Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

3.4. ІНШІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Розглянемо важливі терміни, якими оперує міжнародне приватне право. Теоретичні зауваження супроводжуватимуться посиланнями на приклади.

Тлумачення іноземної юридичної норми

Під час вирішення в суді чи інших державних органах спорів з іно-земним елементом існують проблеми з тлумаченням іноземної юридич-ної норми. Тлумачення норми означає з’ясування її змісту.

Ось як передбачалося виконувати це згідно зі ст. 1555 “Встановлен-ня змісту норм іноземного права” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р.:

“1. При застосуванні іноземного права суд чи інший державний орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. З метою встановлення змісту норм іноземного права суд або інший державний орган може звернутися у встановленому порядку за сприянням і роз’ясненням до Міністерства юстиції чи інших компетент-них органів та установ, у тому числі до тих, що знаходяться за кордоном, або залучити експертів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати до-кументи, що підтверджують зміст норм іноземного права, на які вони

43

посилаються в обгрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому державному органові у встановленні змісту цих норм.

4. Якщо зміст норм іноземного права в розумні строки не встанов-лений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовуєть-ся право України”.

Кваліфікація іноземної юридичної норми

Кваліфікація — це елемент тлумачення норми, що полягає в її юри-дичній оцінці. Кваліфікація тісно пов’язана з тлумаченням і спрямована на встановлення мети іноземного права. Часто однакові за назвою юри-дичні терміни у різних країнах мають різне значення. Однакові за на-звою колізійні норми різних правових систем, маючи різний зміст, по-роджують неузгодженість принципів національного права відповідних держав. Інакше кажучи, наявний “конфлікт кваліфікації”. Наявність од-накових колізійних норм у праві різних держав не є автоматичною запо-рукою однакового вибору права. Текстуально схожі норми різних країн можуть мати різний зміст. Такі ситуації відомі як “приховані колізії”.

Стаття 1554 “Правова кваліфікація” проекту Цивільного кодексу Ук-раїни від 25 серпня 1996 р. передбачала такий її механізм:

“1. Правова кваліфікація судом або іншим державним органом Ук-раїни фактичних обставин, пов’язаних із правовими відносинами, для визначення права, що підлягає застосуванню, грунтується на їх тлума-ченні відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. 2. Якщо юридичні інститути невідомі праву України, або відомі під іншою назвою, або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення за правом України, то при їх правовій кваліфікації необхід-но також врахувати право іноземної країни”.

У ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р. зазначається: “…Суд у випадках, передбачених законом, застосо-вує норми права інших держав.

В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосо-вує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого зако-ну суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України”.

Зворотне відсилання

Ситуація, за якої колізійна норма однієї держави відсилає врегулю-вання правовідносин до закону іншої держави, а закон останньої, не ви-рішуючи питання по суті, відсилає таке врегулювання до права поперед-

44

ньої країни, має назву “зворотне відсилання”. Трапляються ситуації, коли до спору залучається третя правова система, тобто спостерігається відси-лання до закону третьої держави (трансмісія).

Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лю-того 1994 р. до зворотного відсилання ставиться негативно. Зокрема, в ч. 1 ст. 28 “Норма, що застосовується до суті спору” встановлено: “…будь-яке положення права або системи права будь-якої держави по-винно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріально-го права цієї держави, а не до її колізійних норм”.

Статтю 1556 “Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. було сформульовано так:

“1. Будь-яке відсилання до права країни згідно з правилами цієї Кни-ги має розглядатися як відсилання до матеріального, а не колізійного права відповідної країни, якщо інше не встановлено законом.

2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається”.

Обхід закону

Таке поняття означає свідоме створення принаймні однією стороною, що бере участь у правовідносинах, підстав для застосування закону тієї правової системи, яка більш “лояльно” визначає певний правовий ста-тус. Наприклад, одружений мусульманин з ісламської країни, закон якої дозволяє мати чотири дружини, вирішив узяти шлюб ще й з українською громадянкою. Оскільки те, що він одружений, є перешкодою для взяття шлюбу в Україні, то він везе українку до себе на батьківщину і там бере з нею шлюб. Отже, зазначені особи обійшли український закон.

Нині у чинному законодавстві України поняття “обхід закону” не вживається, хоч його існування передбачають такі статті Цивільного ко-дексу України від 18 липня 1963 р.: ст. 48 “Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону”; ст. 49 “Недійсність угоди, укладеної з ме-тою, суперечною інтересам держави і суспільства”; ст. 50 “Недійсність угоди юридичної особи, що суперечить її цілям”.

Негативне ставлення до обходу закону простежується і в ст. 1557 “На-слідки обходу закону” проекту Цивільного кодексу України від 25 серп-ня 1996 р.:

“Угода та інші дії учасників відносин, що регулюються цим Кодексом та спрямовані на те, щоб в обхід правил цієї Книги про право, що підля-гає застосуванню, підпорядковувати відповідні відносини іншому праву,

45

є недійсними. У цьому разі застосовується право відповідної країни, яке підлягає застосуванню відповідно до правил цієї Книги”.

Застереження про публічний порядок

Таке застереження відоме джерелам права всіх систем права. Воно обмежує відсилання до іноземного закону. Якщо іноземний закон, до якого відсилає колізійна норма вітчизняного закону, суперечить основам публічного порядку держави відповідного колізійного закону, то цей іно-земний закон не застосовується. Права й обов’язки, що випливають з іноземного закону, не визнаються у зазначеній державі.

Застереження про публічний порядок застосовується здавна, при-наймні з ХІV ст. Існують два види застережень — позитивне та нега-тивне.

Спочатку позитивне застереження означало заборону приватними угодами скасовувати дію публічних законів. Згодом застереження про публічний порядок у позитивному варіанті трансформувалися у сукуп-ність вітчизняних матеріально-правових норм, що усувають дію інозем-ного закону. Образно кажучи, перед іноземним законом вітчизняний за-конодавець запалює червоне світло, оскільки вважає свої норми права у певній сфері особливо важливими. За цього варіанту застереження ло-гіка приблизно така: іноземний закон не може застосовуватися не тому, що він негарний, а тому, що наш правопорядок — священний.

Варіант негативного застереження про публічний порядок схематич-но зображується так: іноземний закон не може використовуватися, тому що на це питання в іноземного та вітчизняного законодавця різні по-гляди.

Ознайомимося з прикладами застережень про публічний порядок у законодавстві України.

“Застосування іноземних законів про шлюб та сім’ю або визнання основаних на цих законах актів громадянського стану не може мати міс-ця, якщо таке застосування або визнання суперечило б основам держав-ного устрою України…” (витяг зі ст. 203 “Застосування міжнародних за-конів і міжнародних договорів” КпШС України).

“Суди України виконують передані їм в установленому порядку до-ручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, прове-дення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли

1) виконання доручення суперечило б суверенітетові України або заг-рожувало б безпеці України…” (витяг зі ст. 425 “Виконання судових до-

46

ручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іно-земних судів” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).

“Арбітражне рішення може бути скасоване судом, зазначеним у п. 2 ст. 6, лише у разі, якщо:

2) суд визначить, що арбітражне рішення суперечить публічному по-рядку України” (витяг зі ст. 36 Закону України “Про міжнародний комер-ційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р.).

Статтю 1559 “Застереження про публічний порядок” проекту Цивіль-ного кодексу України від 25 серпня 1996 р. було сформульовано так:

“1. Іноземне право не застосовується у випадках, коли його застосу-вання призводить до результату явно несумісного з основами правопо-рядку (публічного порядку) України. У таких випадках застосовується право України, якщо обставини справи не вказують на застосування пра-ва країни, яка має більш тісний зв’язок із правовими відносинами.

2. Відмова у застосуванні іноземного права не може грунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України”.

Режим найбільшого сприяння

Цей принцип міжнародних економічних відносин означає, що до-говірні держави на взаємній основі надають одна одній переваги та пільги щодо мита, яке стягується під час ввезення або вивезення товарів, а також у зв’язку з іншими правилами здійснення зовнішньоторговель-них операцій. Режим найбільшого сприяння не означає, що у якійсь країні юридичні та фізичні особи іншої держави перебувають у вигідні-шому становищі. Згідно з цим принципом, усі іноземні особи (на яких він поширюється) поставлені в однакове становище з особами відповід-ної країни.

У п. 2 ст. 3 “Режим найбільшого сприяння” Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про торговельне та економічне співро-бітництво від 20 липня 1995 р. зафіксовано:

“Договірні Сторони надаватимуть одна одній режим найбільшого сприяння стосовно мита, різного роду зборів, якими обкладають товари, або у зв’язку з імпортом або експортом товарів, а також податків та інших видів оплати, що стягується прямо або непрямо від імпортованих або експортованих товарів, та стосовно методів обкладання таким ми-том, зборами та сплачуваннями, та стосовно всіх правил і формальнос-тей, пов’язаних з торгівлею.

47

2. Пункт 1 не тлумачиться як право однієї Договірної Сторони поши-рювати переваги та привілеї з метою полегшення порядку прикордонної торгівлі”.

Національний режим

Зазначений принцип означає, що юридичні і фізичні особи держави А мають на території іншої держави Б такі самі права, пільги та при-вілеї, які держава Б надала власним юридичним і фізичним особам. Принцип фіксується у міжнародних договорах і часто зустрічається у внутрішньому законодавстві багатьох країн світу. Ось як сформульовано принцип у ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.:

“Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами Ук-раїни права, передбачені цим законом, відповідно до міжнародних дого-ворів України чи на основі принципу взаємності”.

У п. 1 ст. 5 “Права та обов’язки іноземців і осіб без громадянства” За-кону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. встановлено:

“Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами Ук-раїни права та обов’язки, передбачені цим Законом, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України”.

Стаття 5 “Національний режим” Угоди між Україною та Швейцарсь-кою Конфедерацією про торговельне та економічне співробітництво від 20 липня 1995 р. сформульована так:

“Товарам, що походять з території однієї Договірної Сторони та ім-портуються на територію іншої Договірної Сторони, надаватиметься ре-жим не менш сприятливий, ніж той, що надаватиметься подібній про-дукції національного виробництва відповідно до внутрішніх податків та інших зборів та всіх законів, правил та вимог, що мають вплив на їх внутрішній продаж, пропозиції до продажу, придбання, перевезення, розподіл або використання”.

Взаємність

Взаємність означає, що особам (юридичним і фізичним) певної дер-жави Б надаються такі самі права і на них покладаються такі самі обо-в’язки, як і на осіб держави А, за умови, що особи держави А матимуть аналогічні права і нестимуть такі самі обов’язки у країні Б, як і її власні особи.

48

У міжнародному приватному праві вирізняють два види взаємнос-ті — формальну і матеріальну.

Формальна взаємність передбачає, що іноземцям надаються права, встановлені для них національним законом.

Матеріальна взаємність означає ситуацію, за якої іноземцям надають-ся такі самі права, що й вітчизняним особам.

Статтю 1558 “Взаємність” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. було сформульовано так:

“1. Суд чи інший державний орган застосовує іноземне право неза-лежно від того чи застосовується у відповідній іноземній державі до ана-логічних відносин право України, крім випадків, коли застосування іно-земного права на засадах взаємності передбачене законом України.

2. Якщо застосування іноземного права залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше”.

Реторсія

Під реторсією розуміють правомірні примусові дії певної держави А, які вона вчиняє з огляду на недружній акт іншої держави Б, що ставить у дискримінаційні умови фізичні та юридичні особи держави А. Мета реторсії — відновити дію принципу взаємності у відносинах між відпо-відними державами. Міжнародне право визнає, що дії у межах реторсії мають бути порівнянними з недружнім актом, що викликав їх. Реторсія припиняється з моменту відновлення попереднього становища і не пе-редбачає застосування збройної сили.

Наведемо приклади формулювань, що стосуються реторсії, у законах України:

“1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором Украї-ни іншими учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряду Респуб-ліки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України ін-шими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених норма-ми міжнародного права, такий договір може бути денонсовано у поряд-ку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону” (ст. 16. “Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками” Закону України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р.).

49

“…Законодавством України можуть бути встановлені відповідні об-меження щодо громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав гро-мадян, підприємств або організацій України” (витяг зі ст. 423 “Цивільні процесуальні права іноземних громадян, іноземних підприємств і орга-нізацій” Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р.).

“…В тих випадках, коли в іноземній державі не забезпечується Україні, її майну або представникам України така ж судова недотор-канність, яка, згідно з цією статтею, забезпечується іноземним держа-вам, їх майну або представникам іноземних держав в Україні, Кабінетом Міністрів України або іншим управомочним органом може бути при-писано щодо цієї держави, її майна або представника цієї держави за-стосування відповідних заходів” (витяг зі ст. 425 “Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет” Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р.).

“Якщо іноземною державою встановлено обмеження по реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішен-ня набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасо-ване, якщо відпадуть підстави, у зв’язку з якими воно було прийнято” (витяг зі ст. 2 “Принципи правового статусу іноземців” Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.).

Прикладом реторсії, з певними застереженнями, може бути постано-ва Кабінету Міністрів України “Про застосування зворотних заходів щодо Арабської Республіки Єгипет та її майна в Україні” від 8 листопа-да 2000 р. № 1663. У ній зазначається: “У зв’язку з ухваленням судами Арабської Республіки Єгипет рішень щодо встановлення відповідаль-ності України як держави за комерційну діяльність її окремих суб’єктів господарювання, що порушує судовий імунітет України, загальновиз-нані норми і принципи міжнародного права з метою захисту прав та інтересів України та на підставі частини третьої статті 423 Цивільно-го процесуального кодексу України Кабінет Міністрів України поста-новляє:

Установити, що судова недоторканність щодо Арабської Республіки Єгипет та її майна в Україні, за винятком дипломатичних і консульських установ Арабської Республіки Єгипет, їх майна, не забезпечується” (Офіційний вісник України. — 2000. — № 45).

Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право / Дахно І. І.
2.	1.2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
3.	2.1. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ
4.	2.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
5.	2.3. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ
6.	2.4. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
7.	2.5. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	3.1. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ
9.	3.2. КОЛІЗІЙНІ ПРИВ'ЯЗКИ
10.	3.3. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ НОРМИ
11.	3.4. ІНШІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
12.	4.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
13.	4.2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВОЗДАТНІСТЬ І ДІЄЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ
14.	4.3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ТА НЕДІЄЗДАТНІСТЬ
15.	4.4. ВИЗНАННЯ ІНОЗЕМЦЯ БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ ТА ОГОЛОШЕННЯ ПОМЕРЛИМ
16.	5.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
17.	5.2. ПОНЯТТЯ \"ЮРИДИЧНА ОСОБА\"
18.	5.3. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ
19.	5.4. ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНОЗЕМНИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
20.	5.5. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ
21.	6.1. ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ
22.	6.2. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ІМУНІТЕТ
23.	7.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
24.	7.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
25.	7.3. ВЛАСНІСТЬ У КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
26.	8.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
27.	8.2. ПОНЯТТЯ \"ДЕЛІКТ\"
28.	8.3. ДЕЛІКТ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
29.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
30.	9.2. СУБ'ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
31.	9.3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР
32.	9.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ
33.	10.1. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА
34.	10.2. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
35.	10.3. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
36.	10.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСПОРТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
37.	10.5. МІЖНАРОДНА ПОШТА
38.	11.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
39.	11.2. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ ПЕРЕКАЗ
40.	11.3. АКРЕДИТИВ
41.	11.4. ІНКАСО
42.	11.5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
43.	11.6. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
44.	11.7. МІЖНАРОДНІ НЕТОРГОВЕЛЬНІ РОЗРАХУНКИ
45.	12.1. Міжнародно-правові акти
46.	12.2. Законодавство СРСР
47.	12.3. Законодавство незалежної України
48.	12.4. Національний режим
49.	12.5. Пріоритет і його роль як іноземного юридичного факту
50.	12.6. Трансформація загальних норм міжнародних договорів у норми національного патентного законодавства України
51.	13.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
52.	13.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ З АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
53.	14.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
54.	14.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
55.	14.3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ
56.	15.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
57.	15.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
58.	16.1. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу
59.	16.2. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя
60.	16.3. РОЗЛУЧЕННЯ
61.	16.4. ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА
62.	16.5. УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
63.	16.6. ОПІКА (ПІКЛУВАННЯ)
64.	16.7. АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ
65.	17.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
66.	17.2. НОРМИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ
67.	18.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
68.	18.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
69.	18.3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ ТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
70.	18.4. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
71.	18.5. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
72.	19.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
73.	19.2. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”
74.	19.3. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду
75.	19.4. Регламент Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України
76.	19.5. Прикінцеві зауваження
77.	19.6. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
78.	19.7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate