Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.
3.2. Ознаки злочину
Для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак (рис. 6), які відрізняють його від інших (можливо, навіть надзвичайно подібних) діянь.
Ознака - це відповідна характеристика явища, яка притаманна тільки цьому явищу і відрізняє його від йому подібних.
СУСПІЛЬНА HF-БЬЗІІЕКА
(матеріальна ознака злочину)
Здатність спричинити шкоду суспільним відносинам, благам та інтересам, які охороняються кримінальним кодексом
КРИМІНАЛЬНА ПРОТИПРАВШСТЬ
(формальна ознака злочину)
Заборона вчинення конкретного діяння чинним кримінальним законом
винність
Вчинення передбаченого чинним кримінальним законом суспільно небезпечного діяння умисно або з необережності
Рис. 6. Ознака злочину
Попередня редакція КК України, прямо називала лише дві ознаки злочину:
S суспільну небезпечність;
V кримінальну протиправність.
Теоретики кримінального права визначали як ознаки злочину також інші: винність та караність. При цьому вказувалось, що ці дві останні ознаки «випливають із самої суті поняття злочину, оскільки вчинення злочину завжди пов'язане з виною особи в такому злочині і відповідним покаранням». '
Одночасно висловлювались думки і про наявність інших ознак цього явища. Наприклад, М. Й. Коржанський включає в коло ознак злочину злочинне діяння.
Висловлювались і думки про притаманність злочину й інших ознак (напр., аморальності).
Який же підхід до кола ознак злочину слід застосувати у зв'язку із прийняттям нового Кримінального кодексу і нової редакції правової норми, яка визначає це явище?
По-перше, кодекс чітко називає ознаки, які йому притаманні. Через це, спроби розширено тлумачити коло цих ознак є юридично некоректними.
По-друге, кодекс як ознаки злочину вказує суспільну небезпечність, кримінальну протиправність, винність. Тому слід визначитись відносно таких ознак як: а) злочинне діяння; б) караність та в) аморальність.
Злочинне діяння. Виходячи зі змісту поняття «ознака» слід зазначити, що діяння (злочинне чи загально протиправне) є формою поведінки при вчиненні порушень будь-яких правових норм. Тому говорити про нього, як про ознаку, є неправильним. Фактично в дефініцію цього поняття воно введено для розуміння механізму його вчинення, а не змісту. Злочин не можна вчинити, не вчиняючи діяння - дії або бездіяльності. Але і всі інші порушення правових приписів, закріплених у нормах інших галузей права можуть бути реалізовані тільки шляхом здійснення відповідного діяння (дії або бездіяльності). Таким чином, з одного боку, визнання діяння ознакою злочину порушує логічний принцип визначення явища через окреме, спеціальне, А з іншого,- виходить, що процес визначає зміст, що також порушує закони логіки. Такий підхід є помилковим і визнавати злочинне діяння як ознаку явища є неправильним.
Караність. Прихильники цієї ознаки (для справедливості слід зауважити, що таких абсолютна більшість) вказують, що вона є показником ставлення держави та суспільства до особи та діяння, яке вона вчинила; що кримінальне право визнає злочином лише ті діяння, які підлягають покаранню; що немає злочину без покарання та покарання без злочину.
Слід зауважити, що ці погляди мають неабияке обґрунтування. Однак все це стосується наслідків вчинення суспільно небезпечного, протиправного, винного діяння, яке заборонено кримінальним законом. Факт вчинення злочину у відповідній системі просторово-часових координат відбувся до того (і без того) як (і чи) застосовано покарання. Суспільно-політична і правова оцінка діяння вже дана до того, як застосовано покарання, і незалежно від того, чи застосовано воно взагалі. (До речі, покарання застосовується лише після визнання конкретної особи винною у вчиненні конкретного злочину обвинувальним вироком суду, в якому спочатку, як загальновідомо, фіксується наявність вини особи у вчиненні передбаченого КК України діяння, а лише потім вирішується питання про застосування або незастосування кримінального покарання.) Незастосування покарання з будь-яких причин не означає відсутність факту злочину, який вже вчинено. Звичайно, що прихильники визнання караності як ознаки злочину наполягатимуть на тому, що йдеться про узагальнену модель, яка визначає обов'язковість наявності покарання за діяння, заборонене КК. Але все ж таки кара настає після скоєння діяння, яке визнано злочинним. Злочин визначає диспозиція кримінально-правової норми, а не санкція.
Аморальність. Визнання її як ознаки злочину суперечить, як і при спробі визнання ознакою злочинного діяння, правилам логіки. Що стосується аморальності, то вона характеризує не тільки злочин, а й будь-яке інше правопорушення. Крім того, аморальність притаманна діянням, які взагалі не належать до сфери правового регулювання, а перебувають за її межами і регулюються іншими соціальними нормами.
Термін «діяння», яким визначається процес вчинення злочину, є синтетичним і охоплює два види людської поведінки: активну поведінку - дію та пасивну поведінку - бездіяльність.
Дія, з кримінально-правової точки зору,- це вид людської поведінки, яка порушує кримінально-правову заборону, припис утримуватись від вчинення відповідних визначених Кримінальним кодексом актів поведінки (фактично закон говорить: «не роби», а особа «робить», тобто діє по відношенню до кримінально-правового припису). Тому дія - це активна форма вчинення злочину (напр., ст. 147 КК «Захоплення заручників», ст. 310 КК «Посів або вирощування снотворного маку чи конопель», ст. 368 КК «Одержання хабара» та ін.). Більшість злочинів, які передбачені чинним КК України, вчиняться шляхом дії.
Бездіяльність - пасивний з точки зору кримінального закону вид злочинної поведінки. Він полягає в невчиненні особою активних дій, які вона повинна була і могла вчинити у відповідній ситуації (закон говорить «роби», а особа «не робить» - недіє по відношенню до кримінально-правового припису). Тому бездіяльність пасивна форма скоєння злочину (напр., ст. 212 КК «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів», ст. 220 КК «Приховування стійкої фінансової неспроможності», ст. 389 КК «Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі» га ін.) Кількість злочинів, які вчиняться шляхом бездіяльності суттєво менша, ніж тих, які вчиняться шляхом активних дій.
Суспільна небезпечність є загальновизнаною ознакою злочину. її прийнято називати матеріальною його ознакою. Більшість вчених, які розглядають зміст злочину, погоджуються, що це основна ознака цього явища.
Суспільна небезпечність - це властивість, притаманна злочину, яка полягає в тому, що він (злочин) спричиняє тяжку шкоду існуючому в суспільстві правопорядку або ставить правопорядок під загрозу заподіяння такої шкоди.
Як відомо, злочин скерований на найбільш важливі (цінні) суспільні відносини, які визначають самі умови існування суспільства, забезпечують його стабільність та розвиток. Звичайно, суспільні відносини перебувають під захистом не тільки кримінального права, а й норм інших галузей системи законодавства. Кримінально-правова охорона здійснюється лише відносно найважливіших із них, які мають загальносоціальне значення.
Фактично суспільна небезпечність не залежить від позиції законодавця. Це є об'єктивна характеристика, притаманна відповідній поведінці, скерованій на відповідні суспільні відносини. Суспільна небезпечність не є статичною характеристикою. Залежно від етапу розвитку суспільства вона може збільшуватись або, навпаки, зменшуватись і навіть взагалі зникати (див. напр., декриміналізацію діянь у зв'язку з прийняттям нового КК України 2001 p.). У цивілізованому суспільстві закон формулюється на підставі вивчення правосвідомості суспільства, на підставі загальносуспільних цінностей. Законодавець лише формулює його. До речі, коли процес йде навпаки, закони перестають діяти, вони перестають підтримуватись суспільством, а держава з демократичної перетворюється на тоталітарну.
Можна стверджувати, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який відрізняє злочин від інших правопорушень.
Суспільну небезпечність утворює ряд факторів:
S характеристика (з точки зору важливості) об'єкта злочину;
S характер та розмір заподіяної шкоди;
S характеристика об'єктивної сторони діяння - спосіб учинення злочину, спосіб, знаряддя та засоби, з допомогою яких його вчинено, час, місце, обстановка стан його скоєння.
S форми та ступінь вини особи, яка вчинила злочин.
S мотиви злочинної діяльності та мета, досягнення якої переслідувалось винним.
Як справедливо вказує М. Й. Коржанський, суспільна небезпечність має два виміри - характер та ступінь. При цьому характер «суспільної небезпечності діяння складає його якість», яка визначається «суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом І формою вини. Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди».
Протиправність злочину - це юридична характеристика діяння. Зміст цієї ознаки полягає в тому, що злочином визнається тільки суспільно небезпечне діяння, яке передбачене як таке чинним Кримінальним кодексом.
Відповідно до ст. 92 п. 22 Конституції України злочинність діяння визначається виключно Законами України.
До речі, у КК України 2001 року зроблено у цьому напрямі набагато більше, ніж у попередньому кримінальному законі, який чітко не фіксував неможливість визнання злочином діянь, які не передбачені Кримінальним Кодексом.
Це важливе нормативне положення визначає неможливість застосування кримінального закону за аналогією, що було притаманне КК України 1927 р. і давало можливість грубо порушувати законність, підтримувати політику Tepogy, розв'язану проти українського народу тоталітарним режимом И. Сталіна.
Аналогія кримінального закону означала можливість застосування, за відсутності в КК прямої вказівки на протиправність конкретного діяння, тих кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини, найбільш наближені за характером та ступенем суспільної небезпеки до діяння, яке вчинила конкретна особа.
Визначаючи зміст кримінальної протиправності, слід наголосити, що він не обмежується виключно диспозицією норми особливої частини Кримінального кодексу, а є синтетичним поняттям. З одного боку, він є нормативною реалізацією, відтворенням суспільної небезпеки, яка притаманна конкретному діянню. З іншого -кримінальна протиправність об'єднує положення як Загальної, так і Особливої частин Кримінального Кодексу. Приміром, не може бути визнано злочином діяння, яке передбачено диспозицією норми ст. 186 ч. 1 КК України «Грабіж» на підставі лише диспозиції цієї норми без аналізу норм статей 18 КК «Суб'єкт злочину», Ї9КК «Осудність», 23 «Вина» КК та інших, які визначають загальні умови кримінальної протиправності.
Вина. Відповідно до ст. 23 КК України «Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності».
Детальніше зміст, характеристики та інші питання цієї ознаки злочину будуть розглянуті далі при вивченні питання про суб'єктивну сторону складу злочину.
Зараз же слід зауважити таке.
Вина є внутрішньою суб'єктивною характеристикою злочину. Саме через вину реалізується демократичний підхід до змісту кримінальної відповідальності, яка передбачає можливість її настання лише у випадках наявності суб'єктивних підстав.
Злочином може бути лише діяння, яке вчинене умисно або з необережності.
Невинне діяння (casus) не може тягнути кримінальну відповідальність.
Верховний Суд України постійно наголошує, що порушення кримінальної справи можливе лише за наявності всіх ознак злочину, передбаченого чинним кримінальним законом. Наприклад, в ухвалі судової колегії в кримінальних справах від 13 лютого 1997 р. по справі Г. зазначено, що Кримінальна справа може бути порушена лише у випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину в діянні особи.
Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
