Большевизм не розпочав нічого, чого б не провадив або не пробував впровадити царизм. / Юрій Липа

Додати в закладки

Переклад

Translate

Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Менеджмент - Мельник

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Прочитавши цей розділ, ви:

– з’ясуєте, що таке менеджмент та які його цілі;

– зрозумієте, як класифікуються цілі менеджменту;

– дізнаєтесь, які сьогодні є основні підходи щодо розуміння поняття «менеджмент»;

– зрозумієте поділ праці працівників апарату управління.

Основні терміни й поняття: менеджмент, управління, організація, ціль, бізнес, підприємництво.

1.1. Сутність менеджменту

Термін «м е н е д ж м е н т» (від англійського слова management) – керування, управління, організація, завідування, бізнес тощо.

Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, медодів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування.

Менеджер – це професіонал високої кваліфікації у сфері управління, який відмінно орієнтується у правових питаннях, ринку, оподаткування, здатний знаходити стратегічно правильні управлінські рішення у різних сферах діяльності: підприємницькій, фінансовій, кредиту та грошового обігу, інших найскладніших ситуаціях.

Рис. 1. Схема сутності менеджменту

1.2. Розвиток теорії менеджменту

Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: передфазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо.

Особливістю теорії менеджменту в період передфази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва.

Вперше інтерес до менеджменту як до науки з’явився після виходу у світ книги Ф. Тейлора «Принципи наукового управління». Так, з 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». У період фази наукового управління праця, управлінського персоналу почала виділятися як окрема сфера діяльності, тому з’явилася потреба виділяти особливу групу людей – менеджерів або працівників апарату управління і вивчати її управлінську діяльность. На думку Ф. Тейлора, менеджмент – це поєднання матеріальних та трудових ресурсів виробництва для створення індустріальної організації.

До фази класичної школи належать провідні теоретики світу з менеджменту. Так, французький підприємець А. Файоль вперше працю менеджерів розділив на: планування, організацію, мотивація та контроль. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації як праці управлінського персоналу, так взагалі людей, і тільки таким шляхом можна досягти максимальної ефективності будь-якої організації.

Стосовно фази руху за гуманні стосунки, як стверджує американський економіст А. Маслоу, продуктивність праці зростає тоді, коли менеджери виявляють турботу про підлеглих, при потребі консультуються з ними, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою.

Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці.

У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним є розробка моделей управлінських рішень залежно від тих чи інших ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою.

Рис. 2. Етапи розвитку теорії менеджменту

1.3. Класифікація цілей менеджменту

Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючих разом протягом довгого періоду. Іншими словами, чи буде попутний вітер для команди човна, яка не знає куди вона пливе.

Головна ціль менеджменту – це раціонально використовувати такі критерії, як час, матеріальні та людські ресурси.

Праця менеджерів має багатоцільовий характер, тому цілі менеджменту класифікують за багатьма критеріями, зокрема, такими як: період встановлення, зміст, структура, середовище, пріоритетність, вимірювання, повторність, ієрархія, розвиток життєвого циклу товару тощо.

За періодом встановлення та терміном досягнення кінцевого результату цілі менеджменту можуть поділятися на стратегічні, тактичні та оперативні.

За змістом цілі менеджменту можна розділяти на організаційні, наукові, технічні, соціальні, політичні та ін.

Стосовно структури цілі менеджменту поділяють на виробничі, фінансові, кадрові, маркетингові тощо.

Відповідно до середовища цілі менеджменту поділяються на внутрішні та зовнішні.

За пріоритетністю цілі менеджменту можна поділяти на особливо пріоритетні, пріоритетні та інші.

Стосовно вимірювання цілі менеджменту можуть бути кількісно та якісно вимірювані.

За повторностю цілі менеджменту можуть поділятися на постійні та одноразові.

За ієрархією цілі менеджменту можуть стосуватися всієї організації або окремого структурного підрозділу.

Цілі менеджменту стосовно розвитку життєвого циклу товару можуть поділятися відповідно до його етапів, зокрема, ціль проектування товару, зростання обсягу товару, максимальний обсяг товару та ціль зменшення обсягу товару.

Рис. 3. Схема класифікації цілей менеджменту

1.4. Сучасні підходи до менеджменту

У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи: процесійний, системний та ситуаційний.

Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов’язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління.

При системному підході використовується теорія систем у менеджменті, тобто вивчення складного через пошук простого. Для об’єкта управління як системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури, завдання, технології і люди.

Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.

У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі.

Рис. 4. Елементи сучасних підходів до менеджменту

1.5. Види розподілу праці менеджерів

Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці працівників апарату управління, тобто їх спеціалізація або розмежування повноважень, прав і відповідальності.

В економічній літературі праця управлінського персоналу поділяється на три основні види: функціональний, структурний і професійно-кваліфікаційний.

Функціональний розподіл праці працівників апарату управління грунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують подібні функції менеджменту.

Структурний розподіл праці працівників апарату управління відбувається у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальний розподіл праці працівників апарату управління відбувається відповідно до призначення підрозділів організації. Вертикальний – для координації праці управлінського персоналу в групах та підрозділах і організації в цілому.

У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий.

До вищих рівнів управління належать менеджери, їх заступники, інші працівники апарату управління, які організовують загальне стратегічне керівництво організацією.

Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, вміти передбачати перспективу розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Для виконання цього необхідні певні знання та досвід у підборі та розстановці кадрів, також розуміння особливостей технологічних процесів.

Управлінці середнього рівня відповідають за певні технологічні процеси, які відбуваються у структурних підрозділах організації, що теж мають свої підрозділи.

Менеджери середнього рівня повинні мати знання, уміння, досвід у справах міжособових відносин та організації тегнологічних процесів.

Менеджери низового рівня відповідають за технологічні процеси у пілрозділах, до складу яких входять працівники фізичної або розумової праці.

Від менеджерів низового рівня вимагається знання та навички організації щоденного трудового процесу.

Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління відображає складність виконуваних управлінських робіт за такими категоріями, як керівники, спеціалісти та службовці.

Керівники – менеджери, у яких головним завданням є прийняття управлінських рішень та їх практичне виконання.

Спеціалісти – управлінський персонал, який розробляє проекти майбутніх управлінських рішень.

Службовці – працівники апарату управління, які забезпечують управлінською інформацією весь процес управління.

Рис. 5. Схема структури організації

Рис. 6. Ієрархія основних рівнів менеджменту

Тести до розділу 1

1. Менеджмент у перекладі з англійської мови означає:

а) податки;

б) реклама;

в) управління, керування, завідування;

г) виробництво;

д) виховання;

ж) правильної відповіді немає.

2. Менеджмент – це:

а) особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування;

б) самостійна галузь права;

в) сукупність норм щодо управління підприємствами;