Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Цивільний процес - М. Й. Штефан

§ 1. Позов — процесуальний засіб порушення цивільної справи в суді

Поняття позову. Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи з спірних правовідносин (ст. 6 ЦК, статті 4, 5 ЦПК). Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя в справах, що виникають по спорах з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних, авторських та інших правовідносин (статті 1, 4 ЦПК), виступає позов (позовна вимога — actio — лат.).

В теорії цивільного процесу позов розглядається неоднозначно. При визначенні позову як звернення до суду на порушення спору з матеріально-правовою вимогою до відповідача, його авторами проігноровано те, що такий спір виник між суб'єктами матеріальних правовідносин ще до звернення до суду. А в суді порушується не спір, а цивільна справа. Автори, які визначають позов, як вимогу позивача до відповідача, звернену через суд, про захист права, відводять суду не властиву для нього роль посередника та не враховують, що позивач і відповідач як суб'єкти процесу з'являються після прийняття судом позову до розгляду. При визначенні позову як процесуального засобу захисту права спрощується існуючий зв'язок позову з його пред'явленням, розглядом і вирішенням судом. Крім того, органом захисту цивільних прав і законних інтересів є суд, тому і процесуальним засобом захисту прав та інтересів буде процесуальний акт суду — його рішення. Позов виступає тільки засобом порушення судової діяльності на захист права, здійснення правосуддя в цивільних справах, тобто процесуальним засобом реалізації права на судовий захист.

При визначенні позову як засобу звернення до суду з вимогою про захист права, що являє собою юридичну дію в цілому, він ототожнюється з процесуальними діями, що не відповідає нормам ЦПК, які проводять відмінність між поняттям «позов» і «пред'явлення позову» (назва розділів 11, 16, статті 125-130,140-145 ЦПК та ін.). Крім того, процесуальні дії самі по собі не виникають, а є засобом реалізації прав і обов'язків, які виражаються в процесуальних формах — вимогах, клопотаннях, заявах.

При визначенні позову як вимоги про усунення порушення права, пред'явленої однією особою до другої в суді, не враховується те, що вона властива не тільки позову, а й досудовим вимогам заінтересованих осіб (п. 2 ст. 136 ЦПК). Позовними вони стають тоді, коли спрямовуються на порушення діяльності компетентного органу, на який покладено здійснення захисту права, тобто не тому, що вони пред'явлені однією особою до другої для примусового здійснення через суд, а тому, що вони заявлені до суду з метою порушення судової діяльності на захист її прав. Ця властивість позову відображена в ст. 4 ЦПК, за якою кожна заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Таке право на звернення до суду за захистом реалізується заявами осіб, перелік яких наведено у ст. 5 ЦПК. Отже, необхідність в позові виникає тоді, коли настає потреба в розгляді і вирішенні правового спору між заінтересованими особами з метою захисту порушеного чи оспорюваного права громадян, підприємств і організацій. А сама вимога до суду про захист права і охоронюваного інтересу в справах позовного провадження в ЦПК названа позовом або позовною вимогою (статті 136-145 ЦПК).

Порушена позовом судова діяльність по розгляду і вирішенню конкретної цивільної справи спрямована як на захист суб'єктивного права і охоронюваного законом інтересу громадян, підприємств і організацій, так і на охорону законності і правопорядку та правове виховання громадян, а також на захист державного і громадського інтересу.

Таким чином, позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення цивільної справи в суді і судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, державних і громадських інтересів. Сам позов в цивільному судочинстві — це вимога до суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. В такій вимозі до суду вмішується також вимога позивача до відповідача, тому в теорії цивільного процесу позов розглядається по-різному: як єдине поняття для матеріального і процесуального права, що позов має дві сторони, — матеріально-правову і процесуально-правову; тільки як інститут процесуального права; як юридична категорія, що властива самостійно матеріальному і процесуальному праву.

Суть позову може бути визначена правильно лише з врахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової сторін, які співвідносяться між собою як названі галузі права, нормами яких ці сторони позову врегульовані. Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова сторона позову), хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до порушення цивільного процесу, але тільки з порушенням цивільного процесу в справі в суді набуває цивільно-процесуального характеру як складова частина позову. Це свідчить про те, що позов виступає цивільною процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі його органу, яким є суд. Процесуально-правова сторона позову — це вміщена в ньому вимога до суду про захист права з спірних правовідносин.

Елементи позову. Його складові частини: предмет, підстава, зміст.

Предметом позову буде та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. В позовах про визнання в наявності чи відсутності правовідносин його предмет складають такі правовідносини — визнання наявності їх чи відсутності. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини — право позивача зайняти жиле приміщення і обов'язок відповідача його звільнити, об'єкт — жиле приміщення

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ст. 137 ЦПК). Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства, факти ведення сумісного господарства тощо). Від них відрізняються цивільно-процесуальні факти, які стверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів по забезпеченню позову, зупинення провадження у справі, тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. Вони можуть бути правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність сторін до справи, що позивач і відповідач є суб'єктами прав і обов'язків спірних матеріальних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене чи оспорене, є загроза в його порушенні чи необхідність в зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту. Наприклад, в позові про виселення за неможливістю сумісного проживання предметом позову будуть спірні правовідносини — право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінки відповідача, що створюють неможливість сумісного проживання; зміст — вимога про постановлення рішення про виселення відповідача.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову в теорії цивільного процесу спірне. Окремі автори, виділяючи в позові два елементи, стверджують, що предметом будуть певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Разом з цим, на їх думку, позов має дві сторони — вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповідача. З порівняння зазначених положень вбачається, що процесуальна сторона позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними в складових частинах позову. А це означає, що вимога позивача до суду про захист права складає третій елемент позову — його зміст.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення — за ним провадиться класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи в судовому засіданні, постановлення конкретного, повного і зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Спірність змісту позову обумовило в теорії цивільного процесу різний підхід до визначення поняття решти двох елементів — предмета і підстави. Стверджується, що предмет позову складають дії і бездіяльність відповідача, яких домагається позивач шляхом винесення судового рішення, а також і матеріальний предмет. Останній не властивий для всіх позовів (захист честі і гідності), а якщо є, то виступає об'єктом спору, а не позову. Була висловлена думка, що предметом позову є вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правового домагання до відповідача. За цією концепцією всі позови про присудження мають один і той же предмет, що суперечить дійсності. За іншою думкою, предмет позову складає захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, дії суду по захисту шляхом визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права тощо. Але захист порушеного чи оспорюваного права — це функція суду. Тому визначений так предмет позову має спрямовуватися до суду, в дійсності ж він характеризується спрямованістю до відповідача. Ним буде матеріально-правова вимога, яка пред'являється позивачем до відповідача і з приводу якої суду належить постановити рішення у справі. Однак не спірне суб'єктивне право і обов'язок, правовідношення, які внаслідок неординарного розвитку правовідносин, складають тільки базу для виникнення матеріально-правової вимоги.

Стосовно підстави позову була висловлена і підтримана думка, що позов має не тільки фактичну, а й правову основу. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права. Дійсно, наявність у особи конкретного суб'єктивного цивільного права, на якому ґрунтується позов, може бути встановлена з певних фактичних обставин і норм права, що передбачають такі обставини і пов'язують з ними виникнення конкретного права. Але цивільне процесуальне право не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 137 ЦПК). Позивачі мають тільки зробити посилання на фактичні обставини справи, підвести ж їх під норми закону і встановити наявність суб'єктивного права і обов'язку, який кореспондує такому праву, — завдання суду. Ось чому підставу позову складають лише фактичні обставини, з яких виводиться вимога позивача. Норми права виступають базою, з якої визначається сукупність належних фактичних обставин.

Значна увага, що приділяється в юридичній літературі елементам позову та їх співвідношенню, не випадкова. Вони мають значення для всіх стадій процесу, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи індивідуалізують позов, допомагають встановити його тотожність з іншим, що має вирішальне значення для порушення цивільної справи в суді і розвитку цивільного процесу (п. 3 ст. 136 ЦПК). Вони визначають зміст процесуальної діяльності по захисту цивільного права. Виділення елементів позову необхідно для реалізації позивачем права на зміну предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог (ст. 103 ЦПК).

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх заінтересованих осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для захисту права, а підстава — визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку. На їх основі визначається обсяг і напрямок дослідження справи в судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову (ст. 149 ЦПК). Предмет і зміст позову надають можливість вирішувати питання про оголошення розшуку відповідача (ст. 97 ЦПК). В стадії розгляду і вирішення справи елементи позову виступають основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Визначення елементів позову необхідне для пред'явлення вимоги і постановлення додаткового рішення з підстав пп. 1,2 ст. 214 ЦПК; з'ясування змісту рішення шляхом його роз'яснення (ст. 215 ЦПК). Без них неможливе вирішення питань про негайне виконання рішення (статті 217-220 ЦПК), закриття провадження у справі (пп. 1-3, 6, 7 ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК) та інші. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці існуючими апеляційним і касаційним порядками обґрунтованості та законності судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість — з підставою позову

Одержавши відображення в рішенні, яке стало підставою для виконавчого документа і виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, що визначають мету і суть виконавчих дій, спрямованих на реалізацію захисту права. Неуважне ставлення до виділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, до постановлення незаконного і необґрунтованого рішення. Так, у справі за позовом О. до М. і ЖБК про поділ паю суд виніс рішення про стягнення на користь позивачки 46 850 гривень. Це рішення було скасовано в порядку нагляду тому, що в даному випадку йдеться про виділення в користування кожному з подружжя жилої площі в кооперативному будинку, оскільки тільки для цього вони вносили гроші. Суд же фактично поділив лише грошові кошти, не вирішивши спір між сторонами. Помилка суду стала можливою тому, що він не з'ясував предмет і зміст позову у цій справі. Предметом позову буде матеріально-правова вимога про поділ майна подружжя, а не тільки грошових сум. Змістом — винесення рішення про виділ на користь позивача частини жилої площі кооперативної квартири.

Елементи позову перебувають між собою в тісному зв'язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, що складають предмет позову. В той же час правова вимога і правовідносини, що підлягають захисту, обумовлюють і процесуальний засіб такого захисту — зміст позову.

Види позовів. У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються: на позови про присудження (виконавчі), (actionescum condemnations), визнання (установчі) (actiones condemnations), перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ст. 6 ЦК).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 ЦК). Це позови про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу включаються: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін в спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії виступають як елементи рішення. Заперечуючи наявність перетворювальних позовів, оскільки закон не наділяє суд нормотворчою діяльністю, одні автори допускають їх існування не як самостійного виду, а складової частини (підвиду) позовів про визнання. На думку інших, вони можуть бути також підвидом позовів про присудження, наприклад, позови про зміну періодичних платежів (ч. 4 ст. 231 ЦПК). Позови про виключення майна з опису спрямовані не на перетворення правовідносин, а на визнання за особою права на певне майно і виключення його з опису. А поділяючи спільне майно, суд не виконує перетворювальних дій, а визнає право за конкретною особою на певне майно і присуджує відповідача передати його позивачу. Отже, позови, які в юридичній літературі називаються перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження і тому немає потреби виділяти їх в самостійний вид. Питання це суто теоретичне і для практики не має значення. Але деякі позови, що відносяться до цієї групи, мають істотну вагу для порушення судової діяльності на захист прав громадян і організацій. До них відносяться позови про розірвання договорів підряду, оренди, купівлі-продажу та інші.

Класифікацією позовів за змістом на види не завжди досягається можливість розкриття особливостей всіх позовів, в зв'язку з чим позови можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та в складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення

Додати в закладки

  
Переклад Translate