Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Хробак дерево точить, а погана жона мужа свойого дім губить. / Данило Заточник

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.


Розділ 10 СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ 10.1. Поняття та види стадій вчинення злочину

Злочин, який є явищем, притаманним соціальному буттю людини, крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад, має й інші, пов'язані з його розвитком в часі; ситуацією його вчинення не однією особою, а групою осіб (ситуація: один злочин - декілька суб'єктів); правовими наслідками вчинення декількох злочинів однією особою (ситуація: одна людина - декілька злочинів).

Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових Інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині, інституту множинності злочинів. Вони - це спеціальні випадки скоєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча заради справедливості, слід зауважити, що його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до XIX—XX століть.

Уперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791 p.). Це стосувалось встановлення відповідальності за замах на скоєння лише двох злочинів - передумисного вбивства та отруєння. Потім кримінальне законодавство Франції (1810 р.) поширило це правило на всі замахи на вчинення злочинів.

З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.

Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение» 1845 p., яке розглядало їх у другому розділі - «О умысле, о приготовлении к преступлению о покушении на оное и о совершении преступления (статті 8-12). При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений (закінчений.- П. Ф.) злочин.

Одним з перших, хто дослідив ці стадії у вітчизняній науковій літературі, був В. Д. Спасович.

Л. Є. Владимиров розглядав стадії вчинення злочину через призму «осуществления преступной воли», виділяючи при цьому «голый умысел (nuda cogitatio)», «приготовление к преступлению (delictum praepatum)», «покушение (conatus delinquent)» i «совершенное преступление (consummatum)».

О. Ф. Кістяківський зазначав: «...Вопрос о том, с какого момента и с какого акта начинается для человека уголовная ответственность, принадлежит к числу капитальных в уголовном праве». При цьому виділяв (як і Л. Є. Владимиров) голий умисел, готування до злочину, замах у власному змісті та злочин вчинений або вдалий.

Л. С Бєлогриць-Котляревський, визначаючи стадії вчинення злочину (сходинки, за його визначенням), виділяв «волю обнаруженную, осуществляющуюся и осуществленную». Виходячи з цього він виділяв голий умисел, готування, до складу якого входять і замах, і закінчений злочин.

В. В. Єсіпов виділяв серед стадій такі: готування до злочину, замах на злочин та вчинення закінченого злочину. М. Д. СергІєвський також визначав вказані стадії в генезисі розвитку злочину.

М. С. Таганцев виділяв як «окремі сходинки» в розвитку злочинної діяльності виявлення злочинного умислу, готування, замах та закінчений злочин.

Питанню про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені монографічні праці відомих вітчизняних учених-кримінологів: А. Н. Трайніна, М. Д. Шаргородского, М. Д. Дурманова,1. С. Тишкевича, А. А. Піонтковського та ін.

Однак тривалий час цьому важливому інституту кримінального права в науковій літературі не приділялось належної уваги, хоча на рівні правозастосувальної діяльності постійно фіксувались проблемні питання. Лише останніми роками вийшли друком дві наукові роботи, присвячені аналізу інституту стадій вчинення злочину. Насамперед слід зазначити роботу В. П. Тихого «Стадії вчинення злочину», яка фактично була першою спробою аналізу цього інституту в національній науковій літературі. У 2002 р. в Росії вийшла монографія В. П. Козлова, також присвячена розгляду цих питань.

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р. відділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу. При цьому виділялись три стадії - готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальні кодекси РСФРР та УСРР 1922 р. суттєво змінили підходи до кримінально-правової оцінки стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, встановлювали, що готування до злочину не було караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали склад іншого самостійного злочину.

Однак, таке становище тривало недовго і вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча заради справедливості слід зазначити, що за їх скоєння передбачали найлегші види покарання - висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатись тою чи іншою діяльністю або промислом.

«Основні начала» 1924 р. визначили підходи до відповідальності за вчинення діянь, які утворюють різні стадії вчинення злочину (ст. 11). При цьому, однак, не визначалось ані поняття стадій, ані їх види.

КК РСФРР 1926 р. та КК УСРР 1927 р. вже детально регулювали поняття готування до злочину та замаху на Його вчинення та визначали караність кожної із цих стадій (статті 15, 16 КК УРСР).

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин).

Кримінальне законодавство України - КК від 5 квітня 2001 p.— пішло набагато далі, як у закріпленні понять, так і у визначенні караності діянь, що їх утворюють.

Стаття 13 КК України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши:

«1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин».

Одночасно ст. 16 та ст. 68 ч. 1 КК визначили основні підходи до кримінальної відповідальності та караності діянь, зупинених на різних стадіях розвитку злочину.

На рівні наукової дефініції стадії вчинення злочину визначаються як етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Таким чином, в основу диференціації стадій покладено ступінь реалізації (виконання) винним злочинного умислу.

З цього можна зробити висновок, що стадії вчинення злочину мають місце виключно в умисних злочинах, і це загальна оцінка.

Стадії вчинення злочину неможливі при вчиненні злочинів з необережності, оскільки в цих випадках є неможливим готування та замах на їх вчинення.

Слід зазначити, що і не всі умисні злочини можуть містити стадії попередньої злочинної діяльності. Так, при вчиненні умисних злочинів, які характеризуються раптовим умислом, практично неможлива стадія готування до злочину.

Не можуть існувати стадії також при: вчиненні злочинів при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118 і 124 КК);

Важливим є питання про відповідальність за виявлення умислу.

Теорія кримінального права і законодавча практика Російської імперії не визнавали можливості покарання за виявлення умислу, хоча деякі теоретики і висловлювали погляди щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності при його виявленні.

Радянське кримінальне законодавство, загалом не визнаючи можливості притягнення до кримінальної відповідальності за виявлення злочинного умислу, на практиці досить широко застосовувало це для вирішення питань реалізації політики тоталітаризму. Так, ст. 58 КК РСФРР 1926 р. і відповідні статті КК союзних республік «Контрреволюційна пропаганда і агітація», яка визнавала злочином «пропаганду или агитацию, содержащие призывы к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений». Тобто злочином визнавалось діяння яке не містило в собі жодних дій, які б були безпосередньо скеровані на досягнення вищевказаної мети. Ці дії містили виключно суб'єктивну оцінку існуючого суспільно-політичного ладу та пропозиції (заклики) до його зміни. Причому, як це витікає зі змісту вказаної норми, ці заклики абсолютно не повинні були пов'язуватись із застосуванням насильства. Навіть пропозиція щодо здійснення цього мирним, конституційним шляхом утворювала склад закінченого злочину.

Тим самим шляхом пішло і керівництво Радянського Союзу в середині 60-х років, запровадивши в Кримінальне законодавство норму яка встановлювала відповідальність за «Распространение заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественный строй» (ст. 187-1 КК України).

Звичайно, така практика аж ніяк не може бути визнана демократичною.

Чинна кримінально-правова теорія і законодавча практика категорично заперечують можливості встановлення відповідальності за виявлення умислу. Право громадян на відповідний спосіб мислення є суб'єктивним конституційним правом, закріпленим ст. 34 Конституції України, яка базується на принципі, виробленому ще юристами Стародавнього Риму - «cogitationis poenam nemo patitur» (думки не караються) і визначає, що: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».

Цієї позиції дотримуються практично всі дослідники цього питання. Як наголошує у зв'язку з цим В. П. Тихий, «...поняття незакінченого злочину виключає визнання злочином того чи іншого стану свідомості, внутрішніх процесів, думок, прояву намірів, їх формування та виявлення умислу. Це ще не діяння, в якому об'єктивізується умисел».

Однак у теорії кримінального права не існує єдності відносно правової оцінки діянь, визнаних КК злочинами, які є погрозою вчинити злочинні дії (погроза вбивством - ст. 129 КК; погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу - ст. 345 КК; погроза щодо державного чи громадського діяча - ст. 346 КК; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадянський обов'язок - ст. 350 КК; погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного -ст. 377 КК; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи - ст. 398 КК; погроза щодо начальника — ст. 405 КК), а також закликом вчинити злочин (напр., заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку - ст. 295 КК та ін.).

Однозначно, що погроза та заклик у будь-якому випадку є виявленням умислу, і таким чином, встановлення кримінальної відповідальності за ці дії на перший погляд суперечить зазначеній позиції Конституції України та теорії кримінального права.

Однак це лише поверховий погляд на проблему.

Що ж до погроз, зауважимо, що не кожна погроза (навіть з кола перелічених раніше) буде утворювати склад злочину, а лише та, яка є реальною, тобто здатною бути втіленою в життя. Про реальність погрози свідчать характеристики конкретних дій, якими виражена погроза, та дій, які її супроводжують: обстановка, в якій вона висловлена; характеристики особи, яка її висловлює, та ін. Не можуть бути визнані як реальною погрозою ті чи інші слова, висловлені особою, що перебуває в афектованому, стресовому стані за відсутності їх підкріплення іншими характеристиками.

З огляду на це не може бути прийнятною позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів», де зазначається:

«...Для кваліфікації дії винної особи за ст. 189-2 КК (ст. 189-2 КК України 1960 р. в редакції Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Погроза працівникові правоохоронного органу».- П. Ф.) достатньо встановити лише факт погрози працівнику правоохоронного органу або його близьким родичам у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. ... На відміну від ст. 100 КК для кваліфікації дій за ст. 189-2 цього Кодексу наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов'язковою».

Неприйняття зазначеної позиції Верховного Суду України як теорією, так і практикою правозастосувальної діяльності проявилось у тому, що автори «Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 p.», розглядаючи всі випадки вчинення злочинів у формі погрози, вказують на необхідність ЇЇ реальності

Такий підхід до оцінки погрози, як кримінально-караного виду, виявлення умислу, який базується на наявності в ній суспільної небезпеки, є об'єктивним та виправданим.

Зважаючи на це, слід зробити висновок, що не будь-яке виявлення умислу у вигляді погрози є кримінально караним, а лише те, яке є реальним, дійсним, а звідси і суспільно небезпечним.

Що стосується виявлення умислу, яке здійснено у формі закликів, то слід повністю погодитись з точкою зору П. С. Матишевського, який вказував, що «...вони є діями, спрямованими на схиляння (спеціальний вид підмовництва) невизначеного кола людей до вчинення дуже небезпечних вчинків, які виписані у відповідній нормі закону як злочин». Це повністю охоплюється умислом винного, який усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, передбачає ЇЇ наслідки та бажає їх настання. Немає протиріччя з вимогою вчинення підбурювання до конкретного злочину (а не до абстрактної злочинної діяльності) оскільки диспозиції кримінально-правових норм передбачають відповідальність за заклик саме до вчинення конкретних злочинних дій. Таким чином висловлена позиція повністю перебуває у руслі концепції національного кримінального законодавства в питаннях відповідальності за співучасть у злочині. Аналізуючи питання про наявність стадій вчинення злочину з точки зору характеристики об'єктивної сторони, слід дійти висновку, що вони за загальним правилом мають місце виключно при вчиненні злочинів шляхом дій. Це абсолютно зрозуміло, тому що у злочинах, які вчиняються шляхом бездіяльності, не може існувати ані готування до злочину, ані замаху на його вчинення. Звичайно, можна створити якусь уявну конструкцію, в якій би існували стадії і при злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності. Однак це була б мертва, фантастична схема, відірвана від реальності.


Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.

ЗМІСТ

1. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.
2. РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 1.1. Поняття кримінального права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права
3. 1.2. Предмет кримінального права. Метод кримінально-правового регулювання
4. 1.3. Завдання кримінального права
5. 1.4. Кримінальне право в системі права. Система кримінального права
6. 1.5. Принципи кримінального права
7. РОЗДІЛ 2 ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 2.1. Поняття кримінального закону
8. 2.2. Структура кримінального закону
9. 2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.
10. 2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
11. Розділ З ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ 3.1. Поняття злочину
12. 3.2. Ознаки злочину
13. 3.3.Малозначність діяння
14. 3.4.Класифікація злочинів
15. Розділ 4 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 4.1. Поняття, зміст, підстава та форми кримінальної відповідальності
16. Розділ 5 СКЛАД ЗЛОЧИНУ 5.1. Поняття і значення складу злочину
17. 5.2. Елементи складу злочину та їх загальна характеристика
18. 5.3. Види складів злочину
19. 5.4. Кваліфікація злочину
20. Розділ 6 ОБ`ЄКТ ЗЛОЧИНУ 6.1. Поняття об`єкта злочину в кримінальному праві
21. 6.2. Види об`єкта злочину
22. 6.3. Предмет злочину
23. Розділ 7 ОБ`ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ 7.1. Поняття та значення об`єктивної сторони злочину
24. 7.2. Основна ознака об`єктивної сторони складу злочину
25. 7.3. Факультативні ознаки об`єктивної сторони складу злочину
26. Розділ 8 ОБ`ЄКТ ЗЛОЧИНУ 8.1. Поняття суб`єкта злочину в кримінальному праві
27. 8.2. Вік кримінальної відповідальності
28. 8.3. Осудність як ознака суб`єкта злочину
29. 8.4. Обмежена осудність
30. 8.5. Спеціальний суб`єкт злочину
31. 8.6. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп`яніння, внаслідок вживання
32. РОЗДІЛ 9 СУБ`ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ 9.1. Поняття суб`єктивної сторони злочину
33. 9.2. Вина у формі умислу
34. 9.3. Вина у формі необережності
35. 9.4. Злочини з двома формами вини
36. 9.5. Факультативні ознаки суб`єктивної сторони складу злочину
37. 9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення
38. Розділ 10 СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ 10.1. Поняття та види стадій вчинення злочину
39. 10.2. Закінчений злочин
40. 10.3. Незакінчений злочин та його види
41. 10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині`
42. розділ 11 СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ 11.1. Поняття співучасті у злочині
43. 11.2. Форми співучасті у злочині
44. 11.3. Види співучасників
45. 11.4. Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті
46. 11.5. Причетність до злочину — поняття та види
47. Розділ 12 МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ 12.1. Поняття та форми множинності злочинів
48. 12.2. Повторність злочинів
49. 12.3. Сукупність злочинів
50. 12.4. Рецидив злочинів
51. Розділ 13 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ 13.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
52. 13.2. Види обставин, що виключають злочинність діяння РОЗДІЛ 14 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 14.1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві
53. 14.2. Види звільнення від кримінальної відповідальності
54. 14.3. Поняття та зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність
55. Розділ 15 ПОНЯТТЯ, ТА МЕТА ПОКАРАННЯ 15.1. Поняття кримінального покарання
56. 15.2. Мета покарання
57. РОЗДІЛ 16 СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАННЯ 16.1. Система покарань
58. 16.2. Види покарань
59. РОЗДІЛ 17 ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 17.1. Загальні засади призначення покарання
60. 17.2. Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання
61. 17.3. Призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті
62. 17.4. Призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом
63. 17.5. Призначення покарання за сукупністю злочинів
64. 17.6. Призначення покарання за сукупністю вироків
65. Розділ 18 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ 18.1. Поняття звільнення від покарання та його відбування
66. 18.2. Види звільнення від покарання та його відбування
67. 18.3. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким
68. РОЗДІЛ 19 СУДИМІСТЬ. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ 19.1. Судимість
69. 19.2. Погашення та зняття судимості
70. Розділ 20 ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ 20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
71. 20.2. Види примусових заходів медичного характеру. Порядок їх призначення, зміни або припинення
72. 20.3. Примусове лікування
73. Розділ 21 особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх 21.1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності
74. 21.2. Види покарання, що застосовуються до неповнолітніх, та особливості їх призначення
75. 21.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування
76. ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛІВ НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА
77. ДЕЯКІ ЛАТИНСЬКІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТЕРМІНИ ТА ВИСЛОВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ
78. Зміст

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate