Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Стратегічне управління – Шершньова
3.5. «ДЕРЕВО ЦІЛЕЙ» ПІДПРИЄМСТВА
Розглядаючи це питання, можна орієнтуватися на різні підходи щодо ролі та значення підприємства у суспільстві. На рис. 3.5. подано два варіанти сис-темної моделі цілей організації залежно від зазначених підходів.Залежно від концепції підприємства встановлюється генеральна мета, мі-сія організації — суто економічна або соціально-економічного характеру.
Для досягнення генеральної мети потрібно довести її зміст до кожного рі-вня та виконавця на підприємстві, визначити внесок кожного з працівників у стратегічний успіх підприємства взагалі. Це можна забезпечити за допомо-гою декомпозиції цілей та задач, тобто побудовою «дерева цілей», де встано-влюються конкретні, виміряні задачі, що лежать в основі конкретних видів робіт.І. Організація — «економічна одиниця» (М. Фрідман)
«Дерево цілей» — це наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв’язку цілей, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії.
«Дерево цілей» можна визначити, як «цільовий каркас» організації, явища чи діяльності. Загальний вигляд «дерева цілей» показано на рис. 3.6:
Мета — це ідеальне уявлення про характер діяльності та можливості об’єкта, відносно якого вона встановлена й має відбивати об’єктивні умови його існування, а також коригування структури об’єкта, структури та динамі-ки процесу досягнення мети, тому мова має йти про сукупність цілей.Основна ідея щодо побудови «дерева цілей» — декомпозиція.
Рис. 3.6. «Дерево цілей» організації
Декомпозиція (розукрупнювання) — це метод розкриття структури систе-ми, при якому за однією ознакою її поділяють на окремі складові.Декомпозиція використовується для побудови «дерева цілей», щоб пов’язати генеральну мету зі способами її досягнення, сформульованими у вигляді завдань окремим виконавцям.
Розглянемо технологічні засади побудови «дерева цілей».Не існує універсальних методів побудови «дерева цілей». Способи його побудови залежать від характеру мети, обраного методологічного підходу, а також від того, хто розробляє «дерево цілей», як він уявляє собі поставлені перед ним завдання, як він бачить їхній взаємозв’язок.
Основне правило побудови «дерева цілей» — це «повнота редукції».Повнота редукції — процес зведення складного явища, процесу або сис-теми до більш простих складових. Для реалізації цього правила використо-вують такий системний підхід:
а) мета вищого рівня є орієнтиром, основою для розробки (декомпозиції) цілей нижчого рівня;б) цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищого рівня і мають бути представлені так, щоб їхня сукупність зумовлювала досягнення почат-кової мети.
Вимоги до побудови «дерева цілей» такі:повнота відображення процесу або явища;
на кожному рівні сукупність підцілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня;несуперечливість цілей нижчого та верхнього рівнів;
декомпозиція мети на підцілі на кожному рівні має виконуватися за одним методологічним підходом;усі цілі мають бути сформульовані в термінах робіт.
«Дерево цілей» будується на основі координації цілей.Вертикальна координація цілей дає змогу узгоджувати непов’язані між собою напрямки діяльності та формувати конкурентні переваги всього під-приємства.
Горизонтальна координація забезпечує більш ефективне використання виробничого потенціалу та його частин (наприклад, кваліфікованих кад-рів, що працюють у різних підрозділах, різних видів ресурсів, типізації «know-how» для їх використання в різних напрямках діяльності, виробни-чих потужностей для більшого їх завантаження з метою створення умов для скорочення витрат тощо).Наведена класифікація має практичну спрямованість, оскільки для кожної з певних груп цілей потрібен свій підхід до побудови та аналізу. Так, суттє-вим є вибір методів побудови «дерева цілей», тому що метод «дезагрегації» можна застосувати лише для формалізованих цілей, а «метод забезпечення необхідних умов» — для всіх типів цілей (згідно з класифікацією, що подана у табл. 3.2).
Побудова «дерева цілей» будь-яким методом базується на таких якостях цілей, як: співпорядкованість; розгортуваність; співвідносна важливість.Треба зазначити також, що при декомпозиції цілей недоцільно використо-вувати одночасно в тому самому «дереві цілей» різні методи навіть тоді, коли характеристика цілей це дозволяє. Можна побудувати два «дерева цілей» двома різними методами (якщо мета це дозволяє), а потім порівняти одержані результати.
Метод дезагрегації цілей застосовується для формалізованих цілей, які найчастіше характеризують реально існуючі об’єкти або ті, що створюються. Він базується на системному уявленні про об’єкт дослідження і передбачає використання таких понять:а) система (С) як цілісний об’єкт, тобто генеральна ціль або ідеальне уяв-лення про те, що треба створити (на рис. 3.6 її позначено символом «0»);
б) підсистема (ПС) як частина більш загальної системи (на рис. 3.6 її по-значено цифрами 1, 2, 3, 4), у якій підсистеми є функціонально значущими;в) елементи як сукупність складових елементів підсистем (на рис. 3.6. їх позначено цифрами 1.1 – 4.1.5).
Варто зазначити, що другий та нижчі рівні «дерева цілей» мають містити основні та альтернативні елементи досягнення цілей вищого рівня. Перший рівень цілей не містить альтернативні варіанти, а являє собою узагальнені взаємопов’язані підсистеми (рис. 3.7).Далі побудову «і/або» – «дерева цілей» методом дезагрегації виконують за тими самими правилами: кожна з цілей поділяється на елементи і для кожної з них створюється комплекс альтернативних дій для їхнього досягнення.
Рис. 3.7. Побудова «дерева цілей» методом дезагрегації
Елементи «і/або» «дерева цілей» далі можна не поділяти на нижчі рівні в таких випадках:а) якщо елемент, який аналізується, безпосередньо не пов’язаний з основ-ною системою та не дає нічого цінного для її функціонування;
б) якщо елемент, що розглядається, є тривіальним та його існуючий варі-ант влаштовує дослідника та виконавця.Метод забезпечення необхідних умов при побудові «дерева цілей» можна використати для декомпозиції мети будь-якого типу. Автором цього підходу є В. Глушков, який застосував його вперше при побудові графів прогнозування роз-витку науково-технічного прогресу; потім було доведено, що метод спрацьовує і в більшому числі випадків. Схематично метод забезпечення необхідних умов наведено на рис. 3.8.
Рис. 3.8. Побудова «дерева цілей» методом забезпечення необхідних умов
Метод забезпечення необхідних умов передбачає, що сформульована ге-неральна мета пропонується експертам для аналізу та побудови «дерева ці-лей». Незалежні експерти висувають вимоги щодо форми та умов, необхід-них для досягнення мети, пропонують перелік оцінок структури цілей, а також заходи для досягнення цілей.Для проведення будь-яких робіт у соціально-економічній системі, якою є організація чи підприємство, необхідно створити певні умови, що й відобра-жено у вигляді цілей І рівня. Кожний наступний рівень є конкретизацією за-значених умов у термінах робіт, наприклад: 1.1 — залучення інвестицій; 1.2 — одержання кредитів; 2.1 — придбання та налагодження устаткування; 3.1 — залучення кадрів певної кваліфікації; 4.1 — зміни в структурі організації тощо.
Ієрархія цілей дає змогу відповісти на питання про відповідальність за до-сягнення різних цілей завдяки встановленню взаємозв’язку між ієрархічними рівнями організації та цілями.Декомпозиція цілей методом, що розглядається, дає змогу довести на ни-жчих рівнях (на 4-му або 7-му, залежно від складності мети та системи, від-носно якої вона сформульована) окремі цілі до виконавців — підрозділів або посадових осіб. Масштаби робіт для досягнення окремих цілей дають змогу визначити кількість і кваліфікацію виконавців, а взаємозв’язок між окремими гілками — встановити ефективну кооперацію між виконавцями.
Розрізняють нормативні та фактичні «дерева цілей» організації. Перше — має плановий характер, друге — характеризує поточний стан підприємства з точки зору діяльності, яку воно тепер виконує. Перехід від фактичного до нормативного «дерева цілей» є завданням, яке розв’язує стратегічне управ-ління.Цілі визначають у кількісно-якісних показниках внесок до загальних ре-зультатів, очікуваних від діяльності окремої виробничої чи управлінської ланки, окремого менеджера чи виконавця-робітника (залежно від змісту кон-кретної мети та діяльності, яка пов’язана з її досягненням).
Цілі мають бути встановлені для кожного напрямку діяльності підприємс-тва, для кожного виробничого підрозділу, який бере участь у досягненні ре-зультатів.Цілі підприємства — це описані у формальному вигляді межі, яких воно бажає досягти у довго- та короткостроковому періоді.
Стратегічні цілі пов’язані з:реалізацією напрямків діяльності у привабливих галузях, їхньою комбіна-цією;
конкурентним положенням на ринку та сприйманням його споживачами та суспільством;інвестиційною діяльністю зовнішніх інвесторів, місцем, яке бажає зайняти підприємство на фінансовому ринку;
внутрішніми особливостями та можливостями підприємства забезпечува-ти реалізацію зовні спрямованих цілей.Стратегічні цілі потрібно встановлювати в усіх ланках і напрямках діяль-ності підприємства, від яких залежить його виживання та успіх.
Сукупність цілей можна охарактеризувати за допомогою конкретних пока-зників, що дає змогу виконати вимогу вимірюваності. Кожне підприємство обирає та формулює свої цілі, а також формує систему показників для їхньої характеристики.Показники, що в загальному переліку можуть відбивати цілі організації, найчастіше згруповані таким чином:
1) загальноекономічні цілі: рівень прибутків; рівень рентабельності (розра-хований за різними методиками); річний приріст прибутку; річний приріст до-ходу в розрахунку на одну просту акцію тощо;2) маркетингові цілі: загальний обсяг продажу; частка ринку, що його об-слуговує фірма; приріст обсягів продажу; приріст частки ринку; рівень забез-печеності ресурсами; рівень цін;
3) цілі виробництва: масштаб виробництва та динаміка приросту; рівень витрат; додана вартість та її динаміка; рівень якості виробництва; упрова-дження нових методів виробництва; рівень диверсифікації; рівень ефектив-ності тощо;4) фінансові цілі: мінімізація податкового «пресу»; фінансова стабіль-ність; оптимальна структура капіталу; динаміка обіговості капіталу; ціна ак-ції та рівень дивідендів; приріст інвестицій та ін.;
5) науково-технологічні цілі: технологічний рівень; розробка нових про-дуктів і технологій; придбання патентів і ліцензій; адаптація «know-how» до умов виробництва тощо;6) кадрові цілі: оптимальний рівень чисельності та структури персоналу; рівень кваліфікації персоналу; розвиток системи набору, добору, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; рівень продуктивності праці тощо;
7) організаційно-управлінські цілі: упровадження ефективних технологій управління; оптимізація часових характеристик для прийняття рішень; упро-вадження ефективних методів організації виробництва та управління тощо.Таблиця 3.3
ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ РІЗНИХ ГРУП АКЦІОНЕРІВ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА [38]|
№ п/п |
Акціонери |
Цільові орієнтири |
|
1 |
Власники |
Фінансовий обіг, імідж |
|
2 |
Працівники підприємства |
Вдоволеність працею, заробітною платнею, взаємовідносини з керівниками та колегами |
|
3 |
Споживачі |
Співвідношення «ціна-якість» продукції та обслуговування |
|
4 |
Кредитори |
Кредитоспроможність (поворотність кредитів) |
|
5 |
Постачальники |
Вдоволеність виконанням договірних зобов’язань і розвитком відносин |
|
6 |
Уряд |
Дотримання законів, взаємовідносини «держава - власник» |
|
7 |
Суспільні інститути |
Відповідність вимогам соціальної відповідальності |
Залежно від обраних класифікаційних ознак існуватимуть і різноманітні переліки й структура показників, що використовуються для опису цілей.
Роль акціонерів у АТ різних типів однотипна: вони є законними власника підприємства, забезпечують їх капіталом, розраховуючи на певні прибутки на свої капіталовкладення. Акціонери отримують доходи двома способами: 1) у вигляді дивідендів; 2) від оцінки наявного капіталу підприємства на рин-ку, який виражається в курсовій вартості акцій.
З метою задоволення інтересів акціонерів більшість АТ встановлює як го-ловну мету розвитку максимізацію добробуту акціонерів, що відображається в показнику ROI (прибуток/інвестиції). Цей показник є досить обгрунтова-ною загальною характеристикою ефективності діяльності підприємства зага-лом, оскільки свідчить про наявність перспектив розвитку. Практика зарубі-жних корпорацій свідчить, що високий рівень показника ROI зумовлює зростання попиту на акції. Попит на акції підвищує їхню ціну, тобто є ринковою оцінкою вартості капіталу підприємства.Однак ROI не може бути єдиним показником, що є цільовим орієнтиром розвитку підприємства. З одного боку, тут є певний ризик захопитися хиб-ною управлінською практикою максимізації ROI у короткостроковому пері-оді. Це може проявитись в економії «несуттєвих витрат» на НДДКР, марке-тинг, довгострокові проекти різного типу тощо. Завдяки цьому «поточне ROI» зростатиме, але «перспективне ROI» опиняється в небезпеці через від-сутність потенціалу інновацій, знання ринку та ін. Сьогоденні «доходи» акці-онерів у майбутньому обертаються на збитки. З метою захисту від такого розвитку подій П. Друкер і ще понад 25 років тому довів необхідність існу-вання додаткових до ROI цілей, які б урівноважували коротко- та довгостро-кові орієнтири підприємства. До таких цілей (за Друкером, «другорядних») належать: частка ринку, рівень інновацій, продуктивність, забезпеченість ма-теріальними та фінансовими ресурсами, рівень управлінської діяльності та розвиток, якість виконання рішень і якість взаємовідносин, соціальна відпо-відальність. Ці цілі в деяких випадках, на думку П. Друкера, на певних етапах розвитку підприємства такі ж важливі, як і місія.
У ринковій економіці довгострокова прибутковість є безперечним джерелом інвестицій, що забезпечують життєздатність і розвиток фірми; зважаючи на це можна сподіватися на досягнення інших цілей підприємства. Вони є способами виконання місії та допомагають сформувати стратегії. Так, підприємство може визначити для себе за мету бути першим чи другим на кожному сегменті ринку, де воно конкурує. Тоді це знайде вираження в певному наборі стратегій, які створюватимуть ринкове лідирування, а не орієнтацію на певну ринкову нішу. Однак якою б не була місія підприємства, всі або більшість цілей підприємства спрямовані до одного: максимізація добробуту власників підприємства — одно-осібного чи колективного (в тому числі, акціонерів).
Книга: Стратегічне управління – Шершньова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
