені в інтеграційну площину, ви-явились неспроможними створювати динамічне і гнучке середови-ще, в якому б відбувалася вільна, найефективніша комбінація фак-торів виробництва. Давши деякий поштовх для прискореного внут-рішнього розвитку і взаємного співробітництва на початковому етапі, в подальшому ці інтеграційні форми стали гальмувати сучасні соці-ально-економічні процеси в країнах РЕВ, де почали докорінно змі-нюватися і форми управління економікою, і вся суспільно-еконо-мічна структура. Головна спрямованість господарських реформ - перехід до ринкової економіки, злам директивно-бюрократичних форм організації внутрішньогосподарського життя. Ці радикальні перетворення детермінували необхідність переходу до нової інте-граційної моделі взаємодії цих країн.

Проте досвід РЕВ слід враховувати в усій його багатоаспектності. Це був унікальний досвід інтеграції країн, що знаходяться на різ-них рівнях розвитку продуктивних сил, народних господарств в цілому. Проте всі країни - члени РЕВ мали єдину колективну ор-ганізацію на формально однакових правах.

Об'єктивні процеси інтеграції на ринкових засадах пробивають собі шлях і в країнах, що розвиваються, і в тих, що переходять до ринкової економіки. Серед країн ринкової економіки, що роз-виваються, особливе місце займає Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка утворилась у 1967 р. і до якої входять 7 країн - Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бру-ней, а з липня 1995 р. - В'єтнам. Процес ринкової інтеграції по-чався також і серед країн з перехідною до ринку економікою. Се-ред них почали виникати перші нові об'єднання типу СНД (12 кра-їн), Балтії (3 країни), Центральноєвропейської асоціації (Угор-щина, Польща, Чехія, Словаччина, Україна) та ін. Унікальною моде-ллю економічної інтеграції стала організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), яка створена у липні 1992 р. і до якої увійшли вже 11 країн - Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Ук-раїна.

Міжнародний туризм в сучасному світі став досить значною спе-цифічною формою МЕВ, яка в своєму економічному вираженні пов'язана з наданням послуг. В багатьох країнах він перетворився в одну з провідних галузей економіки як надійне джерело попов-нення бюджету. Іноземний туризм як високоефективне джерело валютних доходів і найвигідніша форма експорту послуг дає змогу успішно вирішувати багато соціально-економічних проблем в тих країнах, які активно розвивають цю галузь. Частка доходів від загаль-ної світової торгівлі туристичними послугами становить близько 7 відсотків. При цьому в абсолютному вираженні вони поступають-ся тільки доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафто-продуктами та автоекспорту, майже вдвічі перевищуючи доходи від торгівлі металовиробами, майже втричі - від торгівлі теле- і радіоапаратурою, більше ніж утроє - від торгівлі зерном і газом.

За міжнародними даними доходи від іноземного туризму за пе-ріод з 1996 по 2005 р. мають подвоїтися. На Лондонській туристич-ній біржі зареєстровано близько 5 тис. фірм.

Практика свідчить, що зростання міжнародного туризму є від-дзеркаленням розширення зовнішньоекономічних зв'язків у світо-вій системі. Щодо України, то в ній розвиток іноземного туризму тільки започатковується, набираючи все більших темпів.

Така характеристика основних форм МЕВ. Їх стрімкий розви-ток в сучасних умовах привів до нагальної необхідності регулюван-ня світогосподарських зв'язків.

§ 3. Регулювання світових господарських зв'язків

Ускладнення міжнародного економічного життя та розвиток його суперечностей закономірно зумовлюють об'єктивну необхідність регулювання світових господарських зв'язків. Основним суб'єктом регулювання їх є держава. Напрацьовується система міжнародного економічного регулювання на регіональному та глобальному рів-нях. До першого належать такі структури регіональних економіч-них об'єднань, як ЄС, Зона вільної торгівлі в Північній Америці, А5ЕАН та багато інших. Другий рівень становлять передусім чис-ленні економічні організації та установи 00Н.

МЕВ втілюються в життя насамперед за допомогою відповідної зовнішньоекономічної політики держави, що є не тільки основним суб'єктом, а й базовим рівнем регулювання світових господарських зв'язків. Історично з розвитком ринкової системи склалися два ос-новних різновиди зовнішньоекономічної політики держави: фрітре-дерство (від англ. free trade - вільна торгівля) та протекціонізм (від лат. protectio - захист, покровительство). У сучасному світі

широко застосовується поєднання обох цих напрямів зовнішньо-економічної політики.

фрітредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку діяль-ність. Політика фрітредерства зародилася в Англії в останній тре-тині XVIII ст. і розгорнулася в першій половині XIX ст. Вона була пов'язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстернею світу". Країна за таких умов була зацікавлена у знятті перепон, насамперед у вигляді високих мит, на шляху ввезення англійських товарів в інші країни, знижуючи, в свою чергу, бар'є-ри на шляху ввезення зерна та певних видів сировини на свій ри-нок (відомі "хлібні закони"). Дешевий хліб ще більше підвищував конкурентоспроможність англійських промислових товарів на зов-нішніх ринках, оскільки вів до зниження вартості робочої сили в країні.

Елементи фрітредерства запроваджувались в окремі періоди у Франції, Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого застосування, оскільки країни були розгороджені економіко-політичними бар'єрами. Тільки після другої світової вій-ни вона поступово набирає сили в країнах ринкової системи світо-вої економіки. Сьогодні принципи фрітредерства здійснюються в рамках регіональних економічних інтеграційних об'єднань (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо) та у світовому господарстві в цілому через ГАТТ-СОТ. Розвинені країни через ГАТТ-СОТ намагаються вико-ристати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки інших країн та забезпечити більш низькі ціни на своїх рин-ках на сировину і напівфабрикати.

Протекціонізм - зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здій-снюється за допомогою економіко-політичних бар'єрів, які захи-щають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іно-земних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоеко-номічної політики держави є: мито, кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через стимулювання національ-ного експорту, валютне регулювання тощо. Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для роз-витку конкурентоспроможного виробництва і економічного зрос-тання. Це_забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не досить конкурентоспроможні, але конче необхідні для розшире-ного відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення доходів населення, інвестування в національну еконо-міку, суспільного багатства і добробуту.

Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією, Росією, Німеччиною, США та багатьма іншими країна-ми для охорони внутрішнього ринку від більш розвиненої промис-ловості Англії. Перед другою світовою війною Німеччина викорис-товувала політику протекціонізму для нарощування національного економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосовували політику протекціонізму щодо внутрішньо-го ринку при проведенні політики фрітредерства щодо зовнішніх ринків. В сучасних умовах протекціонізм застосовується періодич-но у відносинах між провідними центрами світової економіки (США, ЄС, Японія), а також країнами, що розвиваються.

Найбільш оптимальною зовнішньоекономічною політикою для України нині є поєднання фрітредерства з протекціонізмом. Фріт-редерство доцільне в галузях, щодо яких країна зацікавлена в ши-рокому доступі на внутрішній ринок новітніх технологій, енерго-носіїв тощо. Протекціонізм економічно ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно, цукор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно- та літакобудування, ок-ремі види новітньої техніки і технології, космічна промисловість тощо).

Міжнародними формами регулювання економічної політики щодо світових господарських зв'язків є: щорічні зустрічі керівни-ків провідних держав розвиненої ринкової економіки з усе біль-шим залученням останнім часом керівників інших країн; заходи міжнародних економічних організацій; робота "Троїстої комісії";

щорічні ділові зустрічі керівників багатьох держав та провідних фінансистів світу в Давосі; використання структур ТНК та ін.

Міжнародне регулювання економічних процесів тією чи іншою мірою охоплює всі сфери процесу відтворення. Однак якщо сфе-ра виробництва регулюється переважно в рамках ТНК, то особли-вого розвитку в сфері обігу набуває міжнародне регулювання саме на регіональному рівні як результат тривалого досвіду розроб-ки умов торгівлі на регіональному, а потім і на світовому ринках (ГАТТ-СОТ).

Метою міжнародного регулювання є підвищення ефективності економіки вільного підприємництва, досягнення високих темпів економічного зростання у світовому господарстві. Про втручання у господарську діяльність фірм мова не йде. Економічні інтереси суб'єктів ринку були і залишаються обмежувачем зовнішнього впли-ву на ринкові механізми. Якщо міжнародне регулювання не збіга-ється з економічними інтересами суб'єктів ринкових відносин, то вони (суб'єкти) навряд чи будуть виконувати узгоджені правила гри і мета регулювання стане недосяжною. В рамках міждержав-них регіональних економічних об'єднань не абсолютизується й сама

ідея координації дій, оскільки будь-яка країна не поривається до неї, якщо конкурентоспроможність товарів визначається незалеж-но поведінкою суб'єктів ринку. Власне тому на практиці узгоджен-ня позицій досягається на основі поєднання загальних і особливих інтересів і цілей учасників, як правило, методом наполегливого пе-реконання, що спирається на економічні доводи.

Взаємозв'язок соціально-економічної та організаційно-економіч-ної структур сучасного світового господарства об'єктивно зумов-лює потребу в розширенні масштабів і функцій міжнародного регу-лювання, обміну досвідом. Основними напрямами цього регулювання є подальша лібералізація торгівлі, координація дій щодо ТНК, вироб-лення загальних умов торгівлі сировиною та готовими виробами, розв'язання питань зайнятості, інфляції, валютних курсів і, врешті-решт, гармонізація національних економічних політик, а в перспекти-ві - вирівнювання техніко-економічних показників розвитку дина-мічних економічних систем і підтягування до них інертних систем.

§ 4. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни

МЕВ знаходять в агрегативному вираженні у платіжному балансі, в якому вміщено систематизовані дані про всі економічні операції однієї країни з іншими за певний період часу (як правило, за рік). Платіжний баланс являє собою співвідношення фактичних плате-жів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнарод-них економічних організацій та здійснених нею для них.

На відміну від платіжного балансу розрахунковий баланс - це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни іноземним держа-вам і міжнародним економічним організаціям на певну дату (на-приклад, за рік). Розрахунковий баланс відрізняється від платіжно-го тим, що в нього входять не лише фактично здійснені надхо-дження і платежі, а й непогашені вимоги і зобов'язання. Платіжні баланси, що публікуються МВФ, є сукупністю елементів платіжно-го і розрахункового балансів.

Отже, платіжний баланс - це баланс платежів певній країні від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім. Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від'ємне сальдо (від лат. saldo - розрахунок, зали-шок) як різницю між сумою вимог та зобов'язань країни. Пози-тивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним економіч-ним організаціям, від'ємне - перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних еконо-мічних організацій.

Основними міжнародними економічними операціями, що систе-матизуються в платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золо-та. Кожна операція збільшує або зобов'язання з-за кордону запла-тити, що записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, притік капіталу тощо), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються як дебет (наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу тощо). Кожна кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по дебіту платіжного балан-су іншої країни.

Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому вигляді показати стан МЕВ даної країни: Він є індикато-ром для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду.

Платіжні баланси включають три основні частини:

1. Торговельний баланс - співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негай-но погашені.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів - надходження і пла-тежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і теле-фонному зв'язку, комісійних операціях, туризму, культурному об-міну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, сти-пендії, пенсії тощо), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і дивіденди з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові витрати за кордо-ном тощо. Міжнародна статистика об'єднує ці статті платіжного балансу в поняття "невидимі операції". Обсяг цих операцій в роз-винених країнах доходить до половини надходжень поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів.

3. Баланс руху капіталів і кредитів - приплив іноземних інвес-тицій і позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвес-тиційна діяльність є однією з основних і найважливіших форм МЕВ в умовах, коли вона стала перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу існує стаття "Помилки та пропус-ки", яка інколи досягає значних величин.

Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов'язань країни. В платіжному балансі країни виражаються глибинні процеси, що відбуваються в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд чинників: нерівномірність роз-витку окремих країн, регіонів, підсистем світового господарства;

циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в

умовах міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валют-них курсів; розширення масштабів руху капіталів; зростання за-кордонних державних витрат, в тому числі на військові цілі.

Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від'ємне сальдо) з поточних операцій в багатьох країнах світу з різних під-систем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здійснюють певні заходи.

Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу вико-ристовують іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте це метод тим-часового балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн дол. США. Методом урівноваження платіжного балансу слугує вико-ристання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі. Надзвичайним джерелом погашення па-сивного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів.

Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна повинна вжити усіх необхідних заходів, спрямованих на стій-кий, збалансований, урівноважений розвиток національної еконо-міки. Це досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання експорту, а головне через загальне зростання націо-нальної економіки на конкурентоспроможній, пропорційній основі.

Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від'ємне сальдо поточного рахунку обумовлене значним дефіци-том торговельного балансу, який утворюється в основному за ра-хунок імпорту енергоносіїв. Становище дещо пом'якшується за рахунок позитивного сальдо балансу послуг та торговельного ба-лансу з багатьма країнами, звідки не ввозяться енергоносії.

Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фі-нансування від'ємного сальдо поточного платіжного балансу здій-снюється за рахунок зовнішніх джерел, що призводить до зростан-ня зовнішньої заборгованості. Звідси стратегічне вирішення про-блеми дефіциту платіжного балансу України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки. Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного регулювання, економіч-на політика з обов'язковим урахуванням соціальних проблем.

Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект

ЗМІСТ

1.	Основи економічної теорії: політекономічний аспект
2.	Розділ 2. Основні методи пізнання соціально-економічних процесів
3.	Частина II. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори, зміст і результативність
4.	Розділ 4. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації
5.	Розділ 5. Економічна система суспільства і власність
6.	Розділ 6. Економічні потреби та інтереси - головна рушійна сила соціально-економічного прогресу
7.	Розділ 7. Суспільний поділ праці - джерело соціально-економічного розвитку
8.	Розділ 8. Людина - основне джерело і критерій соціально-економічного
9.	Розділ 9. Багатство людського суспільства як результат і умова соціально-економічного розвитку
10.	Розділ 10. Сутність і генезис товарного виробництва. Товар і його властивості
11.	Частина III. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Розділ 11. Гроші як економічна категорія
12.	Розділ 12. Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва
13.	Розділ 13. Ринкове господарство i його основні суб'єкти
14.	Розділ 14. Сучасний ринок, його структура і функції
15.	Розділ 15. Конкуренція і монополія в ринковій системі
16.	Розділ 16. Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
17.	Розділ 17. Співвідношення попиту та пропозиції і ціноутворення
18.	Розділ 18. Витрати виробництва і прибуток
19.	Розділ 19. Капітал і підприємництво
20.	Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання
21.	Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства
22.	Розділ 22. Відтворення і економічне зростання на макрорівні
23.	Розділ 23. Макроекономічний рівень господарювання і система національних рахунків
24.	Розділ 24. Економічна рівновага і циклічність суспільного виробництва
25.	Розділ 25. Зайнятість і безробіття. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили
26.	Розділ 26. Особливості відтворення в аграрній сфері економіки
27.	Розділ 27. Фінансово-грошова система
28.	Розділ 28. Система розподілу доходів
29.	Розділ 29. Особливості економічних відносин і різноманітність форм еволюції країн, що розвиваються
30.	Розділ 30. Економічний устрій в умовах переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових відносин
31.	Розділ 31. Сутність світового господарства, його структура і суперечності розвитку
32.	Розділ 32. Традиційні та стратегічні міжнародні економічні відносини. Платіжний баланс
33.	Розділ 33. Зовнішньоекономічні відносини і проблеми інтеграції України у світове господарство
34.	Розділ 35. Економічна теорія як підґрунтя економічної політики
35.	Розділ 36. Економічна роль держави
36.	Розділ 37. Політика державного регулювання економіки
37.	Розділ 38. Податково-бюджетна політика держави
38.	Розділ 39. Кредитно-грошова політика держави
39.	Розділ 40. Інноваційна політика держави
40.	Розділ 41. Особливості сучасної економічної політики в Україні
41.	Розділ 42. Становлення та еволюція економічної теорії
42.	Розділ 43. Перша класична ситуація як розквіт політичної економії
43.	Розділ 44. Друга класична ситуація: епоха мікроекономічної
44.	Розділ 45. Кейнсіансько-неокласичний синтез - визначальна характеристика третьої класичної ситуації
45.	Розділ 46. Четверта класична ситуація: формування новітніх напрямів світової економічної теорії.

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate