Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.
11.5. Причетність до злочину — поняття та види
У чинному законодавстві не розкривається поняття «причетності до злочину». Однак у низці норм передбачається кримінальна відповідальність за окремі різновиди причетності.
Під причетністю в теорії кримінального права прийнято розуміти умисну діяльність, пов'язану із закінченим злочином або діями, які утворюють незакінчений злочин. Причетність посягає на відносини у сфері попередження і розкриття злочинів. Небезпечність осіб, причетних до злочину, полягає в тому, що, потураючи його здійсненню або допомагаючи злочинцеві в прихованні злочину, ці особи створюють умови для його здійснення, нейтралізують діяльність правоохоронних органів у викритті злочинця і розкритті злочину. На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває у причинному зв'язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечного наслідку.
Причетність має зв'язок із злочином, але не причинний. Вона виникає у зв'язку із здійсненням закінченого злочину. Небезпечність причетності багато в чому залежить від небезпеки закінченого злочину. Однак відповідальність осіб, причетних до злочину, самостійна, незалежна від відповідальності осіб, що здійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності. Враховуючи меншу небезпеку причетності порівняно зі співучастю в злочині, законодавець обмежив кримінальну відповідальність лише певними складами злочинів, які визначені в Особливій частині КК. У процесі прийняття нового Кримінального кодексу законодавцем здійснено декриміналізацію однієї із форм причетності - ліквідована кримінальна відповідальність за недонесення про злочин. У чинному КК України (ст. 27 ч. 6 КК) визначена лише одна форма причетності - не обіцяне заздалегідь переховування.
Заздалегідь не обіщане переховування утворюють «не обіщане заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів». Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 КК.
З об'єктивної сторони приховування характеризується активними діями. Воно може бути виражене в наданні злочинцеві притулку, транспортних засобів, одягу, в наданні підроблених документів і т. ін. Приховування знарядь і засобів вчинення злочину може бути виражене в приховуванні вогнепальної або холодної зброї, знарядь злому та інших засобів для вчинення злочину. Ця діяльність відносно слідів злочину пов'язана з їх знищенням, маскуванням тощо. Приховування завжди пов’язане з фізичними зусиллями, випадки інтелектуального сприяння злочинцеві не можуть розглядатись як приховування. Таке сприяння карається, якщо вони містять ознаки інших злочинів (явно помилковий донос, явно помилкове свідчення і т. ін.).
Приховування може бути вчинене лише з прямим умислом. Винний усвідомлює, що він сприяє переховуванню злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, його слідів, здобутого злочинного шляхом, і бажає цього. Він повинен усвідомлювати закінчений характер злочину, який він приховує.
Кримінальна відповідальність за це діяння можлива при приховуванні не будь-яких злочинів, а лише тяжких і особливо тяжких злочинів (ст. 396 ч. 1 КК).
Мотив і мета при переховуванні на кваліфікацію скоєного не впливають.
Водночас, відповідно до ст. 396 ч. 2 «не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом».
Відповідно до ст. 27 ч. 6 переховування утворює також придбання або збут майна завідомо здобутого злочинним шляхом.
У деяких випадках приховування може бути пов'язане із використанням посадовою особою свого службового становища, з незаконним зберіганням вогнепальної зброї і т. ін. Вказані випадки містять ознаки кількох злочинів, тому винні повинні відповідати за сукупність злочинів.
Потурання як форма причетності до злочину пов'язане із невиконанням особою покладених на неї правових обов'язків. У чинному кримінальному законодавстві немає спеціальної норми про відповідальність за потурання злочину.
З об'єктивної сторони потурання характеризується бездіяльністю, невиконанням особою правових обов'язків здійснити активні дії. При потуранні особа відповідає за ухиляння від особистого втручання з метою попередити або покласти край злочину, за те, що вона намагається безпосередньо припинити злочинне посягання.
Потурання злочину можливе на стадії готування до злочину. Оскільки протидія злочину існує доти, доки він ще незакінчений. Після закінчення злочинного посягання мова може йти лише про приховування.
Правовим обов'язком надати особисту протидію злочину наділені відповідні посадові особи, яким унаслідок службового положення ставиться в обов'язок охорона певної сфери суспільних відносин. За потурання посадові особи можуть притягуватися до відповідальності за ст. 367 КК «Халатність».
Суб'єктивна сторона потурання характеризується умислом. Винний усвідомлює, що порушує покладений на нього обов'язок по припиненню злочинної діяльності іншими особами і бажає цього або свідомо це допускає.
Книга: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
