Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

14.3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ

Звернімо передусім увагу на Основний Закон нашої держави. Кон-ституція України не містить норм прямої дії, які регулюють трудові від-носини з іноземним елементом в Україні. У Конституції йдеться лише

198

про працю та соціальний захист громадян України. Процитуємо відпо-відні статті:

“Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підго-товки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…” (витяг зі ст. 43).

“Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працез-датності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста-вин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом…” (витяг зі ст. 46).

У Законі України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. розглядуваної теми стосуються такі статті:

“Стаття 8. Право на трудову діяльність

Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством Украї-ни та міжнародними договорами України.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працюва-ти на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визна-чений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства Украї-ни призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України.

Стаття 9. Право на відпочинок

Іноземці мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.

Стаття 11. Право на соціальний захист

Іноземці мають право на соціальний захист, в тому числі на одержан-ня пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодав-ства України та міжнародних договорів України.

У разі коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іно-земцю на підставах і у порядку, встановлених законодавством України і

199

міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном”.

Стаття 8 “Право громадян на працевлаштування” Закону України “Про зайнятість населення” у редакції від 21 листопада 1997 р. у час-тині, що стосується іноземного елемента, сформульована так:

“Іноземці і особи без громадянства, що прибули в Україну на визна-чений термін, отримують право на трудову діяльність лише за наявності у них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зай-нятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У випадку використання праці іноземців і осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятидесятикратному розмірі неопо-датковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення”.

Для регулювання трудових відносин громадян, які працюють за ме-жами власних держав, вітчизняне законодавство використовує колізійну прив’язку “закон держави місця роботи”:

“Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підпри-ємствах, в установах України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнарод-ними договорами України” (ст. 8 КЗпП України у редакції Закону Украї-ни “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Прийня-тий Верховною Радою України 8 червня 2000 р. № 1807-ІІІ) (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27).

Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено “Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштування в Україні”. До ньо-го Міністерство праці кілька разів вносило зміни.

Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. прийняв постанову № 2028, якою було затверджено “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”. У п. 2 постанови зазначалося, що вона набирає чинності з 1 січня 2000 р. По-станова не містила вказівки про скасування зазначеного вище “Тимчасо-вого положення”. Оскільки юридична сила акта Уряду вища за норма-тивно-правовий акт міністерства, то вважатимемо, що з 31 грудня 1999 р. “Тимчасовий порядок” втратив чинність на користь постійного

200

“Порядку”. Основні положення “Тимчасового порядку” Міністерства праці майже дослівно відображено у “Порядку” Кабінету Міністрів. Ознайомимося з цим нормативно-правовим актом.

“ПОРЯДОК

оформлення іноземцям та особам без громадянства

дозволу на працевлаштування в Україні

1. Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без грома-

дянства (далі — іноземець), який має намір займатися в Україні трудовою діяль-

ністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні

виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності викорис-

тання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними дого-

ворами України.

Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направлені закор-донним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами гос-подарської діяльності.

2. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і

господарювання та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що діють на те-

риторії України (далі — роботодавець), можуть використовувати працю іно-

земців лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не пе-

редбачене міжнародними договорами України.

Приймати іноземців можуть платники збору до державного фонду сприяння зайнятості населення, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.

3. Роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забез-печують своєчасне роз’яснення їм прав, свобод та обов’язків, передбачених за-конодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідаль-ність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.

4. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним цент-ром зайнятості Мінпраці (далі — Державний центр зайнятості) або за його до-рученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, об-ластей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

5. Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:

заява (у довільній формі);

обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;

копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);

201

копія статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;

список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народ-ження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;

копія проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадя-нином;

документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в уста-новленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представ-ляти його інтереси у центрі зайнятості;

копії документів про освіту або кваліфікацію;

довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем пе-редбачених законодавством податків та зборів;

квитанція про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище до-кументів.

Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника.

6. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно про-живають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.

7. Дозвіл працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. Цей термін може бути продовжено. Для цього роботодавцю необхідно звернутися у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку до відповідного центру зайня-тості не менше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може переви-щувати 4 років.

Після не менше ніж шестимісячної перерви іноземець може знову отримати дозвіл на працевлаштування в Україні у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку.

Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органів внутрішніх справ щодо продовження терміну перебування в Україні.

8. Незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на

працевлаштування не видається, якщо:

у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що супере-чать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;

контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян Ук-раїни, які працюють за аналогічним фахом;

виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов’язана з належністю до громадянства України;

202

встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;

від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше од-ного року.

9. За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продов-ження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти нео-податковуваних мінімумів доходів громадян, кошти від якої спрямовуються на відшкодування витрат, пов’язаних з проведенням цієї роботи.

10. Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із законодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштуван-ня. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ.

11. Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинен-ня роботи іноземця письмово повідомляє центр зайнятості про цю дату та забез-печує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

12. По закінченні кварталу, в якому працював іноземець, роботодавець пови-нен повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР.

13. Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У такому разі, а також у випадку, перед-баченому пунктом 8 цього Порядку, іноземець підлягає видворенню з України.

Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України.

Видворення іноземця здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 “Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзит-ного проїзду через її територію”.

14. Відповідно до статті 8 Закону України “Про зайнятість населення” у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному роз-мірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

15. Центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя проводять обстеження підприємств, установ та організацій стосов-но з’ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і

203

діяльності іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування і у разі необхідності інформують Дер-жавний центр зайнятості.

16. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

17. Бланки дозволу на працевлаштування виготовляються на замовлення Державного центру зайнятості у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283, і є документами суворого обліку.

Для здійснення контролю за станом обліку, зберігання, використання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків у поряд-ку, що визначається Державним центром зайнятості, у відповідних центрах зай-нятості щокварталу проводиться комісійна перевірка.

18. Порядок обліку і зберігання бланків дозволів на працевлаштування та

знищення зіпсованих бланків визначається Державним центром зайнятості.

Відповідні центри зайнятості подають до Державного центру зайнятості один раз на місяць звіт про оформлення дозволів на працевлаштування інозем-ців, а також про використання бланків дозволів на працевлаштування за вста-новленою Державним центром зайнятості формою.

19. Після закінчення терміну дії дозвіл на працевлаштування повертається

роботодавцем до відповідного центру зайнятості”.

Певну специфіку мають трудові відносини іноземних громадян, які працюють у представництвах міжнародних організацій, що розміщують-ся на території України. Умови їх праці визначаються міжнародними угодами та внутрішніми правилами відповідних організацій. Такі прави-ла передбачають застосування законодавства місця виконання роботи або законодавства країни працівника-іноземця.

Ознайомимося коротко з працевлаштуванням громадян України за кордоном.

Згідно зі ст. 10 Закону України “Про зайнятість населення” громадя-нам України надається право на трудову діяльність під час їх тимчасово-го перебування за кордоном. Згадана ст. 8 КЗпП України передбачала, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, ре-гулюються законодавством держави працевлаштування (наймання) пра-цівника та міжнародними договорами України.

Чимало українських громадян працюють нині за кордоном і заробля-ють, хто чим уміє... Засоби масової інформації часто повідомляють про нелегальну і легальну трудову міграцію з України та про проблеми, що виникають у зв’язку з цим. Право зарубіжних країн про працю іноземців спеціально не розглядаємо з огляду на те, що воно є сферою міжнарод-

204

ного приватного права відповідних держав, а не міжнародного приватно-го права України.

Слід пам’ятати, що на громадян України, яких відряджають для ро-боти за кордон, поширюється законодавство України. Посередництво у працевлаштуванні громадян України за кордоном — це діяльність, що потребує ліцензування на території нашої держави.

Принагідно зазначимо, що широкий спектр трудових відносин врегу-льовують дво- та багатосторонні договори України, і якщо вітчизняний закон “мовчить” (тобто має “прогалину”) або суперечить міжнародному договору України, вирішального значення набуває саме міжнародний до-говір.

Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право / Дахно І. І.
2.	1.2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
3.	2.1. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ
4.	2.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
5.	2.3. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ
6.	2.4. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
7.	2.5. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	3.1. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ
9.	3.2. КОЛІЗІЙНІ ПРИВ'ЯЗКИ
10.	3.3. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ НОРМИ
11.	3.4. ІНШІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
12.	4.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
13.	4.2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВОЗДАТНІСТЬ І ДІЄЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ
14.	4.3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ТА НЕДІЄЗДАТНІСТЬ
15.	4.4. ВИЗНАННЯ ІНОЗЕМЦЯ БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ ТА ОГОЛОШЕННЯ ПОМЕРЛИМ
16.	5.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
17.	5.2. ПОНЯТТЯ \"ЮРИДИЧНА ОСОБА\"
18.	5.3. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ
19.	5.4. ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНОЗЕМНИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
20.	5.5. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ
21.	6.1. ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ
22.	6.2. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ІМУНІТЕТ
23.	7.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
24.	7.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
25.	7.3. ВЛАСНІСТЬ У КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
26.	8.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
27.	8.2. ПОНЯТТЯ \"ДЕЛІКТ\"
28.	8.3. ДЕЛІКТ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
29.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
30.	9.2. СУБ'ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
31.	9.3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР
32.	9.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ
33.	10.1. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА
34.	10.2. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
35.	10.3. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
36.	10.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСПОРТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
37.	10.5. МІЖНАРОДНА ПОШТА
38.	11.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
39.	11.2. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ ПЕРЕКАЗ
40.	11.3. АКРЕДИТИВ
41.	11.4. ІНКАСО
42.	11.5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
43.	11.6. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
44.	11.7. МІЖНАРОДНІ НЕТОРГОВЕЛЬНІ РОЗРАХУНКИ
45.	12.1. Міжнародно-правові акти
46.	12.2. Законодавство СРСР
47.	12.3. Законодавство незалежної України
48.	12.4. Національний режим
49.	12.5. Пріоритет і його роль як іноземного юридичного факту
50.	12.6. Трансформація загальних норм міжнародних договорів у норми національного патентного законодавства України
51.	13.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
52.	13.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ З АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
53.	14.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
54.	14.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
55.	14.3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ
56.	15.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
57.	15.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
58.	16.1. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу
59.	16.2. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя
60.	16.3. РОЗЛУЧЕННЯ
61.	16.4. ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА
62.	16.5. УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
63.	16.6. ОПІКА (ПІКЛУВАННЯ)
64.	16.7. АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ
65.	17.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
66.	17.2. НОРМИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ
67.	18.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
68.	18.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
69.	18.3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ ТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
70.	18.4. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
71.	18.5. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
72.	19.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
73.	19.2. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”
74.	19.3. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду
75.	19.4. Регламент Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України
76.	19.5. Прикінцеві зауваження
77.	19.6. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
78.	19.7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate